Нилус Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

НІЛУС Петро Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, письменник.

З поміщицької родини.

Народився 8 (21) лютого 1869 р. в Подільській губернії Російської імперії (нині – Хмельницька

область України).

Помер 23 травня 1943 р. в м. Парижі (Франція).

Навчався в Одеських реальному училищі Петра і Павла і малювальній школі (1883-1889),

петербурзькій Імператорській академії мистецтв (1889-1900).

Член Товариства художників-передвижників.

Член Товариства південноросійських художників.

Друкувався в газеті «Одеські новини».

Як художник, дебютував персональною виставкою в м. Одеса (1915).

Не сприйнявши більшовизму, емігрує спочатку до Болгарії, Румунії і Югославії (1920), а потім –

до Франції (1924).

Серед найвідоміших полотен Н. – «Осінь» (1893), «На бульварі» (1895), «На містку», «На

цвинтарі», «В кафе», «Дачний кавалер», «Соборна площа в Одесі», «З візитом», «Портрет А. П.

Чехова» (1902-1904), «Портрет І. О. Буніна» (1917), «Сонячний день в Булонському лісі» (1920-і).

Нині доробки нашого земляка зберігаються в Третьяковській галереї, Будинку-музеї А. П. Чехова

(обидва – м. Москва, РФ), численних приватних зібраннях.

Серед друзів та близьких знайомих Н. – А. Чехов, О. Купрін, І. Бунін, Є. Буковецький, М. Рощін, С. Юшкевич, В. Муромцева-Буніна, K. Kостанді, K. Чуковський, А. Сєдих, І. Рєпін та ін.


***

БУТИ ВІЛЬНИМИ

, з творчого кредо П. Нілуса

У всесвітній історії художники-реалісти значної ролі не відіграли.

МИСТЕЦТВУ ЗИСК ШКОДИТЬ, з статті П. Нілуса в каталозі «Весняна виставка картин» за

березень 1914 р.

Те, що тепер роблять молоді художники, здається багатьом дивним і дуже поганим. Це

відбувається тому, що публіка вважає єдиним завданням художника – точно передавати

дійсність... Забуваючи або не знаючи, що великі витвори світового мистецтва створені не у наш

час реалізму, а тоді, коли художники були вільні від нього. Сучасні молоді художники працюють

за методом, який застосовувався фресковими живописцями, мозаїстами, російськими

іконописцями.

Тоді художники піклувалися лише про те, аби їх твори полонили, незважаючи на те, схоже це чи

не схоже на природу. Творчість тих щасливих часів була творчістю вільною, з себе, передаванням

внутрішнього світу художника, і це було чудово.

Молоді художники, які звернулися до вивчення мистецтва, вільного від умовності реалістичного

штибу, прийшли до справедливого висновку, що старі декоративні митці користувалися тільки

спеціальними засобами, мовою живопису: рискою і фарбою, за небагатьма виключеннями узятими

з натури, і стали робити те ж саме.

Молоді майстри довели, що вони вільні від умовностей реалізму, однак, на жаль, далеко не всі

примушують нас захоплюватися живописною чарівністю їх творів. Багато з них замість того, щоб

дати радість фарб і ліній, викликають лише обурення, часто справедливе, своєю невимогливістю

до себе, схильністю змішувати справу мистецтва з зиском і рекламою.

ВЧОРА ТИ БУЛА У МЕНЕ, з вірша І. Буніна «Самотність», присвяченого П. Нілусу

Я на даче один. Мне темно

За мольбертом, и дует в окно.

Вчера ты была у меня,

Но тебе уж тоскливо со мной.

Под вечер ненастного дня

Ты мне стала казаться женой...

...И мне больно глядеть одному

В предвечернюю серую тьму.

Мне крикнуть хотелось вослед:

«Воротись, я сроднился с тобой!»

Но для женщины прошлого нет:

Разлюбила – и стал ей чужой.

Что ж! Камин затоплю, буду пить...

Хорошо бы собаку купить.


НЕСТЕРПНО ХОЧЕТЬСЯ НА ПІВДЕНЬ, з листа І. Буніна П. Нілусу від 20 лютого 1908 р.

