КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 438503 томов
Объем библиотеки - 608 Гб.
Всего авторов - 207072
Пользователей - 97815

Последние комментарии

Впечатления

Serg55 про Захарова: Оборотная сторона жизни (Юмористическая фантастика)

а где продолжение?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
martin-games про Теоли: Сандэр. Царь пустыни. Том II (Фэнтези: прочее)

Ну и зачем это публиковать? Кусочек книги, которую автор только начал писать.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Serg55 про Богородников: Властелин бумажек и промокашек (СИ) (Альтернативная история)

почитал бы продолжение

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
martin-games про Губарев: Повелитель Хаоса (Героическая фантастика)

Зачем огрызки незаконченных книг публиковать?????

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Tata1109 про Алюшина: Актриса на главную роль (Детективы)

Не осилила! Сломалась на середине книги.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Зорич: Ты победил (Фэнтези: прочее)

Вторая часть уже полюбившейся (мне лично) СИ «Свод равновесия» (по сравнению с первой) выглядит несколько «блекло», однако это (все же) не заставляет разочароваться в целом. Не знаю в чем тут дело, наверное в том — что если часть первая открывает (нам) некий новый и весьма интересный мир в жанре «фентези», то часть вторая представляет собой лишь некое почти детективное (с элементами магии) расследование убийства некого особо-уполномоченного лица (чуть не сказал «особиста»)) на каком-то затерянном острове, расположенном в далекой-далекой провинции.

В связи с этим (в первой половине книги) у читателя наверняка произойдет некое «падение интереса», однако (думаю) что это все же не повод бросать эту СИ, не дочитав до финала. Кстати, (по замыслу книги) ГГ (известный нам по первой части) так же сперва воспринимает свое назначение, как некую почетную ссылку (мол, спасибо на том, что не казнили)... но вскоре события (что называется) «понесутся вскачь».

Глупо заниматься пересказом «происходящего», однако нельзя не отметить что «вся эта ситуация» продолжает неторопливо раскрывать «тему данного мира» (и неких уже известных персонажей), пусть и не со столь «яркой стороны» (как это было в начале), но чем ближе к финалу — тем все же интереснее...

В искомом финале нас ожидают масштабные «разборки» и «ловля на живца» (в которой как ни странно наживка в виде гиганских червяков, играет совсем не последнюю роль)). Резюмируя окончательный вердикт — эту СИ буду вычитывать дальше... хоть и без особого фанатизма))

P.S И конечно эту часть можно читать вполне самостоятельно (без учета хронологии), однако желательно сперва прочесть часть первую, иначе впечатления от прочтения (в итоге) останутся вполне посредственными.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Shcola про Андрианов: Я — некромант. Гексалогия (Юмористическое фэнтези)

Когда же 6 часть дождёмся то.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Комедії (fb2)

- Комедії (пер. Максим Рильський, ...) (а.с. Вершини світового письменмтва-39) 1.84 Мб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Мольєр

Настройки текста:




Мольєр КОМЕДІЇ


MOLIERE
LES PRECIEUSES RIDICULES. 1659
LE TARTUFFE, OU L’IMPOSTEUR. 1664-1669
DON JUAN, OU LE FESTIN DE PIERRE. 1665
LE MISANTHROPE. 1666
LE MEDECIN MALGRE LUI. 1666
LE BOURGEOIS GENTILHOMME. 1670
LES FOURBERIES DE SCAPIN. 1671
LE MALADE IMAGINAIRE. 1673

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література




Переклад а французької

Передмова та примітки ВАДИМА ПАЩЕНКА

Перевидання перекладу


НИЩІВНИЙ СМІХ МОЛЬЄРА


Видатний французький комедіограф Жан-Батіст Поклен (1622–1673), всесвітня слава до якого прийшла під ім’ям Мольєра, жив у досить складний період історії Франції. То був час довгорічних внутрішніх чвар і важких зовнішніх воєн, що потрясали державу, руйнуючи економіку країни і ще більше погіршуючи становище народу. То був також період зростання могутності абсолютистської монархії. XVII ст. у політичному житті франції було позначене важливою подією — остаточним розгромом анархічної сваволі феодального дворянства, так званої Фронди (1648–1653). Створена абсолютистська держава майже до кінця століття лишалася наймогутнішою у Західній Європі. Намагаючись диктувати свою ідеологію суспільству, абсолютизм використовував. усі можливі засоби, особливо — розгалужені організації церкви, а також і літературу.

