КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 409327 томов
Объем библиотеки - 544 Гб.
Всего авторов - 149073
Пользователей - 93205

Впечатления

кирилл789 про Бахтияров: Проклятье новобрачной (Любовная фантастика)

ну, слов нет, настолько здорово!
даже несколько раз выскакивающее и мной ненавидимое "потом расскажу" не оторвало от чтения.
читаю мадам впервые и очень надеюсь, что и остальные вещи окажутся на таком же прекрасном уровне!
в общем, кто любит детективы (и немного мистики)) советую.)

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
кирилл789 про Олефир: Знак змея (Любовная фантастика)

быстренько, деловито, эротичненько без подробностей. все бы так писали: кратко и понятненько.)

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
кирилл789 про Олефир: Улыбка некроманта (СИ) (Любовная фантастика)

причём там улыбка, не понял. но вещь, на удивление, хорошая.
перебор, правда, с драками: из драки в драку. но, потом втягиваешься и просто пропускаешь эту несуразицу. это я о том, что, в общем-то, после одной драки до другой отлежаться бы было неплохо.
но, видимо, автор в этом плане девственна, хоть и пишет.
в общем, хэппи полный, читать можно.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
кирилл789 про Коротаева: Каникулы с чертёнком (Современные любовные романы)

это хорошо, что эта книга заблокирована.
когда я прочитал, что вытворяла маленькая девочка только за один день в отношении новой няни (а старые по три дня только выдерживали), я начал проматывать, чтобы узнать возраст дошкольницы.
промотал до 5 главы и бросил, и мотать, и читать.
маленькая девочка - опасный социопат, которого уже невозможно показать психологу, это - чёткий клиент психиатра. причём, лечение долголетнее, с ремиссиями и спецшколой.
и, судя по поведению её отца - наследственное именно по его линии.
и последнее, НИКОГДА дети миллионеров подобно себя не ведут. ЛЮБОЕ неадекватное отклонение НЕМЕДЛЕННО докладывается родителям, и родители НЕМЕДЛЕННО принимают меры.
просто потому, что, никому псих-ребёнок ни в наследстве ни в доме (привыкнет к безнаказанности, зарежет за отсутствие доллара запросто) не нужен. а ещё, миллионеры просто прекрасно знают на что способен неадекват. вы что думаете, что вот безнаказанно орудующих психов, получивших у миллионера хорошую зарплату, которая им сорвала крышу, они в жизни мало видели?!
и вот такую судьбу, съехавшей особи для дурки они хотят собственным детям?
авторша коротаева просто необразованна и не умеет писать, всё просто.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Serg55 про Федотов: Абсолютный слух (Счастливчик Майки) (Альтернативная история)

непонятки есть, но это же только начало истории?

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Любопытная про Карпова: Брак на выживание (СИ) (Любовная фантастика)

Повелась на такую шикарную аннотацию, думала что-то интересное…
Продолжения не было , поэтому было и неинтересно. А тут обрадовалась , а зря…
Эльфы, вампиры, драконы, и все вперемешку в одном ГГ как ребенок малый, неграмотная, затурканая родней, как вундеркинд ,во время пути за несколько дней, научилась и писать и читать и оп.. оказывается умеет делать все.
Про рояли даже писать не буду…. Не состыковок куча.., муторная бытовуха.
Даже полистать скучно было ..Не книга , а печалька…..

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
кирилл789 про Олефир: Возвращение некроманта (Любовная фантастика)

есть правило: если первая книга понравилась, то жди подлянки – вторая точно полное небалуйся. поэтому читать начинал с осторожностью, и к трети прочитанного расслабился. зря.
и договаривается ггня, глава детективного агентства с преступником, что подпишет тот док-ты и фиктивно умрёт, а она даст ему зелье летаргии, если он всё ей расскажет. после чего, не расспрашивая, едет варить зелье. потом возвращается, опять ни о чём не расспрашивает, и говорит: «пей, оно будет действовать 8 часов, а потом я дам тебе противоядие, ЕСЛИ УСПЕЮ». а ЕСЛИ НЕ УСПЕЕШЬ??? ЗАЧЕМ огород городить? ты что, прости господи, полная круглая дура?
труп-то проверять будут врачи в больнице, полиция, в морге. ты РАССПРОСИ СНАЧАЛА! а потом летаргируй до полной усрач… невозможности.
читать бросил, сил нет уже на этих, которые из себя писательниц строят.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Дивний світ (fb2)

- Дивний світ (пер. Віталій Геник, ...) 3.15 Мб (скачать fb2) - Олександр Шалімов

Настройки текста:




