Залізом та кров'ю. Частина друга (СИ) [Олександр Меньшов] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Annotation


Меньшов Олександр


Меньшов Олександр



Частина друга. Г╕ркий поп╕л мр╕й







Зал╕зом та кров'ю . Книга перша




(Цикл "АЛОДИ")












Частина друга . Г╕рк ий поп╕л мр╕й












2012-2013 рр




Меньшов О .В.







1


...Т╕льки-но ми оминули мис Дозорний з неприступною кам'яною фортецею Гор╕шок на самому його к╕нц╕, що стояла на сторож╕ столичного алоду та визв╕рялася вб╕к астрального моря купою гармат, як за ним в╕дразу з'явилась столична гавань. З╕знаюсь - тут же оххх... отетерев╕в! Картина, що в╕дкрилась зв╕дси, вразила мене до глибини души. ╤ справа, нав╕ть, не в розм╕рах заливу.

Поки пливли по моторошному астральному морю, я зв╕сно намагався уявити соб╕ Новоград. Серед дурнуватих думок про небезпеку мандр╕в з алоду на алод, напади велетенських астральних демон╕в на одинок╕ корабл╕ та страху випадково опинитися за бортом, в голов╕ також малювалися ╕нш╕ картинки... про вигляд столиц╕... Здеб╕льшого уявлялися як╕сь гарн╕ дерев'ян╕ хатинки. Навколо них гуляли багато одягнен╕ люди... Ну ╕ в тому же дус╕...

Все це б╕льше ╜рунтувалися на власн╕й уяв╕. Проте д╕йсн╕сть виявилась просто вражаючою. "Отетерев╕в" не зможе передати ус╕х фарб емоц╕й, як╕ мене обуяли.

З ф╕олетового, де╕нде м╕сцями с╕руватого туману проступали контури столичного порту, за яким видн╕лися невеличк╕, проте довол╕ акуратн╕ слоб╕дськ╕ будиночки прихован╕ пом╕ж зелених дерев, а ще дал╕ в╕дкривалися види на височезн╕ мури самого Новограду. А над вс╕м цим височ╕ла здоровезна башта Великого мага.

В мене аж дух запнуло... Та ╕ не т╕льки в мене: купа народу ринула на верхню палубу, щоб помилуватися кра╓видом.

Наш╕ корабл╕ несп╕шно повернули в залив, який був щ╕льно набитий судами вс╕ляких мастей: в╕д торгових до в╕йськових, в╕д маленьких шхун до галеон╕в першого рангу.

Тут ╕ там снували невелик╕ купецьк╕ корабл╕... Шастали вертк╕ г╕берл╕нгськ╕ шняки... На прикол╕ стояли шикарн╕ ельф╕йськ╕ яхти... Неподалеку несли вахту к╕лька в╕йськових сторожових бриг╕в. В╕д всього цього великого р╕зноман╕ття починала йти обертом голова.

Поява Новограда на берез╕ цього залива справа випадкова. Так поясняв п╕дпоручик, один з молодших оф╕цер╕в нашого судна. Навколо нього тод╕ з╕брався чималий натовп слухач╕в, а в╕н, очевидно радий тому, охоче розпов╕дав ус╕ляк╕ байки та ╕стор╕╖.

Отже, поява Новограда, з╕ сл╕в п╕дпоручика, справа випадкова. Не зруйнували б сто рок╕в тому стару столицю Кан╕╖, не було б цього м╕ста, а б╕ля заливу, як ╕ ран╕ше стояло б невелике поселення Велетн╕вка.

-А ви ╕ не знали? - з хитрим примруженням на обличч╕ питав балакучий п╕дпоручик. В╕н хвацько п╕дкручував вуса та весело посм╕хався. - Так тут з давн╕х-давен ╕снував невеличкий мисливський хут╕р... Жив на ньому такий соб╕ Ладислав на пр╕звисько Вовкодав. А вже п╕зн╕ше цей хут╕р розр╕сся до села... будинк╕в близько до трьохсот...

-А чому Велетн╕вка? - спитав хтось ╕з слухач╕в.

-Н╕хаз його зна╓... сього не пам'ятаю... Розпов╕м вам краще, як м╕сце для ново╖ столиц╕ вибирали... Отже, видали указ, мовляв, треба з кан╕йських алод╕в в╕дписатися о можливих зручних м╕сцях... де, що та куди... ╤ почалося змагання, бо вс╕ хот╕ли мати у себе столицю. ╤ Умойр, й ╤нгос... багато хто... Однак на Рад╕ обрали довол╕ нейтральне м╕сце. Спочатку, правда хот╕ли стару фортецю Гор╕шок перебудувати, але передумали. ╤ стала Велетн╕вка Новоградом. З╕брали з ус╕х алод╕в Л╕ги р╕зних майстр╕в, направили ╖х на буд╕вництво... Скажу вам, що м╕сто виросло досить швидко. Та ╕ зараз продовжу╓ старанно будуватися.

Новоград, з╕ сл╕в п╕дпоручика, був в╕дразу розд╕лений на три головних квартали. Один з них - Ельф╕йський - найкрасив╕ший та чист╕ший серед ╕нших. Його в╕ддали майстрам з Т╓небри й вони перетворили болото (а на м╕сц╕ кварталу д╕йсно було невеличке болото) в суц╕льне арх╕тектурне чудо.

Кр╕м цього кварталу, були ще Кан╕йський та Г╕берл╕нгський.

-╤нод╕ там так╕ хащ╕, що хай Сарн милу╓! - посм╕хався п╕дпоручик. - Якщо у ельф╕в все зрозум╕ло ╕ заблукати серед вулиць майже не можливо, то в Кан╕йському, а тим паче Г╕берл╕нгському кварталах - сам Н╕хаз ногу злама╓. Б╕льш-менш влучно побудован╕ це Шляхтянська вулиця... Велика Гайова, Старокут╕вська... Багато народу живе на Мал╕й Глинян╕й, на Торговиц╕... Там взагал╕ непогано. А ось на Хл╕бну, П╕сочну... Р╕вну, чи Над'ярну краще вноч╕ не заходити. Можна не т╕льки без грошей залишитись...

П╕дпоручик знову п╕дкрутив вуса та недвозначно посм╕хнувся. Пот╕м трохи розпов╕в про ╕нш╕ частини столиц╕. Вони через свою замале значення, швидше служили додатками до головних.

У Новоград╕ кр╕м людей проживало чимало вс╕ляких рас: ╕ ельф╕в, ╕ г╕берл╕нг╕в, ╕ нав╕ть в╕льних гобл╕н╕в. До реч╕ останн╕х в Новоград╕ ставало р╕к в╕д р╕ку все б╕льше. Немало ╖х т╕кало з Хадагансько╖ ╕мпер╕╖ та оселялося в столиц╕. М╕сцева влада нав╕ть дозволили ц╕й рас╕ побудувати власну каплицю та проводити там служби. На Нижньоспадськ╕й вулиц╕, б╕ля Баштово╖ площ╕, гобл╕нам дали прив╕лей на розм╕щення власних др╕бних крамниць та грошових меняйлень, чи бач╕рень, як ╖х прозивали ельфи.

Навколо ж Новограда продовжили розростатися передм╕стя та слоб╕дки, в яких оселялось чимало при╖жджих з ╕нших алод╕в та м╕сць Л╕ги.

Все це зараз знову пригадалося, ледь я побачив порт Новограда.

До реч╕, т╕льки-но ми в╕д╕йшли в╕д атолу, як вс╕м пасажирам було об'явлено про погол╕вний перепис. Кап╕тан дав наказ занести наш╕ дан╕, щоб пот╕м передати ╖х до столично╖ влади. Питали про все: зв╕дки, чим займався, чи ╓ родич╕ в Новоград╕, або десь ще... Пот╕м вс╕м пооб╕цяли по приходу до Новограда допомогти. Розм╕стити по притулках. Тих, хто мав як╕сь навички, тут же зазивали п╕ти до цеховик╕в. Н╕бито там бралися вс╕ляко допомогти б╕женцям з алоду Клемента.

-Якщо ви вир╕шите залишитись в Новоград╕, - пов╕домляв писар кожному з пасажир╕в, з яким в╕в бес╕ду, - то столична влада об╕ця╓ р╕к не збирати з вас ценз. Влашту╓тесь, закр╕питесь, станете повноправним жителем м╕ста... ╕ вже пот╕м почнете платити податки, як ╕ вс╕.

Шукали серед народу ╕ во╖н╕в. Я взагал╕ в╕д всього в╕дхрестився. Заявив, що не планую надовго затримуватись в столиц╕. Писар було спробував мене розговорити, але наткнувшись на недобрий погляд, тут же це припинив.

Отже, ми наближались до порту. Серед роззяв, що зачаровано роздивлялися гавань, я пом╕тив ф╕гуру Першосв╕та. П╕д╕йшов до нього, торкнувся плеча та поц╕кавився:

-Ну ось ми уже ╕ в Новоград╕... Як╕ плани? Що станеш робити?

-Перш за все, безумовно, огляну столицю, - широко посм╕хнувся г╕гант. По його блискучих очах було пом╕тно, що в╕н у захват╕. - Коли ще такий шанс випаде.

-А пот╕м до дому? В Темноводдя? Чи залишишся?

-Хочу попитати щастя... Врешт╕-решт, якщо випала така доля, то гр╕х не скористатися. Запишусь до в╕йська. Може пощастить.

-Тримай, - я простягнув йому п'ять ср╕бних монет. - Вважай, що це твоя частка. Може, г╕льд╕йську накидку соб╕ купиш.

Першосв╕т голосно зареготав ╕ взяв грош╕.

Бернара я знайшов на корм╕ в велик╕й простор╕й кают╕. В╕н сид╕в у дальньому кутку на двох зелених подушках б╕ля величезного в╕кна... ╕ курив глиняну люльку. За под╕бним заняттям я заставав його вперше. От не думав, що паладинам дозволя╓ться робити щось под╕бне.

В╕д сво╓╖ частки грошей Бернар тут же в╕дмовився. ╤ зробив це явно демонстративно... Хоча, якщо чесно, я ╕ не розраховував на ╕ншу в╕дпов╕дь.

-Можеш в╕ддати ╖╖ Першосв╕ту або Стоян╕, - в╕дмахнувся ельф. - ╥м, мабуть, буде потр╕бн╕ше.

-Ти вже напевно зна╓ш, що я служу Дому д╕ Даз╕р╓? - я не питав, скор╕ш констатував. Сам тут же прис╕в поруч з паладином. - Проте добився того, що буду в╕дносно в╕льною людиною...

-Тебе, вважаю, в╕дразу викличуть. Знайдуть завдання, так що нудьгувати не будеш! - посм╕хнувся Бернар. В╕н пустив клуби диму та подивився кудись п╕д стелю. - Можливо день, ну два, а пот╕м обов'язково покличуть... Ти ж н╕коли не був у Новоград╕?

-Н╕, - захитав я головою. А сам подумав: "Зда╓ться, н╕коли". Правда, хтозна, чи це д╕йсно правда.

-Давай домовимось, що п╕слязавтра... десь оп╕вдн╕... б╕ля вор╕т в Ельф╕йський квартал.., - Бернар ледь не вичавлював ╕з себе фрази, - я тебе ╕ буду чекати. Думаю, ти його легко знайдеш.

-Нав╕що?

-Скаж╕мо так - я покажу м╕сто. А то боюся, друже, ти заблука╓ш, - ╕ паладин чомусь розсм╕явся.

-Дякую, звичайно, проте я не дитина... Вважаю, можу дати соб╕ раду.

А самому в цю мить подумалось, чи не збира╓ться Бернар сл╕дкувати за мною. Оця його оп╕ка занадто п╕дозр╕ла.

-Даремно ти в╕дмовля╓шся, - ельф знову пустив дим та подивився на мене. - Отже, вир╕шено, що ми зустр╕немось... До реч╕, що будеш робити в св╕й, так би мовити, "в╕льний час"?

-Походжу... подивлюсь, - я зараз сам соб╕ нагадував Першосв╕та. Йому задавав аналог╕чн╕ ж питання. - Е-е-е... Взагал╕, спробую зайве не муляти оч╕...

-Кому? - насупився ельф.

-Та вс╕м, - невизначено в╕дпов╕в я, проте думки були про можливу помсту збоку кан╕йсько╖ шляхти.

-Хочеш стати таким соб╕ кротом? Зануритись п╕д землю, щоб тебе ╕ не бачили?.. Непогане р╕шення... але ти все одне залиша╓шся сам на сам...

-Вовк╕в боятися... ну дал╕ ти сам зна╓ш!

-Головне, щоб ти не наробив дурниць, - додав наостанок паладин.

За той час поки галеон добирався до причалу та отримував "добро" на швартування, я встиг змовитися з одним ╕з матрос╕в, та купив у нього ╓мну торбу для вс╕ляких речей, куди в╕дразу склав всю амун╕ц╕ю ╕ одяг. За додатков╕ пару м╕дяк╕в той же матрос в╕ддав свою стару лляну невиб╕лену сорочку, затаскану шк╕ряну куртку й парусинов╕ штани. Переодягнувшись у все це, я став схожий на якогось портового роб╕тника.

Галеон довго швартувався ╕ от нарешт╕ п╕дтягнули здоровезний трап, м╕цно його закр╕пили та дозволили спуск на берег. Почалася довга "текучка". Я не став посп╕шати й вир╕шив йти десь в хвост╕.

Б╕ля трапу з'явилась якась горласта ж╕нка, яка нудним голосом людини, що в тисячний раз повторю╓ одне ╕ те ж саме, голосно закричала:

-Пр╕в╓тству╓м вас, граждан╓ Л╕г╕, у врат наш╓й новой стол╕ци -- славного города Новограда!

-Це хто така? - почув я як хтось з натовпу запитав у одного з матрос╕в.

-Так ето В╓рка Шилова! Зазивала ╕з Городскова Пр╕каза... Тут так╕х многа! - ╕ чолов'яга розсм╕явся. - С╓йчас вс╓х ж╓лающ╕х потянут до пр╕ютов... ╕л╕ в найм до ц╓хов╕ков... Вам ж╓ врод╓ об╓щал╕ помощь? Ото ж ╓шт╓ ╓йо ложкам╕, помощь ету! - ╕ матрос знову зареготав.

Зда╓ться, допомога столично╖ влади не зовс╕м те, на що вс╕ спод╕валися.

-Д╓л у нас в Кватох╓ многа! - продовжувала кричати ж╕нка. - В етом ви сам╕ оч╓нь скоро смож╓т╓ уб╓д╕ца.

Деяк╕ люди явно зац╕кавились та скупчились б╕ля Шилово╖. Вона трохи збавила напору та вже не так голосно волала про "кис╕льн╕ берега та молочн╕ р╕ки", як╕ оч╕кували всякого, хто поб╕жить до М╕ського Приказу.

-...которий так нужда╓ца в любой помощ╕ вс╓х ж╓лающ╕х.

Голос зазивали втонув у питаннях. Зда╓ться, слова ж╕нки впали на благодатний ╜рунт, ╕ багато хто д╕йсно замислився над сво╖ми майбутн╕м на новому м╕сц╕.

-...стать одн╕м ╕з т╓х, - прорвалося кр╕зь людський гом╕н, - кто помож╓т в стро╕т╓льств╓ стол╕ци... нужни кам╓нщ╕к╕, нужни...

-А-а-а... о-о-о... у-у-у.., - п╕днялось море голос╕в.

Я так ╕ не зм╕г почути, про кого ще розпов╕дала Шилова.

Ладно, якось сам впораюсь, - промайнуло в голов╕. - Зараз важлив╕ше сховатися в столичному натовп╕... в╕д вс╕х подал╕...

Неподал╕к в╕д трапу стояла портова варта. Десятник ч╕пким оком оглядав тих, хто спускався вниз, наче когось в╕дшукував. Натовп жваво завертали праворуч до високих та на перший погляд неск╕нченних дерев'яних сход╕в, як╕ вели з причалу на площу.

-Жив╓╓! - л╕ниво покрикував вартовий. Пот╕м виловлював якогось роззяву та направляв його на правильний шлях. - Куда прьош? Н╓ в╕д╓ш, чо л╕? Сюда давай!

Нарешт╕ д╕йшла ╕ моя черга. Я пройшов повз десятника, який майже ╕ не глянув у м╕й б╕к, видно не вважав досить ц╕кавим. А, може, просто вир╕шив, що "з цього ╕ поживитися н╕чим".

В цей час до сус╕днього причалу несп╕шно п╕д╕йшов красень галеон з вимпелом кап╕тан-командора. Пришвартувався в╕н досить швидко, ╕ я почув, як хтось ╕з портових службовц╕в заговорив про в╕дправлення ре╓стровик╕в на Святу Землю. Наче п╕дтверджуючи його слова, з-за рогу яко╖сь буд╕вл╕ на пристань вийшов чималий заг╕н латник╕в.

-Ей! Н╓ з╓ва╓м тут! Ш╓в╓л╕мся! - гримнув десятник, судячи з усього мен╕.

П╕днявшись по сходах вгору, я опинився на величезн╕й площ╕. Оце, скажу вам, м╕сце! В╕дчуття, наче опинився у велетенському мурашнику.

Б╕ля ст╕н парапету скрип╕ли леб╕дки, як╕ п╕дн╕мали з причал╕в чимал╕ вантаж╕... туди-сюди по кам'ян╕й брук╕вц╕ снували вози, м╕ж ними б╕гали люди, г╕берл╕нги, нав╕ть гобл╕ни з характерними козлиними бор╕дками... голосно лаялись вантажники та перев╕зники... купц╕ вс╕х мастей та рас укладали контракти... валандались як╕сь волоцюги та др╕бн╕ злод╕╖... ╤ над вс╕м цим "парили" стражники, як╕ з нудьгуючими обличчями, л╕ниво спостер╕гали за порядком...

Отже, суц╕льна штовханина та гом╕н. Людин╕ незвичн╕й до тако╖ жвавост╕, легко було розгубитися. Тому я к╕лька хвилин стояв у ступор╕ й озирався на вс╕ боки. А пот╕м все ж знайшов сили з╕братися та неквапливо рушив до столичних мур╕в, як╕ видн╕лися за хатинками портово╖ слоб╕дки.

-Ей, пар╓нь! Стой! - гаркнув хтось праворуч. Я обернувся. - Работйонка н╓ нужна? - питав високий брюнет з акуратною бор╕дкою. Його обличчя було досить "в╕дкритим" ╕ негативом не тягнуло.

-Дивлячись яка? - я постарався придати сво╓му голосу б╕льшо╖ впевненост╕ та трохи зм╕нити гов╕р. Не хот╕лось якби в╕дразу зрозум╕ли, що походжу з ╤нгосу.

-М╓шк╕ с з╓рном надо на м╓льн╕цу отв╓зт╕. Смогйош?

-╤ ск╕льки?

-Ч╓во "ск╕льки"?

-Грошей ск╕льки? - посм╕хнувся я, опускаючи торбу на брук╕вку.

-О! Чуству╓ца... чуству╓ца.., - чолов'яга так ╕ не сказав, що йому в╕дчува╓ться, та чомусь рад╕сно посм╕хнувся. - Даю четвертак ╕ по рукам.

Я прикинув багато це чи мало... Та хр╕н його зна╓! З м╕сцевими розц╕нками не знайомий (я ╕ з грошима ще не зовс╕м роз╕брався). Проте в╕дчуваю, що це якась середня оплата... А по-друге, якщо д╕йсно хочу зануритися та заховатися в натовп╕, то потр╕бно погоджуватися. Врешт╕-решт, граю роль простого трудяги. А на ц╕й портов╕й площ╕ просто так не валандаються...

-Добре! - ми побилися по руках. - Але з тебе об╕д!

-Ек╕й, молод╓ц! Посмотр╕м на т╓бя в д╓л╓, а там в╕дно буд╓т, - брюнет по-доброму посм╕хнувся. - Я - Копил Мухов. У м╓ня тут арт╓ль...

Я також назвався, проте Ратмиром.

-Засран╓ц Малюта опять зап╕л, - поскаржився Копил. - А мн╓ кровь ╕з носа, как грузч╕к╕ нужни. Пон╕маешь, Ратм╕р, раз подряд взял - надо виполн╕ть! Такая моя натура!

╤ ми з ним рушили до парапету. В╕д побачено╖ гори м╕шк╕в, я аж присвиснув. Тут ╖х ст╕льки, що ╕ до вечора не впоратись. Але в╕дмовлятися було вже зап╕зно.

Я скинув свою торбу ╕ озирнувся.

-Ти н╓ бойся! - зареготав Копил. - За тво╕м добром я пр╕гляжу. Кстат╕, а ти сам откуда?

-Е-е-е... з Темноводдя! - збрехав у в╕дпов╕дь.

Копил потер мак╕вку, та пробурмот╕в "ясно". В╕н подивився кудись вб╕к, а пот╕м заявив:

-╤д╕ вон к тому бородачу. Ето Сава. Буд╓ш с н╕м в пар╓.

Я залишив сво╖ пожитки б╕ля Мухова та взявся до роботи. Завантаживши разом ╕з Савою м╕шки, ми с╕ли з ним на воза й по╖хали до млин╕в.

-Но, проклятая! - гаркнув напарник на коняку та впер╕щив ╖╖ по хребту в╕жками. - Тян╕, суча дочка!

В╕з натужно заскрип╕в та рушив з м╕сця.

-Вп╓рви╓ тут? - запитав Сава.

Я зрозум╕в, що видаю себе тим, що занадто уважно озираюся на вс╕ боки.

-Та якось ран╕ше все не вдавалось до столиц╕ потрапити, а тут приплив та хочу придивитися, - невимушеним тоном в╕дпов╕в напарнику. - Слухай, друже, а де тут можна на н╕чл╕г зупинитися?

-Гд╓? Ето зав╕с╕т сколько у т╓бя д╓нег, - жартома в╕дпов╕в Сава.

-Ну, скаж╕мо, щось пристойне тут ╓? Проте ╕ не шикарне... Людське!

-Вон сл╓ва... за т╓м дом╕ком... В╕д╕ш тракт╕р? Ето "Красний п╓тух"!

Я подивився в зазначеному напрямку. Там була добротна висока буд╕вля ╕з шатровим дахом, на мак╕вц╕ якого видн╕лася прапориця у вигляд╕ п╕вника. Широк╕ червон╕ в╕кна трактиру були прикрашен╕ р╕зьбленою лиштвою у вигляд╕ розк╕шного рослинного орнаменту, а карнизи нагадували здоровезн╕ греб╕нц╕. З товсто╖ цегляно╖ труби валив густий дим, а в пов╕тр╕ розлився запах св╕жо╖ здоби. ╤ в цей момент я зрозум╕в, що страшно зголодн╕в.

З натовпу, який згрудився б╕ля сход╕в до трактиру, вийшов якийсь чолов╕к в дивакуватому одяз╕. В╕н л╕ниво оглянув людей, та щось голосно вигукнув.

-Глашатай, - пояснив Сава. - М╓жду проч╕м, мож╓ш у н╓го спрос╕ть...

-Що саме?

-Да всйо, что угодно! Про тракт╕ри, про ночл╓г, про работу... новост╕ всяк╕╓... ╤ ето бесплатно! Так╕х вот глашата╓в Городской Пр╕каз по вс╓й стол╕ц╓ настав╕л около сотн╕!

Поки ми ╖хали до млин╕в, Сава, охочий до розмови, зам╕сть того ж глашатая, сам пов╕дав купу всяких новин. Серед всього я вже д╕знався, що в╕н колись трудився на л╕сопилц╕, т╕╓╖ яка на Сх╕дн╕й вирубц╕. Але не так давно там раптом трапилось щось дивне: б╕льш╕сть прац╕вник╕в р╕зко захвор╕ла. Почали виясняти, проте ╕ дос╕ зовс╕м н╕чого не зрозум╕ло.

-Кто-то говор╕т, что ето всйо ч╓р╓з кл╓щ╓й! - хитав головою Сава. - Мол, кусают ╕ оттово люд╕ ╕ бол╓ют... страх как бол╓ют... Лежат, ак╕ мйортви╓, - видно остання фраза була чи╖мсь цитуванням. - А дво╓ даже помйорл╕! Слава Сарну, что м╓ня с╕╓ ом╕нуло! - ╕ Сава почав розпов╕дати про с╕м'ю, про трьох дочок та двох син╕в. - Кто за н╕м╕ пр╕глян╓т, когда ╕ со мной что-то едако╓ про╕зойдйот? Н╓т, н╓т, вовр╓мя я ушйол до Копила... М╓жду проч╕м, он мужик порядочний... Слово свойо д╓рж╕т! ╢войная арт╓ль - на╕п╓рв╓йшая в порту!

Ми минули ряд добротних хат ╕з сол╕дними городами, як╕ тягнулися до невеличкого л╕сочку, про╖хали громадську баню, ╕ ось, нарешт╕, з'явилися столичн╕ мури. Тут наша дорога роздвоювалася ╕ ми почали повертати л╕воруч, вб╕к чи то склад╕в, чи то ще якихось господарських буд╕вель.

Треба сказати, що Новоград д╕йсно кап╕тально розбудовувався. ╤ Сава про це дек╕лька раз╕в згадав. Нове м╕сто росло, можна сказати, з н╕чого! Споруджувалися м╕цн╕ кам'ян╕ будинки... а поруч зводилися укр╕плення, зд╕ймалися догори кр╕посн╕ мури... з'являлися величезн╕ площ╕, проводилися широк╕ вулиц╕... нав╕ть канал╕зац╕я ╕ водопров╕д...

Так зараз розпов╕дав Сава, який при тому експресивно розмахував руками. Що таке канал╕зац╕я, в╕н все ж толком розпов╕сти не зм╕г. Проте додав, що "ету штуку ельфи пр╕думал╕".

-В Новоград столько народа каждий год пр╕╓зжа╓т, что хай Сарн м╕лу╓т! - говорив в╕н ╕ тут же тицяв пальцями на роб╕тник╕в. - Но ╕ н╓ м╓ньше у╓зжа╓т... Зд╓сь закр╓пица тяж╓ловато.

Дорога, якою ми рухалися, петляла м╕ж склад╕в, г╕гантських колод, чи не менш величезних кам'яних плит, як╕ лежали прямо на узб╕чч╕. Збоку здавалося, наче все м╕сто було в риштуванн╕. Тут та там снували купи людей: ╕ тесляр╕в, ╕ муляр╕в, ╕ стропальник╕в, ╕ столяр╕в... Та Тенсес його зна╓ кого ще! Майстри гордовито походжали вздовж ст╕н, про щось сперечалися. Гом╕н стояв такий, що Сав╕ вже доводилося кричати, щоб я його почув.

Ми повернули повз чергову буд╕влю, ╕ в╕з покотився вб╕к високого млина, який стирчав осторонь. В╕дразу за ним можна було побачити ще купу под╕бних споруд.

-М╓льница! - крикнув Сава. - Ми так етот край кл╕ч╓м.

-╤ багато тут... м╓льн╕ц?

-Больше полусотн╕! Город огромний, корм╕ть надо тьму народу...

-А як╕ тут взагал╕... кра╖? - я спробував зор╕╓нтуватися.

-Ну... Портовая слободка... Ми ╓йо уж╓ про╓хал╕... Вот М╓льн╕ца... ╢щйо ╓сть Кузн╕... ето справа от порта... За Кузням╕ - Во╓ная слободка... Там дозвол╕л╕ с╓л╕ца р╓╓стров╕кам...

-А той б╕к? За М╓льн╕цей?

-Там? Сухарно╓... В основном п╓ч╕. Д╓лают хл╓б для арм╓йск╕х да флотск╕х нужд...

-Мен╕ казали, що навколо Новограда повно слоб╕док.

-Знамо д╓ло много! Вот по другую сторону города сто╕т М╓дово╓ пр╓дместь╓... Я как раз там ╕ живу. Оттуда дорога л╕бо в Т╓мноводь╓... ч╓р╓з л╓соп╕лк╕... л╕бо виход╕ш на Западний тракт... до судов╓рф╓й ╕ Ор╓шка!

-А в м╕ст╕ як?

-Как? Н╓ бойся, н╓ заблуд╕шся... Ето на п╓рвий взляд город похож на ул╓й. Буд╓ш в с╓р╓д╕н╓, поймйош, что всйо трошк╕ прощ╓.

-Ей! Сюда давай! - зв╕дкись вискочив якийсь мужичок, який завзято замахав руками.

-Вот б╓ш╓ний! - посм╕хнувся Сава. - Здорово, Услав! Ти что ж дума╓ш, я н╓ знаю куда ╓хать-то?

-О, то ти Сава! А я гляжу на ╓нтава вот! - тут чолов'яга кивнув на мене. - Гляжу та думаю...

Я вже не слухав його, а хутко злазив з воза ╕ починав тягати м╕шки. Всередин╕ складу було на диво чисто. На стол╕, що стояв у невеликого в╕конця, соп╕в начищений до блиску самовар. У б╕лосн╕жн╕й ваз╕ поруч з ним лежала в'язка бублик╕в та величезний медовий пряник. Судячи з усього Услав збирався сн╕дати.

-Тпру, ти, н╕хазова с╕ла! - потягнув за поводи Сава. В╕н легко з╕стрибнув ╕ почав мен╕ допомагати.

-Сколько-но вас с╓водня труд╕ца? - питав м╕рошник, п╕дстрибуючи поруч з нами. Видно, що в╕н трохи сердився, що йому не дали попити чаю.

-╢щйо ш╓ст╓ро, - казав Сава. - Да вон в╕д╕ш, ╤ван уж╓ сл╓дом ╓д╓т...

-Слушай, гд╓ такова гаряч╓ва помощн╕ка с╓б╓ отхват╕л? - посм╕хнувся Услав. В╕н п╕дв╕в брови та з часткою похвали в м╕й б╕к додав: - Давно н╓ в╕д╓л столь р'яних работн╕ков! Всйо п'ян╕ци да л╓нтя╕! Ти откудава буд╓ш, дружищ╓?

-╤з Темноводья он, - в╕дпов╕в Сава.

-А-а-а... В╕дно ╓щйо н╓ пр╕тйорся, раз пуп так рвйот! - Услав в╕дмахнувся. Слово "Темноводдя" йому явно не сподобалося. - Ну, дружищ╓, ваш╕х тут пруд пруд╕! Одн╕ бивают з головою, друг╕╓ - спас╕ да сохран╕! Ти, в╕дно, ╕з п╓рвих!

Ще дек╕лька хвилин Услав мив к╕стки ус╕м жителям Темноводдя. Ми тим часом перетаскали вс╕ м╕шки. Пот╕м розпрощалися ╕з м╕рошником та рушили назад до порту.

-Жарко, - невдоволено пробурчав Сава, обтираючи обличчя хусткою. - Кваску б с╓йчас, да холодн╓нькова. А? Что скаж╓ш?

-Не погано б, - погодився я.

-Давай в тракт╕р до За╕ за╓д╓м.

-Куди? До яко╖ За╖?

-О-о-о! Да ето прозв╕щ╓ у хазяйк╕... Хорошая д╓вка... да вот с муж╓м н╓ сложилося...

-Це як?

-Пог╕б гд╓-то на Святой З╓мл╓, - скорчив невдоволену пику Сава. - На самом д╓ле Зая ето Зоряна Корчакова... Так что? За╓д╓м? Вип'╓м по круж╓чк╓ кваса. У нейо ягодний квас такой, что аж... ууух! - тут Сава зобразив такий жест, немов з ополонки вискочив.

-Ладно, давай, - погодився я, правда не через спрагу, а в╕д того, що хот╕в з'ясувати стосовно в╕льно╖ к╕мнатки.

Прив'язавши коняку до л╕хтарного стовпа, ми п╕днялися добротними дерев'яними сх╕дцями ╕ за дек╕лька секунд опинилися в величезн╕й св╕тл╕й к╕мнат╕.

Я вважав, що в трактирах зазвичай брудно, як у Н╕хаза в срац╕. На подив всередин╕ виявилося дуже чисто, нав╕ть аж пахло по-домашньому. ╤ якби не дубов╕ столи, що стояли в прим╕щен╕, та як╕ до реч╕ були вкрит╕ кольоровими скатертинами, не в╕дразу б допетрав що перебуваю в трактир╕.

Ми з Савою прис╕ли недалеко в╕д сход╕в, що вели в подклет. Зв╕дки в╕дразу потягнуло все тим же запахом св╕жо╖ здоби.

-Ей, д╓в╕ци! - гримнув Сава молодим д╕вчатам. - Квасу нам! Да чтоб холоднава!

Одна з них в червон╕й сорочц╕ пустотливо посм╕хнулася ╕ кинулася вниз в подклет, виблискуючи голими п'ятами. Я не встиг озирнутися, як до нас наблизилась ╕нша молода ж╕ночка. Сава встиг шепнути, що то ╕ ╓ хазяйка трактиру.

-Хороша, правда? - п╕дморгнув в╕н.

-Ну... н╕чого.., - неохоче з╕знався я. Насправд╕, д╕йсно гарна ж╕ночка.

-Добрий д╓нь! - промовила вона, надягнувши на обличч╕ дуже милу посм╕шку.

Б╕льше за все мен╕ сподобались ╖╖ оч╕, як╕ св╕тилися якимось дивним блиском. Я мимовол╕ посм╕хнувся, в╕дчуваючи себе хлопчиськом. З боку, мабуть, виглядаю дурнувато.

-Доброго ╕ вам дня! - промовив я, злегка в╕дкашлявшись. - Послухайте, шановна пан╕, мен╕ тут к╕мнатку п╕дшукати треба... невеличку... Дня на два, може три. Чи не знайдеться у вас чогось в╕льного?

-Отч╓го же н╓т... Чому ж н╕! - голос у За╖ був занизьким, грудним, але при╓мним. - Якраз одна така зв╕льнилася. Нагор╕.

-Чи зможете потримати до вечора? - я пол╕з за грошима, але ж╕нка жестом показала не посп╕шати.

-Притримаю звичайно. Ви заходьте, як буде час.

-Спод╕ваюся, у вас тут ╕ годують непогано, - я знову втягнув носом тепле пов╕тря, що струмен╕ло з подклету.

Хазяйка трактиру мило посм╕хнулася та мабуть хот╕ла ще щось промовити, але зв╕дкись пристрибала д╕вчинка з двома кружками яг╕дного квасу.

-Нат╓! - галасливо крикнула вона, ставлячи ╖х на ст╕л. У тут же додала: - Халодний!

-Тихше, Л╕зо!.. будь-ласка... Що ж, - Корчакова повернулася до нас, - звертайтесь, коли буде потреба! - хитнула головою та п╕шла геть.

Ми з Савою одним махом осушили сво╖ кружки, пот╕м розрахувалися ╕ вирушили вниз до воза. Я не втримався ╕ озирнувся вб╕к За╖. Та щось говорила сво╖м пом╕чницям, але наче в╕дчула м╕й погляд ╕ озирнулась у сл╕д, одночасно червон╕ючи, буц╕мто зр╕ла ягода.

-Понрав╕лась? - пустотливо проговорив Сава. - Да, д╓вка что надо! Потому ╕ За╓й кл╕чут... Хотя нрав у н╓йо, скажу ч╓сно, порой крутой!

Ми с╕ли на воза та рушили в порт. Возилися ╕з зерном майже до вечора. Пот╕м Копил з╕брав всю арт╕ль ╕ подякував вс╕м добрим словом. Кожному роздав належне, а коли черга д╕йшла мене раптом сказав:

-А ти ╕ правда пар╓нь ловк╕й да работящ╕й! Услав мн╓ т╓бя усп╓л расхвал╕ть... да ╕ Сава говор╕т только добро╓... Д╓рж╕ полт╕н╕к... ╕ св╓рху ╓щйо пятак... Ето больш╓, ч╓м об╓щано...

-Дякую, - посм╕хнувся я.

Позаду почулися чи╖сь невдоволен╕ голоси.

-А айда-ка, братци, в тракт╕р! - заявив Копил. - Вс╓х угощаю п╕вом. А ти, Ратм╕р, как? С нам╕?

-Та я б ╕ повечеряти був би радий... не т╕льки пива випити...

-Ех! Об╓щал, так тому ╕ бить. Братци, вс╓х угощаю ╕ об╓дом!

Трохи вмившись, ми галасливим натовпом вирушили до Корчаково╖. Копил всю дорогу см╕явся ╕ розпов╕дав сальн╕ ╕стор╕╖.

-Так ти отк╓ль такой ловк╕й пр╕пхался? - спитав один з хлопц╕в Мухова, ╕ тоном, скажу вам, який не передв╕щав н╕чого при╓много.

В╕н проштовхнувся кр╕зь сво╖х товариш╕в та нав╕ть встиг зачепити мене. Навмисно, чи випадково, проте стусан в плече був чутливим.

-Он с Т╓мноводья, - в╕дпов╕в зам╕сть мене Сава. - Ти, М╕рон, до люд╓й-то н╓ ц╓пляйся... Лучьш╓ свою б л╓нь отброс╕л да за ум взялся.

-А кто тут ц╓пля╓ца? - хлопець, якого назвали Мироном, гордовито задер носа. В╕н знову штовхнув мене в плече. - Как т╓бя кл╕чут?

-Ратмир, - кинув я, поправляючи впавши торбу.

-Мир... Рат-мир, - зда╓ться передражнив мене Мирон. - Ну-ну...

-Ти б полегше, чи що, - примирливо кинув я хлопцю, п╕дн╕маючи свою ношу.

-Ох уж ето ваш╓ нар╓ч╕╓! - занадто голосно промовив Мирон. - Полний Новоград т╓мновод╕нц╓в наб╕лся! Пройт╕ н╓гд╓!

-Щось я не зовс╕м розум╕ю. Що тоб╕ не подоба╓ться?

-Что ти там м╓л╓ш? Что проквакал? Совс╓м т╓бя не пойму... Н╕ слова! Ти на каком лопоч╓ш? А?

-По кан╕йськ╕.., - чесно кажучи, я нав╕ть впав в легкий ступор.

╤ це, зда╓ться, ввело Мирона в оману. Тому хлопець нахабно випростався, та вже б╕льш голосно додав:

-Ч╓во? Каком, к Н╕хазу, кан╕йском? Чушь! Ви в свойом болот╓... в Т╓мноводь╓... да ╕ на ╕них Сарном забитих алодах... ви там совс╓м людской обл╕к пот╓рял╕! На кан╕йском он говор╕т! Ето како╓-то дурно╓ нар╓ч╕╓... ╕спорч╓ний малограмотним╕ жит╓лям╕ Т╓мноводья кан╕йск╕й язик... ╤ ╓сл╕ ви со╕звол╕л╕ пр╕п╓р╓ца сюда ╕з сво╓го болота, то будьт╓ люб╓зни говор╕ть на ч╓лов╓ч╓ском язике! Ваша ж╓ р╓ч, ето н╕ что ╕но╓, как см╓сь н╓понятно ч'╕х слов... П╓р╓круч╓них... п╓р╓╕нач╓них слов...

Я розгублено подивився на Мирона, пот╕м на Саву, на Копила, на ╕нших хлопц╕в. Десь в середин╕ почало бурлити, закипати...

-М╕рон, ти вобщ╓ уж╓.., - сердито заговорив Мухов. - Какова х╓ра с╓йчас напльол?

-Копил, я давно т╓б╓ хот╓л сказать, - злобно огризнувся хлопець, - что ти в посл╓дн╓╓ вр╓мя част╓нько нан╕ма╓ш вот так╕х голодранц╓в... ╤ плат╕ш ╕м побол╓╓ мо╓го.

-Да ╕д╕ ти в сраку! - насупився Копил.

-Сам╕ ви вс╓ ╕д╕т╓! А ти, жаба т╓мновод╓нская, вал╕ в свойо болото! Н╓ сов╓тую гулять по городу! - крикнув Мирон та п╕шов соб╕ геть.

Я стиснув кулаки, ледь стримуючи себе. Оце мене прив╕тали в перший день прибуття.

Копил сердито сплюнув на землю та неголосно вилаявся. Пот╕м пробурмот╕в, що Мирон дурень, не сл╕д на нього звертати уваги.

Мене ж ще трохи т╕пало. Нав╕ть не розум╕ю, як втримав себе та не за╖хав Мирону по пиц╕. Можливо через ту ж розгублен╕сть, неготовн╕сть до под╕бно╖ ситуац╕╖.

-Ладно, ╕дьом в тракт╕р! - сказав Копил та рушив першим.

Десь за чверть години ми вже розм╕стилися за широким дерев'яним столом б╕ля червоного в╕кна. Всередин╕ в правому кут╕ недалеко в╕д сход╕в грали весел╕ музики.

-П╕ва! - гаркнув Копил д╕вчатам. - Ей! П╕ва нам!

Я ти часом знайшов господиню ╕ попросив показати к╕мнату. Ми з нею п╕днялися аж на трет╕й поверх.

-Ота, - вказала рукою на двер╕ Зая. Вона витягла ключ, в╕д╕мкнула замок та штовхнула стулки.

Це була невелика ком╕рчина з маленьким слюдяним в╕концем, так таким, що т╕льки визначати час доби. Однак тут було все дуже затишно, а пост╕ль пахла якимись св╕жими травами.

-В╕зьм╕ть все ж завдаток, - я простягнув Корчаков╕й п'ятак, який отримав в╕д Копила. Пот╕м кинув свою торбу в дальн╕й кут.

Ж╕нка протягнула мен╕ ключ та рушила по сво╖х справах. Я зачинив ком╕рку та спустився до компан╕╖ Мухова.

Увечер╕ в трактир╕ вже було повно народу. В основному, то були як╕сь мандр╕вники, молодш╕ оф╕цери з пришвартованих корабл╕в, купц╕ середньо╖ руки та дехто з портово╖ варти. Як я зрозум╕в, "Красний п╓тух" вважався м╕сцем в╕дносно пристойним, ╕ аби хто сюди не завалювався.

Поки сьогодн╕ ╖здив з порту до млин╕в, встиг звернути увагу на м╕сцеву чолов╕чу моду. Що стосу╓ться б╕льшост╕ молодих хлопц╕в, то вони здеб╕льшого носили коротко стрижене волосся, при чому з навмисним п╕дкресленням високого чола. Майже вс╕ були безвус╕, проте з невеличкою бор╕дкою. Поверх косоворотки парубки носили шк╕ряну безрукавку, а на ногах - вузьк╕ штани та чоботи до кол╕н... А-а-а! ╤ головне - це широкий рем╕нь з шикарною м╕дною пряжкою. У Мирона, м╕ж ╕ншим, вона була у вигляд╕ морди вовка, який хижо визв╕рявся.

-Да то слободк╕нск╕╓ хорохоряца! - говорив мен╕ Сава, коли я його спитав про цих хвалькуватих павич╕в. - Буд╓ш в стол╕ц╓, ув╕д╓ш, что там всйо ╕нач╓!

Я п╕дс╕в до сво╖х нових товариш╕в ╕ одним махом випив кухоль пива, поки внизу в подклет╕ нам готували вечерю. Пиво виявилося напрочуд смачним.

-╢во тут на м╓ду варят, - пов╕домив Сава. - Р╓ц╓пт зна╓т только хазяйка.

Принесли ще по келиху, а незабаром ╕ смаженого гусака. Вмолотили ми його в одну мить. Знову випили, Копил тут же голосно промовив, що я непоганий хлопець.

-╢сл╕ надума╓ш, пр╕ход╕ ко мн╓ в арт╓ль! Говорю то открито... чесно... А на того дурака, М╕рона, плюнь! Слишиш? Плюнь!

Я посм╕хнувся та в╕дмахнувся.

-Не д╕вка, не розкисну! - сказав Копилу.

Ми до╖ли гусака, допили пиво та стали розбр╕датися.

Йти спати було ще зарано. Не дивлячись на денну втому я вир╕шив трохи прогулятися по околицях. Треба було оглянутися, прикинути що до чого.  В╕дв╕дування столиц╕ вир╕шив перенести на ранок. Заодно пройдуся завтра ╕ по крамницях, загляну на ринки, може дещо прикуплю.

Портова слоб╕дка б╕льше нагадувала якийсь добротний с╕льський хут╕р, н╕ж передм╕стя. З п╕вноч╕ до не╖ п╕дступав густий л╕с, а сх╕дн╕ше можна було пом╕тити велик╕ вигони, зв╕дки пастухи пов╕льно гнали стадо кор╕в. Потинявшись серед вуличок, я знову повернув вб╕к порту, та деякий час спостер╕гав з парапету за судами. В св╕тл╕ веч╕рнього сонця гавань виглядала казково. Особливо зачаровувала гра кольор╕в в астральному мор╕. Такого бачити ще не приходилось, нав╕ть коли сид╕в на берез╕ острова Без╕менного.

╤ ледь т╕льки почали запалювати л╕хтар╕, рушив до трактиру. Чесно кажучи, цього разу трохи заблукав ╕ вийшов аж б╕ля млин╕в. Неподалеку видн╕лася невелика капличка, поряд з якою стояла служниця Св╕тла - тенд╕тна ельф╕йка, яка була закутана в чорну рясу. Вона, судячи з усього, продавала м╕ру якимось перехожим. Т╕ в╕дсипали м╕дяк╕в, забрали баночку ╕ п╕шли геть.

-Що тоб╕, друже? - голос служниц╕ в╕дгукнувся дзв╕ночками. - М╕ри? ╤нших прянощ╕в? Або ти просто прийшов помолитися?

-Н╕, - було замотав я головою, ╕ тут же усв╕домив, що давно не в╕дв╕дував под╕бних м╕сць. - Хоча, ст╕й! - порившись в кишен╕, я д╕став дек╕лька м╕дяк╕в ╕ теж купив невелику баночку м╕ри, пару св╕чок та ув╕йшов всередину каплички.

Б╕ля входу по обидва боки вис╕ли зображення Великого Тенсеса, п╕д якими гор╕ли маленьк╕ лампадки. Я нав╕ть розгубився, не знаючи, що треба робити. Тут на допомогу прийшла служниця:

-Якому святому ви прийшли помолитися?

-Ну... Святому Аргу... Слухайте, а можна це робити сво╖ми словами?

-Не бажано, звичайно, - посм╕хнулася ельф╕йка. - А давайте вам допоможу.

-Стривайте, - я тут же простягнув служниц╕ м╕ру ╕ св╕чки. - А ви можете помолитися зам╕сть мене, а я почекаю зовн╕?

-Але...

-Прошу вас, зроб╕ть так.

Чесно кажучи, мен╕ стало трошки н╕яково. ╤ чому це мене смикнуло попертися до ц╕╓╖ каплиц╕? Що тут забув?

-Як ваше ╕м'я? - тихо спитала ельф╕йка.

-Бор.

Д╕вчина прийняла м╕ру, поставила св╕чки та ув╕йшла вглиб прим╕щення. А я хутко вискочив та став чекати ╖╖ б╕ля входу. Молитва зайняла менше чверт╕ години.

-Я звернулась до Тенсеса та Святого Арга, попросила у них для вас благост╕! - промовила ельф╕йка, вибравшись назовн╕. - А можу у вас дещо запитати? - ╕ не оч╕куючи в╕дпов╕д╕, д╕вчина промовила: - Чи проходили ви обряд Посвяти?

-Що?

-Зна╓те, я не бачу Св╕тла в вашому серц╕. Таке бува╓, коли навмисно не прийма╓ш його...

-Хммм! Обряд?.. Не пам'ятаю, якщо чесно... Напевно не проходив... А в╕н допомага╓? - зв╕сно питання було дурнуватим. Проте х╕ба не таку людину я ╕ повинен зображати?

-Во╖св╕т говорить, що мало виконувати т╕льки ритуали, мало того, щоб п╕ти просто купити м╕ри й прочитати в "Молитвослов╕" потр╕бну молитву... А треба пустити Св╕тло всередину себе...

-Овва! А що ж зараз всередин╕ мене? Невже п╕тьма?

-Там суц╕льне безладдя...

-╤ ви це бачите? - здивувався я.

-Ви даремно ╕рон╕зу╓те, Боре. На вашому м╕сц╕ я б негайно в╕дв╕дала наш головний храм в Новоград╕... ╕ пройшла б обряд Посвяти! Покаялася, причастилася... омилася б святою водою...

Мен╕ чомусь подумалось, що швидше за все ц╕й б╕дн╕й ельф╕йц╕ не вистача╓ сп╕лкування. Адже каплиця бозна де! ╤ хто сюди заходить? Ведмед╕ та вовки! А суть вчення нести треба, ╕ ось начебто шука╓ "заблукалих". Насправд╕ вона н╕чого не бачить в мо╓му серц╕... Н╕чого!.. Хоча з╕знаюсь, що на якусь мить я пов╕рив ╖╖ словам... ╤ нав╕ть трохи перелякався...

-Дякую! - перебив я ельф╕йку. - От зараз ╕ п╕ду в столицю... прямо до храму!

╤ розвернувшись, швидким кроком потопав геть. Вийшло, звичайно, грубувато ╕ не тактовно, але так я б простояв до ранку, вислуховуючи пропов╕д╕.

Повернувшись до трактиру, я п╕днявся до себе в ком╕рку ╕ роздягнувшись впав на м'яке л╕жечко. Ледь примружив оч╕, як майже митт╓во провалився в сон.

Ось, Боре, ╕ пройшов тв╕й перший день в Новоград╕. Що, ц╕каво, видасть тоб╕ другий?..


2


...Прокинувся в╕д того, що пустотливий пром╕нчик сонця св╕тив мен╕ прямо в оч╕. К╕лька секунд намагався зрозум╕ти, де знаходжуся, ╕ лише тонкий лоскотливий запах св╕жо╖ здоби пояснив мо╖й сонн╕й св╕домост╕, що я в трактир╕ у Корчаково╖.

П╕дводитись зовс╕м не хот╕лося, але голод того вимагав. Причому негайно. Зараз би вчорашнього гусачка... або якихось хл╕бц╕в, що так смачно пахнули в подклет╕.

Сьогодн╕ к╕мнатка не здавалася мен╕ вже такою маленькою. Ц╕лком нормальна, тим паче, якщо треба т╕льки переночувати. Взагал╕, в╕дпочивати на л╕жку значно при╓мн╕ше, н╕ж валятися п╕д кущем в л╕с╕. Хоча, з╕знаюсь, все одно розслабитися не дуже виходить, бо н╕як не можеш подолати внутр╕шн╕ тривоги. А ╖х - греблю гати!

То в голов╕ рояться думки про помсту з боку родич╕в С╕верських... а то раптом згаду╓ш про зобов'язання перед ельфами... чи розм╕ркову╓ш над тим, куди податися, чим зайнятися...

От нин╕, наприклад, я планував в╕дв╕дати столицю. Проте треба враховувати, що як ╕ ран╕ше, мен╕ доведеться грати роль простачка Ратмира, котрий прибув сюди з Темноводдя. Тому, по-перше, поки сл╕д одягатися прост╕ше, н╕якого ельф╕йського акетону та такого ╕ншого. Т╕льки простецький наряд, який прикупив у матроса. А по-друге, зброю приховати поглибше в торбу. ╤накше це буде трохи дивно виглядати, коли такий соб╕ наймит, що прибув до столиц╕ в пошуках пристойно╖ роботи, раптом з'явиться перед людьми з двома мечами, сагайдаком та луком.

Накинувши штани, куртку, та взувшись, я спустився вниз, до велико╖ к╕мнати. Б╕ля сход╕в сид╕в хазяйський к╕т. Товстий, трикол╕рний... з нахабними жовтими очима... В╕н подивився на мене так, н╕би оц╕нював ступ╕нь висоти, на яку здатний дострибнути. ╤ видно зрозум╕вши, що за под╕бн╕ вит╕вки йому можуть дати йому копняка, демонстративно в╕двернувся.

