З книги «Розмова перед тишею» [Олесь Григорович Ільченко] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Олесь Ільченко

З книги «РОЗМОВА ПЕРЕД ТИШЕЮ», 2005


І

ЗЕЛЕНИЙ ЧОВЕН

***

цінувати ніч без сну

блискучий вранішній сюрприз

після невидимої заметілі

смак несподіваних білих шовковиць

у забур’яненому саду

купчасті багряно-сірі хмари

над глибоким волинським лісом

тихий плин парасольок-насінин кульбаби

кольору літньої дрімоти

сріблястого карася удосвіта


цінувати

чекати коханої

чекати човна


життя як передмова

***

назбирати каміння

покласти до кишень

зайти у води ріки як вірджинія

що там на дні

гарні довгі водорості

наїжачені йоржі

чи пришелепуватий клепець

навіть світла досить аби бачити

й думати

сонячна-бо днина

лягти

віддатися течії

розпочинається напрочуд цікава мандрівка

після кількох меандрів

стає цілком зрозуміло

саме так можна потрапити

до океану й обігнути цілий світ

адже еллінський океан як і

еллінський час

течуть довкола всієї землі

а ти

досконале земноводне створіння

можливо лише залишки

повітря в легенях

трохи заважають бути їм

повністю

до кінця

***

зненацька прокидаєшся серед

ночі й

усвідомлюєш що ти

в нью-йорку

згадуєш як

тебе закинуло сюди

навіщо важко сказати

тобто зізнатися

в абсолютно безглуздій

мандрівці

всі мандрівки насправді безглузді

й головна також

коли це усвідомлюєш

стає легше на диво

й продовжуєш

***

він мав рацію

важко зрозуміти чому постійно

кажеш речам прощавайте

і до побачення людям

час від часу мрієш

про мандрівки й іноді таки

подорожуєш але

от дивина

мандрівки завжди виявляються

дешевшими ніж квитки

та й повертаєшся щоразу

крім одного

***

що ж робитимеш в горах цзін-тянь-шань

особливо коли їх

за туманами не бачиш

слухати нічні співи вільшанки

не маючи хисту

просто взяти ціпок і йти

світ за очі

все це було

може найліпше сісти

підібгавши ноги

пити духмяний зелений чай

і усміхатися

***

коли на порох обернуться

останні камені міст

коли місяць зникне у мороку

а відблиски далекого червоного сонця

ледь освітлюватимуть землю

тоді

серед пустель амазонії

чи вічних снігів і голих скель бірми

сидітиме зимовий

опівнічний цвіркун

і виконуватиме меланхолійний вальс

для подруги і нових химерних

мешканців

неймовірного світу

***

існування намагається завдати болю

говорячи про час

який відходить


чим відповісти на цей

нечесний удар

вслуханням у тишу моря ночі чи

безмежжя нічного океану

чистого сну сина або

ритму власного серця

збереженням минулого через

подолання власного я


дуель із життєподібним життям

триватиме допоки не

знайдеться вихід

до за-

не-

чи просто

буття

***

споглядаючи біжучі хмари

на гладіні озера яке

збереглося в кончі-заспі

можна побачити далекі

казкові краї

аравію

сокотру

мадагаскар

й арабську легенду

хитромудрих купців і

відважних мореплавців

велетенську птицю рух

та інші дива

можна помітити навіть

пуголовків і риб на дні

вони укриваються хмарами

можна дивуватися

зеленим і синім бабкам що

ширяють над фольгою води

згадувати власні мандрівки

зиґзаґи й глухі кути і раптом

відновити в пам’яті опис рух

з нотаток марко поло

баченої італійцем на власні очі

***

ах що за вечір

чудовий вечір

вона співає не знаючи фіналу

ми всі співаємо мов цикади

теплими вечорами не уявляючи

наступної пори року

не чекаючи зими


можливо це єдиний вихід

правильний вчинок

здається весь світ

то спів під оливами

італійська опера з

картонними кинджалами й

натренованою майже

щирою пристрастю

серед гарних декорацій

viene la sera

***

смішно слухати як оператор

приємним жіночим голосом оголошує

немає доступу до абонента

ми ж розуміємо всі

витівки

дешеві трюки

чорного світлоносного

вони не зіпсують нашої розмови

для цього існує кнопка replay

наша зброя проти підступів