Тижнів зо два тому я писав тобі, що привезли до Москви мою хвору сестру і що у нас почалося

нестерпне життя – страхи, метушня..., скажені витрати тощо.

...Після операції ми скликали консиліум, який небагато утішив нас: сказали, що є слабка надія, що

не саркома, що треба сестру перевезти до терапевтичної лікарні і почати лікувати рентгенівськими

променями, миш’яком тощо.

І ми трохи відпочили. Але що буде далі? І як жити, не маючи можливості працювати – чи до

віршів мені тепер! – і витрачаючи п’ятсот рублів на місяць?

А тут ще поліція: у ніч після консультації ні з того ні з сього – обшук! Я трохи не задихнувся від

злості.

...Нестерпно хочеться на південь, на сонце, відпочити хоч трохи, але виїхати зараз не можу. Одна

надія на помилку хірурга: нині сестрі краще...


СПРАВДІ, ДОБРЕ, з відгуку Л. Толстого на картину П. Нілуса «З візитом»

Ось це добре, то добре. А як же! Пан все життя носив квіти якійсь персоні, що за цими дверима. І

цього разу, вже сивий, стоїть і чекає, коли його впустять піднести квіти.

І тільки! Більше у нього нічого не залишилося.

Справді, добре!


КРАЩЕ ДИТЯ ОДЕСИ, з оцінки П. Нілуса О. Де-Рибасом

Хто в Одесі не знає Петра Олександровича Нілуса. Ви можете зустріти його усюди, де є щось

хороше, щось цікаве, щось мальовниче: на крутій кручі Ланжерона, перед морем, що тихо

стелеться, на бульварі біля монументальних сходів, в кафе перед кухлем пива, на полі Великого

фонтану, де колоситься високе жито, на симфонічному концерті в міському саду...

Нілус – краще дитя Одеси. Він готовий віддати всі рослини Всесвіту за одну акацію на

Херсонській вулиці.


ЄВГЕН + ПЕТРО, уривок з книги В. Муромцевої-Буніної «Життя Буніна. Розмови з пам’яттю»

1909 р.

Буковецький був вище середнього зросту, витончений, в міру худий, з правильними рисами

обличчя, з хвилястим каштановим волоссям. Він мав дуже слабке здоров’я, в молодості страждав

сильною мігренню і пролежував в темній кімнаті по декілька днів підряд.

Це була людина з великим смаком і з чудасіями, із строгим розподілом дня. Він років зо два тому

пережив важку драму: дружина розійшлася з ним і вийшла заміж за його рідного племінника.

Тепер він жив сам, а весь вільний час від роботи і всяких особистих справ – своє дозвілля – ділив з

Петром Олександровичем Нілусом, з яким перебував в найніжнішій дружбі.

Окрім писання портретів і щоденної гри на роялі вечорами, Буковецький нічим більше не займався

(Петро Олександрович Нілус вів всі його справи).


ЗУСТРІЧ ОРГАНІЗУВАВ НІЛУС, зі спогадів М. Рощіна «Мій Купрін»

А через рік я й сам зібрався до Парижа, і однією з найбільших спокус майбутньої подорожі,

звичайно, була думка про можливу, а ймовірно, й необхідну особисту зустріч з Купріним.

Так і вийшло. Я приїхав. Убогий, без знайомств, без зв’язків. За молодої самолюбності своєї, не

бажав ходити численними добродійними і літературними комітетами і пішов робочим на завод

недалеко від Парижа; приїжджав до міста лише на свята.

Незабаром добрий мій знайомий, відомий художник Н[ілус], захотів мене порадувати –

відсвяткувати у себе мої іменини і на них запросити Купріна, з яким був у давній і близькій

дружбі.

Пам’ятаю, я сидів мов на розпеченому листі, не помічаючи пригощання, гостей, убрання міської

квартири, яке ще вчора здавалося мені, після мого горищного кута, мало не палацовим. Нарешті –

дзвінок, гамір, розмова в передпокою, потім – у сусідній кімнаті. У мене впало серце.