Я пробрався до одного з в╕льних стол╕в, прис╕в та став чекати, поки хтось з д╕вчат в ярких червоних сорочках зверне на мене увагу. А вони, судячи з усього, з ранку чесали язики, обговорюючи свою хазяйку. З розмови мен╕ стало ясно, що у Корчаково╖ з'явились аж три залицяльники. Один - керуючий л╕сопилкою. Людина поважна, заможна... Д╕вчина, яка це розпов╕дала, аж-но щоки надувала. А ╖╖ подруги в такт словам хитали головами, а в очах такий блиск грошей, що хай Сарн милу╓!

Другий залицяльник - якийсь медовар, що проживав в п╕вн╕чн╕й частин╕ Св╕тол╕сся. Зда╓ться, Корчакова мала з ним як╕сь д╕лов╕ справи. Зг╕дно описам, цей чолов'яга колись вже був одружений. У нього був великий хут╕р, дек╕лька пом╕чник╕в... Правда недол╕ки теж промайнули: в╕к та глухомань.

-Тот ╓щйо отш╓льн╕к! - додала одна з д╕вчат.

Про третього сказали мало. Т╕льки те, що в╕н знатний мисливець, та непоганий собою. Якщо я правильно розчув, його пр╕звище ­- Вижлятников.

Вс╕ тро╓ намагалися посвататися до "тако╖ багато╖ наречено╖", а вона "все носом крутить", - казала друга д╕вчина. ╤ робила те з таким виглядом, наче мала з того якийсь зиск.

Зрозум╕вши, що я уважно слухаю розмову, д╕воча зграйка митт╓во розб╕глася. Одна з баз╕к рушила до мене.

-Чаво ╕звол╕т╓? - прощебетала вона. Паном назвати мене не зважилася. Аж надто просто я був одягнений.

-А що ╓?

-Ну.., - д╕вчина знизала плечима, - ну... ватрушк╕ з творогом... п╕рог╕ з ягодам╕...

Розум╕ючи, що розпов╕дь затягнеться надовго, я прямо спитав про смаженого гусака.

-Н╓ма! ╢сть кур╕ца!

-Ну, нехай... А ще узвару якогось, та цю... ватрушку з сиром.

-Всйо? Щас пр╕н╓су, - ╕д╕вчинка пурхнула, залишивши мене сам на сам.

Посн╕дати варто було б досхочу. А то хто його зна╓, коли мен╕ ще доведеться сьогодн╕ по╖сти.

Поки чекав та роздивлявся що до чого, на пороз╕ трактиру н╕зв╕дки з'явилась кудлата ф╕з╕оном╕я якогось волоцюги. В╕н перелякано озирнувся ╕ обережно ув╕йшов всередину. Побачивши, що до нього не кинулися з кулаками, чолов'яга трохи осм╕лив та зробив ще пару крок╕в. В╕н все ще м'ятися, очевидно вигадуючи куди б податися дал╕.

Тут з подклету вискочила д╕вчина з розносом, на якому лежала п╕дсмажена курка, ╕ жваво поб╕гла до мене.

-Кушайт╓ на здоров'╓. Чуть позж╓ пр╕н╓су... Е-е-е, ти опять пр╕пйорся! - ╕ тут д╕вчина кинулася до волоцюги й мало не втришия почала його виштовхувати назовн╕.

Постояльц╕ та в╕дв╕дувач╕ байдуже дивилися на цю сцену. Жебрак стиснувся, з╕гнувся, немов оч╕кував удару по голов╕.

-Пшйол! Давай! - стусан за стусаном в спину, д╕вчина гнала чолов'ягу геть.

Я ж, як ╕ вс╕ навколо, спочатку теж в╕дн╕сся до сутички ╕з байдуж╕стю. Але в якусь мить щось всередин╕ стислося. Судячи ╕з зацькованого погляду жебрака, д╕ватися йому було н╕куди. В його очах промайнула така безвих╕дь, що моя уява тут же домалювала картину, в як╕й цей чолов'яга подумки зверта╓ться чи то до Святого Тенсеса, чи до самого Сарна, мов, а коли вже зак╕нчаться його страждання, ╕ в╕н в╕дправиться в чистилище.

Бродяга пов╕льно повернувся, намагаючись не дивитися на людей, ╕ п╕шов до виходу. Я знову озирнувся, поглянув на нього одночасно в╕дм╕чаючи всю гаму емоц╕й, яка роз╕гралася на його обличч╕.

Чолов'яз╕ хот╕лося заплакати, розридатися наче маленькому хлопчиков╕, якого т╕льки що вилаяла зла т╕тка за те, чого в╕н не робив. Але будучи все ж дорослою людиною, в╕н спробував стримати власн╕ емоц╕╖. Взяти себе в руки.

Вийшло це дуже погано. ╤ в╕н те зрозум╕в, мабуть тому ╕ в╕двернувся до вс╕х спиною, щоб не дати н╕кому прив╕д для насм╕шок.

-Стривай! - голосно крикнув я д╕вчин╕. - Стривай, кажу! Чого в╕н хоче?

В╕дпов╕в бродяга:

-Та... та... та коп╕╓чку б... мен╕! - говорив в╕н без над╕╖ в голос╕.

-Да ви н╓ смотр╕т╓ на н╓го так! - кинулася м╕ж нами д╕вчина. - Он тут постояно попрошайн╕ча╓т... ╤д╕ в Городской Пр╕каз! Там каждому работу найдут... А то зас╓л у ворот ╕ д╓ньг╕ сшиба╓ш с т╓х, кто в пот╓ л╕ца... так сказать... Тьху! Срамота! Вот ч╓го пруца в Новоград? Га? Отк╓ль ви вс╓ так╕╓ тут появля╓т╓сь?

Мужичок осунувся, ховаючи голову в плеч╕, н╕би побоюючись, що його зараз точно вдарять чимось важким, ╕ знову поплентався геть. Зараз в╕н мен╕ здався схожим на дворового собаку. Добродушного, слабкого, але все ж ласкавого собаку. Такий два рази не просить, а зла не пам'ята╓. Просто "все розум╕╓".

От, Н╕хаз тебе бодай! - я дав сам соб╕ уявного стусана. - Здався тоб╕ цей волоцюга! Хай би йшов соб╕... Чого ти вл╕з?

-Гей! Як там тебе? - гаркнув я. - Йди-но сюди. С╕дай поряд, по╖мо разом! В╕д мене не в╕двалиться!

Д╕вчина демонстративно фиркнула ╕ рушила було геть. А я ╖й в спину наказав принести пирог╕в та яко╖сь каш╕.

Бродяга спробував посм╕хнутися, п╕д╕йшов та став навпроти.

Ну, точно, песик! Зараз ще хвостиком замаха╓.

-Та с╕дай, ти! Адже не стовп!.. Як звати?

-Е-е-е... Ва-а-ася... Вася Ликових.

Я штовхнув до нього п╕дн╕с з куркою, а тут ще кашу принесли. Чолов'яга с╕в та жад╕бно застукав ложкою, запихаючи соб╕ в рот все, що бачили оч╕.

-Овва! Ти обережно, а то через голод заворот к╕шок трапиться, - посм╕хнувся я, в╕дламуючи соб╕ в╕д курки невеличкий шматок. - Слухай, а чого ж ти д╕йсно на роботу не влашту╓шся? На хворого не схожий... Може, п'╓ш?

Вася знизав плечима, а його обличчя чомусь знову осунулось.

-Та, бачте... Я прошу вибачення, а як вас звуть?

Яка чемн╕сть! Аж дивно... Розмовляв цей Ликових аж занадто неприродно.

На вигляд йому було десь рок╕в до сорока. М╕сцями сивувата скуйовджена борода, довга замурзана сорочка, залатан╕ штани, на ногах плетен╕ личаки - все це якось суперечило його манер╕ розмовляти. А ще б╕льшим дисонансом в ц╕й складн╕й картини, виглядали його покрит╕ мозолями долон╕.

Типов╕ робоч╕ руки. Це добре було пом╕тно...

-Я - Бо... е-е-е... Ратмир! - ледь себе не видав.

-Чи бачите, пане Ратмиру, я р╕зьбяр по каменю... Приблизно м╕сяць тому прибув на запрошення М╕ського Приказу для допомоги в буд╕вництв╕ Новограда. Але в порту мене пограбували, - голос Ликових став глухим ╕ трохи затремт╕в. В╕н судорожно ковтнув, але взяв себе в руки та продовжив: - Забрали листа ╕з запрошенням, вс╕ грош╕, як╕ були... й нав╕ть ╕нструменти... В╕длупцювали, ледь не до смерт╕, й майже голого та нап╕вживого викинули в канаву. Коли прийшов до тями, то спробував, звичайно, в╕дшукати допомоги... Ходив до м╕сько╖ варти, до Приказу... Та куди там! Мене не захот╕ли й слухати! Вир╕шили, наче я якийсь п'яниця, що пропив все, до останньо╖ сорочки, та вигнали геть. Ось тепер не можу н╕ вибратися зв╕дси, н╕ знайти роботу... Ходив й туди, й сюди... не беруть! Сво╖х, кажуть, не знають куди под╕ти, а то якийсь волоцюга припхався! Я знову до Приказу, а там стражники... схопили та втришия мене... Отож тепер б╕ля вор╕т й сиджу. У людей коп.., - чолов'яга запнувся, наче подавився. Секундою п╕зн╕ше я допетрав, що в╕н намага╓ться стримати сльози.

-Сумна ╕стор╕я! - кинув я. А сам подумав, що вона схожа на правду. - Що ж за стражники так╕? В╕дказали, виходить, у пошуках злод╕╖в...

Ликових знизав плечима та нав╕ть в╕дклав уб╕к ложку.

-Я... я... я нав╕ть ╖м вказав тих бандит╕в, що мене пограбували. А вони лише розсм╕ялися та сам╕ мене ледве не побили. Сказали, щоб я йшов геть...

-Якщо так, то мабуть вони мають з тих граб╕жник╕в якийсь зиск.

-Ви так вважа╓те? - здивувався Вася.

Тут знову з'явилася д╕вчина, яка принесла глиняний глечик з узваром та однин кухоль.

-╤ мо╓му товаришев╕ теж принес╕ть, - тут же наказав я ╖й.

Вона хот╕ла знову фиркнути, але, глянувши на мене, збл╕дла ╕ мовчки п╕шла вниз.

-Велике вам спасиб╕, але я краще вже п╕ду...

-Та не посп╕шай, Василю! Адже ти ж Василь, а не Вася? Так?

-Вибачте, не зрозум╕в.

-Кажу, ти ж Василь... та ще р╕зьбяр по каменю... а не якась курва бродяча.

Ликових знову судорожно проковтнув, а його оч╕ наповнилися вологою.

-Отже, тод╕ посн╕дай як людина, - продовжував я. - Ск╕льки треба, щоб ви╖хати зв╕дси? Ск╕льки кошту╓ м╕сце на судн╕?

-Е-е-е... треба одна ср╕бна "новоградка"... Але ж справа не в цьому, - Ликових з╕тхнув. - ╤нструмент шкода. В╕н був мо╖м хл╕бом... Його мен╕ ще батько давав...

-Ось що, Василю, отрима╓ш п╕втори "новоградки", якщо проведеш мене по столиц╕. Я тут вперше, боюсь заблукати.

-А-а-а, - Ликових в╕д подиву ╕ язик проковтнув. - Але ж... але ж це дуже багато! Я не можу взяти ст╕льки...

-Ти не береш, а заробля╓ш. Пий узвар, до╖дай кашу ╕ гайда в м╕сто.

Знову пристрибала д╕вчина ╕ принесла другий кухоль. Я розлив нап╕й та зробив ковток. Тут на пороз╕ з'явилися тро╓ стражник╕в. Судячи з усього вони поверталися ╕з порту в м╕сто та зайшли випити пива. Чолов╕ки пройшли всередину, озирнулися ╕ попрямували до в╕льного столу.

Ликових трохи з╕щулився ╕ в╕двернувся уб╕к.

-Що, знайом╕ пики? - запитав у нього.

Василь стримано кивнув, а пот╕м пошепки додав:

-Он т╕ дво╓ мене ╕ виштовхали з М╕ського приказу. А той, що л╕воруч, взагал╕ хот╕в в л╕с загнати, мов, н╕чого в столиц╕ вештатись. Кожного разу, як мене побачить, завжди лупить по... по...

Договорити Василь не встиг, бо його пом╕тили. Стражники про щось переговорили м╕ж собою ╕ попрямували до нас. Одна з д╕вчат раптом схопилася ╕ поб╕гла кудись по сходах нагору, судячи з усього, кликати хазяйку.

Ликових хот╕в п╕двестись ╕ п╕ти, але я взяв його руку ╕ примусив с╕сти назад:

-Пий узвар... Дуже смачний...

Василь взяв кухоль ╕ тут же знову поставив його на м╕сце.

-Снова ти? - пробасив здоровезний стражник в довгому багряному плащ╕. - Т╓бя кто с л╓са-то випуст╕л? Кто дозвол╕л зд╓сь появляца, срань ти подзаборная?

-К╕р╕л, та ч╓го ти с н╕м воз╕шся? - крикнув другий стражник. - Гон╕ етого дармо╓да в л╓с, гд╓ ╕м вс╓м ╕ м╓сто!

-Точно! - розшерепився на весь рот трет╕й чолов'яга. ­- Вам, л╓шакам умойрск╕м, ч╕ ╕нгоск╕м, тока в болотах сво╕х ╕ с╕д╓ть. Ан н╓т - всйо в стол╕цу норовят забраца!

Здоровань немов мене ╕ не бачив. В╕н нагло став б╕ля нас, при тому натягнувши на обличчя дурнувату посм╕шку, явно оч╕куючи забави. Стражник потягнувся схопити Василя за ком╕р. Його товариши, що стояли трошки осторонь, з подивом побачили, як цей чолов'яга раптом р╕зко нахилився вперед ╕ з ус╕╓╖ сили в'╖хався пикою в ст╕л. На б╕лосн╕жну скатертину бризнула кров.

Стражник заскиглив, наче вжалений собака, ╕ став голосно вс╕х матюкати. Я м╕цно стиснув в руц╕ кухоль ╕ приготувався до наступного кроку. Закриваючи одн╕╓ю рукою розквашений н╕с, другою здоровань потягнувся до меча. В╕н не встиг витягнути його ╕ до половини, як отримав кухлем прямо по к╕сточках кулака. ╤ знову скиглення, крут╕ння навколо себе дзи╜ою та нова порц╕я матюк╕в.

Напарники нарешт╕ допетрали, що в╕дбува╓ться, ╕ кинулися до мене, при тому заважаючи один одному. Я п╕дскочив з лави ╕ ткнув найближчого чоботом по кол╕ну. В╕н заверещав, тут же впав, хапаючись обома руками за забите м╕сце. Трет╕й стражник на секунду стороп╕в, оглядаючи сво╖х товариш╕в, але пот╕м з╕брався духом ╕ кинувся з кулаками.

Махав в╕н ними дуже профес╕йно. Я нав╕ть ледве встиг ухилитися в╕д прямого в щелепу. Ще один такий удар ╕ прощавайте зуби.

Зробивши швидкий крок вперед, тим самим зближуючи дистанц╕ю м╕ж нами, я виставив л╕коть, ц╕лячись прямо в обличчя стражнику. Удар вийшов не наст╕льки потужним, як планувався, але досить ефективним. Нападник впав навзнак, зач╕пляючи сус╕дн╕й ст╕л.

Отже, нападники лежать та стогнуть. Ну от ╕ вся б╕йка. Нав╕ть якось нудно.

-Цей? - запитав я у переляканого Василя, вказуючи на самого першого стражника, того що був з розбитим носом.

-Т-т-так, - ледве видавив Ликових ╕з себе.

-Прекрасно... Ось що, шановний охоронець порядку, - промовив я, наближаючись до стражника. - Мен╕ чогось зда╓ться, що ти не там несеш службу.

-Когда кажеца.., - зак╕нчити я йому не дав, бо щосили за╖хав йому п╕д дих, а наступним ударом вр╕зав в лоб.

Гепнувся здоровань з таким звуком, н╕би м╕ська ст╕на обвалилася. З б╕льш-менш притомних залишився т╕льки той стражник, що сид╕в з забитим кол╕ном.

-Ну, давай до тебе, якщо ╕нш╕ мовчать, - я прис╕в б╕ля нього.

-Ч╓го хоч╓ш? - зло, але все ж злякано прогарчав стражник.

-Де його ╕нструменти? - хитнув я вб╕к Василя.

-Как╕╓ ещйо.., - побачивши занесений кулак, чолов'яга вмить заговорив по-╕ншому: - Стой! Стой! Я д╓йств╕т╓льно н╕ч╓го н╓ знаю. На кой нам ╓го ╕струм╓нти?

-Тоб╕ вони точно не треба, бо звик жити на халяву... ╤ все ж?

-Е-е-е... н╓ знаю... надо у Ж╓р╓ха спраш╕вать... Ж╓р╓ха Грабова... Ето ╓го люд╕шк╕ баловал╕сь...

-Балувались? А якщо я зараз побалуюся?

-Да стой ти! - перелякався стражник. - Я б╓з подначк╕ сказал...

-Де його знайти? Твого Жереха?

-Обично на портовой площад╕. Там ╓го вотчина...

-Багато в╕дст╕ба╓ вам, той Жерех?

Тут виб╕гла Корчакова. Вона глянула на побо╖ще ╕ сплеснула руками:

-Ой, мамо, що ж це таке?

-Завузьк╕ тут у вас проходи, шановна хазяйко, - сказав я. - Ось хлопц╕ ╕ не розминулися... з╕ столами. Так?

Стражник тут же закивав головою.

-Як тебе звати? - запитав я у нього.

-╤-╕-╕ван... Стойлов ╤ван...

-Моя тоб╕ порада, ╤ване, не варто вам б╕льше працювати стражниками... Йд╕ть зв╕дти... Якщо узнаю, що цього не сталося, то нар╕кайте на себе... До реч╕, на Свят╕й Земл╕ зараз добровольц╕ дуже потр╕бн╕. Особливо так╕ могутн╕, як ви... Второпав?

-Угу... угу...

Звичайно, я блефував. Але все ж спод╕ваюсь, факт того, що вони ан╕чого про мене не знають, хоч трошки змусить цих трьох бовдур╕в отямитися. Каятися та причащатися вони звичайно не стануть, проте дек╕лька дн╕в поживуть у страху.

Я розрахувався за ╖жу, дав ще зверху за розбитий посуд, пот╕м взяв за руку переляканого Василя, ╕ ми з ним вийшли з трактиру.

-К-к-куда... куда ми? - перелякано промовив Ликових.

-До порту! - браво кинув я, ╕ тут же пожалкував, що не взяв ╕з собою зброю. А вона могла би ╕ знадобитись.

-Що ж ви... що ж ви... що ж ви наробили? Нав╕що себе наразили... на... а-а-а...

Василь нервово закл╕пав очима. В╕н затремт╕в, наче ос╕нн╕й лист на в╕тру.

-Вас... вам... е-е-е... Вони п╕ймають! Будуть бити! - шепот╕в в╕н.

-А ми дамо г╕дно╖ в╕дпов╕д╕! - бравурно посм╕хнувся я. Але самому було не до бравади.

О, Сарн! Як все заплуталось! Причому швидко, що триндець! - чесно кажучи, я взагал╕ не розум╕в себе. Яка муха мене вкусила? Чого вчепився в цього Василя? Невже благородство заграло в дуп╕? Ти ж, Боре, хот╕в тишком-нишком... щоб н╕хто тебе не пом╕тив... Як то кажуть: "Нижче трави, тише води".

А що вийшло, хай йому грець? Зараз наб╕жать стражники в трактир, почнуть шукати баламута... тобто мене...

Тьху ти! Н╕хаз його бодай! Дурень ти, Боре! Дурень! - лаюсь на себе, але розум╕ю, що в╕дступати вже п╕зно... Я вляпався по самий причандалля! Тепер не в╕дразу вистрибнеш... бо штовхнув кам╕нчик, а той вдарив другий, потягнув трет╕й... ╕ тепер все закрутилося, наче лавина.

Портово╖ площ╕ ми досягли в╕дносно швидко, але питання: де шукати цього Жереха? По-перше, нам нав╕ть не в╕домо, як в╕н вигляда╓. А по-друге, ц╕лком могло бути, що його сьогодн╕ його тут нема╓. Та ╕ як знайдемо, то що дал╕?

Боре, ну ти да╓ш! Н╕чого не прорахував... плану не склав... На що спод╕ва╓шся?

-Ну, Василю, дивись! - промовив я сво╓му новому напарнику.

-Ку-у... ку-у-ди? - перелякався той.

-Повсюди! Може побачиш когось з тих, хто тебе лупцював... та грабував...

Ми дуже довго вешталися серед народу, ╕ коли я вже хот╕в в╕д усього в╕дмовитися, Ликових злякано схопив мене за рукав.

-Що? Де? - запитав я, озираючись навс╕б╕ч.

-Он там, б╕ля парапету... Бачиш вусаня? Поряд з ним рудий...

Я повернувся: на краю площ╕, б╕ля самого парапету, за розвантаженою купою бочок ╕з зображенням виноградно╖ лози, яку викарбували на дошках, стояла невелика група людей. Дво╓ з них жарко сперечалися. Вусатий чолов'яга, одягнений б╕льш-менш пристойно, сердито жестикулював та щось доказував ╕ншому, схожому на купця. Навколо них згрудилися дек╕лька п╕дозр╕лих особистостей, серед яких був рудий кремезний мужичок, на якого вказував Василь. Я пом╕тив, що на ремен╕ у нього вис╕в чималий н╕ж.

-Це в╕н... в╕н... в╕н.., - затараторив Ликових.

-Граб╕жник?

-Так-так... ╖х було тро╓... а цей мене схопив за горло та трусив, наче грушу...

-А ╕нш╕ хто? Не зна╓ш?

Василь завзято замахав головою, того ╕ дивись зараз в╕д╕рветься.

Я прикинув розклади. Отже вусань, який скор╕ш за все був за головного серед цього р╕зномастого натовпу, щось вимагав в╕д купця. Сумн╕ваюся, що ми з Василем спостер╕гали пограбування. Принаймн╕ в╕дкрите... Мабуть купець просто намагався домовитись ╕з м╕сцевими злодюжками, щоб не ч╕пали його товар.

-Так! Ясно, - кинув я, ╕ тут же наказав Ликових чекати б╕ля л╕хтаря.

-Ви що збира╓тесь робити? - перелякався Василь.

-Поки сам не знаю, - знизав я плечима та рушив до бочок.

Мене швидко пом╕тили ╕ назустр╕ч виступили дво╓ чолов╕к╕в. М╕ж ╕ншим також озбро╓них ножами.

Я пом╕тив ╖хн╕ дивн╕ бляхи, зроблен╕ по м╕сцев╕й мод╕. На них красувався кабан.

Перегородивши шлях, один з чолов╕к╕в нахабно спитав:

-Т╓ чо, н╓мощний?

-Ну... розмова ╓... до того рудого...

-Чо?

-Вуха заклало? Йди продуй!

Чолов╕к отетерев╕в. В╕н тут же потягнувся до ножа на ремен╕. Я схопив його трохи вище кист╕ ╕ великим пальцем натиснув на м'язи, одночасно намагаючись утримати в╕д можливост╕ витягнути зброю. Судячи по пиц╕, я зробив йому боляче. Чолов'яга секунду-другу боровся, але все ж кинув спробу оголити лезо.

-Чо там тако╓? А, Нов╕к? - звернув свою увагу вусань.

В╕н в╕дступив в╕д купця та втупився на мене.

-Поговорити б хот╕лося, - кинув я, в╕дштовхуючи хлопця з ножем уб╕к. - Ось з цим сонцеволосим.

Вусань з подивом глянув на свого п╕дручного та розгублено спитав:

-С н╕-╕-м? А ти кто такой?

-Людина... А ти?

-Ну ти д╓рзк╕й!

-Ето Ж╓р╓х, дур╓нь! - просип╕в мен╕ Нов╕к. В╕н сердито потирав зап'ястя.

-Ну, Жерех, чи Короп... проте також мабуть людина? - голосно кинув я.

-Ж╓р╓х, дай лучьш╓ я ╓му рога обламаю! - крикнув рудий.

-Хмм! Усп╓╓ца, - з╕щулився ватажок. - Ну ╕ ч╓во ти хоч╓ш от мо╓го ч╓лов╓ка? - спитав в╕н. - Мож╓ш говор╕ть прямо мн╓...

-Хочу Св╕тло в його серце впустити, - в╕дпов╕в я.

-Хмм! - знову хмикнув Жерех. - А ти служ╕т╓ль ц╓ркв╕?

-Не зовс╕м... просто про благо дбаю... Вважаю, що людям треба допомагати сл╕дкувати за власним станом душ╕, за чистотою ╕скри... Направляти на шлях очищення.

Поки говорив, мен╕ чомусь пригадалась ельф╕йка б╕ля каплиц╕. Мабуть, я зараз для Жереха в чомусь нагадую ╖╖.

-╤ что ж такова натвор╕л сонц╓волосий? - недобре посм╕хнувся ватажок. - Какой гр╓х он допуст╕л?

-Д╕знався, що сталася на портово╖ площ╕ жахлива под╕я! - в тон ватажку в╕дпов╕в я. Ми з ним схрестились поглядами. - ╤ виною тому вчинок тво╓╖ людини, Жереху. В╕н з товаришами напав на беззахисну людину ╕ пограбував ╖╖ до нитки. Яка ж це несправедлив╕сть! Який це гр╕х!

Ватажок поправив сво╖ чорн╕ вуса, ╕ з посм╕шкою подивився на п╕дручних. В його очах промайнула дика ╕скорка, яка бува╓ у тих, що не вважають життя ╕ншо╖ людини ц╕нн╕стю.

-Слиш ти! - заступився той, якому я пом'яв руку. - Н╓ хот╓л би до Т╓нсеса отправ╕ца? С н╕м обсуд╕ть вопроси гр╓ха ╕ ╕скупл╓н╕я?

-Т╕хо, Нов╕к, - п╕дняв руку Жерех. - Ч╓лов╓к что-то ╕м╓╓т прот╕в м╓ня... То ж н╓хай пов╓да╓т!

-А я все сказав... Додам лише, якщо ти захища╓ш свою людину, то розд╕ля╓ш з нею ╕ гр╕х.

-Хмм! Любопитная ╕стор╕я. ╤ ч╓м ми мож╓м... откуп╕ца?

-По-перше, стати на шлях виправлення, - в╕д цих сл╕в мен╕ ╕ самому см╕шно стало. - А по-друге - повернути награбоване.

Жерех розреготався.

-Ти, пар╓нь, мн╓ опр╓д╓лйоно нрав╕шся. ╤ пошут╕ть ум╓╓ш, ╕ дозволенова н╓ пр╓ступа╓ш... Поетому можеш б╓жать отс╓ль живим-здоровим.

-Ну, ти ж розум╕╓ш, що цього не буде, - цього разу я вже не жартував.

Ми знову зустр╕лись поглядами ╕з Жерехом. Не скажу, що я не нервував. Але врешт╕-решт заплигнув в так╕ хащ╕, що в╕дступати вже точно не можна. Т╕льки вперед... ╕ вперед...

-Н╓ меча... н╓ ножа... даж╓ дуб╕нк╕ н╓т, - якось розлого промовив в╕н. - Как св╓рр... настоящ╕й св╓рр...

-Дозволь я ╓му с╓йчас.., - рвався помститися Нов╕к.

-Угомон╕сь! Он через тебя прошйол, словно через открити╓ наст╓ж двер╕. Знаю я такой народец. У н╓го, Нов╕к, даж╓ на лбу нап╕сано, что св╓рнуть т╓б╓ ш╓ю, как на брущатку сплюнуть. Ето, братци, св╓рр!

-Що? - не второпав я. - Що ти сказав?

Жерех в╕дмахнувся, мов , про╖хали, та спитав, кого вони образили.

-Василя Ликових.

-Хмм! Ликових... Ликових... Н╓ помню такова...

Я кинув головою уб╕к л╕хтаря, п╕д яким одиноко стояв Василь. Жерех з╕щулився, намагаючись пригадати, та згодом пробубон╕в:

-А-а... етот замухришка...

В╕н розсм╕явся, але вже по-доброму, чого сказати чесно, я не оч╕кував. А пот╕м додав:

-╢во, м╓жду проч╕м, сво╕ ж "заказал╕"... Я так понял, что м╓шал он ╕м.... Оч╓нь м╓шал!

-Чим?

-Трудно сказать... да ми ╕ н╓ спраш╕ва╓м... Мож╓т, маст╓р он получьш╓, ч╓м он╕. А людская зав╕сть, сам зна╓ш, в╓щ страшная... А люд╕ он╕ гн╕ловати╓... Пов╓рь, я в том толк пон╕маю. ╤м би д╓н╓г отхват╕ть... ╕ побольш╓. А ми тво╓во яхонтова даж╓ пожал╓л╕ ╕ кончать н╓ стал╕. К╕нул╕ в канаву ╕ на том разошл╕сь.

-А ╕нструмент?

-╤нструм╓нт? Кто ╓во зна╓т...

-Врод╓, в Кузн╕ сн╓сл╕... С╓мйону Копилю, - промовив за спиною ватажка рудий. - На п╓р╓плавку.

-Шкода, - труснув я головою. - Так що робити-то будемо?

Жерех здивувався. В╕н поправив вуса, а пот╕м клацнув язиком та сказав:

-Когда уб╕йца ╕дйот на поводу у справедливост╕, то д╓ло к╕нча╓ться страшно... для вс╓х...

-Який вбивця?

-Ти, паря, дурака н╓ валяй... Шагай по добру, по здорову, пока н╓ позно.

╤ тут до мене д╕йшло, що в╕н мене вважа╓ вбивцею. А в╕дсутн╕сть збро╖... принаймн╕ видимо╖... примушу╓ його не нападати на мене. Саме в╕дсутн╕сть збро╖, я не обмовився.

-С╓водня разойдйомся м╕ром, - повторив Жерех. - Ну а потом, каждий сам по с╓б╓... Н╓ вс╓м позвол╕т╓льно так со мной говор╕ть, как ето сд╓лал ти. Уясн╕л?

Я кивнув на прощання та п╕шов до Василя. А в голов╕ м╕ж тим гупа╓, наче по порожн╕й бочц╕.

-О, Сарне! - кинувся до мене Ликових. - Н-ну нав╕що ви так ризикували? - тремтячим голосом промовив в╕н. - Нав╕що?

Я не знав, що сказати. Мабуть, тому що дурний? Добре, що все добре ск╕нчилося...

Подумав про те, ╕ раптом згадав, як був св╕дком розмови одного старого, що сид╕в на корабл╕ до Новограда, в оточення сво╖х внук╕в, ╕ поважного ельфа, який приндячись, спитав, мов, що треба для того, аби бути доброю людиною. Як╕ для того треба виконувати умови.

-Т╕льки не каж╕ть, що треба бути безкорисливим... догоджати... От не пов╕рю! - казав ельф.

-Ви просто зараз не можете цього зрозум╕ти, - в╕дпов╕дав старий. ╤ ц╕ слова в'язали ельфа за живе. В╕н нав╕ть набундючився, наче ╕ндик. - А от спитайте у кого-небудь... спитайте, чи потр╕бн╕ добру причини, щоб бути добром?.. Н╕. Безумовно, що н╕! Ось тому воно завжди перемага╓ зло... Добр╕й людин╕ не треба причини, щоб залишатися доброю.

Почулися заперечення, але старий знову повторився, що ельф просто зараз не може цього зрозум╕ти.

Отож ╕ я не можу зрозум╕ти, що мене тягне допомогти Василю. Нав╕що воно мен╕? Який зиск?

Боре, що ти мелеш! - сердився я на себе. - Припини ц╕ дурн╕ перемовини сам ╕з собою!

-Зда╓ться, мен╕ в╕домо де ваш ╕нструмент! - приголомшив я Василя. - Поквапимось, поки ╓ ще шанс його знайти ц╕лим.

-Ви... ви... ви... кажете щиро?

Чолов'яга захлинувся ╕ подивився так пронизливо, що в мене по спин╕ проб╕гли мурахи. Я тут же рушив вперед, не в силах витримати цей погляд.

Ми вийшли до Кузн╕в. Спитали у м╕сцевих про Семена Копиля. Знайшли його ледь не на околиц╕. З невеличко╖ кузн╕ вийшов коротконогий чолов╕к. В╕н в╕дклав молот та спитав, чого нам треба.

-Вам тут якось ╕нструмент занесли, - промовив я, дивлячись на Семена скоса.

-Хто зан╕с? ╤ який ╕нструмент?

-Хлопц╕ Жереха... Грабова... Василю, розкажи-но, що в тебе було.

Ликових задумався, а за мить спробував пояснити.

-А-а-а, - захитав головою коваль. - ╢... заносили... То, виходить, ваше?

-А чи╓? - п╕дморгнув я. - Жереха? Та в╕н в житт╕ кр╕м ножа н╕чого не тримав.

-То правда, - погодився Семен. - Пощастило вам, хлопц╕, що я й дос╕ л╕нувався переплавити т╕ цяцьки...

Коваль п╕д╕йшов до ст╕ни, схопив якийсь м╕шок та притягнув нам. Василь кинувся розв'язувати тасьма, ╕ ледь зак╕нчив, висипав на траву як╕сь зал╕зяки. Секунда ╕ в╕н розридався.

-Е-е-е... чого це з ним? - перелякався коваль.

А в мене всередин╕ так щось стислось, аж в горл╕ почало дерти.

-Чого, та чого! - ледь зм╕г вичавити з себе. А пот╕м в╕дкашлявся та сердито кинув: - Ти за кузнею сво╓ю сумував би? Отож!

Я прис╕в та почав допомагати Василю складати ╕нструменти назад до м╕шка...


3


...Корабель на Умойр, невеличка торгова шнява, пов╕льно розвернувся ╕, роблячи широку дугу, почав виходити з гаван╕, переливаючись нап╕впрозорими райдужними в╕трилами. Позаду гуд╕в старенький двигун, який неквапливо штовхав судно вб╕к в╕дкритого моря.

Василя я вже не бачив. На палуб╕ копошилися матроси, юрмилася невеличка групка пасажир╕в, серед яких було вже важко когось розр╕знити. На берез╕ б╕ля парапету згрудився натовп проводжаючих. Люди в╕дчайдушно махали руками ╕ кричали, щось на кшталт "удач╕"...

Коли ми забрали ╕нструменти, та вибралися ╕з Кузн╕в, я д╕став дв╕ ср╕бн╕ "новоградки" ╕ простягнув ╖х Василю. В╕н спочатку обурився, кричав, що не в╕зьме. Пот╕м, що це занадто багато. Проте я нав╕ть не слухав, а мовчки всунув грош╕ в його суху долонь та потягнув Ликових до пристан╕.

-Тоб╕ на як╕й алод повертатися? - спитав у нього.

-Е-е-е... на Умойр...

-П╕шли шукати, хто туди в╕дправля╓ться...

-А як же Новоград?

-В╕н уже тут сто╖ть, зда╓ться, рок╕в зо сто. ╤ ще, дасть Сарн, сто просто╖ть.

-Але я ж об╕цяв показати столицю... за це ж, мабуть, повинен отримати грош╕...

-Сам розберуся. Не маленький...

-Послухай... послухай... Ти не можеш мен╕ дати грош╕ просто так! В╕рн╕ше, я не можу ╖х просто так взяти! - в╕дчайдушно жестикулював чолов'яга. На його обличч╕ з'явилася маска розпачу, а на очах заблищали крупинки сл╕з.

-Можеш... не можеш... хочеш, чи не хочеш... Все вже зроблено! ╤ обговорювати ми це не будемо! - в╕др╕зав я, одночасно в╕дчуваючи довол╕ суперечлив╕ емоц╕╖.

Ми деякий час йшли мовчки. Василь плентався позаду, а пот╕м торкнувся мого плеча ╕ неголосно сказав:

-Дякую... я цього не забуду, - в╕н потупив оч╕ та дек╕лька секунд нервово гладив свою бор╕дку. - Через мене у вас будуть непри╓мност╕, - промовив чолов'яга.

-То нехай! - в╕дмахнувся я. - Знав би ти, Василю, як╕ непри╓мност╕, так би мовити, були дек╕лька дн╕в тому... то сказав би, що сьогодн╕шн╕ под╕╖ - весела прогулянка...

-О, Сарне! Невже ви д╕йсно не перейма╓тесь власною долею? - дивувався Василь.

Я мовчав. А що в╕дпов╕дати? Зайве приндитись? Н╕, все це дурня... Що зроблено, то зроблено, ╕ причин тому шукати зась.

Ми спустилися вузенькими вуличками та десь за п╕вгодини вийшли до пристан╕. Я п╕ймав одного з портових служак та з'ясував про корабл╕ до Умойру. В╕н морщив лоба, крутив носом, проте побачивши м╕дний п'ятак вказав нам на дек╕лька суден.

Ще п╕вгодини ми з Василем обходили пристань, питали про в╕льн╕ м╕сця, ╕ нарешт╕ натрапили на невеличку шняву. Кап╕тан пов╕домив про зак╕нчення завантаження та в╕дх╕д з порту за годину.

-Вот только заб╓ру разр╓ш╓н╕╓ в портовой управ╓, - додав в╕н згодом.

Я розрахувався, пот╕м майже силом╕ць заштовхав Ликових на борт та спустився до парапету.

Василь щось прокричав, проте в натовп╕ мен╕ не вдалось ан╕чого зрозум╕ти. Дочекавшись, коли корабель в╕д╕йде в╕д пристан╕ та рушить в астральне море, я п╕днявся по сходах на площу ╕ попрямував до столиц╕.

Було вже далеко за полудень. Настр╕й нарешт╕ почав вибиратися на зустр╕ч гарячому сонечку. Ота паскудна частинка, що гризла мою душу пост╕йними докорами, мовляв, нав╕що ти допомага╓ш, в╕дтепер занурилася в свою н╕рку, поступившись м╕сцем "задоволенню", яке бува╓ у людини, що виконала достойну справу... Я в╕дчував себе прекрасно, як то кажуть - на п╕дйом╕. ╤ з таким настро╓м п╕д╕йшов до портових вор╕т Новограда.

Охорона, чолов╕к десь з десять, втупилась в мене поглядом. В╕рн╕ше, солдати оглядали майже кожного ви╖жджаючого. Декого зупиняли та розпитували про мету прибуття.

От не думав, що в м╕сто не вс╕х ╕ пускають. В цю ж мить почув, як хтось сердито лаявся, мовляв, "нема що робити цим бовдурам".

-Вчора такого не було! - бурчав чолов'яга. - А сьогодн╕ що зм╕нилося? Кого, Н╕хаз вас бодай, розшукують?

-У нас пр╕каз! - рявкнув один з солдат╕в. - А буд╓ш п╓р╓ч╕ть да пр╓р╓каца, вощ╓ в холодную загр╓м╕ш!

Я протопав мимо, намагаючись не встрявати в суперечку.

Ворота були в╕дчинен╕ навст╕ж. Масивн╕, величезн╕... зроблен╕ ледь не з в╕кових дуб╕в... Та ц╕ стулки сам Н╕хаз не здола╓! ╥х, мабуть, ╕ три десятки людей з м╕сця не зрушить.

Я дивився на вир╕зьблен╕ на дерев╕ узори, а сам несп╕шно заходив п╕д арку, прикрашену нехитрими цегляними п╕лястрами. Р╕зкий перех╕д в╕д св╕тла до темряви на деякий час осл╕пив мене. Прийшлось нав╕ть зупинитися.

Треба в╕дм╕тити, народу тут вешталось - хай Сарн милу╓! За╖жджали вози, сунулися як╕сь натовпи богомольц╕в... йшли торговц╕, солдати, матроси... то в середину, то назовн╕... Вс╕ пруться, штовхаються... Мене це починало дратувати.

Нарешт╕ оч╕ по-обвикли. Всередин╕ чималого про╖зду з високими арками кам'яного зводу було довол╕ бруднувато та ще ╕ воняло чимось тухлим. В╕дчуття, що то наче ст╕ни обдзюрен╕ сотнями в╕дв╕дувач╕в.

Де╕нде видн╕лися моза╖чн╕ сцени з життя Святого Тенсеса, поряд з якими стояли як╕сь при╖ждж╕ роззяви. По сут╕, найб╕льше тухлятиною воняло саме п╕д цими образами. Може оц╕ богомольц╕ на радощах всикалися.

Я поквапився минути цей про╖зд ╕ нарешт╕ вибрався в м╕сто.

Квартал, куди в╕дразу потрапив, звався Торговим Рядом. Скажу в╕дразу, м╕сце довол╕ колоритне. Розпов╕дали, що тут здеб╕льшого н╕хто живе, а лише стоять як╕сь лавки, крамниц╕, конторки та склади. Так воно ╕ здавалось на перший погляд. Проте трохи згодом я вияснив, що в цьому квартал╕ чимало за╖жджих дом╕в, як╕ на ельф╕йський манер прозивали хотелями.

Головна вулиця, що йшла прямо в╕д Портових вор╕т, мала назву Велика Хл╕бна. Зак╕нчувалась вона В╕чевою площею, поряд з якою розташовувались М╕ський, Ратний ╕ Розшуковий Прикази.

Ледь я пройшов по брук╕вц╕ крок╕в десь зо сто, як в╕дчув наче щось тисне... Нав╕ть озирнувся... ╕ лише за мить второпав - будинки! Так, так... величезн╕ кам'ян╕ споруди, як╕ наче г╕ганти з давн╕х легенд, нависали над людьми, суворо спостер╕гаючи за ними. Б╕льш╕сть буд╕вель складалися з чималих валун╕в, як╕ додавали спорудам б╕льшо╖ масивност╕. ╤ в╕д цього, мабуть, ╕ той тиск.

Я поквапився проскочити цю вуличку, але куди там! Пох╕д по н╕й затягнувся хвилин на п'ятнадцять. А будинки чим дал╕, тим масивн╕ше ставали. Нав╕ть не знаю в чому причина того дивного остраху, який охопив мене. Ходив печерами ╕ то не так нервувався, а тут... Ще ╕ ця штовханина на вулиц╕, су╓та... Толком не пройдеш.

Слава Сарну я нарешт╕ вирвався на площу та глибоко вдихнув. Серце заспоко╖лось, стало трохи легше. Я наблизився до яко╖сь величезно╖ стату╖, яка судячи з одягу, зображала мага, навколо якого в молитовному екстаз╕ видн╕лись дек╕лька ф╕гур в довгих плащах ╕з капюшонами до очей. Пам'ятник облюбували голуби, як╕ вже встигли покрити його чималим шаром г╕вна.

До реч╕, в м╕ст╕ було багато вс╕ляко╖ живност╕. Р╕зноман╕ття собак взагал╕ вражало: тут тоб╕ й товст╕ песики з короткими лапами, ╕ велик╕ кошлат╕ потвори... руд╕, чорн╕, б╕л╕ з плямами... Вибирай, якого схочеш.

А кот╕в? Мат╕нко моя! Вони важно крокували вулицями, наче купц╕, або як╕сь шляхтич╕... сид╕ли на парканах, чи карнизах, роздивляючись перехожих з таким видом, яким м╕ська стража огляда╓ р╕зношерсту публ╕ку, що прибувала в столицю... хитро виглядали з маленьких п╕двальних в╕конець, явно задумуючи якусь п╕длу справу...

Не можна об╕йти й птах╕в. Брук╕вка, дахи, паркани - усюди сид╕ли, л╕тали, гуляли, срали жирн╕ голуби, а м╕ж ними стрибали задирист╕ горобц╕.

Я зловив гав, поки дивився на кам'яного мага, ╕ в╕д того трохи не потрапив п╕д в╕з, що перевозив с╕но. Ледь встиг в╕дскочити п╕д сердити крики в╕зниц╕. ╤ ось в цей момент на оч╕ потрапив шпиль Веж╕ Айденуса, прикрашений величезним золотим орлом, який споглядав за жителями Новограда. Башта мага, мак╕вка яко╖ з╕ сл╕в м╕сцевих була вкрита червоним золотом, знаходилась десь далеко в центр╕ м╕ста, за внутр╕шн╕ми мурами, як╕ розд╕ляли столицю на частини, тобто квартали.

Нарешт╕ в╕ддихавшись, я зрушив з м╕сця та близько години блукав серед вуличок Торгового Ряду, заглядаючи в крамниц╕, п╕дслуховуючи розмови перехожих. Скажу, що Бернар мав рац╕ю, кажучи, що в Новоград╕ було легко загубитися. ╤ справа нав╕ть не в мен╕, а в т╕й дурнуват╕й забудов╕ цього м╕ста, а особливо Торгового Ряду. Головне зрозум╕в одне: треба не випускати з поля зору Велику Хл╕бну вулицю ╕ тод╕ можна буде повернутися до Портових вор╕т.

День вже доб╕гав вечора, а навколо не вщухала метушня. Люди звично вештались столицею. Одн╕ посп╕шали по наказних справах, ╕нш╕ торгували, трет╕ щось купували, четверт╕ оглядали столицю...

-Ч╓во ╕звол╕т╓? - нахилився до мене якийсь л╕тн╕й чолов╕к.

Я озирнувся. Виявля╓ться ноги занесли мене в якесь забите Сарном м╕сце. Поруч стояв лоток з розкладеною в╕йськовою амун╕ц╕╓ю, одягом та ╕ншими речами. В цьому райончику було багато солдат╕в: ╕ п╕ших, ╕ к╕нних, озбро╓них профес╕онал╕в та новачк╕в, як╕ ледь вм╕ють правильно тримати меча.

-Что-то подсказать? - знову спитав мене торговець.

-Не знаю... Можливо, прикупив би щось з одягу... а у вас лише зброя...

-Ну, так на ето с╓водня.., - чолов'яга чомусь зам'явся, а пот╕м якось дивно посм╕хнувся. Його голос настав трохи ╕ншим, я б сказав - оф╕ц╕альним: - Сьогодн╕ на це чималий попит!

Судячи з мого вигляду, торговець зрозум╕в, що я не в курс╕ нин╕шн╕х новин.

-Вноч╕, ходять чутки, - почав пошепки розпов╕дати в╕н, - н╕бито захопили нашу фортецю Гор╕шок.

-Що? Хто? Як?

До нас наблизились дво╓ солдат. Вони явно почули слова торговця.

-Ти ч╓во м╓л╕ш? - гаркнув один з них йому. - Зна╓ш, шо за слух╕ бива╓т?

-Хлопц╕... р╓бята... я н╕ч╓во такова н╓ говорю! - злякався старий чолов'яга.

-Ладно, н╓ сси! Ми ж н╓ городская стража! - кинув другий ╕ голосно розреготався. Очевидно, йому сподобалось, як товариш налякав торговця. - А про Ор╓ш╓к зря всйо-так╕ н╓ болтай! А то загр╓м╕ш до Жуг╕ ╤са╓ва!

-А що там трапилося? - п╕дключився я. - Захопили той Гор╕шок, чи брешуть?

Солдати перезирнулись один з одним. Пот╕м той, що був л╕воруч махнув рукою та сказав:

-Завтра всйо-равно ╕м голови сн╓сут... а на площад╕ раскажут... Ч╓во скривать правду-то!

-Сн╓сут? Нам? - торговець позадкував.

-Та н╓ вам, дур╓нь! А ╕м... бунтарям... Пр╕в╓зут в Новоград ╕ шоб н╓ повадно ╕ним - пр╕людно враззз! - солдат щосили махнув рукою, буц╕мто в╕друбав комусь голову.

-Так значить щось в Гор╕шку трапилось? - не в╕дч╕плявся я.

-Бунт! - додав другий, та з таким видом, буц╕мто хот╕в сказати, що я також дурень. - Но н╕ч╓во, щас с н╕м╕ бистро справяца! ╤ван ╤в╓рск╕й ╕ н╓ так╕х усм╕рял!

-Да-да! - вторив перший ратник. - Узнают, по чйом фунт л╕ха! Завтра услишит╓!

З ким "бистро справяца" та про що ми почу╓мо ратник так ╕ не пояснив. Ледь ц╕ дво╓ солдат╕в п╕шли геть, як торговець розгублено пробурмот╕в:

-О, Сарне! Що ж то робиться? Отже в╕рно мен╕ казали... в╕рно... Ох-ох-ох! - в╕н осен╕в себе святим знаменням та щось тихо-тихо пробурмот╕в п╕д н╕с. ­ Дек╕лька секунд ╕ чолов'яга почав жал╕тися на негаразди в Л╕з╕: - Спочатку соляний бунт на Форокс╕... пот╕м рудокопи в ╤млистих шахтах на Умойр╕... тепер у нас на алод╕ почалось! Ех-ех-ех!.. Не знаю, що ц╕ дво╓ балакають, проте заколоти н╕коли без ╤мпер╕╖ не обходились! Про те вс╕ бають в м╕ст╕... правда не вголос...

Я задумливо почухав мак╕вку. Ото ж бо, дивлюся, чому по столиц╕ чомусь чимало озбро╓них солдат╕в бродить... Та ще перев╕рки б╕ля вор╕т... Оттепер все зрозум╕ло!

Я знову почухав мак╕тру.

Фортеця Гор╕шок... пам'ятаю, як про не╖ згадувалось в судовому журнал╕... Бернар тод╕ казав, що це один з найб╕льш укр╕плених центр╕в Л╕ги.

╤ от тоб╕ в╕зьм╕ть ласуйте! Бунт! Що за х╓рня? З якого переляку под╕бне трапилось?..

Слухай. Боре, а якщо до бунту д╕йсно приклала руку ╤мпер╕я, то... то... то нам, м'яко кажучи, буде непереливки. Варто т╕льки висадитися ворожому в╕йську, як в Св╕тол╕сс╕ почнеться кривава колотнеча. ╤ в╕йна вже буде не десь на далеких алодах, не на Свят╕й Земл╕, а прямо тут, в самому серц╕ Кватоха.

Картинка, скажу вам, намалювалась моторошна.

"╤ван ╤в╓рск╕й ╕ н╓ так╕х усм╕рял", - так заявив ратник. Отже, до Гор╕шка вже мабуть направили як╕сь сили... Не стражник╕в, зазвичай, а ре╓стровик╕в! Тих, що вм╕ють голови рубати!

Проте, захопити Гор╕шок буде дуже проблематично. Якщо в╕рити словам Бернара, то це практично неприступна фортеця. Яким чином ми завтра побачимо на площ╕ бунт╕вник╕в?

Дива та ╕ т╕льки! - я в╕д╕йшов в╕д торговця та рушив соб╕ дал╕. Мабуть, вже треба повертатися до трактиру... тим паче, що вже жив╕т бурчить.

Б╕ля позелен╕ло╖ в╕д моху ст╕ни пом╕тив зовс╕м маленького г╕берл╕нга. Скор╕ш за все, це була дитинка. Десь хвилина спостер╕гання за нею, ╕ мен╕ стало ясно, що вона загубилася.

Чисто по-людськи стало шкода цього малорослика. Я наблизився, прис╕в, щоб бути на р╕вн╕ ╕з дитиною. ╥╖ маленьк╕ чорн╕ оченятка злякано втупилися в мою персону, явно оч╕куючи якогось п╕дступу.

-Прив╕т! - посм╕хнувся я. - Як справи?

В╕дпов╕дь г╕берл╕нга б╕льше походила на шамкання беззубого старого: ан╕ слова не роз╕брати. Я перепитав ╕, напружуючись, зм╕г роз╕брати наступне: перед╕ мною була д╕вчина на пр╕звисько Гггомасська... тобто - Ромашка. Вона разом з братами напросилася сходити в Торговий Ряд, н╕бито для закуп╕вл╕ сол╕. ╤ ось, як результат, в╕дбилася ╕ загубилася.

