КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 406803 томов
Объем библиотеки - 537 Гб.
Всего авторов - 147484
Пользователей - 92618
Загрузка...

Впечатления

Stribog73 про Морков: Камаринская (Партитуры)

Обработки Моркова - большая редкость. В большинстве своем они очень короткие - тема и одна - две вариации. Но тем не менее они очень интересные, во всяком случае тем, кто интересуется русской гитарной музыкой.

Рейтинг: +1 ( 3 за, 2 против).
Serg55 про Фирсанова: Тиэль: изгнанная и невыносимая (Фэнтези)

довольно интересно написано

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Графф: Сценарий для Незалежной (Современная проза)

Как уже задолбала литература об исчадиях ада, с которыми воюют... впрочем нет - как же они могут воевать? их там нет... - светлоликие ангелы.

Степень ангельскости определяется пропиской. Живешь на Украине - исчадие ада. На Донбассе - ну, ангел третьего сорта, бракованный такой... В Крыму - почти первосортный. В России - значит, высшего сорта. И по определению, если у тебя украинский паспорт - значит, ты уже не человек, а если российский - то даже если ты последняя скотина - то все равно благородная :)

И после такой литермакулатуры кто-то еще будет говорить, что Украине - не Россия, а Россия - не Украина? В своих агитках - абсолютно одинаковы...

Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Serg55 про Ланцов: Фельдмаршал. Отстоять Маньчжурию! (Альтернативная история)

неплохая альтернативка.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
каркуша про Шрек: Демоны плоти. Полный путеводитель по сексуальной магии пути левой руки (Религия)

"Практикующие сексуальные маги" звучит достаточно невменяемо, чтобы после аннотации саму книгу не читать, поэтому даже начинать не буду, но при чем тут религия?...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
каркуша про Рем: Ловушка для посланницы (СИ) (Фэнтези)

Все понимаю про мечты и женскую озабоченность, но четыре мужика - явный перебор!

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
DXBCKT про Андерсон: Крестовый поход в небеса (Космическая фантастика)

Только сейчас дочитал этот рассказ... Читал сравнительно долго и с перерывами... И хотя «данная вещь» совсем не тяжелая, но все же она несколько... своеобразная (что ли) и написана автором в жанре: «а что если...?» Если «скрестить» нестыкуемое? Мир средневековья (очень напоминающий мир из кинофильма «Пришельцы» с Ж.Рено в главной роли) и... тему космоса и пришельцев … С одной стороны (вне зависимости от результата) данный автор был одним из первых кто «применил данный прием», однако (все же) несмотря на «такое новаторство» слабо верится что полуграмотные «Лыцари и иже с ними» способны (в принципе) разобраться «как этот железный дом летает» (а так же на прочие действия с инопланетной технологией...)

Согласно автору - «человеческие ополченцы» (залетевшие «немного не туда») не только в кратчайшие сроки разбираются с образцами инопланетной технологии, но и дают «достойный отпор» зеленокожим «оккупантам» (захватывая одну планетную систему за другой)... Конечно — некие действия по применению грубой силы (чисто теоретически) могли быть так действительно эффективны в рамках борьбы с «инопланетниками» (как то преподносит нам автор), но... сомневаюсь что все эти высокультурные «братья по разуму» все же совсем ничего не смотли бы противопоставить такому «наглому поведению» тех, кто совсем недавно ковал латы, трактовал «Святое писание» (сжигая ведьм) и занимался прочими... (подобными) делами...

В общем ВСЕ получается (уже) по заветам другого (фантастического) фильма («Поле битвы — Земля», с Траволтой и прочими), где ГГ набрав пару-сотню людей из фактически постядерного каменного века (по уровню образования может даже и ниже средневековья) — сажает их за руль «современных истребителей» (после промывки мозгов, и обучающих программ в стиле Eve-вселенной). Помню после получасового сидения (в данном фильме) — такой дикарь, вчера кидавший копья (якобы) «резко умнел» и садился за руль какого-нибудь истребителя F... (который эти же дикари называли «летающим копьем»... В общем... кто-то может и поверит, но вот я лично))

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
загрузка...

Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори (fb2)

- Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори (пер. Андрій Олександрович Содомора) 733 Кб (скачать fb2) - Андрій Олександрович Содомора - Симфосій

Настройки текста:




СТО ЗАГАДОК СИМФОСІЯ Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

ЗАГАДКОВИЙ МІСТОК: ВІД СТИЛОСА — ДО ПАМ'ЯТНИКА

Ще Лукрецій у філософській поемі «Про природу речей», досліджуючи причини усього сущого, отже, й до людини пильно приглядаючись, доходив невтішного висновку: з перебігом часу людина байдужіє, знуджується. Те, що колись дивувало її, додавало душевної снаги, тепер, ставши нудним, — виснажує. Людина шукає розваг, прагне видовищ, забуваючи, що найдивовижніше з них — зоряне небо над головою («вже й на нього рідко зводимо погляд», — бідкається поет). А вдень — «…скільки-то різного руху довкіл! Описать неспромога!..» — хоче зацікавити свого сучасника автор поеми. Але життя йшло (іде й далі) своїм трибом: пересічний римлянин, звісно, не квапився сушити собі голову над «природою речей» — надавав перевагу видовищам…