Він увійшов – приземкуватий, широкий, вилицюватий. Окинув тих, хто сидів, незвичайно

гострозорим і абсолютно безпристрасним в першу мить, а через мить, потрібну для того, щоб

безпомилково охопити обстановку, різко лагідніючим поглядом і прямо попрямував до мене й

протягнув іменинний подарунок: збірку його оповідань з милим написом – як треба писати, аби

писати добре, і приміткою, що сам він не сміє давати ніяких вказівок в такій педантичній і

інтимній справі...


ЖИВ НА ГОРИЩІ, з кореспонденції Б. Кердман «Сюжет від Валентини»

Княжа, 27 – ця адреса історикам і краєзнавцям Одеси добре знайома. Там збиралися на свої

парубочі «вечори» відомі представники місцевої богеми.

...Там же, в спеціально облаштованій для нього на горищі студії, жив ще один близький друг

господаря – Петро Олександрович Нілус, внук генерала війни 1812-го року, один із засновників

Товариства південноросійських художників. Його називали «поетом живопису», і це про студію

Нілуса писав в «Снах Чанга» Бунін: «Темніє, камін переповнений розпеченими, похмуро-яскраво-

червоними купами жару, новий господар Чанга сидить у кріслі. Він, повернувшись додому, навіть

не зняв пальта і циліндра, сів з сигарою в глибоке крісло і палить, дивиться в сутінок своєї

майстерні. А Чанг лежить на килимі біля каміна, закривши очі, поклавши морду на лапи».

...Їх, письменника і художника, дружба тривала багато років. Відомо, що весною 1902-го Нілус і

Бунін (з того ж будинку Буковецького, до речі) разом відправилися на кораблі до Ялти, де Нілус

мав намір написати портрет Чехова. Сеанси відбулися, проте портрет залишився недописаним.

...Євгеній Осипович і Наташа розмовляють про Нілуса, про Буніна: як їм на чужині серед

бідуючих російських емігрантів.

...Тека з ескізами Нілуса і листи з Парижа від Буніна – «всього 4 за 5 років», нарікає художник, –

лежать на журнальному столику поряд з диваном, де влаштувалася модель.

«Бунін приїхав до мене в 1918 році, виїхав через рік, в 1919 році, – розповідає Буковецький в п’єсі.

– Я поступився йому своїми нижніми кімнатами, а коли виїхав Нілус, Іван Олексійович

перебрався в його студію».


ДУША ЯПОНІЇ, з статті Є. Г. «Поет живопису»

Майстри південноросійської школи, звичайно ж, створили свій загальний стиль, за яким і сьогодні

їх можна відрізнити в музеях і від передвижників, і від світмистецтників. Але у кожного з них

було своє неповторне обличчя, свій почерк, свій шлях...

Іван Бунін називав свого друга Петра Нілуса поетом живопису. Така оцінка у вустах скептичного

Буніна дорого коштує. А справа в тому, що Петро Нілус, який почав писати картини і етюди в

кінці 80-х років XIX століття як реаліст, до початку XX століття відчув і привабливість модерна як

стилю і чарівність живопису напівнатяків, від якого ще крок – і створення безпредметних

композицій.

Цього кроку Петро Олександрович не зробив. Він на довгі роки залишився поетом нічних гулянь, сутінків, таємничого і святкового стану душі, коли світ тривожний і загадковий, а людина

розкріпачена і прекрасна.

...Я їздив до Японії, коли Одеса в Країні висхідного сонця демонструвала свій живопис... У один з

вечорів нас, одеситів, приймав найбільший японський колекціонер. Досить сказати, що в його

колекції Роден і Майоль, Матісс і Пікассо... Не говорячи вже про майстрів Сходу – Японія, старого

Китаю.

Я брав у нього інтерв’ю і, природно, запитав про одеську виставку.

– Екселенс. Чудово.

– А якби у вас була змога придбати, обміняти якусь картину для своєї колекції, кому б ви віддали

перевагу: Кандінському, Костанді, Кузнєцову?

– «Ніч» Нілуса. Я думаю, вона співзвучна японській душі.

Я посміхнувся. Річ у тому, що я був упевнений, що вона співзвучна душі Одеси...