КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 414804 томов
Объем библиотеки - 556 Гб.
Всего авторов - 153148
Пользователей - 94502

Впечатления

Alexander0007 про Сунцов: Зигзаги времени. Книга первая (Альтернативная история)

Это не книга, а конспект. Деревянный герой по типу Урфина Джуса.С историей у афтора тоже нелады в школе были, или он пока сам школьник и когда Тобольск основан и кем не проходил.
Я, оценил ЭТО произведение как чтиво для дебилов.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
кирилл789 про Анд: Судьба Отверженных. Констанция (СИ) (Любовная фантастика)

как сказала моя супруга: автор что-то курила, и это - не сигареты.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
медвежонок про Кучер: Апокриф Блокады (Альтернативная история)

В этой повести автор робко намекает, что ленинградцев во время блокады умышленно убили голодом и холодом советские руководители, чтобы они не разочаровались в идеалах коммунизма и лично товарищах Жданове и Сталине. Ну, может быть. Нынешним россиянам тоже ведь обещан рай. Нынешним руководством.

Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
renanim про Воронов: Помеченный на удаление (Социальная фантастика)

любителям круза понравится.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
кирилл789 про Анд: Как стать герцогиней, или Госпожа-служанка (СИ) (Любовная фантастика)

чем прекрасна "барышня-крестьянка" пушкина а.с., так это тем, что пушкин писал о том, о чём ЗНАЛ! это была его среда жизни, отношения между людьми, которые он видел и впитал с младенчества, мораль, которая была жизнью именно этого слоя - дворянства. поэтому и сейчас читается с увлечением.
графоманка по фамилии анд пишет о "прости господи". взяв что-то, похожее за пушкинский сюжет, вместо романтики и завлекательной интриги, у неё получилась шл-ха, влезшая в тело 17-летней графской дочери. и ведущая себя соответственно, как гулящая девка.
в общем, что читать не буду, понял уже, когда к 17 сопливке служанка обратилась: миледи.
МИЛЕДИ - ОБРАЩЕНИЕ К ЗАМУЖНЕЙ ДАМЕ!!!
это так же элементарно, как и вытирание места дефекации. ты берёшься писать об аристократии? ПОУЧИСЬ СНАЧАЛА! книжки почитай.
госсподи, как вы надоели, безграмотные, безмозглые, ленивые до труда. "многа букф" у них! мозги устанут!
если бы были, может быть и устали, пусто-до-эха-черепные.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Serg55 про Лабунский: Зима стальных метелей (Альтернативная история)

галиматья конечно но иногда интересные мысли проскакивают

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
Serg55 про Лисина: Ведьма в белом халате (Фэнтези)

м.б. и интересно, но заблокировано

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).

Пора грибної печалі (fb2)

- Пора грибної печалі 4.86 Мб (скачать fb2) - Дмитро Кешеля

Настройки текста:




Дмитро Кешеля ПОРА ГРИБНОЇ ПЕЧАЛІ

КОЛИ ЗАГОВОРИТЬ КАМІННЯ

Повість-балада.


Місячна прелюдія

Прислухаючись до кожного звуку надворі, найменшого шелеху у хаті, він обережно зачинив вхід у схрон. Відтак випростався, полегшено зітхнув, але не встиг зробити кроку, як раптом відчув: страшна, невидима сила сплеснула величезною хвилею за спиною і почала давити на нього.

«Що це? — подумав перестрашено. — Невже божеволію? Але… але я все бачу… розумію… Я при повній свідомості…»

Зібравши останки сил, ледве втримуючись на ногах, увійшов у сіни. Зачерпнув із відра дзбанком води… Пив, давлячись, жадібними ковтками, гамуючи нестерпну жагу. Потім сполоснув лице холодною водою і наче змив марення. Коли стало легше дихати, зайшов у хату. На ліжку, розкинувши вільно руки, немов дитина, спав безтурботним сном батько. Дихав рівно, обличчя навдивовижу спокійне, лагідними променями світились під очима зморшки.

