КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 412621 томов
Объем библиотеки - 552 Гб.
Всего авторов - 151458
Пользователей - 94001

Впечатления

RATIBOR про Гурова: Цикл «Аратта» [4 книги] (Боевая фантастика)

Благодарю! И за критику тоже! :)

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Витовт про Гурова: Цикл «Аратта» [4 книги] (Боевая фантастика)

Спасибо, Странник, за Марию Семёнову, как-то упустил и не читал этот цикл. Люблю эту тему и восполню пробел!

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Любопытная про Зиентек: Второй встречный (Исторические любовные романы)

А у меня почему то пустой файл. А жаль .... Предыдущая прочитанная книга Женить дипломата понравилась неспешными , спокойными и логичными действиями , отсутствием эротики . которое во множестве изобилует сейчас каждая вторая книга в жанре ЛФ.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
кирилл789 про Зиентек: Второй встречный (Исторические любовные романы)

после интриг, заговоров, приключений первой книги здесь повествование неспешное. неспешное, но интересное.)
и свои интриги, и уже свои приключения. очень интересный автор.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Serg55 про Федорцов: Крыса в чужом подвале. Часть 2 (Фэнтези)

сюжет разворачивается, а книга закончилась. Когда ждать продолжение?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Ingvarson про Филимонов: Гавран (СИ) (Космическая фантастика)

Написано качественно и интересно, хоть и не ровно. Свежий взгляд на вселенную EVE - в отличии от убого-занудной "Хортианы". Взгляд ГГ на современную РФ - как аналогичный у большинства, не предвзято смотрящим на беспредел вокруг. Не совсем логичны мотивы создания "корпуса" - ну на то воля автора. Жду продолжения.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ASmol про Птица: Росомаха (Боевая фантастика)

Таки бедный, бедный лейтенант, мне его искренне жаль, ведь это голубь(птиЦ мира ёфтить), вернее любая Птица может нагадить на голову или в голову, а бедному лейтенанто-росомахе, мало того, что он, как росомаха, самое вонючее существо в лесу, так ему и гадить придется задрав лапу, *опу подтирать кривыми когтями ... Ё-моё, Ёперный театр, мля, неужели росомахи её вылизывают ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Обнова (fb2)

- Обнова 24 Кб (скачать fb2) - Григір Михайлович Тютюнник

Настройки текста:




www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури


Григір Тютюнник 

ОБНОВА


Купаюся в річці поміж лататтям. Ряска лоскочеться, гусяче пір’я


плаваєпопід берегами, на мілині,—вода там гаряча і м’ яка, як


дощовелітепло,— а по мосту люди йдуть, базарові. Малеча гукаєдо


них з річки:


— Тітко, чуєте, тітко! Дайте базарового!


Дядьків нечіпають, бо ті сердитіші та й нез нашого села, а з


Опішні —у нас їх називають «горщешниками». Везуть хурами горшки,


пересипані половою: не розпродалися, того й тверезі всі і небалакучі...


Сунуть люди та й сунуть, гурточками й поодинці —мовчки: немає


базарового. Хитається під ногами й колесами вутленький місток —


112


улітку він завжди хитається, а взимку ні, бо палі обмерзають до


самого дна.


Аж ось і мати йдуть. Піджачок сіренький у смужку, хустка, чоботи,


спідниця —все старе, а кошик новий, жовтий, з рогозу.


— Мамо, мамо! —кличу, підпливаючи до мосту.—Чого ви там


накупили?


А вони стали, кошик до ніг притулили, посміхаються невесело.


— Та нічого такого,—кажуть.—Кошик ось і калоші тобі. Вдягайся,


підемо додому обідати, та приміряєш.


Пливу сажнями до берега —це мене тато, як ще живі були,


сажнями навчили плавати,—хапаюся руками за теплі верболозові


коси і видираюся на кручу. Потім швиденько вдягаюся.