скинутого ображеного


неси добро яке ми

відкидаємо

не підозрюючи цього

ми все одно натискатимемо

повтор повтор

допоки не наговоримося перед тишею

***

везучи тіла крізь краєвиди

постійно залишаємося у

так званому

минулому

уперто привласнюючи його

фальшуючи документи й свідоцтва

наполегливо пишемо

апокрифічні тексти

вигадані історії

замість навчитися вловлювати

і розрізняти знаки й натяки

тренуємо пам’ять

примушуємо її

творити світ якого не було

а варто б зацікавитися світами

кольорозвуками

і вічними хмарохрамами

там

і в собі

***

яхти сплять укриті снігами на

берегах великої ріки

вони втікають від світу разом

із своїми капітанами

хоч так чи так засинаючи або

мандруючи влітку водосховищами


просто дивитися на риб

споглядати білих чапель

милуватися піщаними берегами

і травами

закидати сіті й вудочки

вивчати фарватер

ремонтувати такелаж і

мріяти про великий похід

знаючи що його ніколи не буде

***

свій портрет я зняв

заховав за шафу

на ньому надто видно

мою сутність

до якої не хочеться заглядати

ці примружені очі й

стиснуті губи

не надихають не дають

усміхнутися

хай побуде у темряві

може зміниться

задзеркальний двійник

чи я

а може той геть зникне

серед пилу

***

надвечір

зателефонувати до відня

чи почути у слухавці голос

із лондона

то просто старі фокуси

з вуличного шапіто

ці люди

знайомі близькі

насправді не там а поруч

вони й не купували

квитки в один бік

вони говорять

вмостившись у фотелі

чи гукаючи з кухні

навіщо нескінченні обмани

із дротами

супутниками

струмом і мембранами

відчуваю тепло рук

а трохи посивіле волосся

не заважає нам жартувати

згадувати нічний київ

минулого століття

***

відкриваючи книгу слід

уважно заглядати

у глибину між сторінками

прозріваючи щось потойбічне

чого немає

в тексті

на палітурці

під корінцем

на титулі

із кожної чорної літери

може виповзти мураха

чи з’явитися жало змії

вилетіти

метелик лісовий сатир

усміхаючись у вусики

а може

висипатися дрібне

розпечене соснове вугілля

й знищити все

на попелищі залишиться

тільки прихований хід

до вцілілої книги

***

зелений човен висить над

річковим дном хитається у

струменях і на хвилях

має ознаки живого

риб’яча луска прикипіла до його дна

й порожня консервна бляшанка

пам’ятає червів яких з’їла риба


злочинець-човен пливе й стоїть прив’язаний

і думає про втечу до дніпра

а там і про почесну загибель у морі

от тільки зникнуть від старости

мотузи чи

дерево струхлявіє

й вислизне із залізних обіймів

***

чому ці італійці

що винайняли помешкання просто під

моєю квартирою

так голосно розмовляють особливо

о другій ночі

звичайна туга

звичайний щем

чи просто пільговий телефонний тариф

із якимось неаполем

втім приємне це відлуння латини


але маленька європеїзація чомусь

нагадує інше

prochain arrêt montreux

***

метеликознавцям

та іншим науковцям

лікарям

і санітарам

схвальне слово

кажуть усі препаровані

зокрема розіп’яті метелики

розітнуті

тому їм не потрібні тіла


фіксується життєподібність

струмує формалін

все виглядає мов справжнє життя

можливо єдине

що не пасує завмерлим

то бирка на пальцях

чи етикетка

на кшталт borborygmus vulgarius

***

знайти

вихід з лабіринту

мотати ниточку

спокусивши аріадну


слід також вбити

чи оминути мінотавра

або ж дракона тут і десь


щаслива мить виходу

назовні

захват від небаченого простору

який тим часом

може виявитися

жахом нескінченної темряви

стати безмежною ніччю

чи просто тихою ніченькою

якою-небудь kristallnacht

***

важливим насправді є

перебути

пережити

перетерпіти

заздалегідь

передчуття втрат


поки ти смієшся

кохаєшся

п’єш

думка сканує

просторочас

показуючи лихо-манкову

криву прірв і гребенів

чи спокійну рівну лінію

що вже зовсім зле

***

а потім відділити

