КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 412146 томов
Объем библиотеки - 550 Гб.
Всего авторов - 150948
Пользователей - 93934

Впечатления

кирилл789 про Богатикова: Ведьмина деревня (Любовная фантастика)

идеализированная деревенская жизнь, которая никогда такой не бывает. осилил половину. скучно.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
кирилл789 про Богатикова: На Калиновом мосту над рекой Смородинкой (СИ) (Любовная фантастика)

очень душе-слёзо-выжимательно. девушки рыдают и сморкаются в платочки: "вот она какая, настоящая любофф". в общем, читать и плакать для женского сословия.)

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Шегало: Меньше, чем смерть (Боевая фантастика)

Вторая часть (как ни странно) оказалось гораздо лучше части первой, толи в силу «наличия знакомства» с героиней, то ли от того, что все события первой книги (большей частью) происходили «на заштатной планетке», а тут «всякие новые миры и многочисленные интриги»...

Конечно и тут я «нашел ложку с дегтем», однако (справедливости ради) я сначала попытался сформировать у себя причину... этой некой неприязни к героине. Итак смотрите что у меня собственно получилось:

- да в условиях когда «все хотят кусочка от твоего тела» (в буквальном смысле) ты стремишься к тому, чтобы обеспечить как минимум то — чтобы твои новые друзья обошлись «искомым кусочком», а не захотели бы (к примеру) в добавок произвести и вскрытие... И да — тут все правильно! Таких друзей, собственно и друзьями назвать трудно и не грех «кинуть» их при первом удобном случае... но...

- бог с ним с мужем (который вроде и был «нелюбимым», несмотря на все искренние попытки защитить жизнь героини... Хотя я лично ему при жизни поставил бы памятник за его бесконечное терпение — доведись мне испытывать подобные муки, я бы давно или пристрелил героиню или усыпил как-то... что бы ее «очередная хотелка» не стоила кому-нибудь жизни). Ну бог с ним! Умер и ладно... Но героиня идет тут же фактически спасать его убийцу (который-то собственно и сказал только пару слов в оправданье... мол... ну да! Было... типа автоматика сработала а мы не хотели...)... Но сам злодей так чертовски обаятелен... что...

- в общем, тема «суперзлодеев» и их «офигенной привлекательности» эксплуатируется уже давно, но вот не совсем понятно что (как, и для чего) делает героиня в ходе всего (этого) второго тома... Сначала она пытается что-то доказать главе Ордена, потом игнорирует его прямые приказы, потом «тупо кладет на них», и в конце... вообще перебегает на другую сторону!)) Блин! Большое спасибо за то что автор показал яркий образец женской логики, который... впрочем не понятен от слова совсем))

- И да! Я понимаю «что тонкости игры» заставляют нас порой объединяться с теми..., для того что бы решать тактические задачи и одержать победу в схватке стратегической... Все это понятно! И все эти союзы, симпатии напоказ, дружба навеки и прочее — призваны лищь создать иллюзию... для того бы в один прекрасный момент всадить (кинжал, пулю... и тп) туда, куда изначально и планировалась. Все так — но вся проблема в том что я просто не увидел здесь такую «цельную личность» (навроде уже упоминавшейся мной героини Антона Орлова «Тина Хэдис» и «Лиргисо»). И как мне показалось (возможно субъективно) здесь идет лишь о вполне заурядном человеке (пусть и обладающем некими сверхспособностями), который всем и всякому (а в первую очередь наверное самому себе), что он способен на Это и То... Допустим способен... Ну и что? Куда ты это все направишь? На очередное (извиняюсь) сиюминутное женское желание? На спасение диктатора который заслужил смерть (хотя бы тем что он косвенно виноват в смерти мужа героини). Но нет — диктатор вдруг оказывается «белым и пушистым»! Ему-то свой народ спасать надо! И свои активы тоже... «а так-то он человек хороший... и добрый местами»... Не хочу проводить никаких параллелей — но дядя Адя «с такого боку», тоже вроде бы как «был бы не совсем плохим парнем»: и немцев спасал «от жестоких коммуняк», и раритеты всякие вывозил с оккупированных территорий... (на ответственное хранение никак иначе). А то что это там в крематориях сожгли толпу народа — так это не со зла... Так что ли? Или здесь сокрыт более глубокий (и не доступный) мне смысл?

В общем я лично увидел здесь очередного героя, который считает что вокруг него «должен вертеться мир», иначе (по мнению самого героя) это «не совсем справедливо и так быть не должно».

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Serg55 про Тур: Она написала любовь (Фэнтези)

душевно написано

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
кирилл789 про Шагурова: Меж двух огней (Любовная фантастика)

зачем она на позднем сроке беременности двойней ездила к мамаше на другую планету для пятиминутного "пособачится", так и не понял. а так - всё прекрасно. коротенько, информативненько, хэппиэндненько. и всё ясно и время не занимает много.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
кирилл789 про Веселова: Самая лучшая жена (Любовная фантастика)

всё, ровно всё тоже самое: приключения, волшебство, чёткий неподгибаемый ни под кого характер, но - умирающий муж? может следовало бы его вылечить сначала? а потом описывать и приключения и поведение, и вправление мозгов.
потому, что читая, всё равно не можешь отделаться: а парень-то умирает.

