Лосенко Антон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛОСЕНКО Антон (Андрій) Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, педагог. Фундатор історичного живопису на теренах Російської імперії.

З козацько-селянської родини. Батько, Лосенко П., – козак.

Народився 30 липня (10 серпня) 1737 р. в м. Глухові Чернігівського полку Російської імперії (нині

– районний центр Сумської області України).

Помер 23 листопада (4 грудня) 1773 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований на Смоленському цвинтарі.

Навчався в придворній капелі (1744-1746), художній майстерні І. Аргунова (1753-1758),

Імператорській академії мистецтв (1758-1760), стажувався у Франції (1760-1765), Італії (1766-1769).

Служив співаком у придворній капелі (1746-1753), працював викладачем (1770-1772), директором

(1772-1773) Імператорської академії мистецтв.

Академік Імператорської академії мистецтв (1770).

Пензлю нашого земляка належать десятки картин, малюнків, етюдів, серед яких вирізняються:

«Чудовий улов риби» (1762), «Апостол Андрій Первозваний», «Смерть Адоніса» (обидві – 1764),

«Авраам приносить у жертву сина свого Ісака» (1765), «Авель», «Каїн» (обидві – 1768), «Зевс і

Фетида» (1769), «Володимир і Рогнеда» (1770), «Прощання Гектора з Андромахою» (1773),

портрети Д. Левицького, В. Степанова (1759), П. Шувалова, О. Сумарокова, Я. Шумського (усі –

1760), Ф. Волкова (1763).

Зберігаються полотна Л. в Харківському художньому музеї, Московській державній

Третьяковській галереї, Санкт-Петербурзькому державному Руському музеї, приватних колекціях.

Л. – автор підручника «Стисле пояснення пропорції людини...» (1772).

Особисте життя Л. не було встеленим трояндами. Він рано залишився без батьків, ріс сиротою.

Гнітила його і адміністративні посади, що цілком зрозуміло, коли зважити на безкінечні

придворні й академічні інтриги. Саме вони, за свідченнями сучасників, й звели художника

передчасно в могилу.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Аргунов, В. Баженов, І. Бецький, Л. Ж. Ле-Лоррен, В.

Майков, І. Саблуков, Ж. Л. Де-Вельї, К. Розумовський, К. Головачевский, Л. Ж. Ф. Лагрен, П.

Соколов, Ж. Рету, Г. Угрюмов, Ж.-М. В’єн та ін.


***

СВЯТА ВІРА,

з життєвого кредо А. Лосенка

Без Бога не зможете творити анітрохи.

ПОТЯГ ЗА СОБОЮ ХУДОЖНИКІВ ЦІЛОЇ ІМПЕРІЇ, з дослідження Д. Антоновича

«Українське малярство»

Для історії не тільки українського малярства, але й малярства цілої Російської держави знаменною

є дата 1753 року, коли цариця Єлизавета видала указ, щоб трьох хлопців із придворної капели, віддати в науку малярства. …Ці хлопці були: Кирило Головачевський, Іван Саблучок та Антін

Лосенко. Всі троє виявили значні успіхи, вступили до Академії й пізніше стали її професорами.

Найскромніший між ними своїм талантом Кирило Головачевський залишився в Петербурзі, був

сумлінним портретистом і прожив свій довгий вік біля Академії, де був інспектором класів.

Другий – Іван Саблучок (його прізвище часто переробляли на московський лад – Саблуков), скінчивши Академію, енергійно домагався повороту в Україну, за якою, як видно, дуже тужив у

Петербурзі, й свого домігся, бо справді в 1767 р. переїхав до Харкова й тут під назвою «додаткові

класи» заснував академію мистецтва, яка процвітала три десятиліття й була закрита в 1798 р. Від

самого Саблучка до нас дійшов тільки один портрет пана Юр’єва, який свідчить, що Саблучок був

видатним майстром портрету.