Він підійшов ближче, придивився і раптом помітив, як на батьковім чолі засиніла смужка неба, потім зринула гора Віщунка, а під нею вільно розляглося весняне поле… По ньому поважно ступав, натужуючись над плугом, молодий газда, чимось схожий на батька. Випереджаючи борозну, збоку біг маленький хлопчина, подібний до брата Андрія, понукував батогом корів. Щаслива, розбуджена земля дихала легко, огортаючи орачів теплим маревом — батько і брат то раптово зникали, то знову виринали.

«Це йому сниться, — здогадався. — І, либонь, щось дуже дороге… — Він ніколи не бачив обличчя батька настільки одухотвореним, опроміненим. — А виявляється, доля не така вже й зла, — з гіркою іронією подумав. — Навіть жорстоких робить добрими й щасливими — коли не в житті, то бодай уві сні».

Він ще якийсь час зацікавлено спостерігав за видінням, що спливало на батьковому чолі, потім від якоїсь здогадки стрепенувся, схопив автомат і вибіг із хати у ніч.

Виринувши із глибини саду, він опинився на місячній галявині, що тремтливим сяйвом слалася аж до хати, і мало не скрикнув від різкого світла. Схопився за очі, ледь не випустивши автомат, сахнувся у тінь першої яблуні і миттю приріс до стовбура. Страх, який сплеснув раптово із середини грудей і обморозив тіло, був настільки відчутним, що йому здалося, ніби стукіт власного серця відлунює аж у кроні дерева. За місяць, прожитий у схроні батька, очі настільки призвичаїлись до темряви, що коли вибрався звідти і пірнув у сад, бачив у підзолоченій місяцем пітьмі кожну травинку, кожну гілку, зірвану і кинуту вітром. Дивувало й інше. Тісне підземелля спресувало у його очах уяву про світ, і тепер виділося, що за той час, доки душився у схроні, на поверхні все виросло до неймовірних розмірів. Навіть звичайний кущ бачився йому тепер непролазною хащею. А невгамовний спів цвіркунів, одинокі окрики розбуджених птахів, перешіптування листя у тиші теплої осінньої ночі аж оглушували.

Місць уже не так різко бив світлом, але все ще не давав роззирнутись спокійно, не вселяв певності. Оглядаючись підбіг до перелазу, легко перестрибнув через нього і завмер біля хліва. Звідси до заднього вікна хати можна було рукою сягнути, але він, вислуховуючи свій страх і гучне биття серця, з півгодини стояв незрушно. І коли нарешті повірив у незрадливість ночі, сторожко підкрався до вікна і, припершись до стіни, знову вкляк. Тиша обіцяла йому вдачу. Підніс «шмайсер» до підборіддя, повільно перезарядив і вже впевнено постукав у вікно. У хаті деякий час панувала мовчанка, а потім почувся причаєний скрип ліжка, і у місячному сяйві, що струмувало знадвору через шибки вікон, зринула посеред кімнати біла постать. Стукіт повторився, і постать непевно рушила до вікна. І в цю мить автомат бризнув вогнем.

— О-о-ойй! — пролунав у вікні розпачливий жіночий крик.

«Невже це я її!» — подумав, пронизаний не то жахом, не то гострим болем, і кинувся до саду.

Але тільки перескочив через огорожу, як на все велетенське небо знову спалахнув місяць і пекуче світло вдарило у вічі. Неймовірно білим полум’ям зайнялися довкола нього хмари і палаючими віхтями полетіли вниз, до піщинки осяваючи всю безмежну землю. Навіть соняшники, що вже дотлівали разом із літом на сільських городах, раптом зацвіли, засвітилися і вогненними ручищами потяглися до нього. Хапаючись за повітря, він завертівся на одному місці, а потім кинувся у гущавину саду. Звідси повернув до яруги, з розгону стрибнув у потік і побіг, замиваючи сліди, уверх до лісу. Коли село зосталося далеко на дні ночі, давлячись власними подихами, виповз на берег і впав горілиць на землю, безпомічно розкинувши руки. Якась неприємна, гидка слабість розповзлася тілом, він навіть не міг стиснути зуби, які безперервно цокотіли. І тільки думка, що застрелив