-Тоб╕ треба повернутися в Г╕берл╕нгськ╕й квартал, - промовив я, на що Ромашка тут же закивала головою. - П╕шли, проведу...

Чесно кажучи, я лише приблизно знав, де знаходиться той квартал. Бачив ворота до нього, коли вештався вуличками. Ми рушили по брук╕вц╕ й десь за п╕вгодини блукання д╕сталися м╕сця.

Висок╕ кам'ян╕ мури, що розд╕ляли Торговий Ряд ╕з Г╕берл╕нгським кварталом були ще частково недороблен╕. Ми д╕йшли до брами ╕ за к╕лька секунд вибралися до широчезно╖ площ╕. Мене в╕дразу вразила характерна в╕дм╕нн╕сть арх╕тектури, а саме - пузат╕ округл╕ будиночки... При чому майже вс╕ дерев'ян╕...

Не скажу, що вони були акуратн╕, проте огиди не визивали. Б╕льш-менш доглянуте село. Т╕льки з брук╕вкою.

Ось такий в╕н, Г╕берл╕нгський квартал. То тут, то там снували "ростки" в нац╕ональному одяз╕ - р╕знокольорових кл╕тчатих килтах. Але були ╕ т╕, що носили якусь гримучу сум╕ш в ельф╕йсько-г╕берл╕нсько-людському стил╕. Було ╕ см╕шно, ╕ ц╕каво одночасно. Людей тут було малувато, а ось ельф╕в - взагал╕ жодного. Хоча, якщо пригадати сво╖ прогулянки Торговим Рядом, то там теж дуже р╕дко траплялися ельфи... А ось г╕берл╕нг╕в - чимало.

Ромашка рад╕сно п╕дскочила ╕ кинулась кудись б╕гти. Я т╕льки рота встиг в╕дкрити, а пот╕м махнув рукою. Про себе лише посм╕хнувся стосовно дитячо╖ безпосередност╕. А, в ╕ншому, д╕ти ╕ серед г╕берл╕нг╕в д╕ти.

Озирнувся, хот╕в було повертатися назад, а пот╕м вир╕шив трошки пройтися по цьому кварталу. На в╕дм╕ну в╕д Торгового Ряду, тут брук╕вка була не така чиста. У багатьох м╕сцях видн╕лися купи см╕ття ╕ к╕нського гною. Навколо продавали багато риби: ╕ солоно╖, ╕ в'ялено╖, ╕ св╕же сп╕ймано╖. ╥╖ носили в корзинах, варили в величезних чанах, смажили на пательнях... потрошили... сушили... солили...

Загалом, навколо була суц╕льна риба. А ж╕нки-господин╕ д╕ловито крутилися б╕ля торговц╕в, вибираючи щучок, омул╕в та карас╕в.

Маленьк╕, схож╕ на к╕шок, д╕тлахи з ц╕кав╕стю розглядали мою персону. Одному такому я посм╕хнувся ╕ нав╕ть п╕дморгнув, а той раптом злякався та кинувся б╕гти геть.

Невже люди тут р╕дк╕сне явище? - промайнуло в голов╕. ╤ тут же я побачив величезну людську ф╕гуру, яка на фон╕ маленьких волохатих г╕берл╕нг╕в виглядала просто разюче. Якась мить, ╕ я зрозум╕в що це Першосв╕т.

В╕н сид╕в б╕ля величезного казана, тримаючись руками за голову. Поряд метушилися к╕лька сердитих г╕берл╕нг╕в, як╕ щось кричали на сво╖й мов╕.

Обличчя Першосв╕та було дуже опухлим, а п╕д л╕вим оком видн╕вся синець. Одяг м╕сцями порваний. В╕д хлопця за версту несло перегаром в╕д якогось дешевого п╕йла.

-Гей, друже, добре вигляда╓ш! - посм╕хнувся я.

Першосв╕т п╕дняв каламутн╕ оч╕ й довго вдивлявся в мо╓ обличчя.

-Боре? - пробурмот╕в в╕н.- Як мен╕ хр╕ново...

Г╕берл╕нг╕ завмерли ╕ з часткою ц╕кавост╕ подивилися на мене.

-Що трапилося? - спитав я хлопця.

-Не пам'ятаю, - знизав той плечима.

Ан╕ збро╖, ан╕ ременя... нав╕ть торби нема╓... Можу побитися об заклад, що грош╕ у Першосв╕та теж були в╕дсутн╕.

-Як в╕н у вас опинився? - звернувся я до сердитих г╕берл╕нг╕в.

-Припхався п╕вгодини тому! - неохоче в╕дпов╕в один з них. - Зламав нам воза... розсипав горщики... деяк╕ взагал╕ розбив... Хто заплатить за те?

-Спок╕йно... спок╕йно... Я все оплачу.

Щось щастить мен╕ сьогодн╕ на добр╕ справи. При так╕й вдач╕, ввечер╕ сл╕д оч╕кувати на нагороду...

-Добре погуляв, - я прис╕в навпоч╕пки б╕ля Першосв╕та ╕ оглянув його синяк та подряпини. - Бився?

-Не пам'ятаю, - хлопець дохнув мен╕ в обличчя моторошною сум╕шшю винних пар╕в. - Зайшов до шинку... Все чинно так... скатертина, посуд... д╕вчата... Замовив пива... по╖сти... а пот╕м як в туман╕... Зда╓ться, з кимось зчепився...

-Це пом╕тно! Ти йти можеш?

Хлопець знизав плечима та пробурмот╕в, що спробу╓. ╤ тут же обблював сво╖ черевики.

-Ех, хлопчисько! - сердився я. - Другий день в столиц╕ й вже встиг вляпатися в г╕вно!

Я п╕д╕йшов до г╕берл╕нг╕в, розрахувався за бит╕ горщики та в╕зок, а пот╕м повернувся до Першосв╕та, який все ще намагався п╕двестись. В цей час до нас наблизився якийсь старий, з виду поважний, г╕берл╕нг. Позаду нього тупот╕ли ще дво╓ (судячи з усього - брати). ╤ всю цю процес╕ю оточувала чимала к╕льк╕сть озбро╓них г╕берл╕нг╕в. Схоже, то була м╕сцева стража, чи хтось на кшталт цього.

-Доброго дня! - хрипко промовив старий. Висока хутряна шапка на його голов╕, с╕пнулася вб╕к, ледь в╕н кивнув мен╕.

-╤ вам, шановний, - в╕дпов╕в я.

-Ми, - продовжив г╕берл╕нг, - Сив╕... г╕берл╕нгськ╕ посли в Новоград╕... куриру╓мо питання нашо╖ громади...

Прозвучало якось оф╕ц╕йно. Я би нав╕ть додав - занадто. ╤ все ж, не дивлячись на холодн╕сть тону, як най можна вв╕чливо промовив у в╕дпов╕дь:

-Дуже при╓мно.

-Зараз склалася... скаж╕мо так - дещо дел╕катна ситуац╕я, - продовжив посол. Його колючий погляд не об╕цяв при╓мну розмову. - Ваш друг пошкодив не т╕льки возик... Поки в╕н ходив нашим кварталом, поки приходив до тями...

-Що трапилося? - напружився я.

-Айстри... кв╕ти... Ваш товариш витоптав ц╕лу д╕лянку айстр...

Я гарячково намагався второпати про що мова. Айстри... айстри... Це кв╕ти? ╤ що?.. Першосв╕т витоптав кв╕ти... Що за н╕хаз╕вня?

-Перепрошую, але я ╕ дос╕ не розум╕ю, про що ми говоримо?

В голов╕ був повний сумбур ╕ зда╓ться Сив╕ зрозум╕ли мою розгублен╕сть. За мить посол пояснив, що айстри висаджують б╕ля входу до будинк╕в, щоб ц╕ кв╕ти в╕дганяли б╕ди та непри╓мност╕.

-╤-╕-╕? - я закл╕пав очима.

-Хммм... Це невв╕чливо, - продовжував г╕берл╕нг. - Невв╕чливо, скаж╕мо так, з'являтися в чуж╕й дом╕вц╕... а цей квартал ╕ ╓ наша, г╕берл╕нгська, дом╕вка... Так ось ми вважа╓мо, що ваш товариш зробив дуже дурний вчинок... в╕н образив наш╕ традиц╕╖... Грубо! Безцеремонно! Нахабно! - кожне слово, наче цвях.

Я стис кулаки, але спробував себе контролювати:

-Знову повторюсь, що перепрошую за свого товариша... Проте у його виправдання хочу додати, що в╕н був випивши... а отже не контролював-а-а...

-Це його не зв╕льня╓ в╕д образи в наш б╕к! - перебив посол. - Скор╕ш дода╓ ваги, бо з'являтися у когось вдома в под╕бному стан╕...

­-Слухайте, ми не хочемо н╕кого кривдити... ╕ ображати... ╤ м╕ж ╕ншим ви, г╕берл╕нги, сам╕ полюбля╓те чимало хильнути зайвого! - сердито кинув я, в╕дчуваючи, що починаю заводитися. - Отже розум╕╓те, що в таки хвилини людин╕ важко контролювати себе.

От не думав, що як╕сь кв╕ти призведуть до скандалу. Н╕хаз ╖х роздери! Та цих айстр, ромашок... васильк╕в чи волошок хоч греблю гати!

А навколо нас тим часом вже згрудився чималий натовп. ╤ зда╓ться зовс╕м не прихильник╕в.

-Ми любимо випити, - роздратовано погодився посол, - але зна╓мо меж╕ пристойност╕! Ми не ходимо по ╕ншим кварталам ╕ не гадимо у вас!

"У вас"? Мабуть цей посол вважа╓ мене жителем людсько╖ частини столиц╕. Тепер розум╕ю, нав╕що ст╕ни м╕ж кварталами - щоб не пускати нахабних чужинц╕в!

-Гаразд... гаразд, - м'яко промовив я. - Не хочу суперечки... Ми з Першосв╕том не хочемо суперечки... Отже, давайте про щось домовлятися! Що можемо вд╕яти?

Посол не встиг в╕дпов╕сти. З натовпу вискочив один ╕з г╕берл╕нг╕в ╕ голосно вигукнув:

-Боре? Ви ж Бор, правильно?

Я примружився, намагаючись зрозум╕ти, зв╕дки я можу знати цього г╕берл╕нга. Мен╕ вони вс╕ зараз здавалися на одне обличчя. Стоять навколо, дивляться сво╖ми оченятками... В╕д цього в╕дчува╓ш себе чомусь голим... Зна╓те, як бува╓ ув╕ сн╕: йдеш серед натовпу, ╕ раптом розум╕╓ш, що на тоб╕ нема╓ одягу.

-Я Тон! - промовив г╕берл╕нг. - Ну же! Тон В╕тродуй... Пам'ятайте, хатину на берез╕?

-А-а-а... Тоне... згадав...

С╕мейка Сивих ╕ В╕тродуй в╕д╕йшли вб╕к та про щось тихо пошептались. Хвилина ╕ посол повернувся до мене та б╕льш примирливо промовив:

-Дуже радий, що ви, Боре, допомогли нашому одноплем╕нников╕, Тону В╕тродую...

Не можна сказати, що я д╕йсно чимось допомагав цьому г╕берл╕нгу, проте вважаю, що поки сл╕д триматися ц╕╓╖ верс╕╖. Зда╓ться, удача повернулася до мене... до нас ╕з Першосв╕том... Може вдасться викрутитися ╕з ц╕╓╖ непри╓мност╕ з н╕хазовими айстрами.

-Боре, - продовжив посол, - ми згодн╕ порозум╕тися, стосовно квит╕в...

-Це добре, бо ще раз повторю, м╕й друг те зробив ненавмисно... в╕н не мав злого умислу...

-Гаразд, - посол п╕дняв руки догори. - Поки наш╕ хлопц╕ допоможуть вашому товаришу, ви, Боре, не могли б прогулятися до нас в гост╕? - запропонував г╕берл╕нг.

Я напружився, хоча спробував не подати виду. Йти до Сивих бажання не було, але розум п╕дказував пересилити власн╕ острахи. Та ╕ взагал╕... До реч╕, що "взагал╕" м╕й розум пояснювати в╕дмовився.

Я зг╕дно кивнув та, похлопавши Першосв╕та по плечу, рушив за послами. За нами в╕дразу ув'язалися дек╕лька г╕берл╕нг╕в, судячи з усього, охорона. Поки йшли я пом╕тив, що майже б╕ля кожного будиночку ростуть кв╕ти. ╤ не просто кв╕ти, а саме айстри... Не знаю в чому причина тако╖ тяги до них, проте от вам факт.

Хвилин за п'ять ми д╕сталися великого бочкопод╕бного будиночку. Дах робив його схожим на якийсь г╕гантський гриб. Зсередини пахло копченою рибою, та якимись прянощами... А ще хво╓ю.

Мене запросили зайти, посадили за м╕н╕атюрний ст╕л, ╕ поки дво╓ ╕нших брат╕в посла готували частування, той прис╕в навпроти ╕ хрипким голосом промовив:

-Ми, г╕берл╕нги, тут, в Новоград╕, наче одна велика с╕м'я, яка д╕лить горе ╕ рад╕сть один одного. Думаю, Боре, ви це розум╕╓те.

-Безумовно, - хитнув я головою у в╕дпов╕дь.

-Нам не хот╕лося б виглядати неприв╕тними господарями... Погоджуюсь, що ми з вами удвох погарячкували... трохи... Отже давайте спробу╓мо розпочати розмову ще раз, вже як добр╕ друз╕.

-Давайте.

-Тон нам все розпов╕в, - заявив посол. Що в╕н мав на уваз╕ п╕д словом "все", я поки ще зрозум╕в. - Зна╓те, друже... Я же можу вас так назвати? Отже, к╕лька рок╕в тому ми в╕дправили родину В╕троду╖в на пошуки нашо╖ Батьк╕вщини... Вам, мабуть, в╕домо, що до великого Йок... ви кличете його Катакл╕змом... наша раса жила на континент╕ ╤са.

Про всяк випадок, я захитав головою. Але в╕д посла очевидно не приховалась моя малооб╕знан╕сть.

-Чи розум╕╓те ви, що таке континент? - неголосно спитав посол. Не думаю, що в╕н оч╕кував на мою в╕дпов╕дь. - Величезний... неймов╕рно величезний шмат суши! Мен╕ й самому важко уявити його розм╕ри... ╤ ось його "проковтнув" злов╕сний астрал. Наша ╤са зникла, наче н╕коли й не ╕снувала...

-Але ви все ж в те не дуже в╕рите, якщо раз в╕д разу в╕дправля╓тесь на ╖╖ пошуки?

-Одного дня небо розкололося, - промовив Сивий. - Св╕т тр╕снув. ╤ крижаний Вовк пожер сонце. Так часто цитують наш╕ легенди... Астрал пожер Сарнаут, але ж не весь! Ми, наприклад, ╕з вами ╕ дос╕ ╕сну╓мо.

-Завдяки Великим Магам! - ╕рон╕чно посм╕хнувся я. - Не хочу вас н╕як образити, але серед г╕берл╕нг╕в н╕коли не народжувались маги. Тим паче Велик╕! Тому чому ви вс╕ й дос╕ вважа╓те, наче ╤са залишилася ц╕лою в астральному мор╕? Кому б вдалося стримати його наступ?

В цю мить принесли частування. Чесно кажучи, мене мало не знудило в╕д одного т╕льки запаху. Я звичайно чув про нац╕ональну г╕берл╕нгську страву - "кислу рибу", чи ескг╕р (коли ми пливли в галеон╕ в Новоград, мен╕ Лок встиг трохи про не╖ розпов╕сти), але не думав, що вона ма╓ наст╕льки непри╓мний запах. Готували, зда╓ться, цю справу так: засоленого очищеного омуля клали в якийсь в╕дкритий посуд ╕ залишали бродити. А згодом, коли риба "скисала" (а в╕рн╕ше ­ - псувалася) ╖╖ й починали ╖сти.

╤ ось на стол╕ перед╕ мною поставили миску з есг╕ром. Та ще ╕ з чималим шматком. До горла тут же п╕дкотила нудотна грудка... Я нав╕ть примусив себе дихати ротом...

За к╕лька секунд подали корж╕, сир ╕ холодний темний ель.

-Пригощайтесь! - посм╕шка Сивого була схожа на собачий оскал. Мо╖ останн╕ слова його все ж скаламутили, хоч в╕н ╕ намагався те приховати. - Пригощайтесь, Боре!..

Я обережно подякував.

-Ми, як вже було сказано, рад╕, що ви допомагали Тону на тому дивному остров╕, - продовжив посол. - Шкода, звичайно, що його подорож так сумно зак╕нчилася. Не дивлячись на те, що не вс╕ в╕рять в усп╕х в пошуках ╤си, ми вважали, що у Тона перспективний напрямок розв╕дування. Але... але сталося, що сталося, то прийдеться знову продовжувати в╕дправляти досл╕дник╕в в ус╕ куточки астралу. Може, комусь ╕з них вдасться знайти Батьк╕вщину... ╕ наше Древо.

В цей час нарешт╕ привели Першосв╕та. В╕н важкими кроками спробував п╕днятися по сходах, але т╕льки-но переступив пор╕г ╕ в╕дчув запах "кисло╖ риби", як його обличчя надбало бл╕до-зеленого кольору. Хлопець одним стрибком перескочив через ус╕ ступен╕, а в наступну мить його знудило прямо на брук╕вку.

-Слабкий шлунок у вашого товариша, - ╕рон╕чно посм╕хнувся посол. - А ви чого не ╖сте?

Я стримався в╕д ╖дкого зауваження та зрозум╕в, що це свого роду ╕спит. В╕дмовитись, це значить ще раз образити м╕сцеву г╕берл╕нгську громаду. Отже, згадуючи ╖хн╕ традиц╕╖, поклав на корж сир ╕ трохи риби. Звернувши все в трубочку, я видихнув ╕ в╕дкусив перший шматочок. На подив омуль не був з╕псованим, як мен╕ думалося. Солений на смак, та ще з сиром... а пот╕м зверху ковток елю... Дуже не погано. Нав╕ть - смачно!

Вс╕ розпов╕д╕ про те, що под╕бну ╖жу можуть ╖сти т╕льки варвари, вважаю чистою маячнею!

-Ви пита╓те, нав╕що ми шука╓мо ╤су, нашу прабатьк╕вщину? - промовив посол. В╕н взяв свою порц╕ю елю та зробив невеличкий ковток. - Пита╓те, чому ось вже багато рок╕в раз-за-разом споряджа╓мо корабл╕, ведемо розв╕дку астрального моря?

Сивий з╕тхнув та раптом замовк. Його оч╕ втупились кудись вдалеч╕нь, за ст╕ни цього будиночку. Мабуть, - думалось мен╕, - перед його внутр╕шн╕м поглядом проб╕гають картинки з╕ "старих прекрасних час╕в", яких в╕н, звично, н╕коли не бачив, проте сто раз╕в чув.

-...коли не було н╕якого астралу, - промовив чийсь голос.

╤ от вже я повернувся до якихось спогад╕в...

Кузня... брати Задерихвост... горить вогонь в велик╕й печ╕...

-...коли на меж╕ м╕ж льодом та полум'ям росло Велике Древо, - розпов╕дають мен╕ волохат╕ ковал╕, - з г╕лок якого були створен╕ перш╕ г╕берл╕нги - Ас та Емла...

Межа, - сказали вони. ╤ я намагаюсь уявити, як би виглядав кордон м╕ж вогнем та льодом... Що то за м╕сце? Що то за таке дивне дерево?

-...кожен г╕берл╕нг по досягненню повнол╕ття в╕дправитися до Древа, щоб прожити там певний час, охороняючи те м╕сце в╕д наб╕г╕в диких племен орк╕в.., - додаюсь брати Задерихвост.

╤ в цю мить чомусь запекло в грудях... ╤ вже я бачу темн╕ силуети корабл╕в... т╕ла вбитих людей... сам лежу навзнак, дивлюсь в зоряне небо...

-Ц╕кава ви людина, Боре, - голос посла раптом вирвав мене з тих дивних м╕сць, де вешталась моя св╕дом╕сть.

-Що? - перелякано перепитав я. В╕дчуття, наче звалився на дупу.

Озирнувся навкруги. Отже, знаходжусь в будинку Сивих. Сиджу б╕ля столу. ╥м "кислу рибу"...

Що за н╕хаз╕вня в╕дбувалась хвилину тому? Що то було? Спогади? Гра власно╖ уяви?

-Чим же я так ц╕кавий? - нарешт╕ опанував себе ╕ спитав у посла.

-Зна╓те Лока?

-Ще б пак!

-В╕н заходив до нас вчора... допом╕г Тону влаштуватися... До реч╕, вони удвох нав╕ть здружилися. Дивно, чи не так?

-Чому ж дивно? Обидва в╕дтепер самотн╕... без брат╕в та сестер... Чому ж не здружитися?

-Так, так... ви ма╓те рац╕ю...

-До реч╕, ви так ╕ не в╕дпов╕ли. Чому я "ц╕кавий" в ваших очах?

-Хмм... Лок згадував пригоди на тому остров╕... дещо розпов╕дав... Я чомусь уявляв вас зовс╕м не таким... але зараз подивився, ╕ зрозум╕в, що помилявся, - говорив Сивий якимись загадками.

-╤ що ж Лок про мене такого сказав? - я знову в╕дкусив саморобну рибну трубочку ╕ запив це елем.

Дво╓ молодших брат╕в посла так ╕ не с╕ли з нами. Вони чомусь стояли трохи осторонь, ╕ дивилися на нас майже не кл╕паючи сво╖ми чорними оченятками. Наче дв╕ стату╖.

-Лок описав вас, як суворого ╕ неп╕дкупного во╖на... який сл╕ду╓ сво╖м древн╕м п╕вн╕чним традиц╕ям... Такий соб╕ Св╓рр.

Знову це ╕м'я. ╤ знову вкотре мене пор╕внюють з ц╕╓ю давньо╖ людиною... Хоча, чому "давньою"? Сто рок╕в, х╕ба це такий вже довгий терм╕н?

-Св╓рр, - повторив я, смакуючи це слово.

-Так... Ви ж з ╤нгосу? Тод╕ повинн╕ знати, хто такий Св╓рр, ╕ чим в╕н в╕домий.

Я невизначено знизав плечима. Посол м'яко посм╕хнувся ╕ раптом заявив:

-Ви мен╕ подоба╓теся, Боре! Тому скажу прямо, що ми завжди будемо рад╕ вашому в╕зиту до нас.

-Дякую, - кивнув я у в╕дпов╕дь.

Чомусь здалося, наче цей посол веде з╕ мною якусь дивну гру. Сенс ╖╖ я ще не вловив, але вже починав щось невиразно уявляти. Особливо п╕сля фрази г╕берл╕нга: "Якщо буде необх╕дна наша допомога - можете звертатися". Зг╕дно м╕сцевих традиц╕й, я повинен заявити, що також готовий допомогти. А коли те зроблю, зажену себе в кут, бо в╕д сказаного, як людина слова, в╕дмовитися пот╕м не зможу. Тому я ╕ вагався.

Ми зустр╕лись з послом поглядами, в цю ж мить ╕ вир╕шились мо╖ подальш╕ д╕╖.

-Якщо буде потр╕бна моя допомога, - заговорив я, - ╕ якщо вона не буде суперечити, звичайно, мо╖м... власним поглядам... то я готовий вам теж прийти на допомогу.

Сивий посм╕хнувся ╕ знову в╕дпив з╕ свого кухля.

-Рука руку ми╓, - неголосно промовив в╕н, ╕ я раптом подумав, що г╕берл╕нги не так╕ вже лопухи, якими ╖х малюють обивател╕. ╥х "╕гри" не менше хитр╕ та заплутан╕, н╕ж у ельф╕в.

Я жваво допив ель, до╖в рибу, пот╕м подякував послу за частування. Ми з ним розпрощалися, ╕ в цю мить його брати винесли якийсь одяг.

-В╕зьм╕ть... Це дарунок, - заявив Сивий. - Для вашого друга. Зда╓ться, в╕н йому буде потр╕бний.

-╤ знову велике спасиб╕, - вичавив я ╕з себе.

Мен╕ прийшлося прийняти той одяг. Але в душ╕ я був обурений, що доводиться так вчинити. Знову (хоча б формально) стану залежним в╕д когось.

Я виглянув назовн╕. Першосв╕т сид╕в кроках в десяти. Його обличчя все ще мало зеленуватий кол╕р. Я п╕дхопив хлопця п╕д руку, допом╕г йому п╕двестися ╕ ми пов╕льно рушили геть ╕з кварталу.

В Торговому Ряду знайшли тихе м╕стечко, де прис╕ли на лаву.

-Ну що? - дозволив я соб╕ сердито прикрикнути на хлопця. - Що з тобою робити?

-Оххх! - важко з╕тхнув Першосв╕т, випускаючи з╕ сво╖х леген╕в такий ядрений вихлоп, що мен╕ аж самому погано стало.

-Гаразд! П╕шли до мене... В╕д╕спишся, а вранц╕ поговоримо... Може в баню сходимо.

-Спасиб╕, брате, - вичавив з себе парубок. - Я так ╕ не второпав, чого в╕д нас т╕ г╕берл╕нги хот╕ли?

-Судячи з усього, ти ╖м добре напакостив! Вони, бачу, взагал╕-то не полюбляють кан╕йц╕в... Мабуть м╕сцев╕ ╖м немало лиха роблять. А тут ти, ведм╕дь драний, ╖м кв╕тники пошкодив! Що ти хот╕в у в╕дпов╕дь? Меду ╕з молоком?

Першосв╕т хот╕в посм╕хнутися, але на обличч╕ в╕добразилась така потворна маска, що хоч плюй в не╖, аби вноч╕ не наснилася. Хлопець спробував встати самост╕йно, трохи похитнувся, проте втримався на ногах.

╤ ми з ним пов╕льно поплентались до Портових вор╕т...


4


...Ледве я замкнув двер╕ та спустився сходами, як до мене п╕д╕йшла Зая Корчакова. Ж╕ночка витерла руки забруднен╕ борошном об св╕й фартух ╕ мило посм╕хнулася. Ямочки на ╖╖ щ╕чках стали б╕льш виразними, роблячи обличчя таким, наче воно св╕титься зсередини. Я нав╕ть на мить завмер, любуючись хазяйкою трактиру.

-А вами, Ратмире, сьогодн╕ ц╕кавилися, - неголосно сказала Зая. - П╕сля ранково╖ колотнеч╕, приходили з М╕ського Приказу.

-Стражники?

-Як╕йсь молодший урядник...

-Один?

-Та н╕... ╕з парочкою пом╕чник╕в... Я ╖х покормила, заспоко╖ла. Вони й п╕шли геть.

-Я вибачаюсь за ту дурну б╕йку, - пробубон╕в у в╕дпов╕дь, в╕дчуваючи, як починаю червон╕ти. - ╤ що ж вони хот╕ли?

-Питали хто та що... зв╕дки... Але я ж ╕ сама не знаю, - чомусь загадково посм╕хнулася ж╕ночка.

-Якщо вам ц╕каво, я можу в╕дпов╕сти.

-Ну це не обов'язково... Я н╕ на чому не наполягаю, - Корчакова потерла к╕нчик свого носа, в результат╕ забруднила його мукою. - А у вас, Ратмире, довол╕ жорсткий... нав╕ть ч╕пкий погляд. Не думаю, що ви матрос торг╕вельного флоту... чи вантажник, яким прикида╓тесь... Я в цьому вже набила руку.

От ╕ кажи п╕сля цього, що ж╕нки не водяться з Н╕хазом. До реч╕, в╕н, кажуть, покровитель кабак╕в, трактир╕в та шинк╕в... Тому ╕ не дивно, що у За╖ такий нюх на людську природу.

-╤ ви н╕чого не сказали тому уряднику? - обережно запитав я.

-Н╕чого... А варто було б?

-Хто зна╓, що та чого варте, - знизав я плечима. - У мене до вас прохання. В к╕мнат╕ залишився в╕дпочивати м╕й товариш. Чи не могли ви приглянути за ним?

-Добре, - хитнула головою Зая. В ╖╖ очах я прочитав ж╕ночий ╕нтерес. - А ви куди ж?

-Треба повернутися до столиц╕... Дещо не зак╕нчив.

-Так вже вечор╕╓. Я б не радила вештатись Торговим Рядом, як зовс╕м стемн╕╓.

-А мен╕, чесно кажучи, не туди... Я до Ратного двору, - сказав, а сам смикнув себе за язика. Ну якого, пита╓ться, б╕сика, ти, Боре, про це сказав? От дурень!

Корчакова н╕як не показала, що ╖й н╕бито це ц╕каво. Вона знову почухала к╕нчик носика ╕ ми з нею мовчки розпрощалися. Я вийшов з трактиру ╕ рушив вб╕к Портових вор╕т.

Ну що, Боре? - питав сам себе. - Спробував перетворитися на непом╕тного "крота"? Всюди встиг в╕дм╕титися, хай йому грець! Бернар тебе ж колись попереджав, що сл╕д спочатку думати, а пот╕м вже д╕яти. А ти лопух ще той!

Але лайся, чи не лайся, в╕дтепер зробленого назад не повернеш. Так що ╖ж насл╕дки ложкою!

Я довол╕ хутко д╕стався брами, минув втомлену стражу, та рушив вже нап╕впустими вуличками Торгового Ряду. В╕дчуття тисняви повернулось, ледь ноги пройшли сотню крок╕в. М╕сце собак та к╕шок зайняли пацюки... Так-так, саме вони боягузливо проб╕гали понад ст╕нами та ховалися в п╕двалах.

А ще на вулиц╕ виповзли пов╕╖. Не треба мати багато розуму, щоб вияснити що то за д╕вки, як╕ солодкаво поглядали на перехожих чолов╕к╕в. Поки сьогодн╕ вештався цим кварталом, встиг почути розц╕нки на ╖хн╕ послуги. Найдешевш╕, кажуть, починалися десь з п'ятнадцяти с╕в╓р╕йських коп╕йок.

-Але за ц╕ грош╕ так╕ пики пропонують, що хай Сарн боронить! - гоготав опов╕дач, ляскаючи себе по боках.

Сонце ще не заховалось, було достатньо св╕тла, проте завелик╕ будинки наводили морок. В╕рн╕ше, т╕нь, яку вони в╕дбивали, робила вуличку схожою на печерний тунель... Я згадував сво╖ мандри на остров╕ Без╕менного, вештання в темних проходах могильних грот╕в, де нас оч╕кувала нежить, ╕ в╕д того нервово смикав себе за одяг, бо руки так ╕ тягнулися до меч╕в, котр╕ начебто повинн╕ були вис╕ти збоку... Лише на площ╕ до мене повернулось в╕дчуття легкост╕ та свободи.

Я знову д╕стався пам'ятника, в╕ддихався та потопав до наступно╖ брами, яка вела в головний квартал, де знаходилась Башта Айденуса. Ворота, в╕рн╕ше про╖зд, на в╕дм╕ну в╕д Портового проходу був зроблений б╕льш акуратно. Та ╕ виглядав пристойн╕ше. Тут не воняло тухлятиною, лайном та ╕ншими "кв╕тковими ароматами". Моза╖ки сцен ╕з життя Святого Тенсеса чергувались ╕з видами давн╕х м╕ст.

Я не затримувався та в╕дносно швидко проскочив прох╕д, вибираючись на величезну площу. ╤ перше, що в╕дразу кинулось в оч╕, це вежа, яка здавалося зд╕ймалася до самих хмар.

Невже, - думаю, - ось там десь наверху знаходиться той Айденус? Ц╕каво, а в╕н взагал╕ виходить до людей, чи сидить, наче арештант?

О, Сарне! Як╕ ж дурн╕ думки в мо╖й голов╕ рояться.

Я приклав до очей долоню та витр╕щився на шпил╕. Навколо головного пов╕льно хороводили величезн╕ пов╕трян╕ л╕хтар╕, як╕ ярко осв╕тлювали прилегл╕ вулички та площ╕.

Буд╕вля мала восьмикутну форму ╕ була складена з гладеньких г╕гантських камен╕в. Вони були так ч╕тко п╕д╕гнан╕ один до одного, що аж-но не в╕рилось. Нав╕ть не уявляю, яким чином можна було присунути до столиц╕ под╕бних велетн╕в. Скор╕ш за все лише маг╕чним засобом... Та ну! От не пов╕рю, що шматок скел╕ можна просто так п╕дняти та перенести... Та нав╕ть перевезти! Це не можливо!.. Т╕льки чаклунство! Т╕льки так! ╤ до шептухи не ходи! - я хлопнув себе по ляшц╕ та рушив дал╕.

Ця частина м╕ста разюче в╕др╕знялася в╕д попередньо╖. По-перше, тут було чист╕ше, а вулиц╕ набагато ширш╕, ╕ вже так не тисло на м╕зки. А по-друге, м╕сцева публ╕ка здавалась б╕льш поважною. Ан╕ галасливих торговц╕в, ан╕ ╕ншо╖ брат╕╖. Все довол╕ чемно, розм╕ряно... По вулицях гуляло чимало франтуватих ельф╕в та не менш хизувато разодягнених людей... Були й г╕берл╕нги. Вони ходили невеличкими групками, демонструючи повну в╕дсторонен╕сть ╕ байдуж╕сть, наче навкруги н╕кого окр╕м них ╕ не було.

Взагал╕, мене Новоград починав... Як би це пом'якше сказати? Дивувати? Н╕... н╕... Скор╕ш розчаровувати. Зам╕сть того, щоб по╓днувати, це м╕сто народжувало ще б╕льш╕ протир╕ччя та поглиблювало розколи.

М╕сцев╕, та ╕ т╕, що прибули сюди за кращою долею, стрибали один перед ╕ншим, наче блохи. Топили сус╕д╕в в "багнюц╕", аби самим вибратись вище них... Тьху! Н╕хазове плем'я!

В╕дразу пригадалось п╕дслухане в Торговому Ряд╕, коли якийсь чванливий товстун ганив вб╕к тих же г╕берл╕нг╕в.

-Будинки? - нахабно посм╕ювався в╕н. - Ой не см╕ши! От╕ дивакуват╕ бочки? Ти ╖х назвав будинками? Так собаки в кращих будках живуть, н╕ж т╕ г╕берл╕нги!

Або розмова двох ж╕ночок б╕ля яко╖сь крамнички, де одна з них повчала подругу, як п╕дчепити "багатого мужичка".

Чуж╕сть... хизування... груб╕сть... черств╕сть... честолюбство... чванство... Так можна стояти та перел╕чувати ус╕ вади, що ╕снують в св╕т╕, аж до ноч╕. ╤ отже вс╕ вони будуть тут, в столиц╕, ледь не у кожного третього.

Я озирнувся та побачив в к╕нц╕ одн╕╓╖ з широких вуличок довол╕ гарну буд╕влю. Скор╕ш за все, то був собор. Ц╕каво, чи не про нього тод╕ розпов╕дала ельф╕йка в каплиц╕? - промайнуло в мо╖й голов╕. - Може д╕йсно туди варто сходити?

Я розгублено зробив пару крок╕в та тут же отримав поштовх в плече в╕д якогось перехожого. В╕н сердито пробурчав якусь лайку та п╕шов соб╕ дал╕. Я на мить розгубився, та ледве в╕дступив вб╕к, як ╕ сам в свою чергу налет╕в на якусь ж╕нку. Вона голосно зойкнула ╕ сердито втупилася на мене.

-Вибачте, - промовив я. - Тут така штовханина...

-А ти рота не роззявляй! - р╕зко в╕дпов╕ла ж╕нка.

╥╖ обличчя було довол╕ красивим. Але ця красота скор╕ш примушувала напружуватись, н╕ж доброзичливо посм╕хатися. М╕дно-руде розпущене волосся, що спадало на плеч╕... тонк╕ брови, суворий погляд холодних очей... горда постава... ╕ б╕ла-б╕ла шк╕ра... Тако╖ ще не бачив. Наче молоко.

Я позадкував ╕ знову пробубон╕в вибачення.

-Дай мен╕ руку! - раптом наказала ж╕нка. - Нумо!

Чомусь послухався та простягнув ╖й свою бруднувату долоню.

-Хм! - ж╕нка примружилася, розглядаючи ╖╖. Вона ще рази три хмикнула, а пот╕м заявила: - Тво╓ майбутн╓ дуже туманне...

Овва! Ще мен╕ цього не вистачало!

-А ви хто така? В╕щунка? - запитав я, дивлячись в темно-с╕р╕ ж╕ноч╕ оч╕.

Зараз почне грошики вимагати, мовляв, а давай погадаю. Балагана вистава, хай йому грець! От не можна ходити по новоградським вуличкам, щоб не зустр╕ти якусь халепу.

-Хм... Не спод╕вайся, що компас Покровителя вкаже тоб╕ в╕рний шлях, - бурмот╕ла ж╕нка. - Ти гра╓ш з╕ сво╓ю долею.

-╤ все це видно на долон╕? - ╕рон╕чно спитав я.

-Майже... майже, людина без шрам╕в...

╤ ось тут я завмер. Як вона мене назвала?

-╢лизавета Баришева! - заявила ж╕ночка, в╕дпускаючи мою долонь. - Це мо╓ ╕м'я. А тебе як звуть?

-Б-б-б... Ратмир...

╢лизавета чомусь хмикнула та з╕щулилась. В н╕й в╕дчувалася якась нервозн╕сть... якась напружен╕сть... Може це через ╖╖ погляд? Була в ньому якась ненормальн╕сть...

Раптом з╕ниц╕ Баришево╖ неймов╕рно розширилися. Ох, скажу, ╕ перелякало це мене. Невже людина здатна сама керувати сво╖ми з╕ницями?

Ж╕нка гордовито посм╕хнулася ╕ промовила:

-Отже, ти Ратмире... Рат-ми-ре... Нехай так... хоча це ╕м'я тоб╕ не пасу╓... То з яких брат╕в будеш? З Умойру? ╤нгосу? Темноводдя?

-Брат╕в? - мен╕ здалось, що я почув саме це слово.

-Так, брат╕в...

Скор╕ш за все мова йшла про земляцтва. Вона мабуть вважа╓ мене членом одного з них.

-Я сам по соб╕! - заявив Баришев╕й.

-Сам?.. Хмм... Отже, Ратмире... ти сам по соб╕...

Уривчаст╕сть ╖╖ фраз виглядали схожою на накази. Пухк╕ червон╕ губи ╢лизавети некрасиво скривилися ╕ вона раптом заявила:

-Я - пров╕сник. Проте говорю тоб╕ прямо, що не кожному розпов╕даю його майбутн╓... не кожному допомагаю з його шляхом...

-А х╕ба можна знати чи╓сь майбутн╓? Зда╓ться мен╕, нав╕ть Велик╕ маги цього не вм╕ють.

Нарешт╕ я себе трохи опанував.

-В╕рити мен╕, або не в╕рити - тво╓ право! - заявила ╢лизавета. ╥╖ з╕ниц╕ повернулись до нормальних розм╕р╕в. - Але заковика в тому, що насправд╕ ми вс╕ здатн╕ передбачати майбутн╓... власне майбутн╓... ╕ корегувати св╕й житт╓вий шлях... Просто в силу деяких обставин не завжди те розум╕╓мо.

-╤ я також можу? - ╕рон╕чно спитав у пров╕сниц╕.

-Можеш! ╤ робиш! - з викликом заявила ╢лизавета. - Ти кожного дня плану╓ш як╕сь д╕╖... кожного дня ╕нту╖тивно робиш те або ╕нше, а пот╕м поясню╓ш друзям, що тоб╕ пощастило... що це доля посм╕хнулась... А насправд╕ несв╕домо користу╓шся власними силами, як╕ прихован╕ в тво╖й природ╕... Це ╓ у вс╕х нас!

-Ну, можливо... Проте не раз, ╕ не два, ╕ нав╕ть не три бува╓ таке, що мене сп╕тка╓ невдача. Чи то бува щось втратив, або сталася якась неоч╕кувана непри╓мн╕сть... Горе, нарешт╕! Як в такому випадку бути? Де мо╓ передбачення? Куди воно дивилося?

-Невдач╕ не завжди невдач╕! Якщо треба зал╕зти в р╕чку, щоб перебратися на ╕нший б╕к, то так треба ╕ зробити...

-Щось складнувато для мого розум╕ння... Як╕сь с╕м м╕шк╕в гречано╖ вовни, не ╕накше!

-Хочеш прост╕ше? Ну от уяви, що ти зламав ногу, впавши з коня. При тому звичайно почнеш скаржитися, кажучи вс╕м про нещасний випадок... або щось на кшталт того... А дивлячись б╕льш ширше, ти зможеш побачити дещо ╕нше. Наприклад, що тебе не забрали на в╕йну через кульгав╕сть...

-Ох! Ну ╕ похмуру ж картинку ти намалювала! А взагал╕ в народ╕ в таких випадках кажуть, що нема╓ лиха без добра... бо ми вс╕ схильн╕ шукати як╕сь при╓мн╕ш╕ реч╕, нав╕ть в поганих справах... Ось так! - п╕дв╕в я риску.

-Правда буття в тому, що ми сам╕ в усьому винн╕... До реч╕ бува ╕ так, що ╕нод╕ потр╕бно якби стр╕ла ворога встромилася в тво╖ груди, - ╕ ╢лизавета раптом тицьнула пальцем мен╕ в ребра. ╤ тицьнула так боляче, наче д╕йсно в груди встромилася стр╕ла. - В такому випадку з коня не падають, ╕ ноги не ламають.

Вона п╕дморгнула та дивакувато посм╕хнулась.

-Якого б╕су? - вирвалося в мене. - Ти про що таке кажеш?

-Про виб╕р шляху, - ╕ ж╕ночка знову чомусь тицьнула мен╕ в груди.

-Отже, ти хочеш сказати, наче пад╕ння з якогось там примарного... з того клятого коня було... було заплановано саме мною? ╤ ногу я зламаю навмисно? - нахилився до Баришево╖. ╤ тут же роздратовано видав: - Та то дурня якась! Це хто ж при здоровому глузд╕ стане шкодити самому соб╕? ╤ до чого тут передбачуван╕сть? Якщо я все ж залишився живий, звалившись з коня... або даху... то зазвичай в тому вс╕ бачать руку Сарна... або прихильн╕сть Покровителя. Тод╕ кажуть, що це вони в╕двели б╕ду.

╢лизавета н╕чого не в╕дпов╕ла. Вона прибрала руку, що зображувала стр╕лу та знову з╕щулилася. ╥╖ з╕ниц╕ на мить розповзлися та швидко повернулися до нормального стану.

-Це дурн╕ розмови! - повторив я.

╤ чого, думаю, зчепився з ц╕╓ю Баришевою? Вибачився б та йшов би соб╕ дал╕ по власних справах.

-Ти так кажеш, бо бо╖шся визнати мою правоту! - заявила ж╕нка.

-Хм! Ще чого!..

-Ти сл╕по слуха╓шся натовпу, який на╖вно вважа╓, наче все добре, що з нами трапля╓ться, це воля Сарна, а погане ж приписують Н╕хазу. А м╕ж тим, ще раз повторюся, все лише обумовлено нашим вибором... нашою волею...

-Та всратись не встати! - чомусь розсердився я. Верземо один одному казна що! - Ну добре, от наша зустр╕ч це тод╕ що? Те ж м╕й план? Чи тв╕й? Хто його передбачував, га?

-Очевидно, так було треба, щоб ти знайшов мене.

-Тобто? Кому треба?

-Тоб╕...

-╤ нав╕що? - у╖дливо запитав я.

-Бо бажа╓ш д╕знатися напрям власного шляху...

-Отаке! Я що ж, виходить заблукав, раз прошу допомоги? - мен╕ чомусь стало см╕шно. Зда╓ться, я натрапив на м╕сцеву божев╕льну. - Якось це не зроста╓ться з розпов╕дями про передбачуван╕сть. Тоб╕ так не зда╓ться?

-Чи заблукав, чи розгубився... Хтозна! Проте скажу тоб╕, як зазвичай в╕дпов╕дають г╕берл╕нги: "Твоя Нитка ще тчеться".

-В тво╖х словах чу╓ться якась невизначен╕сть! - я хот╕в йти геть, бо не бачив сенсу в╕д подальшо╖ розмови.

Баришева очевидно теж не збиралась мене затримувати. Вона все ще дивакувато заглядала в мо╖ оч╕, а пот╕м неголосно додала:

-Тв╕й талант, Ратмире, знадобиться вс╕м: ╕ людям, ╕ ельфам, ╕ нав╕ть г╕берл╕нгам. Вс╕ вони тебе попросять про щось важливе... Якщо ти ризикнеш та викона╓ш ╖хн╕ прохання, то д╕зна╓шся про власне минуле.

-Овва! Так я ще ╕ свого минулого не знаю! - кинув ж╕нц╕, а сам, чесно кажучи, вкрився липким потом. Треба не подавати виду, що я розгубився. - Слухай... слухай... а це не забагата платня за таку та╓мницю, як мо╓ минуле? Вс╕м допомагати... то мене на под╕бне не вистачить.

-Жартуй, жартуй! Але з часом ти згада╓ш мо╖ слова...

Баришева розвернулася ╕ п╕шла дал╕.

-До реч╕, - вона на мить зупинилася ╕ кинула в м╕й б╕к, - Церква тоб╕ не допоможе. Можеш поки не посп╕шати до покаяння.

Я стояв ошелешений. Мало того, що вона назвала мене людиною без шрам╕в, натякнула про загадкове минуле, так ще ╕ про церкву сказала. Треба все ж спитати ╖╖ прямо, що це д╕╓ться!

-Геть з дороги! - заволав чийсь незадоволений бас.

Я ледве встиг притиснутися до кам'яно╖ ст╕н╕, як повз проскакав якийсь заг╕н озбро╓них людей. Вони нав╕ть не скинули швидкост╕, наче навколо н╕кого ╕ не було.

Ледь отямився, як зрозум╕в що Баришево╖ вже н╕де не видно. Я сердито плюнув та спитав у найближчого перехожого, куди йти, щоб потрапити до Ратного двору.

-Куда? - нахабно посм╕хнувся той. - А ти отк╓ль?

-А що? - не второпав я.

Чолов'яга оглянув мене з н╕г до голови. Пот╕м голосно розреготався та п╕шов соб╕ дал╕, так ╕ не сказавши де шукати Ратний дв╕р. Я стояв, наче обпльований, дивлячись чолов'яз╕ в спину. А в╕н демонстративно поправив св╕й плащ, на якому були вишит╕ меч ╕з орлом, що сид╕в на рук╕в'╖, та гордовитою ходою потопав вб╕к далекого собору.

-Останн╕й лег╕он Кан╕╖, - проговорив ╕нший чолов'яга, який стояв осторонь та чухав потилицю. Його також ледь не збив той нахабний заг╕н.

Судячи з одягу, це був один ╕з столичних глашата╖в.

-Що ти кажеш? - наблизився я до нього.

-Кажу, що тв╕й сп╕вбес╕дник з в╕домо╖ в Новоград╕ г╕льд╕╖... Вона зветься "Останн╕й лег╕он Кан╕╖". У них, м╕ж ╕ншим, непоганий флот... потужн╕ корабл╕... Ти не звертай уваги, що в╕н так до тебе. Просто побачив... е-е-е... просту людину, яка шука╓ Ратний дв╕р, от ╕ приндиться.

Глашатай явно хот╕в сказати не "проста людина", а дещо б╕льш образливе, проте вчасно втримався.

-А ти п╕дкажеш, де Ратний дв╕р шукати? - спитав я у нього.

-П╕деш за р╕г, там ще з п╕вверсти уздовж вулиц╕, ╕ притопа╓ш прямо до здоровезних вор╕т. Це ╕ ╓ Ратний дв╕р... А ти, друже, чого там шука╓ш?

-Та так... хочу спитати про навчання...

Глашатай посм╕хнувся. Йому, мабуть, також було дивно бачити простецького хлопця, який буц╕мто збирався всунутися до Ратного двору. Зараз почне розпов╕дати, мовляв, туди важко потрапити... або - не вс╕х беруть... треба багато грошей... зв'язки...

Але ж я туди йшов не власну долю влаштовувати, а Першосв╕тов╕. Хто ж винен, що цей лопух в перший же день потрапить в халепу. Спробую д╕знатися що до чого, а там може ╕ поталанить.

-Ну давай, друже, - хитнув головою глашатай.

-Слухай, - нахилився я до чолов'яги та неголосно запитав: - А що кажуть, н╕бито в Гор╕шку якась б╕да трапилась?

Глашатай напружився.

-Е-е-е... а ти зв╕дки... е-е-е.., - замекав в╕н, боягузливо озираючись навс╕б╕ч.

-Знайом╕ вояки розпов╕ли, - п╕дморгнув я.

-Ну... е-е-е... мало хто зна╓, що там д╕йсно ко╖ться...

-А в приказах що ж? Мовчать? Н╕чого не кажуть?

Глашатай знизав плечима. Я бачив, що в╕н хоче втекти в╕д мене, бо вочевидь тема розмови не дуже при╓мна.

-Ти це... йди-но, - махнув рукою м╕й сп╕вбес╕дник. - А то вже темн╕╓.

Сказав, ╕ сам жваво рушив на протилежний б╕к вулиц╕, а вже зв╕дти попрямував до головно╖ площ╕. Я озирнувся, в╕дм╕тив, що вже д╕йсно почина╓ сутен╕ти, тому поквапився д╕статися Ратного двору. Десь за чверть години д╕йшов до невеликих арочних вор╕т, б╕ля яких несли службу четверо солдат.

-Куда прьош, б╓столоч? - один з них став у мене на дороз╕.

-Ст╕й-но, друже! - прип╕дняв я руки, демонструючи миролюбн╕сть. - Я т╕льки дещо д╕знатися.

-Ч╓во т╓б╓? - горланив вояка. - Тракт╕р? Так он сл╓ва, за углом...

-Та до чого той трактир? Скаж╕ть, хлопц╕, з ким можна ╕з начальства поговорити з приводу вступу до...

Охоронники розреготались, так ╕ не дав мен╕ зак╕нчити фразу. Мабуть, все ж я д╕йсно виглядаю дурнувато, тим паче б╕ля цього м╕сця.

-Провал╕вай! - зло кинув другий охоронець. - У т╓бя д╓н╓г н╓ хват╕т сюда попасть! Тут н╓ вс╓м дворянам по карману...

-╤ ск╕льки ж воно кошту╓?

-Дорого!.. Слушай, а ти шо ж, в начальсвующ╕╓ люд╕ р╓ш╕л подаца? - насм╕шкувато спитав перший чолов'яга. - Пр╓дставляю ету карт╕ну: голожопий засран╓ц команду╓т полком!

╤ знову регочуть, аж за животи хапаються.

Боре, чим ти взагал╕ думав, коли перся сюди? От на╖вна душа!.. Та н╕, скор╕ш дурень безмозкий!

-Так ви когось покличете? - сердито спитав я. Рука потяглась до пояса, але зупинилась, ледь пригадав, що ходжу без збро╖.

-╤д╕, м╕л ч╓лов╓к! - промовив трет╕й охоронець, подивившись на мою застиглу руку. - ╤д╕ от гр╓ха...

Сперечатися ╕ нариватися я не став. Зрештою так н╕чого не вир╕шити... Треба ╕накше... Як само, поки не знаю... але придумаю...

Я розвернувся та п╕шов було назад, але раптом зрозум╕в, що зголодн╕в. Тому рушив за р╕г, аби повечеряти в трактир╕.

