КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 415271 томов
Объем библиотеки - 557 Гб.
Всего авторов - 153500
Пользователей - 94598

Впечатления

Любопытная про Гале: Наложница для рига (Любовные детективы)

Предупреждение 18+ стоит , но ради интереса просто пролистнула после пяти страниц чтива, все остальное. Жесткое насилие над гг и остальными девами…... Это наверное , для мазохисток……Тебя насилуют во все места, да не один мужик, а много, а ты потом его и полюбишь. Ну по крайней мере обложка со страстным поцелуем наверное к этому предполагает.
Похоже аффторши таких «шедевров» заблокированных мечтают , что ли , чтобы их поимели во все места, куда имеют гг, а потом будет большая и чистая любофф. Гадость какая то .Удалила всю папку и довольна.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Любопытная про Гале: Подарки для блондинки. Свекровь для блондинки (Фэнтези)

Начав читать не эротику этого к слову сказаь аффтора, поняла . что читать про тупую блондинку с чуть менее тупым магом просто не в состоянии из-за непроходимой тупизны гг. Скушно , тоскливо и совершенно неинтересно.
Удалила всю папку с этими «шедеврами». И хорошо, что ЭТО заблокировано.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Варшавский: Человек, который видел антимир (Научно-фантастические рассказы) (Социальная фантастика)

Варшавский - любимый советский фантаст, а рассказ "Человек, который видел антимир" - это прямо про меня! :)

Рейтинг: +3 ( 4 за, 1 против).
кирилл789 про Эльденберт: Заклятая невеста (Фэнтези)

бытиё здорово определяет сознание. эти две курицы под одной непроизносимой фамилией сами не поняли, что написали. ну, кроме откровенных зверств без причин (я, что ли, должен догадываться и объяснять??! ну, тогда отстегните мне часть гонорара, курицы), дошёл я до подготовки к балу после которого будет свадьба.
и тут этой чумичке, которая героиня, РАСКАЛЁННОЙ иглой протыкают мочки, чтобы вдеть серьги. и с обжигающей болью - от проткнутых ушей, и - от тяжести серёг, эта чумичка должна идти на бал, который продлится ВСЮ НОЧЬ, а утром, без сна - свадьба. с болью этой непреходящей.
МИР - МАГИЧЕСКИЙ!!! вввашу маму. не пригласили в гости.
что МАГИЕЙ боль убрать НЕЛЬЗЯ???
бросил. ну что за дурдом-то?

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
кирилл789 про Минаева: Я выбираю ненависть (СИ) (Любовная фантастика)

и вся эта галиматья из-за того, что когда-то, подростком, на каком-то проходном балу, героиня отказалась с героем танцевать и нахамила. принцесса - пятому сыну маркиза. и он так обиделся, так обиделся!
в общем, я понял почему на папке супругиной библиотеки стоит "не читать!!!".
лучше, действительно, не читать.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
кирилл789 про Кистяева: Дурман (Эротика)

читал, читал. мало того, что описывать отношения опг под фигой - оборотни, уже настолько неактуально, что просто глупо. но, простите, если уж 18+ - где секс?? сначала она думает, потом он думает. потом она переживает, потом он психует. потом приходит бета, гамма и дзета. а ггня и гг голые и опять процедура отложена!
твою ж ты, родину. если ж начинаешь не с розовых соплей, а сразу с жесткача - какого динамить до конца??? кистяева марина серьёзно посчитала, что кто-то будет в эту бесконечную словесную лабуду вчитываться?

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
alena111 про Ручей: На осколках тумана (Современные любовные романы)

- Я хочу ее.
- Что? - доносится до меня удивленный голос.
Значит, я сказал это вслух.
- Я хочу ее купить, - пожав плечами, спокойно киваю на фотографию, как будто изначально вкладывал в свои слова именно этот смысл.
На самом деле я уже принял решение: женщина, которая смотрит на меня с этой фотографии, будет моей.
И только.

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).

Гра престолів (fb2)

- Гра престолів (пер. Вячеслав Леонідович Бродовий) (а.с. Пісня льоду та вогню-1) 2.9 Мб (скачать fb2) - Джордж Реймонд Річард Мартін

Настройки текста:




Пісня льоду та вогню-I

Гра престолів

Пролог

— Треба вертатися, — наполягав Гаред. Ліс навколо почав темніти. — Усі дичаки мертві.

— Невже ти боїшся мерців? — з натяком на посмішку спитав лицар Веймар Ройс.

Та Гаред був застарий, аби зважати на його кпини, бо перевалив уже на шостий десяток і пережив на службі не одного пихатого панича.

— Мертві лежать собі тихо, — відповів він. — Увесь клопіт — від живих.

— Але чи справді вони мертві? — ніяк не вгамовувався Ройс. — Які маєш докази?

