КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 412621 томов
Объем библиотеки - 552 Гб.
Всего авторов - 151458
Пользователей - 94001

Впечатления

RATIBOR про Гурова: Цикл «Аратта» [4 книги] (Боевая фантастика)

Благодарю! И за критику тоже! :)

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Витовт про Гурова: Цикл «Аратта» [4 книги] (Боевая фантастика)

Спасибо, Странник, за Марию Семёнову, как-то упустил и не читал этот цикл. Люблю эту тему и восполню пробел!

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Любопытная про Зиентек: Второй встречный (Исторические любовные романы)

А у меня почему то пустой файл. А жаль .... Предыдущая прочитанная книга Женить дипломата понравилась неспешными , спокойными и логичными действиями , отсутствием эротики . которое во множестве изобилует сейчас каждая вторая книга в жанре ЛФ.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
кирилл789 про Зиентек: Второй встречный (Исторические любовные романы)

после интриг, заговоров, приключений первой книги здесь повествование неспешное. неспешное, но интересное.)
и свои интриги, и уже свои приключения. очень интересный автор.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Serg55 про Федорцов: Крыса в чужом подвале. Часть 2 (Фэнтези)

сюжет разворачивается, а книга закончилась. Когда ждать продолжение?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Ingvarson про Филимонов: Гавран (СИ) (Космическая фантастика)

Написано качественно и интересно, хоть и не ровно. Свежий взгляд на вселенную EVE - в отличии от убого-занудной "Хортианы". Взгляд ГГ на современную РФ - как аналогичный у большинства, не предвзято смотрящим на беспредел вокруг. Не совсем логичны мотивы создания "корпуса" - ну на то воля автора. Жду продолжения.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ASmol про Птица: Росомаха (Боевая фантастика)

Таки бедный, бедный лейтенант, мне его искренне жаль, ведь это голубь(птиЦ мира ёфтить), вернее любая Птица может нагадить на голову или в голову, а бедному лейтенанто-росомахе, мало того, что он, как росомаха, самое вонючее существо в лесу, так ему и гадить придется задрав лапу, *опу подтирать кривыми когтями ... Ё-моё, Ёперный театр, мля, неужели росомахи её вылизывают ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Син приїхав (fb2)

- Син приїхав 79 Кб (скачать fb2) - Григір Михайлович Тютюнник

Настройки текста:




www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури


Григір Тютюнник

СИН ПРИЇХАВ


На початку серпня, коли в Ковбиші, великесело по обидва боки


вузенької річки в очереті та верболозах, з’їжджаються до батьків усі


колишні ковбишівці, що отам по війні подалися здому шукати


постійного заробітку і щонедільного вихідного, коли по дворах тільки


й чути: «Папа, а как зараз навпростець дійти до лавки?», а батько,


намагаючись у всьому догодити дітям, одказує: «Та как? Отако


грядками і йди. А там —низом. Хіба ти забув?»; або: «Мамо, як у вас


нащот стірального порошка? Нєт? Дак я пришлю по приїзду» і т. п.—


на початку серпня, сонячного суботнього передобіддя, приїхали гості


й до Никифора Дзякуна та Параски Дзякунки: син Павло, рудий,


витрішкатий, уже з пузцем і в капроновому капелюсі у дрібних


дірочках, невістка Рита, товстенька, як куховка, балакуча й догідлива


(про таких кажуть: «Тільки в хату —вже й своя»), та


одинадцятимісячний онук Борько, такий собі некрикливий


витрішкатенький опецьок з ріденьким, рудим, як у батька, чубчиком.


160


—Таж викапаний татусь! —щасливо цокотіла Дзякунка,


обціловуючи внука.—Дивися, Никифоре, і ніздрічки таки, як у


Павлуші малим були, й гузенце важкеньке...—Вона також була руда,


син Павло удався в неї, а онук —у Павла, того й раділа. А


навтішавшись Борьком, заходилася цілувати невістку та дякувати їй,


що отак догодила, що такого онука гарного «привела».


Приїхав Павло не поїздом і не автобусом, як багато інших колишніх


ковбишівців, а власним «Москвичем» тютюнового кольору. «Москвич»


був новий, і все в нього блищало: фарба, скло, нікельовані буфери,


циферблати на приладах... Сидіння було заслано двома вовняними


килимами, а заднє та бокові стекла завішено репсовими фіранками.


Все те Павло придбав заздалегідь, ще тоді, як для машини його


майбутньої тільки-но одливалися десь на заводах перші деталі.


Через «Москвича» Павло й не одружувався так довго, хоч мав уже


за тридцять. Спершу думав: брати дружину на сто п’ятдесят


карбованців у місяць, та ще живучи в гуртожитку, не годиться. Коли


ж дали йому за стаж та мовчазну працьовитість кімнату в новому


будинку й перевели зі слюсарів у майстри, розмірковував так:


наскладаю грошей на машину і все, що до неї треба —килими,


фіранки, брезент і металеві каністри під бензин та мастило, тоді вже


й жінку шукатиму, бо як одружишся зараз, то машинивжене купиш,


ляснуть гроші на меблі, одяг то всякі дрібниці, що придумаються


жінці, бо жінки всі такі.


Навіть у відпустку до батьків не їздивтри останніх роки. Адже,


щоб їхати, крути не крути, апівтори-дві сотні викинеш: дорога,


гостинці, новий костюм... Незаявишся ж у приношеному! То брав


відпускні, клав на книжку і знову працював.


Тепер Павло мав усе: квартиру, жінку, машину, сина, двісті


карбованців заробітку разом з премією —і почувавсебетак, як йому


й хотілося: спокійно, впевнено і незалежно.


«Москвича» у двір батькові одразу не завів, а лишив коло воріт,


тільки стекла позапинав брезентовими фартушками, спеціально для


цього її пошитими, та колеса понакривав обрізками, що зосталися од


тих фартушків, аби не пеклися на сонці,


—Ти, Павле, отуди під грушу поставив би його, в холодок,—радив


старий Дзякун і любовно та обережно обторкував «Москвича»


долонею.


—Нічого, хай тут постоїть, щоб під рукою був,—поважно одказав


Павло.


Батько зрозумів його й замовк, тільки прикахикував значно та


погладжував великим пальцем вуса, то лівий,то правий, та усміхався


тонко: правильно, хай люди бачать, через вигін з усіх боків видно.


161


Доки в хаті варилося й смажилося, чоловіки час від часу виходили


з двору до машини, походжали навколо неї повільно і врочисто, або й


так собі стояли, як два лелеки біля гнізда з лелеченятами.


—Та й скільки ж людей під твоїм руководительством? —питався


сина Никифор.


—Уся зміна. Двадцять сім чоловік.


—О-о! —підкидаючи брови вгору, казав Дзякун.—Багатенько. Ти


ж дивись там з ними ладь, бо люди —це таке: не догодиш —з’їдять.


—Про це будьте ввєрені. Я ще в полковій школі навчився з ними,


як був помкомвзводом по стройовій підготовці. Теж тридцять душ


було. І всі слухали... У мене так: робиш —роби. А не послухав раз,


удруге —подавай заяву. Або на такі наряди посаджу, що в получку


тільки розпишеться.


—А то ж як! —охоче погодився з сином Никифор.—Робиш —


роби. А ні —то дивись...


І засміявся дрібненько.


Мимо машини та батька з сином у нових