У високій траві [Стівен Кінг] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Стівен та Джозеф КІНГИ

 

У високій траві

(повість)

Редагування, переклад з англійської та коментарі:

 

Вадим Вовнянко

 

 

 

Дизайнер обкладинки:

 

Іван Буділов

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Повість «У високій траві» (англ. – «In the Tall Grass»), яку спільними зусиллями подарували нам  письменники Стівен Кінг та його син Джозеф Гіллстромом Кінг – краще відомий під псевдонімом Джо Гілл, – була вперше опублікована у 2012 році частинами: перша частина вийшла в червнево-липневому номері журналу «Esquire», а друга – в тому ж таки журналі, але вже місяцем пізніше.

Гадки не маю, чи перекладав вже хто «У високій траві» українською до мене, але в усякому разі, я не шкодую, що взявся за цю справу.

А чи варто її читати, то це вже визначатися особисто вам: історія, скажу зразу, страшна і достобіса жорстока. Якщо ви не з боязких, лізьте в траву: чуєте голос? Вас кличе туди сам Стівен Кінг!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У ВИСОКІЙ ТРАВІ

Він хотів хоч трохи побути у тиші, без радіо, отож можна сказати, що халепа ця трапилася з його вини. Їй закортіло подихати свіжим повітрям, бо набрид кондиціонер, тож це, певно, винна у всьому була вона. А втім, вони ніколи не почули б малюка, якби не обидві обставини разом, тож слід сказати, що тут найперше зіграла визначну роль саме комбінація, яка, власне, і робила їх обох ідеальною парочкою «Кел–і–Беккі», адже цей союз існував протягом усього їхнього життя. Кел і Беккі Демути[1], з різницею дев’ятнадцять місяців у віці. Батьки часто називали їх Ірландськими Близнюками[2].

– Коли Беккі підіймає слухавку, то Кел говорить «алло», – любив повторювати містер Демут.

– Кел тільки подумав про вечірку, а Беккі вже підготувала список запрошених, – полюбляла додавати від себе місіс Демут.

Між ними ніколи не виникало суперечок, навіть коли Беккі, на той час ще першокурсниця, що тільки-но заселилася до гуртожитку, заявилася одного чудового дня на квартиру до Кела, яку той винаймав за межами студмістечка, і оголосила, що вона вагітна. Кел сприйняв це цілком нормально. Їхні старі? Не настільки ж оптимістично.

Та квартира була в Даремі, позаяк Кел вступив до коледжу в Нью-Гемпширі. Коли Беккі (на той час ще не вагітна, але навряд чи щоб іще й незаймана) через два роки обрала той самий коледж, зекономленого у цій ситуації подиву було б вдосталь, щоб ви могли намастити його на хліб.

– Принаймні, він припинить бігати додому кожного проклятущого вихідного дня, аби тільки побазікати з нею, – сказала місіс Демут.

– Може так статися, що нарешті ми матимемо тут хоч якийсь спокій, – сказав містер Демут. – Після двадцяти – плюс-мінус – років усе це спільне життя стає трохи виснажливим.

Певна річ, вони не робили геть усього разом, тому що Кел точно