свідомість

вона знайде вихід

крізь ґрати

відімкне замки

піде невидимими потаємними

ходами


вона зуміє пронести

скарб який виріс із

болю і втрат

став твоєю родинною

коштовністю

свідомості не слід зупинятися

й забувати закляття проти

часу-людожера

***

під м’якими оксамитовими крилами

ніжного анти-дня

від раптового нетривалого світла

сліпнуть очі


відчуваєш безпорадність

повернення вперед але

потім дивним чином згадуєш

екзотичну білу мить

на далекій і

майже нереальній вже

terra firma

***

спочатку лисохвіст і тонконіг

за ними

конюшина

осока

татарське зілля

нарешті міст хисткий

з верби й

осики


ти спробуй перейти

але не поспішай

ген потойбіч

за смужкою піску

відразу темний ліс

одноманітна глиця без трави

нестерпна тиша ладану і воску

нудотний запах

й житло там не твоє

***

перетинаючи таку заспокійливу

непроникність

мов м’яку і чорну кротову шкурку

все одно

напружуєш зір аби

вловити світлий слід

лагідно-летючої

лелітки-лолітки

висловити галантний здогад

усвідомити

вона то я

розпастися на інші

холодні вогники

спати прокидатися

і мчати

мчати

***

мовчазна

тонка

дотепна

і чудова угода

між тобою й сірою дрімлюгою

яку не відрізнити

від кори

старого дерева


птах бачить тебе

вдає із себе гілку

а ти споглядаєш за ним

прикидаючись незрячим

ви позираєте один на одного

примруживши очі


не ворушитися то головне

до того ж слід

кинути павутинку довіри

й тихо бавитися нею

аби вона забриніла для обох

***

тепла лагідна ніч яка

припала до старого середземного моря

присмак щему

звідки він

це передана пам’ять хвиль

про все

що було і буде

чи усвідомлення

дрібнот і марнот


листя гранатів і фінікових пальм

ані шелесне

тераса над черепками місяця у воді

тьмяне дерево столу таверни

п’єш палаючий В-52

або бейліс

слухаєш прадавнього

sgt. pepper’s lonely hearts club band

у версії маленького оркестрика

й прозріваєш

як мало тобі лишилося часу

аби встигнути знайти

невимовне

***

відмикаючи ключем пам’яті

двері в минуле

чи наважусь прочинити їх

та піти туди

де ще всі живі

де пахнуть чебрецем жовті

київські гори


може й насправді кола немає

а коли є то навіщо ж

ностальгія і згадки

розгорнені срібним ланцюжком


сліпа прив’язана шкапа

кружляє й кружляє

***

точка розвороту й

повернення

лежить далеко попереду

досягти її можна лише

проминаючи пахощі кипарисів

купаючись новорічної ночі

за геркулесовими стовпами в

м’яких солоних водах атлантики


до поворотного пункту

слід також скористатися скажімо

chanel allure homme

чи перейти нарешті

на казьонку

слід прочитати дещо й забути

розтринькати паперові гроші

й залишити

за порадою древніх

одну золоту монету для рота

***

демонтаж краєвидів можливий лише

подумки

така собі спроба гри леґо


безперечно

це під силу тільки йому


сортує на зберігання поза часом

коди рослин і тварин

архівує сонця і галактики

небеса лежать у вигляді наївних рурок


потім знову коли-небудь все розгорне

обрії

ландшафти

пейзажі

кине твердь на воду


маємо мить аби пограти в деміургів

***

прискіпливо вдивлятися у дзеркала

гадаючи що це вікна

і навіть навіювати собі враження

буцімто бачиш там обрії

просування вперед

і солодкі tutti-frutti

заґратований власними ребрами

і думкою

тішишся своїм розумом

гадаєш

існує шлях

насправді лише рух серця


відчеплений вагон

похований заметіллю

справжнє світло падає крізь

подзьобані нічні лаштунки

дивись

може ти знайдеш себе

в люстрах і свічадах

***

прикутий до берега

старий човен з облупленою фарбою

летить

над прозорим шаром води

надто прозорим

аби бути справжнім


фарба обсипається

човен прямує крізь

крізь мене

і нас

крізь стіни

розсуваючи цеглини мов трави


лечу із ним

споглядаючи равлика-ставковика

й листок латаття

які хилитаються в кількох сплесках