Олександр Шалімов ДИВНИЙ СВІТ Повісті та оповідання


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



З російської переклали В. Геник, С. Литвин


БРАНЕЦЬ КРАТЕРА АРЗАХЕЛЬ Науково-фантастична повість



ЗАПИСИ В БОРТОВОМУ ЖУРНАЛІ


Свідомість поверталася поволі. Спочатку виникло відчуття тиші й мороку. Відтак я відчув своє тіло… Де я і що зі мною? Власне, хто я? І потім, чому я не знаю, хто я? Ймовірно, був хворий чи поранений?.. А може — автомобільна катастрофа? Чому нічого не бачу? Невже осліп?.. Наважуюся ворухнутися, і це вдається дивовижно легко. Підношу руку до голови і намацую опукле скло шолома. На мені шолом? Колись уже було таке…

У пам’яті спливає вервечка сріблястих літаків. Бетон злітної смуги. Суворе обличчя з синюватим шрамом на щоці — командир нашої ескадрильї… Я полегшено зітхаю. Тепер знаю, хто я. Я — військовий льотчик морської авіації Штатів Джон Сміт. Увечері ми вилетіли бомбити відступаючі колони фашистів. Мене збили біля Руана по наш бік фронту. Треба лежати і чекати, поки розшукають. Ніч скоро мине…

Якийсь час лежу спокійно. Відтак згадую про стрільця-радиста. Що з хлопцем? Чи живий? Намагаюся окликнути його в шоломофон, але не чую навіть звуку власного голосу. Дріт обірваний? Шарю в темряві…

Ні, це не тісна кабіна літака. Навколо порожнеча. Пальці натикаються на еластичну гладку поверхню підлоги, намацують якісь уламки, обривки дротів… Відтак оце — шорсткий шматок пористого каменю. Не бачу його, але добре знаю, що це базальт із дна Тихого океану. Він знаходився в герметично закритому футлярі з прозорого аллофану. Я часто дивився на темний пористий камінь і думав… Про що я думав? Ніяк не можу пригадати, і знову повертається неспокій…

Здається, Джона Сміта не цікавили базальти, коли він був льотчиком морської авіації. Був?..

А чому «був»? Значить, я вже не льотчик? Думки знову починають плутатися. Може, це сон? У шпиталі після поранення мене часто мордували кошмари. Стоп, тепер твердо знаю, що я не на фронті. Фронт — це було давно…

«Леді і джентльмени, через декілька місяців світ відзначатиме річницю закінчення світової війни. До цієї дати ми приурочимо…»

Дивовижно знайомий голос! Я певен, що чув його зовсім недавно… Голос і шматок базальту… Базальт тримаю в руці. Дивно, що камінь без футляра. Невже аллофановий футляр розбився? Неможливо. Він з біса міцний, цей аллофан.

«Джентльмени, тут усе гранично міцне. Сто відсотків безпеки…»

Знову в моїх вухах звучить той самий голос. Про чию безпеку йде мова? Про мою, Джона Сміта? Однак зі мною щось трапилося. Треба постаратися збагнути, що саме.

Намагаюся підвестися, повертаю голову. Слава Творцеві, зліва виразно видно неяскраву червонувату цятку. Світло! Перше світло в пітьмі. Що це — вічко приладу чи далека зірка? І яка відстань розділяє нас: метр, десятки кілометрів чи світлові роки? Чи не все одно. Я бачу… Тепер у мене є мета. Поповзу туди.

Обережно підводжуся. Яким незвичайно легким здається тіло! Роблю декілька рухів. Під ліктями й колінами хрустять уламки. Звідки стільки уламків? Обережно відгортаю їх зі свого шляху. Пальці натикаються на щось… Невже я не сам у цій пітьмі?! Рука інстинктивно відсмикується.

«Сміливіше, Джоне Сміт! Адже ти вже пригадав, що був льотчиком морської авіації. Сміливіше, й ти пригадаєш усе решта».

Я знову витягую руку: маленький вузький каблук, зігнуте коліно, еластична тканина скафандра, тонкі пальці голої руки. Вони холодні, мов метал.

Тремтячими руками повертаю нерухоме тіло. Намагаюся знайти кріплення шолома. Але шолома немає. Руки натикаються на пасма довгого волосся.

«Кетрін?.. Кетрін Мілс тут?!»

І тоді згадую все…


* * *

Це сталося цілком несподівано… Арчі вже провів основне гальмування. Ракета лягла на орбітальний курс. Я не відривав погляду від екрану телевізора. За двадцять кілометрах під нами пливли гори невідомого світу…

Уступчасті жовто-білі плоскогір’я, обведені окрайками густих тіней, спадали до плоских яскраво-жовтих низовин, схожих на піщані пустелі. Гладка поверхня пустель з незбагненною швидкістю змінювалася горами. Ланцюги виблискуючих піків пропливали внизу. По їх посічених тріщинами схилах швидко ковзала маленька сигароподібна риска — тінь нашого «Атланта».

Виднокрай, незважаючи на значну висоту польоту, здавався зовсім близьким. Сліпучо білі гребені високих гір здіймалися там у чорне небо і відкидали до підніжжя зубчасті фіолетово-чорні тіні. «Атлант», не зменшуючи швидкості, мчав уперед, і гори