Уздовж Амазонки. 860 днів. Неможливе завдання. Неймовірна подорож. [Ед Стаффорд] (pdf) читать постранично, страница - 2

Книга в формате pdf! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

відвідують його
місто. Якщо гості захочуть, то можуть купити одне або й більше його величезних яскравих полотен із зображенням Амазонки, які висять у його гігантській галереї.
155

Уздовж Амазонки

Франсіско замолоду трохи був гульвісою, а його теперішня дружина – юна
красуня. Історії про гулянки, які він влаштовував у своїй подібній до замку
резиденції, досі залишалися темою для розмов у місті.
У нього гостював Мартін Стрел – словенський плавець на довгі дистанції,
коли був тут торік, і в нашому безумстві він також відіграв певну роль, бо
був добрим до нас. Ми залишилися в нього на кілька днів, встигнувши переговорити з великою кількістю людей про те, як нам потрапити звідси до
Бразилії пішим ходом. Ми значною мірою змирилися з тим фактом, що нам
доведеться йти через Колумбію, і чимало людей попереджали нас про небезпеку FARC, горезвісної партизанської групи марксистів-лєнінців, і наркоконтрабандистів.
Вірний економ Франсіско на ім’я Воррен знайшов для нас на вигляд професійного провідника – Хуана Родріґеса да Сілву. Хуан був лісорубом, який
певний час служив в армії. Це був найсильніший перуанець, якого мені довелося побачити за весь час мого перебування в Перу. Його руки й ноги були
як у бодібілдера, і я б ніколи не повірив, що він ніколи не ходив до атлетичної
зали, якби не знав, що жодної атлетичної зали в радіусі 800 кілометрів не було.
Він став таким сильним, тягаючи в лісі грубезні дерев’яні дошки на великі відстані. Він був енергійний, зацікавлений у подорожі і обізнаний у місцевості,
прилеглій до колумбійського кордону.
Хуан розповів, що там є чимало стежок, більшість яких використовують лісоруби та наркоконтрабандисти. Мені одразу ж сподобався Хуан: він був розумний та професійний, і, як багато наших супутників, колишніх військових,
він мандрував за межами рідного міста, що додавало йому досвіду та мудрості,
яких бракувало людям, що ніколи не покидали своїх обійсть.
Ми вирушили з 21-денним запасом їжі, чого з нами досі не траплялося.
Наші наплічники були дуже важкими, а Хуан ніс великий полотняний мішок
із лямкою навколо чола. Зливи тепер стали нормою. Я не пам’ятав, коли був
останній сухий день.
Не певен, чи існувала якась особлива причина, але нам із Чо ходьба одразу ж видалася важкою. Ми мали важчі наплічники й відвикли від пересування горами після такого тривалого ходіння рівниною, Хуан легко вирвався
вперед. Чо це давалося взнаки більше за мене, і я трохи почав переживати за
його здоров’я. Вночі у нього почалися шлункові болі і він вряди-годи блював
кров’ю. У кожному разі, ми з Чо старалися з усіх сил, і стало зрозуміло, що
Хуан був дещо розчарований і здивований нашою неспроможністю швидко
156

До Колумбії стежкою наркоторговців

рухатися. Ми мусили просити про частий відпочинок, що ні з ким із нас раніше ніколи не траплялося, і були збентежені власною слабкістю.
Ми проминули невеличке рибальське селище, де при дорозі працював
один із Хуанових друзів – Боруґа. Хуан повернувся й запитав мене, чи, на
мою думку, буде легше, якщо інша особа розділить із нами вагу наших наплічників, і я пристав на цю пропозицію. Справжнє ім’я Боруґи було Мойзес Сорія Гуане. Він одразу ж погодився приєднатися до нас. Сказав, що
йому потрібно п’ять хвилин, щоби на три тижні попрощатися з дружиною
та дітьми. Боруґа та Хуан раніше працювали разом на лісозаготівлі й обоє
звикли тягати важкі колоди у джунглях далеко від дому. Вони неймовірно
легко справлялися з вагою і, оскільки ми з Чо мали групове спорядження
(техніку для зв’язку, кухонне й медичне обладнання), вони розділили більшу
частину харчів поміж собою. Мушу відзначити, що це були найкращі провідники за всю нашу подорож. Обоє були колишніми військовими та лісорубами. Вони абсолютно природно почувалися в лісі, будучи навіть більш
вправними за братів Донґо, і обоє були дуже сильними. Попри велику вагу
на спинах, вони весь день швидко йшли без найменших проблем. Я був найслабшим. Ці чоловіки обоє мали зросту між 165 і 172 сантиметрами, тоді як
мій зріст сягав 182 сантиметрів. Але вони були набагато краще сформовані
та збудовані за мене завдяки постійному тяганню важких колод через безлюдні джунглі.
Через кілька днів нестримного дощу Чо почало ставати все гірше.
Повітря робилося прохолоднішим, а постійна волога погано впливала на
його здоров’я. Одного ранку ми прокинулися в одному з останніх лісових селищ перед початком великого шляху через незаселений дощовий ліс. Ми з Хуаном прокинулися рано, і я кинув погляд на наш подальший маршрут. Вода
була надто висока для початку подорожі в той день – стежки були заповнені
водою по груди або навіть вище. У Хуана з Боруґою не було водонепроникних
ґумових наплічників, як у нас, тому вони не могли плисти за нами по воді зі
своїми рюкзаками, не замочивши все спорядження. Ми вирішили перечекати
день, і я пішов поділитися з Чо нашим планом.
Я зробив дві