КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 412621 томов
Объем библиотеки - 552 Гб.
Всего авторов - 151458
Пользователей - 94001

Впечатления

RATIBOR про Гурова: Цикл «Аратта» [4 книги] (Боевая фантастика)

Благодарю! И за критику тоже! :)

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Витовт про Гурова: Цикл «Аратта» [4 книги] (Боевая фантастика)

Спасибо, Странник, за Марию Семёнову, как-то упустил и не читал этот цикл. Люблю эту тему и восполню пробел!

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Любопытная про Зиентек: Второй встречный (Исторические любовные романы)

А у меня почему то пустой файл. А жаль .... Предыдущая прочитанная книга Женить дипломата понравилась неспешными , спокойными и логичными действиями , отсутствием эротики . которое во множестве изобилует сейчас каждая вторая книга в жанре ЛФ.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
кирилл789 про Зиентек: Второй встречный (Исторические любовные романы)

после интриг, заговоров, приключений первой книги здесь повествование неспешное. неспешное, но интересное.)
и свои интриги, и уже свои приключения. очень интересный автор.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Serg55 про Федорцов: Крыса в чужом подвале. Часть 2 (Фэнтези)

сюжет разворачивается, а книга закончилась. Когда ждать продолжение?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Ingvarson про Филимонов: Гавран (СИ) (Космическая фантастика)

Написано качественно и интересно, хоть и не ровно. Свежий взгляд на вселенную EVE - в отличии от убого-занудной "Хортианы". Взгляд ГГ на современную РФ - как аналогичный у большинства, не предвзято смотрящим на беспредел вокруг. Не совсем логичны мотивы создания "корпуса" - ну на то воля автора. Жду продолжения.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ASmol про Птица: Росомаха (Боевая фантастика)

Таки бедный, бедный лейтенант, мне его искренне жаль, ведь это голубь(птиЦ мира ёфтить), вернее любая Птица может нагадить на голову или в голову, а бедному лейтенанто-росомахе, мало того, что он, как росомаха, самое вонючее существо в лесу, так ему и гадить придется задрав лапу, *опу подтирать кривыми когтями ... Ё-моё, Ёперный театр, мля, неужели росомахи её вылизывают ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Іван Срібний (fb2)

- Іван Срібний 70 Кб (скачать fb2) - Григір Михайлович Тютюнник

Настройки текста:




www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури


Григір Тютюнник

ІВАН СРІБНИЙ

На пристанційній вулиці за блискучими від сонця коліями грала

музика, хтось охрипло зривався на пісню, що хтось вигопкував під

танок, і Йван подумай, що, мабуть, там весілля.

«Чи не те, бува,дівча вискакує за свого танкіста?»

Іван згадав дівчину, ще зовсім юну, дитину, либонь, схожу на

школярку-восьмикласницю або й ще молодшу. На ній було коричневе

платтячко з білим мережаним комірцем і жовті черевички на

низькому підборі. Іван танцював з неюминулої неділі під радіолу в

деповському червоному кутку, що й справді був червоний від гасел,

діаграм і плакатів.

Дівчина прийшла не сама, а з демобілізованим солдатом у

танкістських погонах, у чорному рубчастому шоломі й жовтих крагах

по лікті.

«Як на маневри прибув»,—подумав Іван.

Грали танго, і танкіст просто від порога, обійнявши дівчину крагою

за тоненький стан і закинувши голову назад, певно, щоб дивитися на

неї трохи зверху (він був невисокий хлопчина), закружляв у танці. По

182

тому, як він усміхався, впевнено і недбало, як виробляв ногами усякі

кренделики, видно було, що солдат і в танці, і перед дівчиною, і перед

усіма почувається левом серед дрібних звіряток. На нього й справді

дивилися всі, хто танцював: дівчатка —захоплено, хлопці, які ще не

служили,—побожно...

Іванові не досталося пари, і він блукав очима від гасла до гасла,

читаючи їхній зміст. Помітивши, що новенька дивиться на нього

через танкістове плече, одвернувся і знов став читати. Однак

зауважив, що очі у дівчини карі, з золотом у зіницях, і що вони наївно

довірливі.

Потім оголосили «білий» вальс. Дівчина, ховаючи очі від солдата, що

курив біля дверей і вже ступив був крок їй назустріч, підійшла до

Івана і, дивлячись у підлогу, сказала:

«Потанцюйте зі мною...»

Її звали Наталею, і вона жодного разу не глянула в Іванові очі

зблизька. Навіть тоді, коли він спитав, як її звати. Вона танцювала не

так легко і вільно, як із танкістом, а лишеслухняно, навітьпокірно, і,

кружляючи, Іван майже носивїї на руках. Вона була легесенька. І

платтячко її шкільне ледь пахло нафталіном.

«Дитина»,— подумавІван.

Коли він повернувся на своємісце, танкіст підсів до нього, нервово

поплескай себе крагою по коліну і сказав, контужено пересмикнувши

губами:

«Давай вийдемо, друг...»

Іван підвівся і першим пішов до дверей.

«Починається,—подумав,—цивільне життя...»

Він працював у депо лише чотири дні по демобілізації, на тому ж

верстаті, що й до служби. Ходив на роботу у флотській робі «хебе», яку

зекономив (серед матросів це називалося «засундучити»), та

безкозирці, яку знімав у бані в роздягалці і клав у свою шафочку, щоб

не замацькати: хай буде пам’ять. Так і працював за верстатом з

непокритою головою, підв’язавши білу хвилясту чуприну мотузочком

або тонкою дротиною.

Надворі було зоряно й тихо. Лише в котельні за складальним цехом

сичала пара і тьмяно полискували під ліхтарями вагонні колеса, що

Іван учора обточив на старому своєму «дойчланді».

Ця незграбна велетенська шарманка інколи працювала по-волячому цілу зміну і після зміни, якщо треба було «виручати» план, і

Іван залишався на роботі до потемок, інколи ж ніби зурочена

зупинялася враз, і запустити її було несила так само, як зрушити з

місця вморених волів. Розсердившись, Іван хапав півпудовий різець і

пудив ним у станок, а сам ішов у сусідній ковальський цех, бо верстат

і після прочухана мовчав, лише скорботно дивився на Івана колись

нікельованою табличкою:

183

«Deutschland 1936».

В ковальському Іван мовчки забирав з рук у молотобійця молот і

гатив ним так шалено, що коваль, старенький дядько Сашко Буряк,

умовлявмирним воркітливим баском:

«Легшенько, сину, легше, а то ми з тобою з осі шаблю викуємо

ненароком...—І, пританцьовуючи молотком то по ковадлу, то по

нагрітій до солом’ яного кольору осі, питався: —Що, верстат зобижає?

От біда з нами, старими роботягами... Мені було десь тридцять

годочків, як його привезли із самої Німеччини... Ну та хай він

одсапається трохи, а ти вхоркаєшся трохи з молотом, тоді й поладите,

тоді він тебе і послухає...»

Коли Іван повертався в токарний, біля верстата вже вештався

начальникдепо, маленький, сутулуватий чоловічок, у якого на

скронях завжди блищали крапельки поту. Свиридович —так звали

начальникаусі вдепо майже ніколи не ходив, а бігав, і здавалося, що

вінкотиться.

«Знову бивверстат? тонкоголосо напускався Свиридович на

Івана.—Варвар! Лудист! Несмій!» —І котився сварити ще когось.

Доносив на Івана коротконогий і малорослий Сергій Тарануха, що

точив усякі дрібнички —гайки, гвинти, шайби тощо. Віндоносив на

всіх у цеху, був сварливий, причіпливий і дріб’язковий, як і деталі з

його