Хутір тварин [Джордж Орвелл] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

і лавреатка літературного конкурсу за свої оповідання для молоді «Білий орел» та співвідповідальна за недавню появу на книжковому ринку другого видання повісти Івана Филипчака «Кульчицькийгерой Відня».

Завдяки своєму досвідові літераторки й чутливому жіночому приторкові в перекладній праці над «Хутором тварин», Ірина Дибко надала доволі похмурій темі твору прикметного собі теплого, гуманного звучання.

Роман Кухар


Змінені прізвища дієвих осіб:


Джонс

Романов

Майор

Марков

Пси: Блюбел

Белов

Джесі

Джесов

Пінчер

Пінков

Кінь Боксер

Добрилов

Кобила Кльовер

Конева

Коза Мюріл

Мурка

Осел Бенджамін

Молчазніков

Кобила Молі

Мілочка

Ворон Мозес

Алексєєв

Кабан Сновбол

Давидович

Кабан Наполеон

Вісарйонов

Кабан Сквілер

Нікітов

Кет

Кіт Хитрун

Факсвуд Фарм

Лисичівка

Пілкінґтон

Пілсутов

Пінчфілд Фарм

Куцополе

Вимпер

Федориков

Свинка Пінкі

Рожа

Віллінґтон

Волгоград


I

Зближалась темна ніч. Власник Панського хутора Романов позачиняв двері курників, але тому, що був у нетверезому стані, не прикрив як слід тих щілин, крізь які пролазили кури. Поглянувши на стодоли й стайні, прямував не дуже то стійким кроком у сторону дому. В парі з ходою Романова світло з лямпи, що її держав Романов у руці, витанцьовувало на всі усюди стежок. Перед дверима свого дому Романов скинув чоботи і зайшов до кімнати, де стояла бочка з пивом, наливши собі з неї склянку по самі вінця, випив і почвалав до спальні, де в ліжку вже смачно хропла його дружина. Як лише у спальні Романова світло згасло, в усіх приміщеннях тварин учинилась метушня, лопотіння, гамір. Бо ще вдень розійшлась вістка, що старий кабан Марков, поважаний всіма тваринами, мав дивний сон і бажає розказати всім. Виглядало щось важливе, тимто й вирішили одноголосно, що негайно зійдуться в стайні, як тільки Романов піде спати. А тому, що Марков був не в абиякій пошані в кожної тварини, погодились і не спати, щоби почути слова Маркова.

На підвищенні, під стіною стодоли, вигідно примостивсь на соломі Марков і чекав на прихід тварин. Хоча він вже двадцятлітній, товстенький, та все ж таки риси колишньої краси й маєстатичности були ще в нього наочні. Задуманий вираз обличчя говорив про непересічний розум. Як тільки ніч розгорнула свої темні крила, почали приходити до стайні тварини і вони почали примощуватися в міру своєї вигоди. Першими були пси Белов, Джесов і Пінков, в вслід за ними прийшли свині й вони посідали зразу ж перед підвищенням, що на ньому сидів у задумі Марков. Кури присіли на віконних вітринах, а голуби на кроквах стайні. Овечки й корови поклались за свиньми й негайно почали жувати. Повільною ходою увійшло двоє працьовитих коней, Конева і Добрилов, йшли вони по соломі обережно, щоб ненароком не наступити на кого. Конева була середнього росту й віку, тільки ж після четвертого лошати не повернулась до свого, колись стрункого, вигляду. Добрилов, кремезний кінь із непересічною силою, була ж вона в нього за двох. Біла смуга від чола до носа надавала йому не дуже то цікавого вигляду і ще натякала на невибагливий рівень ума, що, до речі, було у згоді з дійсністю. Але хоч і не грішив Добрилов спроможностями бистрого ума, всі тварини ставились до нього з великою пошаною, бо був він добрягою із стійким характером і велетенською силою. Після коней прийшла коза Мурка і осел Молчазніков. Він був найстарший із усіх тварин, не любив ні з ким говорити, але як уже конечність цього вимагала, тоді висловлювався лаконічно в тоні цинізму та іронії. Його ніхто і ніколи не бачив усміхненим, чи вдоволеним, а на запит чому він непривітно дивиться на всіх, відповідав, що просто не бачить причини на привітність ані на усмішку в житті. Але в його нетовариськості був виняток, він любив (не признаючись до цього) перебувати поруч Добрилова, кожну неділю, на пасовиську. Хоч і не промовив ні слова до Добрилова, в його товаристві почував себе дуже добре й вигідно. Відтак увійшли в стайню із галасливими «так-так-так» качки, перебігаючи з одної сторони стайні у другу; шукали місця, щоб вигідно присісти, врешті найшли його біля Коневої й зразу заснули. Поглядаючи кокетливо на всіх, увійшла в стайню, легкою ходою, біла кобила, красуня Мілочка. Зі смаком похрупуючи грудку цукру, повільно й химерно похитуючи головою йшла поруч кожної тварини, щоб тим звернути увагу на вплетені червоні стрічки у її волоссі. Мілочки вигляд і поведінка и актували, що умом вона не грішить... Її