Інша річ — загадки. Лаконічні й стислі (тут — у три гекзаметри вміщається кожна), вони мовби виклик кидають людині; як усілякі спортивні знаряддя — спроможностям її тіла («Спробуй підніми, перестрибни, втримайся…»), так загадки — спроможностям думки: «Спробуй відгадай!» Там — приємність для тіла, тут — для думки, для душі. Основа тієї приємності спільна — рух (хто швидше відгадає?)… Античні, щоправда, поєднували одне й інше, недаремно й прихильників школи Арістотеля називали перипатетиками, тобто тими, які проходжуються («Історичні проходи по Львові» І. Крип’якевича — відлуння тієї гарної традиції).


Отож загадка — з тих речей, що не дають «спати ходячому»: вона будить людину, підказує їй, що природа думки — це її рух, у якому і насолода, й сенс життя; без руху думка нидіє, відмирає, як і м’язи тіла — без фізичного руху; життя стає існуванням. А що людина, ще давні зауважили, душею значно лінивіша, аніж тілом, тому й до загадок рідше вдаємося, аніж до спортивних знарядь. Тому й дивлячись — не дивуємося, наприклад, — ціп’яткові, яке, хоч і покинуло материнське лоно, але ще не народилося (XIV), пилі, яка жадібно, але намарно, вгризається в дерево: що не гризне, то виплюне (LX), молотові, чиє тіло — одна лишень голова (LXXXVI), кусливій без зубів цибулі (XLIV)…


Втім, «Загадки» Симфосія цікаві не так загадковістю («що воно таке?»), як по-античному зацікавленим поглядом на річ («он воно яке!»): така дрібна та фіалка, а який же дух у неї! (як у «цвітки дрібної» Шашкевича — любов: «щоби-м згорнула весь світ до себе»); верхній жорновий камінь — у постійному русі, а нижній, лінюх, — ані з місця! (LI). Ланцюг в’яже в'язнів, але й сам — вічний в’язень: самого ж себе в’яже! (V)… Такий маленький той ключ, а без нього й дім — не дім! (IV)… То ж немає дива в тому, що загадки Симфосія «розумні, але легкі для розгадування» (на цьому не раз наголошують дослідники): ті загадки, зауважмо ще раз, орієнтовані не так на розгадування, як на вміння дивитись і, водночас, — дивуватись; адресовані вони читачеві зацікавленому, освіченому, головно ж — готовому йти наміченими в загадці стежками (втім, кожен бере з тих загадок стільки, скільки може взяти).


Серед найрізноманітніших речей, знарядь праці, предметів побуту, — від мітли чи цвяха, яким прибито підошву черевика, — й до воза чи корабля; серед рослин та тварин, від квітки — й до каменя, від черв'яка чи риби — й до птаха; серед усіляких природних явищ, дощу чи снігу, — увагу автора «Загадок» привертають і ті, примітивні й складніші, винаходи людини, які нерідко йдуть наче «проти природи речей», дивують парадоксами: пливли колоди по воді, а тепер — вода пливе ними (LXXII); «дочка лісу», закорінена в землю сосна, прихистивши на собі незчисленну юрбу, мчить, не залишаючи сліду, багатьма дорогами (XIII); у пишно оздоблених приміщеннях — голі гості (LXXXIX); волею людини навіть цвях ходить «головою донизу» (LVII); виготовлене зі шкіри тварини — б’є цю ж таки тварину (LXVI)…


Коли «Загадки» Симфосія прочитаємо до кінця, — а їх варто не тільки розгадувати, а таки читати, — і повернемось до першої з них, то одразу побачимо циклічність у їхній композиції: від стилоса — й до пам’ятника (стилос — це те знаряддя, яким поети, беручи за матеріал слово, споруджували собі пам’ятники). Стилос — це початок. Пам'ятник — кінець. Але кінець — це також початок: Гомер завершив, а розпочав, для римлян, — Вергілій; завершив Вергілій — розпочав, для нас, Котляревський… Циклічна композиція, бачимо, приховує в собі ідею тяглості, розвитку, новизни… Та й усі інші загадки, що в обрамленні першої й останньої, теж подані не абияк, а в сув'язі; подекуди вона очевидна, подекуди — прихована, іноді — наче й обривається.


Скажімо, після стилоса йде очеретина (сопілка), бо де слово — там пісня; після «спритників-пальців», що витанцьовують по сопілці, окраса пальця — перстень; потім — ключ, яким теж орудують пальці; за ним — така ж залізна річ — ланцюг; потім — крівля (черепиця); над крівлею — дим; далі, зрозуміло, — хмара; з хмари — дощ, сніг,