Азарт [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (5) »
сторожку, розставляв на свої місця стіл, табуретки, ослін, розкидані за
вчорашньої чубанини попід стіни, тільки телефон у кутку на тумбочці,
241
чорний, блискучий, офіційно мовчазний, залишався там, де й був,—
навіть у найзапеклішій сутичці, коли все в сторожці летіло
шкереберть, телефон лишавсянедоторканим: його підключили до
сторожки недавно, і Сергуня з Олексою боялися його і водночас
шанували як порядок і закон. Потім розтоплювалося в буржуйці —
соломкою, білими осиковими дрівцями, що гули і пострілювали в
чавунному череві грубки. Сизий дров’ яний димок підіймався під
стелю, ходив попід нею хвилею, несміливе перше тепло обторкувало
холодні глинині стіни, ледь чутно подзеленькувала шибка од вітру —
вивчить, од річки вітер, з-за сосни, північний... А господи, який
тільки довгий сей день був!
Вони грали й раніше. Але в карти. У звичайнісінького дурня. Та й
то лиш для забави, аби ніч нудну, осінню, з дощемта стогоном у голих
деревах якось одурити. Грали,можна сказати, мирно. Траплялося
інколи, що йпосперечаються, небез того, але ж до борюкання таки не
доходили.
—Чим то ти вдарив? —спитає, бувало, Помазан, бока нахиляючи
голову до побитої карти.
—А ти подивись, подивись! —вигукуєЧабан зухвалим тенорком,
за яким чутно смішок, а сам думає: «Додивився, невірна кров!»
—Бачу, король бубновий... А козир що? Що козир, питаю?
Тоді, так само бокасуючи головою, щоб націлити око в карту, а ще
щоб заховати лукаву усмішку, нахиляється над столом Сергуня.
— Та диви, справді бубновий... А мені здалося —червовий... Ну що
ж, тоді забрав. Твоя взяла.
Бувало й навпаки —Сергуня ловив Помазана.
—Підожди! Чого це в тебе зосталася одна карта, а в мене дві?
Сьомаку червову де дів?
—Яку сьомаку? —хрипить Помазан і закашлюється, щоб
продумати, як викрутитися.—Я ж тобі її ходив, пам’ятаєш? Ти ж її
побив!
—Коли побив?! —закипає Чабан і бичиться з-під густої чорної
брови на Помазана.—Чим побив?!
—Ну, подивись в одбой...
І, притулившись вухом до вуха, вони перемацують кожну карту в
«одбої», а червова сьомака лежить у Помазана в кишені.
— Н-ну? Де вона? Кажи?! —високим, як нап’ята струна, голосом
кричить Сергуня, і молоденькі півні на пташнику вторять йому
підхриплими альтами.
— Де, де! —теж ніби починає сердитися Помазан.— Мо’, під стіл
упала. Якби ж ти відкидав по-людськи, а то — швирг, швирг...
Чабан зопалу, гнівний, як вогонь, пірнає під стіл, а Помазан тим
часом вихоплює з кишені сьомаку і швидко ховає вколоду...
242
Отаке: не гра, а балощі. Самі ж потім і сміються, признавшись
один одному, коли і як шахраювали.
Так би воно й далі велося, якби одної зимової ночі —мороз тоді лід
на річці колов, і там гухкало, як у грозу,—не забився до сторожки
хлопчина, студент із Харкова. Він ішов од большака до матері на
сусідній хутір, вдягнений, як про теплу осінь: у легенькому пальтечку,
капелюшку та хромовеньких черевичках. «По картоплю!» —сказав
хлопчини, насилу розтуляючи для усмішки одубілі губи.
Одігрівшись коло буржуйки, вінтеж пристав до гри, швидко, до
того ж суворо дотримуючись черги, навішавобом дядькампо шість
«погонів», нареготівїм повні вуха, підкріпився сторожівськоювечерею
—печеною картоплею з сіллю, тоді сказав:
— Карти —буза. Неінтелектуальна гра. Себто дурна. В шахи треба
грати. Да. Якщо хочете, навчу.
Знайшли йому шахи в конторі. Студент розставив фігури і
показав, котра як ходить:
— Оце —знайомий вам з дитинства кінь. Він ходить і б’є літерою
«Ге». Ось так: хоп-хоп-хоп-хоп —і вже загрожує королю, отому
найвищому дядькові. Кінь —фігура швидка і агресивна. Тура горне
поперед себе і в обидва боки по прямій, як бульдозер або танк. Це
фігура потужна. Ферзь, оця красуня в короні —вона зветься ще
королевою,—фігура всевладна і всемогутня, як і всяка, жінка, це ви
відчули на своїй шкурі...—Тут Сергуня і Олекса зареготіли,
блиснувши вгору до лампочки скляними очима, і подумали кожен сам
собі: розумний, чортяка, все знає! Вони поставали коліньми на
табуретки, злягли грудьми на стіл і старанно, часом тамуючи дух,
стежили за
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (5) »
Последние комментарии
10 часов 45 минут назад
17 часов 8 минут назад
17 часов 16 минут назад
17 часов 44 минут назад
17 часов 48 минут назад
17 часов 48 минут назад