КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 402921 томов
Объем библиотеки - 530 Гб.
Всего авторов - 171481
Пользователей - 91546
Загрузка...

Впечатления

Любопытная про Быкова: Любовь попаданки (Любовная фантастика)

Вот и хорошо , что книга заблокирована.
Ранее уже была под названием Маша и любовь.
Какие то скучные розовые «сопли». То, хочу, люблю одного, то любовь закончилась, люблю пришельца, но не дам ему.. Долго, очень уныло и тоскливо , совершенно не интересно.. Как будто ГГ лет 13-14..Глупые герои, глупые ситуации.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ZYRA про Сидоров: Проводник (СИ) (Альтернативная история)

Книга понравилась. Стиль изложения, тонкий юмор, всё на высоте. Можно было бы сюжет развить в сериал, всяческих точек бифуркации в истории великое множество. С удовольствием почитал бы возможное продолжение. Автору респект.

Рейтинг: -2 ( 0 за, 2 против).
Шляпсен про Бельский: Могущество Правителя (СИ) (Боевая фантастика)

Хз чё за книжка, но тёлка на обложке секс

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Шляпсен про Силоч: Союз нерушимый… (Боевая фантастика)

Правообладателю наш пламенный привет

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Вязовский: Я спас СССР! Том II (Альтернативная история)

Очередной бред из серии "как я был суперменом"...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Colourban про Александр: Следующая остановка – смерть (Альтернативная история)

А вот здесь всё без ошибки, исправлено вовремя.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Colourban про Александр: Счастье волков (Боевая фантастика)

RATIBOR, это я лопухнулся. Библиотека сама присваивает имя великого собирателя сказок всем современным сказкам для взрослых с авторством Афанасьева. То же и на Флибусте и на ЛибРуСеке. Обычно я проверяю и исправляю, в этот раз на CoolLib вовремя не исправил. Большое Вам спасибо!

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
загрузка...

Орися (fb2)

- Орися 53 Кб (скачать fb2) - Пантелеймон Олександрович Куліш

Настройки текста:




Пантелеймон Олександрович Куліш
Орися

I Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже, хто бачив дочку покойного сотника Таволги, той би сказав, може, що вона краща й над ясную зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіря в дуброві, і мак у городі. Може, й гріх таке казати: де таки видано, щоб дівча було краще од святого сонця й місяця? Да вже, мабуть, так нас, грішних, мати на світ породила, що як споглянеш на дівоцьку вроду, то здасться тобі, що вже ні на землі, ні на небі нема нічого кращого. Гарна, дуже була гарна сотниківна! Знали її по всій Україні; бо в нас на

Вкраїні, скоро було в кого виросте дочка хороша, то вже й знають усюди. Було, чи треба кому з молодого козацтва, чи не треба чого у Війтовці, іде за сто верст, аби тілько побачить, що там за дочка в сотника Таволги, що іам за Орися, що всюди про неї мов у труби трублять! Да не багато з того виходило користі. Якось не було козацтву приступу до неї з залицяннєм. Чи батько був дуже гордий, чи дочка дуже пишна, того не знаю, а знаю, що було вернеться інший крутиус із

Війтовець да й ходить, мов неприкаяний. Спитає його про Орисю товариш… - Шкода,- каже,- брате, нашого повабу й залицяння! Не для нас зацвіла ся квітка!

Може, хто й застромить її собі за високу шапку, тілько той буде не з нашого десятка. А товариш похитає мовчки головою да й подумає: «Отже, занапастила козака!» II А Орися була вже не дитина, вирівнялась і викохалась, як біла тополя в леваді.

Подивиться було на її старий сотник, подивиться на її пишний зріст і хорошу вроду, порадується батьківським серцем, що дождав на старість собі такої дочки, а часом і посумує: «Доспіла єси, моя ясочко, як повний колос на ниві! Да чи знатиме женчик, яку благодать бере собі од господа милосердного? Єсть багато людей, і статечних, і значних, що залицяються на тебе, да не хотілось би мені оддавать тебе в руки сивому дідові: зв'ялить тебе, ревнуючи, як вітер билину в полі. Ой, не хотілось би оддавать тебе й за молодого шибайголову, що не поживе довго без степу да коня, поляже в полі буйною головою, а тебе зоставить горювать з дітоньками!» Так собі думаючи да гадаючи, старий Таволга часом тяжко, тяжко засумує, аж сльоза покотиться йому з ока. А Орися росла собі, як та квітка в городі. Повна да хороша на виду, маяла то сям, то там по господі в старого сотника, походжала, як по меду бджілка, і всю господу зве'селяла. III Приснився раз Орисі предивний сон. Здалось, прийшла до неї з того світу покойна паніматка, стала над нею в головах да й каже: - Дитино моя, Орисю! Не довго вже тобі дівувати: щодень благаю господа милосердного, щоб послав тобі вірну дружину. Встала Орися ні смутна, ні весела, іде до панотця в світлицю, зачервонілась, як та квіточка, да й каже: - Паноченьку! Позолили мої дівчата платте. Нехай запряжуть нам коней; поїдемо ми до Трубайла, під Турову Кручу: там вода чиста, як скло, рине по камінням. А панотець рече: - Чого ж тобі, Орисю, так далеко їздити? - Хіба ж то вже, паноченьку, й далеко?.. На півгодини ходи; да туди ж усе їхати лугом да левадами, що й незчуєшся, як вода заблищить і зашумить під горою. А панотець: - О, я вже знаю, що аби чого забажала, то вмієш випросить. Поклич же мені старого Гриву! Поскочила Орися до дверей, недовго шукала Гриви, зараз привела його перед панотця. А той Грива був старий, дідизний чоловік. Знав він пана сотника ще змалечку; випестив його на руках, вивчив і на коні їздить. Потім виходив з сотником у походах ледві не всю Польщу, був з ним і в Криму, був і на Чорному морі, да вже на старість не схотів би й панства, аби тілько при йому дожити віку. Старий уже був дуже дідуган той Грива; брови на очі йому понасовувались, і борода сива, до пояса. Увійшов у світлицю, вклонився пану сотнику да й каже: - Добридень, добродію! А сотник йому: - Здоров, добродію! - бо вони один одного звикли добродіями величати. - Запряжи,- каже,- добродію, пару коней, візьми хоч той віз, що було сухарі в поході воаим, да повези наших прачок до Трубайла. А той йому: - Добре, добродію, запряжемо. Чому не запрягти? І ото зараз іде, бере двох хлопців, викочує з-під повітки віз, довгий і широкий, добре йому знакомий, що не раз у лихій годині, засівши за його, одбивансь од ляхів або од татарви, не раз прийняв через його й нужди не мало, часом як трапиться було утікать із ним по корчах, по болотах, по багнах, щоб вихопиться мановцем із залоги. Викочує старий

Грива той віз тепер на іншую потребу; запрягає пару коней, що вже літа погасили давно в них той огонь, що кипить у серці, паше з очей і з ніздер, і кидає коня сюди й туди, на страх жінкам і дітям, а доброму козакові на втіху. Смирнії тепер тії два білії коники ходили під рукою сивого Гриви, що вже давно одвик од козацького серця. Отже, дівчата Орисині несуть сорочки, шитії рушники, настілники і всяке добро; наклали повен віз, і самі посідали: усі в с-іьожках да в квітках,- Орися поміж ними,- і як мак у городі всі квітки