Сорочка на мені —аж торохтить. Дебела одежина! Ношу вже


п’ятий рік, і не рветься, бо з плащ-палатки. Оце, буває, мати


виперуть, поставлять на спориші посеред двору сушити, то вона й


стоїть, як жлукто, і не падає. А як вітряно, тоще й гуде потихеньку...


Вдягаю сорочку, тремчу, аж зуб на зуб не попадає —перекупався.


Тоді довгенько витанцьовую на одній нозі, доки в холошу влучу, а


заодно ще й приказую, щоб вода з вуха вилилася: «Коту, коту, вилий


воду —чи на дощ, чи на грім, чи наблискавку...»


Штани в мене чудні. Привезли оце якось у лавку картинки всякі —


на тій сливи намальовано, сині, великі, як воляче око, на тій груші


червонобокі в листочках —і матерії сувій для пайщиків: одна смуга


зелена, друга сиза, третя теж зелена, четверта теж сиза... Так мама й


набрали. «Парубчак уже,—сказали,— пора штанці шить ізсправжньої


матерії».


Понесли кроїти, а дядько Чмут, кравець, подивились-подивились


на ту матерію та й кажуть: «Оце, Прісько, як хочеш: або зверху до


паху буде зелене, а нижченько сизе, або одна холоша буде сиза, а


друга зелена. Так що вибирай».


Мати зітхнули й сказали: «Та хай уже буде одна така, а друга така».


Натягую штани і попадаю спочатку в зелену холошу, а потім у сизу.


Зелена трохи ширша, видно, дядько Чмут десь не такрізнули —старі


вони вже, підсліпуваті, та й рука нетверда..


— Змерз? —питаються мати з мосту.


А качки попід очеретами: ках-ках-ках...—наче реготять. Хіба ж


парубки мерзнуть? Це мама частенько мені кажуть. А я сміюся сам


собі, червонію та й думаю: який там парубок, як у мене холоші


неоднакові!


Збігаю на міст. Дошки гарячі, пахнуть сіном, дьогтем і


трухлявиною. А мама рушник з кошика —рвиць:


— Оце тобі обнова,—кажуть і цвітуть: раді.


Зазираю в кошик, а там калоші. Головками на мене блись-блись.


Нові, ажсміються.


113


—А вони однакові?..—питаю.


—Авжеж. Одинадцятий номер.


—Так великі ж...


—Нічого. Якраз на валянки. Пошиємо на зиму з отої татової


діжурки —я вже й клоччя напитала,—та й носитимеш.


—А зараз як?


—А зараз...—мама трохи знітилися,—а зараз напхаємо чогось у


носки, то не спадатимуть. Вдень босенький побігаєш, а ввечері, до


сільбуду, взуватимеш.


—Та, мо’, коли і взую... А так —чого мені до того сільбуду?


—Отакої! А Наталя ж? —шепочуть на вухо, всміхаючись.—


Невісточка ж наша.


—Та,—кажу,—гетьте...


Хоч самому так радісно, так солодко. Невісточка..; Може, й


справді, хтозна. Як їй тато з війни й самокатку привіз, женську, без


рами, і на плаття, і на спідниці, і хрому на чоботи, і годинничок


маленький на руку... А в мене ж ото штани смугасті й сорочка-торохтун, Хтозна.


А мама:


— Бач, засоромилося парубча...— і«брехушку» мені пальцями


лоскочуть, начея маленький,— А ти,—сміються,—сором’язливий, як і


тато, Колись — тоді тебеще й на світі небуло, ну ось-ось мав знайтися


—пригорнув мене до себе та й каже: «А я тебе, Прісю, боявся. Оце,


було, побачу в сільбуді й кажу собі: от зараз візьму й підійду, —а сам і


з місця незрушу. Так ноги й в’януть. Тоді починаю лічити: раз, два,


три... Ітак інколи до сотні, а все ненасмію». Й регоче, було, І я


сміюся, бо таки ж я перша до нього підійшла...