КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 406342 томов
Объем библиотеки - 537 Гб.
Всего авторов - 147214
Пользователей - 92469
Загрузка...

Впечатления

RATIBOR про Колесников: Каникулы (Альтернативная история)

Ознакомительный

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Хайнс: Последний бойскаут (Боевик)

Комментируемый рассказ-Последний бойскаут

Я бы наверное никогда не купил (специально) данную книгу, но совершенно она случайно досталась мне (довеском к собранию книг серии «БГ» купленных «буквально даром»). Данная книга (другого издательства — не того что представлена здесь) — почти клон «БГ» по сути, а на деле является (видимо) малоизвестной попыткой запечатлеть «восторги от экранизации» очередного супербоевика (что «так кружили голову» во времена «вечного счастья от видаков, кассет и БигМака»). Сейчас же, несмотря на то - что 90 % этих «рассказов» (по факту) являются «полной дичью» порой «ностальгические чуства» берут верх и хочется чего-нибудь «эдакого» в духе «раннего и нетленного»., хотя... по прошествии времени некоторые их этих «вечных нетленок» внезапно «рассыпаются прахом»)).

В данной книге описан «стандартный сюжет» об очередном (фактически) супергерое, который однажды взявшись за дело (ГГ по профессии детектив) не бросает его несмотря ни на что (гибель клиентки, угрозу смерти для себя лично и своей семьи, неоднократные «попытки зажмурить всех причастных» и заинтересованность в этом «неких верхов» (против которых обычно выступать «… что писать против ветра...»). Но наш герой «наплевал на это» и мчится... эээ... в общем мчится невзирая на «огонь преследователей», обвинение в убийстве (в котором наш ГГ разумеется не виновен, т.к его подставили) и визг полицейских сирен (копы то тоже «на хвосте»).

В общем... очень похоже на очередной супербестселлер того времени — «Последний киногерой». Все взрывается, стреляет, куда-то бежит... и... совсем непонятно как «это» вообще могло «вызывать восторг». Хотя... если смотреть — то вполне вероятно, но вот читать... Хм... как-то не очень)

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Stribog73 про Артюшенко: Шутка с питоном. Рассказы (Природа и животные)

Книжка хорошая, но не стоит всему, что в ней написано верить на 100%.
Так, читаем у автора: "ЭФА — небольшая, очень ядовитая змейка...". Это справедливо по отношению к песчаной эфе, обитающей в Южной Азии и Северной Африке. Песчаная эфа же, обитающая в пустынях и полупустынях Средней Азии и Казахстана слабоядовита. Её яд слабее даже яда степной гадюки. И меня кусала, и приятеля моего кусала - и ничего. Но змея агрессивная и не боится человека, в отличии, например, от гюрзы. Если эфа куда-то ползет и вы оказались у нее на пути - она не свернет, а попрет прямо на вас. Такая ее наглость, видимо, связана с тем, что эфа - рекордсмен среди змей по скорости укуса - 1/18 секунды. Как скорость удара кулаком хорошего чернопоясного каратиста. По этой причине ловить ее голыми руками - нереально, если вы только не Брюс Ли.
Гюрза же, хоть и самая ядовитая из змей СССР, совсем не агрессивна. Случаев столкновения нос к носу с ней сотни (например, рыбаков на берегах небольших озер Казахстана). В таких ситуациях надо просто замереть и не двигаться пока гюрза не уползет.
Песчаных удавчиков в полупустынях и пустынях Казахстана полным-полно, но поймать крупный экземпляр (50 см. и больше) удается довольно редко.
Медянка встречается не только на Украине, на Кавказе и в Западном Казахстане, но их полно, например, и в Поволжье.
Тем, кто заночевал в степи, не стоит особо опасаться, что к вам в палатку заползет змея. Гораздо больше шансов, что в палатку заберется какое-нибудь опасное членистоногое - фаланга, паук-волк, скорпион или даже каракурт. Кстати, фаланга хоть и не ядовита, но не брезгует питаться падалью, так что ее укус может иногда привести к серьезным последствиям.