Ото, скажу вам, м╕сце! На в╕дм╕ну в╕д закладу Корчаково╖, т╕сне та ще й душне. В╕конця, що в казематах. Народу, правда, поб╕льше, але у вс╕х так╕ п╕дозр╕л╕ пики, що т╕льки й приглядай за гаманцем. Д╕вки, як╕ обслуговували в╕дв╕дувач╕в, були б╕льш "виразн╕". Я б додав - аж занадто "виразн╕". Це в╕дчувалося не т╕льки в повед╕нц╕ та мов╕, але й в одяз╕.

Мен╕ раптом спало на думку: чи не тут Першосв╕т випивав? Якщо так, то не дивно бачити насл╕дки под╕бного його "в╕дпочинку". З таких м╕сць можна не т╕льки без штан╕в вибратися.

Хоч у трактир╕, як то кажуть, яблуку н╕де було впасти, я все-таки примудрився знайти невеличке м╕стечко б╕ля сход╕в. Обережно опустив св╕й зад на криву лаву, слухаючи як вона жал╕бно заскрип╕ла. Тут було темнувато, нав╕ть не дивлячись, що на ст╕н╕ гор╕ла св╕чечка... Ст╕л був якийсь липкий, наче на нього пролили мед. А ще трошки смерд╕ло чимось кислим.

-Чо подать? - нахилилась до мене одна ╕з гарячих рум'янощоких д╕вчат. ╥╖ дебел╕ цицьки ледь не вивалювалися з-п╕д вир╕зу на платт╕.

-Ковбаси... смажено╖.., - я втупився в ж╕ноч╕ принади. - Пива...

Д╕вчина оглянула мене сво╖м вишколеним очком, оц╕нюючи ступ╕нь платоспроможност╕, ╕ шмигнула геть. Я тим часом огляд╕вся та пом╕тив в дальньому куточку знайоме обличчя. Там сид╕в м╕й старий знайомий - рудий молодий десятник, який збирався у нас з Першосв╕том рекв╕зувати оленя, ╕ якому я пот╕м розбив н╕с. На ньому вже красувалась г╕льд╕йська накидка.

"От встигають же деяк╕! - г╕рко посм╕хнувся я сам соб╕. - ╤ пару дн╕в не минуло"!

-Я ╕ кажу, - почувся голосний бас якогось чолов╕ка, що сид╕в за сус╕дн╕м столом, - що мен╕ поставляти, коли солдати нав╕ть до Гор╕шка не д╕сталися?

Товариш цього червонопикого баз╕ки зробив знак говорити тих╕ше, але той все одно продовжував казати довол╕ голосно:

-Та ну! Завтра про те весь Новоград гуд╕ти буде!.. Як то кажуть, ховай, чи не ховай погане, а воно ж таки гляне!.. Отже я йому одне кажу, а в╕н на мене бичиться... горланить... Мовляв, начебто, терм╕ново перекидають з╕ Свято╖ Земл╕ якийсь полк... ╕ буц╕мто завтра той вже буде стояти б╕ля фортец╕! В одну мить! Ха-ха-ха! Ти таке чув?

Обидва чолов╕ки розреготались.

-Каже мен╕, мовляв, давай, щоб на той час там уже були обози ╕з харчами! - скаржився червонопикий. - А сам руку тягне...

-Чого? Щось треба? - спитав ╕нший чолов'яга.

-Тю! Ну ти да╓ш! Чого хоче, чого хоче... Хабара! - гаркнув цей мужичок. Було пом╕тно, що в╕н вже добряче нап╕дпитку.

Червонопикий продовжував невиразно обурюватися, клянучи якогось столичного чинушу, та чомусь поминаючи недобрим словом то якихось л╕совик╕в, то водяник╕в. Мовляв приндяться та чинять перешкоди, тому приходиться ╕з г╕берл╕нгами зв'язуватись. Та ще через канцеляр╕ю усе проводити.

-От дурн╕! - захитав головою другий. - Невже т╕ г╕берл╕нги не розум╕ють сво╓╖ вигоди?

-Та де! Вперлися рогами... ╕ н╕ в яку! Приходиться угоду оформляти... а ти ж зна╓ш, як в приказах... т╕льки зав'яжись з ними.

Чолов'яга скрушно замотав головою та потягнувся до свого кухля.

Я ж раптом в╕дчув б╕ль... ╕ саме в тому м╕сц╕, куди тицяла Баришева.

Стр╕ла в груди... Ну ╕ н╕сен╕тниця! Взагал╕, та вся розмова з ж╕нкою суц╕льна маячня. Казна-що напатякала, а я ╕ вуха розв╕сив... От х╕ба ми д╕йсно можемо передбачати сво╓ майбутн╓? Х╕ба можемо вибирати напрям власного шляху? А як же обставини? Як же воля бог╕в?

Н╕, я взагал╕ в╕рю в удачу... Як без не╖? Проте вона не така часта гостя в мо╓му житт╕... ╕ вважати ╖╖ неусв╕домленим почуттям передбачуваност╕ майбутнього... таким соб╕ п╕дкажчиком напряму мого руху... Та ну! Ти хоч сам, Боре, не верзи казна-що!

-Та чи де бачене таке? - знову почувся голос обуреного постачальника харчу. В╕н почав занадто р╕зко розмахувати рукою. - Дерти ц╕лу "новоградку"! Там т╕╓╖ риби - з мишачу б╕дницю! А прикажчики аж п╕дстрибують... страх, як ╖м грошик╕в хочеться...

-Так скоро мито за торг п╕двищать! - п╕дтакнув його товариш. - ╥й-богу! Сам вчора чув, мовляв, в казн╕ недобори за недоборами. От п╕двищать мито, клянусь Тенсесом!

-Та Н╕хаз з тими недоборами й митами. Все терпимо, коли б не ╖хн╓ хабарництво трекляте!

Тут мен╕ принесли здоровезний кухоль пива та смажену ковбасу. Пахло всенепогано, та ╕ з виду було н╕чого. Проте варто було спробувати того пива, щоб зрозум╕ти - р╕дк╕сна кислятина.

Не встиг я зробити й ковток, як зрозум╕в, що мене пом╕тив рудий хлопчина. В╕н ляснув свого товариша по плечу ╕ голосно прокричав:

-О-о-о! Глянь-ка, ╓щйо одного н╓лйогкая зан╓сла!

А Н╕хаз би тебе забрав! От падлюча пика, пом╕тив таки!

Схилившись один до одного, компан╕я рудого нахаби довго щось обговорювала, при тому ╕нод╕ голосно регочучи. Я зробив вигляд, наче ╖х не пом╕тив та взявся за ковбасу. Пару раз╕в укусив - не сподобалось. Занадто багато жил... Та ╕ з прянощами перебрали.

См╕х став голосн╕шим. Я кра╓м ока пом╕тив, що з-за столу встало четверо чолов╕к╕в разом ╕з рудим заб╕якою. Побрязкуючи збро╓ю, вони попрямували до мене.

Всяк╕й людин╕, в тому числ╕ нав╕ть бандиту, для того щоб зробити що-небудь мерзенне, потр╕бний прив╕д. Хоч ╕ формальний. Така вже природа людей: ╖м завжди необх╕дно виправдання власних д╕й. Ударив когось, наприклад, то вс╕м кажеш наче захищався. Ну ╕ в такому ж дус╕.

Ось ╕ зараз ця четв╕рка в╕дразу в б╕йку не пол╕зе. Я в тому впевнений. Спочатку почнуть задиратися, а вже пот╕м скористуються нагодою.

Отже, б╕йки, мабуть, не уникнути... Слухай, Боре, а от ц╕кава р╕ч: щоб зараз сказала Баришева? Невже все також натякала, наче це я запланував б╕йку? - в╕д под╕бно╖ думки ледь не розреготався.

Чолов╕ки наблизились, стали навколо мене. Дво╓ розташувалися з бок╕в, трет╕й - за спиною. А попереду, звичайно ж, рудий десятник.

-Ну, здарова! - бадьоро вигукнув в╕н. Зда╓ться хлопчак прийняв неабияку дозу гор╕лки. В╕дразу хоробр╕сть в дуп╕ заграла. - Помн╕ш м╓ня?

Якщо я якимось чином викручусь, не дам приводу, то ця зграя випивох не зможе в╕дкрито напасти в трактир╕. А швидше за все п╕дстереже мене в темному провулочку, де не буде св╕дк╕в ╖хн╕м падлючим справам. Мабуть, все ж л╕пше мен╕ бити ╖м пики на людях... бо хтозна, як воно пот╕м повернеться.

Я в╕дпив пива (в╕рн╕ше т╕╓╖ кислятини, що звалося пивом), при тому вдаючи наче слухаю пот╕шну п╕сеньку м╕сцевого грошового музики.

-Ей! Я к т╓б╓ обращаюсь! - стукнув рудий по столу. В╕н хот╕в надати сво╓му голосу мужност╕, а зам╕сть того нав╕ть пискнув в к╕нц╕ фрази.

Зараз я знову зроблю вигляд, буц╕мто його не чую... ╕гнорую... В╕н схопить мене за грудки, тим самим вже на крок виявиться ближче до сво╓╖ мети, тобто - набити мен╕ пику. Неповага це реальний прив╕д для сутички. А якщо додати сперечання, то шанс╕в отримати стусан╕в буде б╕льше.

-До мене? То ж я чую, хтось пищить... думав миша проб╕гла, - кинув хлопцю.

-Помн╕ш м╓ня?

-А повинен?

-Дурачка валя╓ш?.. Ну-ну! Уж╓ забил, как мясо олен╓й крал? - рудий поставив руки в боки.

Отже, в╕н ма╓ нам╕р мене звинуватити. Судячи з усього, я повинен "закип╕ти".

-У кого? - спок╕йно питаю у хлопця.

-Что "у кого"? Ти у нас мясо воровал!

-Де це "у нас"? - в╕дпов╕даю питанням ╕ майже йому в тон, але спок╕йно, наче н╕чого ╕ не трапилось.

-Бляяя! На остров╓!

-Чи╓му остров╕? Тво╓му, чи якому?

-Н╓ строй тут дурачка!

-Та я серйозно не можу зрозум╕ти, у кого ╕ де я м╕г вкрасти м'ясо... Це по-перше. А по-друге, зв╕дки в тебе власний остр╕в? Ти що, типу Айденус? Великий Маг?

Я в╕дпив пива, перифер╕йним зором в╕дзначаючи д╕╖ п╕дручних рудого десятника. Вони все ще чекали наказу, чи якогось знаку, щоб кинутися на мене. А навкруги, дивлюсь, вже м╕сцев╕ босяки та голодранц╕ почали збиратися. Оч╕кують на виставу.

Рудий, зам╕сть того, щоб лаятися, чомусь почав пояснювати, при тому довол╕ довго й плутано, що я неправий. В╕н так намагався довести власну точку зору, що аж розчервон╕вся. А я все попивав смердючу кислятину та продовжував робити вигляд, наче слухаю музику.

-Ей! - хлопчина смикнув мене за плече. - Я с к╓м тут говорю? Ти шо ж, м╓ня н╓ уважа╓ш?

О! Почалось! Нарешт╕ хоч щось народив. Тепер треба оч╕кувати на...

Не встиг я додумати, як дво╓ чолов╕к╕в, що стояли ╕з фланг╕в, схопили мо╖ руки ╕ щосили притиснули ╖х до столу. Трет╕й, який ховався за спиною, нал╕г на плеч╕, не даючи мен╕ можливост╕ п╕днятися.

Оце я про╜авив початок б╕йки... Зараз рудий мен╕ н╕с розквасить. Юшкою заллюся, це як пити дати!

Я не чинив опору ╕, по-мо╓му, це змусило нападник╕в трохи занервувати. Зробивши вигляд, що тиск на плеч╕ змушу╓ мене опускатися до столу, я нахилив голову ╕ потягнув чолов╕ка позаду себе вниз. В╕н п╕ддався та нал╕г сильн╕ше. Рудий тепер не м╕г вдарити по обличчю, бо заважав ╕ ст╕л, ╕ його напарник, який тримав мене за руку.

-А ну-ка, подн╕м╕т╓ етого засранца! - бадьоро прокричав хлопець, при тому закачуючи рукав на правиц╕.

Я вперся ногами ╕ вскочив, одночасно в╕дкинувши голову назад. Потилиця глухо луснула у щось м'яке. Пролунав хруск╕т та майже ж╕ноче: "Ай-й-й!" Зда╓ться вмазав по носу... Я знову р╕зко нахилився ╕ також р╕зко вскочив, в╕дкидаючи голову назад. Цього разу удар вийшов потужн╕шим ╕ чолов'яга, голосно лаючись, з╕скочив з мо╖х плечей. Боковим зором я пом╕тив його ногу ╕ з ус╕╓╖ сили в'╖хав в кол╕но. Жал╕ти не став: зламаю так зламаю!

Ох в╕н ╕ заверещав! Наче свиня перед смертю.

Це в╕двол╕кло ╕нших нападник╕в. Я скористався ╖хньою розгублен╕стю та вр╕зав по кол╕ну тому, що був праворуч. В╕н зойкнув, звалився на дерев'яну п╕длогу... Отже, м╕й правий кулак зв╕льнився.... В╕н ╕з смачним плямкаючим звуком влет╕в в н╕с чолов'яз╕, що стояв л╕воруч.

П╕д ним щось при╓мно хруснуло. Це, зда╓ться, передн╕ зуби...

Я схопив св╕й кухоль та жбурнув в обличчя рудому. В╕н влет╕в йому в л╕ву брову ╕ в╕дразу розколовся на дв╕ частини. Хлопець рухнув, наче м╕шок. Стрибок, я опинився б╕ля т╕ла та жорстким ударом п'яти зламав йому ключицю.

У трактир╕ повисла така тиша, що було нав╕ть чутно, як б╕ля в╕конець дзижчать мухи. Народ розступився ╕ тут мен╕ назустр╕ч вийшли ще тро╓ чолов╕к╕в, товариш╕ оцих стогнучих нападник╕в.

-Непогано, - сказав один з них. Чорна борода, коротке волосся, кривий н╕с. Мабуть, переламаний у давн╕х б╕йках. - Непогано... Я ж казав, що в╕н не отой темновод╕нський лопух... Було в╕дразу пом╕тно.

Судячи з останн╕х сл╕в, "темновод╕нський лопух" м╕г оказатися Першосв╕том. Отже, це йому тут пику начистили.

-Ну? - чолов'яга закотив рукава та вийшов наперед. - Правил нема╓?

Ох-ох-ох... А з цим бороданем запросто так не впора╓шся. Видно, що бита голова. Одне мене радувало, що в╕н не хапався за зброю.

Перший удар я пропустив. Кулак влет╕в в жив╕т, вибиваючи пов╕тря з леген╕в. Я рефлекторно закрив руками обличчя ╕, треба сказати, вчасно, бо кол╕но бороданя стр╕мко попрямувало в мо╓ п╕дбор╕ддя. Я покотився по п╕длоз╕, ч╕пляючи лави ╕ н╕жки столу. Щось звалилося на голову, ляснуло по спин╕ та плечах.

Фух! Головне, Боре, п╕днятися на ноги... Нумо, зараза ти така! Вставай!

В╕ддихатися було важко. Удар був достатньо м╕цним... Щоб виграти час, я прослизнув п╕д сус╕дн╕м столом ╕ схопився на ноги.

На руц╕ одного з товариш╕в бороданя блиснув кастет.

-Як ти там казав? - кинув я, намагаючись привести дихання в норму. - Правил нема╓?

Л╕ва рука схопила з╕ столу глиняний кухоль ╕ тут же не замахуючись жбурнула його в найближчого супротивника. В╕н закрився руками, а я перестрибнув через ст╕л.

Удар... тримай другий... а ось тоб╕ трет╕й! - я махав кулаками з╕ швидк╕стю в╕тру. Прис╕в... знову удар... попав в печ╕нку... а пот╕м п╕дскочив ╕ зверху в щелепу...

Бородань застогнав та ос╕в на п╕длогу. Тут п╕дскочили дво╓ ╕нших... пам'ятаю, як перед самим носом пролет╕в кулак ╕з кастетом... Я плазом звалився на спину, намагаючись увернутися в╕д нього. Чолов'яга нахилився вперед ╕ отримав удар обома ногами в жив╕т. Його тут же в╕дкинуло кудись за сходи.

Я вже н╕чого не в╕дчував: ан╕ болю, ан╕ втоми. Нав╕ть думки кудись заховалися. Весь св╕т перед очима крутився, буц╕мто скажений собака за сво╖м хвостом.

Схопився з останн╕м, трет╕м чолов'ягою. В╕н до реч╕ вже встиг об╕йти мене з флангу ╕ завдав два р╕зких удари, ц╕лячись то в голову, то в жив╕т. Перший я ледь не пропустив, лише якимось чудом п╕дставив плече... А другий встиг перехопити ╕ в╕дразу ж в╕дпов╕сти л╕ктем, ц╕лячись в похмуру пику. Було чутно, як клацнули щелепи ╕ противник завалився навзнак.

Тут "ожив" бородань. В╕н зм╕г п╕двестись та окинув оком поле бою.

-Овва! Н╕чого соб╕! - облизав чолов'яга губи. - Давай-но, хлопче, заспоко╖мося... Ти вже дов╕в, що ми помилялися...

╤ в╕н опустив руки. В цю мить хтось прокричав:

-Б╓р╓г╕сь! У н╓во нож!

Бородань зрозум╕в, що ховатися б╕льше нема╓ сенсу. В його правиц╕ блиснув н╕ж. ╤ скажу вам - чималий.

-Спод╕ваюсь, в╕дтепер ти розум╕╓ш, чим все ск╕нчиться? - промовив я йому, облизуючи пересохл╕ губи.

-Розум╕ю, - прошип╕в чолов'яга у в╕дпов╕дь.

В╕н зробив перший випад. Це була перев╕рка. Я лише подовжив дистанц╕ю, яка розд╕ляла нас. Бородань ощирився та зробив крок вперед. В╕н знову атакував, а я знову ж в╕дступив, намагаючись при тому загортати л╕воруч. Так ми "протанцювати" десь хвилину. Першим не витримав бородань. Чолов'яга перейшов к активному наступу, мен╕ ж залишалось спробувати не поранитись.

В╕дступ... уворот... стрибок л╕воруч... В якийсь момент нападник в╕дкрився ╕ отримав удар по ребрам. В наступну мить я перехопив його руку, затиснув ╖╖ в замок та вивернув. ╤ вже користуючись нею, наче важелем, змусив бороданя пригнутися до полу. Я тиснув, поки не почув характерний хруск╕т. Пот╕м перехопив зброю ╕ в╕дпустив чолов'ягу. В╕н звалився на п╕длогу ╕ застогнав.

-Ти ж пам'ята╓ш - правил нема╓! - зло пожартував я ╕ ув╕гнав лезо трохи вище лопатки. А для в╕рност╕, ударом кулака по рукоятц╕ ножа, вбив його в╕стря в дерев'яну п╕длогу.

Бородань закричав не сво╖м голосом ╕ тут же отримав в╕д мене черевиком по пиц╕.

Я встав, озирнувся ╕ сердито кинув:

-Ще бажаюч╕ ╓?

-А ти вже зак╕нчив? - почулося зв╕дкись здалеку.

Натовп розступився ╕ я побачив на пороз╕ дек╕лька стражник╕в. Серед них стояв високий сухорлявий чолов╕к, одягнений в довгий каптан. Саме в╕н ╕ запитав мене.

В╕дв╕дувач╕ щось зашепот╕ли та розб╕глися, наче таргани. Я лише встиг розчути: "Жуга ╤са╓в! Пйос"!

Зда╓ться, час казати: "От твою мати! Я попав"!

Про Жугу розпов╕дали чимало ╕стор╕й. Здеб╕льшого то були чутки. Але серед них вистачало ╕ правди...

Жуга ╤са╓в, на пр╕звисько Злий Пес, був головою Розшукового Приказу. У мене склалась думка, що небезпечн╕шо╖ людини в Новоград╕ нема╓. В╕н, судячи з усього, людина небувало╖ км╕тливост╕. Щодо розб╕йничого племен╕ - жорсткий, нетерпимий... нав╕ть ╕з тими, хто ╖м допомагав. Казали, що на його рахунку купа загублених житт╕в, чи винних, чи невинних - то вже ╕нше питання.

-Якщо зак╕нчив, - сухо промовив мен╕ ╤са╓в, - то прошу з нами.

В╕н оглянув м╕сце б╕йки, проте, зда╓ться, його ан╕чого тут не вразило. А ось стражники невпевнено переминалися з ноги на ногу.

-Ви хочете мене затримати? - я зробив наголос на слов╕ "мене". - Вважаю, що це зовс╕м несправедливо...

╤са╓в з╕щулився та хмуро хмикнув. Я йому явно не подобався.

-Несправедливо? - перепитав в╕н. - Чому ж?

-А тому, що "проходити ╕з вами" повинн╕ вони, а не я! - запал б╕йки ще не стухнув. Якщо треба, буду в╕дбиватися.

-Оц╕ колоди? - хитнув головою Жуга. - Схоже, ╖м зараз потр╕бна допомога ╕ншого характеру... Отже, семеро проти одного... та ще й з ножом... Бачу, все це не стало перешкодою для тебе. Ну ╕ спритно ж ти ╖х!

-Тод╕ я не розум╕ю причини мо╓╖ затримки. Якщо ви розум╕╓те, що це був самозахист...

-От що, друже, досить сперечатися! Йдемо по хорошому! - ╤са╓в ощирився та подав знак стражникам. ╤ вони поповзли вперед.

Я прикинув розстановку сил. Прорватися кр╕зь двер╕ не вдасться. В╕кна ж занадто вузьк╕, щоб вискочити. Стражники, судячи з усього, церемонитися не будуть: зар╕жуть ╕ на тому к╕нець. А от якщо здамся, то можна буде спробувати вирватися на вулиц╕.

-Добре, - я зробив крок вперед. Ми зустр╕лись ╕з Жугою поглядами. В╕дчуття, наче в╕н намагався заглянути мен╕ в душу. - Я звичайно п╕ду... проте попереджаю в╕дразу, що...

╤ тут мене наче огорнула якась темрява. Останн╓, що пам'ятаю, як стр╕мко почала наближатись п╕длога...


5


...Тупий б╕ль пульсував в район╕ потилиц╕. Саме в╕н прив╕в мене до тями. Я обережно п╕дняв голову, боячись що вона зараз в╕двалиться, або лусне, наче перестиглий гарбуз. Б╕ль посилився, але разом з тим ╕ настала якась ясн╕сть в думках.

Виявля╓ться, я нап╕всид╕в-нап╕влежав в як╕йсь к╕мнат╕ б╕ля ст╕ни на холодн╕й кам'ян╕й п╕длоз╕ з╕ зв'язаними руками й ногами. Тут було замало св╕тла, тому оч╕ не в╕дразу змогли роздивитися обстановку навколо.

-Добряче тебе причастували, - промовив чийсь голос. В ╕нтонац╕╖ незнайомця заграли нотки ╕рон╕╖. - Мабуть, думав: "От вийду зараз ╕з шинку з цими бовдурами-стражниками на вулицю, ╕ тод╕ шукайте в╕тру в пол╕! Дремену св╕т за оч╕". Так?

Я повернувся вб╕к голосу, але нер╕вне св╕тло дохло╖ св╕чки та туман в голов╕ не давали можливост╕ достатньо розглянути чолов╕ка. В╕н сид╕в за величезним столом, склавши руки на грудях наче якась статуя.

-Що, к Н╕хазу, тут в╕дбува╓ться? - запитав я, облизуючи пересохл╕ губи. Б╕ль хоч ╕ неквапливо, але в╕дступав.

-Сам хот╕в би знати! - якось розлого в╕дпов╕в все той же чолов╕к.

Я зм╕г трохи повернутися та, напружуючи з╕р, незабаром зрозум╕в, що перед╕ мною сидить сам Жуга ╤са╓в.

От, Н╕хаз вас вс╕х бодай! Що ж це сталося? Я, виходить, в Розшуковому приказ╕?

Не дивлячись на власну нервозн╕сть, нахабно кинув ╤са╓ву:

-У мене не той настр╕й, щоб словами грати. ╤ ми ж взагал╕ не в балаган╕... врешт╕ решт...

-А ти, друже, бачу не бздун! - Жуга раптом нахилився вперед ╕ втупився в мене сво╖м колючим поглядом.

-╢ таке маленько...

Ну що ж, Боре! Битися, так до к╕нця... А ховати хв╕ст - то собача доля.

╤са╓в встав та неквапливо наблизився. Лежачи на п╕длоз╕, мен╕ здавалося наче його ф╕гура була занадто високою. Ледь не до стел╕.

-Ратмире, Ратмире... ╤ який же ти, к Н╕хазу, Ратмир! Адже насправд╕ тво╓ ╕м'я Бор! - промовив Жуга. Це була скор╕ше констатац╕я факту, н╕ж простор╕кування.

-Можливо, - проц╕див я кр╕зь зуби. Те, що знали мо╓ справжн╓ ╕м'я ще б╕льше насторожувало.

-Ммм... Д╕йсно, що "можливо"... Ти нав╕ть не уявля╓ш, наск╕льки близький до правди. Зна╓ш, куди потрапив?

-Не дурний-бо... Це Розшуково╖ приказ.

-Точно так, - недобре посм╕хнувся Жуга. - До реч╕, за тебе вже приходили замовити сл╕вце... Ельфи... Т╕ ще пронири. Вже д╕зналися, що ти тут... Проте саме по соб╕ це не дивно, адже на тому загадковому... та╓мничому остров╕ ти виявив вбивць Клемента д╕ Даз╕р╓... Виявив та вбив ╖х за негласним проханням Аманди.

-╤ що? - напружився я.

-Виходить, ти н╕бито працю╓ш на родину д╕ Даз╕р╓... Отаку ╕стор╕ю мен╕ зараз ╕ пропонують взяти за факт... Ц╕каво, так?

-Що тоб╕ "ц╕каво"? - я навмисно говорив з неповагою, навмисно тикав. Подивимось наск╕льки вистачить цього Жуг╕.

Той прис╕в б╕ля мене навпоч╕пки. Ми зустр╕лися з ним поглядами.

-Ц╕каво, що це лише один б╕к ╕стор╕╖, - в╕дпов╕в ╤са╓в. - А ось з ╕ншого розпов╕дають не менш захоплюючу казочку.

-Ти про кан╕йську шляхту зараз торочиш?

-Угу... З╕ сл╕в шановного панства, яке ти примудрився образити, будучи на тому клятому остров╕, виходить наче...

-Дай вгадаю. Наче я найманець?

-Найманець... вбивця, який був знайомий з бунт╕вниками. А саме ╕з С╕верськими.

-Овва! Так вони не захищаюсь цю с╕мейку?

Жуга почухав н╕с та загадково хмикнув.

-За пов╕домленнями, - неголосно промови в╕н, - як╕ нам передали до нападу на Клемента ╕ його алод, виходило, наче ти прибув з ╤нгосу... та був рекомендований в заг╕н особливих доручень. Так?

Це перев╕рка, чи що? - промайнуло в голов╕. Тон, з яким ╤са╓в мен╕ все це розпов╕дав, не об╕цяв н╕чого хорошого. Було в тому щось п╕дступне, якась пастка...

-Якщо ти кажеш, то так, - спробував знизати я плечима.

-Ммм... ╢ одна б╕да... В живих вже нема╓ жодно╖ людини, яка тебе рекомендувала!

-Тобто? ╤ що ж ними трапилося?

-Померли! - якось ╕рон╕чно в╕дпов╕в ╤са╓в. - Мало того, ми не змогли найти н╕кого з ╤нгосу, хто би знав тебе особисто... Вс╕ описи непрям╕... Хтось щось чув, та не б╕льше. Ц╕кава розпов╕дь?

-Ц╕кава, - вичавив я ╕з себе. - ╤ що ж, вс╕ листи з рекомендац╕ями несправжн╕?

-Як раз напроти! Справжн╕!

-Так що ж ви хочете?

-Роз╕братися, - Жуга почав ходити туди-сюди, заклавши руки за спину. - Хочу ретельно у всьому роз╕братися. Зна╓ш, Боре, ╓ ще один нюанс, як то кажуть ельфи. Ще одна особлив╕сть... Це зв╕ти деяких св╕дк╕в, як╕ повернулися з острова разом ╕з тобою. За ними виходить н╕бито ти дуже непогано волод╕╓ш мечем, влучно стр╕ля╓ш. ╤ ось ще сьогодн╕ з'ясувалося, що ╕ в рукопашн╕й непогано вправля╓шся... Отже ма╓мо наступн╕ ц╕кавинки. Ти спритний, хитрий, у в╕дм╕нн╕й форм╕... жорстокий до супротивника... непоганий тактик, - все це Жуга перераховував, роблячи крок за кроком у напрямку свого столу. Пот╕м раптом зупинився ╕, повернувшись до мене, кинув: - Оце п╕дготовка!

-Чи не диво! Стр╕ляти, фехтувати... Що там? Битися на кулаках? Сходи в слоб╕дськ╕ шинки, ти там ╕ не таке побачиш.

-Уж пов╓рь мн╓! Я ╕ н╓ так╕х пов╕дал на свойом в╓ку. ╤ кто ж╓ т╓бя, брат╓ц, подготавл╕вал? Точно не ми... не кан╕йци... Ст╕ль не тот...

Жуга сипав ельф╕йськими сл╕вцями. Може хот╕в мене чимось вразити, а може то була його особлив╕сть... Проте через це я не завжди встигав второпати значення сказаних речень. "Тактик", "нюанс", "стиль"... Десь на п╕дсв╕домому р╕вн╕ я н╕бито був близький до розум╕ння, але все ж сердився через под╕бн╕ забаганки ╤са╓ва.

-╤ чий же то почерк п╕дготовки? - спитав я голову приказу. - ╤мперський?

-Можливо, - погодився Жуга. Судячи з його тону, в╕н також розглядав цей вар╕ант. - А можливо ╕ н╕. Бачиш яка заплутана ╕стор╕я?

-Н╕чого заплутаного... То ти сам все ускладню╓ш. Чим прост╕ше пояснення, тим ближче воно до правди. А все ╕нше - в╕д Н╕хаза... в╕н той ще шахрай, вм╕╓ людський мозок припорошити.

-Так де ти навчився под╕бному?

-В б╕йках... то тут, то там... Все приходить з досв╕дом.

-╤ де ж ти набрався того досв╕ду? В яких таких б╕йках? Чи, вибачай, на ╤нгос╕ було де практикуватись? - Жуга повернувся до мене ╕ р╕шуче наблизився. В╕н прис╕в та зв╕дкись витягнув н╕ж. - Так хто ти такий?

-Бор... Я - Бор.

-З╕знайся, ти коли-небудь був на Свят╕й Земл╕?

-Чого я там забув! Битися за церковн╕ забобони?

-Ну, Свята Земля - алод чималий... Це не т╕льки п╕рам╕да Тенсеса, чи джунгл╕ Текуан╕, або болота Тех╕о, - ­з╕щулившись, виблискував сво╖ми знаннями Жуга. ­- Зв╕сно, що в ру╖нах старих м╕ст - М╕ктлан╕ та Ускул╕ - тебе робити н╕чого... А ось на плато Коба... на Ельджун╕ ц╕кавих м╕сць вистача╓. Наприклад в╕льний порт Такал╕к. Там вештаються т╕ ще молодц╕. До реч╕ з ось так╕м же загаром, як в тебе... Ну що скажеш?

-Ще раз повторюю, я не пам'ятаю, щоб в╕дв╕дував Святу Землю! ╤ м╕ж ╕ншим, як бути з рекомендац╕йними листами? Вони ж правдив╕? Нема╓ приводу ╖м не дов╕ряти, так?

-Ну, листи листами... Тут ти, Боре, д╕йсно ма╓ш рац╕ю. Проте твоя особа в╕д того не ста╓ менш загадковою, - Жуга нервово заходив вилицями. В╕н знову з╕щулився та почав спритно грати лезом. - Що ж, друже, ми будемо з тобою робити?

-Слухай, давай припинемо ходити околясом! Якщо ╓ пропозиц╕я, то я уважно слухаю.

-А якщо нема╓?

-Як нема, то й дарма! Якщо так, тод╕ й нар╕кай на себе. А мен╕ байдуже...

-Байдуже? Чим б╕льше за тобою спостер╕гаю, тим б╕льше переконуюся в тво╖й небезпечност╕... для людей... Ти розум╕╓ш кому загрожу╓ш? - Жуга перестав гратися ножем ╕ вказав ╖м на мене.

-Я багато чого розум╕ю... Наприклад, що нас тут лише дво╓. ╤ це неспроста.

Жуга посм╕хнувся, але одними очима. Зда╓ться, останн╓ зауваження його чимось порадувало.

А мен╕ ж раптом на пам'ять прийшла одна з тих м╕льйонних чуток, якими году╓ться новоградськ╕ обивател╕. Говорили, що ╤са╓в якось п╕ймав свою дружину "на гарячому". Але не в приклад ╕ншим не став битися з коханцем, судитися з ним, чи тягнути його в холодну, а лише схопивши обох за петельки, вигнав аж-но за околицю м╕ста, при тому попередивши п╕д страхом смерт╕, щоб тут, в столиц╕, ан╕ один, ан╕ другий н╕коли б╕льше не з'являлися. З тих п╕р н╕ його зрадниц╕-дружини, н╕ ╖╖ полюбовника в Св╕тол╕сс╕ не бачили. Сам же Жуга згодом взяв до себе с╕м'ю того самого коханця - молоду ж╕ночку та ╖╖ двох малол╕тн╕х доньок. ╤ з тих п╕р вони разом живуть у нього в будинку, наче справжн╕с╕нька родина. Д╕точки, кажуть, ╤са╓ва величають татом, наче р╕дного батька.

Пам'ятаю, як мене здивувала ця ╕стор╕я. Аж занадто то було схоже на байку... При тому вона сильно в╕др╕знялася в╕д т╕╓╖ картини, що намалювалась в мо╖й уяв╕, п╕дпитанною м╕ськими чутками. Не в╕рилося, буц╕мто Жуга м╕г под╕бне зробити. Хоча... хоча чого в житт╕ не бува╓! ╤ жук свистить, та й бик л╕та╓...

-Отже, вважа╓ш, що ми з тобою наодинц╕ неспроста? - тихо спитав голова приказу.

В╕н раптом нахилився та перер╕зав мотузки на мо╖х руках, а пот╕м ╕ на ногах. Я в╕дчув, як в╕дразу закололо в к╕нц╕вках, немовбито в них впилась тисяча голочок.

-Частково, ти ма╓ш рац╕ю, - заявив ╤са╓в. - Присядемо до столу?

Я неохоче п╕дв╕вся. П╕сля такого напруженого допиту, не особливо гор╕в бажанням бути в╕двертим. ╤ все ж поплентався до дубово╖ лави. Ми прис╕ли один напроти одного ╕ Жуга вкрадливим голосом почав:

-Моя пропозиц╕я дуже проста. Чи не бажа╓ш попрацювати на мене? Скаж╕мо так, зараз не вистача╓ толкових хлопц╕в для роботи в Приказ╕ та╓мних справ... Чув про такий?

-Що? - чесно сажу, що розгубився.

-Почнеш ╕з загону особливих доручень, - продовжував муркот╕ти ╤са╓в. - Тебе ж нав╕ть рекомендували залучити до ц╕╓╖ справи... правда не у нас, але сут╕ це не м╕ня╓... Ну що?

-Вибачай, - все ще розгублено казав я, - однак мен╕ не зовс╕м зрозум╕ло до чого ми йдемо... Ти звеш мене в Розшуковий приказ?

-А що тут дивного?

-Тю! Т╕льки-но ти докоряв мен╕ п╕дозр╕лою п╕дготовкою... ледь не звав хадаганським шпигуном... ╕ раптом такий поворот в ╕нший б╕к!

-Як кажуть ельфи: "Нав╕ть ворога сл╕д тримати п╕д рукою".

Знову ельфи. Чи не занадто Жуга захоплю╓ться цим народцем?

-А якщо я не погоджуся? - прямо спитав у нього.

-Як нема, то й дарма, - посм╕хнувся ╤са╓в. - Вже тод╕ ти вибачай.

-Очман╕ти... З калюж╕ впав у болото! То ельфи... тепер ось ти...

-Що ельфи? - не второпав Жуга.

-Бачу, що вс╕м пристав у нагод╕ м╕й талант з област╕ "особливих доручень", - сердито кинув я, потираючи к╕ст╕ рук. - Н╕хто з вас не хоче бути заплямованим, тому ╕ шукають дурн╕в, на кшталт мене. В цьому св╕т╕, дивлюсь, не залишилось н╕яко╖ морал╕...

Голова приказу в╕дкинувся назад, знову склав руки на грудях, мовби статуя ╕ втупився в мене сво╖ми водянистими очима.

-У тебе довол╕ критичний розум, Боре, - неголосно вичавив в╕н ╕з себе.

-Це погано, чи що?

-Це незвичайно, як для звичайно╖ людини, - ╕ голова приказу тонко-тонко розсм╕явся власному каламбуру. Трохи згодом в╕н заспоко╖вся та заговорив б╕льш серйозним тоном: - Ти шука╓ш у власному жит╕ якусь мораль?

-Я вважаю, що вс╕ ми повинн╕ дотримуватись певних правил. Для когось це мораль, для когось церковн╕ запов╕д╕, а для трет╕х - закон.

-А-а-а, ти з тих, хто турбу╓ться про те, як буде виглядати на суд╕ Тенсеса? Що переважить - добр╕ вчинки, або поган╕, так?

-Та до чого тут те? - розсердився я.

-Тод╕ що тоб╕ не до вподоби? - нахилився вперед Жуга.

-Вважа╓ш, мен╕ кортить за кимось лайно прибирати? Ще скажи, що я про те все життя мр╕яв!

-Справа в оплат╕ тво╖х послуг?

-Знову за рибу грош╕!..

-Так поясни, що не так.

-Якщо мене п╕дштовхують до якогось вчинку, то я повинен для себе вир╕шити, чи це правильно, чи н╕. Чи власно я хочу того, чи йде воно все л╕сом!

-Овва! Тобто я... тобто вс╕ ми тут, в Розшуковому приказ╕, так╕ соб╕ н╕хазов╕ д╕ти, як╕ п╕дбивають чесних громадян на погану справу? - посм╕хнувся Жуга.

-Мова йде про засоби... Оц╕ "особлив╕ доручення" мають дурний запах... ╤ до реч╕, якщо ми вже так в╕дверто почали, от скажи а ти сам не бо╖шся того, що на тебе може оч╕кувати в чистилищ╕? Чи повернуть назад, в Сарнаут, як примушу╓ нас в╕рити Церков, чи н╕?.. Серед народу ходять чутки, наче ╓ такий остр╕в, куди в╕дправляються ╕скри тих, кому не дають наступного переродження. Чи не буде так, що Тенсес на сво╓му суд╕ тебе в╕дправить туди, а мене навпаки - поверне, бо я, бач, свого роду ╕нструмент у тво╖х руках. Наказали - зробив. П╕днев╕льна людина...

-Ох-ох-ох... так вже ╕ п╕днев╕льна... Та тоб╕, Боре, т╕льки пропов╕дувати! Якщо чесно, то будь такий остр╕в насправд╕, я б вважав за краще в╕дправитися на нього, н╕ж перебувати тут. Чи ти також на╖вно вважа╓ш, буц╕мто я тут молоко ╕з медом попиваю, пузо на╖даю? Наша справа дурно пахне - тут я погоджуюсь... Але вона конче необх╕дна. Конче!

-Кому? Тому, хто сидить б╕ля корита та вир╕шу╓ кому та ск╕льки з нього дати?

-Отже ти мен╕ доказу╓ш, що не треба боротися за справедлив╕сть в цьому св╕т╕? - посм╕хнувся Жуга. - Кажи чесно... ми тут сам╕...

-Чесно? Гаразд! Скажу, хвоста не заховаю... Ти кажеш справедлив╕сть? Боротьба за не╖? Згодний, це потр╕бно... проте якими засобами? Я не хвора людина, як╕й подоба╓ться махати мечем праворуч-л╕воруч, коли ╖й щось не сподобалось. Все що зробив до цього... нав╕ть вбивство С╕верських... не вважаю ан╕ поганим, ан╕ благим вчинком. Однак це було викликано через мо╖ власн╕ погляди... правила... через мою мораль... А ти пропону╓ш мен╕ виконувати тво╖ накази. З╕знайся, ти хочеш щоб я п╕шов та когось вбив?

Жуга раптом голосно розреготався:

-Ти мн╓ нрав╕шся! Опр╓д╓лйоно нрав╕шся! ╢сл╕ б сразу соглас╕лся... клянусь Тенсесом... я б т╓бя отправ╕л в яму! А с╓йчас в╕жу, што н╓ ошибся! Ти нужний ч╓лов╓к!

-Не розум╕ю.

-Я н╓ зову т╓бя для как╕х-то л╕х╕х д╓л... Мн╓ ╕м╓но н╓обход╕м ч╓лов╓к со сво╓й моралью... сво╕м╕ установкам╕... прав╕лам╕... Сво╕м код╓ксом! Сво╕м пон╕ман╕╓м справ╓дл╕вост╕! Ум╓ющ╕й мисл╕ть кр╕т╕ч╓ск╕, а н╓ тупо ╕сполнять чь╕-то забаганки. Ти опр╓д╓лйоно подход╕ш.

Я ще б╕льше заплутався. Або ╤са╓в з╕ мною гра╓, або... або...

-Так що скажеш? - протягнув свою долонь голова приказу.

-Поясн╕, що я повинен робити...

-Шукати справедлив╕сть! - широко посм╕хнувся Жуга.

╤ в цей момент я згадав Баришеву з ╖╖ "пророцтвами". Чи вважати, наче пропозиц╕я голови Розшукового приказу ╕ ╓ т╕╓ю "просьбою допомоги з боку кан╕йц╕в", як вона ╕ казала? Якщо я погоджусь, то це н╕бито буде одним з крок╕в до розум╕ння власного минулого. Так об╕цяла ╢лизавета.

Слухай, Боре, ну не може це бути зб╕гом! А взагал╕ якось дивно! - в╕д под╕бних думок мене аж кинуло в жар.

-Так я все ще чекаю на в╕дпов╕дь, - поквапив ╤са╓в.

-Можна подумати, що ти мен╕ дав можлив╕сть вибору, - пробубон╕в я, в╕дводячи оч╕.

-Хм! Теж в╕рно п╕дм╕чено... Проте, буду вважати, що ти погодився.

-╤ що дал╕? - насупився я, протягуючи руку, щоб потиснути долонь ╤са╓ва.

Рукостискання виявилось свого роду боротьбою. Десь с п╕вхвилини ми тримали один одного за долонь, намагаючись виявити слабину. Першим розтиснув пальц╕ ╤са╓в. В╕н втомлено потер оч╕.

-Ну ╕ розмова у нас ╕з тобою вийшла, - промовив голова приказу дивлячись у вузеньке в╕конце, за яким, судячи по тьмяному св╕ту вуличного л╕хтаря, були вже сут╕нки.

-Так... д╕йсно... Слухай, а ти не бо╖шся, що схибив з╕ мною? Не було тако╖ думки? Адже насправд╕ ти не зна╓ш яка я людина.

-Чи боюся? - Жуга потер к╕нчик свого носа. ╤ видихнувши, в╕н знову почав простор╕кувати, пер╕одично сиплячи ельф╕йськими сл╕вцями. - Ще й як! Проте за багато рок╕в свого життя я навчився бачити людей наскр╕зь. ╤ це не проста метафора. Через найдр╕бн╕ш╕ нюанси... детал╕, як╕ звичайна людина вважатиме незначними, я можу скласти досить достов╕рний портрет... Ось ти, Боре, порожн╕х погроз не робиш. А будь-кого, хто хоч якось "заз╕хне" на твою "територ╕ю", ти розтерза╓ш умить. Не сперечайся... Це так ╕ ╓. Не треба зараз робити таке обличчя, н╕би сказане мною неправда.

Я тут же сп╕ймав себе на тому, що д╕йсно скорчив кислу пику.

-Не сприймай це за осудження, - продовжував Жуга. В╕н оперся на руки та втупився кудись вдалеч╕нь. - Так чи ╕накше, але ми вс╕ боремося в цьому св╕т╕, намагаючись зробити так, щоб в ньому панував наш власний св╕тогляд... ╤ саме це робить нас ╕з нас особист╕сть. Розум╕ю, що ц╕ фрази звучать занадто голосно, але така правда. А зна╓ш, нав╕ть серед тварин... птах╕в... або риб трапля╓ться щось под╕бне... Вони також борються... Чи можна нав╕ть сказати "воюють".

-Воюють? - ╕рон╕чно хмикнув я. А сам подумав, що вже втомився в╕д под╕бно╖ балаканини.

Мо╓ хмикання Жуга сприйняв по-сво╓му. В╕н чомусь спохмурн╕в та певний час покусував нижню губу. Я вже було подумав, що чимось його засмутив.

-Та боротьба серед тварин, зазвичай, ма╓ вигляд дурнуватих сутичок, - промовив в╕н згодом. - До наших, людських, чи наприклад ельф╕йських висот ╖м ого-го як далеко! Проте це не в╕дм╕ня╓ факту под╕бних...

-╥хн╕ сутички, - перебив я ╤са╓ва, бо не бажав вислуховувати чергов╕ "повчання", - це звичайне природне явище. ╤ робити з нього щось незвичайне - не варто.

-Згодний... в дечому згодний... "Природне явище", як ти його назвав, звичайно можна пояснити проза╖чними причинами. Але проблема в╕дносин м╕ж нами... будь то люди, ельфи, орки чи г╕берл╕нги - це зовс╕м ╕нша справа. Зовс╕м! ╤нша! - останн╕ два слова Жуга промовив так, наче забивав цвяхи.

-Та що там ╕ншого? Просто у нас р╕зн╕ шкали вим╕рювання. У птах╕в чи тварин - одна м╕ра, а у нас - на дек╕лька порядк╕в вища. А так - теж саме!

-Н╕! От тут я ╕з тобою зовс╕м не згоден! - ╤са╓в раптово захитав головою, наче глибокий старик, у якого трус╕ння це вже в╕кове явище. - Скажу тоб╕ то, що ╕ншим н╕коли не казав...

-Чому це?

-Бо ти мен╕ подоба╓шся, - спробував посм╕хнутися голова приказу. Але зам╕сть того його обличчя перекосило, буц╕мто в╕н побачив щось непри╓мне. - Так от, як т╕льки Сарн над╕лив нас розумом, дав можлив╕сть розм╕рковувати над буттям, то ми вс╕ раптом усв╕домили власну винятков╕сть. Це ╕ стало тим м╕рилом, яке розд╕лило л╕вих чи правих, високих чи низьких, красивих або жахливих... Само-╕ден-тиф╕-ка-ц╕я! - майже по складах проговорив Жуга.

Мен╕ так ╕ корт╕ло спитати: "Що"? Оц╕ його зарозум╕л╕ сл╕вця ╕нод╕ били куди м╕цн╕ше, н╕ж кулаки. Невже не можна говорити б╕льш простими фразами?

-Вс╕ цив╕л╕зац╕╖, чи то джунська, наша, або ельф╕йська, нав╕ть людей племен╕ Зем... вс╕ вони боролися за власне ╕снування, мало того - за власне розум╕ння цього св╕ту! Як т╕льки само╕дентиф╕кувались, як т╕льки зрозум╕ли, що мають особливост╕, винятковост╕ та несхожост╕ з ╕ншими, так ╕ почалися "в╕йни"... боротьба за те, що б цей св╕т був саме таким, яким ми хочемо його бачити... От ми казали про тварин, птах╕в... комах... А уяви, наче метелик раптом надбав розум! Мало того, побачив, що узор, кол╕р та розм╕р його крил в╕др╕зня╓ться в╕д всього цього у ╕ншого метелика. ╤ в╕н скаже: "Овва! Та я не такий! Я кращий"! ╤ д╕ти цього метелика будуть вважати так само... Прийде час ╕ вони, наприклад, раптом заявлять, що належать до обраного Дома жовтокрилих! А Д╕м червонопузих викине сво╖ курбети! Ось так!

Зовн╕ почулися як╕сь звуки. Зда╓ться, то м╕ська стража обходила вулиц╕.

-Гаразд, вистачить на сьогодн╕ одкровень! - в╕дмахнувся Жуга. - Йди, Боре, ти в╕льний. Коли настане час до тебе прийдуть та скажуть: "Рука допомоги". Будь люб'язний - не в╕дмовляйся, - ╤са╓в хот╕в посм╕хнутися, але вдруге його обличчя перекосило. - Тримай оцей пап╕рець. Покажеш його вартовим б╕ля вор╕т, щоб випустили тебе з Новограду. Та ╕ взагал╕, з цим пап╕рцем можна спок╕йно йти мимо м╕ських стражник╕в... ╥х зараз на вулицях багато ходить, бо часи настали неспок╕йн╕. Можуть ╕ затримати... Тод╕ просидиш до ранку в холодн╕й.

Я забрав сув╕йку з печаткою, п╕дв╕вся та вийшов геть. За дверима стояли тро╓ ос╕б. Один з них взявся мене провести, але я невдоволено в╕дмовився та рушив назовн╕. Вийшов на крильце, зупинився та втягнув прохолодне н╕чне пов╕тря.

Ц╕каво, що стало чинником мо╓╖ згоди... Адже я все ж погодився працювати у ╤са╓ва, хоча прямо того не заявив... Так ось, що ж було чинником? Невже я п╕ддався його вмовлянням? Чи справа в Баришев╕й? Вона щось наговорила... я вухами похляпав... ╤ ось вам ма╓те!

Як все заплуталось... як все закрутилось... Але на що тепер скаржитися. Зал╕з в цю справу, тож не гоже тепер ховатися.

У м╕ст╕ було тихо. Самотн╕ л╕хтар╕, навколо яких кружляли н╕чн╕ метелики, ледь висв╕тлювали закутки Торгового Ряду. Десь за годину я нарешт╕ д╕стався трактиру Корчаково╖. Не дивлячись на п╕зн╕й час, тут дос╕ гуляли як╕сь хлопц╕. Я озирнувся та стомлено поплентався нагору.

-А я вже подумала, - раптом почулося за спиною, - що ви зовс╕м ╕ не прийдете.

Це була хазяйка трактиру. Вона витерла руки й рушила за мною сл╕дом.

-Знову приходили та ц╕кавилися вашою персоною, - додала ж╕ночка.

-╤ хто? Розшуковий приказ?

-Та вже ╕ як╕сь бандити заходили... ╕ ельфи...

-Отже, я сьогодн╕ користуюся великим попитом. ╤ що ж ви ╖м казали?

-Н╕чого ц╕кавого...

-Зрозум╕ло...

-А що у вас ╕з обличчям? ­- здивувалась Зая, дивлячись на подряпини та с╕нц╕.

-Познайомився з м╕сцевими кра╓видами... Все в порядку. Скаж╕ть, а що м╕й товариш?

-Та спить.

-Не буянив?

-У мене не забалу╓ш, - посм╕хнулася Зая, пор╕внявшись з╕ мною. - Ход╕мо, покажу де розташуватися на н╕чл╕г.

-Так я ж це... на п╕длоз╕ в к╕мнатц╕ приляжу...

-Та киньте ви це, Ратмире! - плеснула руками Корчакова.

-Насправд╕ я Бор.

Зая завмерла та якось дивно подивилась на мене. Ми з╕йшлись поглядами. Мен╕ здалось, наче Корчакова щось шукала в мо╖х очах. ╥╖ обличчя злегка округлилося в╕д стримувано╖ посм╕шки, в╕д чого на щоках з'явилися мил╕ ямочки.

-Отже, ви Бор, - тихо промовила вона.

Ми стояли близько один в╕д одного. Я в╕дчув при╓мний запах, що виходив в╕д не╖.