тьмяної води

на дні човна між його ребрами


хочу зануритися

обличчям у неї

тут хлюпоче прадавнє єство

***

умова для тосту

стіл

багато зелені пляшка

добре запечене м’ясо


умова для доброї бесіди

гарний старий стіл


добре встелена та ж площина

основа для труни


є на що спиратися

от і гаразд


мабуть справжні столи

є з випещених водою і часом

сірих дощок

гладеньких

із доброю пам’яттю


навіть аркуш паперу можна

покласти на стіл і писати

***

в оливковій воді

поліської ріки

відбивається високий стрункий осокір

і незворушний чорний шуліка

на його вершку

вологе полотно неба

не сохне

і робить нас

рибами у ятері

які бачать лиш пляму сонця

десь там угорі


шуліка мовчить

я мовчу

осокір зітхає

повзе перлівниця на берег

і чути як стулки її

розсувають пісок

стрілолист намагається

стеблами хитнути воду

але вона теж мовчить


зеленкувате літо добігає кінця

видима частина доби тане

на тлі фіолетового і синього


хтось на дорозі за лугом

черкне сірником

***

потім ітиму лугом веселим

де знайдуться всі хто схоче там бути

дикі іриси

елеґантні махаони й кропивнянки

деревій пижмо і звіробій

сподіваюся побачити

безтурботного натхненного амадеуса

і варсаву тихо усміхненого своїм думкам

льюїса який гулятиме із

кумедним додо на повідку

й навіть вишуканого літнього пана

що можливо навіть помітить мене і

звернеться

alors monsieur

vous faites l’élevage des papillons

***

не пристрасть і не секс

не легенька захопленість-закоханість

життя було вбране у шати

трьох кохань

лише тричі довелося зобразити

ієрогліф мін

і коли він з’являвся

написаний чорною тушшю на

ледь жовтуватому рисовому папері

із безладу блукань поставав

зрозумілий план

ясний шлях

тривалої прогулянки

круг озера

під хмарою

між павільйонами місяця юе і сонця жи

***

численні струмки ручаї річечки

перетинають цей

античний берег

середземноморського острова

намагаєшся йти

до селища самісіньким краєм моря

яке солоним язиком лиже пісок

і без упину п’є прісні потоки


ветхий інжир

кілька евкаліптів

з плодами білих ліхтариків у гілках

освітлюють нічне містечко

випити узо

скуштувати фету

хіба хочеться більше серед теплої сині

старий рибалка гукає іншого

нікола

аби похвалитися упійманою рибою

повітря одвічне мов твердь

тут у горах народився зевс

але головне ти товаришуєш

із місцевими зеленими ящірками

й олеандрами вздовж доріг

власне ми

знайомі здавна

***

заборонене

те що чатує на тебе

чи подолане за допомогою

лютневих нічних дерев

тиші о другій ночі

старої кулькової ручки із новим стрижнем

може варто долучити

сміх сина і докір жінки

чи недбалу недоречну книгу яка

тішиться у надто скромному

світлі нічної лампи


нудне вокзальне очікування

а коли опиняєшся в потязі

теж нічого нового


кілька по-справжньому живих клітин

потребують доброї хінської гербати

як сказав би москалець

і можливо

до того ж

не зле викурити

davidoff із нею потім

***

гра в боулінґ

стрільба з лука

плавання на пластиковій байдарці морем

тиждень свободи

тут так само кепсько знають англійську

як і ти

отож можна вдавати із себе

бозна кого

найняти шофера і дістатись

давньоримських вулиць

еллінських театрів

майже вцілілих лікійських поховань

згадувати слова

терми

статер

ще там щось

таким чином примазатися до вічности


раптом все це руйнує

байдужий притрушений дорожнім пилом

сизий будяк

***

оречевлені спогади

плями

від червоного вина

на посивілих дошках

столу

плями на сторінках ветхих

книг

підозрілі відтінки білого на

білих простирадлах

бліда скибка молодика що проступає

крізь сріблясті хмари

і тьмяний силует сови на тлі

зимового місяця

пляма майже живого обличчя

в нічному люстрі

строката тінь пірчастого листя гледичії

на критському піску

й карби

десь

усередині

***

тепер таких майже немає

