КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 398172 томов
Объем библиотеки - 519 Гб.
Всего авторов - 169244
Пользователей - 90551
Загрузка...

Впечатления

kiyanyn про Рац: Война после войны (Документальная литература)

Цитата:

"Критика современной политики России и Президента В. Путина со стороны политических противников, как внешних, так и внутренних, является прямым индикатором того, что Россия стоит на верном пути своего развития"

Вопрос - в таком случае, можно утверждать, что критика политики Германии и ее фюрера А. Гитлера со стороны политических противников, как внешних, так и внутренних, является прямым индикатором того, что Германия в 1939 году стояла на верном пути своего развития?...

Или - критика современной политики Украины и Президента Порошенко (вернемся чуть назад) со стороны политического противника Путина, является прямым индикатором того, что Украина стоит на верном пути своего развития?

Логика - железная. Критика противников - главный критерий верности проводимой политики...

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Stribog73 про Студитский: Живое вещество (Биология)

Замечательная статья!
Такие великие и самоотверженные советские ученые как Лепешинская, Студитский, Лысенко и др. возвели советскую науку на недосягаемые вершины. Но ублюдки мухолюбы победили и теперь мы имеем то, что мы имеем.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Stribog73 про Положий: Сабля пришельца (Научная Фантастика)

Хороший рассказ. И переводить его было интересно.
Еще раз перечитал.
Уж не знаю, насколько хорошим получился у меня перевод, но рассказ мне очень понравился.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Lord 1 про Бармин: Бестия (Фэнтези)

Книга почти как под копир напоминает: Зимала -охотники на редких животных(Богатов Павэль).EVE,нейросети,псионика...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
ZYRA про Соловей: Вернуться или вернуть? (Альтернативная история)

Люблю читать про "заклепки", но, дочитав до:"Серега решил готовить целый ряд патентов по инверторам", как-то дальше читать расхотелось. Ну должна же быть какая-то логика! Помимо принципа действия инвертора нужно еще и об элементной базе построения оного упомянуть. А первые транзисторы были запатентованы в чуть ли не в 20-х годах 20-го века, не говоря уже о тиристорах и прочих составляющих. А это, как минимум, отдельная книга! Вспомним Дмитриева П. "Еще не поздно!" А повествование идет о 1880-х годах прошлого века. Чего уж там мелочиться, тогда лучше сразу компьютеры!

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Санфиров: Лыжник (Попаданцы)

Вот Вам еще одна книга о «подростковом-попаданчестве» (в самого себя -времен юности)... Что сказать? С одной стороны эта книга почти неотличима от ряда своихз собратьев (Здрав/Мыслин «Колхоз-дело добровольное», Королюк «Квинт Лециний», Арсеньев «Студентка, комсомолка, красавица», тот же автор Сапаров «Назад в юность», «Вовка-центровой», В.Сиголаев «Фатальное колесо» и многие прочие).

Эту первую часть я бы назвал (по аналогии с другими произведениями) «Инфильтрация»... т.к в ней ГГ «начинает заново» жить в своем прошлом и «переписывать его заново»...

Конечно кому-то конкретно этот «способ обрести известность» (при полном отсутствии плана на изменение истории) может и не понравиться, но по мне он все же лучше — чем воровство икон (и прочего антиквариата), а так же иных «движух по бизнесу или криманалу», часто встречающихся в подобных (СИ) книгах.

И вообще... часто ругая «тот или иной вариант» (за те или иные прегрешения) мы (похоже) забываем что основная «миссия этих книг», состоит отнюдь не в том, что бы поразить нас «лихостью переписывания истории» (отдельно взятым героем) - а в том, что бы «погрузить» читателя в давно забытую атмосферу прошлого и вернуть (тем самым) казалось бы утраченные чуства и воспоминания. Конкретно эта книга автора — с этим справилась однозначно! Как только увижу возможность «докупить на бумаге» - обязательно куплю и перечитаю.

Единственный (жирный) минус при «всем этом» - (как и всегда) это отсутствие продолжения СИ))

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Михайловский: Вихри враждебные (Альтернативная история)

Случайно купив эту книгу (чисто из-за соотношения «цена и издательство»), я в последующем (чуть) не разочаровался...

Во-первых эта книга по хронологии была совсем не на 1-м месте (а на последнем), но поскольку я ранее (как оказалось читал данную СИ) и «бросил, ее как раз где-то рядом», то и впечатления в целом «не пострадали».

2-й момент — это общая «сижетная линия» повторяющаяся практически одинаково, фактически в разных временных вариантах... Т.е это «одни и теже герои» команды эскадры + соответствующие тому или иному времени персонажи...

3-й момент — это общий восторг «пришельцами» (описываемый авторами) со стороны «местных», а так же «полные штаны ужаса» у наших недругов... Конечно, понятно что и такое «возможно», но вот — товарищ Джугашвили «на побегушках» у попаданцев, королева (она же принцесса на тот момент) Англии восторгающаяся всем русским и «присматривающая» себе в мужья адмирала... Хмм.. В общем все «по Станиславскому».

Да и совсем забыл... Конкретно в этой книге (автор) в отличие от других частей «мучительно размышляет как бы ему отформатировать» матушку-Россию... при всех «заданных условиях». Поэтому в данной книге помимо чисто художественных событий идет разговор о ликвидации и образовании министерств, слиянии и выделении служб, ликвидации «кормушек» и возвышения тех «кто недавно был ничем»... в общем — сплошная чехарда предшествующая финалу «благих намерений»)), перетекающая уже из жанра (собственно) «попаданцы», в жанр «АИ». Так что... в целом для коллекции «неплохо», но остальные части этой и других (однообразных) СИ куплю наврядли... разве что опять «на распродаже остатков».

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
загрузка...

Острів КРК та інші історії (fb2)

- Острів КРК та інші історії 669 Кб (скачать fb2) - Юрко Іздрик

Настройки текста:




Іздрик Острів КРК та інші історії 

Передмова та інші дурниці

«Існування мови є рудиментарним».

ІЗДРИК.

Існування мови рудиментарним не є. Підтвердженням цьому може слугувати ну хоч би цілий ряд випадкових синтаґм, недоречно поєднаних лексем, фонетичних зчеплень, які — сподіваюся — трапляться читачеві де-небудь на сторінках цієї збірки. Унаслідок чого й виникне так звана «сфера комунікативної напруги», по-іншому кажучи, message, послання, звістка, вість, ба більше — надвість, вона ж повість. І якщо тут необхідні якісь виправдання, то ось вони: «Елементарно збувається будь-яка фіґня, варто лише її записати». Ні, трохи вище: «Ти напевно помітив, що останнім часом все написане збувається». Редагуючи це місце в рукописі (колись років тому п'ять), я ледь уникнув спокуси, щоб не взяти на перший погляд вставне слівце «напевно» під двозначну охорону граматично коректних, але схильних до смислового компромісу ком: напевно, можливо, wahrsheinlich, правдоподібно, здається.

Насправді ж тут задумане цілком інше «напевно» — те, яке вважаємо синонімом до «обов'язково», «неминуче», «безумовно»: «Ти напевно помітив». Це адресувалося безпосередньо мені, прямо, жорстко і, як кажуть нині популярні телеведучі, «без обиняків» — принаймні так я відчув: «Слухай, ти! Ти напевно помітив! Бо ти не міг не помітити!» А я справді помітив — і на той час, і раніше, і зараз тим більше — усе написане збувається, саме так, збувається (не тепер, то в «Четвер»), збувається, чорт забирай, і от вам відповідь на втисячне сформульоване з аудиторії «Пане Юрію, наскільки герой вашого останнього життя є ліричним, а наскільки автобіографічним?»

Що ж, пане Юрію (Іздрику), публіка — дура, автор — молодець. Адже він, автор, знає, що проза напевно мусить бути автобіографічною. Навіть якщо його, автора, привселюдно й навіки викрито в постмодернізмі («поцмодернізмі», казав один дотепник): і цілком не без підстав викрито: холодні ігри (у т.ч. в класики), мляві пасьянси, безглузді цитати, інтертексти-палімпсести, комбінації-рекомбінації, нанизування відмінків, насилування відтінків, автотерапевтичні вправи з субліматором — так бридко усе це виглядає зовні, до того ж «суцільна тягуча каша, замішана на злості, розпачі і еротично-дефекаційних проблемах». І що ти скажеш нам тепера? Хоч би якісь порізи на венах або рани в легенях показав чи принаймні хоч зіжмакані простирадла! А то тільки проколи і проколи — у тексті… Та він просто відсутній, його немає, автора!

Але покиньмо її на цій високій екстатичній хвилі, цю публіку, дурепу осяйну. Тим більше, що якоюсь найчистішою, найнесвідомішою часткою своєї колективної душі вона його, автора, любить і читає, і від нього потаємно кайфує. І це головне — коли не з міркувань есхатологічних, то принаймні в межах запропонованого дискурсу, як похмуро жартують окремі укладачі підсумкових коментарів.

Звернімося натомість (але ненадовго) до речей автентичних, фактичних, біографічних, подекуди автобіографічних і навпаки. І якщо правда, що слава до Іздрика прийшла разом із «Воццеком» (а що таке «правда»? і що таке «слава»? і хто такий Воццек, на честь якого у Станіславі названо цілий кіоск?), але якщо все це дійсно так, то в цій книжці маємо Пре-Іздрика. Себто Іздрика передвоццеківських часів, часів останньої війни трохи пізніших: часів першого четвергування з усіма наслідками — а було тоді літо під горіхами, і були запаморочливі нові напої (як, наприклад, «Козацький»), були філармонії, сцени, були клавесини в загашниках, наїзди на Львів, а також повні кишені каштанів і прози, ніяк не спроможних скластися у цілість уривків, тут таки втілених у якому-небудь забитому кошеняті чи завислому комп'ютері, була невідповідність програм (Word 5! PaintBrush!) і амбіційних заяв, були з'яви дедалі нових типів і типес, справжній тобі прихід, Прихід Героїв, і було вперше мовлено про якийсь там феномен…

І я мав щасливу змогу все це читати або — що частіше — слухати іноді також уперше, — з окремих папірців і якихось непристосованих зошитів, писане від руки і друковане на машинці з російськими літерами, де бракувало не те що сакрально-унікального «ї», але й елементарного загальновживаного «і», й від усього цього дратівливо, нестерпно — на версту! — відгонило аматорством, початківством, дитячим садком, божевільнею, манєчкою, фенєчкою, вічним дилетантизмом, а місцями — пропагандою сексу, насильства, війни і людиноненависництвом як найвищою формою любові. Це вже потім я виріс, порозумнішав, перестав писати і зрозумів, що найцінніше в літературі — саме аматорство й початківство, що не дай Боже комусь у цій справі нарешті зістати професіоналом і бути пійманим і довіку посадженим за свій приватний мовний конвеєр. Не вірте мудакам, які навчають вас, ніби Набоков був професіоналом, о юні




загрузка...