-Ну що, йдемо? - спитала вона ╕ не оч╕куючи в╕дпов╕д╕ рушила першою.

Що не кажи, а ф╕гура у не╖ ще та, - промайнуло в голов╕. ╤ т╕льки-но я це зрозум╕в, як в╕дчув, легке збудження. Тонк╕ зап'ястя рук... округл╕ плеч╕... вузька тал╕я, що круто переходила в стегна... Сорочка та довга сп╕дниця багато чого ще приховували, а ось моя уява подомальовувала За╖ ст╕льки ус╕лякого, що я нав╕ть на мить зупинився.

Ми пройшли по невеликому коридорчику ╕ зупинилися б╕ля дубово╖ р╕зьблено╖ двер╕.

-Прошу, - Зая р╕зко штовхнула стулки й пропустила мене вперед.

-Це чия така гарна св╕тлиця? - пробурмот╕в я, оглядаючи затишну широку к╕мнату, осв╕тлювану рядом масляних лампадок, що вис╕ли вздовж ст╕н. Тут густо пахло якимись травами та прянощами.

-Моя, - з часткою зн╕яков╕лост╕ промовила Корчакова.

-О, Тенсесу! Н╕, я не можу... Та ви що! - ╕ було розвернувся, щоб вийти, але зам╕сть того вр╕зався в хазяйку трактиру.

Вона тихо зойкнула, схопилася за мене, щоб не впасти... Ми виявилися дуже близько один в╕д одного... дуже...

-У вас, Боре, красив╕ оч╕, - тихо-тихо сказала Зая.

А я, наче хлопчисько, втупився в ╖╖ пухкеньк╕ червон╕ губки... Погляд ковзнув трохи нижче, в╕д чого обличчя ж╕нки вкрилося червоними плямами... Запах, що парив в╕д не╖, дурманив мою св╕дом╕сть до одур╕ння...

Я в╕дпустив себе... зняв контроль... Л╕вою рукою схопив ж╕нку за тал╕ю, а правою - за шию... Вийшло якось грубо, проте спротиву не було... Я притягнув до себе Корчакову, упиваючись губами в ╖╖ волог╕ уста. Зая знову не противилася. Вона лише тихо-тихо охнула ╕ в╕дпов╕ла на поц╕лунок...

В╕н був гарячим, в╕д чого по мо╓му т╕лу проб╕гло при╓мне тремт╕ння... розум застелила якась пелена, ╕ мен╕ схот╕лося ще сильн╕ше притиснути Корчакову до себе.

Стало в╕дразу якось важко дихати. Вже не гаючи часу на церемон╕╖, я потягнув Заю за собою. Л╕ва рука майже сама проповзла ╖й п╕д сорочку, намацуючи н╕жн╕ груди. Напружений сосок стирчав, н╕би капелюшок недобитого цвяха...

Зая з╕гнулася ╕ подалася до мене вс╕м сво╖м гарячим т╕лом. Ми не припиняли ц╕луватися... А в якусь мить стало зрозум╕ло, що ми з нею на л╕жку.

Шк╕ра ╖╖ ши╖ на дотик була оксамитовою... теплою... Пальц╕ намацали тонку жилку, що пристрасно билася в такт збентеженому серцю... На якусь мить Зая затримала подих, пот╕м в╕дпустила мене, лягла на спину ╕ прикрила оч╕...

О, Тенсесу! Як же солодко в╕д не╖ пахнуло!

Це, мабуть, була остання твереза думка...


6


...Вранц╕ прокинувся в самому прекрасному настро╖. Весь вчорашн╕й негатив розв╕явся, як туман. А саме ц╕каво, нав╕ть не бол╕ла голова... А ╖й вчора ох як д╕сталося! Та ╕ не т╕льки ╖й. В тому м╕ському трактир╕ лупили, куди попадуть... ╤ все ж, в╕дчував себе добре. М'язи т╕льки трохи нили, як то бува╓ п╕сля важко╖ прац╕.

За╖ поруч не було. Я чув, як вона встала. Це сталося дуже рано, за в╕концем т╕льки-но пос╕р╕ло. Намагаючись не шум╕ти, Корчакова швиденько одягнулась та рушила вниз, напевно, в св╕й подклет. А незабаром, як доказ мо╖х припущень, по трактиру поширився при╓мний запах св╕жо╖ здоби.

Я одягнувся, визирнув з-за двер╕, й побачивши що н╕кого нема╓, швидко попрямував до себе в к╕мнатку. Тут дос╕ голосно хроп╕в Першосв╕т. Пов╕тря було спертим, важким, з характерним запахом вчорашнього перегару.

-Гей! Соню! - штовхнув я хлопця.

Той голосно хрюкнув ╕ перелякано розплющив оч╕.

-Де я? - глухо пробурмот╕в Першосв╕т, озираючись навкруги. Здавалося, що мене в╕н й не пом╕тив.

-Тут, - посм╕хнувся я у в╕дпов╕дь. - Ну ╕ гаразд ти спати, брате.

-Боре? Що у тебе ╕з пикою? - хлопець втупився на подряпини на щоц╕.

-Ти на свою б подивився, красеню!

-А Н╕хаз його бодай, де ми?

-Ну ╕ пам'ять! Ти б поменше пив би, Першосв╕ту. М╕ський трактир пригаду╓ш?

-Та щось смутно...

-Ну так тебе там обдерли до цурки... ╤ синець п╕д оком поставили. А пот╕м ти заперся до г╕берл╕нг╕в та витоптав ╖м кв╕ти. Такий скандал трапився, що хай Сарн милу╓. Ми ледь в╕дбрехалися.

Першосв╕т рефлекторно помацав сво╓ обличчя ╕ с╕в, бормочучи п╕д н╕с, що г╕берл╕нг╕в пам'ята╓. А все ╕нше, наче в туман╕.

-Слухай, ми з тобою вчора про баньку розмовляли, - згадав я. - Пропоную сходити, тут недалеко... Ну а пот╕м по╖мо. Ти як дивишся?

-Зараз би водички... В╕дро...

Ми спустилися вниз ╕ я попросив у одн╕╓╖ з д╕вчаток кухоль квасу. Поки та за ним б╕гала, пом╕тив Заю. Несп╕шно наблизився до не╖ ╕ тихо прив╕тався.

-Доброго ранку! - посм╕хнулася вона у в╕дпов╕дь. На ╖╖ щ╕чках загор╕вся рум'янець.

Ми трохи помовчали, дивлячись один на одного. Я знову в╕дчув, як десь всередин╕ мене закипа╓ кров. От не було б н╕кого поряд, впився б в ц╕ ╖╖ солодк╕ губки.

-Як вам у нас? - тихим голосом спитала Корчакова. - Чи все подоба╓ться?

╤ тут повз промчала д╕вчинка з кухлем квасу, яка кинула пустотливий погляд в наш б╕к. В мене в╕дразу зародилось почуття, буц╕мто вона про щось здогадалась. В╕д ц╕╓╖ думки спалахнули к╕нчики вух. Можна було вир╕шити, начебто ╖х почали п╕дсмажувати на вогн╕.

-У вас дуже... е-е-е... дуже при╓мно, - чомусь зн╕яков╕в я, в╕дпов╕даючи За╖. ╤ раптом подумав, що вийшло якось двояко. В╕дразу спробував виправдатися, але з рота полилось суц╕льне белькот╕ння.

Корчакова мило посм╕хнулася. Ямки на ╖╖ щ╕чках стали б╕льш пом╕тними.

Запах... н╕жна б╕ла шк╕ра... тонк╕ зап'ястя рук... завиток пишного волосся, який випав з туго╖ коси, заплетено╖ на голов╕... Я ледь встиг себе зупинити, бо вже нав╕тьнахилився до За╖.

-Якщо вам сподобалось, то це найголовн╕ше, - промовила вона, трохи в╕дстороняючись.

Звичайно, я п╕д╕йшов не для того, щоб обговорювати наш╕ н╕чн╕ забави. Це був якийсь порив... внутр╕шн╕й порив... Побачив Заю ╕ поб╕г, буц╕мто песик за хазяйкою...

╤ от зараз, стоячи б╕ля не╖, я нав╕ть не розум╕в, що мен╕ дал╕ робити. А вона зн╕яков╕ло потупляла оч╕ та нервово витирала руки сво╖м червоним фартушком.

Чому ж я нав╕ть не намагаюсь хоча б взяти ╖╖ за долоньку? Зв╕дки ця боязк╕сть? Невже через страх почути у в╕дпов╕дь щось непри╓мне. Або побачити чи╖сь кос╕ погляди?

-Спод╕ваюсь... е-е-е.., - знову замекав я, як молодий баранчик, - е-е-е... що н╕чим вас не образив... вчора...

-Н╕чим, - замотала головою Корчакова. Вона п╕дняла було оч╕ на мене, але в╕дразу ж потупила погляд, ще б╕льше вкриваючись червоними плямами.

Позаду почулися потужн╕ ковтки, як╕ жад╕бно робив Першосв╕т. В╕н так нал╕г на квас, що нав╕ть в╕дв╕дувач╕ озирнулися.

Зая глянула в його б╕к та стримано посм╕хнулася. Я пробурмот╕в як╕сь слова прощання, про те що ми ще побачимось, хитнув головою та повернувся до свого товариша.

-Ти чого поб╕г? - спитав в╕н, витираючи рукавом рот.

-Та так... д╕знавався що до чого, - знизав я плечима. ╤ тут же перескочив на ╕ншу тему: - Нумо до бан╕?

За п╕втори години, вже прив╕вши себе до ладу, св╕ж╕ та сповнен╕ бадьорост╕ ми з Першосв╕том поверталися назад до трактиру. Було пом╕тно, що хлопцю значно полегшало. Та ╕ я в╕дчував великий прилив сил.

Ми п╕днялися до себе, я переодягнувся в ельф╕йський акетон, затягнув рем╕нь, причепив до пояса меч╕... ╢дине, що так ╕ не вир╕шив одягати, були плащ та шолом ╕з пащею риссю. Вважаю, що це було б занадто... Вийду на вулицю ╕ вс╕ почнуть шептатися в спину, мовляв, дурень якийсь с╕льський припхався. Тут таку моду н╕ в гр╕ш не ставили.

Першосв╕т одягнув г╕берл╕нгськ╕ подарунки, як╕ виявились трохи завелик╕, проте хоча б не були рваними.

-Куди ми зараз? - спитав хлопець, прим╕ряючи на голову м╕й шолом.

-Зними ту гидоту! - посм╕явся я, глядячи на доробло, що стирчало у Першосв╕та на мак╕тр╕. - Отже, до полудня погуля╓мо Торговим Рядом, а п╕зн╕ше п╕демо шукати Бернара... Ми з ним ще на корабл╕ домовились сьогодн╕ зустр╕тися. В╕н об╕цяв познайомити мене з Ельф╕йським кварталом.

-Та туди не вс╕х ╕ пропускають, - промовив Першосв╕т. - Як т╕льки при╖хали в порт, притопав до ╖хн╕х вор╕т... А там вартов╕... та ще так╕ пихат╕... Мовляв, куди сунешся? За прох╕д в Ельф╕йський квартал треба платити п╕в новоградки. Отаке!

-Платити? А якщо я там живу... чи прийшов по справах? Якась дурня!

-Так само ╕ я тод╕ заявив. ╤ ледь по ши╖ не отримав!.. Якщо, кажуть, нема╓ м╕ського дозволу... якогось пап╕рця... то плати грош╕ та не верещи! Ось так.

Першоцв╕т поклав на м╕сце м╕й шолом.

-Ти зна╓ш, Боре, - насупившись промовив хлопець, - я звичайно людина б╕льш-менш терпима до ╕нших... проте не люблю кривди... н╕ в якому вигляд╕...

-Вибачай, але до чого ти ведеш? - здивовано спитав я. Наче н╕чого не пров╕щувало под╕бних бес╕д.

-Та за ельф╕в... за них думаю, - махнув сво╖м немаленьким лапищем Першосв╕т. - Чесно кажучи, не дуже хочеться йти до них.

-А що трапилося?

-Та б╕ля тих же вор╕т до ╖хнього кварталу трохи посварився з одним ельфом.

-Посварився? - посм╕хнувся я, уявляючи цю картину. - Що ж ти з ним не под╕лив?

-Та не в тому справа... Зна╓ш, мен╕ ╕нод╕ зда╓ться, буц╕мто ельфи вважають нас, людей, якимись неповноц╕нними... Стою я б╕ля брами, лаюсь з вартою... тут про╖жджа╓ якась пихата ельф╕йська пика та кида╓ в м╕й б╕к, мовляв, якого б╕су в "цив╕л╕зовану частину м╕ста пруть дикуни"! А пот╕м додав, що мен╕ помитися треба...

Першосв╕т роздратовано ляснув себе по кол╕ну.

-Та не переймайся! - весело посм╕хнувся я. Мен╕ чомусь под╕бна ситуац╕я д╕йсно розвеселила. - Пес бреше на сонце, а сонце св╕тить у в╕конце... Хай той ельф сво╖м помелом хоч брук╕вку оближе, а ми з тобою не собаки, щоб гавкати йому у в╕дпов╕дь. А л╕пше, п╕демо посн╕да╓мо!

Моя поява внизу, в велик╕й зал╕, одягненого вже не портовим матросом, а на ельф╕йський манер справила враження на д╕вчат, що обслуговували вран╕шн╕х в╕дв╕дувач╕в. Вони стали поводитися тих╕ше, не наст╕льки зухвало.... Нав╕ть, як здалося мен╕, з часткою якогось остраху.

Ми з Першосв╕том прис╕ли за в╕льний ст╕л, пот╕м добре посн╕дали, ╕ розрахувавшись рушили до м╕ста. У Торговому Ряду пролазили дуже довго. Нав╕ть втомилися. Оглянули р╕зноман╕тн╕ лавки, послухали глашата╖в, що голосно оголошували столичн╕ новини... До реч╕, до сих п╕р н╕хто з них н╕чого не сказав про Гор╕шок. Це мене одночасно ╕ насторожувало, ╕ дивувало.

╤ знову Торговий Ряд наче випивав з мене соки. Тиснява, духота, гом╕н... Аж-но в голов╕ загуло.

Десь к полудню притопали до вор╕т в Ельф╕йський квартал. Тут д╕йсно стояли дебел╕ вартов╕, як╕ ╕з серйозними обличчями спостер╕гали за натовпом. Дехто входив та платив грош╕, ╕нш╕ проходили без цього... ╤ я, спостер╕гаючи за тим, не м╕г зрозум╕ти механ╕зму под╕бного в╕дбору. Н╕яких дозвол╕в, пап╕рц╕в або ярлик╕в н╕хто не демонстрував.

Ми з Першосв╕том прис╕ли б╕ля ст╕ни, оч╕куючи на появу Бернара. Пройшло десь з п╕вгодини, перш н╕ж той вийшов з про╖зду. В╕н довол╕ тепло з нами прив╕тався та тут же запросив йти сл╕дом.

-Звичайно, - почав ельф сво╖м повчальним тоном, - до нас приходять вже ввечер╕...

-Чому це? - пробасив Першосв╕т.

-На в╕дм╕ну в╕д вас, людей, ми - н╕чн╕ створ╕ння.

Хлопець невдоволено хмикнув та глянув в м╕й б╕к, буц╕мто хот╕в знову п╕дкреслити, мовляв, бачиш як╕ пихат╕... А я ж казав!

-А нас пропустять? - запитав у Бернара. - Чи прийдеться платити?

-Пропустять, - кинув паладин. А пот╕м спробував виправдати сво╖х одноплем╕нник╕в: - Под╕бне зроблено, щоб в╕дс╕яти волоцюг та п'яниць, яких в Торгову Ряд╕ хоч греблю гати. До реч╕, дивиться за сво╖ми язиками.

-Це нав╕що? - насупився Першосв╕т.

-Бо як зайдете в наш квартал, можете ╖х випадково проковтнути! - посм╕хнувся ельф.

Зда╓ться, це був жарт. Але ми з Першосв╕том того не оц╕нили.

Вартов╕ д╕йсно не вимагали ╕з нас грошей. Один з них, високий чорноволосий десятник, кивнув Бернару, буц╕мто сво╓му знайомому, та щось сказав по-ельф╕йськ╕. Паладин весело в╕дпов╕в та потягнув нас дал╕.

Т╕льки-но минули арку ╕ вийшли з ╕ншого боку вор╕т, як народилось в╕дчуття, що ми потрапили в зовс╕м ╕нший св╕т. На якусь мить я нав╕ть розгубився.

-Я ж попереджав про язик, - посм╕хнувся Бернар. - ╤ це т╕льки початок.

-Та ну тебе! - в╕дмахнувся я.

Ми несп╕шно рушили по брук╕вц╕.

П╕сля галасу, духоти та смороду Торгового Ряду, в ц╕й частин╕ столиц╕ було неймов╕рно затишно та прохолодно. Ми крокували широкими вулицями, вздовж яких височ╕ли величн╕ буд╕вл╕, крит╕ н╕жно-голубими дахами. Фасади були прикрашен╕ арочними в╕кнами, з котрих в прямому сенс╕ струмен╕в теплий бурштиновий св╕т. Це було так дивно, що ми ╕з Першосв╕том нав╕ть протерли оч╕.

Н╕, д╕йсно, це не л╕хтар╕. Це в╕кна. Але яким чином вони випром╕нювали св╕тло, було загадкою... Справжн╕ л╕хтар╕, до реч╕, тут також були. Вони вис╕ли на ст╕нах буд╕вель у вигляд╕ величезних куль в бронзових вит╕юватих оправах.

Тишина... спок╕й... умиротворення... Йдеш ╕ огляда╓шся... Того ╕ оч╕куй, що сп╕ткнешся ╕ носом зари╓шся. Але насправд╕ цього не в╕дбудеться, бо наст╕льки р╕вно╖ та чисто╖ брук╕вки не було нав╕ть в центральн╕й частин╕ Новограду, б╕ля Башти Айденуса. В╕дчуття, наче ╖╖ тут навмисно вимивають.

Будинки були густо вкрит╕ позолоченими узорами. Тепер зрозум╕ло чого сюди, в Ельф╕йський квартал, не вс╕х пропускали. Мабуть бажаючих щось виколупати з╕ ст╕ни знаходилось чимало.

На вуличках росло багато дерев, але й не таких, наче лахматий бродячий пес, на якому в ковтунах вже бджоли оселилися. Акуратн╕, струнки, з п╕др╕заними г╕лочками та кронами. Дивишся, аж око рад╕╓. Липи, клени, ясен╕... Правда, серед знайомих дерев побачив ╕ як╕сь дивн╕ з конусопод╕бною кроною та з листям бордового кольору...

Росли ╕ кв╕ти. Правда на в╕дм╕ну в╕д Г╕берл╕нгського кварталу, пал╕садники якого можна було пор╕вняти ╕з занедбаною л╕совою галявиною, м╕сцев╕ кв╕тники виглядали просто казково.

А як╕ серед них царювали кольори! Б╕лосн╕жн╕, жовтогаряч╕, червон╕, блакитн╕... Обрамлен╕ смарагдовою травою, кв╕ти перетворювали клаптики земл╕ на чар╕вн╕ килими з дивовижними узорами. Р╕зноман╕ття фарб пестило око, нав╕ювало спок╕й та благодать.

Тут ╕ там бачились численн╕ фонтанчики, рукотворн╕ ставки з кольоровими рибками. Поряд стояли р╕зьблен╕ металев╕ лави.

Бернар в╕в нас мало не за руку. Ми крутили головами на вс╕ боки, розум╕ючи, наск╕льки см╕шно вигляда╓мо в ус╕й ц╕й пишнот╕.

Ельф╕в навколо було небагато. Бернар пояснив, що б╕льш╕сть з них зараз в╕дпочива╓.

-А ось увечер╕ тут гаряче, - паладин чомусь п╕дморгнув нам, явно на щось натякаючи.

Ми ще з п╕вгодини вештались цим кварталом, поки Бернар не вказав на одну ╕з буд╕вель:

-Нам сюди.

Ми з Першосв╕том зупинилися та втупилися один в одного. В наших очах легко читалось питання: "А куди, бодай тебе Н╕хаз, Бернар нас затягнув"?

Паладин м╕ж тим п╕днявся сходами та зупинився б╕ля величезних оббитих бронзою дверей. Ми ще раз озирнувся ╕ рушили сл╕дом.

Стулки на диво в╕дчинились дуже легко, буц╕мто були невагом╕. Ми побачили довжелезну розк╕шну залу, де неметушливо ходило десятка зо два р╕зношерстих ельф╕в. Вони нав╕ть не звернули на нас уваги, продовжуючи займатися власними справами.

-Чекай! - схопив я Бернар п╕д л╕коть. - Де ми?

-Це ельф╕йська м╕с╕я... Не б╕йся, тебе сюди запросили.

Я отороп╕в. А як же прогулянка м╕стом? Як знайомство ╕з кварталом? Це ж треба так попастися! Водили, як бичка, а пот╕м затягнули в ст╕йло... Тобто - в м╕с╕ю! Вже й не в╕двертишся.

Бернар см╕ливо рушив вглиб зали до високого статного ельфа в довгому крислатому капелюс╕. Б╕ля нього крутилися дво╓ озбро╓них вартових, як╕ кидали в наш ╕з Першосв╕том б╕к насуплен╕ погляди. Паладин перекинувся парою фраз ╕з незнайомцем ╕ пот╕м вся ця делегац╕я рушила до нас.

-Пане д╕ Ардер, - голосно начав Бернар, звертаючись до ельфа, ледь вони наблизились, - дозвольте представити вам Бора Головор╕за.

Титул р╕зонув по слуху. Я ледь не крякнув в╕д неспод╕ванки. А Першосв╕т збентежено затупцювався на м╕сц╕, наче йому присп╕чило подзюрити.

-А це, - продовжував Бернар, звертаючись уже до мене, - глава нашо╖ ельф╕йсько╖ м╕с╕╖ в Новоград╕ - ясновельможний П'╓р д╕ Ардер.

-Доброго дня! - голос П'╓ра був якимось нуднувато-солодким, наче св╕жий мед. В╕н поважно кивнув головою ╕ спробував натягнути на обличчя посм╕шку.

-Доброго дня! - вторив я, намагаючись пригадати, що треба робити в присутност╕ поважно╖ особи. Кланятися, чи також кивати головою. Вибрав останн╓. Сам розхвилювався, в╕д чого ледь не почав за╖катися: - Я-я-як я розум╕ю... е-е-е... це ви шукали зустр╕ч╕ з╕ мною, посилаючи сво╖х людей в трактир "Красний п╓тух"?

-Так, ми хот╕ли пов╕домити вам, Боре, що пан╕ Аманда в╕дбула на Т╓небру. Вона просила передати, що ви поки залиша╓тесь в столиц╕... та повинн╕ вс╕ляко сприяти наш╕й м╕с╕╖.

-Повинен? - про всяк випадок перепитав я. Згодний, тон вибрав грубуватий.

П'╓р д╕ Ардер пропустив цю шпильку повз вуха та все тим же слащавим голосом спитав:

-Мен╕ частково в╕дом╕ ваш╕ пригоди на тому дивному остров╕... Не зрозум╕ла т╕льки особист╕сть Без╕менного. В╕н же ельф? Так?

-Х╕ба Бернар не розпов╕дав? - нарешт╕ я опанував себе та, поклавши руку на ефес фальш╕ону, задер п╕дбор╕ддя.

Вартов╕ посунулися вперед, але глава м╕с╕╖ подав ╖м сигнал йти геть, а сам доброзичливо посм╕хнувся.

-А не бажа╓те, друз╕, трохи перепочити? - запитав в╕н. - Заодно ми б з вами поговорили... про те та про се... Як?

-Давайте спробу╓мо, - мене явно до чогось змушували. Поки я ще не зрозум╕в гри ельф╕в, але прийдеться деякий час сл╕дувати ╖хн╕м правилам.

╤ ми вс╕ разом рушили в к╕нець зали. П╕днялись сходами на другий поверх, там потопали широченьким коридором, поки не потрапили в нап╕втемне невеличке прим╕щення. П'╓р д╕ Ардер ув╕йшов першим, плеснув у долон╕ й високо п╕д стелею спалахнули кул╕ пов╕тряних л╕хтар╕в. К╕мнату залило жовтуватим св╕тлом, в╕д чого в╕дразу здалося, наче зовн╕ глибокий веч╕р.

Голова м╕с╕╖ запропонував нам вс╕м прис╕сти на пухкеньк╕ подушки, ╕ ледь ми те зробили, як незабаром в к╕мнату "впливли" ельф╕йськ╕ д╕вчата, як╕ занесли кожному з нас невеличк╕ столики, та розставили на них частування.

-Я вже говорив ╕ з Амандою д╕ Даз╕р╓, ╕ з Дан╕елем д╕ Плю╕, - заговорив П'╓р, як т╕льки д╕вчата вишли геть та зачинили стулки дверей. - Та ╕ Бернар розпов╕в свою ╕стор╕ю... Але в результат╕ лише стало б╕льше питань, н╕ж в╕дпов╕дей.

-На жаль, я мало чого можу додати, а тим паче прояснити. Скажу лише одне: т╕ пригоди, якщо ╖х так можна назвати, були схож╕ на стр╕мкий пот╕к... ╤ ми вс╕ в ньому опинилися маленькими г╕лочками, яких несло бозна куди.

-Як ви поетично це описали! - стримано посм╕хнувся голова м╕с╕╖. Зда╓ться, в╕н оч╕кував в╕д мене ╕нших фраз.

Бернар, який сид╕в навпроти, витягнув люльку ╕ почав набивати ╖╖ ароматним тютюном. Його приклад тут же насл╕дував ╕ П'╓р д╕ Ардер.

Ми ж з Першосв╕том лише переглядались один з одним та оч╕кували на продовження. Н╕ я, н╕ в╕н нав╕ть не торкнулися запропонованих частувань, аби не продемонструвати свою нечемн╕сть.

Стулки дверей знову розчинились ╕ вельми гарна ельф╕йка ув╕йшла всередину та принесла тонку запалену паличку. Вона наблизилась до П'╓ра ╕ п╕дпалила йому тютюн, набитий в люльку. Пот╕м теж саме зробила ╕ Бернару. Зак╕нчив з тим, д╕вчина взяла скляну посудину та розлила в келихи вина.

Треба було бачити обличчя Першосв╕та. В╕н якось перелякано подивився на св╕й келих, пот╕м кинув косий погляд у м╕й б╕к, буц╕мто питав дозволу випити.

-"Сут╕нковий ельф", - промовив П'╓р д╕ Ардер, хитаючи головою на посудину ╕з вином. - Добра витримка.

Я перший потягнувся до свого келиху та зробив обережний ковток.

-Ну як? - запитав голова м╕с╕╖.

Прийшлось збрехати, що н╕чого. А так - ну н╕ в сраку не годне вино! Кислятина ще та!

Д╕вчина вийшла ╕з к╕мнати, знову зачинилися двер╕ й тод╕ П'╓р продовжив перервану розмову:

-А що ви, Боре, сам╕ дума╓те з цього приводу?

-З приводу чого? - я зробив вигляд, буц╕мто не второпав.

-Я про Без╕менного.

-Овва! Мен╕ думалось, що вас б╕льше ц╕кавить напад на Клемента д╕ Даз╕р╓, а не той старий маг... До реч╕, дивно, що той ельф був д╕йсно старий. По-мо╓му, це у вас р╕дк╕сне явище.

-Так... так, р╕дк╕сне... ╤ б╕льше н╕чого дивного?

-Н╕чого.

-Ц╕каво.

А що тут ц╕кавого, я все ж не зрозум╕в.

-Ну, друз╕, ваше здоров'я! - посм╕хнувся П'╓р д╕ Ардер. В╕н п╕дняв келих ╕ трохи в╕дпив. Пот╕м затягнувся та пустив к╕лька к╕лець диму. - Ц╕кава ситуац╕я, - продовжував муркот╕ти ельф. - Ви так не вважа╓те?

-Скор╕ш незрозум╕ла.

-Так-так... Ви ось згадували Клемента... Що дума╓те стосовно його вбивства? Банальна помста? Щось ╕нше?

-Мен╕ мало чого в╕домо про в╕дносини м╕ж вашими домами. А взагал╕ в напад╕ приймали участь ╕ люди, ╕ ельфи... Д╕ Дюсери...

Я кинув погляд в б╕к Бернара. Той залишався незворушним. Курив люльку, пускав дим, дивлячись кудись вглиб себе.

-Так, д╕ Дюсери, - погодився П'╓р. - Дехто з них... Бернар мен╕ розпов╕дав... Ви, Боре, билися з одним ╕з некромант╕в цього Дому. Як, м╕ж ╕ншим, ╕ з заколотниками... кан╕йськими заколотниками...

-С╕верськими, - додав Першосв╕т. В╕н вир╕шився та потягнувся до келиха, понюхав його вм╕ст, а пот╕м обережно пригубив. - Брати С╕верськ╕.

-Ця родина, як вам в╕домо, вельми шанована в Кан╕╖, - промовив голова м╕с╕╖. - Але ми поки не можемо з'╓днати во╓дино цих заколотник╕в ╕ Д╕м д╕ Дюсер╕в.

-Зв'язок повинний бути, - раптом прокоментував слова П'╓ра Бернар.

-Так, повинен, - погоджувався голова м╕с╕╖. - Спод╕ваюсь, що ви, Боре, нам в тому допоможете роз╕братися.

-Чим саме? Розпов╕дями? - хмикнув я. - До реч╕, а ви чули про те, що ко╖ться в Гор╕шку? Кажуть, наче його захопили... Я чому про те кажу? В судовому журнал╕ ╓ м╕сце, де розпов╕да╓ться про в╕зит корабля до ц╕╓╖ фортец╕.

Голова м╕с╕╖ трохи оживився. В╕н в╕дпив вина та якось розлого в╕дпов╕в:

-Так, про Гор╕шок нам дещо в╕домо, хоча Кан╕йська рада поки прихову╓ цей ╕нцидент в╕д ╕нших народ╕в Л╕ги. Ми вже звертались с питаннями... ╕ нав╕ть до Айденуса. Наск╕льки в╕домо, в фортец╕ стався бунт... Причини його появи окутан╕ туманом. ╤верський, голова об'╓днаного л╕г╕йського в╕йська, користуючись сво╓ю владою, та╓мно стяга╓ до Новограда кан╕йськ╕ загони...

-Я перепрошую, а хто такий ╤верський?

П'╓р завмер. Зда╓ться в╕н не второпав мого питання.

-╤верський? ╤ван ╤верський? - голова м╕с╕╖ подивився чомусь на паладина.

-На остров╕ Бернар згадував про цю людину, - промовив я. - Але, вибачаюсь, на ╤нгос╕ мен╕ не доводилось про нього чути.

Слово взяв Бернар. Його обличчя натягнуло менторську маску ╕ в╕н беземоц╕йним голосом промовив:

-Це голова загон╕в Захисник╕в Л╕ги... Як я розум╕ю ти, Боре, ╕ уявлення не ма╓ш, хто вони так╕. Це так типово для вас, людей, не ц╕кавитись ан╕ власною ╕стор╕╓ю, ан╕ пол╕тичними под╕ями. Тому, мабуть, так багато помилок створю╓те соб╕... та й ╕ншим...

Я вже трохи звик до под╕бного бурчання Бернара, тому ╕ не почав огризатися. Лише кинув йому про те, що б в╕н (як завжди) пров╕в урок та под╕лився власними знаннями.

-Ну як без них? - посм╕хнувся наприк╕нц╕ промови та п╕дморгнув Першосв╕ту. Той оц╕нив "шпильку" та також посм╕хнувся.

-П╕сля Ноч╕ астральних портал╕в, - занудно почав паладин, - стало зрозум╕ло, що стара система в╕йськових дружин, яка опиралась лише на шляхту, не здатна протистояти новим викликам: ан╕ битися з астральними демонами, ан╕ з профес╕йним хадаганським в╕йськом. Та ╕ взагал╕ вашу стару арм╕ю не можна було назвати арм╕╓ю. Суц╕льне зб╕говисько! Чини покупають...

-Тобто?

-Хочу командувати полком - плачу ст╕льки-но грошей. ╤ ось я в же генерал... Маю грошей поменше - буду полковником, або сотником... ╤ куди воно таке годиться? Тож не дивно, що ви, кан╕йц╕, в деяких випадках бездарно програвали хадаганцям.

-А давай без цих звинувачень! - насупився Першосв╕т. - Можна вир╕шити, наче ви, ельфи, могутн╕ во╖ни.

Бернар затягнувся, розтопирив н╕здр╕ та пустив кр╕зь них дим.

-Гаразд... мабуть д╕йсно зараз не варто про те сперечатися... Отже, п╕сля пад╕ння старо╖ столиц╕, Айденус порадившись ╕з деякими мудрими головами видав указ про формування ново╖ арм╕╖. До ╖╖ лав в╕дтепер в╕дбирають тих, хто бажа╓ саме служити ╕деалам Л╕ги. ╤ туди беруть не дивлячись на глибину та наповнен╕сть кишень чи капшук╕в... Отже шляхту посунули вб╕к, лишили прив╕ле╖в. ╤ тепер серед командирсько╖ ланки чимало простолюдин╕в...

-А ╤верський? - спитав я.

-В╕н шляхтич... але ╕з нових... Л╕га для нього понад усе! - зак╕нчив свою розпов╕дь Бернар в╕домим дев╕зом.

Тут розчинилися стулки дверей ╕ до к╕мнати тихо ув╕йшло ш╕сть ельф╕в. Вони церемонно вклонилися голов╕ м╕с╕╖ та по його запрошенню розс╕лися на в╕льних м╕сцях. Нас з Першосв╕том вони н╕би й не пом╕тили. Бернар нахилився до мене ╕ тихенько встиг декого представити. Серед делегац╕╖, як виявилося, були члени так звано╖ Мало╖ ради столично╖ м╕с╕╖, в яку входили наставники, купц╕ й представники Церкви.

-Шановне панство! - звернувся до ельф╕в П'╓р д╕ Ардер. - Дозвольте в╕дрекомендувати вам Бора Головор╕за ╕ його товариша... е-е-е...

-Першосв╕та, - п╕дказав я. Знову цього "Головор╕за" притягнули.

-Так-так... Ми т╕льки-но говорили про того та╓мничому мага, що був на остров╕...

Ельфи, почувши те, раптом вс╕ разом заговорили. Оск╕льки я взагал╕ не знав ╖хню мову, то мен╕ було важко зрозум╕ти, що ╖х збентежило. П'╓р призвав вс╕х до тишини ╕ попросив мене розпов╕сти про Без╕менного.

-Наск╕льки нам в╕домо, - голова м╕с╕╖ кинув погляд уб╕к Бернара, - ви з ним про щось говорили наодинц╕.

-Це були особист╕ розмови. Вони не стосуються його, як особистост╕... Мова йшла про мене.

-Про вас? А що не так?

-Ще раз кажу, це особисте! - холодним тоном повторив я.

Д╕ Ардер стримано посм╕хнувся та знову попросив розпов╕сти про та╓мничого незнайомця. Я кинув погляд на нудьгуючого Першосв╕та та видав все те, що колись казав Аманд╕. Не б╕льше.

П╕сля зак╕нчення розпов╕д╕ деякий час вис╕ла тиша. Мен╕ здавалось, наче вс╕ оч╕кували на дозв╕л з боку голови м╕с╕╖. Той в╕дклав люльку та, склавши руки на грудях, втупився кудись вдалеч╕нь.

-Послухавши пана Бора, в мене склалася думка, - почав один з ельф╕в, якого Бернар назвав Фел╕ксом д╕ Грандером, ╕ який був наставником чар╕вник╕в Новограда, - що той старий маг насправд╕ може бути джуном. Останн╕м у сво╓му род╕.

-Що за абсурд! - втрутилася в розмову Мара д╕ Дюсер. - По-перше у джун╕в шк╕ра червоного кольору. Судячи ╕з давн╕х запис╕в, вони були схож╕ на людей...

-Схож╕? - Фел╕кс плеснув у долон╕. - Та вони ╕ були людьми! Т╕льки ╕ншо╖ раси. ╤ м╕ж ╕ншим, довол╕ потворн╕ ╕стоти...

-А ще у цього старого були крила! - перебила ельфа Мара. - А що це означа╓?

-Ан╕чого не означа╓! Звичайна м╕м╕кр╕я.

Я насупився. Знову як╕сь ельф╕йськ╕ фразочки. От Н╕хаз вас вс╕х бодай, втрачаю суть розмови. Так продовжать ╕ опинюсь на кшталт глухого.

-Джуни жили так давно, що н╕хто з нас не може достеменно заявити, як вони виглядали! - невдоволено казав Фел╕кс.

-Ще раз кажу, це суц╕льний абсурд! То був ельф... який чомусь переховувався на остров╕.

-Скор╕ш в╕н був у полон╕, - додав я. - Не забувайте про Св╕точ... ту джунську хр╕нь.

-В полон╕? - невдоволено пробурмот╕в Фел╕кс. - Це в╕н вам сказав особисто? Чи це ваш висновок?

-Чого ви хочете? - нахилився я вперед.

Ми зустр╕лися поглядами. Не скажу, що цей павич злякався. Судячи з усього, бита голова.

Фел╕кс також нахилився вперед та нахабно промовив:

- Пов╕рте мен╕, друже, магу н╕чого не варте обманути звичайну людину. Ви так далек╕ в╕д наших справ, що не зможете достеменно в╕др╕знити правду в╕д примари. Це по-перше. А по-друге, не забувайте сам╕, що цей ельф користувався джунською маг╕╓ю... А ╖╖ природа взагал╕ невивчена.

Я ледь не скип╕в. ╤ причиною тон, яким з╕ мною розмовляв цей наставник чаклун╕в. Особливо не сподобалось то, як в╕н промовив "друже". Збоку задавалось, наче мене об╕звали якимось лайливим словом.

-О, Сарне! - вм╕шалась Мара. Вона роблено сплеснула руками. - Бернаре, п╕дтвердить, що той старий маг - ельф!

-Так, в╕н ╕ зовн╕шньо схожий на нас, - кивнув головою паладин, - та ╕ у сво╖х розпов╕дях натякав про приналежн╕сть до ельф╕в...

-Але це не в╕дм╕ня╓ того, - вступили в розмову троюр╕дн╕ кузени Аманди д╕ Даз╕р╓ - брати Корв╕н ╕ Летус, ╕нтенданти м╕сцево╖ м╕с╕╖ (╖х точен╕ обличчя з правильним проф╕лем нагадували мен╕ бюсти видатних д╕яч╕в минулого, якими внизу була прикрашена зала м╕с╕╖), - що той незнайомець знався на джунах.

-Згодний з цими словами, - промовив Рено д╕ Даз╕р╓, наставник м╕сцевих некромант╕в. В╕н скинув з голови капюшон ╕ уважним поглядом втупився на Мару. - Ми дос╕ б'╓мося над спадщиною джун╕в, але все марно... А в╕н, зда╓ться, порозум╕вся на тому. ╤ можливо досить непогано порозум╕вся.

-Не одн╕ ми б'╓мося над загадками джун╕в, - в╕дпов╕ла Мара. - Не треба забувати про Хадаганську ╕мпер╕ю. Люди племен╕ Зем можливо також на дечому порозум╕лися... ╤ до реч╕: чого ви вс╕ так вчепилися в тих джун╕в? Наче злякалися ╖хнього в╕дродження.

Фел╕кс голосно хмикнув:

-Маро, ви завжди в╕др╕знялися сво╓ю у╖длив╕стю. Н╕хто не бо╖ться тих джун╕в... Друга справа, як використовувати ╖хню спадщину.

-Нас весь час вчили, - насуплено сказав Корв╕н, - що це ми перш╕ створ╕ння Сарнаута, а не як╕сь червоношк╕р╕ потвори...

-Перш╕, якщо не рахувати Дракон╕в, - додав його брат Летус. - Та ╕ взагал╕, невже хтось ╕ дос╕ т╕шиться старими забобонами? Невже хтось на╖вно вважа╓, наче джуни в чомусь нас перевершили?

-Цив╕л╕зац╕ю джун╕в не можна не поважати! - сварилася Мара. - Це велика помилка! Якщо ми як ╕ ран╕ше будемо приндитись сво╖м походженням, то будемо пасти задн╕х! Хадаган отрима╓ козир в боротьб╕ ╕з Л╕гою, а ми все будемо ховатися за ширмою власно╖ неперевершеност╕!

Я озирнувся на Першосв╕та. Тому стало нудно в╕д вс╕х цих дивних розмов ╕ в╕н тихенько попивав вино та оглядав к╕мнату. Мен╕ ╕ самому було незрозум╕ло, що ми тут робимо. Оц╕ розмови, як╕ зараз веде Мала рада, суц╕льно внутр╕шн╕ справи ельф╕в. ╤ що нам з Першосв╕том в╕д цього - один Сарн зна╓!

-Ми першими п╕знали маг╕ю! - р╕зким тоном заявив Рено д╕ Даз╕р╓. Мен╕ здалося, наче в╕н в чомусь звинувачував Мару. Можливо, подумалось, це через ╖╖ належн╕сть до Дому д╕ Дюсер╕в.

-Так-так, - кивнув в знак згоди голова м╕с╕╖. - Сарн, Бог Св╕тла, який створив цей прекрасний св╕т ╕ ╓ батьком всього живого, звичайно хот╕в, щоб тут був порядок, тому серед вс╕х сво╖х д╕тей в╕н першими обрав нас, ельф╕в. Ми навчилися у нього ус╕ляким та╓мницям, ╕ головне - маг╕╖... А ось джуни, як в╕домо, були другими п╕сля нас... М╕ж ╕ншим вони в╕двернулися в╕д Сарна... ╕ визнали Н╕хаза, Бога Темряви. Джуни спотворили маг╕ю... за що, зв╕сно, ╕ поплатилися власною загибеллю через страшне Прокляття. Все це, що я сказав, ╓ догмою! Беззаперечною догмою!

-Я про це ╕ не сперечаюсь, - в╕дпов╕ла Мара д╕ Дюсер. - Згодна, що по сво╖й природ╕ ми, ельфи, б╕льш шляхетн╕... б╕льш цив╕л╕зован╕...

Оце заява! - я ледь не крякнув вголос. Хоч би посоромилися те казати при нас з Першосв╕том.

-Але звернувшись до Н╕хаза, - продовжувала Мара, - джуни багато в чому нас об╕гнали. Поки ми прославляли ╕деали Краси, вони боролися з Драконами. Мало того - перемогли ╖х!.. Отже, в╕двернувшись в╕д Св╕тла ╕ прийнявши Тьму, ця цив╕л╕зац╕я стала не менш могутньою, н╕ж ми сам╕. Й скажу прямо: багато хто до цих п╕р вважа╓, що може так виявитися, наче саме вони в╕дкрили портал в ╕нший св╕т, закликали сюди демон╕в, як╕ згодом ╕ знищили Сарнаут.

-Ви до чого нас призива╓те? - довол╕ голосно сказав Фел╕кс. - Щоб ми, ельфи, також в╕двернулись в╕д Сарна?

Мара якось презирливо глянула на нього.

-Мен╕ зда╓ться, - подав голос ще один ельф, якого Бернар назвав Нор╕аном д╕ Плю╕, ╕ який був одним з найбагатших купц╕в Новограда, - що ми в╕дхилилися в╕д теми.

Ельф оглянув вс╕х присутн╕х, дочекався коли заволод╕╓ загальною увагою, ╕ пот╕м важно продовжив:

-За сво╖ми суперечками хто та коли першим чомусь там навчився, ви забува╓те про те, що ми, ельфи... та й вся Л╕га втратила ц╕лий алод з ус╕м, що там було. Врятувалась якась невеличка частина...

Тут п╕днявся гул, який митт╓во заглушив голова м╕с╕╖.

-Спок╕йн╕ше! - р╕зко промовив в╕н. - Н╕хто та н╕чого не забув, пане Нор╕ане... Йде сл╕дство, йде розгляд ц╕╓╖ справи як в нашому кол╕, так ╕ серед кан╕йц╕в. Я вчора вечор╕ мав розмову ╕з деякими представниками ╖хньо╖ влади... ╤ запевняю, вони в╕днеслися до ц╕╓╖ под╕╖ з ус╕╓ю серйозн╕стю, бо серед нападник╕в... серед заколотник╕в виявилися представники деяких в╕домих шляхетних род╕в... А ми з вами тут з╕бралися, щоб вислухати одного ╕з св╕дк╕в.

П'╓р д╕ Ардер з╕щулився та повернувся до мене.

-Отже, пане Боре, - почав в╕н якимсь сухуватим тоном, - ми послухали вашу розпов╕дь... Проте все ж не можемо не спитати про власну думку.

-Стосовно чого?

-Ви в деякому род╕ стали частиною заколоту проти Клемента д╕ Даз╕р╓...

-Як це так? - ледь не вскочив я.

-Ви мене не правильно зрозум╕ли. Справа в тому, що вам прийшлося стикатися ╕з заколотниками... як ╕з середовища ельф╕в, так ╕ серед кан╕йц╕в. То ж нам хот╕лося б знати вашу думку, стосовно того, з ким ми... з ким ви малу справу.

Я кинув погляд на Бернара. Той зробив непом╕тний знак, мовляв, будь в╕двертим. Так треба.

-Гаразд, але попереджую, що ви сам╕ запитали! - промовив я, п╕дн╕маючись на ноги. - Будь-який заколот ма╓ п╕д собою т╕льки одну мету - повалення влади. Вважаю, ви сам╕ розум╕╓те, що проти сили завжди знайдеться ╕нша сила. Вона дивиться на цей св╕т ╕накше... Спотворено чи н╕, то хай вир╕шують морал╕сти. Головне зараз зрозум╕ти, яку мету пересл╕дують ваш╕ супротивники. Отже, вбивство Клемента... це що? Навмисний крок або випадков╕сть? ╤ хто за ним сто╖ть? Невдоволенн╕ кан╕йц╕ чи ельфи ╕з проклятого Дому? Чи вони д╕яли разом, так би мовити, об'╓днан╕ одн╕╓ю метою?

-╤ ви зна╓те в╕дпов╕д╕? - спитав Фел╕кс.

-Я можу т╕льки припускати. ╤ перше, що кида╓ться в око, як би воно прим╕тивно не звучало, так це приналежн╕сть кан╕йц╕в-заколотник╕в до шляхетних род╕в... Ви, ясновельможний П'╓ру, т╕льки-но згадували про др╕бниц╕, як╕ й складають ц╕л╕сн╕сть картини. Так чому б не подивитись на нападник╕в окремо один в╕д одного.

-Ц╕каво... ц╕каво... Продовжуйте, Боре.

-Тобто "мета", наприклад, кан╕йц╕в ц╕лком може бути простою: повернення власного впливу, який був за час╕в Вал╕р╕в. Що до д╕ Дюсер╕в, то вони, зда╓ться, прагнули зайняти м╕сце серед ╕нших Дом╕в, як то було в стар╕ часи. А ще краще - виграти на вашому Великому балу ╕ керувати ельф╕йським народом. Друге питання, яке по╓дну╓ оц╕ вс╕ др╕бнички, це те, як все зв'язати ╕з Клементом д╕ Даз╕р╓. Що в╕н ╖м вс╕м зробив? Що в╕н такого мав проти них?

П'╓р д╕ Ардер нав╕ть нахилився вперед. В╕н довго дивився на мене, погладжуючи сво╓ п╕дбор╕ддя.

-А я говорив, що в╕н не дурень, - раптом порушив тишу Фел╕кс д╕ Грандер. - Лок мав рац╕ю: ти, Боре, добре розп╕зна╓ш суть речей.

Я озирнувся. Вс╕ ельфи втупились в мою персону ╕з здивованим видом. Зда╓ться промова ╖х трохи вразила, хоча я не сказав ан╕чого позамежного чи надрозумного.

П'╓р д╕ Ардер п╕дв╕вся та посп╕шно наблизився до мене.

-Слухайте, - якось солодкувато пробурмот╕в в╕н, - а що скажете про наш квартал? Сподобалось?

Я отороп╕в. До чого тут це? В голос же промукав:

-А-а-а... е-е-е... непогано...

-Ви ще не бачили його ввечер╕, - голова м╕с╕╖ обняв мене за плеч╕ та потягнув вб╕к дверей. Зда╓ться, мене хочуть здихатися. - До реч╕, - солодкувато п╕дсп╕вував д╕ Ардер, - сьогодн╕ перший день свята Покровителя Арга. Скоро почнеться вистава. Шарль д╕ Вевр, наставник бард╕в, об╕цяв показати щось неймов╕рне... Вам, обов'язково треба глянути. Вир╕шено! Бернар супроводить вас, так би мовити, прогулятися по ельф╕йському кварталу.

-З великою охотою, - в╕дгукнувся паладин, п╕дн╕маючись з подушок.

-Корв╕н! Летус! Забезпечте наших друз╕в вс╕м необх╕дним, - повернувся П'╓р до ╕нтендант╕в.

Мен╕ нав╕ть слова не дали сказати. Дек╕лька секунд ╕ я з Першосв╕том вже був оточений служницями, як╕ провели нас до виходу ╕з м╕с╕╖.

-╤ що це було? - розгублено спитав хлопець, ледь зачинилися стулки дверей. - То притягнули сюди, а зараз нахабно випхали назад. Ти щось розум╕╓ш?

Ми стояли на вулиц╕ озираючись навс╕б╕ч.

-Зда╓ться, справа в мен╕, - припустив я. - Невже чимось ╖х налякав?

З дверей вийшов Бернар. В╕н показав невеликий капшук з грошима ╕ посм╕хнувся:

-Наказано вас розвеселити.

-Як мило, - у╖дливо промовив я. - Схоже на в╕дкупн╕...

-Та ти даремно не скалься! - зауважив Бернар. - М╕сце дурнуватого вояки було тобою пром╕няне на розумника. Отже тепер ти для них небезпечний. Це ж треба ст╕льки ╖м наговорити!

-А що, власне, такого я ╖м розпов╕в? - обурився я. - ╤ що значить "╖м"? Ти що ж не в ╖хн╕й компан╕╖?

-Я сам по соб╕...

-А як же "наказано розвеселити"?

У в╕дпов╕дь Бернар одарив мене сердитим поглядом.

-До реч╕, нав╕що ж ти подавав мен╕ знаки? - причепився я до паладина. Ми неквапливо рушили по вулиц╕. - Нав╕що пропонував бути в╕двертим?

-Дурню! Я навпаки показував тоб╕ бути обережним... А ти виклався, наче на спов╕д╕.

-Очман╕ти! - плеснув я долонями. - А хоча, може то й на краще. Не сподобаюсь - хай виганяють.

-См╕шна ти людина... ╤ на╖вна... У под╕бних ╕грах кожна ф╕гура ма╓ сво╓ значення. ╤ ось зам╕сть того, щоб з╕грати роль "тупого вояки", в╕д якого те ╕ потребують, що п╕ти та щось принести, тоб╕ закинуть таки завдання, що хай Сарн милу╓!

-Небезпечн╕?

-Не без того.

Ми мовчки уставились один на одного. Я сердився, що все ж попався на ельф╕йський гачок. А от Бернар, зв╕сно, встиг вмити руки.

Привести нас ╕з Першосв╕том сюди не було його забаганкою. Нав╕ть сан та приналежн╕сть Церкв╕ не дали можливост╕ паладину об╕йти цю "просьбу" м╕с╕╖... Адже, впевнений, його примусили до того.

Друге питання, що Бернар м╕г би й порадити, як мен╕ поводитися на ц╕й зустр╕ч╕. Часу для того було достатньо... Паладин просто в╕дсторонився... з╕грав роль пров╕дника...

-╤ що тепер робити? - спитав я у нього.