P.S. А вот водяных ужей по берегам водоемов Казахстана - полно. Иногда просто кишмя.

P.P.S. Кому интересны рептилии Казахстана, посмотрите сайт https://reptilia.club/. Там много что есть, правда пока далеко не всё. Например, нет песчаной эфы, нет четырехполосого полоза, нет еще двух видов агам.

Рейтинг: 0 ( 2 за, 2 против).
greysed про Вэй: По дорогам Империи (Боевая фантастика)

в полне читабельно,парень из мира S-T-I-K-S попал в будущие средневековье , и так бывает

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Беседин. Второй про Шапко: Синдром веселья Плуготаренко (Современная проза)

Сложный пронзительный роман с неожиданной трагической развязкой. Единственный недостаток - автор грешит порой натурализмом. Однако мы как-то подзабыли, через что пришлось пройти нашим ребятам в Афганистане. Ставлю пятерку.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Serg55 про Чеболь: Лана. Принцесса змеевасов (Любовная фантастика)

неплохо. продолжение будет?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Serg55 про Раззаков: Владимир Высоцкий - Суперагент КГБ (Биографии и Мемуары)

складно написано. возможно во многом правда.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
загрузка...

Давнє й нове (fb2)

- Давнє й нове (а.с. Класика української літератури-43) 249 Кб (скачать fb2) - Іван Якович Франко

Настройки текста:



ПАРЕНЕТІКОН

БАГАЧ

1
Свічку пос­та­вив ти в церкві пе­ред об­ра­за­ми, ба­га­чу!
Добре зро­бив ти: ось бач - яр­ко та свічка го­рить.
Глянь, ось убо­гий до церк­ви прий­шов,
що йо­го ти пок­рив­див, -
Сплакав і важ­ко зітхнув - свічка по­гас­ла твоя!
2
Вбогому да­ток ти дав, о ба­га­чу, - се доб­ре зро­бив ти!
Глянь, он­де слу­ги твої, твоїх волів па­су­чи,
Потратували всю ни­ву убо­го­го тво­го сусіда,
Що че­рез крив­ди твої му­сить по жеб­рах іти!
Глупий! Ти бо­га зду­ри­ти га­даєш сим дат­ком мізер­ним,
Кпивда ж твоя, на­че грім, суп­ро­ти те­бе гри­мить!
3
Не мав ба­гач що ліпшо­го ро­би­ти,
Приобіцяв ца­реві дань пла­ти­ти.
Коли ба­гатст­во в ба­га­ча про­па­ло,
Цареві все віддай - і то­го ма­ло.
Обіцянка по­жер­ла всю ма­мо­ну,
В яр­мо зап­ряг­ши­ся, тяг­ни до ско­ну.

ХТО СЛА­ВУ СВІТУ ОСЯГ­НУВ...

Хто сла­ву світу осяг­нув
Аж по най­дальші межі,
Не раз бу­ва подібний він
До наг­лої по­жежі.
З су­хих де­рев роз­па­ле­на,
Вона ви­со­ко бу­ха,
Та швид­ко по­пе­лом сіда;
Так сла­ва наг­лая з'їда
Не тільки тіло, але й ду­ха.

ТАК ГО­ВО­РИТЬ СТА­РО­ДАВ­НЯ ПОВІСТЬ...

