Міжнародне єврейство [Генрі Форд] (fb2) читать постранично, страница - 3

відповідь: євреї прийшли в Америку, працювали тут так само, як і інші, і в конкуренції виявилися більш щасливими. Але така відповідь не обіймає собою всієї повноти фактів.

Перш, ніж дати більш вірну відповідь, треба відзначити дві обставини.

По-перше, не всі євреї мають багатства. Існує велике число бідних євреїв, хоча, щоправда, більшість з них при всій своїй бідності все ж таки самі собі добродії. Вірно, що євреї є головними фінансовими володарями країни, але з цього не випливає, що в кожнім євреї сидить фінансовий король, і коли ми піддамо дослідженню способи, за допомогою яких бідні і багаті євреї досягають влади, то стане ясно, що між цими двома класами повинна бути проведена чітка межа.

По-друге, єврейська солідарність значно утрудняє застосування того самого мірила до успіхів євреїв і не євреїв. Треба мати на увазі, що значна концентрація майна в Америці зробилася можливою завдяки підтримці капіталістів, що живуть по ту сторону океану, тобто що єврейські переселенці, прибули в Сполучені Штати, вже маючи за собою підтримку європейських євреїв. Ясно, що успіх переселенців такого роду не можна вимірювати тією ж мірою, як успіх, скажімо, німців або росіян, що прибули в Сполучені Штати, не маючи за собою нічого, крім власної заповзятливості і сили. Безсумнівно, що значна кількість євреїв приїжджає, розраховуючи тільки на свої сили і не маючи ніякої іншої підтримки. Але все ж таки було б неправильно приписувати панування єврейських багатств у всіх областях одній особистій самодіяльності. Це панування насправді є нічим іншим, як перекиданням єврейської грошової могутності через океан. Пояснення єврейського впливу завжди повинне виходити з цього положення. Ми маємо перед собою расу, що у часи своєї справжньої національної історії складалася із селян, расу, чия основна психіка була спрямована скоріше до духовного, ніж до матеріального, народ пастухів, а не торговців. І все-таки ця раса з тих пір, як вона позбавилася батьківщини й уряду і піддавалася скрізь переслідуванням, повинна вважатися дійсним, хоча і прихованим володарем світу.

Яким же чином могло виникнути настільки дивне обвинувачення і чому воно, очевидно, знаходить собі підтвердження в настільки численних фактах?

Почнемо здалеку. У перші часи розвитку їхнього національного характеру, євреї знаходилися під владою закону, що унеможливлював отримання надмірних багатств, так само як і бідності. Новітні реформатори, що на папері вигадують зразкові соціальні системи, добре б зробили, якби кинули погляд на соціально-суспільну систему, по якій жили перші євреї. Закон Мойсея, шляхом заборони стягування відсотків, унеможливлював виникнення грошової аристократії, подібної сучасним єврейським фінансистам; так само закон цей унеможливлював отримання грошового прибутку, джерелом якого є чужий нестаток. Усьому цьому, як і чистій спекуляції, єврейське законодавство не сприяло зовсім. Земельне лихварство було відсутнє. Земля була поділена; і хоча цим не виключалася можливість позбавитися її внаслідок нестатку і заборгованості, усе-таки через 50 років вона поверталася в рід початкового власника. Таким чином, з так званим «ювілейним роком» усякий раз починався новий соціальний період. Ця система унеможливлювала виникнення великих земельних власників і появу грошових магнатів, не перешкоджаючи, однак, окремим особам пробиватися вперед шляхом чесної конкуренції, тому що то рмін у 50 років був досить довгим періодом для особистої заповзятливості.

Якби євреї залишилися в Палестині під владою закону Моисея, зберігаючи свій державний суверенітет, то навряд чи вони отримали б той фінансовий відбиток, що вони прийняли згодом. Єврей ніколи не збагачувався за рахунок іншого єврея. І в новітні часи збагачення їх завжди відбувалося не за рахунок їх самих, а за рахунок народів, серед яких вони жили. Єврейський закон дозволяв євреям вести справи з неєвреями за іншими правилами, ніж ті, котрими вони повинні були керуватися, вступаючи в ділові відносини з єврейським «ближнім». Так званий закон для іноземців говорить: «Чужоземцеві ти можеш давати в позики заради росту, але ближньому своєму ти не повинний давати заради росту».

Розсіяні серед інших народів, не асимілюючись з ними і ніколи не втрачаючи своєї яскравої расової відособленості, євреї протягом багатьох сторіч отримали можливість застосовувати цей закон на ділі. Прибульці серед чужих, часом жорстоких, вони цим законом здійснювали свого роду справедливу відплату. Однак, і цим не можна пояснити фінансову перевагу євреїв, — скоріше треба шукати її в самих євреях, у їхній силі, спритності й у їх особливих здібностях.

Вже на зорі єврейської історії видно, що прагнення Ізраїлю було спрямовано до того, щоб зробитися народом-владикою над всі ма народами. Очевидно, всі пророцтва мали своєю метою лише моральну освіта світу за допомогою Ізраїлю; однак, його воля до панування псувала це. Принаймні, весь лад Старого Завіту дозволяє