-Не хочу здатися вам снобом, але навряд вас зац╕кавить виступ Шарля д╕ Вевра, - зда╓ться Бернар намагався пожартувати. - На поц╕новувач╕в музики ви не тягнете.

-Дуже дотепно! - хмикнув я. - Але чекаю щось б╕льш серйозного, н╕ж паладинськ╕ жарти.

-Мен╕ н╕чого тоб╕ запропонувати. Так чи ╕накше ти все одно будеш знаходитися п╕д протекц╕╓ю Дому д╕ Даз╕р╓. Можу лише порадити не квапитись ╕з виконанням завдань П'╓ра... Посилайся на те, що ти служиш Аманд╕. Це допоможе виграти хоч якийсь час.

-Затягнув нас в ельф╕йськ╕ тенета! - сердився я. - А тепер пропону╓ кле╖ти дурня...

-Ти сам себе затягнув... ще на тому остров╕...

-Можна подумати, що в мене був виб╕р.

-Теж саме скажу ╕ про себе.

-Та припинить ви сперечатись! - прикрикнув Першосв╕т. - Раз ми в Ельф╕йському квартал╕, та ще й при грошах, то може ╕ справд╕ погуля╓мо?

-Душа жада╓ свята? - посм╕хнувся Бернар. - Гаразд... ╢ два вар╕анти. Перший, це в╕дв╕дування винно╖ ресторац╕╖ "Бурштиновий грот". Затишна обстановка, при╓мна музика ╕, звичайно, вино, вино ╕ вино.

-А друга? - запитав хлопець.

Тут Бернар чомусь подивився на мене:

-Друга, це Будинок Камел╕й. Фл╕рт, одноденний романчик й... таке ╕нше...

Оч╕ Першосв╕та розширилися, а на обличч╕ з'явилася дурнувата посм╕шка.

-Однозначно перше! - заявив я. - Той грот далеко?

-Десь з п╕вгодини ходу, - промурчав Бернар, повертаючи на ╕ншу вулицю. Ми рушили за ним сл╕дом.

Прогулянка тривала трохи довше. До реч╕, на вулицях поб╕льшало ельф╕в. Стали з'являтися ╕ люди... А одного разу побачили й г╕берл╕нг╕в. Нарешт╕ ми д╕сталися до просто╖ з виду таверни, над входом до яко╖ на вив╕сц╕ ажурними буквами значилося "Янтарний грот".

-Ось ╕ прийшли, - посм╕хнувся ельф.

Всередин╕ було дуже затишно. Знайшовши порожн╕й столик, ми зайняли його ╕ стали оч╕кувати обслугу. На мо╓ здивування, в ц╕й ресторац╕╖ не сид╕ло жодного ельфа.

-"Бурштиновий грот" - т╕льки для ╕нших рас, - пояснив Бернар. - Т╕, хто бажа╓ розважитися в Ельф╕йському квартал╕, ходять в пару-тр╕йку под╕бних м╕сць. Ну ╕, звичайно, в Будинок Камел╕й.

Тишу прохолодною зали, осв╕тлено╖ т╕льки л╕хтарями-кульками яскраво-золотого кольору, раптово порушили звуки флейти. За мить п╕дключилися тамбурини. ╤ тут же к╕лька ж╕ночих голос╕в струнко затягнули якусь веселу п╕сеньку на ельф╕йськ╕й мов╕. Ми з Першосв╕том озирнулися та побачили на високому помост╕ в л╕вому куточку таверни молодих д╕вчат-ельф╕йок, одягнених в довг╕ червон╕ сукн╕ ╕з золотими узорами.

-Ти часто тут бував? - запитав я у Бернара, коли той заказав нам вина та по╖сти.

-Я взагал╕ мало в╕дв╕дую под╕бн╕ заклади, - ╕з серйозним обличчям в╕дпов╕в той.

-А що ж так?

Паладин невдоволено в╕дмахнувся та раптом кинув:

-А ти вже, кажуть, встиг в Розшуковому приказ╕ в╕дм╕титись?

-Н╕чого соб╕! - посм╕хнувся я. - Все ви зна╓те!

-Зна╓ т╕льки той, кому треба.

-╤ що ж "требники" ще знають? Як я туди загрим╕в?

-М╕с╕я в╕дряджала до Жуги перегов╕рника, - в╕дпов╕в Бернар. - Мабуть усп╕шно, якщо тебе в╕дпустили.

-Мабуть усп╕шно, - стримано посм╕хнувся я. - Зна╓ш, друже, мен╕ ╕нод╕ зда╓ться, що Л╕га сама себе похова╓, бо ця прихована боротьба за верховенство в н╕й згубно вплива╓ на ╓дн╕сть... Ельфи, люди, г╕берл╕нги - н╕би й разом, але пост╕йно хтось з них намага╓ться перетягнути на себе ковдру.

-Це н╕ для кого не секрет, - в╕дмахнувся Бернар. - Якби не загроза з боку ╤мпер╕╖, то вже давно...

У цей момент нам принесли частування. Ми добре закусили, пот╕м випили та паладин продовжив перервану розмову:

-До реч╕ про "ковдру". А ти, Боре, зна╓ш, чому виникла ворожнеча серед раси людей? М╕ж вами, кан╕йцями, та хадаганцями?

-У загальних рисах. Буц╕мто Тенсес ╕ Н╓з╓б щось не под╕лили...

-Ех, люди, люди, вам...

-...вам власна ╕стор╕я не ц╕кава, - перекривляв я паладина, продовжуючи за нього фразу.

-Ц╕кава, - подав голос Першосв╕т. - Мен╕ м╕й батько дещо розпов╕дав... Коли в╕н на Свят╕й Земл╕ воював, то все це чув в╕д священик╕в.

-Ну, давай, розкажи нам, - махнув я рукою.

Хлопець зн╕яков╕в, але все ж взяв себе в руки ╕ почав:

-Ми, люди, прийшли з п╕вноч╕. Це було за час╕в Старо╖ Ери. Племена аро - так тод╕ звалися люди, - Першосв╕т облизав губи. Видно, що под╕бна промова йому давалася важко. - ╤ потрапили ми... на ру╖ни ╕мпер╕╖ джун╕в... В цей же час туди з╕ сходу прийшли орки. Людям довелося об'╓днатися п╕д проводом двох Великих Маг╕в - Тенсеса ╕ Н╓з╓ба, щоб подолати орду...

Бернар зупинив жестом Першосв╕та, явно шкодуючи його:

-Давай я продовжу, - посм╕хнувся ельф. - В к╕нц╕ третього тисячол╕ття Старо╖ Ери ви, люди, д╕йсно облаштувалися на ру╖нах ╕мпер╕╖ джун╕в. Тод╕ й з'явилася держава Кан╕я... Я про те вам колись розпов╕дав.

-Ти про боротьбу м╕ж Тенсесом та Н╓з╓бом? - спитав я.

-Так... так... Нов╕й держав╕ був конче потр╕бний правитель. ╤ при чому один, а не купа... Претендували обидва маги, ╕ у обох були як прихильники, так ╕ вороги. Зрозум╕ло, що под╕бне протистояння призвело б до громадянсько╖ в╕йни. Щоб цього уникнути, Тенсес та Н╓з╓б прийняли р╕шення про по╓динок. Хто перем╕г, ви вже зна╓те...

-Тенсес, - захитав головою Першосв╕т.

-Так... Н╓з╓б же потрапив в п╕вденн╕ пустел╕... туди, де колись жило плем'я людей Зем. На той момент в цих землях жили кочов╕ людськ╕ племена. Вони досить прив╕тно прийняли Н╓з╓ба... Все через те, що серед ╖х народу ╕снувало пророцтво, мовляв, настане такий день, коли "в золотих п╕сках пустел╕ з'явиться людина, котра впаде з неба", ╕ яка поведе хадаганц╕в до панування над вс╕м св╕том. От так╕ справи!

-Тобто через цю... цю... др╕бничку... й виникло протистояння м╕ж ╤мпер╕╓ю та Л╕гою? - здивувався я.

-Тод╕ вони ще не були н╕ Л╕гою, н╕ ╤мпер╕╓ю... А ти, Боре, чекав якихось билинних ╕стор╕й? - посм╕хнувся Бернар. - Все в житт╕ в╕дбува╓ться через якусь др╕бничку... А вже п╕зн╕ше до не╖ додають вигадану легенду. Мало того, ще й з моральним п╕дтекстом.

-Зв╕дки так╕ п╕знання? - спробував п╕дколоти я Бернара.

Той хмикнув та потягнувся до келиха з вином. Я догриз свою порц╕ю смажених перепел╕в, допив вино й вийшов осв╕житися на вулицю.

Сонце вже сховалося за будинками. Небо набуло яскраво-червоного в╕дт╕нку. Л╕хтар╕ на ст╕нах буд╕вель налилися теплим св╕тлом. Я в╕д╕йшов за кущ╕ та подзюрив п╕д ст╕ну.

-Рука помощ╕! - раптом пролунало ледь не над самим вухом.

В╕д неспод╕ванки я здригнувся ╕ трохи не налив соб╕ на носки чоб╕т.

-Будеш так п╕дкрадатися, - кинув через плече, - отрима╓ш наступного разу стусана.

Поруч стояв неприм╕тний молодий хлопець в синьому жупан╕. Те, що в╕н так тихо наблизився, мене насторожило.

Я зак╕нчив справу, заправився та сухо спитав:

-Щотоб╕?

-Ви б н╓ хот╓л╕ про╜уляца до Б╓лова оз╓ра?

-Я не рибалка. Мен╕ те не ц╕каво.

-А там ╕ сво╖х рибаков хвата╓т, - хлопець з╕щулився. - Д╓ло в дру╜ом. Надо б виясн╕ть ко╓-што.

-Завтра вранц╕ приходь до шинку За╖ Корчаково╖... до "Краснова п╓туха"... Якщо прийдеш то ╕ поговоримо що до Б╕лого озера.

-Хорошо... Пр╕ду. Ми парн╕ настойч╕ви╓.

Хлопець недобре посм╕хнувся ╕ р╕зко кивнув головою на прощання. За хвилину в╕н зник за рогом, а я озирнувся та неквапливо п╕шов всередину ресторац╕╖...


7


...Спав я погано. Крутився. Все через т╕ клят╕ думки. ╤ хто ╖х т╕льки створив? Кому з бог╕в було так весело, що в╕н надав людин╕ можлив╕сть м╕ркувати, та й мало того - робити те перед сном?

Псяче хутро! Та йд╕ть ви геть! Завтра зранку загляньте, а не зараз! - ╕ знову я перевернувся на ╕нший б╕к, наче це могло допомогти мен╕ заснути. Але щось всередин╕ завзято гризло св╕дом╕сть, тим самим в╕дганяючи бажаний сон.

Рядом тихо посапувала Зая. Вона скрутилася калачиком, буц╕мто маленька дитинка, та щ╕льно притислась до мене спиною, обпалюючи сво╖м гарячим оголеним т╕лом. Але ж╕ноча присутн╕сть також не заспокоювала розбурханий розум.

Мабуть ╕нту╖тивно я в╕дчував, що вийшов на якусь нову стежку у власному житт╕. ╤ тому напевно мозок зараз ╕ намага╓ться вияснити мо╓ м╕сце в т╕й гр╕, яку зат╕яли ельфи. До реч╕, згадував я ╕ про ╤са╓ва. Про "руку допомоги". В результат╕ отримав таку кашу думок, що сам Н╕хаз не розплута╓!

Врешт╕-решт св╕дом╕сть втомилася ╕ я провалився в глибокий сон.

╤ знову бачив в ньому корабл╕ з хижими контурами... чи╖сь мертв╕ т╕ла... ╕ ту та╓мничу ф╕гуру, яка схилилась над╕ мною... Зал╕зна маска закривала лише половину ╖╖ обличчя. Незнайомець в╕дкрив рот, наче хот╕в щось сказати. ╤ з темного отвору гучно понеслося:

-У-у-у...

-...р╓кууу! - зак╕нчив хазяйський пивень за в╕концем. Ще мить ╕ в╕н знову загорланив: - Ку-ка-р╓-кууу!

Псяче хутро! Я ледь не звалився на п╕длогу. Де? Що? Хто?.. Тьху ти! Це ж я в к╕мнат╕ у Корчаково╖!

За╖ поряд не було. Мабуть знову "чаклу╓" в подклет╕.

Ранок був похмурим, як ╕ м╕й настр╕й. Чомусь в голову знову пол╕зли як╕сь недобр╕ думки. Видно все ж вчорашн╕й день тому виною.

Сн╕дали ми з Першосв╕том ╜рунтовно. Я його в╕дразу попередив, що вечер╕ може ╕ не бути.

-Чого це? - затягнув в╕н, немов вередлива дитина.

-А того! - р╕зко в╕дпов╕в я, ╕ приятель зрозум╕в, що м╕й настр╕й бажа╓ кращого. - Сн╕да╓мо, збира╓мося ╕ висува╓мося. ╥хати далеко.

-╥хати? - перепитав Першосв╕т.

Я не в╕дпов╕в, а лише продовжив ╖сти.

Рано вранц╕, ледь вийшов на дв╕р осв╕жити голову, тут же з╕ткнувся ╕з вчорашн╕м посильним з Розшукового приказу.

-Ти що ж, п╕д ст╕нами трактиру ночував? - роздратовано спитав я. ╤ подзюрити наодинц╕ не виходить!

Хлопець з╕внув та пробурмот╕в якесь прив╕тання. А пот╕м, ще раз широко роззявивши рота, почав казати, що мен╕ треба сходити до якогось там ╤вана Овсова, та взяти у нього коня.

-╤ван Овсов? - посм╕хнувся я. - Що за пр╕звище?

-Прозв╕щ╓, как прозв╕щ╓! - знизав плечима посильний. В╕н витягнув з кишен╕ капшук та протягнув його мен╕. - Вот д╓ньг╕ на походни╓ расходи. Отчйота за н╕х ми н╓ тр╓буем, но... но Жуга прос╕л п╓р╓дать, што обично ╓во "просьби" виполняют... ╕ с большой охотой... Н╕кто н╓ отказива╓ца ╕ н╓ расказива╓т, што н╓ мож╓т сд╓лать...

-Ось що, хлопче, передай сво╓му Жуг╓, що про под╕бн╕ "нагадування" в╕н може забути. Принаймн╕, коли зверта╓ться до мене. Второпав? - ╕ я нахилився вперед.

Посильний скорчив таку пику, наче проковтнув жирну муху, ╕ тепер готу╓ться блювати.

-Вам ╓щйо што-та нада? - спитав в╕н. - Как╕╓-то пож╓лан╕я?

Я на мить задумався, а пот╕м прямо заявив, що хот╕в би отримати непоганий лук ╕ ще один меч.

-Харашо! - кивнув хлопець та пов╕домив, що мен╕ занесуть трохи п╕зн╕ше.

╤ ледь ми з Першосв╕том с╕ли сн╕дати, якийсь чолов'яга д╕йсно притягнув зброю. Лук був досить непоганий. Тятива новенька. Меч також стерпний. Я прим╕ряв його, махнув пару раз╕в, та в╕дав товаришев╕.

-Тримай! ╤ дивись не пропий! - закинув йому.

-Та чого ти! - образився Першосв╕т. - То вийшло випадково... Так куди нам ╖хати? - причепився в╕н ╕з питаннями.

-До Б╕лого озера...

-Агов! Далеченько! ╤ що там?

-Справа...

В╕дпов╕в грубувато. Хлопець знову в╕дчувши, що я чимось невдоволений, потупив оч╕ та ображено заторохт╕в ложкою по мисц╕.

-Ти все р╕вно не зна╓ш, чим себе зайняти, - додав я. - Чому б з╕ мною не розважитися?

-Щось не пом╕тно буц╕мто ти ╖деш розважатися. Що то за справа?

-Розшуковий приказ просить допомогти.

-Хто? Що? - парубок аж застиг.

-Не горлань на весь трактир, - цикнув я. - Ти з╕ мною, чи н╕?

-Ну... з тобою...

-Тод╕ сн╕дай весел╕ше! Поговоримо по дороз╕.

Вчора, до реч╕, я пропонував ╕ Бернару п╕ти з╕ мною. Ледь ми вс╕ вийшли з "Бурштинового гроту", спитав у ельфа про його плани на завтра.

-А що ти хочеш? - зупинився паладин.

-Та мен╕ одна справа п╕дверта╓ться...

Наш╕ погляди схрестилися. Ельф трохи зачекав та обережно спитав:

-В яку авантюру ти намага╓шся всунутися цього разу?

Я озирнувся та неголосно розпов╕в про пропозиц╕ю збоку Жуги ╤са╓ва.

-Отже, ти погодився працювати в Розшуковому приказ╕? - вислухавши мене, проговорив паладин. Зда╓ться в╕н був незадоволений. - ╤ що ти хочеш в╕д мене?

-Скор╕ш за все завтра вже запропонують якусь справу. Натякають про Б╕ле озеро...

-╤ що там?

-Хтозна!..

-Тод╕ все ще не розум╕ю, нав╕що тоб╕ я.

-Чесно з╕знаюсь, що й сам не знаю... Можливо хочу мати поряд над╕йного товариша.

-А Першосв╕т тебе не влаштову╓? - ельф кивнув на хлопця, що дзюрив б╕ля кущ╕в.

-Ти ж розум╕╓ш, про що йде мова!

Ельф опустив оч╕ й задумався.

-А я тоб╕ д╕йсно потр╕бен? - вкрадливим голосом запитав в╕н.

-Хто ж мен╕ поради давати буде? - спробував пожартувати я.

-Зда╓ться, Жуга не буде радий, коли до його справи п╕дключиться хтось ╕з ельф╕в. ╤ тим паче ╕з Церкви.

-А в╕н мен╕ не ставив умови, кого брати ╕з собою... Так що в╕д╕б'юся.

-Гаразд. Можу спробувати, проте не об╕цяю... Давай так, у мене завтра зустр╕ч б╕ля л╕сопилки, бо бач також маю деяк╕ справи.

-Голова м╕с╕╖ щось п╕дкиду╓?

-Скор╕ш Церква, - трохи роздратовано промовив ельф. - Отже, якщо я тоб╕ все ж знадоблюся, шукай мене там.

На тому ╕ пор╕шили.

Чесно з╕знаюсь, я д╕йсно не знав, чому просив допомоги у Бернара. Це вийшло якось спонтанно. Можна було послатися на те, що мен╕ потр╕бне п╕дстрахування, яке Першосв╕т надати б не зм╕г... Але насправд╕, це все притягнуте за вуха. Я йшов по болоту... незнайомому болоту... Де хова╓ться трясовина, де мене чекають пастки - не в╕домо. Тому ╕ крутився то б╕ля одного берега, тобто Розшукового приказу, то б╕ля другого - ельф╕в.

"Отже, ти бо╖шся, - посм╕халась друга моя частинка. - З╕знайся, що ти бо╖шся".

Я сердито цикнув на не╖ та застукот╕в ложкою.

Д╕вчата принесли нам ╕з Першосв╕том св╕жоспечених вергун╕в.

-Ето от хазяйк╕, - пов╕домила одна з них.

-Вельми дяку╓мо, - глухо промовив я, скоса поглядаючи на задоволену ф╕з╕оном╕ю Першосв╕та.

В╕н ще вранц╕ ставив питання, чому я не ночував у сво╖й к╕мнат╕, а пот╕м став принюхуватися до мене, явно в╕дчуваючи запах ж╕нки. Першосв╕т, звичайно, н╕чого не сказав, але, думаю, п╕дозрював про мо╖ походеньки.

От ц╕каво, чому Зая стала до мене, м'яко кажучи, прихильна? - промайнуло в голов╕. - В чому справа?

Я тут же погнав ц╕ думки геть, бо сам, зда╓ться, вкрився червоними плямами.

Посн╕давши та з╕бравшись в дорогу, ми ╕з Першосв╕том рушили на пошуки Овсова, як виявилося ­- довол╕ в╕домого в Св╕тол╕сс╕ коняра. Його випаси знаходились десь за П╕вденною Берестянкою, а тут цей чолов'яга мав лише дек╕лька стайнь на околиц╕ Портово╖ слободи, як╕ слугували для продажу коней. Десь за п╕вгодини ми нарешт╕ вийшли на них.

-Та он-н-на сто╕т! - хитнув головою малий хлопець, у якого Першосв╕т спитав про Овсова. - Оцьтой дядька!

В╕н вказував на високого багато роздягненого чолов'ягу, котрий крутився б╕ля паркану ╕ давав команди чубатим парубкам, що возилися ╕з парочкою коней.

-Ти што твор╕ш, Гл╓б? - обурювався Овсов, розмахуючи батогом. - Первий раз гр╕ву ч╓ш╓ш? - ╕ дал╕ посипалася брудна лайка.

-Це ви ╤ван Овсов? - запитав я, п╕дходячи ближче.

-Ну я, ╕ што? - чолов╕к р╕зко повернувся ╕ втупився в нас чорними, мов н╕ч, очами. - Ви ╕з Городскова пр╕каза? Так я ╓щйо вч╓ра расплат╕лся! ╤ подушний дал, ╕ ч╓тв╓рт╕ну...

-А я схожий на збиральника подат╕?

Овсов завмер та окинув мене поглядом зверху донизу. На якусь мить його оч╕ застрягли на мечах, що явно в╕др╕знялися в╕д звичайних, котр╕ таскали м╕сцев╕ стражники.

-╤ чо т╓б╓ нада? - сухо спитав в╕н.

-Ми з Розшукового приказу. Нам наказано взяти у вас трьох коней.

С приводу трьох - це вже моя задумка. Посильний казав про одного, бо вважав, що на справу по╖ду лише я. Проте, набравшись нахабства, мен╕ спало на думку вимагати б╕льше.

-Да? Мож╓т ч╓тир╓? Пять? - Овсов поставив руки в боки, а пот╕м смачно вилаявся. - Ви там в свойом пр╕каз╓ совс╓м обнагл╓л╕!

-Можу залишити залог, - спок╕йним тоном запропонував я.

-Тогда уж полную сто╕мость ж╓р╓бцов! А то угроб╕т╓ мн╓ ж╕вот╕нок ╕ пом╕най как звал╕!

-Повну? Мен╕ ст╕льки грошей не дали... тим паче на трьох коней!

-Ну на н╓т, ╕ суда н╓т! - Овсов розвернувся, демонструючи свою спину.

-Раджу дослухатися мо╓╖ пропозиц╕╖, - все так же спок╕йно промовив я. - А то ╕ цього не буде. Отже, десять умойрських "орлик╕в"!

Чолов'яга хмикнув та сказав, що за так╕ грош╕ ми з Першосв╕том можемо купити три кози, та на них ╖хати куди нам заманеться.

Треба в╕дм╕тити, що я вже трохи роз╕брався ╕з л╕г╕йськими грошима. Мозок ан╕чого не пам'ятав ╕з мого давнього життя, тому приходилось всмоктувати знання ледь не з самого найпрост╕шого. ╤ при тому я намагався не демонструвати власного нерозум╕ння навколишньо╖ обстановки.

Отже, в Л╕з╕, як м╕ж ╕ншим ╕ в Хадаганськ╕й ╕мпер╕╖, ще здавна карбували монети ╕з м╕д╕, ср╕бла та золота. Не дивлячись на протистояння стор╕н, м╕ж ними ╕снувала й торг╕вля. Правда, вона зд╕йснювалася через трет╕х ос╕б - так званих в╕льних торговц╕в. Чесно з╕знаюсь, що мен╕ не траплялися ╕мперськ╕ монети... Та, мабуть, цього ╕ не буде, бо кожна з╕ стор╕н суворо сл╕дкувала за сво╖ми грошима.

В столиц╕ на монетному двор╕ в основному карбували ср╕бн╕ монети, як╕ в народ╕ стали прозиватися "новоградками". Вони, до реч╕, вважалися в Л╕з╕ повноц╕нними грошима, можна нав╕ть сказати, були таким соб╕ еталоном. ╤нш╕ ср╕бн╕ монети через те згодом в╕д╕йшли в минуле. П'ять таких "новоградок" у м╕няйл╕в йшли нар╕вн╕ з одним л╕г╕йським "орликом" - золотою монетою, яку карбували в м╕ст╕ Плагат, що на Умойр╕ - давньому кан╕йському алод╕, яким зараз керувала нам╕сниця См╕яна.

М╕дяки ж робили вс╕, кому не л╕нь. Правда найв╕дом╕шими стали с╕в╓р╕йськ╕ "коп╕йки" з червоно╖ м╕д╕, на яких зображувався гербовий знак того алоду - списоносець на кон╕, що скаче, атакуючи тигра. ╤нш╕ м╕дяки мали власн╕ назви: "мечники" - умойрськ╕ монети, "щитки" - ц╕ виробляли на ╤нгос╕. Вс╕х не перел╕чити. Але ось, як ╕ у випадку з "новоградкою", "коп╕йчан╕" монети виявилися з достеменною вагою, тому швидко поширювалися по вс╕й Л╕з╕. До реч╕ "списоносц╕в" в╕дтепер приурочували до образу ╕мператора Вал╕ра Четвертого, мовляв в╕н за легендою перемог якогось здоровезного зв╕ра...

Ще, з╕знаюсь, я вже трохи почав ор╕╓нтуватися в столичних ц╕нах, як на товар, так ╕ на працю. Фунт печеного хл╕ба, наприклад, в Новоград╕ коштував п╕втори коп╕йки. А от скаж╕мо фунт яловичини близько сем╕. Ц╕лий гусак - ш╕стдесят. Кошик карас╕в з м╕сцевого озера - три коп╕йки. А коров'яче масло - чотирнадцять.

Ц╕ни були п╕д б╕льш-менш суворим контролем м╕сько╖ влади, ╕ регулювалися прийнятою на певний терм╕н таксою. Бувало, розпов╕дали мен╕, що гендляре "бунтували", скаржачись на малий прибуток, ╕ починали самост╕йно роздувати ц╕ни. ╤ тод╕, дивлячись з обставин, столична влада або йшла на поступки й видавала новий циркуляр з рекомендованими ц╕нами, або строго карала торговц╕в... Так, наприклад, сталося в пер╕од бунт╕в на Форокс╕, коли ╕з соляних шахт довгий час в Св╕тол╕сся не надходила с╕ль. Тод╕ варт╕сть цього продукту зросла ╕з тридцяти коп╕йок до с╕мдесяти за пуд. М╕ський приказ тут же видав розпорядження опустити ц╕ни до колишнього р╕вня, а тих, хто не дослухався "поради", жорстко покарали, в╕д╕бравши с╕ль з╕ склад╕в та в╕ддавши ╖╖ городянам по см╕хотворн╕й ц╕н╕.

Що стосу╓ться оплати прац╕, то виявля╓ться менше за вс╕х в Новоград╕ заробляли см╕ттяр╕ та прибиральники вулиць. Вони працювали в╕д зор╕ до зор╕, за що на добу отримували близько двадцяти п'яти коп╕йок. До реч╕, м╕ську варту (╖╖ нижч╕ чини) також не балували зарплатами. Я п╕дслухав в Торговому Ряду розмову двох стражник╕в. Так ось виходило, що ╖м давали близько с╕мдесяти коп╕йок в день. Тепер не дивно, що багато хто з них промишляв сво╓р╕дним грабунком серед при╖жджих роззяв, штрафуючи тих за надуман╕ порушення. Ну й також охоронц╕ частенько закривали оч╕ на справжн╕ правопорушення м╕сцевих злодюжок, очевидно отримуючи в╕д них непогану винагороду. Що далеко ходити - випадок ╕з Василем типовий для столиц╕.

Розпов╕дали, що не погано платили на судноверф╕, яка була десь на зах╕дному краю острова. Якщо в╕рно почув, то звичайний робочий там отримував до одн╕╓╖ ср╕бно╖ "новоградки".

Якщо розпов╕дати вже до к╕нця, не т╕льки про грош╕ та ц╕ни, то треба в╕дм╕тити, що в столиц╕ строго регулювалися й м╕сця торг╕вл╕. Окр╕м лавок та рундук╕в Торгового Ряду, окр╕м Рибного ринку в Г╕берл╕нгському квартал╕ та й Канатки - вулиц╕ в п╕вденн╕й частин╕ головного кварталу столиц╕, де виносили на торг промислов╕ вироби, а також бруски льоду для льох╕в, й дрова та вуг╕лля для печей - в ╕нших м╕сцях Новограда було суворо заборонено займатися торг╕влею. За столичними мурами же було три под╕бних м╕сця: в Медов╕й слобод╕ так званий Привозний ринок, б╕ля М╓льн╕ц - скотний ринок, прозваний Приг╕ном, та Червоний ринок, що розташувався м╕ж В╕йськовою слоб╕дкою та Кузнями, ╕ де здеб╕льшого крутилися перекупники...

-Десять золотих "орлик╕в"! - довол╕ голосно ╕ не двозначно повторив я.

Овсов стис губи, дивлячись на мене. Якась мить ╕ в╕н вже трохи ╕ншим тоном наказав сл╕дувати за ним.

-╢сть ко╓-што для вас, - посм╕хнувся чолов'яга. - Но ето в посл╓дн╕й раз! В посл╓дн╕й раз!

Пот╕м в╕н пров╕в нас до сво╓╖ дальньо╖ стайн╕ й показав якихось рудуватих жеребц╕в. Зда╓ться, не особливо гарних. Хоча, чесно кажучи, я не фах╕вець по конях. Проте, якщо не до╖ду до л╕сопилки, повернусь до цього Овсова, ╕...

-╤ што? - насупився той, почувши мо╖ погрози.

-Нагодую в╕всом! - без жарт╕в в╕дпов╕в коняру. Той фиркнув, забрав "орлик╕в" та п╕шов геть.

-Та це не зовс╕м вже й поган╕ рисаки! - промовив Першосв╕т, оглянувши коней. - У нас за таких "орлик╕в" десь по тринадцять взяли б. Тут, в Новоград╕, значно б╕льше просять... Але ж це столиця!

Ми ос╕длали коней й попрямували навколо столичних мур╕в, рухаючись до Сх╕дно╖ вирубки. В цей час ╕з затягнутого хмарами неба п╕шов др╕бний противний дощик.

-Ос╕нь вже близько, - промовив м╕й товариш. - Кажуть, коли в к╕нц╕ л╕та такий дощ п╕де, сл╕д чекати ранн╕х холод╕в.

-А я б зараз на полювання сходив. На глухаря... Можна й на оленя... А взагал╕, щось скучив сидячи в цьому клятому м╕ст╕. Не по мен╕ це - в кабаках бенкетувати.

-А мен╕ вчора в т╕й ресторац╕╖ сподобалося, - захихикав хлопець.

-Ще б пак! Ти на д╕вок задивлявся так, що т╕ аж забували грати на сво╖х музичних ╕нструментах.

Ми ви╖хали на вузьку стежку, що тягнулась уздовж кромки л╕су.

-А куди пряму╓мо? - запитав Першосв╕т. - Б╕ле озеро, зда╓ться, в ╕ншому напрямку.

-Куди? Зараз на л╕сопилку заглянемо. Там з Бернаром побалака╓мо... а пот╕м вже ╕ на Б╕ле озеро...

-А ти так ╕ не розпов╕в, нав╕що воно нам?

-Треба знайти плем'я водяник╕в... А саме - ╖хнього вождя на ╕м'я Анчута.

Першосв╕т посм╕хнувся та ще раз перепитав, як його звати.

-Насправд╕, то не ╕м'я, - кинув я. - Мен╕ зда╓ться, то новоградц╕ так ус╕х водяник╕в обзивають - анчутками. А взагал╕ чув, що ран╕ше на м╕сц╕ столиц╕ було болото... в давн╕ часи... ╤ жили в ньому водяники. Пот╕м прийшли ми, люди, та з╕гнали ╖х зв╕дси.

-Кажуть цих ╕стот повно в С╕в╓р╕╖.

-Кого т╕льки не вистача╓ на алодах, - зауважив я. - Тих же водяник╕в, л╕совик╕в...

-У нас, в Темновод╕, таких нема╓, - додав Першосв╕т. - Зате ╓ ав╕аки... та ведмевух╕... Так що нам треба в╕д того Анчути?

-В╕н просить про зустр╕ч з кимось ╕з Розшукового приказу... А ╖м-бо н╕коли, ось ╕ послали мене... Тобто, нас.

Я лукавив. Мен╕ було д╕йсно наказано знайти вождя св╕тол╕ських водяник╕в, проте справа була не в зайнятост╕ Розшукового приказу. ╤са╓в не хот╕в зайвий раз демонструвати той факт, що п╕дтриму╓ ╕з цим плем'ям як╕сь особлив╕ стосунки.

М╕ж ╕ншим, водяники - одна з тих народностей, яка не зайняла н╕чийого боку в протистоянн╕ Л╕ги й ╤мпер╕╖. Под╕бн╕ дикунськ╕ племена жили за сво╖ми простими правилами та законами. Вони ╕снували майже на кожному з алод╕в - в Св╕тол╕сс╕, в Темноводд╕, на Т╓небр╕, Нов╕й Земл╕... в Л╕з╕, в ╤мпер╕╖...

Я не знаю, як виглядали саме водяники, проте чув, що вони дуже потворн╕, й схож╕ на величезних рибо та жабопод╕бних ╕стот. З ╕ншого боку вже знаючи новоградц╕в, котрим вс╕ чужинц╕ навколо мулять оч╕, вважаю не варто було брати ц╕ описи за основу.

Б╕ле озеро облюбували й г╕берл╕нги, котр╕ займалися тут рибалкою. Десь на п╕вденно-зах╕дному берез╕ було ╖хн╓ тимчасове поселення... зда╓ться Лужня... Я так зрозум╕в, що г╕берл╕нги мали домовлен╕сть ╕з водяниками стосовно використання цього водоймища. Принаймн╕ не чув про сутички м╕ж цими народностями...

-╤ нав╕що мен╕ з цим вождем зустр╕чатися? - питав я посильного ╕з Розшукового приказу, коли ми з ним шепталися вранц╕ б╕ля трактиру.

-Он оч╓нь хоч╓т о чом-то поговор╕ть, - нахилився вперед хлопець. - Т╕па, важни╓ св╓д╓н╕я...

-Ну так й ╖дь сам до нього, й послухай оц╕ важлив╕ св╓ден╕я.

-Ви каж╓ца н╓ понял╕... Жуга настоят╓льно прос╕т ╕м╓но вас отправ╕ца к Анчут╓. ╤м╓но вас!

-Чому?

-Он сщ╕та╓т вас толковим ч╓лов╓ком... ╕ кром╓ тово - н╓ пр╕часним к м╓стним д╓л╕шкам.

-При╓мно чути, - оскалився я. Насправд╕ оц╕ пахуч╕ ялини г╕рше солодкого меду.

-Зд╓сь, в Св╓тол╓сь╓, - запекло затараторив хлопець, - водян╕к╕ ед╕нств╓ни╓, кто пр╕язн╓но относ╕ца до Л╕г╕...

От в╕н каже це, а я чомусь чую голос ╤са╓ва. Не схоже, що цей посильний наст╕льки розумний, яким хоче здатися.

-Ти хот╕в сказати - до Розшукового приказу, - перебив я його.

-Ну... ето тож╓... Вот ╓сл╕ взять л╓сов╕ков, так т╓ открито подстр╓кают к н╓пов╕нов╓н╕ю... Постояно пр╕ход╕ца отправлять в Озйорно╓ уроч╕щ╓ во╓ни╓ отряди, штоби ╕х усм╕рять, - посильний озирнувся, наче боявся що нас п╕дслуховують. А пот╕м неголосно додав: - Нам н╕как н╓льзя разбрасиваца союзн╕кам╕. Н╕как!..

А г╕вна ви мерзлого не хочете? - роздратовано м╕ркував я тод╕. - От нав╕що мен╕ ваш╕ "союзники"? Крутите словесами, як т╕ гобл╕ни сонцем!..

-Це все? Т╕льки побаз╕кати з Анчутою? - спитав мене Першосв╕т.

Я труснув головою, в╕дганяючи дурн╕ думки.

-Не зовс╕м, - в╕дпов╕в товаришев╕. - Недалеко в╕д водяник╕в живе один медовар. Його звуть Богданом... е-е-е... Лютиковим... В╕н доносить, наче хтось в полях потраву розкида╓. От Розшуковий приказ й просить нас подивитися... Вияснити, що до чого.

Першосв╕т задумливо подивився кудись вдалеч╕нь. Ми з ним минули березовий гайок. Зв╕дси дорога розд╕лилася: одна ╖╖ частина п╕шла вздовж кам'яних мур╕в, а друга - повертала р╕зко на сх╕д, до далеких-далеких г╕рських гряд, вершини яких зараз були огорнути с╕рими тучами. Дал╕ за ними лежало Темноводдя.

До реч╕, вештаючись Новоградом почув в╕д когось одну ц╕каву ╕стор╕ю, дуже схожу на правду. Наче колись в астрал╕ з╕ткнулися три острови. Так ╕ з'явився один великий алод Кватох, котрий д╕лився на Св╕тол╕сся, Темноводдя й С╕в╓р╕ю. Через це з╕ткнення з'явилися в центр╕ алоду мереж╕ г╕р.

Ми з Першосв╕том оминули звален╕ в купу величезн╕ тесан╕ дерев'ян╕ стовбури й ви╖хали на велику д╕лянку. Крок╕в за дв╕ст╕ зв╕дси видн╕лася буд╕вля л╕сопилки. Людей тут було небагато, ╕ вони чомусь не працювали, а сид╕ли маленькими групками.

-Гей! Де тут знайти керуючого? - запитав я у одних.

-Да тама он! - вказали нам на дерев'яну буд╕влю.

-А чому тут тиша така? - запитав Першосв╕т. - Сталося чого?

-Так, м╕л ч╓лов╓к, в╕д╕ш от кл╓щ╓й спаса н╓т.

-Тобто?

-Тю! Ну каво укусят, сразу бол╓╓т, - запекло затараторили люди. - Жар, бр╓д... л╕хорадка... л╓ж╕ш, ак╕ бр╓вно... Тошн╕т, только голову пов╓рнйош... Да ╕ т╓ло всйо лом╕т, словна на н╓погоду.

-Уж╓ два д╓сятка работн╕ков слягло! - заявив ╕нший чолов'яга. - Визвал╕ ╕з стол╕ци свящ╓н╕ков да дру╕дов. Думают, што ето д╓ло рук ╤мп╓р╕╖.

-Чого так? - здивувався я.

-Да могл╕ зав╓зт╕ гадость какую-то со сво╕х пустинь...

-А що, кл╕щ╕ в пустелях водяться? - здивувався Першосв╕т. - Та ╕ зв╕дки тут ╕мперськ╕ пос╕паки? Ми ж не на Свят╕й Земл╕, врешт╕ решт!

-О! - чолов'яга поважно захитав головою. - Аткуда, да аткуда! Ет╕ сволоч╕ умудряюца бить впутаним╕ во вс╓х подозр╕т╓льних д╓лах! Помн╕ш, как било на Умойр╓? ╤л╕ Форокс╓? Ч╓йни╓ уш╕ там торчал╕?

Ми з Першосв╕том перезирнулися. Зда╓ться, в╕н також не особливо знав, чи╖ вуха там побачили м╕сцев╕ л╕соруби.

Я ж м╕ж тим пригадав слова Сави - вантажника Мухова: "...ето всйо ч╓р╓з кл╓щ╓й! Мол, кусают ╕ оттово люд╕ ╕ бол╓ют... страх как бол╓ют... Лежат, ак╕ мйортви╓".

-Работи стал╕! - заговорив ╕нший чолов╕к. - А нам с╓м'╖ корм╕ть нада! То ж пр╕ход╕м... да осторожно пробу╓м л╓с вал╕ть да разп╕л╕вать на доск╕... Щас с╕д╕м, ждйом разр╓шен╕я на оно╓.

Тут я б╕ля л╕сопилки пом╕тив постать Бернара. В╕н та ще дво╓ священик╕в стояли над людським т╕лом, що було накрите старою дерюгою, ╕ запекло про щось сперечалися, при тому частенько вказуючи вб╕к. Я просл╕д╕в напрям та побачив ще одну людину. Судячи по характерному одягу ╕ невеличкому ведмежат╕, який сид╕в поряд з ним, це, скор╕ш за все, був дру╖д. В╕н щось варив у казан╕ на невеликому вогн╕, пом╕шуючи дерев'яною палицею. При тому робив вигляд, наче поряд нема╓ н╕яких церковник╕в.

Бернар побачив нас ╕ тут же залишив сво╖х товариш╕в, рухаючись назустр╕ч. Ми з Першосв╕том пришпорили коней та по╖хали вперед.

-Доброго ранку! - сухо прив╕тався паладин. Було пом╕тно, що в╕н був чимось роздратований.

Я з╕скочив вниз та спитав про справи. Бернар сердито хмикнув та сказав, що стика╓ться з под╕бним вперше.

-Борррд╓ль дйо мерррд... Повний срач! - неоч╕куване вилаявся паладин. - Кл╕щ╕ й ран╕ше кусали, але щоб з таким ось результатом.., - ╕ тут ельф вказав рукою кудись уб╕к.

Я повернувся ╕ жахнувся: за горою повалених дерев п╕д саморобним нав╕сом лежало з п╕втора десятка людей.

-Овва! - вирвалось само собою. - Жив╕?

-Поки ще жив╕, - хитнув головою Бернар.

-╤ що це означа╓? Захвор╕ли?

-Хтозна! Ми т╕льки годину назад сюди при╖хали... Якщо в╕рити дру╖дам, все через кл╕щ╕в. Прямо напасть якась! Весь л╕с навколо л╕сопилки кишить цими ╕стотами.

-А дру╖ди тут давно?

-Другий день. М╕ж ╕ншим вони кажуть, що чули про так╕ випадки... Хоча мен╕ зда╓ться, вони й сам╕ мастаки витворяти щось под╕бне.

-Ти ╖х в чомусь звинувачу╓ш?

-Н╕, - роздратовано в╕дпов╕в Бернар. Не дивлячись на це заперечення, мен╕ чомусь подумалось, що ельфу дуже б хот╕лось бачити винними саме дру╖д╕в.

-А чому л╕сопилку не закриють? - спитав Першосв╕т. - Та тут треба все ретельно перев╕рити...

-Ще повчи нас, що робити! - огризнувся паладин. - ╤ м╕ж ╕ншим, нас вже покликали, коли тут почався суц╕льний мор! М╕ський приказ занадто довго колупався в одному м╕сц╕!

-Дру╖д╕в також приказ покликав? - промовив я.

-Та це Добромил Л╕тов, керуючий л╕сопилкою, напол╕г! - невдоволено кинув ельф. - До реч╕, ось той чолов'яга з ведмежам - Благолюб Пименов. - Сказав так, наче я повинен був його знати. - Зараз варить якесь з╕лля. Буде пробуватиме самост╕йно л╕кувати...

-А ти чим невдоволений?

Чесно кажучи, я вже знав в╕дпов╕дь. Тим паче паладин сказав "самост╕йно", та й ще з таким соб╕ глузуванням. Бернар бачив в цьому дру╖д╕ суперника. Так-так, в╕н, як паладин, як служник Церкви, н╕як не м╕г змиритися ╕з тим, що прийдеться сп╕впрацювати з язичниками. А якщо т╕ ще й вил╕кують хворих л╕соруб╕в (без допомоги церковник╕в), то легко може народитися п╕дстава для подальшо╖ недов╕ри до Церкви Св╕тла.

-До реч╕, тут ╓ ╕ Стояна, - заявив Бернар. - Вона зараз як╕сь травки збира╓.

Я кинув погляд на л╕с та побачив серед дерев чиюсь невеличку ф╕гуру.

-А вона зна╓ться ╕з цим Благолюбом? - спитав у паладина.

-Можливо... Коли я прибув, то мен╕ пов╕домили, що вона допомага╓ йому. ╤ все.

-Ясно... Отже, мен╕ вже зрозум╕ло, що ти з нами не по╖деш?

-Поки н╕... Вибачай... Плани р╕зко зм╕нилися... Треба з ц╕╓ю справою роз╕братися.

-╤ що ти будеш робити?

-Ми, - поправив мене паладин, хитаючи головою вб╕к сво╖х товариш╕в. - Ми будемо робити... Якщо в╕дверто - спробу╓мо л╕кувати Св╕тлом.

Я погладив морду коня, поглядаючи при тому на т╕ла п╕д нав╕сом.

-Серед л╕соруб╕в шириться чутка, буц╕мто в появ╕ тако╖ велико╖ к╕лькост╕ кл╕щ╕в повинна ╤мпер╕я, - пов╕домив я ельфа.

-Завжди ми в чомусь шука╓мо руку якихось ворог╕в, - роздратовано в╕дпов╕в той. - А найчаст╕ше причиною проблем виявля╓мось ми ж сам╕. Все через власну безграмотн╕сть, яка й призводить по помилок...

-╤ в чому ти бачиш нашу, людську, провину? Конкретно в цьому випадку? - я кивнув на нерухом╕ т╕ла л╕соруб╕в.

-В чому? Як би це зараз дивно не прозвучало, але я погоджусь з Пименовим... з дру╖дом... Ми прийшли в цей св╕т... а конкретн╕ше - в цей л╕с... ╕ нещадно його вируба╓мо, плюючи на вс╕х ╕нших ╕стот! Невже дума╓мо, наче нам за те н╕чого не буде?

-Овва! Так ти вважа╓ш, що це, так би мовити, кара? - ощирився я. - За вирублен╕ дерева? Ти хоч сам в це в╕риш?

Паладин н╕чого не в╕дпов╕в, тим самим п╕дтвердивши мо╓ припущення.

Першосв╕т, який робив вигляд буц╕мто йому не ц╕кава наша розмова, сид╕в на кон╕ та дивився кудись вб╕к. Я просл╕д╕в його погляд та лише побачив метелика, який пурхав над кв╕тами. Невеличкого жовтого метелика.

-Слухай, Боре, - довол╕ голосно промовив хлопець, не в╕дводивши очей з галявини. В╕н начебто в╕дчув мою увагу. - Я от що раптом подумав. Оця л╕таюча ╕стота... метелик... Чи зна╓ в╕н про наше ╕снування?

-Тобто?

-Ну от уяви соб╕, наче ти - це в╕н... Або якийсь жук... мураха...

-╤ що?

-Чи зна╓ш тод╕ про ╕снування людей? Зна╓ш чим вони живуть, що роблять?.. Або чув ти про астральне море, яке пожира╓ землю... цей остр╕в?

Я здивовано поглянув на хлопця. На якусь мить здалося, наче в╕н мене п╕ддражню╓. Але хлопець був ц╕лком серйозний.

-Н╕, - раптом захитав в╕н головою, - для тебе... для метелика цей остр╕в взагал╕ увесь св╕т! Як для нас Сарнаут... колишн╕й Сарнаут... А поза ним - н╕чого нема╓. Просто нема╓!

-Я про це не думав, - в╕дмахнувся в╕д Першосв╕та. Щось в мене зараз не той настр╕й, обговорювати под╕бне.

-А я навпаки... пост╕йно думаю... Ми от б'╓мося ╕з хадаганцями... з ╤мпер╕╓ю... А мурахам на те начхати! ╥м на все начхати!.. Ми ж н╕коли ╖х не пом╕ча╓мо. Ловимо, топчемо, гонимо... А ось якась маленька комашка вкусить за палець ╕ ти вже лежиш бездиханним... ╤ вся ця геро╖чна боротьба за облаштування цього св╕ту за власними правилами летить шкереберть! Зна╓те, а ц╕ комахи нав╕ть не розум╕ють, що ╕снують завдяки Великому магу, котрий трима╓ остр╕в... ряту╓ його в╕д страшного астрала...

-Що ти хочеш сказати? - спитав я.

-Не знаю... просто м╕ркую... Ран╕ше мен╕ здавалось, наче ми для них на кшталт бог╕в... незрозум╕лих бог╕в, - випростався Першосв╕т. В╕н чомусь подивився кудись вгору. - А ось зараз... зараз...

╤ в╕н знизав плечима.

-Скор╕ш, тво╖ метелики д╕йсно нас не пом╕чають, - заявив я, намагаючись припинити цю безглузду розмову. - Живуть власним життям... ╤ на тому все!

-От щасливц╕! Хот╕в би я так...

-Йди тод╕ до водяник╕в, - п╕дключився до розмови паладин. - Вони також не розум╕ють завдяки кому все ще ╕снують. Ц╕ ╕стоти нав╕ть не в╕рять в силу Великого мага... а на астральне море кажуть, що воно залиша╓ться на м╕сц╕, тому що так було завжди. ╤ н╕чого воно, мовляв, не пожира╓! Ось так м╕ркують ц╕ "щасливц╕".

-А зв╕дки ти зна╓ш? - спитав Першосв╕т.

-Зв╕дки? Та що взагал╕ можуть думати дикуни? ╥хн╕ уявлення прим╕тивн╕, як у комах...

Паладин нахмурився, крила за його спиною почали битися якось нервово.

-От ти зна╓ш, як водяники уявляють вас, людей? - спитав Бернар. - Наймолодшими братами, яких творець всього живого чомусь назначив керувати над старшими... тобто над самими водяниками...

-Молодший над старшим? - перепитав Першосв╕т.

-Так, тоб╕ не почулося. Ви - молодш╕ сини, як╕ походять в╕д бобр╕в, ╕ котрим творець дозволив лише торгувати та видобувати зал╕зо, м╕ж ╕ншим ­ - для потреб водяник╕в, - паладин розтягнувся в ╓хидн╕й посм╕шц╕. - А справжню справу - риболовлю - в╕дав найстаршим, як найг╕дн╕шим... Це плем'я по-сво╓му намага╓ться пояснити, чому вони, як найкращ╕ та улюблен╕ д╕ти свого бога, опинилися у в╕дносн╕й залежност╕ в╕д кан╕йц╕в. З ╖х опов╕дань виходить, наче це свого роду перев╕рка на м╕цн╕сть. Опускатися до р╕вня людини ╖м... па ком ╕ль фо! Тобто, не в╕дпов╕да╓ ╖хн╕м правилам хорошого тону...

-Дурня якась! - заключив Першосв╕т, чомусь кидаючи на мене здивований погляд. А може шукав п╕дтримки.

-До реч╕, в стар╕ часи ви, люди, м╕ркували приблизно так само, - продовжував Бернар.

-А ви, ельфи, нам, типу, все об'яснили? Так? - нахмурився парубок. - От к╕нчай ти, Бернару, приндитись... Можливо в давн╕ часи ельф╕йський народ ╕ був б╕льш розвинутий, б╕льш... Як там? Ци... цив╕ло...

-Цив╕л╕зований, - п╕дказав паладин, при тому крадькома посм╕хаючись.

-Ось-ось! Але зараз ви н╕чим не в╕др╕зня╓тесь в╕д нас... в╕д "бобр╕в", бо втратили перш╕сть... як оц╕ тво╖ водяники... ╤ можливо через власну гординю! Дивиться, не опиниться на ╖хньому р╕вн╕!

Поки теревенили, не пом╕тили як з'явилась Стояна разом з╕ сво╓ю супутницею - риссю. Вона, мовчки, п╕д╕йшла до Пименова, простягнула йому невеликий м╕шечок. А пот╕м, пом╕тивши нас, рушила назустр╕ч.

Кон╕, почувши наближення рис╕, невдоволено забрикалися. Я схопив свого рисака за морду та ледь заспоко╖в.

Д╕вчина побачивши нервування тварин, жестом наказала сво╖й к╕шц╕ в╕д╕йти назад. Лада сердито труснула хвостом, але все ж послухалася свою хазяйку. Стояна поглянула на нас, спробувала посм╕хнутися та п╕сля наближення, невимушено прив╕талася.

