Сто пригод Барвінка та Ромашки [Богдан Чалий] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Богдан Чалий СТО ПРИГОД БАРВІНКА ТА РОМАШКИ Казки



Малюнки Віктора Григор’єва та Кіри Григор’євої


ЯК БАРВІНОК СТАВ ГЕРОЄМ




І

Відступає тепла нічка,
Розтуляє ранок вічка.
Грає в росах на городі.
Стиха каже: «Спати годі!»
Але ще панує спокій.
На городі сон глибокий.
Головата, мов дитинка.
Спить під тином Капустинка.
На духмянім свіжім листі
Спить Кабак, мов у колисці.
Дід Гарбуз сопе під тином.
Живота прикривши сіном.
Баклажаник свище носом.
Підставляє щоки росам.
Бачить сон якийсь Цибулька,
Аж вустами смішно булька.
Кріп ві сні ногами смиче.
Хрін зітхає і мугиче:
Із натурою такою
І ві сні нема спокою.
Сплять метелики в травичці.
Ще куняє рибка в річці.
Ще дрімає навіть бджілка
Біля теплого причілка.
Навіть місяць спить в хмаринах.
Мов розлігся на перинах.
Вже зоря калину трусить.
Скоро день зайнятись мусить.
Раптом в зіллі під пасльоном.
Ніби хтось ударив дзвоном:
— Гей ви, родичі городні,
Гарбузенки благородні!
Я — Барвінок, я — Хрещатий,
Йдіть стрічати, величати!
Щойно я на світ родився.
Де ж город увесь подівся? —
Сну неначе й не бувало.
Хто це будить так зухвало?
Звів голівку Баклажаник:
— Звідкіля такий безштаник?
— Гляньте, ноги, мов пружинки.
Очі — зернятка ожинки!
Народивсь в зеленій льолі.
Побажаймо щастя й долі!
Руки в боки взяв хлопчинка,
Загорланив знову дзвінко:
— Щось ви, родичі городні,
Вельми заспані сьогодні!
Я — Барвінок, я — Хрещатий,
— Час би гостя пригощати!
— Підлетіла рвучко Бджілка:
— Іч, розхвастався, чудилко!
Ще такому Архімеду
Заробити треба меду!
— Засміявся дід Гарбуз:
— Ти, видать, не боягуз!
А чи знаєш ти свій рід?




— Ви, Гарбузику, мій дід!
— Почоломкаймось давай.
Нумо, інших пізнавай.
Придивись з усіх сторін.
Хто це є?
— Сердитий Хрін!
— Чесний Хрін позеленів.
Але стримав щирий гнів:
— Трохи плутаєш, малий.
Принциповий, а не злий!
— Обнімає хлопчик всіх,
У очицях — буйний сміх.
У Барвінка язичок.
Мов з насічкою гачок:
— Драстуй, красеню Горох!
Ще зелений, ще не всох?
Дядьку Соняшник, ов-ва!
Облітає голова!..
От бруднулі Картоплі,
Щічки в глині, у землі!
Гляньте, хлопці Огірки
У калюжці, мов хряки!
Чом ви, дядечку Буряк,
Червонієте, мов рак?
Ви скажіть, куди це зник
Академік наш. Часник?
— Набурмосився Гарбуз:
Не шпигайся, карапуз!
Марнословити не слід.
Поважай козацький рід. —
Тут Барвінок як утне:
— Ви шануйте всі мене!
Маю вдачу, мов вогонь.
Потанцюємо, либонь?
Я до всього маю хист,
Я ж і воїн, і артист. —
І навприсядки пішов,
Тільки дим з-під підошов.
Де не взявся тут Часник.
Малюка за чубчик — смик;
— На словах він всіх навчить.
А чи вмієш ти лічить?
Скільки буде двічі два?
— Чи не хворі ви, бува?
— Не крутися, говори! —
Пробурчав Барвінок:
— Три!
— Два плюс три?
— Мовчить, мовчить!
Він нездатний полічить!
Ти хоч азбуку вивчав?
— Правду кажучи, почав...
— От ганьба на весь наш рід.
Він і в грамоті, мов кріт! —
Заридав тоді малий.
А Гарбуз:
— Сльозу не лий!
Слухай, що мені Бджола
На світанку повіла...




Де розрісся кукіль дикий.
Скарб заховано великий.
Той, хто дивний скарб дістане.
Вченим стане, мудрим стане.
Прочитає і полічить.
Як освіченому й личить!
Та на стражі біля нього
Розбишаки війська злого.
Не якась собі босота —
Вояки царя Осота!
Не дрімає пильна варта.
Та її приспати варто.
Як піде верста сто сота
— Царство лютого Осота.
Хто проб’ється в чорний край
— Скарб славетний забирай. —
Аж підскочив наш Барвінок,
Збив