КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 397946 томов
Объем библиотеки - 519 Гб.
Всего авторов - 168974
Пользователей - 90491
Загрузка...

Впечатления

argon про Бабернов: Подлунное Княжество (СИ) (Фэнтези)

Редкий винегрет...ГГ, ставший, пройдя испытания в неожиданно молодом возрасте, членом силового отряда с заветами "защита закона", "помощь слабым" и т.д., с отличительной особенностью о(отряда) являются револьверы, после мятежа и падения государства, а также гибели всех соратников, преследует главного плохиша колдуна, напрямую в тексте обозванным "человеком в черном". В процессе посещает Город 18 (City 18), встречает князя с фамилией Серебрянный, Беовульфа... Пока дочитал до середины и предварительно 4 с минусом...Минус за орфографию, "ь" в -тся и -ться вообще примета времени...А так -забавное чтиво

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ZYRA про серию Горец (Старицкий)

Читал спокойно по третью книгу. Потом авторишка начал делать негативные намеки об украинцах. Типа, прапорщики в СА с окончанем фамилии на "ко" чересчур запасливые. Может быть, я служил в СА, действительно прапорщики-украинцы, если была возможность то несли домой. Зато прапорщики у которых фамилия заканчивалась на "ев","ин" или на "ов", тупо пропивали то, что можно было унести домой, и ходили по части и городку военному с обрыганными кителями и обосранными галифе. В пятой части, этот ублюдок, да-да, это я об авторе так, можете потом банить как хотите! Так вот, этот ублюдок проехался по Майдану. Зачем, не пойму. Что в россии все хорошо? Это страна которую везде уважают? Двадцатилетие путинской диктатуры автора не напрягают? Так должно быть? В общем, стало противно дальше читать и я удалил эту блевоту с планшета.

Рейтинг: 0 ( 3 за, 3 против).
Serg55 про Сердитый: Траки, маги, экипаж (СИ) (Альтернативная история)

ЖАЛЬ НЕ ЗАКОНЧЕНА

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
kiyanyn про Караулов: Геноцид русских на Украине. О чем молчит Запад (Политика)

"За 23 года независимости выросло поколение людей, которое ненавидит Россию."

Эти 23 года воспитания таких людей не смогли сделать того, что весной 2014 года сделал для воспитания таких людей Путин, отобрав Крым и спровоцировав войну на Донбассе :( Заметим, что в большинстве даже те, кто приветствовал аннексию Крыма, рассматривая ее как начало воссоединения России и Украины, за которым последует Донбасс и далее на запад - сейчас воспринимают ее как, в самом мягком случае, воровство :(, а Путина - как... ну не место здесь для матов :) Ну вот появился бы тот же закон о языках, если бы не было мотивации "это язык агрессора"? Может, и появился бы, но пробить его по мирному времени было бы куда сложнее...

А дальше, понятно, надо объяснить хотя бы своим подданным, почему это все правильно и хорошо, вот и появляется такая, с позволения сказать, "литература" - с общей серией "Враги России". Уникальное явление, надо сказать - ну вот не представляю себе в современном мире государства, которое будет издавать целую серию книг о том, что все вокруг враги... кстати, при этом храня самое дорогое для себя - деньги - на вражеской территории, во вражеских банках, и вывозя к врагам детей и жен (в качестве заложников или как? :))

Рейтинг: -2 ( 4 за, 6 против).
plaxa70 про Сагайдачный: Иная реальность (СИ) (Героическая фантастика)

Да-а, автор оснастил ГГ таким артефактом, что мама не горюй. Читать, как он им распорядился, довольно интересно. Есть и о чем подумать на досуге. Вобщем вполне читабельно. Вроде есть продолжение?

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
ANSI про Климова: Серпомъ по недостаткамъ (Альтернативная история)

Очень напоминает экономическую игру-стратегию. А оконцовка - прям из "Золотого теленка" (всё отобрали))

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Интересненько про Кард: Звездные дороги (Боевая фантастика)

ISBN: 978-5-389-06579-6

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
загрузка...

Флешка-2GB (fb2)

- Флешка-2GB (и.с. de profundis) 1.8 Мб (скачать fb2) - Юрко Іздрик

Настройки текста:




Юрко Іздрик Флешка-2GB 

Розділ перший. Крапки над «Я» 

1. Точка зору

У мене немає точки зору. У мене є очі, повіки, зіниці й решта офтальмологічних деталей, але точки зору нема. Я непогано розрізняю літери на стенді окуліста, хвацько складаю їх у слова і речення, я навіть маю певні погляди на літературу. Я взагалі маю погляди. Але не маю точки зору. Мені не вдається вибрати позицію, з якої можна було би бачити світ, як то кажуть, об'єктивно чи бодай суб'єктивно. Хоча ознаки і суб'єкта, й об'єкта у мені десь, мабуть, є. Повинні десь бути. Напевно є.