Так го­во­рить ста­ро­дав­ня повість:
Жив раз чо­ловік бо­го­бо­яз­ний,
І той си­на мав од­ним од­но­го.
Випав го­лод лю­тий у тім краї,
І збіднів той муж бо­го­бо­яз­ний.
І ска­зав до сво­го си­на: "Си­ну,
Бачиш, як збідніли ми стра­шен­но
І не маємо з-за чо­го жи­ти.
Хочеш, я про­дам те­бе в не­во­лю,
Будеш ти жи­вий, і ми за те­бе
Візьмемо для се­бе на про­жи­ток".
Син ска­зав: "Ро­би як хо­чеш, та­ту".
От і взяв отець свой­ого си­на
І повів до од­но­го вельможі,
Взяв ціну за нього по угоді
І ска­зав до нього на про­щан­ня:
"Сину мій, з то­бою розс­та­юся,
Не по­ба­чи­мо­ся вже ніко­ли,
Ти прий­ми від ме­не на про­щан­ня
Сей один мій за­повіт батьківський:
Коли ви­па­де тобі до­ро­га,
І ти йти­меш поп­ри церк­ву бо­жу,
І в тій церкві бу­де служ­ба бо­жа,
Не ми­най ти церк­ви в жоднім разі
І достій, аж служ­ба закінчиться".
Се ска­зав­ши, він вер­нув до­до­му.
Син же, жи­ву­чи в то­го вельможі,
Не за­нед­бу­вав тих слів ніко­ли.
Так ми­ну­ло ча­су не більш ро­ку.
І от раз юнак той при­пад­ко­во
Здибав у якімось за­ка­мар­ку
Свою па­ню, а вельможі жінку,
В блу­додійстві із од­ним слу­гою.
Глипнув і відра­зу відсах­нув­ся,
Не ска­зав про се ніко­му й сло­ва,
Тільки га­ря­че мо­лив­ся бо­гу,
Щоб ся тай­на з уст йо­го не вий­шла.
Але пані в тій га­рячій хвилі
Бачила йо­го, і в неї в серці
Щось кольну­ло, мов жа­ло смер­тельне.
Швидко в неї зро­ди­ла­ся дум­ка
Згладити зо світу хлоп­ця то­го,
Що був свідком її блу­додійства.
В той сам день, зустрівши му­жа сво­го,
З жа­хом і га­дю­чи­ми сльоза­ми
Йому тай­ну ви­яв­ля стра­шен­ну,
Що не­дав­но куп­ле­ний не­вольник
Має намір па­на сво­го вби­ти,
Щоб доб­ром йо­го за­ба­гатіти.
Не відра­зу муж повірив то­му,
Та во­на не пе­рес­та­ла пер­ти,
Добираючи поз­нак фальши­вих,
Поки сер­це лю­дя­не та доб­ре
Підозріннями не на­пов­ни­ла
І три­во­гою не зат­руїла.
А тоді йо­му свій план чортівський
Піддала, і він прис­тав на нього.
Сам пішов до місце­во­го ка­та
І ска­зав йо­му та­кеє сло­во:
"Як приш­лю тобі слу­гу од­но­го,
Що віддасть тобі пла­ток чер­во­ний,
То візьми йо­го в таємне місце,
Голову зітни йо­му без сло­ва
І віддай її опісля то­му,
Хто прий­де за ним з об­ру­сом білим".
Не наз­вав вельмо­жа пе­ред ка­том
Ні од­но­го ймен­ня, ні дру­го­го,
Не ска­зав при­чи­ни, ні про­ви­ни,
Але знав, що кат спов­нить той на­каз.
Зараз дру­гий день уранці-ра­но
Він пок­ли­кав юна­ка до се­бе,
Передав йо­му пла­ток чер­во­ний
І післав йо­го відда­ти ка­ту.
Не підозріва­ючи нічо­го,
Хлопець взяв пла­ток і відда­лив­ся.
Та, про­хо­дя­чи побіля церк­ви,
Він по­чув, що служ­ба по­ча­ла­ся,
І, зга­дав­ши батько­ве про­щан­ня,
Увійшов у бо­жий дім і, став­ши
Між людьми, прис­лу­ху­вав­ся службі.
Але пані, у своїй па­латі,
Знаючи, що муж зро­бив, горіла
Нетерпливості ог­нем пе­кельним.
Переждала, мо­же, півго­ди­ни
І, не жду­чи на свой­ого му­жа,
Посила слу­гу, то­го са­мо­го,
Що з ним скри­то блуд гид­кий тво­ри­ла,
Щоб ішов до ка­та місце­во­го
І заніс йо­му об­рус сей білий.
Не підозріва­ючи нічо­го,
Той слу­га пішов, об­рус узяв­ши,
Хоч не в смак йо­му бу­ло по­сольство,
Бо не звик об­русів він но­си­ти.
Та про­хо­дя­чи побіля церк­ви,
Він по­ба­чив хлоп­ця в ній, яко­го
Знав з дво­ра; то­му, всту­пив­ши в цер­ков,
Запитав йо­го, що він тут ро­бить.
Відповів юнак на те пи­тан­ня:
"Отсе пан пос­лав ме­не до ка­та,
Щоб віддать от­сей пла­ток чер­во­ний,
Та я жду, по­ки скінчиться служ­ба".
"Дай мені той твій пла­ток чер­во­ний!
Бо й ме­не, бач, вис­ла­но до ка­та,
Щоб відда­ти сей об­рус ве­ли­кий.
На тобі йо­го, а я тим ча­сом
Занесу пла­ток, а ти по­то­му
Занесеш от­сей об­рус, бо жда­ти
Тут у церкві я не маю ча­су".
І, узяв­ши той пла­ток чер­во­ний,
Не підозріва­ючи нічо­го,
Він пішов до ка­та, й той без сло­ва
Взяв йо­го з со­бою до пив­ниці
І ме­чем відтяв йо­му відра­зу
Голову, про­ви­ни не пи­тав­ши.
А ко­ли за півго­ди­ни ча­су
Надійшов юнак з об­ру­сом білим,
Він, не мов­ля­чи йо­му ні сло­ва,
Обвинув ту го­ло­ву об­ру­сом
І віддав у ру­ки юна­кові
З тим, аби заніс її до па­на.
Як жах­ну­ли­ся вельмо­жа й пані,
Бачачи не­вольни­ка жи­во­го,
А в об­русі го­ло­ву там­то­го,
Що на­ду­жи­вав не­ма­ло ча­су
Панського довір'я із жо­ною;
Як кро­ва­ве се cвідоцт­во прав­ди
Швидко ви­яс­ни­ло все те діло,
Се не тре­ба дов­го повіда­ти.
Та од­но хіба ще тут до­да­ти,
Що йо­го не схо­ва­но у тайні,
А пішло во­но від то­го ча­су
Між людьми лу­ною го­лос­ною,
Як свідоцт­во то­го, що не­винність
Із най­тяж­чих проб ви­хо­дить ціло
І що зло­чин сам се­бе ка­рає.

СТРОФИ


1
Ті, що крізь по­мил­ки до прав­ди до­би­ва­ються,
Мудрецями на­зи­ва­ються;
А ті, що в своїх по­мил­ках угурні,
То справжні дурні.
2
Хто в добрій вірі жив, а в злих ділах,
Той був не­на­че без очей ли­це;
Хто в добрій вірі жив, а в злих ділах,
Той во­ду лив у збан, в якім роз­бив ден­це.
3
Як по­ло­ня­ник, що йо­го в не­во­лю
Ведуть, дум­ка­ми в рідний кут літає,
Так той, що чи­тан­ням кни­жок свя­тих за­ня­тий,
Все в царстві прав­ди і доб­ра ви­тає.
4
Вода, що дов­го ка­пає на камінь
І в ка­мені про­вер­чує діру,
Отак, хто кни­ги пра­ведні чи­тає,
З бо­ло­та бу­ден­ності вилітає,
З душі бру­до­ту й по­гань вимітає,
Що упо­доб­лює йо­го звіру.
5
Хоч хто муд­рий у житті, а письма не знає,
То він бу­де мов той пліт, що підпор не має.
Бо як пліт той без підпор вітер ва­лить ско­рий,
Так безг­ра­мот­ний па­де без знан­ня підпо­ри.
6
Цареву тай­ну бе­рег­ти по­ряд­но,
Бо зрад­ників ка­ра­ють без­по­щад­но;
Та сла­ву бо­жу тай­ною пок­ри­ти -
Се зло­чин, мов у зем­лю скарб за­ри­ти.
Карається не раз найгірш усіх,
Як неп­рос­ти­мий про­невірства гріх.
7
Хоч би ти попіл їв і зем­лю гриз,
А не поз­був­ся злос­ти,
То не зас­лу­жиш ти у пра­вед­них
Одного "бог да прос­ти!".
8
"Блаженний той, хто дба про ду­шу слуг своїх", -
Так ска­за­но в письмі свя­то­му.
Та го­ре то­му,
Хто ніби дба про ду­шу їх,
А тіло пра­цею надмірною втом­ляє,
Тілесним не­дос­тат­ком ос­корб­ляє.
9
Краще ма­леє над­бан­ня
З лас­кою бо­га на­бу­ти,
Як незлічен­не ба­гатст­во
Серед прок­лять за­гор­ну­ти.
10
В здо­ро­во­му тілі здо­ро­ва ду­ша,
Та час­то бу­ває не вар­та гро­ша.
В улом­но­му тілі бу­ває ду­ша,
Що кра­сою світ весь і бо­га втіша!

ВОЛЬНІ ВІРШІ

МНОГОНАДІЙНИЙ

Як ро­див­ся наш мно­го­надійний,
То прий­шли су­дильниці чо­ти­ри,
На вікна вар­цабі посіда­ли,
На ди­тя уваж­но пог­ляділи,
Залюбки поц­мо­ка­ли гу­ба­ми,
І гар­ненько за­жи­ли та­ба­ки,
І собі пок­ла­ли на коліна
Калитки свої нес­по­рож­нимі,
І роз­важ­но, шам­ка­ючи, звільна
Стали вик­ла­дать йо­му да­рун­ки.
П е р ш а
Ось я дам йо­му най­мен­ня льви­не.
Д р у г а
Ось я дам Адоніса по­до­бу.
Т р е т я
Ось я дам блис­кучі чорні очі.
Ч е т в е р т а
Я до­дам ще го­ло­сок но­со­вий.
П е р ш а
Ось я дам ора­торськую по­зу.
Д р у г а
Ось я дам відва­гу і зав­зят­тя.
Т р е т я
Я до­дам ще пильність тру­до­люб­ну.
Ч е т в е р т а
Я до­дам амбіцію без­меж­ну.
П е р ш а
Я дам жіноч­ку йо­му пре­гар­ну.
Д р у г а
Я зроб­лю ар­тис­том дра­ма­тич­ним.
Т р е т я
Я ре­дак­то­ром ще політич­ним.
Ч е т в е р т а
Я співцем вдо­дат­ку опе­ро­вим.
П е р ш а
Я ввіткну пе­ро кри­тич­не в ру­ки.
Д р у г а
Я штовх­ну по­езії пи­са­ти.
Т р е т я
Я дам премії йо­му за дра­ми.
Ч е т в е р т а
Я… та ні, сього вже за­ба­га­то
Для од­но­го. З то­го, що я ма­ла
Дать йо­му в ос­татнім по­да­рун­ку -
Таланту, - не дам йо­му ні дрібки.

Написано в році 1907, досі не дру­ко­ва­но.


Оглавление

  • ПАРЕНЕТІКОН
  •   БАГАЧ
  •   ХТО СЛА­ВУ СВІТУ ОСЯГ­НУВ...
  •   ТАК ГО­ВО­РИТЬ СТА­РО­ДАВ­НЯ ПОВІСТЬ...
  •   СТРОФИ
  • ВОЛЬНІ ВІРШІ
  •   МНОГОНАДІЙНИЙ