КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 409423 томов
Объем библиотеки - 544 Гб.
Всего авторов - 149117
Пользователей - 93244

Последние комментарии

Впечатления

Stribog73 про Федоренко: Ничего себе поездочка или Съездил, блин, в Египет... (Боевая фантастика)

Читайте книгу со страницы автора на Самиздате:
http://samlib.ru/f/fedorenko_a_w/nichegosebepoezdochka.shtml
Или скачайте у автора файл fb2:
http://samlib.ru/f/fedorenko_a_w/nichegosebepoezdochka.fb2.zip
И кладите на ЛитРес большой прибор!

P.S. Кстати, на Украине ЛитРес официально заблокирован.

Рейтинг: +5 ( 6 за, 1 против).
Stribog73 про серию Коридоры и Петли Времени

Орфографию, где нашел, исправил. А вот с пунктуацией у автора труба!

Рейтинг: +5 ( 6 за, 1 против).
кирилл789 про Романовская: Верните меня на кладбище (Фэнтези)

это хорошо, что она заблокирована. очень-очень скучная вещь. очень.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
кирилл789 про Шавлюк: Огненная ведьма. Славянская академия ворожбы и магии (Фэнтези)

начал читать и понял, что, в общем-то, такую девку я и бы бросил. причём не мучаясь год, а сразу. а точнее, просто бы не стал знакомиться, как только бы она раззявила пасть.
надо же, 21 год, а какое великолепное хамло!

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
кирилл789 про Бахтиярова: Двойник твоей жены (Детективная фантастика)

накручено прекрасно.) в мадам авторе пропадает вторая агата кристи.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
monahwar про Смекалин: Счастливчик (Фэнтези)

вроде интересно.жу продолжения

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Stribog73 про Федоренко: Исковерканный мир. Сражайся или умри! (Боевая фантастика)

В версии 1.1 кое-что поправил.

Рейтинг: +5 ( 6 за, 1 против).

Сито, сито… (fb2)

- Сито, сито… 25 Кб (скачать fb2) - Григір Михайлович Тютюнник

Настройки текста:




www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури


Григір Тютюнник

СИТО СИТО...


Оце тобі якраз: тільки примостився на стільчику подивитися, як


мати в печі розтоплятимуть, а воно вже хтось дверима торгикає. І я


знаю —хто: або тітка Харитина, або тітка Олександра, або ще хтось.


Ворожити прийшли. Ну, то я вам сьогодні наворожу, раз не дали


подивитися, як у печі розтоплятиметься і що на вечерю злагоджено.


— Ану, Ільку, піди одсунь,—кажуть мати, а в самих сльози з очей


—кіть, кіть: жарину в клоччі роздмухували, так воно в очі й зайшло.


Біжу в сіни. А там снігу по кісточки: понамітало крізь шпарки в


дверях. От і попробуй одчиняти, та ще босяка! Казали колись матері


дід Мурмило: кинь мені, молодице, на мого Йванька, а я вже прийду в


неділю та двері тобі в лисиці візьму, бо ото ж розсохлися...


Поворожили, взнали, що Йванько живий і зараз у танкістах, та й


пішли собі. А в сіни як намітало, так і намітає... От і попробуй тепер


одчиняти!


— Хто там? —питаю так сердито, що миші на горі, чую, так і


приснули в усі боки.


65


А клямка у мене перед носом стриб-стриб, клац-клац, а сніг у


щілини пшак-пшак...І за пазуху трохи сипнуло.


— Хто там? —прискіпуюся.


— Та це я, Ілюшо, тітка Олена. Хіба ти не впізнав?


Ба! Не впізнав. Як би ж я впізнав крізь двері! Та ще вночі. Одсунув


швиденько, асам — шмиг до хати, а мороз мене —хльось по ногах:


таки догнав! І тітка ж слідом.


—Добривечір, Одарко! до матері. Адо мене: —Здоров, зятику...


—Драстуйте! кричу ще сердитіше, ніж у сінях, і розтираю ноги.


«Зятику, зятику»! Тутось ноги померзли, а їм —«зятику».


Навприпились.


Вони завжди отак зо мною здоровкаються, та що й підморгують, як


маленькому.


А чого б це я був їхнім зятем? Думають, як у них є Натка, то я на


ній непримінно й женитимусь! А мо’, я несхочу, мо’, я після війни на


Донбас поїду й візьму собі лікаршу, як он дядько Пилип. «Зятику!»


Казали б уже: поворожіть...


—А я оце, Одарко, до тебе,—топчуться біля порога тітка, бо таки


ж бачать, що ми й досі не вечеряли, а воно як на те ще й хмизок


сирий, не займається, і соломи на розпал немає.


—Хіба щось погане приснилося? —питають мати і знову


заходжуються дмухати в жарину.


Тітка Олена теж нахиляються до припічка і теж надувають щоки


глечичком —ще дужче, ніж мати, бо мати ж заморилися, а тітка ні.


Дмуть, а клоччя курить і не займається. Куріло-куріло, тоді цоп —


зайнялося. В хаті враз повиднішало, і від усього тіні поробилися: і од


лави, і від мене, і од тітки з матір’ ю. А вікно —як осліпло. Наче його


знадвору куликом затулили...


Клоччя горить, а тітка зраділи, хапають бликунчика, світять


мерщій і ставлять на карниз. І ми з матір’ю теж зраділи. Всі пораділи,


бо тітці кортить швидше поворожити, матері оддихнуть, а мені тепер


не бігти вдруге до сусідів по жарину.


— Так, кажеш, Олено, сон приснився поганий? —питають мати


стурбовано.


А я беру старе одпалене рогачилно і ширяю ним у хмизок: хай


розгоряється швидше, боїсти хочеться.


— Та хтозна, як тобі й сказать,—зітхають тітка.—Мені він сю ніч


снився наче й непогано, а оце увечері приходила Горпина


Степанівська —вона ж йому дядина —та й розказує: бачився їй


Дмитро позавчора, це якраз під п’ятницю, так погано: наче стоїть,


сердешний, по груди в зеленій воді, без картуза і в сорочці з червоною


манишкою, а на спині в нього —крижина, тонка та широка, аж


гнеться... А ламатись —чогось не ламається. Стоїть, сміється... А тоді


начеобізвався: «Зніміть змене, дядино, каже, оцю крижину, бо мені


66


ж у спину холодно...» Так я оце й прийшла до тебе, Одарочко,


спитати: к чому воно отой сон?


— Ет, —стиха озиваються мити, нахиляються до печі й дивляться


на вогонь.. То якби він приснивсякомусь із родичів по першому


коліну, то щоб можна було вгадувати. А дядина —що? Сказано: чужа


чужина...


Тітка зраділи так, аж порожевіли. Чи, може, то од полум’я в печі? А


в матері очі смутні чогось, і жарок у них тріпочеться —теж


невеселий.


— А тобі що снилося? —питаються.


Тітка похапцем зітхають і починають розказувати:


—А мені отаке: наче йду я житом, отам десь на Оліяновому ярку...


—Зелене жито чи спіле? —перебивають мати.


—Оцього вже тобі й не скажу, забула...—бідкаються тітка.—


Пам’ятаю тільки, що ворушиться й ноги мені остюками лоскоче...


Воно таке вітряно, чи що, і хмарно... Іду я; та й іду. Коли це з-під ніг


як залопотить крильми —перепел...


—Он диви! —радіють мати.—Це таке, як на свідання. А жито —


значить,