Бурачок Степан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
БУРАЧОК Степан Онисимович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Суднобудівник, видавець, прозаїк, літературний критик.
З військової родини. Батько, Бурачок О., – адмірал.
Народився 17 (29) травня 1800 р. в с. Заньках Ніжинського повіту Чернігівської губернії
Російської імперії (нині – Ніжинський район Чернігівської області України).
Помер 26 грудня 1876 р. (7 січня 1877 р.) в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-
Петербург РФ). Похований на Смоленському православному цвинтарі.
Закінчив петербурзьке училище корабельної архітектури (1817).
Очолював Астраханське адміралтейство (1821-1831), викладав у петербурзькому Морському кор-
пусі (1831-1864). За його проектами побудовано 30 військових кораблів. Вийшов у відставку в чи-
ні генерал-лейтенанта корпусу корабельних інженерів.
Б. – лауреат Демидовської премії (1838).
Засновник журналу «Маяк сучасних освіти й освіченості» (1840-1845).
Разом з С. Зеленим видав двотомні «Лекції алгебраїчного та трансцендентного аналізу, прочитані
академіком М. Остроградським» (1837).
Опублікував книгу «Людський організм, та й уся природа є гомеопатична лабораторія життєвих
виробництв» (1869).
Б. також – автор декількох праць з математики й кораблебудування.
Незважаючи на солідний чин і досить високе становище у суспільстві, через свої, як вважав
петербурзький бомонд, «малоросійські закидони» постійно мав неприємності. Власне, про т. зв.
«закидони». Ось що з цього приводу написано в першому томі біографічного словника «Російські
письменники. 1800-1917», який побачив світ 1989 р.: Б. «переважно увагу приділяв
третьорозрядним (?!!) письменникам. Незмінно високо оцінювалися досягнення української
літератури (саме цим пояснюється поява в «Маяку сучасних освіти й освіченості» віршів Т. Г.
Шевченко)».
Верх «братнього» цинізму: визнаного усім світом генія-Кобзаря віднесено до письменників навіть
не другого, а третього ґатунку!
До того ж наш земляк вважав недостатньо освіченими росіян В. Жуковського та О. Пушкіна, різко
критикував М. Лермонтова за аморальність «Героя нашого часу», написавши повість «Герої
нашого часу» (1845). У свою чергу, кращими письменниками, крім Т. Шевченка, вважав Г. Квіт-
ку-Основ‘яненка та О. Башуцького.
На думку критика А. Григор’єва, Б. – «послідовний представник чистого застою».
Така позиція поступово спричинила літературну ізоляцію, не могла не позначитися на фінансових
справах Б. як видавця, і він врешті-решт вимушений був відмовитися усіх своїх проектів.
Вихід його сатиричної «Повісті без назви» (1838) заборонила цензура.
Серед друзів та близьких знайомих Б. – Т. Шевченко, Ф. Глинка, Д. Толстой, А. Муравйов, А.
Вагнер, І. Мальцев, М. Загоскін, Х. Вітт, С. Джунковський, М. Барков, В. Буняківський, П.
Корсаков, Ф. Каразін, К. Посьєт, М. Черняєв, В. Верховський, О. Мартинов та ін.
***
НЕ РОЗУМНО,
з життєвого кредо С. Бурачка
Багато чого на світі розумне, та не розумно: зовні – ангел світла, а всередині – біс.
ПЕЧОРІН – ПОТВОРА, А НЕ ЛЮДИНА, з антиповісті С. Бурачка «Герої нашого часу»
– Ви читали, пані, «Героя» – як він вам здається?
– Ой, незрівнянна річ! Російському ще не виходило нічого подібного..., так все жваво, мило, по-
новому..., мова така легка! Інтерес – так і заманює.
– А вам, пані?
– Я не зчулася, як прочитала, – і так шкода було, що незабаром скінчилося, – чому лише дві, а не
двадцять частин?