-Ти тут в справах? - нахилився Першосв╕т. В╕н також спробував посм╕хнутися, але вийшло якось дурнувато.

-Да вось, сустрела Благолюба... То╓ да сйо╓, цяп╓р йаму трох╕ дапамагаю на л╓сап╕льн╕...

Д╕вчина в╕дпов╕дала якось напружено, очевидно не квапилась бути в╕двертою.

-А ви тут па як╕х причинах? - запитала вона, кидаючи кос╕ погляди назад на Пименова, котрий нахилився над казаном.

Першосв╕т, той ще балакун, ледь не почав розпов╕дати про наш╕ плани. В╕н встиг сказати про Б╕ле озеро, а пот╕м наштовхнувся на м╕й погляд та закусив язика.

-Куди? - Стояна тут же зац╕кавилася. - Да воз╓ра?

-Тоб╕ щось треба? - запитав я.

Д╕вчина щось забубон╕ла про листя дуба, як╕ вона вже принесла, пот╕м про зв╕роб╕й... зда╓ться ╕ про гл╕д, руту... Стояна нахмурила св╕й лобик, дивлячись кудись вб╕к, а пот╕м пробурмот╕ла про кропиву та чи╓сь кор╕ння...

-Йани пав╕нни расц╕ ув азйор ╕ ручайов, - вже б╕льш зрозум╕ло додала вона. - Нам то треба для зйолк╕.

-Я чесно скажу, в рослинах не тямлю...

-А магу я з вам╕ з'╓здз╕ць? Нам л╓к╕ н╕як н╓ уда╓ца пригатаваць. - Тут Стояна глянула вб╕к Бернара та, наче вибачаючись, додала: ­ - Ляченн╓ Святлом, безумоувна, можа дапамагчи, ал╓ ми в╓рим больш с╕лам природи.

Паладин зробив таку пику, буц╕мто почув якусь найдурн╕шу дурницю. А я раптом подумав от що: звичайно, такий баласт, як Стояна, яка шука╓ трави, нам н╕ до потреби - буде ╕ заримувати нас, та й це зайв╕ вуха. Але чисто по-людськи зрозум╕ти ситуац╕ю було можна. От уяви, - казав я соб╕, - якби ти, наприклад, теж тяжко захвор╕в, чи знайшовся б хтось такий, котрий кинувся б готувати бальзами чи настоянки? Чи в╕дправився б в╕н на пошуки трав чи корен╕в, не потребуючи за те оплати? А якась мордяка, на кшталт мене, раптом заявила, що такий пом╕чник заважа╓ займатися справжн╕м д╕лом.

Хоча, ╕ треба соб╕ в тому з╕знатися, вс╕ ц╕ пояснення, якими я обклав себе стосовно Стояни - лише оболонка... Якщо бути чесним, то насправд╕ справа в Бернар╕... Тобто, в мо╖й образ╕ на нього. Не оч╕кував отримати в╕дмову в╕д паладина. Вважав що в╕н все ж рушить з╕ мною... розраховував на його поради... та й на п╕дтримку... А тепер прийдеться все ж спиратися т╕льки на себе!

-Добре! - кинув я д╕вчин╕, застрибуючи в с╕дло. - У нас тут ще один к╕нь ╓. Коли сама бажа╓ш, то по╖хали.

Стояна хитнула головою та в╕д╕йшла до дру╖да. Вони удвох деякий час розмовляли, вочевидь оговорюючи подальш╕ кроки. Повернувшись до нас, д╕вчина довол╕ хвацько заскочила на жеребця. Той злякано захроп╕в, побачивши як з-за кущ╕в наближа╓ться Лада. Стояна тут же нахилилася ╕ щось зашепот╕ла на вухо коню. Той митт╓во випростувався та припинив хроп╕ти. Рись прис╕ла та втупилася в д╕вчину немиготливим поглядом.

Мен╕ здалося, що м╕ж ними двома проходила незрима бес╕да. Л╕сова к╕шка сердито замахала хвостом, а пот╕м демонстративно прилягла, буц╕мто не збиралась б╕льше н╕куди не йти. Стояна потупила погляд, наче т╕льки-но оправилася в╕д непри╓мно╖ розмови.

Ми розпрощалися ╕з Бернаром ╕ рушили в дорогу. Дощик посилився. Лише коли стежка завела п╕д густ╕ крони дерев, стало тих╕ше.

До Б╕лого озера, судячи з мальовано╖ мапи, яку демонстрував посильний Розшукового приказу, було десь п╕вдня, якщо ╖хати верхи. Селище водяник╕в розташувалося на п╕вденному берез╕ водойми, поруч з болотом, яке, зда╓ться, називали Мороком.

Чому озеро було "б╕лим", сказати було важко. Як я зрозум╕в, з в╕дт╕нком води це не було пов'язано. Хтось розпов╕дав, наче так цю водойму називали сам╕ водяники, а вже в╕д них ця назва перекочувала, як калька, до кан╕йц╕в. Саме озеро було утворено Вертишем - р╕чкою, яка тягнулась кр╕зь розломи та пороги в мереж╕ п╕вденних г╕р ╕з само╖ С╕в╓р╕╖.

На зах╕дному берез╕ водойми розкинувся величезний др╕мучий л╕с, який тягнувся аж до меж╕ м╕ж сушею та астральним морем. В т╕й частин╕ алоду по давн╕й домовленост╕ ╕з людьми мешкали невеличк╕ дик╕ племена л╕совик╕в. Кан╕йц╕ ж панували на сх╕дному берез╕, в Заозер'╖, та П╕вн╕чн╕й Берестянц╕, яка п╕дпирала озеро на п╕вдн╕.

Ми минули к╕лька хутор╕в, про╖хали пару поселень ╕ лише к вечору д╕сталися заболочено╖ луки, яка ╕ була початком Мороку. Стояна тут же в╕дпросилася, пославшись на вдале м╕сце для збору, ╕ рушила до кущ╕в у пошуках сво╖х трав. А ми з Першосв╕том об'╖хали якесь маленьке озерце та попрямували дал╕.

Йти безпосередньо кр╕зь болото було нерозумно, та й небезпечно. Ми прямували по тонкий стежц╕ вздовж березняку, огинаючи драговину, з яко╖ голосно квакали жаби. Над головами тучами носилися комари та якась зелена мошка. Вона противно дзижчала над вухом та настирно л╕зла в рот, ледь ти його в╕дкривав.

Десь за п╕вгодини ми натрапили на першого водяника, який копирсався в одн╕й ╕з заплав. В╕н старанно вошкався в болотц╕, щось витягуючи сво╖м довгим багром.

-Доброго вечора, шановний! - голосно промовив я, чим, зда╓ться, перелякав цю ╕стоту.

Водяник р╕зко обернувся ╕ втупився на нас сво╖ми лупатими очима.

Що не кажи, але в╕н д╕йсно був потворного вигляду. Уяв╕ть якусь дивну пом╕сь величезно╖ риби (правда чомусь з трьома очима, один з яких прямо посередин╕ лоба) ╕ з не менш величезною жабою, котра сто╖ть на двох кривих тонких лапах. Шк╕ра у ц╕╓╖ ╕стоти була схожою до мерця ­ - якась синювато-зеленувато-с╕ро-б╕ла в крапинку. А на пиц╕ на вс╕ боки стирчали чи то як╕сь греб╕нц╕, чи то голки... чи бозна що!

Тьху ти! Мене аж зат╕пало!

-Хай мене громом вдарить! - зда╓ться, Першосв╕та ця ╕стота також вразила. Хлопець тихо вилаявся та пот╕м додав: - Та в╕н бл╕дий, що срака. Й такий же страшний...

-Веч╕р добрий! ­- повторив я.

Водяник видав дивний звук та стиснув св╕й багор.

-Срань ти, н╕хазова! - тихо бурмот╕в Першосв╕т, ос╕няючи себе святим знаменням. - Чого т╕льки в Сарнаут╕ не знайдеш!

-Та тихо ти! - цикнув я на напарника. - Поводься чемно.

Водяник тупався на м╕сц╕, продовжуючи нас роздивлятися. Його нарости, схож╕ на плавники, нервово зас╕палися збоку-вб╕к.

-Який смор╕д! - не витримав Першосв╕т, закриваючи пальцями н╕с.

Д╕йсно, смерд╕ло так, буц╕мто з╕псувалося сто риб разом.

Водяник н╕чого не в╕дпов╕в. Лише довго шамкав величезним ротом, немов не м╕г н╕як надихатися.

-Як знайти Анчуту? - голосно спитав я.

Смердюча ╕стота знову затупала на м╕сц╕, здимаючи з╕ дна купу гною. В пов╕тр╕ розлився характерний запах протухлих курячих я╓ць. Водяник нахилив голову наб╕к ╕ безмовно зашамкав сво╖ми широчезними пухкими риб'ячими губами.

-От, псяче хутро! До селища далеко? - роздратовано кинув я.

Цього разу водяник зреагував б╕льш адекватно та вказав сво╓ю сухою к╕стлявою рукою кудись праворуч.

Ледь ми в╕д'╖хали, як Першосв╕т ╕з часткою зневаги промовив:

-Я вважав, що розпов╕д╕ про них дещо переб╕льшен╕... Але ж ц╕ ╕стоти д╕йсно двох сл╕в зл╕пити не можуть. Та й виглядають, наче...

-Та припини ти! - гаркнув я. - Ми вс╕ так╕, якими нас створив Сарн! От уяви, яким той водяник бачить тебе... ╕ що розпов╕сть сво╖м товаришам.

Першосв╕т раптом по-дитяч╕ розреготався, очевидно уявивши цю картину.

-Ти т╕льки-но скаржився на ельф╕в, - нагадав я хлопцю, - що вони приндяться, дивляться на нас ╕з зневагою. А сам почина╓ш судити про ╕нших так само...

-Але ж погодься, що цей водяник виглядав моторошно. Ну?.. До реч╕, я тепер розум╕ю, чому Розшуковий приказ сам сюди не рушив, а послав нас.

-Чому?

-Бо в╕д водяник╕в смердить з╕псованою рибою та тухлими яйцями. А столичним хлопцям таке нюхати, м'яко кажучи, не з руки! - ╕ парубок знову розреготався.

Я припинив цю розмову. В╕дмахнувся в╕д Першосв╕та та одночасно ╕ в╕д настирливо╖ мошки.

Дощ нарешт╕ припинився, але небо все ще було затягнуте с╕рими хмарами. Пов╕тря стало б╕льш прохолодним. З рота нав╕ть почав вибиватися пар.

Ледь ми оминули пагорби, щ╕льно поросл╕ чахлими бер╕зками, як нам в╕дкрився берег озера, а з ним ╕ поселення водяник╕в. Це було близько п╕всотн╕ хатинок, сплетених з гнучких г╕лок. ╥х можна було пор╕вняти ╕з величезними перевернутими днищем догори кошиками, в яких для зручност╕ зробили дверн╕ отвори. Одн╕ будиночки стояли на самому берез╕, ╕нш╕ височ╕ли на вбитих палях над водою. Навколо було сушилося чимало с╕ток, тут ╕ там в'ялилася риба. Водяники займалися власними справами: одн╕ з них все ще копирсалися у вод╕, ╕нш╕ сид╕ли на берез╕, трет╕ вешталися серед хатинок. У с╕рому веч╕рньому св╕тл╕, ╖хн╕ худ╕ ф╕гури ще б╕льше були схож╕ на т╕ла воскреслих мерц╕в.

-Сарн мабуть був не в дус╕, коли творив оцих ╕стот, - зновупожартував Першосв╕т.

В╕н тут же отримав в╕д мене запотиличник.

Ми п╕д'╖хали ближче, я звернувся до найближчого з водяник╕в з питанням про Анчуту. Той теж довго вдивлявся в наш╕ обличчя, а пот╕м в╕дпов╕в щось незрозум╕ле. Прийшлось попросити повторити.

-Туда хад╕, - пробулькав водяник. ╤ншого пор╕вняння з його мовою я не знайшов. - Он стоять возл╓ запруди... в шл╓м╓...

Зрозум╕ти, що говорить цей водяник було важкувато. Вся справа в поган╕й артикуляц╕╖ та монотонност╕, через яку я не завжди вловлював початок та к╕нець сл╕в. Все злипалося в одну купу: "Тудахад╕онстоятьвозл╓запруди...вшл╓м╓..."

-Дякую, - кивнув я ╕ ми по╖хали до одн╕╓╖ з хатинок, поряд ╕з якою видн╕вся дивакуватого вигляду водяник. Його шолом, судячи з усього, був також майстерно сплетений з тих же гнучких вербових г╕лок, та нагадував пташине гн╕здо, натягнуте на потворну мак╕тру та прикрашене риб'ячими головами.

Побачивши вершник╕в, вождь вийшов з води та оперся на св╕й довжелезний тризуб.

-Добрий веч╕р! - прив╕тався я, при тому хвацько з╕скакуючи з коня. За ц╕лий день в с╕дл╕ вже почала зуд╕ти дупа. - Ви Анчута?

Водяник мовчав. В╕н втупився в мене сво╖ми трьома лупатими очима. М╕ж ╕ншим, трет╓ око, що стирчало на його лоб╕, буц╕мто надутий пузир, здавалося, жило власним життям. Воно дивилось то вгору, то на мене, то на Першосв╕та... а то раптом починало скажено обертатися. ╤ це в╕двол╕кало увагу. Та мало того - трохи дратувало.

-Добрий ╕ вам в╓ч╓р, путн╕к╕, - нарешт╕ промовив вождь. Його мова була б╕льш зрозум╕лою, н╕ж у попереднього водяника. Але все ж в╕д булькання в╕н не позбувся. - Ви т╓, про каво я думаю?

-Можливо, - кивнув я, передаючи поводи Першосв╕ту. - Нас в╕дправив Жуга ╤са╓в.

-╤ поч╓му ти тут?

Я застиг, не розум╕ючи сенсу цього питання. Здалось, наче в╕н звертався до когось ╕ншого.

-Перепрошую... ви очевидно не дочули... Я в╕д Жуги ╤са╓ва. Це в╕н мене прислав, щоб...

-Н╓т! - р╕шуче захитав головою Анчута. При тому його шолом-гн╕здо ледь не звалився на землю. - Н╓ по етому!.. Ти, - вождь тицьнув в м╕й б╕к сво╖м тонким пальцем, - ╕дйом за мной!

В╕н, зсутулившись, поплентався до одн╕╓╖ з плетених хатин. Я подав знак Першосв╕ту залишатися з конями, а сам рушив сл╕дом.

П╕днявшись по сходах, ми опинилися в будиночку. П╕д мо╓ю вагою все тоскно затр╕щало ╕ я вже почав подумувати, що г╕лки ось-ось тр╕снуть ╕ ми звалимось на п╕сок.

Анчута прис╕в навпоч╕пки б╕ля ст╕ни та вказав пальцем теж саме зробити й мен╕. Ледь я опустився, в╕н почав невдоволено скаржитися:

-Долга же тот Жуга отв╓чал на мою просьбу.

-У нього повно справ, - спробував виправдати я ╤са╓ва.

-Ну да... пон╕маю... Однако ви так впустую трат╕т╓ вр╓мя...

-Тобто, ми звол╕ка╓мо?

-Ддда... звал╕кайат╓... Нада ж╓ пон╕мать, што всйо большо╓ рожда╓ца с малова. Потом вам тяж╓л╓╓ догнать врага...

-Перемогти ворога?

-Ддда... п╓р╓магт╕... Я давно прос╕л Жугу пр╕глядивать за л╓сов╕кам╕...

-А що з ними не так?

Анчута нахилився вперед та заговорив вже б╕льш тихо, але разом з тим ╕ менш зрозум╕ло:

-...н╓ буд╓т ╕скри, н╓ буд╓т ╕ плам╓н╕... с малова нач╕на╓ца большо╓... Я говорю про л╓сов╕ков... ╕ вс╓гда говор╕л раньш╓... Однако вот ╕ пр╕шло вр╓мя, ╕ ви, люд╕, нач╕на╓те пож╕нать плоди сво╓й... сво╓й б╓з... б╓з... б╓з-п╓ч-нос-т╕, - ледь вимов останн╓ слово вождь. - Отв╓ть, зач╓м ти пр╕шйол?

-Ну так ти ж нас кликав, - в╕дпов╕в водянику. Вкотре Анчута зада╓ мен╕ теж саме питання, а я все не можу второпати його сенсу.

-Ето ддда... Но пр╕шйол ╕м╓но ти. А пач╓му?

-Мен╕ наказали... Мабуть, вир╕шили, що я г╕дний того, аби в╕дправитися до вас.

Анчута п╕дняв свою сухорляву руку та приклав ╖╖ до чола. В╕рн╕ше, торкнувся свого третього ока.

-Я в╕жу любова насквозь! - заявив вождь. - ╢сть так╕╓, кто пл╓тйот сет╕. ╢сть так╕╓, кто ╕м╕ лов╕т. А ╓сть ╕ т╓, кто в н╕х попада╓ца!.. Ви сщ╕та╓т╓ нас д╕карям╕... Н╓ спорься, ето так... А раз ми д╕кар╕, то н╓ч╓во ╕ слушать наш╕ пр╓дупр╓жд╓н╕я, поскольку он╕ н╓ стоят ╕ ут╕нова яйца!

-Я не з таких, ╕накше б не при╖хав.

Чесно скажу, це брехня. Але мен╕ було потр╕бно перетягнути Анчуту до себе. Продемонструвати йому поважне в╕дношення з боку "молодших брат╕в", тобто нас, людей. Що-що, а лестощ╕ недооц╕нювати не варто.

-Л╓сов╕к╕ уж╓ давно подб╕вают нас на то, штоб ми отказал╕сь виполнять услов╕я договора с людьми...

-╤ яким чином? Воювати з нами?

Анчута заперечливо замотав головою.

-Я слишал, на л╓сних вирубках люд╕ стал╕ с╕льно хворать, - промовив в╕н. - Оч╓нь с╕льно.

-Так, л╕соруб╕в укусили кл╕щ╕, зв╕дси й хвороби.

-Угууу... угу... А зна╓т Жуга, што в Заозйор'╓ появ╕л╕сь как╕╓-то н╓знакомци? Што он╕ шастают возл╓ оз╓ра... ╕ возл╓ главнова тракта в Б╓лий край.

-Куди? - недочув я.

-Ссс... ссс...

-С╕в╓р╕ю? Б╕лий край, це С╕в╓р╕я?

-Ддда... Он╕ якшаюца с л╓сов╕кам╕!

-Слухайте, шановний, - раптом мене осяяло, - а чи ви не хочете сказати, наче кл╕щ╕ - це справа рук л╕совик╕в?

-Кто зна╓т... Вот говорять, кл╓щ╓й много в Ссс... в Б╓лом кра╓... в тамошн╕х л╓сах. Мож╓т ╕х кто оттуда пр╕вйоз?

-А що за незнайомц╕ б╕ля тракту валандаються? Люди чи ╕нш╕ народност╕?

-Как раз люд╕...

-Ну так то може як╕сь мисливц╕, чи пас╕чники?

-Я уж╓ говор╕л, што в╕жу насквозь... То люд╕ страни╓... опасни╓... А л╓сов╕к╕ нам как-то пр╓лагал╕ ту рибу, што поставля╓м в Новоград, нам╓р╓но порт╕ть. Штоб у вас мор бил...

-Це, спод╕ваюсь, не жарт?

Але ╕ так було пом╕тно, що вождь словами не кидався. В╕н знову замотав головою та пов╕домив, наче плем'я л╕совик╕в в Берестянку вовк╕в насила╓, щоб т╕ нападали на домашн╕х тварин.

-Разв╓ не слишал про то, што в стол╕чних л╓сах волков разв╓лась тьма-тьмущая? Всйо ╕х, л╓сов╕ков, рук д╓ло.

-А де ж мен╕ цих л╕совик╕в шукати?

-Зач╓м ╕х ╕скать? В Озйорном уроч╕щ╓ сто╕т ╕х посйолок. Новова вождя зовут Брумом. Молодой он, с╕льний... Как-то ход╕л╕ к н╓му г╕берл╕нг╕ договор╕ца про л╓с для корабл╓й... Оч╓нь повздор╕л╕. Оч╓нь! - Анчута скрушно закачав головою.

В цей час всередину заглянули два водяника. Вони щось пробулькали сво╓му вождю ╕ той р╕шуче встав.

Судячи з усього, наша бес╕да доб╕гла к╕нця. Ми вибрались назовн╕ й розпрощалися. Я рушив до Першосв╕та, який куняв б╕ля коней. Штовхнув його в плече та наказав збиратися.

-Куди ми? - схопився парубок.

-Стояну треба знайти. А то вже н╕ч близько, - в╕дпов╕дав я.

-А що той вождь хот╕в?

-Розпов╕да╓ ус╕ляке... про якихось загадкових незнайомц╕в... л╕совик╕в... Проте, його слова ще перев╕рити треба.

Ми заскочили на коней ╕ по╖хали назад уздовж кромки болота. Я десь бачив галявину б╕льш-менш придатну для табору. Сказав Першосв╕ту, що там зупинимося, по╓мо та заночу╓мо.

-Тю, а ти казав, що ми не повечеря╓мо! - посм╕хнувся хлопець. - Слухай, а як же Стояна? - запитав в╕н.

-Розведемо багаття ╕ вона сама нас знайде.

Так, м╕ж ╕ншим, ╕ вийшло. Т╕льки-но розпалили вогонь ╕ з╕бралися повечеряти, з-за заростей очерету ви╖хала дру╖дка.

-Як пошуки? - запитав я у не╖ ╕ Стояна знаком показала, що все вдалося.

-А ув вас што? - д╕вчина з╕скочила з коня.

-Почув таку думку, буц╕мто кл╕щ╕в могли наслати л╕совики.

Першосв╕т нав╕ть завмер.

-Овва! - вигукнув в╕н. - ╤ що ми будемо робити?

-Поки повечеря╓мо, - спробував я пожартувати. А якщо чесно, то й сам того не знав...


8


...Ранок видався холодним. Правда на трав╕ лежала рясна роса, а значить, м╕ркував я, день об╕ця╓ бути спекотним.

Стояна прокинулась сама. Вона п╕двелась та прис╕ла б╕ля вогню. Протерла заспан╕ оч╕, озирнулася... побачила мене та зн╕яков╕ло посм╕хнулася... Не дивлячись на те, мен╕ здалося буц╕мто ╖й не сподобався той факт, що споглядав за нею. Д╕вчина трохи нервово за теребила косу, очевидно розм╕рковуючи над ти, чи варто ╖╖ перепл╕тати.

Не знаю чому... можливо це вийшло якось п╕дсв╕домо... але я почав пор╕внювати м╕ж собою Стояну та Корчакову.

Юн╕сть, невинн╕сть... таке соб╕ збентеження нерозум╕нням того, що в╕дбува╓ться у сам╕й соб╕... Все це мало певну приваблив╕сть. Однак Стояна ще не вм╕ла собою волод╕ти. Ще не рас крила сво╖ сили... Зая ж, на противагу дру╖дц╕, волод╕ла дивною чар╕вн╕стю, як справжня зр╕ла ж╕нка. Саме це кружило голову, манило, кликало до не╖.

Що ж те таке? - питав я себе. - Внутр╕шня зр╕л╕сть? Впевнен╕сть, яка розкрива╓ ж╕ночу силу?.. Так, Корчакова випром╕нювала загадкову енерг╕ю, силу яко╖ я не м╕г пояснити. Вона знала соб╕ ц╕ну, мало того - поважала себе. ╤ я не пом╕тив, коли п╕ддався тому. Це трапилось саме собою... Щоб я тепер не казав ╕ншим, чим би не виправдовувався, але Корчакова змогла мене полонити. Але ж пройшло якихось два дня!

От, псяче хутро! ╤ як тепер реагувати? Залишитись ╕з нею? - я нервово труснув головою, намагаючись привести себе до тями. Вир╕шив, що зараз не на час╕ вир╕шувати це питання. От повернусь в Новоград, тод╕ буду сушити м╕зки.

Першосв╕та я ледь розштовхав. В╕н пробубон╕в, що голодний ╕ зараз би було непогано з'╖сти смажено╖ ковбаски, якою так смачно годували в " Красном п╓тух╓". А пот╕м знову почав др╕мати, й мабуть ув╕ сн╕ щ╕льно налягав на ╖жу, бо почав трошки просмоктувати.

-П╕дводься-бо! - ткнув я хлопця ногою по дуп╕.

Той сердито буркнув, але швидко в╕д╕йшов.

-Боре, а ти б чого хот╕в по╖сти? - причепився в╕н до мене. - Зая, бачу, для тебе виготовля╓... то вергуни, то...

-Ось що, друже! - перебив я Першосв╕та. Намагався говорити неголосно, щоб не почула Стояна. - Часу на роздуми у мене було достатньо, тому вчинимо так: ви удвох повернетеся до вирубки... Ти, Першосв╕ту, супроводиш д╕вчину до Пименова, а то мало кого тут носить. А пот╕м в╕дправишся в Розшуковий приказ до Жуги ╤са╓ва.

-Сам?

-Н╕, ╕з загоном ре╓стровик╕в! Звичайно, що сам!

-Але.., - почав голосити хлопець, - але... але...

-Дай договорити! Розкажеш йому про л╕совик╕в та про кл╕щ╕в. Д╕зна╓шся про наш╕ подальш╕ д╕╖. Чекаю тебе завтра... ввечер╕... ось тут... на цьому м╕сц╕.

-А ти що ж?

-Ну... повештаюся Озерним урочищем... подивлюсь, що тут до чого...

-Сам? Тоб╕ не зда╓ться, що це небезпечно?

Я в╕дмахнувся та р╕шуче п╕дв╕вся. П╕д╕йшов до свого коня та причепив до с╕дла торбу.

-Отже сн╕дайте! - кинув через плече. - А пот╕м вирушайте в дорогу... Я чекати не буду, по╖ду вже зараз.

-Боре, ти.., - п╕дскочив Першосв╕ту.

-Цить! - п╕дняв я руку в знак мовчання. - Ось тоб╕ грош╕ на таке-╕нше. Переночу╓ш у Корсаково╖, зрозум╕в?

Хлопець щось мляво в╕дпов╕в та пол╕з в свою торбу за ╖жею. Я заскочив у с╕дло ╕ по╖хав в напрямку селища водяник╕в. Спробую ще раз переговорити з Анчутою.

До реч╕, що до сво╖х план╕в, тут я не лукавив ╕ д╕йсно хот╕в подивитися на м╕сцеве життя, як то каж╕ть, власними очима. Можливо, треба ще заскочити в поселення г╕берл╕нг╕в та переговорити ╕з рибалками. Впевнений, що ╖м також ╓ що сказати.

Ледь вглибився у власн╕ роздуми, ледь почав вибудовувати плани, як кра╓чком ока побачив якийсь рух вглибин╕ болота. За глинистими пагорбами вщент вкритих дохлими березами, обережно йшов... н╕, нав╕ть крався якийсь чолов╕к. Я потягнув за поводи, зупинив коня та пильно придивився до незнайомця.

Його повед╕нка здалась мен╕ п╕дозр╕лою. ╤ д╕йсно, - розм╕ркував м╕й розум, - хто при сво╓му глузд╕ запреться в топ╕, а не рушить б╕льш-менш придатними стежками? Мало того, буде йти, озираючись навс╕б╕ч, наче той злодюжка, котрий л╕зе вноч╕ в курник.

Тут же пригадались розпов╕д╕ Анчути про та╓мничих незнайомц╕в, котр╕ вешталися навколо озера та б╕ля с╕вер╕йського тракту. Н╕, тут точно щось не добре ко╖ться!

Чолов'яга мене не пом╕тив. В╕н рухався кр╕зь невисок╕ кущ╕ вб╕к поселення водяник╕в.

Я розм╕рковував швидко. Чого звол╕кати? З╕скочив на землю, прив'язав до дерева коня, схопив ясеневий лук, витягнув з торби тятиву та накинув ╖╖ на древко. Одягнув на правицю наруч, щоб при стр╕льб╕ не поранити кисть, пот╕м пару раз╕в прим╕рявся, чи н╕чого не заважа╓ ц╕литися. Д╕став звичайну стр╕лу, накрутив на не╖ наконечник та хутко рушив за незнайомцем. Нас розд╕ляло близько п╕втораста крок╕в. Якихось пара хвилин, ╕ я наздогнав чолов╕ка б╕ля кромки озера, де в╕н прис╕в та вдивлявся вб╕к дикун╕в.

Крастися було вже важкувато. Заважали зарост╕ очерету. Я вибрався на ледь пом╕тну стежку та крок за кроком п╕дходив до та╓мничо╖ ф╕гури. Судячи з усього, це все ж не був мисливець, або звичайний перехожий. Стьобана шк╕ряна куртка; вовнян╕ штани, заправлен╕ у висок╕ чоботи; на ремен╕ видн╕╓ться невеличкий меч та добротний н╕ж; поряд в трав╕ лежить полотняна торба з припасами. Якщо б я так одягався, то т╕льки в╕дправляючись на...

П╕д ногою зрадницьки тр╕снула г╕лка. Чолов'яга схопився за зброю та п╕дскочив. Ми завмерли на м╕сц╕, вивчаючи один одного. Я стояв десь трохи менше десятка сажн╕в в╕д незнайомця та тримав лук напоготов╕, але й не ц╕лився прямо, та ╕ взагал╕ не робив н╕яких ╕нших загрозливих рух╕в, пропонуючи сво╓му опонентов╕ зробити виб╕р. До реч╕, мен╕ ан╕чого не заважало стр╕ляти, ╕ чолов'яга це добре розум╕в.

На його чол╕ добре проглядалися три довгих б╕лих шрами, явно старого походження. Вони тягнулися до л╕во╖ вилиц╕. Чорна коротка бор╕дка, стрижений чубчик, який ще б╕льше п╕дкреслював високий лоб, погляд пильний, оч╕ ч╕пк╕... м╕цно збитий тулуб... руки м'язист╕, узлуват╕... Кожен рух цього чолов╕ка був м'яким, обережним, наче у к╕шки, котра вийшла на полювання. Це довол╕ небезпечний супротивник.

-Ти хто такий? - спитав я.

Незнайомець нервово покусував нижню губу, явно розм╕рковуючи над тим, чи встигне в╕дбитися, якщо в нього почнуть стр╕ляти з лука. Я пом╕тив, куди в╕н кинув обережний погляд: б╕ля торби лежав зовс╕м невеликий кулачний щит. Довол╕ простенький, без ус╕ляких в╕зерунк╕в чи узор╕в, але в╕д мене не сховалися затерт╕ в╕дм╕тини в╕д колишн╕х удар╕в мечем. Отже, ця р╕ч частенько використовувалася, ╕ ╖╖ власник зараз подумував про те, що було б непогано тримати цей щит в руц╕, н╕ж бачити на трав╕.

-Ти хто такий? - ще раз повторив я.

-Хмм... Нууу... Матв╕й... Матв╕й Шрам...

Голос хрипкий. В╕дчува╓ться легкий акцент... Де я такий вже чув?

-╤ зв╕дки ти, Матв╕ю?

-Хмм! - чолов'яга нервово оскалився та трохи здвинувся л╕воруч. - А тоб╕ що до цього?

-Ст╕й-но, де сто╖ш! - попередив я. - Не треба випробовувати долю... Так зв╕дки ти?

-З Умойру, а що?

-Чого тут хова╓шся?

-А це заборонено? - питанням на питання в╕дпов╕в Матв╕й. Сам уже весь стиснувся, наче готу╓ться б╕гти на мене.

Я трохи при п╕дняв лук ╕з стр╕лою та питливо втупився йому в оч╕.

-Це якось п╕дозр╕ло, тоб╕ так не зда╓ться? - п╕дморгнув я сп╕вбес╕днику.

-А ти сам хто такий, що шука╓ш п╕дозр╕лих особистостей?

-Скаж╕мо так - ╕з Розшукового приказу.

Обличчя Матв╕я раптом зм╕нилося. В╕н здивовано п╕дняв брови, на мить розслабився та якось глухо промовив:

-Рука допомоги?

-Е-е-е... так...

-Можливо це прозвучить нещиро, але я ╕ сам ╕з Розшукового приказу, - заявив чолов╕к.

В╕н прибрав меч та випрямився. Я все ще залишався стояти на м╕сц╕, тримаючи лук напоготов╕. Матв╕й неквапливо пол╕з в кишеню куртки ╕ за мить витягнув якусь р╕ч. Придивившись, я зрозум╕в що це була металева бляха у вигляд╕ овального щита з вибитим на ньому гербом - кан╕йським орлом. Зверху цей щит тримала кремезна людська долонь.

-Рука допомоги, - заявив Шрам.

Оце поворот! Виходить, я тут не один такий...

-╤ що ж ти тут робиш? - обережно спитав у Матв╕я.

-Мабуть, те ж саме, що ╕ ти: придивляюсь за водяниками... та л╕совиками...

-Ага... з кущ╕в? - у╖дливо посм╕хнувся я.

-Кожний працю╓, як навчений... Може, в╕дкладеш зброю? Поговоримо на р╕вних?

-Ти зна╓ш, а мен╕ н╕хто не казав, що тут ╓ хтось ╕з Розшукового приказу... Не чув н╕ про якого Матв╕я Шрама.

-Дивно! - схоже це були не пуст╕ слова. М╕й сп╕вбес╕дник явно розгубився в╕д под╕бно╖ заяви. Його величезн╕ жовна заходили ходором, немов ковальськ╕ м╕хи. - Дивно! Я ст╕льки вже тут знаходжусь!

-╤ ск╕льки?

-Ну... з к╕нця весни... Пост╕йно допов╕даю в столицю... а ти ось кажеш, що н╕хто не сказав...

-Ц╕кава ╕стор╕я! А мен╕ думалося, що в ц╕й частин╕ алоду н╕кого з Розшукового приказу взагал╕ нема╓, - повторив я, - тому мене сюди й в╕дправили... Може ти, друже, щось не то допов╕да╓ш?

Матв╕й нахмурився. Схоже, що в╕н трохи образився.

-А як ти зв'язок п╕дтриму╓ш? - спитав я у нього.

-Через жерц╕в Св╕тла... Тут трохи зах╕дн╕ше в╕д бол╕т ╓ невеликий скит. Живе там С╕вер Ф╕ларетов... Ось я через нього ╕ передаю послання... та через нього отримую ╕ накази...

Продемонстрований знак Розшукового приказу наче повинен був заспоко╖ти мене, але все одно всередин╕ щось невдоволено гризло св╕дом╕сть. З ╕ншого боку, п╕дстав для того, щоб продовжувати ц╕литися в Матв╕я не було. Якщо в╕н д╕йсно посланець ╤са╓ва, то непоганим буде в╕дверто з ним переговорити. Дек╕лька м╕сяц╕в спостер╕гання повинно дати якийсь результат.

Я прибрав стр╕лу та зробив к╕лька крок╕в вперед. Дистанц╕ю залишив таку, щоб встигнути вихопити меч та зайняти бойову ст╕йку. Береженого Сарн береже.

-╤ як спостереження? - запитав я. - Що ц╕кавого побачив?

-Хмм! - зда╓ться тепер Шрама охопив сумн╕в що до мене. - А ти не назвався...

-Бор... Головор╕з... Чув про такого?

Матв╕й нахмурився. Було пом╕тно, що в╕н щосили намага╓ться пригадати чи д╕йсно чув про якогось Бора Головор╕за. Якщо заявить, буц╕мто чув, то буде см╕х!

-А ти сам зв╕дки? Чи не з Форокса? - насупився Шрам.

-Ага... Як здогадався? - прибрехав йому у в╕дпов╕дь.

-Зовн╕ схожий... Та й вимова типова...

Що до вимови, тут в╕н явно лукавив. Або не роз╕брався.

-Так що ц╕каво знайшов? - знову спитав я.

-Та р╕зне, - Матв╕й знизав плечима. Очевидно не квапиться бути в╕двертим. Дали б ╕ мен╕ таку бляху, козиряв би нею праворуч-л╕воруч. Тод╕ й в╕ри було б до мене б╕льше.

-Я так зрозум╕в, що у л╕совик╕в з'явився новий вождь, - це була моя спроба розтопити недов╕ру м╕ж нами. Говорив спок╕йно, д╕ловито та в╕дносно в╕дверто. - Вчора розмовляв ╕з вождем Анчутою. В╕н каже, що той вождь... Брум, зда╓ться... пропонував водяникам травити рибу, яку вони продають в столицю.

-Л╕совики - то суц╕льний головний б╕ль, - захитав головою Матв╕й. - Я намагався спробувати посл╕дкувати за ними, але це занадто важко зробити. В Озерному урочищ╕ й кроку не ступити, щоб не натрапити на л╕совик╕в... А зна╓ш, як ревно вони спостер╕гають за власною землею? Як в╕дносяться до чужак╕в?

-Там, кажуть, ╕ муха без дозволу на лоб╕ цятку не поставить! - закивав я, хоча треба з╕знатися, що насправд╕ ан╕чого не знав про вибрики л╕совик╕в. Просто вир╕шив трохи злукавити, тому з д╕ловим видом пов╕домив про суперечку м╕ж г╕берл╕нгами й л╕совиками стосовно л╕су для буд╕вництва корабл╕в.

-Так, так, - погодився Матв╕й, озираючись навс╕б╕ч. - П╕сля того як вождем став той Брум, все зм╕нилося. ╤ не в найкращий б╕к!

-В чому ж проблема? Чого т╕ л╕совики так╕ колюч╕, буц╕мто ╖жаки?

-Та Н╕хаз п╕йме тих дикун╕в! - сердито в╕дмахнувся Шрам. - От коли починали тут будувати столицю, треба було вчинити так само, як з водяниками! ╤ все б налагодилося!

-Тобто?

-Виселити на хр╕н! А хто не погодився б.., - тут Матв╕й зробив характерний жест, який явно недвозначно натякав на вбивство. - Загнали б сюди к╕нноту та полк ре╓стровик╕в, спалили б пару поселень... особливо буйних пов╕сили б вздовж с╕вер╕йського тракту - ╕ була б тиша й благодать! Вважа╓ш, анчутки попервах не бунтували? Та ще пак! Але ╖м швидко роги обламали та зябра повисмикували! Мен╕ один старий ветеран розпов╕дав, як вони потрошили цих жаб прямоходячих. Як заганяли ╖х в болото... Ще б трохи й Св╕тол╕сся було б очищено в╕д цих потвор.

-А що ж з л╕совиками? Чого тод╕ не билися ╕з ними?

-Були сутички, проте не так╕... А взагал╕ кажуть Айденус був проти под╕бного... Наказував з ус╕ма домовлятися... А л╕са в Озерному урочищ╕, з╕ сл╕в г╕берл╕нг╕в, просто казка! Так╕ б корабл╕ побудували - хадаганц╕ в╕д заздрост╕ б повсиралися! Але домовитись з Брумом не вда╓ться, тепер приходиться ледь не з г╕вна судна робити!.. А прояви б ми в т╕ роки силу, мали б шовкових л╕совик╕в, на кшталт анчуток. Мало того, що л╕с для суден в╕льно б добували, так той же Брум сам би його нам ╕ рубав!

Шрам чомусь з╕тхнув та задумливо глянув кудись вб╕к.

-А справа т╕льки в Брум╕? - спитав я. - Мен╕ водяники казали, наче до л╕совик╕в як╕сь п╕дозр╕л╕ особистост╕ ходять.

-Ти зна╓ш, Боре, к╕лька раз╕в, - промовив Шрам, - мен╕ вдалось спостер╕гати, як до л╕совик╕в приходили як╕сь люди. От т╕льки простежити за ними до к╕нця не вдалося... В урочище просто так не зайдеш!

-П╕сля сл╕в Анчути про незнайомц╕в, з╕знаюсь тоб╕, я тебе за такого й прийняв. Так що вибачай, коли образив!

Насправд╕, це була не щира заява. Хоча я ╕ доброзичливо посм╕хався, проте все ж брехав Матв╕ю. Черв'ячок, який гриз св╕дом╕сть, дос╕ не м╕г вгамуватися.

-Та н╕чого! - в╕дмахнувся Шрам. - Бува╓... Ми, кан╕йц╕, завжди один з одним порозум╕╓мось...

-Слухай, друже, а що там кажуть про вовк╕в? Мовляв, тих розвелося на п╕дступах до Берестянки - тьма тьмуща! Чи так?

-О, ╓ таке! Сам бачив чималу зграю, та й таких здоровезних вовк╕в, що хай Сарн милу╓!

-Може це справа рук л╕совик╕в? Як ╕ з тими кл╕щами, що зараз обл╕пили Сх╕дну вирубку, га?

-Зна╓ш, сам про те думав! А ось у мене пару м╕сяц╕в тому була сутичка з л╕совиками... Хоча, як сутичка? Скор╕ш посварилися трохи, бо я, бач, без ╖хнього н╕хазового дозволу ходив по урочищу! Тод╕ одна з тих лярв прямо заявила, буц╕мто ми, люди, ще пошкоду╓мо, що в ╖хн╕й л╕с сунулися. Отже, може це вони ╕ творять ус╕ляк╕ злод╕йства! Чаклують, хай ╖м грець!

-Оттаке! - продовжував я грати свого хлопця. - Слухай, тод╕ вважаю, що ╖м хтось допомага╓? От╕ дивн╕ люди, котрих ти бачив в урочищ╕... Знати б, хто вони так╕.

-З╕знаюсь, що ╕ гадки не маю. Ск╕льки тут знаходжусь, дос╕ не можу визначитись з цим... Взагал╕, тут би поб╕льше людей треба, а в╕д нашого приказу окр╕м прочухан╕в - ан╕чого доброго не надходить. Кажу ж ╖м, давайте заг╕н солдат╕в... а л╕пше - роту... ╤ такий лад наведемо - замилу╓шся! А у в╕дпов╕дь лише - спостер╕гай, не вилазь... ╕ таке ╕нше! Жодно╖ людини на допомогу, наче ╖м там все одно... До реч╕, як почув, що ти з приказу, думав нарешт╕ прислали пом╕чника... А тебе, виходить, кинули мене перев╕рити, так?

-Можливо, - я зробив вигляд, наче зн╕яков╕в. - Кажу ж, що нав╕ть не знав про тво╓ ╕снування.

Якщо чесно, то цей Шрам мен╕ не подобався. Не люблю таких, хто наст╕льки вороже та неприязно сприйма╓ ╕нших ╕стот, ╕нш╕ народност╕. Н╕, звичайно бажання бути обережним ╕з чужинцями не варто засуджувати, бо це свого роду захисний механ╕зм. Але крайност╕, котр╕ призводять до появи люто╖ ненавист╕ спрямовано╖ на знищення або приниження того, хто не схожий на тебе, вказують на якусь душевну хворобу. ╤ оцей Шрам, вочевидь, вже встиг нею заразитися.

-╤ куди ти зараз? - спитав Матв╕й у мене, наче у старого друга.

-Говорили, що в Заозер'╖ ╓ якийсь медовар, - почав я здалеку. Треба було уникати прямих натяк╕в, нехай л╕пше цей Матв╕й мен╕ п╕дкаже, куди б╕гти.

-Так, там ╓ такий... Богдан Лютиков... Добра людина! Кажуть, з ветеран╕в. На Свят╕й Земл╕ з ╕мперцями бився.

-В╕н також допов╕да╓ про "дивних людей" в л╕с╕.

-Ну, чесно скажу, що Заозер'я - не моя параф╕я... От що, друже, (в╕н сказав "друже", а це явний прогрес в наших в╕дношеннях), тоб╕ треба у Сот╕ Смердючки запитати. В╕н також там мешка╓.

-Це хто? Водяник?

-Та н╕! Рибалка з г╕берл╕нг╕в... У нього ╓ човен, ╕ якщо вже хтось ╕з незнайомц╕в намагався попасти в урочище через озеро, м╕нуючи чуж╕ оч╕, то вони могли скористатися послугами Сот╕.

-╤ де ж знайти цього перев╕зника?

-Версти десь чотири, як йти в╕д селища водяник╕в на п╕вдень. Десь там ╕ шукати.

-Добре... схожу та й поговорю з ним. А ти, Матв╕ю, куди рушиш?

-У скит, бо треба запаси поповнити.

Це не було схоже на правду. Торба, яка лежала в трав╕, була вщент чимось набита. Але я лише посм╕хнувся та побажав удач╕.

Ми роз╕йшлися. Я потопав назад до коня, а сам прислуховувався до звук╕в, опасаючись, що цей Шрам кинеться на спину. Слава Сарну, н╕чого под╕бного не трапилося. Можливо, я даремно намовляв на Матв╕я... Хоча подивимось, що буде дал╕!

Десь за п╕вгодини д╕стався поселення водяник╕в. Б╕льш╕сть з них вже збиралися на риболовлю, ╕нш╕ копирсалися ╕з с╕тками. Побачивши мене з╕ сво╓╖ хатини вибрався Анчута.

-В╓рнулся? Зач╓м? - сердито пробубон╕в вождь.

-Та хот╕в пару питань прояснити.

-Ну, слушаю т╓бя.

-Зна╓те такого соб╕ Матв╕я Шрама?

-О-о! Скритний ч╓лов╓к. Постояно по л╓су да болоту брод╕т... На л╓сов╕ков гляд╕т. За нам╕ наблюда╓т... Дума╓т, ми ╓во н╓ зам╓т╕м!

-Чого ви з ним не розмовляли? Чого викликали ╕ншого з Розшукового приказу?

-Ми ╓му н╓ дов╓ря╓м! - в╕дпов╕в Анчута, стукнувши по земл╕ древком свого тризуба.

-╢ причини?

Водяник щось булькнув, зда╓ться якусь лайку та рушив по сво╖х справах.

Оце прийом! Вчора ледь не ц╕лувалися, а сьогодн╕ нав╕ть слова не удосто╖ли.

Отже, розмова зак╕нчена. Я не став фиркати, кивнув на прощання ╕ по╖хав вздовж берега на п╕вдень.

Сонце вже п╕днялось над кронами. Вода набула насиченого зеленуватого в╕дт╕нку. Поверхню озера вкрили численн╕ маленьк╕ хвил╕, як╕ настирно напирали на берег.

Плюх! Плюх! Плюх!.. Шурх! Шурх! Шурх!.. Хвил╕ лижуть п╕сок... шеберхне очерет, щ╕льно притиснутий стовбурами один до одного... В╕тер з води. З кожною хвилиною в╕н ставав б╕льш р╕зким, наче чимось невдоволеним.

Якщо дивитися на Б╕ле озеро зверху, то було легко пом╕тити його яйцевидну форму. Причому гоструватий носик цього "яйця" приходився як раз на поселення водяник╕в, а тупа частина зак╕нчувалася горами. Саме озеро було чималого розм╕ру. Його протилежний берег можна було побачити лише в ясну погоду.

Судячи ╕з в╕домого Рибного ринку, у м╕сцевих водах було д╕йсно багато р╕зноман╕тно╖ риби: карас╕в, окун╕в, щук, судак╕в ╕ нав╕ть сом╕в. Промислом в основному займалися дек╕лька арт╕лей, здеб╕льшого г╕берл╕нгськ╕. Вони рибалили в зах╕дн╕й частин╕ озера, ближче до Горба - ╓диного л╕систого острова, що височився посеред водойми. Кан╕йц╕ ж л╕нувалися рибалити та скупляли улов у водяник╕в, ╕ при тому довол╕ задешево, бо т╕ не полюбляли та не вм╕ли торгуватися.

Уявляю, як гендляре дурять "старшого брата". Мабуть скуповують у нього тих же щук або судак╕в по ц╕н╕ верховодок, а з╕ столичних мешканц╕в здирають по три шкури. Ось чому, мабуть, м╕сцев╕ хазяйки все ж частенько б╕гають на Рибний ринок до г╕берл╕нг╕в, бо там в╕дносно чесно.

Десь за годину я опинився б╕ля невеликого мису. З нього вглиб озера сажн╕в на десять, може трохи б╕льше, тягнувся дерев'яний пом╕ст, б╕ля якого був прив'язаний човник. На берез╕, на невеличкому пагорб╕ видн╕вся акуратний кур╕нь ╕з очеретяним дахом, зовн╕ перемазаний глиною та розфарбований червонобрунатною вохрою.

Я зл╕з з коня ╕ не посп╕шаючи та нарочито голосно тупаючи п╕д╕йшов до будиночка, зв╕дки кр╕зь розчинен╕ навст╕ж двер╕ доносилося потужне хроп╕ння.

-Гей, господарю! - гаркнув я у всю м╕ць сво╖х леген╕в.

Вс╕ звуки митт╓во зникли. К╕лька секунд тиш╕, а пот╕м почулися чи╖сь кроки. В отвор╕ з'явилася кудлата голова на як╕й стирчали жмутки нечесано╖ шерст╕ з╕ сл╕дами забутих реп'ях╕в.

-Доброго ранку! - проволав я.

-Ну ти ╕ галасливий хлопець! - пробурчав г╕берл╕нг. В╕н неквапливо вийшов назовн╕, потягнувся та почав розминати маленьк╕ пальц╕ сво╖х босих н╕жок. - ╤ чого тоб╕ треба в таку рань?

-Ти Сот╕ Смердючка?

-Я Сот╕... так... А ось ще раз назвеш мене Смердючкою, то клянусь вашим Сарном, наб'ю тоб╕ пику. Допетрав?.. Я взагал╕ в╕льний рибалка, маю справу ╕з рибою, а вона, як в╕домо, здобою не пахне. Але обзиватися на те - викус╕! - г╕берл╕нг ощирився та стиснув сво╖ невеличк╕ кулачки.

-Я вибачаюсь, - щиро промовив у в╕дпов╕дь. - Не хот╕в образити.

-Вибачення прийнят╕, - махнув Сот╕. В╕н прис╕в на колоду, що лежала б╕ля ст╕ни, й став натягувати на ноги шк╕рян╕ чоб╕тки. - Чого тоб╕ в╕д мене треба?

-Мене звуть Бором. Я з Розшукового приказу. Хот╕в про дещо поговорити.

-Ммм! Отаке? - г╕берл╕нг завмер та втупився в мене. До носа долинув такий запах перегару, що останн╕й п'яничка з Новограду буде здаватися кв╕тучою трояндою. Сот╕ гучно видихнув та п╕дв╕вся. - Фухххх! Котра година?

Г╕берл╕нг р╕шуче п╕д╕йшов до води, прис╕в б╕ля не╖ та п╕рнув головою по сам╕ вуха. Секунд двадцять ╕ Сот╕ вискочив назад.

-Ох, добре! - рибалка трусонув сво╓ю мак╕трою, розкидаючи в ус╕ боки купу бризок. Ну тоб╕ натуральна собака, яка т╕льки-но вистрибнула на сушу. Сот╕ повернувся до мене та хрипло промовив: - Говори, я тебе слухаю... Як там, кажеш, тебе звати?

-Бор! - я прив'язав коня до г╕лки верби. - Як тут живеться?

-Ох! От не пов╕рю, що тебе ╕ справд╕ ц╕кавить, як мен╕ тут живеться! - г╕берл╕нг по-доброму розсм╕явся. - Давай без передмов. Я не люблю сюсюкання. Говори, не соромся. Що тоб╕ треба? Пливти на той берег?

-А що, часто про таке просять?

-Бува╓ приходять добр╕ люди. Чому не в╕двезти, тим паче, коли за те ще грош╕ дають?

Цей г╕берл╕нг мен╕ подобався. Його прямота, в╕дверта хлопчача бравада й простота чимось п╕дкуповували.

Проте я не м╕г не в╕дм╕тити, що в╕н тут один. Ан╕ брат╕в, ан╕ сестер... живе десь на околиц╕ цив╕л╕зац╕╖... подал╕ в╕д ╕нших сородич╕в... Цей Сот╕ довол╕ ц╕кава особист╕сть.

