Гвинт [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »
www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури
Григір Тютюнник
ГВИНТ
Аж різь у очах —так ясно, так жовтогаряче надворі від прив’ялого
осіннього сонця, спілих динь-дубівок, жовтосподих гарбузів,
позбираних у купки, та запізнілого цвіту гарбузового, на котрий уже й
бджоли не сідають, бо не про нього пора, а летять собі далі, на
червоний будяк чи падалішню гречку.
Летять через Ониськів двір, позаяк їм тут просторо — ні деревця, ні
кущика, навіть бузини за хатою або дерези, де кублилися б кури,
немає в Ониська. Пустир. Та й сама хата так низько при землі, що в
осінні понурі ночі, як погасне у віконцях світло, вона видається проти
інших копичкою злежаного сіна.
—Дзик-дзик-дзик...—бринить цілими днями в Ониськовому дворі,
попідвіконню, понад стріхою, наче то вітер на скрипці зі струнами-волосіннювитинає... Тому коли повз Ониськову садибу йде хтось до
лавки або з лавки, господар неодмінно зачепить його словом-другим,
а далі, вже немов так собі, між іншим уверне:
— Оцемені, братця, якби весілля справляти, то й музик наймати не
треба...
79
Скаже й примовкне наякусь часину, мружачи на співбесідника
підсліпувате око, аж доки той незапитає, чого ж це воно так, що —не
треба... Тоді Онисько помуляється, похизується трохи, наче маєщось,
та не хоче показати,і вже по тому пояснить:
— ...бо Павлушкові бджоли через мій двір шлях собі на поле
проклали. Чуєш, оно як виграють?
Буває, іноді хтось і пристоє з Ониськом, і послухає ту бджолину
музику, й погомонить про се, про те. Однак більшість, особливо
молодь, проходять мимо, сказавши тільки «здрастуйте, дядьку» або й
того не сказавши, бо знають, що дядько тугенькі на вухо: все одно не
почують.
Вдався Онисько ще замолоду собою непоказний, безтелесий, як
висушена тютюнова бадилина. Що не натягне на плечі, все на ньому
теліпається, мов на одводині, і враз цівочками-стрьопами обростає:
чи то батькову сірячину, чи шинелю мадярську, схожу кольором на
молоде жабуриння, чи якусь новітню одежину —армійський бушлат,
приміром, або пальто лавошне, дешевеньке.
І вже зовсім негодящий Онисько до будь-якої роботи: косить з
чоловіками сіно —ручку бере таку, як стежка завширшки; сторожує
вночі колгоспну худобу —теля в нього одв’яжеться та в ясла
вкинеться; заходиться вдома грядку полоти —городину позрубує, а
бур’ ян обійде, бо ото ж —підсліпуватий…
Однак хоч би як там цуралася доля котроїсь людини, хоч би як там
обминала, а, дивись, таки навернеться до неї хоч раз на житті і
зробить її невпізнанною...
Навернулася вона й до Ониська.
***
Сталося це давно, ще за війни.
Була рання осінь. Годило. Поміж грядками, на обніжках, цілими
півмітками снувалося павутиння і блищало проти місяця, як весняні
води в ручаях. Раденько цвірінькали горобці, гойдаючись на
соняшниках —літо з шапок допивали, і, порожніючи, шапки ті
скидалися на новенькі стільники. В селі було тихо, мирно, як усякої
пори. І раптом серед цієї крутої, неторканої тиші гримнув вибух на
курному Полтавському шляху, струсонув хати, дужою хвилею наліг на
шибки і довго стояв потім у безвітряному степу рудим кущем, наче
прип’ятий вихор. Трохи згодом у село прибіглаоглушена конячина,
впряжена вборону, а навздогінці за нею —блідий, закривавлений
погонич Семен, старший Ониськівсин, зодбитою по лікоть правицею
і видзьобнутим оком: міну розряджав...
80
Здавалося, Ониськові того лиха ні розплескати, ні по вітру
розвіяти, коли б до нього не прилучилася отака нежданиця (згодом
п’яний Онисько любив казати «б л а г о с л о в і н н я , братця»): до
борони, якою хлопець волочив груддя на грейдері, був
примотузований оривком блискучий, гарно змащений солідоломгвинт
ледь не метрової довжини —Семенова знахідка. (Саме з цієї оказії і
починалися Ониськові спогади про своє, хоч і нетривале, зате хмільне
щастя бути в селі першою людиною, з котрою навіть фінагент Білан
почав здоровкатись не інакше, як за руку, знімаючи при цьому
форменогокартуза з мідною кокардою).
Доки син лежав у лікарні, про гвинт було забуто, а як повернувся
та ще й з новеньким скляним оком під розсіченою навпіл бровою —
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »
Последние комментарии
1 час 27 минут назад
1 час 31 минут назад
1 час 43 минут назад
1 час 44 минут назад
1 час 58 минут назад
2 часов 15 минут назад