– А вам, пані?
– Читаю... Суцільна принадність! З рук не хочеться випустити. От якби всі так писали російською, ми б не стали читати жодного французького роману.
– Ну а ви, Ів. Ів., що скажете?
– А мені здається, поява «Героя нашого часу» і така його зустріч свідчать про занепад як нашої
літератури, так читацького смаку.
Усі (в один голос):
– Ой! Як це так можна!.. Ой! Хто ж так варварські оцінює!.. Ой! Це просто заздрість!.. Ой! Ось так
вбивають таланти!.. Ой! схаменіться, Ів. Івановичу!..
Я:
– Mesdames, messieurs, перш ніж сперечатися, чи не краще розібрати всю книгу, переглянути всієї
її пружини, підставки, гвинтики, частини, обговорити?..
…І я насправді розгвинтив «Героя» і ось що знайшов.
Зовнішня побудова роману добра… Внутрішня ж нікуди не годиться: ідея помилкова, напрямок
хибний. …Риси людські спотворені до безглуздості.
Весь роман – епіграма, складена з нескінченних софізмів, так що філософії, релігійності, російської народності і сліду не залишається. …Від щирого серця шкодуєш, навіщо Печорін, дійсний автор книги, так зле вжив прекрасні свої дарування. Шкода, що він помер і на могилі
поставив собі надгробок «легкого чтива», схожий на побілену труну: зовні красива, блищить
мішурою, а всередині – гнилизна і сморід.
– Хто ж розкриває труни?
– Справді, не варто було б; проте для медико-літературного «наслідку» це необхідно.
Ось вміст труни: «герой нашого часу» за заслуги відправлений на Кавказ в одну з тамтешніх
фортець. Він з’являється перед очі коменданту, штабс-капітану Максимові Максимовичу. Максим
Максимович – герой минулих часів, простий, добросердий, ледь грамотний, слуга царю і людям на
життя і смерть; нині багато Максимів Максимовичів переродилися на «героїв нашого часу».
…Цим я не хочу сказати, начебто грішні, брудні і ганебні штучки людські треба зовсім виключити
з числа матеріалів і кольорів красного письменства та заколисувати читача суцільними
доброчесними, світлими, високими, чистими, які величезна рідкість в занепалому суспільстві. Ні, я
бажаю тільки, щоб усі відтінки картини людського серця були по-справжньому вірними, з темної і
світлої сторін. Щоб читачів не водили в кабінет ідеальних чудовиськ, навмисно підібраних; щоб
картина брудної сторони для чогось слугувала, а не шкодила.
І щоб автор не зводив наклеп на ціле покоління, видаючи чудовисько, а не людину, представником
цього покоління.
У КИЄВІ БУДЬ-ХТО ВЕСЬ ВАШ ПІТЕР НА МІЗИНЦІ ПОВІСИТЬ, з листа єпископа
Феофана С. Бурачку і його дружині від 3 листопада 1876 р.
Добрі мої і пріснопам’ятні Степане Онисимовичу і Єлизавето Василівно – з дітками!
Хай бог помагає! Се в Києві – очищаюся й освячуюся. І є чим. Тут, що ні крок, то варто
хреститися.
Св. Лавра – щире помешкання Боже! Живу в о. намісника архім. Івана.
А люди тут! Що це за люди! Весь Ваш Пітер – на мізинці кожний повісить. Всі люб’язні, тихі.
Вас тут знає багато хто, хоча й не особисто. І Владика пам’ятає...
P.S. Се анекдот про пам’ятник Св. Володимирові. Сваряться дві жінки. Одна, виснаживши всі
слова, врешті лайнулася: «Ти – сестра князя Володимира» (він із бронзи – чорний).
Владика не був на його освяченні. Народу не подобається. І точно – це чорна пляма в Києві. Навіть
проїжджати поруч неприємно.
Як би добре зняти Володимира…
Ваш архім. Феофан.