це точно

старезний човен

був цілим деревом довбанка

у ньому маєш тихо линути серед

очеретів і осок

проходити таємничими вузькими протоками

до тих місць де ще й досі

у глибині стоять лин і жерех


запах води і рослин

вдихати повільно як

пахощі доброго чаю або тютюну


лягти на дно човна

обличчям вгору й затамувати подих

і неодмінно з’явиться

сивий як лунь шляхетний сивий лунь

у небі над верхівками

дрімучих трав

віддзеркалених в інших кольорах


тепле літо

незабаром запанує тиша

слід лежати довго

тоді прокинешся як слід


вже

***

дивно адже ця груша й досі родить

вона стоїть вже сорок років

перед моїм вікном

посеред підміненого міста

в якому повмирало

безліч прадавніх будинків

а інші набули непристойного вигляду


що означає її буття

її вертикальна упертість

майже без опертя

може вона хоче нагадати який

сад був довкола

він ходив місячними літніми вечорами

на глибочицькі схили

послухати глухі схлипи підземної ріки

і навшпиньках удосвіта повертався

можливо вона натякає на

сіро-зелених ящірок які полюбляли сидіти

в траві під стовбуром

чи нагадує про інші неймовірні події


здається вона проросла крізь

стіну часу

на відміну від нас

і тепер просто бавиться

осінніми павутинками у своєму гіллі

***

розсипища білих черепашок

потойбіч байдужі пелікани

гріються після риболовлі

гірчична вода

іноді стає сірою

мов присипана пилом ртуть


тут напрочуд тихо

точка координат

місце перетину

ріки моря неба плавнів

несуєтне місце

античне гирло

міфічного дунаю

***

зимовий сад

міста і острови

інакший краєвид

сузір’я

аркуші без літер

нечитані книжки

і лету відчуття

і таїна двох тіл

все відкривається у снах

і поза ними


так прагнемо життя після життя

принаймні віримо у шанс

не знаючи нічого достеменно


згадався безшелесний крук у небі

посеред аравійської пустелі

одвічний наче ніл

він був ознакою мандрівки

а не смерті

накреслив у повітрі шлях

і зник у білій безодні

оазис близько


можливо слід відтак

сприймати кожен натяк не буквально

в пустелях простору і часу


просто йти

***

мов рибка-клоун у дружніх пелюстках анемона

ховаюся в затінку пляжної парасолі

від білих променів сонця над

біблійним морем

прудкі краби дибають по вогкому піску

хочуть поласувати

синьою рибою хірургом яка

закінчила свій підводний шлях на мілині


схожі на міраж

жовтаві острови на обрії

лінькувато запевняють що

жодних акул немає

чекаю ночі коли на стіни й стелю

вийдуть кумедні гекони

може випити ще

куняю в кріслі

раптом розумію що

увечері на пляжі знайду

мушлю рожевого мурекса

подібну до знака @


написати нарешті e-mail до неї


ІІ

ЧАС У ПАМОРОЗІ

***

вона спить поруч

і ти відчуваєш

цілісність і окремішність


рівне дихання

породжує тепло й

освітлює ніч

береже твою уяву

й заокруглює простір


а коли вона десь

час береться памороззю

настає непевна й

присмеркова пора

з вітром у мертвих

гілках дерев

з краплинами

холодного поту хмар

і довгою нудною дорогою

без краєвидів

без сновидінь

і сенсу


тому ти думаєш про неї

***

увійти в тепле привабливе море

і забути все

лише ця хвилина має цінність

тільки ця мить справжня


море вічне

хвилююче

незбагненне і неосяжне


ти

моє нічне море

***

наївна спроба притлумити дещо

кавою-латте

спостерігаючи за

вродливою офіціанткою

до речі

скільки їй залишити чайових


цікаво чи

вміст кофеїну може

змінити гостроту світосприйняття

а галактики лактози

принести щастя вмить


проте кавовий ритуал

триває і триває

й щось таки змінюється

в тобі

довкола

це просто означає

дочекався її

***

ти нагадуєш білу півонію

її ніжні прохолодні пелюстки

тонкий запах

із гіркуватою нотою

заспокійливу зелень

стебла і листя


ми цілуємо руки

я твої

ти мої


мені соромно адже

ти мене пестиш


чи заслужив я таку

білу ніжність яка огортає

хіба тим що

це не триватиме довго

лише одне життя

***

білявий відсвіт

снігопаду за вікном

це жарти місяця

чи ліхтарів

заціпенілого міста


думаю про тебе й

щиро кажучи

ще про одну

ви зовсім різні

спільна чеснота лише

молодість

ви обидві необхідні хоча

в книзі записано

має бути одна


банальна річ

і час коловий прадавній

зовсім не лінійний

християнський

просто гіркий круг

який не надається до випрямлення

***

кохаючись із тобою

стаю іншою людиною

за віком

за статтю

темпераментом і пам’яттю


це триває миттєвості

години

але алхімічна вселюбовна

трансмутація

відбувається щоразу й

доводить істинність

пережитого з тобою

і в собі


подзвін серця і крови

звучить у скронях

пізнаю тебе

ззовні й зсередини

завжди хвилююсь бо

щодня ти інакша нова і незбагненна


починаю згадувати тебе й жадати

просто після прощання

***

дуже солодко тебе

цілувати в губи й шукати

язиком твій язичок

цілувати твої лоб і волосся

пестити скрізь

вдавати із себе безсмертного

і бути ним кілька хвилин насправді


життя триває лише тоді

коли входжу в тебе

втім

усе назване майбутнім

настає надто швидко

щоб устигнути обміркувати його

й підготувати належну відповідь

***

про нас ходять чутки

значить ми живі

але знали б пліткарі що

відбувається насправді

яка ти пристрасна і

невпинна

ніжна і шалена

як наші тіла вже розуміють

одне одного

розлучатися не хочуть

навіть у той час як ми

переповнюємося по вінця

***

потім я зрозумів

твоя ніжність

мов ніжність туману і хмар

вона обступає зусібіч

і така ж невловима

ти невміла

тому ще привабливіша


я повсякчас дивуюся такій винагороді

ти зі мною і досі

ти йдеш і знову повертаєшся


ти на смак мов пахощі чорнобривців

чути таємничий трунок в

невідворотно привабливому ароматі

якщо спробувати збожеволіти

і втекти

пахощі твого кохання

завернуть назад

і розгорнуть

шаленство

до ранку

***

вимикаємо світло

і танцюємо під прадавню

музику

то навіть не реп і не диско

це музика яку

ти усвідомила набагато пізніше

вона з іншого часу

а я її полюбив у твій рік


ми танцюємо

only you

і зараз це краще за секс

просто і гарно

потім швидкий rock’n’roll

і знову ностальгійно-повільне


неспішний наш танець

триватиме і триватиме

навіть

коли

ти

і

я

***

п’ємо закарпатський

облизуєш губи

рожевий кінчик язика

ніч


ми вийдемо й нас огорне

справжня зимова зима

сліпа заметіль


вихор довкруж ліхтаря

вказує напрям падіння

снігозір’я

просто під ноги


зграя бездомних псів

дивиться і не помічає

нічого крім

якихось двох собак

що не наважуються підійти

на відстань зубів

***

власне то смішно і гірко

кохати в певному віці

а спостерігати за цим

тим більш

ти кажеш пишеться вірш

який уже був

все повторюється так

проте гадаю це знак

пристрасть і щем які не наважуюсь

тобі показати-сказати

ти їх не помічаєш

і це на краще

просто хочу

щовечора

щоранку

щоночі

бути із тобою

добре удвох мовчати

мені здається ти розумієш

тишу і рух

губ і рук

без тебе порожньо

лише

твоя згадка образ міт

рятує від

пиятики

самогубства

дурниць із іншими

скажеш змалів здитинів

так

начхати на банальність

сама говорила

блюз то коли нормальній людині кепсько

***

хіба холодне серце може

охолонути чи зупинитися

хіба воно може бути з тобою

перейматися твоїми тілом і душею

вслухатися в тебе


дивно але воно здатне на це

й на багато чого іншого

зіщулюється коли тобі недобре

думає про твої звабливі руки

або волосся під вітром

іноді воно навіть намагається боліти

хоча усвідомлює межу


чому відбувається все це

відповідь знаєш лише ти

***

найприємніше відчувати твою усмішку

в напівтемряві нашого потім

здається добре бачу

твої трохи примружені очі

ти кішкою муркочеш і трешся

а виповненість спокоєм приголомшує


знати б чи це добре

наче справжній

laughter in the dark

***

теплі й довгі твої поцілунки

серед простору ранньої зими

вони не дають серцю тоскно

зіщулитися в передчутті

нетанучих снігів

перед появою

напівживого більмуватого сонця

й слизьких вулиць


твої теплі губи

нагадують про свіжий солоний вітер

шерхіт пальмового листя

полиск стрімкої хвилі на

білому кораловому піску


і раптом

тебе бажаю іще гостріше

цілий день

і все йде шкереберть бо

так багато хвилин і годин

постають між нашими тілами

а проте хочеться попри січень

мандрувати твоїми

зеленими луками і чистими берегами

***

допоки ми будемо в нашому саду

допоки кожний герб

живого гербарію

пребуде над нами

а кожен живий ковток гербати

надаватиме наснаги

ми пам’ятатимемо найперший

любовний акт у світі

нашу близькість

приголомшуюче відкриття нами нас


допоки маленький сад

на сьомому поверсі

на сьомому небі

трохи належить нам

і ми ще не вигнанці

будемо самі в едемі серед

сірого міста

***

вип’ю горілки й полегшає

майже радісно стане

це нічого

то все далі

важливо саме зараз

жартуватиму із друзями

сміятимусь із знайомими

потім кепсько

байдуже

це ознака життя

просто прийду

ковтну води

ляжу

звідки щем

хто його знає

насправді все просто

весь час згадую твій профіль

***

майже щовечора частуємо себе

чому ж ти кажеш що не даєш мені

необхідного

потрібного

гарного

звідки ти можеш знати

адже я іноді сам не відаю

власних бажань

попри все нам добре

наші тіла пам’ятають одне одного

навіть у сні


давай одного разу заснемо під час

поцілунку

недарма ми випускники

institut de beauté

***

убога наша доля в дім заходила

наче кликана

прикидалася жебраками

колядниками

циганами

просила хліба й води

грошей чи ковбаси

хоч липких цукерок

ми намагалися уникати її але

оминути не могли ховалися

й відтак гнулися до

її рівня

ганьбили її а вона сміялася

з нас і навіть підглядала

у вікна коли ми кохалися


та попри все ми були вищі й дужчі

за долю бо відчували

одне одного

я випивав твоє тіло і так

перемагав стару

ти зневажала її в той час коли

володіла мною аж до серця

ми відкидали нахабу

перебуваючи удвох

вологий і холодний час

весну без тепла

зустрічі без надії


кохати і терпіти

це мов щось болить

***

вітер бешкетує і дме

в щілини вікон немов намагається

розвіяти ніч якнайшвидше


згадую проминулий день

все падало з рук і трощилося

нікуди не встигав бо

маршрутки не зупинялися

а тролейбуси мабуть залягли в барлогах

було кепсько аж до тієї вечірньої хвилини

як прийшла ти

і день-містифікатор дістав

прихований подарунок


ти спиш

я пишу

вітер бавиться снігом

невже

двадцять перше ніч понеділок

***

стоїш під рожево-сірим небом

міської зимової ночі

й хочеться крикнути

думаю про тебе

про твої почервонілі очі

від підступних сліз і

відтак солоний смак усмішки

як вибачення

хочеться гукнути

але стримуєш себе


лапатий сніг

повільно падає в склянці міста

осадом старого вина

треба пити це місто цю ніч

аби не виповнювалися вщерть

пити щоб з’явилися слова

твої і мої

пити а потім

закрити наш час

замком вуст двох

***

і ти станеш якоюсь надто

невловимою

стильною

заглибленою

поспішатимеш говорити

приходити й прощатися

тоді з’являться поцілунки

летючі й водночас примхливі

ввічливі й поспішні

а тіло твоє викаже інші рухи

інакший незнайомий стиль

я знатиму звідки в тебе той погляд

усмішка співчуття сухих вуст


все зміниться

скажу

іди до нього

***

гріховною рукою розсуваю трави

твого вбрання щоб

неквапом зірвати гірко-солодку насолоду

шістнадцятилітнього смаглявого тіла

звідкіля воно в тебе

ти не тутешня

мабуть такими є юні італійки

високі стрункі невтомні

замішані на пелюстках троянд

трохи полину цитрин лаванди помаранчів


твоя шкіра на смак хмільна

мов спогад про граппу

жартома закриваєш обличчя

бароковою завісою волосся

раптово відкидаєш смієшся

облизуєш рожево-вранішню спраглість


гадаю

згадуючи таку як ти корчився від

пристрасті старий казанова

***

тяглість ночі провокує

ще раз і ще раз і ще

припадання до твоїх стиглих пелюсток

це не просто do ut des

синій оксамит і білий шовк

відкинуто

тіла переплетені й летять

між сферами земною й небесною

як тоді уперше


лет рух ритм

то і є

істинне відкриття світу і світла

в нас

що лише підкреслює

темряву на денцях осклянілих очей

під час актів і дій

***

ми майже добу не вилазили з ліжка

пригадуєш

ти сміялася і говорила

що наші тіла міркують швидше ніж ми

іноді вони поспішали

іноді ставали повільними

й майже вільними від умов і

умовностей та іржі цивілізації


у перервах їли яблука

чомусь говорили про інших

мені цікаво було знати про

твоїх коханців


тоді на диво завжди було літо

ти лежала проста лукава щира потайна


навіщо ті альбіони-закордони

втім тоді тут було зле

можливо зараз краще

тобі там

і мені

***

задубілим ключем

відчиняю обморожені двері

готую вечерю

водночас гріючи руки

все довкола майже як у

фільмах кім кі дука

тільки от весна

ніяк не прийде бо

падає абсурдний квітневий сніг

обпікаючи квіти магнолій

тиша

одна лампочка чомусь перегоріла

слід піти пошукати нову

здригаюсь

свавільний дзвінок телефону

ти

***

сутінки

одвічний компроміс

дня і ночі

наш перехресний час

час перетинання тіл і поглядів

час наших взаємних поступок

ти знову підеш

чиста вода в пісок

буду чекати надвечір’я

class="book">адже тоді крізь

карнавальну машкару

проступить справжнє обличчя


поки що переглядаю картини амедео

згадуючи його

щастя то янгол із сумним лицем

***

невже правда

я схочу все а ти пообіцяєш

парасоля

йдемо під дощем

сніг

ми йдемо

навіть коли сонце

рухаємося одне до одного

шукатиму

на твоєму тілі волосинку

і не знайду

ти розкішно розпусна і сором’язлива

у тебе були добрі коханці

я б прострелив скроню кожного й

дивився як витікає сила життя


коли мені залишиться

тільки забавка писання

хочу аби ти знайшла

такого ж божевільного

аби він перевершив мене

пострілом чи рухом

***

акденіз

акденіз

акденіз

ритмічний плюскіт хвиль цього моря

нічна музика й твій нічний доторк

пливемо на яхті бачимо місто на дні

причали будинки цистерни для води

затонуле життя

може і наше з тобою вже під шаром води

а ми й гадки не маємо

поки що послухаймо пісню на площі

цей мотив годиться для

будь-яких бучних подій

життя й не-життя

він нагадує музику улюбленого брега

і наше безладне підбирання ключів

для відмикання тіл

***

слід лету птаха в повітрі

слід хмарової тіні на кроні дерева

слід шерхоту одягу в номері готелю

слід близькости в наших очах

слід відлуння останньої

розмови двох перед тишею

***

ми пригощаємо нас

входжу а ти вабиш і впускаєш

береш а я пещу

і наша ніч удвох

або день чи ранок

здаються нескінченними

кохатися говорити і знову кохатися


очевидно кроки справжнього життя

ведуть нас крізь потаємний хід

у так званому часі

й виводять до справжнього світу

там де ми були й будемо

де мабуть зрештою і є

не усвідомлюючи цього


твоя гладенька шкіра

гаряча пристрасть і

млосний погляд потому

дають надію на зустріч там і скрізь

жадатиму тебе всю

якими б не були

наші тіла чи безтілесність

***

вічна без краю зима

чомусь розділяє нас


і закінчиться лютень

а відповідь слід шукати

поза календарями


прохолодна постіль

ти зітхаєш спляча

хотів би знати чому ти обіймаєш мене

аж звідти

й лише і тільки

з-за сну

твоя рука шукає мою

чи ти спиш насправді

здається і в темряві бачу

рожево-кремову ковдру

примхливе волосся і тонкі

риси обличчя


як завжди грію тебе на початку ночі

але власне

ми чекаємо виходу з

темної безодні новонародження

завершення лету

заради легкости

світла

й справжньої зустрічі