— Віл їх бачив на власні очі, — відповів Гаред. — Каже, що мертві. А мені його слова досить.

Віл передчував, що рано чи пізно від суперечки не відкараскається. Але краще пізно, ніж рано.

— Мати казали: мертв’як — базікать не мастак, — буркнув він.

— Моя мамка-годувальниця казала те саме, Віле, — відповів Ройс. — Але ж ти дарма віриш побрехенькам з-під жіночої цицьки. Інколи й від мертвих можна дещо взнати.

Голос його рознісся луною, занадто гучно для сутінкового лісу.

— Шлях попереду далекий, — зазначив Гаред. — Днів з вісім, а може, й дев’ять. Ще й сонце сідає.

Пан Веймар Ройс байдуже зиркнув на небо.

— Воно кожен день сідає о цій годині. Чи не темряви ти, бува, злякався, Гареде?

Віл бачив, як Гаред стиснув губи, помітив ледь втамований гнів у очах під грубим чорним каптуром. Гаред прослужив у Нічній Варті сорок років, виріс у ній з хлопчака в чоловіка, і не звик, щоб його брали на глузи. Та крім обурення, Віл відчув у старшому братчикові ще й напругу, надто схожу на острах. А острах він поділяв і сам.

Віл служив у Варті чотири роки. У першій розвідці за Стіною він трохи у штани не напудив, бо ніяк не міг викинути з голови дідівські побрехеньки; щоправда, потім сам із себе кепкував. Та після сотні вдалих розвідок неосяжна темна пуща, яку південники називали «страхолюдною», перестала його лякати. І не лякала аж до цього дня. Бо навколо зненацька щось змінилося. Темрява дихала чимось таким, що волосся ставало дибки.

Вони їхали дев’ять днів: на північ, тоді на північний захід, тоді знову на північ, далі й далі від Стіни, рухаючись слідами загону дичаків-наскочників. З кожним днем ставало дедалі тяжче. З півночі дув холодний вітер, від якого дерева ворушилися, мов живі. Цілісінький день Вілові марилося, наче щось холодне і невмолиме проводжає його очима, і то не з великої любові. Гаред відчував те саме. Більше за все Віл бажав би прожогом кинутися назад, під захист надійної Стіни. Та очільник загону навряд чи схвалив би його намір.

Вісімнадцятирічний пан Веймар Ройс був наймолодшим сином старовинного дому, де наплодилося забагато спадкоємців, мав сірі очі, стрункий стан і гоже обличчя. Верхи на велетенському чорному бойовому огирі він височів баштою над Вілом та Гаредом, що сиділи на малих кошлатих бахмутиках. На собі пан Веймар мав чорні чоботи доброї шкіри, чорні вовняні штани, чорні замшові рукавички, гарної роботи повороновану кольчугу, а під нею — вовняний каптан і кубрак з вареної шкіри. Ще й півроку не минуло, як пан Веймар став присяжним братчиком Нічної Варти, та хто посмів би твердити, що він, так ловко вбраний, погано пасує до служби?

Вінцем розкошів пана Веймара був товстий соболиний кожух, звабливо м’який та чорний, як гріх.

— Кажу вам напевне, вони тих соболів самі повбивали, — базікав Гаред серед братчиків за кухлем вина. — Кожного перемогли на лицарськім герці та з власних панських ручок скрутили в’язи.

І вояки заходилися реготом.

«Важкувато слухати наказів людини, з якої глузуєш на п’яну голову», думав Віл, хапаючи дрижаки на своєму коникові. Гаред, певніше за все, його думку поділяв.

— Мормонт наказав їх вистежити, от ми й вистежили, — мовив Гаред. — Вони мертві, загроза минула. А шлях назад важкий і далекий. Погода якась непевна. Як піде сніг, витратимо на дорогу два тижні. А снігопад у цих краях — ще не найгірше. Бачили колись крижану хуртовину, га, мосьпане?

Та панич, здається, його не чув. Він споглядав дедалі темніші сутінки зі звичною для себе напіврозвіяною, напівзнудженою миною. Віл проїхав з лицарем досить довго, щоб знати: коли він такий, його краще не чіпати.

— Розкажи-но знову, що ти бачив, Віле. Усе до дрібниць. Нічого не забувай.

Віл був мисливцем, поки не вступив до Нічної Варти. Чи краще сказати, лісокрадом. Малістерівські сердюки упіймали його на гарячому у власних лісах Малістерів — хлопець саме обдирав малістерівського оленя. Дальша халепа всім відома: або вдягаєш чорне, або втрачаєш руку. Ніхто не вмів ходити лісом тихіше за Віла, і чорним братчикам його хист швидко став у пригоді.

— Табір стоїть за дві верстви, за отим хребтом, біля струмка, — розповів Віл. — Я