КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 412076 томов
Объем библиотеки - 550 Гб.
Всего авторов - 150835
Пользователей - 93910

Последние комментарии

Впечатления

Serg55 про Тур: Она написала любовь (Фэнтези)

душевно написано

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
кирилл789 про Шагурова: Меж двух огней (Любовная фантастика)

зачем она на позднем сроке беременности двойней ездила к мамаше на другую планету для пятиминутного "пособачится", так и не понял. а так - всё прекрасно. коротенько, информативненько, хэппиэндненько. и всё ясно и время не занимает много.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
кирилл789 про Веселова: Самая лучшая жена (Любовная фантастика)

всё, ровно всё тоже самое: приключения, волшебство, чёткий неподгибаемый ни под кого характер, но - умирающий муж? может следовало бы его вылечить сначала? а потом описывать и приключения и поведение, и вправление мозгов.
потому, что читая, всё равно не можешь отделаться: а парень-то умирает.

Рейтинг: +1 ( 2 за, 1 против).
кирилл789 про Старр: Игрушка для волка, или Оборотни всегда в цене (Любовная фантастика)

что в этом такого, если у человека два паспорта? один американский, второй – российский. что в этом такого, чтобы вызывать полицию? двойное гражданство? и что? в какой статье какого закона это запрещено? а, в американском документе имя-фамилия сокращены? и чё? я вот, не журналист, знаю, что это нормально, они всегда так делают. а журналистка нет?? глубоко в недрах россии находится этот зажопинск, в котором на съёмной квартире проживает ггня, и родилась, выросла и воспитывалась афтар. последнее – сомнительно.
а потом у ггни низко завибрировал телефон. и, сидя на кухне и разговаривая, она услышала КАК в прихожей вибрирует ГЛУБОКОЗАКОПАННЫЙ в СУМОЧКЕ телефон.
я бросил читать, потому что я не идиот.
а ещё по улицам ходят медведи, играя на балалайках. а от мысленных излучений соседей надо носить шапочки из фольги, подойдёт продуктовая.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
кирилл789 про Старр: Игрушка для волка (Любовная фантастика)

что в этом такого, если у человека два паспорта? один американский, второй – российский. что в этом такого, чтобы вызывать полицию? двойное гражданство? и что? в какой статье какого закона это запрещено? а, в американском документе имя-фамилия сокращены? и чё? я вот, не журналист, знаю, что это нормально, они всегда так делают. а журналистка нет?? глубоко в недрах россии находится этот зажопинск, в котором на съёмной квартире проживает ггня, и родилась, выросла и воспитывалась афтар. последнее – сомнительно.
а потом у ггни низко завибрировал телефон. и, сидя на кухне и разговаривая, она услышала КАК в прихожей вибрирует ГЛУБОКОЗАКОПАННЫЙ в СУМОЧКЕ телефон.
я бросил читать, потому что я не идиот.
а ещё по улицам ходят медведи, играя на балалайках. а от мысленных излучений соседей надо носить шапочки из фольги, подойдёт продуктовая.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
кирилл789 про Антонова: Академия Демонов (Юмористическая фантастика)

сказать, что эта вещь дрянь, это быть до наивозможности деликатным. до конца я дошёл из принципа, за несколько дней. больше на такой подвиг не пойду, но прошёл МЕСЯЦ, а «впечатления» остались.
стукнулась и споткнулась эта ненормальная обо всё. идёт по ровному коридору, споткнулась. шла мимо стола, за угол поворачивала - об угол стукнулась. когда, по ощущениям, спотыканий, паданий, стуканий перевалило за сотню, я думал бросить читать, но пересилил себя.)
кроме того, психическая ещё и калечила себя намеренно. например, видит: второй этаж, и прыгает! под переломы, чем гордится.
но больше всего поразил факт: сидела она на лекции, думала. лекцию не писала. сказать, как раздражает вот это врождённое слабоумие, невозможно. спокойно можно было и конспектировать и думать, но врождённым это не дано. ничего не надумала. и в конце лекции, откинула голову и кааак шмякнется лбом о столешницу!
я тогда онемел, закурил, и понял, как получаются маньяки из преподавателей. которые вот таких вот нефЕлимов, антоновых лидий, вынуждены учить. написана исключительно автобиографичная вещь больного человека.
любой может это попробовать. сесть за стол, размахнуться головой и попытаться удариться о стол. у 100% людей нормальных это не получится. у 75-85% людей с отклонениями – тоже. мозг не позволит. мозг либо остановит голову в сантиметрах пяти от поверхности, либо – на полпути, либо – руки подсунет. в случаях 90 из 100 для всех вариантов пациент просто посмотрит на стол и ПРЕДСТАВИТ, и всё. «что я дурак, что ли».
и вещь дрянь, и автор. они неразделимы.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Serg55 про Попюк: Академия Теней. Принц и Кукла (СИ) (Фэнтези)

продолжение бы почитал...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Шахтарська зоря (fb2)

- Шахтарська зоря 57 Кб (скачать fb2) - Григір Михайлович Тютюнник

Настройки текста:




