КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 391650 томов
Объем библиотеки - 503 Гб.
Всего авторов - 164480
Пользователей - 88997
Загрузка...

Впечатления

IT3 про Гришин: Выбор офицера (Альтернативная история)

очень посредственно во всех смыслах.с логикой автор разминулся навсегда - магический мир,мертвых поднимают,руки-ноги отращивают,а сифилис не лечат,только молитвы и воздержание.ню-ню.вобще коряво как-то все,лучше уж было бы без магии сочинять.
заметка для себя,что бы не скачал часом проду.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Serg55 про Сухинин: Долгая дорога домой или Мы своих не бросаем (Боевая фантастика)

накручено конечно, но интересно

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Serg55 про Савелов: Шанс. Выполнение замысла. Книга 3. (Альтернативная история)

как-то непонятно, автор убил надежду на изменения в истории... и все к чему стремился ГГ (кроме секса конечно)

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Михаил Самороков про Громыко: Профессия: ведьма (Юмористическая фантастика)

Женскую фэнтези ненавижу...как и вообще всё фэнтези. Для Громыко пришлось сделать исключение. Вот хорошо. Причём - всё. И "Ведьма", и "Верные Враги", и цикл "Космобиолухи"и иже с ними. Хорошая, добротная ржачка.
Рекомендую. Настоятельно.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
IT3 про Колесников: Доминик Каррера (Технофэнтези)

очень хорошо,производственно-попаданческий роман.читаю с интересом.автору - успехов и не забывать о продолжении.

Рейтинг: +7 ( 7 за, 0 против).
time123 про Коваленко: Ленточка. Часть 1 (СИ) (Альтернативная история)

Это такая ***, что слов для описания мне просто не подобрать.

Могу лишь пожелать автору начать активней курить, и увеличить дозу явно принимаемых наркотиков, дабы поскорее избавить этот мир от своего присутствия.

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Олег про Данильченко: Лузер (Альтернативная история)

Стандартный набор попаданца с кучей роялей и женщин всех рас.
В принципе задумка не плохая, но избыток событий и некоторая потеря логики (или забывчивость автора), убивает все удовольствие от прочтения. Множественные отступления вызывают лишь желание просто листать дальше, не вникая в содержание (касается обеих частей). Пройдя мимо ничего не потеряете.

Рейтинг: +5 ( 5 за, 0 против).
загрузка...

Острів КРК та інші історії (fb2)

- Острів КРК та інші історії 669K (скачать fb2) - Юрко Іздрик

Настройки текста:




Іздрик Острів КРК та інші історії 

Передмова та інші дурниці

«Існування мови є рудиментарним».

ІЗДРИК.

Існування мови рудиментарним не є. Підтвердженням цьому може слугувати ну хоч би цілий ряд випадкових синтаґм, недоречно поєднаних лексем, фонетичних зчеплень, які — сподіваюся — трапляться читачеві де-небудь на сторінках цієї збірки. Унаслідок чого й виникне так звана «сфера комунікативної напруги», по-іншому кажучи, message, послання, звістка, вість, ба більше — надвість, вона ж повість. І якщо тут необхідні якісь виправдання, то ось вони: «Елементарно збувається будь-яка фіґня, варто лише її записати». Ні, трохи вище: «Ти напевно помітив, що останнім часом все написане збувається». Редагуючи це місце в рукописі (колись років тому п'ять), я ледь уникнув спокуси, щоб не взяти на перший погляд вставне слівце «напевно» під двозначну охорону граматично коректних, але схильних до смислового компромісу ком: напевно, можливо, wahrsheinlich, правдоподібно, здається.