…Антін Лосенко після школи в Аргунова та в Академії спочатку працював як типовий майстер

доби рококо: такий його портрет пастелями Хлюстіної (нарум’янена голівка з пудрованим

волоссям і віночком на голові), такий його «interieur» в характері Шардена «в майстерні». Обидві

ці речі свідчать про Лосенка як про дуже видатного майстра доби рококо.

Але Лосенко за визначні успіхи в Академії дістав закордонну подорож і двічі їздив до Парижу.

Там, у Парижі, він попав у центр класичного малярства, захопився ним, наскрізь пройнявся й,

повернувшись до Петербурга, могутнім поривом потягнув усе малярство цілої Російської імперії

на нові шляхи класичного малярства.

Ґрунт для того в Московщині не був відповідним, і не зразу послідовники нового малярства

здобулися на видатніші досягнення, але сам Лосенко в своїй експансивності скоро перегорів і в 36

років, вже як директор Академії, зійшов у могилу.

«ПОСТАЧАЛИ» ІНТЕЛІГЕНЦІЮ ДО РОСІЇ, з книги О. Апанович «Українсько-російська

угода 1654 року. Міфи і реальність»

На початку XVIII ст. Петро І, який намагався підняти Московію до європейського рівня, залучав

багато українських діячів культури, іноді примусово їх переселяв. … Російський вчений І.

Посошков писав: «Великая нужда надлежит еще б Россию учением просветить».

Для Слов’яно-греко-латинської академії з 1701 р. по 1762 р. було запрошено або виїхало за

наказом Синоду із Києво-Могилянської академії 95 викладачів і студентів (піїтів, філософів і

граматиків).

Українці – вихованці Києво-Могилянської академії, які займали різні церковні посади в Росії, протягом XVIII ст. заснували школи і семінарії в Архангельську, Астрахані, Бєлгороді, Вологді, Володимирі на Клязьмі, В’ятці, Іркутську, Казані, Коломні, Костромі, Новгороді, Пскові, Рязані, Ростові Великому, Севську, Смоленську, Суздалі, Твері, Тобольську, Устюжську, Холмогорах.

…Довгий час Україна взагалі була основним «постачальником» інтелігенції в Росію. Не тільки

освіту й науку, а й літературу, образотворче мистецтво, музику, театр у XVIII ст. репрезентували

там вихідці з України. Українцями були видатні композитори Дмитро Бортнянський, Максим

Березовський, Артемій Ведель, художники Леонід Тарасевич, Антон Лосенко, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, скульптор Іван Мартос, письменник Василь Капніст та багато інших.


ЗАПРОВАДИВ АКАДЕМІЗМ, з статті Ю. Литвин «Шевченко-офортист»

Варто зазначити, що Т. Шевченко у малярстві не був новатором, а швидше епігоном тієї

мистецької школи, або, краще сказати, мистецького напрямку, який дістав назву «академізм».

Власне, академізм у малярстві – це доба стилю класицизму, чи, як французи його називали,

«Empire» – стилю, що панував у Європі у 1-ій половині XIX ст. Переходом до нього був

проміжний стиль від рококо до останньої чверті XVIII ст.

У слов’янському малярстві поворот до академізму запровадив український митець А. Лосенко, щоправда, передчасно, і тільки в 30-х рр.

XIX ст. знайшов своє втілення у творчості К. Брюллова – безпосереднього вчителя і кумира Т.

Шевченка. Фактично, після смерті Брюллова академізм у малярстві згортається, на зміну якому

приходить однобічно реалістична течія під назвою «передвижництво»


ЗАСНОВНИК НАРОДНОЇ ТЕМИ, з розвідки М. Петрової «А. П. Лосенко і російський

історичний живопис другої половини XVIII століття»

ХVIII століття в історії Росії – час залучення до західної культури, котра проникала разом з

європейськими майстрами, спеціально запрошеними сюди. Але вже дуже скоро стало очевидним, що задовольнити всі наростаючі художньо-промислові потреби без виховання національних

художніх кадрів буде вельми проблематично. Так виникали умови і передумови для заснування в

Росії своїй, власної Академії мистецтв...