Григір Тютюнник

ШАХТАРСЬКА ЗОРЯ

Н а р и с

Ясної днини сонце над донецькими степами сходить таке яскраво-біле, що не лише на нього чи на крило посрібленої хмари під ним,—вона мовби зі ртуті,—а й попід сонцем і хмарою боляче дивитисяочам. І мружишся від того ярого сяйва, наче влітку, дарма що почорній землі (не подарувала сьогорічна зима снігу) в’юнитьсяпоземиця і вітер з морозом струже. Донецький вітер гострий, якбритва.Якось воно аж не личить: велика ялинка посередміста, вся увеселих закличних вогнях (ще її не розібрано після свята) —і чорниймороз, і така прозора, бідна, з опалою інею, поземиця. Селян тутпоблизу немає, все люди робочі, шахтарі, а як тільки зійшлися, то задругим-третім словом неодмінно скаже хтось:—От, снігу немає... Голоморозь... Кепсько.Людей на тротуарах, проте, навдивовижу мало, хоч уже восьмаранку і сонце вихопилося з-за далеких пагорбів. Підбігцем ідутьшколярі до шкіл, непоспіхом котяться напівпорожні автобусичистісінькими, наче їх уночі мели, вулицями, а перехожих де-не-де.Це одразу впада в око приїжджому. Адже Горлівка —місто чимале,триста з лишком тисяч населення, майже дві Полтави, два Чернігова —і таке малолюддя. Проте, щоб не дивуватися з цього, треба приїхатидо Горлівки нео восьмій чи дев’ятій, а принаймні о шостій ранку. Тодімісто найжвавіше, бо саме в цей час іде і їде на шахти перша зміна,іде і їде на заводи і кар’єри.Робоча людина досвітня.Ідеш вітряною вулицею і мимоволі вгадуєш, як сам, іще, вдається,так недавно, біг зимового досвітку на роботу і щулився від пекучогоморозу з оцим ось вітриськом, а на стрілках біля станції у світлірізнокольорових ліхтарів блищали холодні колії, що немов аждзвенять, і гув, кликав хрипкенький деповський гудок. А тут іще, нагоре,демобілізовуючись, відмовився під шапки й шинелі, хоч булопроти зими і форму давали на вибір, а взяв безкозирку такоротенький бушлат —і тепер оце гнися! Хотілося, бач, пошелестітизолотоякірними стрічками перед дівочим плем’ям та похизуватисяплечима ігрудьми, що їх так ловко облягає бушлат... Одначе каяття сенетривке: добіг до душової, перевдягся в негнучку од мазуту робу —ідо станка. А тут уже мерзнути ніколи, до того ж у гурті всім однаковохолодно. Це почуття також гріє...550 Згадуєш —і мовби теплішає тобі, і вже не так жалить тебе втонкому повсяксезонному пальті знайомий здавна вітрюган.Іти одразу на шахту ніби незручно: тільки з поїзда —і ось вам,мовляв, моє відрядження, маю таке й таке завдання, покажітесь-но,які ви є. Надто вже зухвало виходить, як оте «прийшов, побачив...» Ні.Кортить просто подихати цим повітрям, що пахне металевою жужіллюі димами, подивитися місто, чепурне і чисте, послухати людей, хоча бкраєм вуха,—тоді воно і до мети легше йтиметься. Бо поки що маєшоднісіньку нотатку в записнику: «Горлівка, шахта 4-5 ім. Микити Ізотова. Віктор Довбиш. Молодий. Герой Соціалістичної Праці».У центрі старої Горлівки відомий пам’ ятник «донецькомубогатиреві», за словами Горького, Микиті Ізотову. Широкоплечий,потужний, стоїть він у тому, в чому вийшов з лави: в «шахтьорках», укепці, трохи збитій назад, і з лампою-коногонкою в руці. У всій йогопостаті відчувається спокій людини дужої, справді богатирськийспокій.Трохи навскоси, у сквері, супроти Ізотова піднятий на п’єдестал Т-34 (тридцятьчетвірки брали в сорок третьому Горлівку), і обидвапам’ятники дуже схожі між собою —притаєною силою тавпевненістю, з якою стоять вони на своїй землі. Схожі, як два велети.А понад містом дими, дими. Лягають за вітром, летять у далеч, достепового небокраю, і сонце затуляє легенька імла вже на цілий день.На ринку теж не надто велелюдно, може, тому, що він такипросторий. У рядах селяни й приміські домогосподарки. Всі вониоднаково бідові, балакучі й дотепні, якщо зачепиш.—З чого це у вас, тітонько,щітки, що такі білі та пишні?—Із шпигату, синок. Бери, жінка з дому не вижене. За руб оддам.—...Візьміть рукавички, пухові, теплюсінькі, м’якусінькі, якремезове гніздо,—припрошує; в’яазальниця, а в очах усмішки.Справді добрі рукавички. Та усмішка ще краща —добра і нехитра.Далі у плетеному кошику височіє гірка ніжно-срібних, з воском,віночків. Се нареченим, що ждуть весілля. Біля жінки з віночками,трохи, щоправда, віддалік, зупиняються зовсім ще юні дівчатка,роздивляються ту срібну мрію з ледь помітною зачарованою усмішкоюна устах, потім сором’язливо озираються довкола —чи ніхто, бува, непомітив?..—Почім віночки, молодице?—А вони тобі не нужні, не про твої літа добро, гуляй далі.Що ж, правильно. Не доросли... І нема чого дути губу на оте слушне «гуляй далі».А ось бабуся, закушкана в сіру пухову хустку, продає картоплю,продовгувату, але добірну. Одразу видно —донбасівська, тут її звуть «розовка». Я знаю її на смак —піскувату, тривку, як хліб. Принаймнітакою вона здалася мені тоді, в сорок другому, коли, ще підлітком 551 бувши, в осінньому пальтечку, босий, без кепки піхтурою добивався з-під Боково-Антрацита на Полтавщину. Те було на початку вересня,десь тут поряд, либонь, між