Рейтинг: +1 ( 2 за, 1 против).
кирилл789 про Старр: Игрушка для волка, или Оборотни всегда в цене (Любовная фантастика)

что в этом такого, если у человека два паспорта? один американский, второй – российский. что в этом такого, чтобы вызывать полицию? двойное гражданство? и что? в какой статье какого закона это запрещено? а, в американском документе имя-фамилия сокращены? и чё? я вот, не журналист, знаю, что это нормально, они всегда так делают. а журналистка нет?? глубоко в недрах россии находится этот зажопинск, в котором на съёмной квартире проживает ггня, и родилась, выросла и воспитывалась афтар. последнее – сомнительно.
а потом у ггни низко завибрировал телефон. и, сидя на кухне и разговаривая, она услышала КАК в прихожей вибрирует ГЛУБОКОЗАКОПАННЫЙ в СУМОЧКЕ телефон.
я бросил читать, потому что я не идиот.
а ещё по улицам ходят медведи, играя на балалайках. а от мысленных излучений соседей надо носить шапочки из фольги, подойдёт продуктовая.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Чорний лабіринт. Книга друга (fb2)

- Чорний лабіринт. Книга друга (а.с. Чорний лабіринт-2) 1.24 Мб (скачать fb2) - Василь Сичевський

Настройки текста:




Василь Сичевський ЧОРНИЙ ЛАБІРИНТ Книга друга


©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література




Художнє оформлення Б. О. Волкова



ЧАСТИНА ПЕРША ДЖУНГЛІ

Розділ перший БЕРН — МІСТО СПОКОЮ


У затишній долині, відгородившись від світу частоколом засніжених альпійських верхів, ніжилося в ясному ранковому промінні стародавнє місто Берн. З голубих снігів, зелених лісів і луків скелястими схилами сповзали на долину тумани й пропливали над червоними дахами будівель, мов білі казкові лодії. В доглянутих парках чепурилися сережками білокорі берези, на галявинах прокльовувались перші несміливі квіти.

У другу повоєнну весну в столиці нейтральної Швейцарії не помічалось особливого пожвавлення. Як і до війни, Пери вражав спокоєм і респектабельністю. Неспішно прошкували тротуарами обивателі, стримано закликали перехожих вітрини крамниць, і навіть неонова реклама фешенебельних готелів, нічних клубів і кабаре не виглядала крикливою. Демонструючи акредитовану недоторканність, сунули вулицями розкішні лімузини з прапорцями дипломатичних місій. Місцеві фінансові тузи не шкодували зусиль, зберігаючи довоєнний дух упевненості, бо саме він забезпечував зараз найвищі відсотки з усе нових і нових надходжень до швейцарських банків. Міжнародна фінансова твердиня повинна стояти скелею бодай в уяві тих, котрі ще вірили в її незрушність навіть після урагану, який нищівно пронісся над світом.

На Берн не впала жодна американська бомба, не розірвався над ним і жоден німецький снаряд. Острівець «нейтрального спокою» в розбурханій, зруйнованій війною Європі зараз приваблював до себе різноязиких біженців. З-поміж місцевої публіки їх вирізняв хворобливий блиск у порожніх очах.

Колишні королі, недавні президенти, лідери профашистських партій, націоналісти й колабораціоністи всіх мастей і відтінків, генерали без війська, вожді без ідей і послідовників, польські магнати, румунські гендлярі, чеські спекулянти та інший грошовитий набрід, чиє нерухоме майно вже кілька років було націоналізоване і на кого вдома чекали народний гнів і шибениці, збігались до Швейцарії, ближче до броньованих сейфів, де лежали їхні награбовані мільйони. Ці добродії тремтіли і вдень і вночі, їм снилося, ввижалося, марилось, що мури їхньої останньої фортеці хитаються, а до мішків з мільйонами вже простягають руки зажерливі й спритні пройдисвіти, якими аж кишіло у Берні, Лозанні, Цюріху. А тим часом в Європі дув свіжий вітер, вітер зі Сходу, його оновлюючий, животворний подих відчувався всюди, тільки Швейцарія вперто ховалася за Альпійські хребти, захищаючись від нього, мов щитом, своїм трухлявим нейтралітетом. Тієї весни в столиці було багато дипломатів. На гучних прийомах, балах і раутах, а більше в своїх затишних кабінетах сплітали вони хитромудру павутину інтриг проти новонароджених демократичних держав.

Були серед них і такі, що намагалися не виставляти напоказ свою акредитацію, офіси мали в тихих завулках, ніколи не одягали фраків і не любили з'являтися на дипломатичних раутах.

Кабінет представника американської місії в Берні, керівника відділу стратегічних служб Едварда Хемфрі, був позначений вишуканістю стилю. Місія орендувала особняк ще з довоєнних часів, проте ніхто з попередників Хемфрі не спромігся умеблювати його згідно з вимогами часу. Тут панував старовинний гельветський стиль, характерний для мисливських замків лісових кантонів.

Окрасою кабінету був камін, складений із сірого граніту. Обабіч нього на стіні кущами висіли оленячі роги. Мисливські атрибути і цей показний камін надавали кабінету певної неофіційності. Хемфрі любив посидіти біля вогню в час відпочинку або коли мусив у деталях виважити якусь із операцій, що позначалися на політиці багатьох держав у післявоєнному світі. Хоч на знамено відділу стратегічних служб було винесено гасло «розвідка поза політикою», однак хто-хто, а Едвард Хемфрі знав: політика залежить від характеру інформації, яку подає департаменту розвідка. Це тільки тупаки з конгресу не бачать, а можливо, не хочуть бачити, що стоїть за зовні демократичним гаслом, яке заповів покійний Франклін Рузвельт.

Вогонь у каміні настроював містера Хемфрі на філософський лад, навіював думки про швидкоплинність і марність людського буття, викликав згадки про дитинство, нагадував про затишок родинного маєтку в Техасі. Яким далеким усе те було зараз! У дитинстві в нього був приятель Джіммі Керк. Навчалися в одному коледжі, університеті, вивчали право в Саскачевані. Потім доля деякий пас водила їх різними стежками, аж. поки зустрілися на таємних дорогах стратегічної служби. Джіммі Керк — генерал, шеф