Гаррі Поттер і Смертельні реліквії [Джоан Кетлін Ролінґ] (fb2) читать постранично
Книга 219449 устарела и заменена на исправленную
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (223) »
Дж.К.Ролінґ Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Присвята цієї книжки ділиться насемеро: Нейлові, Джесіці, Давидові, Кензі, Ді, Анні і тобі, якщо ти тримався з Гаррі аж до самого кінця
О, ці страждання невимовні, нестерпний вереск смерті, коли холоне кров у жилах... Цей жах, цю кровотечу не спинити й нікому з нас не знести це прокляття.
Та є від цього ліки - тут вони, шукати їх не треба на крайсвіту, у невідь-кого, їх дадуть вони в борні кривавій. Тож співаємо для вас, боги підземні й темні.
Почуйте нас, володарі глибин - нам відгукніться, порятуйте нас. Благословіть дітей на повну перемогу. Есхіл, «Узливальниці»
Смерть - це мандрівка світом. Так друзі долають океан - вони й далі живуть одне в одному. Адже вони присутні в чомусь всюдисущому, вони існують там і люблять. У цім божественнім люстрі вони стрічаються віч-на-віч, а їхні розмови вільні й чисті. Це втіха для друзів, які нібито й померли, але їхня дружба - у найвищому сенсі - вічна, бо безсмертна. Вільям Пенн, «Плоди самотності»
Перший епіграф узято з твору давньогрецького трагіка Есхіла «Узливальниці» (або «Хоефори») - другої частини трилогії «Орестея». Переклад з грецької В. Смоляра.
- РОЗДІЛ ПЕРШИЙ - Сходження Темного Лорда
Два чоловіки з’явилися нізвідки у вузенькому, залитому місячним сяйвом провулку, розділені всього кількома кроками. На якусь мить вони завмерли, навзаєм цілячись у груди чарівними паличками, а тоді впізнали один одного, сховали палички під плащі і стрімко подалися в одному напрямку. - Новини? - запитав вищий на зріст. - Якнайкращі, - відповів Северус Снейп. Зліва дорогу обмежували низькі зарості дикої ожини, а справа - високий, охайно підстрижений живопліт. Довгі, до кісточок, плащі чоловіків лопотіли від швидкої ходи. - Думав, що спізнюся, - сказав Якслі, грубувате обличчя якого то виринало в місячному світлі, то ховалося в тіні гілляччя. - Вийшло складніше, ніж я сподівався. Та, думаю, він буде задоволений. Бачу, і ти впевнений, що зустріч вдасться. Снейп кивнув, не розвиваючи думки. Вони завернули праворуч у широку під’їздну алею. Високий живопліт завернув разом з ними аж за масивні ковані ворота, що перегородили чоловікам дорогу. Не сповільнюючи ходи, вони мовчки підняли ліві руки, немовби когось вітаючи, і пройшли крізь ворота, наче ті були виковані з диму, а не з заліза. Тисовий живопліт приглушував кроки. Щось зашелестіло праворуч: Якслі знову вихопив чарівну паличку, націливши її над головою супутника, проте це був звичайний білий павич, що велично походжав згори на живоплоті. - Луціус полюбляє розкіш. Павичі... - Якслі пирхнув і сховав паличку під плащ. З темряви наприкінці алеї проявився пишний будинок. На першому поверсі крізь ромбовидні шибки вікон мерехтіло світло. Десь у глибині темного саду за живоплотом жебонів фонтан. Коли Снейп і Якслі подалися до дверей, у них під ногами захрускотів гравій. Пропускаючи новоприбулих, двері відчинилися, хоч коло них начебто нікого й не було. Передпокій був великий, тьмяний, пишно оздоблений, з чудовим килимом майже на всю кам’яну долівку. Блідолиці персонажі портретів на стінах проводжали очима Снейпа і Якслі, коли ті їх проминали. Біля важких дерев’яних дверей, що вели в іншу кімнату, чоловіки зупинилися, часточку секунди мовби вагаючись, а тоді Снейп натис на бронзову клямку. Вітальня була повна людей, що мовчки сиділи за довгим, вишукано оздобленим столом. Решту меблів було абияк відсунуто під стіни. Освітлював кімнату вогонь, що гоготів у чудовому мармуровому каміні, увінчаному позолоченим дзеркалом. Снейп і Якслі на мить затрималися на порозі. Коли очі звикли до слабкого світла, їм відкрилося химерне видовище: людина, явно непритомна, висіла догори ногами над столом і поволі оберталася, наче на невидимій мотузці, відбиваючись у дзеркалі і в гладенькій полірованій поверхні столу. На цю дивну людину ніхто й не дивився, крім блідого юнака, що сидів майже під нею. Здавалося, ніби його щось примушує щохвилини позирати вгору. - Якслі. Снейп, - пролунав високий чіткий голос з чільного місця. - Ви ледь не спізнилися. Той, хто це сказав, сидів прямо перед каміном, тож новоприбулі спершу бачили тільки його силует. Та наблизившись, розрізнили в напівтемряві його безволосе, схоже на зміїне, лице зі щілинами ніздрів і з палаючими червоними очима, які
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (223) »
Последние комментарии
1 день 14 часов назад
1 день 18 часов назад
1 день 20 часов назад
1 день 21 часов назад
1 день 22 часов назад
1 день 23 часов назад