cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
вийняв iз чемодана невеличку пляшечку, наповнену золотистою рiдиною.
- Оце бачиш, Мар'яночко?
- А що воно?
- Це... як би тобi простiше пояснити... Бiологiчний екстракт "Сомнус моментарiум". Виготовлений вiн з кiлькох ферментiв i вiтамiнiв. Бачиш, сон людини пов'язаний з роботою кори головного мозку...
- А я думала, кора тiльки на деревах буває, - щиро здивувалася Мар'яночка.
Вчений розсмiявся.
- Усе це зрозумiєш, коли станеш студенткою iнституту...
- А я в iнститут не хочу, я буду двiрничкою!
- Так?.. Ну, що ж... Хтозна, як тобi пояснити... Можу сказати тiльки: двi-три крапельки цiєї рiдини зроблять людину всесильною! Вона не спатиме цiлу добу i буде бадьорою. Ось принеси менi пiвсклянки води.
Мар'янка швидко повернулася iз склянкою в руках. Не вiдриваючи погляду, стежила, як гiсть набрав пiпеткою рiдини i капнув у воду. Крапельки тi вiдразу ж розчинилися, вода лишилася, якою була. Вiн випив її, витер хусточкою губи.
- От i все, Мар'яночко, тепер менi до завтрашнього ранку спати не захочеться.
Дiвчинка подивилась на нього недовiрливо:
- Нiскiлечки?
- I на макове зерно. Оце пiду в своїх справах, а вночi читатиму, писатиму...
- Дурите.
- Ось побачиш.
- А менi можна?
- От чи можна дiтям - цього не знаю. Це ще медики мусять перевiрити. Та воно й не смачне.
- А... пенсiонерам?
- Дорослим усiм корисно. Ну, гаразд, Мар'яночко, поговоримо потiм, бо менi треба до мiста.
Дiвчинка вийшла з кiмнати якась замислена, подивилася на годинника, що висить у кухнi на стiнi. В цей час дверцята в ньому вiдчинилися, виглянула дерев'яна зозулька i почала: ку-ку, ку-ку, ку-ку... "Скоро обiд!" - радiсно i разом з тим тривожно подумало дiвча.
Пiсля обiду Iван Йосипович за звичкою почвалав до дивана, Катерина Митрофанiвна сiла на кухнi церувати панчохи, а Мар'янка все товклася бiля неї, чомусь не поспiшаючи у двiр до подруг. Часто прохиляла дверi i крадькома заглядала до дiдуся. А з Iваном Йосиповичем робилося щось незрозумiле. Нiяк не мiг заснути! I лiг, як завжди - голова на однiй качалцi, ноги - на другiй, i книжку взяв - не спиться, та й годi. Заплющив очi i навмисне почав хилити руку з книжкою, а сон не з'являвся. Лiг боком, уткнувшись носом у клейончасту спинку дивана, почав сопiти. Не бере! Повернувся на другий бiк - марно! "Що це зi мною? - подумав тривожно. Невже захворiв?"
Зайшла Мар'янка. Ледве стримуючи смiх, сказала:
- Так що, пiдемо, дiдусю, до Днiпра?
- Вiдчепися зi своїм Днiпром! Бачиш, я лiг вiдпочити.
- Так ви ж не спите!
- Коли б же не так заважали, а то... Бiжи надвiр, я годинку подрiмаю, а тодi вже пiдемо, хай йому всячина.
Мар'янка з кiмнати пiдстрибом. Тепер вона добре знала, що дiдусь не спатиме. Адже коли вiн попросив води, вона заскочила до кiмнати дядi Вiктора i капнула в склянку золотистої рiдини.
Через годину вона таки умовила дiдуся пiти на Володимирську гiрку звiдти ж так далеко видно. Iван Йосипович погодився, сподiваючись, що прогулянка допоможе йому позбавитися безсоння. В полотняному костюмi, в солом'яному брилi, вiн скидався на дачника. Почував себе добре, навiть бадьоро. Тривожився тiльки, що не вдалося поспати. "Ну, нiчого, заспокоював себе в думцi, - вночi надолужу".
Настала нiч.
Iван Йосипович лежить горiлиць. Вiкно вiдчинене, стиха шелестить листям на причiлку горiх, наче сiє дощем. Нiч мiсячна, сповнена таємничого шерхоту. Вже давно не ходять трамваї, принишкли, наче до чогось прислухаючись, сади i парки мiста - все спить, один тiльки Iван Йосипович не може заснути. Уже й рахував про себе (дiйшло щось до двадцяти тисяч!), а сон як рукою зняло. Десь читав: для того, щоб заснути, є й iншi способи. Наприклад, уявити слона чи верблюда, спочатку маленького, а потiм нехай збiльшується i збiльшується до грандiозних розмiрiв, аж поки його контури не розпливуться,- саме тодi людина й засне. Уявляв. Спочатку слона, вiрнiше, слоненя. Роздував його в уявi до, того, що в зоопарку стояли тiльки переднi ноги, заднi - десь аж у Святошинi, тулуб затуляв усе небо, а хобот тягся до червоних вогнiв телевiзiйної вишки бiля Хрещатика. Не допомогло! Тодi таку ж операцiю проробив iз верблюдом, бегемотом... Спати не хотiлося.
"Треба вийти з Мурзиком на ганок, - вирiшив у вiдчаї старий. - Може, свiже повiтря..."
Песик зрадiв цiй оказiї. Стиха повискуючи, метався помiж ногами, наче пiдштовхуючи господаря. Iван Йосипович чалапав, щоб нiкого не розбудити: глупа ж нiч, усi солодко сплять.
Та виявилося, спали не всi. З прочинених дверей кiмнатки Вiктора Вiкторовича било свiтло. "Заснув i забув вимкнути", - подумав старий i прохилив дверi. Учений сидiв за столиком перед розкритими книгами, щось занотовував на окремих аркушиках паперу. Iван Йосипович злегка кашлянув, щоб привернути до себе увагу. Вчений обернувся i пильно подивився на господаря, нiби вивчаючи його обличчя. Потiм усмiхнувся i запросив заходити.
- Чого це ви не спите, молодий чоловiче? - спитав господар, сiдаючи бiля вiдчиненого вiкна. Здавалося, йому було приємно, що не лише вiн загубив сон.
- А ви? - замiсть вiдповiдi весело спитав гiсть.
- Та що ж я... Старим людям часто не спиться.
- Ну, а я тепер зовсiм не сплю!
- Що?..
-
Последние комментарии
10 часов 58 минут назад
12 часов 31 минут назад
16 часов 24 минут назад
16 часов 29 минут назад
21 часов 49 минут назад
2 дней 9 часов назад