А точки зору нема.

І це попри те, що я не раз зупинявся на своєму дао, оглядався позад себе, намагаючись зафіксувати поглядом Содом і Гоморру минулого.

Соляні стовпи моїх Йа слугували досконалими штативами для цифрових фотоапаратів, відеокамер і телескопів. Однак опорою для точки зору вони не стали. Чим далі я рухався, тим більше мій зір щораз розфокусовувався, видираючи з плину буття то постать, то піщинку, але жодну з митей я так і не наважився визнати прекрасною. Принаймні так, щоб наказати їй: «Зупинися». Ландшафти стікали патьоками етнографічного живопису. Від інтер'єрів завжди залишалося те саме: вішак у вигляді пальця, фрагмент чужої підлоги і бридко теплі капці з ноги господаря. Обличчя розпливалися в словесних портретах. Від міст зоставалися пентаграми ліній метрополітену. Від країн — скани візових кодів, невидимі для неозброєного ока навіть удень.

Соляні стовпи, звісно, не найкраща опора для сталої точки зору. Дехто з метою, як то кажуть, щастя і стабільного кругозору встановлює собі за життя монументи. Але що можна побачити, видершись на плечі власному монументові? Якусь зашмаркану друкарку, якусь підозрілу фангрупу готичного вигляду, кілька візиток, тисячі есемесок, гігабайт фотографій, що там іще? От і припадає пилом цейсівська оптика, вийнята з футлярів років двадцять тому, а так і забута на шафі в кабінеті другого літредактора.

Може, вся справа в тому, що нікому не вдається по-справжньому зупинитися. Нехай навіть з утоми, з нудьги, знічев'я. Нехай навіть із раптового зрозуміння абсурдності руху як такого. Ідіотичності невпинного плину часу, місць, кулінарії, автобусних компостерів. Зупинитися, нехай і з відвислою щелепою, заслиненим підборіддям і каламутним поглядом імбецила-ветерана. Викинути ветеранське посвідчення, засмальцьований нотатник і перетерміновану пачку вологих серветок. Витерти піт рукавом. Натиснути пальцями на повіки. Протерти очі. Полічити до одного. І згадати все. Остовпіти. Щойно тоді з нерухомої позиції окинути поглядом, як то кажуть, горизонт чи, як подейкують, ойкумену. Та все намарно. Навіть на зупинках зупинитися не дають, дихаючи в спину, транспортні конкуренти. Навіть у парках і на паркінґах зупинки платні, короткочасні, небажані. Навіть легальні гасла STOP обіцяють не зупинку, а контрольовані в'їзд-виїзд. Навіть реклами «Останнього спочинку» гарантують не кінцеве пристановище, а тільки якісне упакування для переселенця на той світ. Та ще гори поминальних вінків, які є зовсім не ритуальними аксесуарами, як заведено думати, а декорованим свідченням легальності міґрації покійника.

Рух, як то кажуть, життя, зупинки, подейкують, у будні не функціонують. Коротше, стати статичним не вдається нікому.

Може, моя точка зору тримається на якомусь надувному матраці посеред гігантської калюжі, й усе, що може запропонувати така перспектива, — невпинне погойдування небокраю, цієї уявної лінії, яка, попри те, що є видимою, залишається цілковитою видимістю, себто фікцією, і аж ніяк не може слугувати ниткою розмови, ниттю Аріадни, стьожкою вервиці, бла-бла-бла.

Мабуть, людям, які мають точку зору, з цієї точки зору здається, що відсутність точки зору неможлива. Що навіть забутий в океані на надувному матраці невиліковний громадянин світу мусить мати власну точку зору, поки його зір здатний розрізняти світло і морок, насіння і лушпиння, воду й вино.

Хоча, якщо по суті, то кожне око, і праве, і ліве, має свою точку зору, власне, око її лишень і має, оту точку, точку однини. Однак, маючи точку зору, око не має жодної потреби її оприлюднювати, а тому людина, власниця двох очей, здезорієнтована стереоскопією власного бачення, і тут уже ні соляні стовпи, ні подіуми, ні монументи, ані цейсівська оптика, забута років двадцять тому на шафі, не допоможуть.

«А як же ти?…» — запитують мене. «А ніяк», — відповідаю. Хоч міг би й не відповідати. Адже в мене немає… І далі за текстом. Однак я не повторююся в безглуздих запереченнях, якщо хто таке подумав. Адже я, як кажуть, письменник. І, як подейкують, митець. А кожен митець — лише передавач. Медіатор. Аякже, я — передавач. І навіть знаю який. «Сіменс і Гальске» (А.О.Р.Е.З.) № 1332. Застаріла модель. 1913-го,




загрузка...