Києво-Печерська Лавра
НЕ ДОЗВОЛИЛИ, з «Щоденників» О. Нікітенка
16 березня 1843 року
Поїхав на засідання цензурного комітету. Там Бурачок, видавець «Маяка», християнин, православний і патріот, спійманий на шахрайстві. Він хотів передрукувати в своєму журналі
заборонений роман Міклашевичевої: його викрили і не дозволили цього.
ГОСПОДЬ ВТІШИТЬ УСІХ, з листа єпископа Феофана синові С. Бурачка від 8 січня 1877 р.
Милість Божа буде з Вами, Павле Степановичу!
Упокій Господи душу покійного раба Божого Степана! Шлях здолав він добрий. Плавання
закінчене; непотрібний човен розбитий і покинутий, а плавець пішов з накупленими товарами до
Царя Граду Великого, аби отримати належні пошану і бариші... з відсотками.
Існує байка. Як павич пір’ям своїм пишався перед іншим птахом. А як прийшов час летіти, той
птах полетів, а павич залишився на місці, тільки в зад конкуренту подивився. Схоже?
Степан Онисимович до Неба полетів, а ми тут сидимо.
Ну що ж, нам тепер – плакати чи що? Я думаю, радіти за нашого Степана Онисимовича. Слава
Тобі Господи! Не буде вже більше знемагати на цій наднудній і надубогій Землі. …Я завжди
дотримувався тієї думки, що за померлим не жалобу треба надягати, а святкові вбрання – не
тужливі співати пісні, а служити вдячні молебні.
У нас же все догори дригом перевернулося. Що тілу померлого треба віддати шану, це
справедливо. Але навіщо до цього тіла звертаються як до живої особи? Дивина! У Господа всі
живі. І Степан Онисимович живий. Який він там молодець, який красень, який чистенький і
світленький! Коли глянути, задивилися б...
А ми, надивившись на тіло його синювате, очі запалі та інше... уявляємо його таким... Цей
самообман роздирає серце. Щоб не роздирати серце, треба цей обман розігнати...
… Що його не бачимо, це не втрата. Він тут буває... Думаю, що дивиться в мене з-за плече, що я
пишу, і, мабуть, добрішає. Потім до Вас пурхне... і якщо побачить, що ви супитеся, покиває
головою. «От, – скаже, – мудреці!.. Нічого не бачать, і бачити не хочуть!»
…Господь таки утішить всіх вас!
Єп. Феофан.
МИТРОПОЛИТ УЗЯВ ЗЕМЛЯКА ДО ІМПЕРАТОРА, з книги М. Лєскова «Таємні передчуття»
Коли все це було довели до відома високопреосвященного Никанора, він зрозумів, що є велика
потреба підготувати валаамських пустельників до того, щоб вони могли відповідно вести себе під
час зустрічі з государем Миколою Павловичем. А для того, аби підготовка була всебічною й
уникнути непорозумінь, ...Никанор дійшов щасливої думки: повезти з собою в Валаам не тільки
представників столичного духовенства, ...а також запросити двох-трьох мирян з людей, котрі
поєднують у собі справжнє благочестя і глибоке знання етикету государя.
…Серед таких людей були: Степан Онисимович Бурачок, граф Дмитро Миколайович Толстой, Андрій Миколайович Муравйов, Андрій Андрійович Вагнер, Аркадій Миколайович Мазовський і
Іван Якимович Мальцев.
Вибір був чесним, тому що кожна з цих осіб відповідала цілям, які мав митрополит, і кожен, звичайно, був готовий принести свою частку очікуваної від нього користі.
ДОПОМАГАЄ ДУРНИК, епіграма С. Соболевського на С. Бурачка
Просвещения «Маяк»
Издает большой дурак
По прозванию Корсак;
Помогает дурачок
По прозванью Бурачок.
Последние комментарии
8 часов 43 минут назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад