КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 406551 томов
Объем библиотеки - 537 Гб.
Всего авторов - 147362
Пользователей - 92553

Последние комментарии

Загрузка...

Впечатления

Serg55 про Бульба: Двадцать пять дней из жизни Кэтрин Горевски (Космическая фантастика)

женщины в разведке - куда без них

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Баев: Среди долины ровныя (Партитуры)

Уважаемые гитаристы КулЛиба, кто-нибудь из вас купил у Баева ноты "Цыганский триптих" на https://guitarsolo.info/ru/evgeny_baev/?
Пожалуйста, не будьте жадными - выложите их в библиотеку!
Почему-то ноты для гитары на КулЛиб и Флибусту выкладывал только я.
Неужели вам нечем поделиться с другими?

Рейтинг: 0 ( 2 за, 2 против).
Serg55 про Безымянная: Главное - хороший конец (СИ) (Фэнтези)

прикольно. продолжение бы почитал

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Кравченко: Заплатка (Фантастика)

В версии 1.1 уменьшил обложку.

Рейтинг: +1 ( 2 за, 1 против).
медвежонок про Самороков: Библиотека Будущего (Постапокалипсис)

Цитируя автора : " Три хороших вещи. Во-первых - поржали..."
А так же есть мысль и стиль. И достойная опора на классику. Умклайдет, говоришь? Возьми с полки пирожок, автор. Молодец!

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Serg55 про Головнин: Метель. Части 1 и 2 (Альтернативная история)

наивно, но интересно почитать продолжение

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про Чапман: Девочка без имени. 5 лет моей жизни в джунглях среди обезьян (Биографии и Мемуары)

Ну вот что-то хочется с таким придыханием, как Калугина Новосельцеву - "я вам не верю..."

Нет никаких достоверных документов, что так оно и было, а не просто беспризорница не выдумала интересную историю. А уж по книге - чтобы ребенок в 5 лет был настолько умным и приспособленным к жизни?

В любом случае хлебнуть девочке пришлось по полной...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
загрузка...

Мій ізмарагд (fb2)

- Мій ізмарагд (а.с. Класика української літератури-40) 303 Кб (скачать fb2) - Іван Якович Франко

Настройки текста:




ПОКЛОНИ

ПОЕТ МО­ВИТЬ:

Вниз ко­титься мій віз. Пов'яли квіти,
Літа на ду­шу нак­ла­да­ють пу­та.
Вже не мені в нові світи летіти!
Війну з жит­тям прог­рав я, любі діти!
Cosa per­du­ta! [1] 
З яким же за­па­лом я йшов до бою!
Як рва­ла­ся впе­ред ду­ша вітхну­та!
Горіло сер­це чис­тою люб­вою!..
І що ж здо­був? Ли­шив що за со­бою?
Cosa per­du­ta!
Не дав мо­роз моїм лист­кам роз­виться,
Квітки мої по­би­ла бу­ря лю­та!
Не до­ве­лось ге­рой­ським боєм биться,
Ламаться звільна му­сив, ржею вкриться -
Cosa per­du­ta!
З дрібних шпи­гань мої повс­та­ли ра­ни,
Частками жер­ла моє сер­це скру­та…
Я й сам не знав, де ті мої ти­ра­ни?
З дрібних ог­нив спле­лись мої кай­да­ни!
Cosa per­du­ta!
Україно, моя сер­деч­на не­не!
Не лай ме­не, страж­ден­на, не­за­бу­та,
Що не да­ло моє жит­тя зли­ден­не
Того, що жда­ти ти мог­ла від ме­не!
Cosa per­du­ta!

УКРАЇНА МО­ВИТЬ:

Мій син­ку, ти би менш ба­ла­кав,
Сам над со­бою мен­ше пла­кав,
На до­лю мен­ше нарікав!
На шлях тер­нис­тий сам по­дав­ся
І цуп­ко по тер­нах под­рав­ся, -
Чого ж ти іншо­го че­кав?
Сам знав, що го­ла я і вбо­га,
І до мой­ого ти по­ро­га
Прийшов, захтів слу­жить мені.
Ну, в ме­не слу­гам пла­ти ску­по,
А нарікать на ме­не глу­по…
Просила я те­бе чи ні?
І що тобі за крив­да ста­лась?
Що підня­ли на те­бе га­лас:
"Не лю­бить Русі він ні раз!"
Наплюй! Я, син­ку, ліпше знаю
Всю ту патріотич­ну зграю
Й ціну її лю­бов­них фраз.
Що про­жи­веш весь вік убо­го?
Значить, не вкрав ніщо ні в ко­го,
А чес­но пра­цю­вав на хліб.
Та й те по­ду­май ще, будь лас­ка:
Твойого "я" най­кра­ща част­ка
З то­бою враз не ля­же в гріб.

СІДОГЛАВОМУ

Ти, бра­те, лю­биш Русь,
Я ж не люб­лю, са­ра­ка!
Ти, бра­те, патріот,
А я собі со­ба­ка.
Ти, бра­те, лю­биш Русь,
Як хліб і ку­сень са­ла, -
Я ж гав­каю раз в раз,
Щоби во­на не спа­ла.
Ти, бра­те, лю­биш Русь,
Як лю­биш доб­ре пи­во, -
Я ж не люб­лю, як жнець
Не лю­бить спе­ки в жни­во.
Ти, бра­те, лю­биш Русь
За те, що гар­но вбра­на, -
Я ж не люб­лю, як раб
Не лю­бить сво­го па­на.
Бо твій патріотизм -
Празнична оде­жи­на,
А мій - то труд важ­кий,
Гарячка нев­дер­жи­ма.
Ти лю­биш в ній князів,
Гетьмання, па­ну­ван­ня, -
Мене ж бо­лить її
Відвічнеє страж­дан­ня.
Ти лю­биш Русь, за те
Тобі і честь, і ша­на,
У ме­не ж тая Русь -
Кривава в серці ра­на.
Ти, бра­те, лю­биш Русь,
Як дім, во­ли, ко­ро­ви, -
Я ж не люб­лю її
З надмірної лю­бо­ви.

ДЕКАДЕНТ 

В. Щу­ра­тові


Я де­ка­дент? Се но­ви­на для ме­не!
Ти взяв один з мо­го жит­тя мо­мент,
І сло­во тем­не підшу­кав та вче­не,
І Русі возвістив: "Ось де­ка­дент!"
Що в моїй пісні біль, і жаль, і ту­га -
Се лиш то­му, що скла­лось так жит­тя.
Та є в ній, бра­те мій, ще ну­та дру­га:
Надія, во­ля, радісне чут­тя.
Я не люб­лю безп­ред­мет­но ту­жи­ти
Ні шу­му в влас­них слу­ха­ти ву­хах;
Поки жи­вий, я хо­чу справді жи­ти,
А бо­ротьби жит­тя мені не страх.
Хоч час­то я гірке й квас­не ков­таю,
Не раз і прів, і мерз я, і ох­рип,
Та ще ж ос­ко­ми­ни хронічної не маю,
Катар ки­шок до ме­не не при­лип.
Який я де­ка­дент? Я син на­ро­да,
Що вго­ру йде, хоч був за­пер­тий в льох.
Мій пок­лик: пра­ця, щас­тя і сво­бо­да,
Я є му­жик, про­лог, не епілог.
Я з п'ющи­ми за пліт не ви­ли­ваю,
З їдця­ми їм, для бійки маю бук,
На праз­ни­ку жит­тя не позіваю,
Та в бідності не опус­каю рук.
Не па­ра­зит я, що дуріє з жи­ру,
Що в будні тільки й ду­ма про