Дорога крізь джунглі [Нарайон Гонгопадгай] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]




Письменники Індії про дітей і для дітей

«Не лічені алмази у печерах, не лічені перлини в морі

Півдня, незнані Індії дива…»


Такими словами в опері М. Римського-Корсакова «Садко» оповідає про свою далеку батьківщину індійський «гість» (купець), що прибув до Великого Новгорода, в країну русичів, із дивовижним заморським крамом.

Колись Індія справді була далекою країною, розташованою трохи не край світу, і нашому земляку — тверському купцеві Афанасію Нікітіну потрібно було більше ніж рік, щоб, закінчивши «ходіння за три моря», досягти нарешті вічнозелених берегів чудесної землі…

В наш час відстані зменшилися: тепер досить кількох годин польоту на реактивному лайнері, щоб перенестися з Москви до столиці Індії — Делі. Зменшилися відстані — зблизилися народи. Індійці досить часто гостюють у нашій країні, радянські люди навідують Індію, знайомляться з її незвичайною природою, визначними архітектурними пам’ятками, її давньою культурою і — найголовніше — з її людьми, що власними руками творять майбутнє своєї батьківщини.

Хоча джерела дружби між народами зароджувалися ще в часи Афанасія Нікітіна, початок справжньому зближенню між Індією та Радянським Союзом був покладений, одначе, лише після того, як в серпні 1947 року індійський народ здобув незалежність, скинувши в наполегливій боротьбі майже двохсотлітнє колоніальне ярмо. За роки, що минули відтоді, Індія стала нам ближча, зрозуміліша, і наші знання про неї тепер ширші, глибші, різноманітніші.

Індія простяглася на півострові Індостан — від укритих вічними снігами хребтів Каракорума та Гімалаїв на півночі до мису Коморін, що далеко заходить в океан, — на півдні. Різні області цієї великої країни з її більш ніж шістсотмільйонним населенням різняться не тільки ландшафтом і кліматичними умовами, а й зовнішнім виглядом людей, звичаями, побутом і мовами, якими розмовляють і творять свою літературу її народи.

Навряд чи знайдеться на землі інша література, що своєю давністю, багатством і розмаїттям могла б дорівнятися до індійської. Те, що звичайно називають «індійською літературою» — поняття збірне: воно охоплює багато літератур, які творились і творяться різними народами Індії на різних мовах і в різні історичні епохи.

Насамперед сюди належить фольклор народів Індії — усна народна творчість: пісні, легенди, казки, прислів’я… Індійський фольклор — це величезна скарбниця народної мудрості. З глибини віків він доніс до нас живі голоси його невідомих творців, їхні надії, думки і сподівання, їхню невигубну мрію про мир і щастя.

До поняття «індійська література» входять також численні літературні пам’ятки, що створювалися від середини II тисячоліття до н. е. на багатьох мовах давнини, насамперед — на санскриті й палі. Це і «Веди» — збірки найдавніших гімнів та заклинань, і величезні епічні поеми «Рамаяна» та «Махабгарата», і п’єси визначного драматурга давнини Калідаси, і багато-багато іншого.

Поняття «індійська література» вміщає і все те, що створювалося на середньоіндійських мовах: так званих пракритах і апабграмша — від середини І тисячоліття до н. е. до кінця І тисячоліття н. е.

У це поняття входять незліченні поетичні твори індійського середньовіччя, писані при дворах феодальних правителів і в тиші храмів, у критій соломою сільській хатині і в тісному міському завулку.

Нарешті, поняття «індійська література» охоплює численні літератури сучасної Індії.

В Індії сила силенна мов: недарма її — чи то жартома, чи то серйозно — називають «країною мовних джунглів». Переписи населення, що провадилися в 1961 й 1971 роках, зареєстрували в Індії понад півтори тисячі мов і місцевих говірок, але далеко не на всіх цих мовах і говірках існує літературна творчість. Переважна більшість їх — це мови нечисленних народностей і племен, які часом не мають навіть своєї писемності.

Найрозвиненіші в Індії літератури — ті, що творяться мовами, визнаними конституцією країни як основні. Загальне число цих мов — п’ятнадцять. Десять із них — мови Північної Індії, які належать до індоєвропейської сім’ї: ассамська, бенгальська, гуджаратська, кашмірська, маратхська, орія, пенджабська, сіндгі, урду і хінді. Чотири основні мови Південної Індії належать до дравідійської сім’ї: тамільська, телугу, каннада і малаялам. До основних мов також віднесено класичну мову давнини — санскрит.

Між найрозвиненіших індійських літератур слід назвати й літературу, творену англійською мовою. Хоча англійська мова рідна не більш ніж для двісті двадцяти тисяч жителів країни, в житті сучасної Індії вона грав важливу роль: понад п’ятнадцять мільйонів чоловік користуються нею як другою мовою. Це мова спілкування між представниками різних народів Індії, мова науки, вищої освіти, мова загальноіндійських газет і журналів.

З-поміж мов Індії особливе становище