Semper tiro [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

сичі, сидіти,
Покажім, що й ми, міщанст­во,
Не страш­кові діти!
Вдармо ніччю на їх табір
З кру­то­го бай­ра­ку!
Згиньмо або тих ля­шеньків
Зотрім на та­ба­ку!"
Як зга­да­ли, так зро­би­ли,
Щастила їм до­ля,
І роз­би­ли вра­жу си­лу,
Як пух, се­ред по­ля.
Радість! Сла­ва! Крик і гомін!
Збігаються в місті
Шевці, кравці, всякі справці -
Не сто і не двісті.
І віта­ють Ку­пер'яна
З йо­го во­яка­ми,
Як ге­роя, всю до­ро­гу
Всипали квітка­ми.
А на площі чор­на ра­да:
Взяли всі га­да­ти,
Яку б то­му Ку­пер'яну
Нагороду да­ти?
Одні ка­жуть: "Чим він досі
Був у нас? Цехмістром!
Тепер йо­го за зас­лу­гу
Виберім бурмістром!"
Другі ка­жуть: "Що, бурмістром?
Ми на се не згожі!
Най він бу­де ко­мен­дан­том
В ог­невій сто­рожі".
Треті ка­жуть: "Ні, па­но­ве,
Іншу ра­ду май­мо,
Купер'яну від ну­ме­ру
По ду­ка­ту дай­мо!"
"Ні, ні, ні! - ре­ве гро­ма­да
Одностайним хо­ром. -
За ге­рой­ст­во гроші бра­ти?
Ну, се був би со­ром!"
Знов нез­го­да, знов гар­ми­дер,
Сяк і так мірку­ють;
Що хто ска­же, кли­чуть: "Слав­но!"
А інші кеп­ку­ють.
Аж ось вис­ко­чив на ла­ву
Пузатий бурмістер
Та й зак­ли­кав: "Най жиє нам
Купер'ян-цехмістер!
Дав нам бог та­ко­го му­жа
Ворогів роз­би­ти,
Та не дав нам знать, яку б то
Честь йо­му зро­би­ти.
Гроші да­ти - со­ром бра­ти,
Та й ми ж бідні лю­ди;
На уряд йо­го пос­та­вить -
Іншим зазд­ро бу­де.
Поки він жи­вий між на­ми,
То все нам за­ва­да -
То ж, па­но­ве цехмістро­ве,
Ось моя вам ра­да:
Зараз тут йо­го убий­мо,
На паль по­садімо,
По смерті ж йо­го оп­лач­мо
І свя­тим зробімо.
І на­сип­ле­мо над тілом
Могилу ви­со­ку,
Будем по­мин­ки справ­ля­ти
Два ра­зи до ро­ку".
"Славно! Слав­но! От так ра­да!" -
Всі враз за­гу­ка­ли,
А цехмістра Ку­пер'яна
Навіть не пи­та­ли.

СУЧАСНА ПРИКАЗКА

Ви чу­ли ту при­го­ду?
В часі роз­ли­ву рік
Попав у бист­ру во­ду
Нещасний чо­ловік.
В гли­бокім вирі б'ється
І то­не вже туй-туй,
До ку­ма, що на мості,
Кричить: "Ря­туй! Ря­туй!"
А кум, що на по­руч­чя
Поважно лікті спер,
Глядить кри­тич­но: "Вто­не
Чи вир­не ще те­пер?"
Вкінці мах­нув ру­кою
І мо­вив лиш од­но:
"Не тратьте, ку­ме, си­ли,
Спускайтеся на дно".
Гай-гай! Та­ких кумів нам
Не два, не три, не п'ять
В житті щод­ня, щох­вилі
Приходиться стрічать.
Ти в горі, нужді б'єшся,
Мов ри­ба у са­ку,
Працюєш, тач­ку тяг­неш,
Мов пан­щи­ну важ­ку;
Тут сумнів му­чить ду­шу,
Що місце, то бо­ляк, -
А він лиш кри­ти­кує:
"Се зле!" і "Се не так!"
За поміч і по­ра­ду
Він має лиш од­но:
"Не тратьте, ку­ме, си­ли,
Спускайтеся на дно!"
І наш на­род так б'ється
В матні вже мно­го літ,
І хвилі на­посілись
Його роз­ми­ти слід.
А на без­печнім мості
Фальшивії бра­ти
Стоять і ждуть - чи, мо­же,
Щоб поміч при­нес­ти?
Стоять і ждуть на хви­лю,
Що бра­та про­ковт­не,
Числять: те­пер ще вир­не,
Тепер вже, чей, пірне.
На крик йо­го й бла­ган­ня
В них сло­во лиш од­но:
"Не тратьте, ку­ме, си­ли,
Спускайтеся на дно!"
Та що се? Він не то­не,
Хапаєсь бе­регів,
Не слу­хає по­ра­ди
Облесних во­рогів
І під но­га­ми чує
Вже тверд­ший, тверд­ший грунт,
А ті на мості в ре­пет:
"Се бунт! Се бунт! Се бунт!"
Під ни­ми міст хи­таєсь,
І хви­ля пряс­ла рве,
І з мос­ту крик лу­нає:
"Рятуйте, хто жи­ве!
Рятуйте більшу власність!
Рятуйте панський лан!
Рятуйте трон і вівтар!
Давай об­лож­ний стан!"
А що, як Не­мезіда
Собі од­но­го