... Проте ще за декілька років до її появи релігійна тема вперше заявила про себе в творчості

чудового російського художника Антона Павловича Лосенка.

... Він став і першим в російському мистецтві художником, який засумнівався в можливості

поєднання в станковому творі натури і релігії, і тому, залишивши свої неодноразові спроби їх

примирення, звернувся виключно до самої історії і міфології.

...Почав підніматися історичний живопис, в чому чимала заслуга і Лосенка.

Як відомо, епоха царювання Катерини II характеризується вірою в торжество розуму. Проте для

героїв Лосенка раціональне завжди буде вторинним. Його персонажі сповнені реальних відчуттів і

переживань, правдивих душевних рухів. Це та основа, на якій автор вибудовує образ людини, здатної піднятися над внутрішньою боротьбою пристрастей не силою воля, а любові, в чому

художник і бачить етичний ідеал героя.

...Він (Лосенко А. – авт.) першим в Росії розробив вчення про пропорції і написав посібник для

учнів академії. У цьому сенсі Лосенко справедливо вважається родоначальником вітчизняної

академічної школи, котрий заклав в її основу, найперше, бездоганний малюнок, породжений

пильною увагою і постійним вивченням натури, від якої і природність, і простота, і життєва

правда в мистецтві.

Навіть сам історичний живопис своїм становленням як самостійного роду станкового живопису

зобов’язаний йому.

Понад те, у його кращих творах тема, переставши бути самоціллю, ставала лише приводом,

засобом для виразу і тих ідей, які сповідав він сам, і тих умонастроїв, якими жило сучасне

художникові суспільство, в чому, власне, і знаходила своє втілення ідея його служіння.

Але і це ще не все. Якщо врахувати, що художній портрет XVIII століття відображав, за рідкісним

виключенням, особи аристократів, то нерідко героями історичних і навіть релігійних творів

Лосенка вперше ставали рибаки, служниці, воїни – словом, простий народ. Таким чином, Лосенко

є засновником не тільки національної, але й народної теми в російському мистецтві.


ЗНАЧУЩА ПОСТАТЬ, з рецензії в журналі «Суміш»

Недавно я бачив в Академії мистецтв три картини одного росіянина, який обіцяє нам стати

Рафаелем...

Соромтеся, наслідувачі іноземних, дивлячись на цього художника; ніхто вам не повірить, що в

Росії не можуть народитися великі люди...

ЙОГО ЗНИЩАТЬ БЕЗПЕРЕЧНО, з листа Е. Фальконе Катерині II

Переслідуваний, стомлений, засмучений, змучений силою-силенною академічних дрібниць, котрі

ні в якій іншій Академії відношення до професорів не мають, Лосенко не в змозі взяти до рук

пензля: його знищать безсумнівно. Він найталановитіший серед своїх співвітчизників живописець, а до цього залишаються не чуттєвими, ним жертвують...

Не я один зітхаю про долю Лосенко.


ПІШОВ У ВІЧНІСТЬ, вірш В. Майкова «Вражає все, що твоя зобразила рука»

Всеобщим ты путем ко вечности отшел,

Лосенков, и свое блаженство там нашел,

Где здешня суета тебя уже не тронет.

Твой дух покоится и ни о чем не стонет;

Но сколько нам твой рок здесь скорби приключил!

С науками тебя и с нами разлучил.

Искусство нам твое собою то являет,

Какой ты в свете был великий человек,

И правильно о том жалети заставляет,

Что мы уже тебя лишилися навек.

Рогнеда, на холсте тобой изображенна,

С Владимиром, в своей прежалостной судьбе,

Не столько смертию отцовой пораженна,

Как сколько, кажется, стенает о тебе!

Прощаясь с Гектором несчастна Андромаха,

Не конченна тобой, уж зрится такова,

Какою должно быть смущенной ей от страха –

Печаль ее тобой представлена жива.

Всё живо, что твоя рука изобразила,

И будет живо всё, доколь продлится свет.

Единого тебя смерть в младости сразила,

Единого тебя, Лосенков, с нами нет!