У літературі цього періоду панівним напрямом став класицизм, представники якого, відтворюючи явища сучасного їм суспільства, зверталися до форм і зразків античної літератури. Класицизм був офіційно визнаний французькою монархією (зокрема королем Людовіком XIII і «королем-сонцем» Людовіком XIV та їхніми могутніми першими міністрами Рішельє і Кольбером), яка хотіла використати його для зміцнення своїх ідеологічних позицій.

У своєму розвитку класицизм спирався на поширену в той час раціоналістичну філософію Рене Декарта, що утверджувала не досвід, а розум як головний критерій істини, і частково — на матеріалізм послідовника епікуреїзму П’єра Гассенді. Теоретики класицизму ставили перед творами мистецтва цілком певні вимоги, які грунтувалися на доказах розуму, а не почуттів, — вимоги граничної ясності, композиційної чіткості, логічності викладу, що швидко ставали незаперечними канонами для різних жанрів літератури. Поети втрачали право на вільну творчість, оскільки їхні вірші регламентувалися формою античних ліриків або епічних чи трагічних поетів. У трагедії від автора вимагалося дотримання трьох єдностей — місця, часу і дії, які нібито були обов’язкові для всіх античних трагедій. Таким чином, класицисти у виробленні норм творчості були більшими «класиками», ніж справжні класики давньогрецької трагедії Есхіл, Софокл і Евріпід, які не дотримувалися суворо цих єдностей і відповідно до своїх творчих задумів дуже часто їх порушували.

Усі ці правила перетворювали художника на раба класицистської доктрини, а його герої переростали у холодних резонерів-манекенів, у яких усі пристрасті підкорялись розрахунку, продиктованому розумом; самі ж вони ставали носіями одних лише позитивних або негативних рис і якостей. До цього ще додавалась вимога дбайливого відбору матеріалу: все випадкове і короткочасне відкидалося, зло мало бути покараним, добро — винагородженим. Стало традицією, особливо в трагедії, розробляти виключно античні сюжети, запозичені або з міфів, або з творчої спадщини грецьких чи римських драматичних поетів. Кожному жанру повинна була відповідати й певна мова. «Високі» жанри (трагедія, епос) вимагали піднесеної, патетичної і барвистої мови, що мала підкреслити благородство почуттів героїв, «низькі» (комедія, фарс) — мови спрощеної, яка пасувала б героям звичайним.

Лише найталановитішим представникам класицизму щастило не розчинитися у класицистичній доктрині й зберегти свою творчу індивідуальність. Певною мірою це стосується трагічних поетів П’єра Корнеля і Шана Расіна, але особливо — Мольєра.


Хто ж він був, цей Мольєр, що в кінці 50-х років XVII ст. яскравим метеоритом увірвався в театральне життя Парижа і засяяв зіркою першої величини — засяяв, щоб ніколи вже не згаснути. Найталановитіший і найуніверсальніший серед сучасників за своєю творчою манерою, стилем і мовою, він став творцем величезної галереї соціальних образів, своєї епохи. Не випадково пізніші дослідники інколи порівнювали драматургію Мольєра, підкреслюючи в ній надзвичайно широке охоплення дійсності, з «Людською комедією» Бальзака. Мольєр не тільки став центром усього театрального життя Франції, але й визначив шляхи дальшого розвитку драматичного мистецтва, вплинув на багато поколінь драматургів різних країн.

Син купця і