Насправді ж тут задумане цілком інше «напевно» — те, яке вважаємо синонімом до «обов'язково», «неминуче», «безумовно»: «Ти напевно помітив». Це адресувалося безпосередньо мені, прямо, жорстко і, як кажуть нині популярні телеведучі, «без обиняків» — принаймні так я відчув: «Слухай, ти! Ти напевно помітив! Бо ти не міг не помітити!» А я справді помітив — і на той час, і раніше, і зараз тим більше — усе написане збувається, саме так, збувається (не тепер, то в «Четвер»), збувається, чорт забирай, і от вам відповідь на втисячне сформульоване з аудиторії «Пане Юрію, наскільки герой вашого останнього життя є ліричним, а наскільки автобіографічним?»

Що ж, пане Юрію (Іздрику), публіка — дура, автор — молодець. Адже він, автор, знає, що проза напевно мусить бути автобіографічною. Навіть якщо його, автора, привселюдно й навіки викрито в постмодернізмі («поцмодернізмі», казав один дотепник): і цілком не без підстав викрито: холодні ігри (у т.ч. в класики), мляві пасьянси, безглузді цитати, інтертексти-палімпсести, комбінації-рекомбінації, нанизування відмінків, насилування відтінків, автотерапевтичні вправи з субліматором — так бридко усе це виглядає зовні, до того ж «суцільна тягуча каша, замішана на злості, розпачі і еротично-дефекаційних проблемах». І що ти скажеш нам тепера? Хоч би якісь порізи на венах або рани в легенях показав чи принаймні хоч зіжмакані простирадла! А то тільки проколи і проколи — у тексті… Та він просто відсутній, його немає, автора!

Але покиньмо її на цій високій екстатичній хвилі, цю публіку, дурепу осяйну. Тим більше, що якоюсь найчистішою, найнесвідомішою часткою своєї колективної душі вона його, автора, любить і читає, і від нього потаємно кайфує. І це головне — коли не з міркувань есхатологічних, то принаймні в межах запропонованого дискурсу, як похмуро жартують окремі укладачі підсумкових коментарів.

Звернімося натомість (але ненадовго) до речей автентичних, фактичних, біографічних, подекуди автобіографічних і навпаки. І якщо правда, що слава до Іздрика прийшла разом із «Воццеком» (а що таке «правда»? і що таке «слава»? і хто такий Воццек, на честь якого у Станіславі названо цілий кіоск?), але якщо все це дійсно так, то в цій книжці маємо Пре-Іздрика. Себто Іздрика передвоццеківських часів, часів останньої війни трохи пізніших: часів першого четвергування з усіма наслідками — а було тоді літо під горіхами, і були запаморочливі нові напої (як, наприклад, «Козацький»), були філармонії, сцени, були клавесини в загашниках, наїзди на Львів, а також повні кишені каштанів і прози, ніяк не спроможних скластися у цілість уривків, тут таки втілених у якому-небудь забитому кошеняті чи завислому комп'ютері, була невідповідність програм (Word 5! PaintBrush!) і амбіційних заяв, були з'яви дедалі нових типів і типес, справжній тобі прихід, Прихід Героїв, і було вперше мовлено про якийсь там феномен…

І я мав щасливу змогу все це читати або — що частіше — слухати іноді також уперше, — з окремих папірців і якихось непристосованих зошитів, писане від руки і друковане на машинці з російськими літерами, де бракувало не те що сакрально-унікального «ї», але й елементарного загальновживаного «і», й від усього цього дратівливо, нестерпно — на версту! — відгонило аматорством, початківством, дитячим садком, божевільнею, манєчкою, фенєчкою, вічним дилетантизмом, а місцями — пропагандою сексу, насильства, війни і людиноненависництвом як найвищою формою любові. Це вже потім я виріс, порозумнішав, перестав писати і зрозумів, що найцінніше в літературі — саме аматорство й початківство, що не дай Боже комусь у цій справі нарешті зістати професіоналом і бути пійманим і довіку посадженим за свій приватний мовний конвеєр. Не вірте мудакам, які навчають вас, ніби Набоков був професіоналом, о юні




загрузка...