-Слухай, - п╕дморгнув я, - а це ти ж мого товариша Матв╕я Шрама возив до урочища?

-Кого? Матв╕я? Та в╕н води бо╖ться, як той домашн╕й к╕т. Яке там в човн╕ плисти!

-Тю! А кого ж ти перевозиш?

-Та приходили тут... одн╕... Хто так╕ не знаю, - хитрувато з╕щулився г╕берл╕нг. - Грошей дали. Медухи принесли. А я ╖х за це туди-сюди звозив. Мен╕ не шкода!

-Медухи?

-Так! М╕цненька... з ╕мбиром... Мабуть у Богдана-медовара д╕стали. В╕н таку славну медуху робить! Днями до нього ходив, на рибу м╕няв... До реч╕, дещо залишилося. Дати спробувати?

╤ не оч╕куючи на в╕дпов╕дь г╕берл╕нг поб╕г в кур╕нь й незабаром притягнув пляшку ╕з зеленого скла. Я прийняв ╖╖ та оглянув з ус╕х бок╕в, в╕дзначаючи характерне клеймо в нижньому правому кут╕ у вигляд╕ бдж╕лки. На запах вм╕ст пляшки був начебто н╕чого, нав╕ть при╓мним. Я зробив потужний ковток ╕ ледь не вдавився. Горло стис сухий кашель.

-Ох, ╕ м╕цна зараза! - це все, що зм╕г вичавити ╕з себе, при тому протираючи оч╕, як╕ нещадно сльозилися. - Таку на учту не в╕зьмеш!

Г╕берл╕нг розреготався ╕ теж приклався до пляшки.

-Так той Богдан торгу╓ цим, чи що? - запитав я у Сот╕.

-Угу... Хоча в основному в╕н поставля╓ до Новограда мед.

-А т╕... його друз╕, яких ти перевозив...

-Чому друз╕? Та н╕! Вони точно не його, Богданов╕, знайомц╕.

-Чого так вир╕шив? Зв╕дки у них тод╕ пляшка?

-Можливо придбали... А взагал╕ у Лютикова друз╕в нема╓! В╕длюдний в╕н... Все сам та сам.

-Сам? Н╕ дружини, н╕ д╕точок?

-Богдан як був одинаком та бурлакою, таким, видно, й помре.

-Слухай, а що до Корчаково╖? - обережно спитав я. - До За╖ Корчаково╖? Чув в м╕ст╕, що в╕н до не╖ свата╓ться.

Це мен╕ згадались чутки д╕вчаток. Першого дня, пам'ятаю, як вони з╕бралися в зграйку та про За╖них жених╕в теревенили. Серед них ф╕гурував ╕ Лютиков, якщо не помиляюсь.

-Ха! Ось см╕х-то! З Корчаковою у нього чисто д╕лов╕ стосунки: в╕н ╖й мед заганя╓, а вона, кажуть, славне пиво з нього робить. Та ╕ так використову╓... у стравах вс╕ляких...

-Так, пиво у не╖ що треба! - посм╕хнувся я. - Так ти пропону╓ш з'╖здити на той б╕к озера?

-Що це значить "пропону╓ш"? Коли треба, то можу ╕ в╕двезти.

-Слухай, Сот╕, а ти давно тих незнайомц╕в перевозив?

-Останн╕й раз це було десь дн╕в п'ять тому.

Останн╕й раз? Виходить цей вони тут були ╕ ран╕ше.

-А ти чого розпиту╓ш? - хитрувато примружився Сот╕. - Натворили б╕ди?

-Та хто його зна╓... Сам розум╕╓ш, що з л╕совиками справи мати - це якось дивно.

-А чого тут дивного? Там, в Озерному урочище, л╕си так╕, що ого-го!

-Та чув... Для суден, кажуть, саме те! Ваш╕... тобто - г╕берл╕нги - ходили до Брума домовлятися.

-Було таке! - погодився Сот╕. - Хот╕ли порозум╕тися. Але де там! Л╕совики хлопц╕ безкомпром╕сн╕!.. Боре, може посн╕да╓мо? А то в шлунку так гуде, в Новоград╕ мабуть чутно.

Г╕берл╕нг не чекав на мою згоду, пол╕з всередину буд╕вл╕. За хвилину в╕н з'явився з в'яленою рибою ╕ сухуватими коржиками. В╕дмовлятися я не став ╕ ми з ним нашвидкуруч по╖ли. Сот╕ наостанок прополоскав горло медухою, витер рукавом замурзаний рот ╕ п╕шов в кущ╕ подзюрити.

Я тим часом стриножив коня та п╕дготував дек╕лька звичайних стр╕л, навернувши на них наконечники.

-Овва! - здивувався Сот╕, побачивши мене ╕з луком. - Тебе-то хоч пот╕м чекати на тому берез╕? Чи в╕дразу повертатися?

-Коли до вечора не прийду, то повертайся... А коня в такому випадку можеш соб╕ забрати.

-Як ти кажеш тебе звуть? - г╕берл╕нг якось дивно подивився на мене.

-Бор. Бор Головор╕з.

-Ага... Головор╕з з Дому д╕ Даз╕р╓? - посм╕хнувся Сот╕. - Так у тебе на акетон╕ написано.

-А ти, виходить, ельф╕йську розум╕╓ш?

Г╕берл╕нг не в╕дпов╕в й п╕шов збирати сво╖ пожитки в човен. Пара хвилин ╕ ми з ним в╕дправились на далекий зах╕дний бер╕г.

Сонце вже п╕днялося високо. Небо набуло яскраво-блакитного кольору... н╕жного-н╕жного... пробуджуючого як╕сь тепл╕ спогади. У нас, на ╤нгос╕, теж таке небо...

Ст╕й-но! Ти сказав "у нас, на ╤нгос╕"? - мене наче громом вдарило. Але кр╕м цих сл╕в ан╕чого ╕ншого не пригадалось. От дивина!

Я черпнув рукою води з озера та обтер обличчя. Спод╕ваюсь, сонце мен╕ мак╕тру не напекло, а то мало чого ще в мозку вистрибне.

-А ти, доброд╕ю, зв╕дки? - раптом спитав мене г╕берл╕нг.

-Е-е-е... З ╤нгосу.

-Пом╕тно... Я так в╕дразу ╕ подумав.

-Й чим же пом╕тно?

-Сказав "учта"... Так зазвичай, у вас кажуть.

-А ти бував на ╤нгос╕?

-Та як сказати.., - г╕берл╕нг з╕щулився. В╕н явно не хот╕в розпов╕дати про власне минуле. - А ти давно зв╕дси ви╖хав?

-Не рахував... проте, мабуть, давненько... давненько.., - сказав це, а сам раптом зрозум╕в, що взагал╕ не пам'ятаю, коли покинув той алод.

Весла розм╕рено плескали водою. Цей звук заворожував, заманював у тенета спогад╕в.

П╕зня весна... ще толком не жарко, але й не холодно... Зелений бережок... Неширока р╕чечка... Вже вечор╕╓, й тому холодн╕ша╓ пов╕тря ... Над водою дзижчать зграйки комар╕в... Десь тьохкають птахи...

-Ой-но, п╕ду я до броду по воду, - линуло зв╕дкись здалеку. То в╕тер прин╕с стрункий хор ж╕ночих голос╕в. Я п╕дскочив, озирнувся. Чую чийсь сп╕в: - Гей-но вези мене, в╕зничку, до роду!

╤ тут раптом врива╓ться ╕нший голос, густий, наче патока:

-А крич, не крич, д╕вчинонько, моя, Одреклася родинонька твоя...

-Що ти кажеш? - марево на мить розв╕ялося одним питанням г╕берл╕нга.

Я дивлюсь на нього ╕ не можу второпати, що ко╖ться. В вухах лине той пронизливий голос... аж мурахи по шк╕р╕ б╕жать...

╤ в╕н знову затягу╓:






Ой-но, п╕ду я до броду по воду:




-Гей-но вези мене, в╕зничку, до роду.




-А ти к рич, не крич, д╕вчинонько, м оя,




Одреклася родинонька твоя.




Широка р╕ка береги позаймала,




Скр╕зь селом йшла - родина не в п╕знала.




Чи тим не взнала, що головонька сива,




Чи тим не взнала, що доля нещаслива?




Не тим не взнала, що головонька сива,




Т а тим не взнала, що доля нещаслива ...




-Ти чого посмутн╕в? - спитав Сот╕. В╕н старанно гр╕б вперед. - Занудьгував за батьк╕вщиною?

-Що? - я в╕дчув себе, наче чумний. - Та н╕! Просто задумався... просто...

-А ти зна╓ш, Боре, хто вперше в╕дправився в астрал? - раптом запитав в╕н мене.

-Не знаю, - в╕дпов╕в я, знизуючи плечима.

-Чув про Астрального Рибака?

-Н╕. А це хто?

-О-о-о! - Сот╕ загадково посм╕хнувся. - То ц╕кава ╕стор╕я... Розпов╕сти? - ╕ не оч╕куючи на в╕дпов╕дь, в╕н почав п╕д скрип ключиць: - Давно це було... Жив тод╕ один г╕берл╕нг на ╕м'я Свен, хоча вс╕ навкруги прозивали його все Свином, бо в╕н дуже любив посид╕ти в таверн╕, випити кухоль-другий елю, або ще чогось м╕цн╕шого. ╤ набирався цей Свен до такого стану, що вранц╕ перехож╕ знаходили його в брудн╕й калюж╕.

Одного разу з╕брався в╕н на риболовлю, але посварився з дружиною. Вона йому каже, мовляв, ти сьогодн╕ знову нап'╓шся, ╕ зам╕сть того, щоб д╕йсно риби принести, присунешся вщент п'яний. Забрала його рибальськ╕ снаст╕ та замкнула в ком╕рчин╕. А Свен, парубок впертий! Вислизнув з дому ╕... напився вщент! - Сот╕ весело розреготався. - Трохи п╕зн╕ше, звичайно, до нього д╕йшло, що його чека╓ вдома, ╕ щоб уникнути розплати, в╕н зважився на те, щоб наловити риби, ╕ без не╖ до сво╓╖ суджено╖ не повертатися.

Добр╕в до р╕чки, зр╕зав соб╕ вудилище, спорудив волос╕нь. ╤ржавий цвях став гачком, а грузилом вибрав кам╕нь з бережка. Зал╕з той Свен в човен, закинув вудку ╕... захроп╕в. Заснув мертвецьким сном.

-Коли прокинувся, - тут Сот╕ зробив невеличку паузу та хитрувато хихикнув, - то тут же поклявся соб╕ не пити б╕льше ан╕ крапл╕ елю. Чому? Бо його човен вис╕в в дек╕лькох кроках в╕д краю водоспаду, що виливався прямо в астральне море. Б╕дного Свена такий страх взяв, що в╕н вже було думав, наче збожевол╕в. Але головне, що цей г╕берл╕нг все ще залишався живим у цьому самому астрал╕! Живим! А в╕д грузила, яке бовталося на волос╕н╕ та переливалося дивним св╕тлом, виходили дивн╕ промен╕, як╕ огорнули човен ледь пом╕тною оболонкою, захищаючи в╕д згубного астрала.

Г╕берл╕нг припинив гребти та втупився в мене хитруватим поглядом.

-Ледь д╕ставшись берега, - продовжив Сот╕, - цей Свен перел╕з через борт ╕ помчав додому, розмахуючи тим та╓мничим каменем... метеоритом... Ось так почалася ера астральних подорожей. З тако╖ дурнувато╖ на перший погляд под╕╖.

-Це, як я зрозум╕в, всього лише... казка... легенда.., - сухо кинув сво╓му сп╕вбес╕днику.

-Ха! - той схопився за жив╕т та розсм╕явся. - Легенда! Ось Зубар - це легенда... це казка, байка... А ось Астральний Рибак - чиста правда. В житт╕ часто бува╓ так, що неймов╕рн╕ ╕стор╕╖ виявляються куди б╕льшою д╕йсн╕стю, н╕ж ц╕лком реальн╕ опов╕д╕. Х╕ба ти не згодний з цим?

-А х╕ба суть в тому, чи погоджусь я, чи н╕? - знизав у в╕дпов╕дь плечима. - До реч╕, а що за Зубар?

-Та водяники кажуть, н╕би в цьому озер╕ з'явилася величезна рибина. Вони ╖╖ Зубарем звуть. Вона частенько ╖хн╕ с╕тки рве. Та й балакають, бува на них одинак╕в напада╓.

-Чого ж не зловлять цього монстра?

-Хитра, кажуть, потвора. Не да╓ться. А взагал╕.., - Сот╕ скорчив кислу пику.

-Тобто ти в те не в╕риш?

-Н╕, - хитрувато п╕дморгнув г╕берл╕нг. В╕н знову взявся за весла. - Водяники брешуть, звичайно... Хоча,мен╕ якось медовар казав, що у нього качки пропадати стали. Йдуть до озера попастись, а повертаються не вс╕. Богдан думав, що краде хто, нав╕ть чергував б╕ля озера. Але ось ув╕йде у воду з десяток птах╕в, а у вечор╕ одн╕╓╖ не дораху╓шся. А н╕хто ж не приходив, на човн╕ не плавав.

-╤ що в╕н? Через це пов╕рив в ╕снування Зубаря?

-Пов╕рити, може, ╕ не пов╕рив, але на вус намотав! Пот╕м, до реч╕, якось сам╕ собою припинили й качки зникати...

-Значить Астральний Рибак ╕снував, а Зубар - вигадка? - нахилився я до води та знову змочив лоба.

-Чесно тоб╕ скажу, що я тут вже к╕лька рок╕в мешкаю, але н╕чого дивного не пом╕чав. Так що Зубар - це точно легенда... Або байка.

-Так ти в╕риш в його ╕снування, чи н╕?

-Я вже казав, що сумн╕ваюсь.

-Отаке... Тод╕ дивись - ми зараз майже на середин╕ озера.

-╤ що? - Сот╕ нав╕ть озирнувся навколо себе.

-Глибина тут, мабуть, ой-ой-ой, так? Раптом той примарний Зубар переверне човен ╕ утягне нас на дно? А ти все так ╕ не будеш в нього в╕рити...

-Ти до чого, Боре?

-Що будь-яку байку можна ж ╕ перев╕рити. Було б бажання... От скажи, ╓ м╕сця, де той Зубар найчаст╕ше бува╓?

-Ну-у-у... знайдуться. ╤ що?

-Взяти, наприклад, качку. Звичайно мертву... Розпороти ╖й черево ╕ всередину вкласти роз╕гр╕тий шматок зал╕за. Роз╕гр╕тий так, щоб аж до червоного. Кинути в тому м╕сц╕, де та рибина сновига╓. У воду напустити рибних та качиних потрух╕в, щоб запашок був... щоб приманити чудовисько...

-╤ що пот╕м? - зда╓ться Сот╕ зац╕кавився.

-Як проковтне Зубар приманку... а я впевнений, що в╕н ╖╖ проковтне, ╕ пережовувати не буде... Так ось, як станеться под╕бне, то чекай, що за п╕вгодини спливе догори пузом.

-Та ну! Дурниц╕ як╕сь.

-Як зна╓ш, - я знизав плечима. - Але розмови про чисту правду та видумку н╕як не вплинуть на стан д╕йсност╕. Вона залишиться собою, незалежно в╕д того, чи в╕риш ти в щось, або не в╕риш.

-Так розм╕рковувати, значить все перев╕ряти.

-Все, чи не все, але категоричним в таких випадках бути не можна... Хоча з ╕ншого боку, ще нев╕домо, яка нас буде оч╕кувати "нагорода" за знання "чисто╖ правди".

Подальший наш путь вже пролягав в суц╕льн╕й тиш╕. Зда╓ться, Сот╕ надовго про щось замислився. Нав╕ть не пом╕тив наближення берега ╕ ми з розгону влет╕ли в п╕щаний берег.

Я з╕скочив на землю та кинув гребцю, щоб чекав мене до вечора.

-А ти повернешся? - озирнувся г╕берл╕нг.

-Не сумн╕вайся, адже я не вигадка... не байка...

╤ я став п╕дн╕матися по ледь пом╕тною стежкою вгору по крутому схилу...


9


...Л╕с все ж був якимось недобрим. Може, звичайно, це лише моя упереджен╕сть, адже, врешт╕-решт, я м╕г п╕дсв╕домо налаштувати себе на ту думку, що зараз перебуваю на чуж╕й земл╕, причому роблю те крадькома, а зв╕дси й страхи, зв╕дти й оця насторожен╕сть. Хоча не можна сказати, що все навкруги прямо дихало сувор╕стю та похмур╕стю. Н╕, й птахи сп╕вали, та ще й солодко сп╕вали. ╤ кв╕ти на галявинах пахнули, аж-но в голов╕ паморочилося. Сновигали бабки, пурхали метелики, в трав╕ проб╕гали др╕бн╕ тваринки - ╖жачки, мишки, серед г╕лочок стрибали б╕лочки...

Отже л╕с, як л╕с. Н╕ тоб╕ непроходимих зарост╕в, н╕ похмурих вкритих в╕ков╕чним мохом дерев. Сонця достатньо... Нав╕ть в╕тер м╕сцями в╕льно прогулю╓ться...

Чому ж мен╕ тут не подоба╓ться? Чому я в╕дчуваю якесь напруження, бажання поскор╕ше залишити урочище?

Ледь спустився з чергового пагорба, як тут же опинився перед величезними заростями папоротей. Вони здималися доверху, наче дивн╕ долоньки, котр╕ чогось випрошували у неба. Йдеш серед цих лапищ, ╕ в╕дчува╓ш себе маленькою комахою.

Повертатися назад до озера виявилося важче, н╕ж до цього шастати по бору. Не знаю нав╕ть чому. Зда╓ться ╕ не так далеко зал╕з, а тепер не можу пройти до човна. Невже цей л╕с мене не в╕дпуска╓?

Пов╕тря пом╕тно охололо. Стало нав╕ть сиро, вогко. Я минув папоротеву улоговинку ╕ вил╕з на черговий пагорб. Внизу розкинулися тих╕ темно-син╕ води св╕тол╕ського озера. У веч╕рньому сонц╕ воно ласкаво хлюпалося об велик╕ валуни, котр╕ розкидало вздовж берега.

Я довол╕ швидко спустився вниз до загасаючого багаття, б╕ля якого сид╕в нап╕всонний г╕берл╕нг.

-О-о-о! - з робленою рад╕стю п╕дхопився в╕н, ледь мене побачивши.

-А ти вже й не чекав? - я наблизився до вогню та почав його гасити. - Давай поквапся! Треба зв╕дси вибиратися.

-Н╕ч на нос╕! - вигукнув Сот╕. - Будемо плисти, можемо в темряв╕ заблукати...

╤ все ж не дивлячись на ц╕ слова, г╕берл╕нг почав засипати п╕ском вогнище.

-Вважаю, що скоро сюди заявляться л╕совики! - кинув я.

-Ти що ж, розтормошив ╖хн╕й сонний р╕й? - г╕берл╕нг тицьнув пальцем в б╕к мого рукава, трохи заляпаного чужою кров'ю.

-Ага... дуже сонний, - ╕рон╕чно промовив я, ╕ тут же заскочив в човен. Кинув на дно лук та завернуту в тканину зал╕зну клюку.

-Що то ти притягнув?

-Ц╕кавинку! - огризнувся я. - Гайда вже!

Сот╕ п╕дхопив сво╖ нехитр╕ пожитки, штовхнув човен, одночасно застрибаючи всередину нього. В╕н п╕дхопив весла, прим╕рявся ╕ ми попливли геть.

-Як я зрозум╕в, - важко дихаючи промовив в╕зниця, - що там трапилося... в урочищ╕... ти мен╕ не розкажеш?

-Було б про що баз╕кати, - сердито в╕дмахнувся я, роблячи вигляд, наче хочу подр╕мати.

Ледь прикрив оч╕, як перед внутр╕шн╕м поглядом швидесенько постали недавн╕ под╕╖.

За п╕втори години шастання л╕сом, я нарешт╕ вже натрапив на самих л╕совик╕в, а не на сл╕ди ╖хнього перебування, як╕ де-н╕де траплялися мен╕ на дороз╕. Це був один ╕з дикун╕в. Ледь я його пом╕тив, тут же п╕рнув у найближч╕ зарост╕, перетворившись на нерухому зм╕ю, котра спостер╕га╓ за сво╓ю жертвою.

Л╕совик - те ще зеленошк╕ре волохате страх╕ття, одягнене в незрозум╕лий шк╕ряний балахон - сид╕в б╕ля дерев'яно╖ кл╕тки, в як╕й жал╕бно скавчали маленьк╕ вовченята. В╕дразу ж пригадалися розпов╕д╕ про згра╖ хижак╕в, котр╕ рискали по Берестянц╕. От ц╕каво, а чи не спостер╕гаю я свого роду розпл╕дник цих зв╕р╕в? - промайнуло в голов╕. До реч╕, под╕бн╕ кл╕тки, правда пуст╕, мен╕ вже попадалися. Я н╕як не м╕г зрозум╕ти, кого в них тримали, а ось тепер все стало на сво╖ м╕сця.

Було важко побачити, чим конкретно займа╓ться той л╕совик. Мен╕ чомусь здавалося - якоюсь ворожбою. Нас з ним розд╕ляло близько тридцяти сажн╕в, вже ближче я п╕дповзти не м╕г, як не намагався. Тому зайняв зручну позиц╕ю б╕ля групки ялинок та спробував розглед╕ти ман╕пуляц╕╖ цього волхва.

Десь за п'ять хвилин зв╕дкись праворуч почулися тих╕ кроки й з заростей л╕щини вибралися ще два озбро╓них списами л╕совики. Вони п╕д╕йшли до свого сородича та почали про щось сперечатися. Вовченята заскавчали голосн╕ше, на що отримали сердитий окрик в╕д волхва.

До селища л╕совик╕в було недалеко. Для того треба лише спуститися вниз, в широкий л╕систий яр. Зв╕дси, з мо╓╖ зас╕дки, можна було розглед╕ти невеличк╕ хатиночки та землянки, вкрит╕ темними зв╕риними шк╕рами. Правда, чомусь серед буд╕вель не було пом╕тно н╕яких жител╕в. Зрозум╕ло, що доросл╕ особи мабуть зайнят╕ справами, але ж де д╕ти, де старики? Невже сидять безвилазно по сво╖х норах?

Я все ще лежав, дивився то вперед, то навколо себе... Добре, що п╕дстилка п╕д╕ мною тепла, хоча ╕ трохи вогкувата... Отже, - м╕ркував, - не застуджуся.

Поряд метушливо носилися чорн╕ л╕сов╕ мурахи. Одна з них лазила перед самим носом. Тягнула невеличку г╕лочку.

От дивлюсь на не╖ та пригадую розмову на л╕сопилц╕ ╕з Першосв╕том. ╤ д╕йсно, ц╕каво чи розум╕╓ оця мураха, що поряд з нею знаходиться якась велика ╕стота, яка може одним дотиком пальця розплющити ╖╖ до розм╕р╕в цяточки? Навмисно розплющити! Чи, наприклад, п╕дхопити та в╕днести бозна куди, зв╕дки ця комаха н╕коли не знайде дороги додому, га?

Думаю, що н╕... Вона м╕ж тим так ╕ буде б╕гати б╕ля ялинки, копирсатися в листян╕й п╕дст╕лц╕... Бо це ╖╖ св╕т, бо живе вона власними проблемами: знайти якусь яг╕дку, дохлого жука, принести в мурашник листочок або паличку... Як╕ в не╖ ще потреби? Вияснити, нав╕що л╕совики розводять вовк╕в? Нав╕що засилають ╖х до сус╕дського л╕су? Або вторгувати рибу у водяник╕в: купити ╖╖ задешево та подати на ринку втридорога?

Що ц╕й мурас╕ до под╕бних речей? Плювала вона на них з високо╖ г╕рки.

А, може, ╕ ми вигляда╓мо так само по в╕дношенню до бог╕в? Живемо якимись дурницями, з точки зору того ж Н╕хаза або Сарна. А н╕ щоб вир╕шувати долю св╕ту: де поставити гори, де простягнути р╕чки, викопати яри... наслати дощ╕в, або навалити сн╕гу по сам╕ вуха...

Що ж ми, люди, тут робимо? Що вир╕шу╓мо?.. Та й не т╕льки люди! Т╕ ж ельфи, г╕берл╕нги чи орки! Мурахи, метелики, жуки, комар╕ чи черв'яки... От хто ми для бог╕в! Лише др╕бн╕ ╕стоти, котрих нав╕ть не шкода, коли випадково розчавиш чоботом?

Тр╕сь! - я напружився. Вочевидь хтось рухався позаду мо╓╖ схованки. Долонь стисла рукоять сакса. Т╕ло напружилося. Я обережно обернувся.

Зда╓ться, мене висл╕дили. Якийсь невисокий л╕совик йшов по ледь пом╕тн╕й тропц╕, вглядаючись в землю. В╕н рухався саме там, де к╕лька хвилин тому я й проповзав. Ще трохи й стало зрозум╕ло, що цей мисливець вийде прямо на мою зас╕дку.

П╕дняти крик в╕н не встиг. Думаю, л╕совик не второпав до к╕нця, що трапилося. Я рухався, наче блискавка. Удар в кадик... захват... придушення... Н╕, не до смерт╕, а так щоб втратив св╕дом╕сть. Не вистачало мен╕ пот╕м проблем з л╕совиками!

Обережно затягнув т╕ло п╕д кущ╕ та дременув в гущавину, подал╕ зв╕дти, поки ╕нш╕ дикуни мене не розшукали...

Весла розм╕ряно плюхкали, заколисуючи мою втомлену св╕дом╕сть. Сот╕ впевнено гр╕б на протилежний берег, щось тихо насп╕вуючи соб╕ п╕д н╕с.

Я закинув голову назад, втупившись в с╕руватий небосхил.

От часом дивуюсь самому соб╕. Взяти оцей випадок ╕з л╕совиком... Схопився, накинувся, заховав - все це робив, наче ╕ не я! В╕дчуття, буц╕мто т╕ло зовс╕м не мо╓, й живе за ╕ншими правилами.

Дивуюсь, як я все ж не вихопив меча. Ото б була заковика! Знайшли б дикуни в кущах т╕ло, такий би галас зд╕йняли, що хай Сарн милу╓! Ще б пак! У самому серц╕, так би мовити, ╖хнього "дому" ╕ таке трапилося! Можливо, все могло ск╕нчитися прямими з╕ткненнями ╕з кан╕йцями... Правда, лише у випадку доказу, що вбивство ско╓но з боку Л╕ги.

До реч╕, б╕йки я все одно не уникнув. На той час вже д╕стався астрального берега, який обмежував Озерне урочище на заход╕. Тут же випадково знайшов к╕лька дуб╕в з м╕тками г╕берл╕нгських корабел╕в. Поряд з деревами лежали ╕ржав╕ сокири, а трохи подал╕ видн╕лися сл╕ди давнього табору. Я об╕йшов це м╕сце, пот╕м виперся на пагорб.

О! Зв╕дси такий вид в╕дкрився, в мене аж дух захопило.

Уяв╕ть, що позаду вас розтягнувся звичайний л╕с, правда сьогодн╕ чар╕вно осяяний яскравим сонячним св╕тлом. Така соб╕ корона над кроною. Сл╕пуча корона.

В обличчя дмуха╓ в╕терець, сп╕вають птахи. Отже ц╕лком знайома при╓мна оку картина.

╤ ось поверта╓шся та раптом бачиш зовс╕м ╕нший св╕т: попереду, куди хвата╓ погляду, л╕воруч, праворуч, вгору, донизу - навкруги розкинулося астральне море, яке та╓мниче гра╓, миготить, перелива╓ться незвичайними фарбами. В ньому спалаху╓ тьмяним св╕тлом як╕сь "з╕рочки", пливуть "хмарки", вертяться невагом╕ "кульки"...

Н╕, астральне море я вже бачив та не раз. Нав╕ть плив по ньому, коли корабл╕ прямували сюди, в Св╕тол╕сся. Проте та картина, яка зараз в╕дкрилася мен╕, вражала раптовим переходом в╕д звичайного св╕ту до невимовного н╕якими словами. Ось тоб╕ блакитне небо, травичка, пагорби... ╤ тут же все це р╕зко зак╕нчу╓ться, перетворюючись на пурпуровий туман.

Св╕т, розд╕лений навп╕л. Дв╕ зовс╕м р╕зн╕ частини, не схож╕ одна на одну. ╤ ти отак зачаровано сто╖ш на меж╕, дивишся на все це та в╕дчува╓ш, як всередин╕ щось бурлить, як лоскоче в живот╕...

Л╕совики з'явилися, наче н╕зв╕дки. Я т╕льки встиг побачити, як серед кущ╕в винирнули потворн╕ голови. Пот╕м сердитий крик, туп╕т н╕г, виття.

Нападник╕в було тро╓. Вони неслися на мене кр╕зь зарост╕, абсолютно дико щось вигукуючи, закочуючи оч╕ та висуваючи назовн╕ св╕й потворний язик. ╥х супроводжувала зграйка молодих вовченят.

Л╕совики махали палицями, продовжували горланити, стр╕мко наближаючись до мене.

-Н╕хазове плем'я! - вирвалось само собою. Вже й забулося про астральне море, про меж╕ св╕т╕в, про чар╕вн╕ кра╓види.

Зда╓ться, те не погоня. Дуже на це спод╕ваюсь. Скор╕ш л╕совики випадково натрапили на мо╖ сл╕ди.

Я розвернувся, зайняв характерну позу, демонструючи готовн╕сть до б╕йки. ╤ тут же пом╕тив у одного з нападник╕в дивну зброю. Якась довжезна вигнута палка... Довол╕ дивно вигнута... Збоку - наче недороблена парод╕я на сокиру. Але б╕льше за те мене непоко╖в матер╕ал ц╕╓╖ р╕чч╕. Вона була зал╕зна...

Л╕совик загрозливо нею замахав, чим самим притягнув усю увагу до себе. Таку дивну пом╕сь палиц╕ й сокири мен╕ ще не доводилось бачити.

Взагал╕, що до збро╖ м╕сцевого народцю, то вони здеб╕льшого носили при соб╕ коротенький н╕ж ╕з широким лезом, спис та дерев'яну палицю ╕з плоским трохи загнутим к╕нцем. Як що до мене, оця крива палиця довол╕ незручна р╕ч, й треба мати достатн╕й досв╕д волод╕ння под╕бною збро╓ю.

-Оу! - прокричав я у в╕дпов╕дь, демонструючи, що в руках ан╕чого не тримаю. - Спок╕йн╕ше, доброд╕╖! Спок╕йн╕ше!

Л╕совики наблизились, продовжуючи м╕ж голосно перегукатися та показувати мен╕ язика. Я поки ще не став хапатися за меч╕ чи лук, але дав зрозум╕ти, що в будь-яку секунду готовий до в╕дс╕ч╕. Напевно, це й примусило дикун╕в зупинитися.

-Спок╕йн╕ше! - вкотре повторив я.

-Тиии! - л╕совик ╕з дивною збро╓ю тицьнув в м╕й б╕к довгим пальцем. - Ти шта д╓лать наша з╓мля...

От, Н╕хаз вас бодай! Що ж казати? Вибачайте - заблукав?

-Н╓т з╓мля... н╓т д╓р╓ва...

Л╕совик сердито тупнув ногою. Вийшло, чесно кажучи, см╕шно. Так дитина робить, коли у не╖ щось в╕дбирають.

-Я не за цим тут, - спробував заспоко╖ти дикун╕в. - Мен╕ ваш л╕с не потр╕бен.

-Ти красть... ти прятать... Кун╕ца!

Мен╕ було трохи важко зрозум╕ти суть речення. Скор╕ш за все, цей л╕совик звинувачував мене в крад╕жки л╕су.

-В мене нав╕ть сокири нема╓! Який я, к Н╕хазу, л╕соруб? - роздратовано кинув у в╕дпов╕дь.

-Тии... ти сматр╓ть... ╕скать... Ан╕ пр╕хад╕ть... ан╕ красть... ан╕ как кун╕ца... Ти кун╕ца! - л╕совик наприк╕нц╕ щось вигукнув. Мабуть якусь лайку.

Я не звик по сто раз╕в повторювати одне й теж саме. Та й зараз не збирався.

Звичайно, л╕совик╕в зрозум╕ти можна. Кан╕йц╕ та г╕берл╕нги пер╕одично шастали ╖хн╕ми л╕сами, мабуть ще потроху цупили деревину... полювали... А кому те сподоба╓ться? Домовлялись же не залазити один до одного, н╕чого не шкодити, проте виходить хтось не дотриму╓ться слова.

Хоча, якщо так м╕ркувати, то й л╕совики не особливо чесн╕ в цих питаннях. Вони все ж шкодять людям. Взяти тих же вовк╕в, кл╕щ╕в... Можливо, це свого роду в╕дпов╕дь на наш╕ д╕╖.

Але мен╕ в цьому зараз розбиратися не хот╕лося. Та й в╕дпов╕дати за ╕нших також.

-Чого ви хочете? - прямо спитав у л╕совик╕в.

Дивляться, гарчать, оч╕ викачують, ледь не на лоба. Язик з рота випада╓. Слина бризка╓.

Це ж як старанно мене хочуть налякати! Нумо подивимось, хто з нас бздун.

-Ти ум╕рать! - крикнув другий дикун.

-╤ що дал╕? - насупився я. - Знайдуть т╕ло, прийдуть до вас у поселення... спалять все на х╓р!

-Кун╕ца вс╓гда нападать назад... на сп╕на... на слабий...

Зда╓ться нас, кан╕йц╕в, звинувачували в яко╖сь п╕длост╕.

-Я готовий битися лицем до лиця. Проте дивись, щоб за напад на людину вас вс╕х не пов╕сили.

-Ми брать... ми к╕дать ти... к╕дать в кон╓ц м╕ра...

Л╕совик махнув вб╕к астрального моря.

До реч╕, непогана ╕дея, щоб приховати сл╕ди вбивства.

-Ну йди до мене. Спробуй кинути, - я неквапливо витягнув меч╕.

Ось тоб╕ друга стад╕я нашо╖ бес╕ди. Якщо ╕ це не под╕╓ на дикун╕в, прийдеться битися. Та й по справжньому.

Л╕совики наче оч╕кували на м╕й вчинок. Кинулися вс╕ разом.

Щоб якось збити ╖хню пиху, я закрутив в╕яло. Фальш╕он та сакс злобно розс╕кали пов╕тря. Будь-хто б остер╕гся бездумно кидатися в б╕йку, а ц╕, наче мухи на г╕вно, закружили навколо мене.

Рухи нападник╕в були р╕зкими й якимись стрибкопод╕бними, а тому - прогнозованими. Добре було зрозум╕ло, що вони не зовс╕м звичн╕ до ратно╖ справи. А ось напасти гуртом, з гущавини й, скаж╕мо, розпороти чужинцю жив╕т сво╖м ножом, або розтрощити голову палицею - це легко.

Я рубився д╕ловито, з╕ знанням под╕бно╖ справи. Кров л╕совик╕в виявилась такого ж кольору, що ╕ наша, людська. Як╕сь п╕втори хвилини й все було ск╕нчено. Вовченята, зрозум╕вши, що залишилися наодинц╕ з╕ мною, побачивши свою безпорадн╕сть, тут же дременули св╕т за оч╕.

Слухай, Боре, - кляв я сам себе, - але ж можна було спробувати домовитись... не вбивати н╕кого... Продемонструвати свою миролюбн╕сть... в╕дступити... А ти ж, як той злод╕й... як найманець... головор╕з...

Ст╕й! А х╕ба я д╕йсно не головор╕з? Х╕ба той же Жуга не звав мене до приказу з под╕бними нам╕рами?

Дурн╕ думки! Дурн╕ та невчасн╕! Хто жал╕╓ться, коли вже справа зроблена? - я витер об рукав клинки та сердито труснув головою, раптом розум╕ючи, що виявля╓ться спав у човн╕ Сот╕.

Г╕берл╕нг на мить припинив гребти та роздратовано цикнув:

-Год╕ стрибати! Потопиш нас!

Уже зовс╕м стемн╕ло. З'явився бл╕дий погризений м╕сяць. Не дивлячись на в╕дносно чисте небо, в╕н сьогодн╕ св╕тив довол╕ кволо.

-Пливемо? - неголосно я спитав у г╕берл╕нга.

-А то! - сердився в╕н. - ╤ треба було рухатися вноч╕!.. Ти що ж там натворив, га?

-Н╕чого, чого не робив ран╕ше, - невизначено промовив у в╕дпов╕дь ╕ знову прикрив оч╕.

Щоб приховати сл╕ди бою, я скористався "пропозиц╕╓ю" л╕совика та скинув т╕ла нападник╕в у астральне море. Зал╕зну клюку (таку назву дав т╕й дивн╕й пом╕с╕ палиц╕ й сокири) залишив, бо мене насторожувала як╕сть под╕бно╖ р╕чч╕. Нав╕ть сл╕пцю було б ясно, що цю зброю л╕совики самост╕йно виготовити не могли. Треба буде ╖╖ показати Жуз╕. Хай також м╕зки посмажить.

Я завернув клюку в шматок тканини, яку знайшов серед пожитк╕в л╕совик╕в, та попрямував на п╕вн╕ч до неприступно╖ на вид г╕рсько╖ гряди, яка розд╕ляли Св╕тол╕сся та С╕в╓р╕ю.

Нав╕ть здалеку було пом╕тно, що скел╕, як╕ монол╕тною прямовисною ст╕ною п╕дн╕малися ледь не до самого до неба, ╕ тягнулися ╕з заходу на сх╕д, представляли собою суц╕льну неприступний кам'яний мур. В ньому не було пом╕тно нав╕ть натяку на як╕йсь прох╕д.

╤ тут я втрете натрапив на л╕совика. Скор╕ш за все то був ще один волхв. Одягнений в довгополу плетену сп╕дницю, та накинуту на плеч╕ вовчу шкуру, в╕н тягнув перед собою величезний полотняний м╕шок. Л╕совик вийшов на галявину, озирнувся та прис╕в на траву.

Волхв мене не пом╕тив, ╕ слава Сарну. Не хот╕лося б втрете битися з представником цього племен╕. ╤ так наворот╕в, ще приказу розплутувати прийдеться!

Л╕совик в╕дставив м╕шок, взяв в руки паличку та став щось креслити на земл╕. Я обережно наблизився, заховався за стволом одного з дуб╕в та взявся за лук. Волхв бурмот╕в щось соб╕ п╕д н╕с, ╕нод╕ постукував паличкою по худющим брудним стегнам, а за к╕лька хвилин зда╓ться взагал╕ заснув.

Пройшло трохи часу, коли раптом м╕шок заворушився ╕ з нього вибралася... величезна сива б╕лка. Вона була наст╕льки велика, що я в╕д здивування трохи позадкував. Взагал╕, спочатку здалося, що це вил╕зло якесь ведмежа-однол╕тка. Але побачивши обскубаний хв╕ст, характерн╕ китиц╕ на вухах... стрибкуват╕ рухи... мен╕ стало зрозум╕лим, що ця потвора -б╕лка.

Тваринка завмерла, принюхуючись до навколишньо╖ обстановки. ╤ вочевидь не знайшовши ан╕чого п╕дозр╕лого, вона л╕ниво поскакала в гущавину.

Я стояв на одному кол╕н╕, тримав лук напоготов╕. Л╕совик спав, опустивши голову на груди. Зда╓ться, треба зв╕дси вшиватися, поки в╕н не прокинувся та не почав розшукувати сво╓ "св╕йське зв╕рятко".

Крок за кроком, я обережно в╕дступив за пагорб та квапливо рушив геть. ╤ тут зарост╕ папорот╕ стр╕мко розверзлися, й перед╕ мною вискочила все та ж величезна б╕лка. Вона втупилася в мене дивним поглядом, зовс╕м не зв╕риним. Я б нав╕ть додав, що так не дивиться жодна жива ╕стота, яку знаю. Саме жива! Це не обмовка!

Якась мить ╕ ця потвора оголила довжезн╕ гостр╕ зуби-голки. В наступну секунду вона люто ощирилася та глухо загарчала.

Це тоб╕, Боре, не С╕рко з хазяйського подв╕р'я, - промайнуло в голов╕. - Така падлюка гавкати на всю вулицю не буде, кинеться при найменш╕й можливост╕, та вчепиться наче п'явка. В╕дгризе шмат ноги або в╕дкусить пальц╕. А там хоч плач!

Я обережно д╕став фальш╕он, ╕ скажу що зробив те вчасно. Дико блискаючи викоченими очима, б╕лка ринулася вперед. Мо╓ т╕ло знову здивувало незвичайною реакц╕╓ю. Я нав╕ть не встиг зрозум╕ти, коли рубанув потвору. Т╕льки отямився, то в╕дразу побачив лежачу окремо голову та т╕ло, яке с╕палося на трав╕.

Волхв, що сид╕в на галявин╕, раптом глухо зашип╕в та звалився на землю. В╕н трохи с╕пнувся ╕ застиг в дурнуват╕й поз╕, притискаючи руки до сво╓╖ ши╖. Я кинувся до нього, але ледь наблизився, то тут же второпав, що л╕совик помер.

Дива! - промайнула думка. - Це що ж виходить? Оця потворна б╕лка... ╕ н╕хаз╕в волхв... якось пов'язан╕ м╕ж собою? Невже л╕совик перетворився на волохате чудовисько?

М╕шечок знову заворушився, ╕ я тут же зан╕с меч для можливого захисту. Секунда-друга ╕ з нутра почали виповзати зеленуват╕ жуки... Здоровезн╕, розм╕рами десь з н╕готь...

Я обережно нахилився та за мить зрозум╕в, що ц╕ комахи дуже схож╕ на зб╕льшених в рази кл╕щ╕в.

-Псяче хутро! - голосно вигукнулось само собою.

╤ сховавши меч, я витягнув ╕з сагайдака зачаровану стр╕лу, скомандував "Вогонь" та п╕дпалив злод╕йський м╕шок. В╕н яскраво спалахнув та тут же густо задим╕в. Другою стр╕лою я п╕дпалив т╕ло колдуна.

Ну прямо тоб╕ один до одного! - стрибали в голов╕ стривожен╕ думки. - Кл╕тки для розведення вовк╕в, м╕шки ╕з величезними кл╕щами... Хочеш, не хочеш - але все вказу╓, що до негаразд╕в в Берестянц╕ та на вирубц╕ причетн╕ л╕совики!..

-Чого ти там бурмочеш? - голос Сот╕ вирвав мене ╕з др╕мотного стану. - При╖хали! Вилазь!

Човен стукнувся об пом╕ст. Г╕берл╕нг хутко схопився за бруси та п╕дтягнув суденце поближче.

Я п╕дв╕вся та вискочив з човна.

-Слухай, друже, дозволиш у тебе переночувати? - спитав у г╕берл╕нга.

-Ну... добр╕й людин╕ важко в╕дмовити... Давай так, коли вип'╓ш з╕ мною та розкажеш чого ц╕кавого, то залишайся! - Сот╕ розсм╕явся.

В╕н вискочив сл╕дом за мною, прив'язав човник та ми з ним пройшли до берега. Тут я розрахувався за його роботу ╕ п╕шов перев╕рити коня. Коли повернувся до хатки, Сот╕ вже сид╕в на двор╕ й розводив багаття. Поряд, на товстому пеньку, стояла пляшка та щось ╖ст╕вне.

Мен╕ баз╕кати особливо не хот╕лося, я за ц╕лий день трохи втомився та й не полюбляю пустобайство. Але ╕ в╕дмовлятися було не чемно.

Ми зручно розс╕лися б╕ля вогню ╕ я вир╕шив схитрувати, почавши питати першим:

-А зв╕дки ти зна╓ш ельф╕йську мову?

-Тобто? - отороп╕в г╕берл╕нг.

-Ти прочитав напис на мо╓му акетон╕. Пам'ята╓ш?

-А-а-а! - Сот╕ хлопнув себе по лобу та посм╕хнувся в сво╖ пухнаст╕ б╕л╕ вуса. В╕н впевненим рухом в╕дкрив пляшку, розлив по глиняних кухлях медухи, ╕ вже пот╕м в╕дпов╕в: - Я ж не завжди був рибалкою... Кожен з нас сам вибира╓, на який розвилц╕ йому повернути. Хтось йде широким трактом, хтось тихою л╕совою стежкою. Хтось вибира╓ сам, хтось п╕д вагою обставин, як╕ не в силах подолати. ╤ на всьому сво╓му шляху ми збира╓мо деяк╕ знання. От я, наприклад, вивчив ельф╕йську мову.

Г╕берл╕нг та╓мниче посм╕хнувся, схопив св╕й кухоль та голосно додав:

-Давай, друже, вип'╓мо за те, щоб в к╕нц╕ шляху нас вс╕х чекала оч╕кувана нагорода.

-Овва! Оце ти закрутив!

Сот╕ одним махом осушив свою кружку, а я на мить задумався ╕ неквапливо всмоктав медуху.

От, псяче хутро! Ну й м╕цна, зараза! - знову горло стис колючий кашель.

В╕ддихавшись, я обережно спитав:

-Ти задоволений сво╖м... шляхом?

-Ц╕лком! Тиша, л╕с, озеро, яке кишить рибою... Спок╕й та свобода. Н╕хто не сто╖ть над тобою, не вимага╓ зд╕йснювати того, про що пот╕м можна пошкодувати. А ось ти, Боре?

-Ех, знати б напевно якою дорогою я йду - чи сво╓ю, чи чужою... Кругом ц╕лковитий туман.

-Дивись, не заблукай, - Сот╕ знову розлив медухи. Що-що, а пити в╕н був гаразд. - Зна╓ш, шлях людей завжди туманний... Свого часу я побачив багато, ╕ з╕знаюся тоб╕ чесно, так ╕ не зм╕г в╕дкритися вам вс╕╓ю душею.

-Чого?

Сот╕ в╕дпов╕в не в╕дразу. В╕н схопив св╕й кухоль, знову випив, голосно крякнув та втупився в мене, наче оч╕куючи поки я не осушу св╕й посуд. Прийшлось випити.

-А Н╕хаз тебе бодай! - в╕дкашлюючись, промовив я. - Де таку гидоту роблять?

Г╕берл╕нг сприйняв це за компл╕мент та його пика розтягнулася в дов╕льн╕й посм╕шц╕.

-Ти пита╓ш чого я не в╕дкрився? - промовив в╕н. - Не знаю... От чесно, не знаю. Люди чомусь здаються мен╕ г╕рше орк╕в... ╢ у вас якась така частинка, котра прагне зруйнувати все в цьому св╕т╕. Все, що колись створив Сарн.

-Ну, х╕ба т╕льки люди так поводяться?

-Ти так в╕дпов╕да╓ш, бо сам людина, - в╕дмахнувся Сот╕. - Спробував би уявити себе на м╕сц╕ ╕ншого...

-Я н╕кого не виправдовую. От в╕зьми ти х же л╕совик╕в. Я прекрасно розум╕ю, що ми, кан╕йц╕, ставимось до них ╕з зневагою. А тим же водяникам намага╓мось нав'язати наше уявлення цього св╕ту. Натом╕сть отриму╓мо спротив... ╤ н╕, щоб подолати його перемовинами, беремо та тиснемо силою.

-О! Невже це каже людина? - г╕берл╕нг в╕дкинувся назад. В╕н подивися на мене якось дивно. - Слухай, Боре, мен╕ зда╓ться ти лукавиш.

-Я ц╕лком в╕двертий!

-Якщо це так, то ти мене дв╕ч╕ здивував! - Сот╕ потягнувся до пляшки, але я його зупинив, та попросив зробити невеличку паузу. - Добре, - кивнув той. - Отже, ти кажеш, що бачиш несправедлив╕сть, так? А хочеш я в╕дкрию тоб╕ одну ц╕каву р╕ч? Н╕ л╕совики, н╕ водяники не вважають вас, кан╕йц╕в, такими, що були б р╕вними до них.

-Це як?

-Ну все те, що ви вважа╓те з ╖хнього боку проявом ненавист╕, скор╕ш можна назвати в╕дразою... Або - гадлив╕стю. Водяники та л╕совики бачать в вас щось на кшталт пацюк╕в...

-Куниць?

-Або куниць, котр╕ спотворюють все, що бачать навколо. Неоправдана жорсток╕сть ╕ неймов╕рна ненажерлив╕сть! Ти ж, спод╕ваюсь, зна╓ш, як куниц╕ хазяйнують на подв╕р'ях?

Я неохоче кивнув в знак згоди. Г╕берл╕нг роз╕йшовся та гаряче затараторив:

-Т╕, яких ви звете дикунами, насправд╕ бачать варвар╕в серед вас! Так що нема╓ чому дивуватись, коли м╕ж ними та вами трапляються... е-е-е... назвемо це пом'якше - непорозум╕нням. Бо л╕совикам доводиться думати про власне самозбереження.

Ми обидва замовкли. Мен╕, чесно кажучи, не подобалась тема розмови. Зда╓ться ми занадто глибоко зал╕зли в хащ╕ ф╕лософських розм╕рковувань.

Я взяв згорток та витягнув з нього зал╕зну клюку.

-Кажеш, багато де бував, - спробував зм╕нити тему, демонструючи г╕берл╕нгу зброю л╕совик╕в. - А таке колись бачив?

Сот╕ взяв зал╕зяку, довго ╖╖ крутив, розглядав, нав╕ть нюхав. А пот╕м заявив:

-Хадаганська сталь!

-Що? Як це? Зв╕дки...

-...знаю? - перебив Сот╕. - А от так! Це справжня хадаганська сталь. М╕ж ╕ншим, ╕ сама сокира зроблена десь в ╤мпер╕╖... На в╕дм╕ну в╕д нас, там добре знаються на тому, як виливати зброю. Саме виливати! Ти тут нав╕ть не побачиш сл╕д╕в кування...

-╤ зв╕дки тут хадаганська сталь?

-Так це ти ж, зда╓ться, з Розшукового приказу!

-Ну... ну...

Що тут скажеш? - я розгублено розв╕в руками. Проте в наступну мить мене осяло:

-А ти кого перевозив, кажеш?

-Куди?

Г╕берл╕нг скорчив здивовану пику.

-Яких людей ти возив до л╕совик╕в? Що у них ╕з собою було? - накинувся я.

-О! Згадав! - Сот╕ схопився за пляшку та, як мен╕ здалося, трохи роздратовано, розлив медуху по кухлям. - Вже ж тоб╕ в╕дпов╕дав, що ан╕чого не пам'ятаю... Бо був нап╕дпитку.

-╤ як тод╕ гр╕б?

-Веслами, - буркнув г╕берл╕нг.

Ми з ним знову випили. ╤ вже п╕сля третьо╖ в голов╕ почало трохи кружитися.

Я нал╕г на ╖жу, намагаючись чимось набити шлунок.

-Ти пам'ята╓ш розпов╕дь про Астрального Рибака? - спитав Сот╕. Тепер тему зм╕нив в╕н. - Так ось кажуть, що це м╕й предок...

-Зда╓ться, тяга до пияцтва тоб╕ д╕сталась в╕д нього, - спробував я пожартувати.

Г╕берл╕нг не образився, а нав╕ть розреготався. В╕н глянув кудись в темне небо, в якому блимали цяточки холодних з╕рочок, та п╕ддатим голосом сказав:

-Першими, з ким п╕сля Катакл╕зму, так би мовити, з╕стикувалися г╕берл╕нги, були ельфи. Пот╕м орки з алоду ╤зун... Проте через кривав╕ сутички, ми б╕гли зв╕дти, ╕ потрапили на Кватох, - Сот╕ п╕дкинув у вогнище дров. Полум'я яскраво спалахнуло та жадно накинулася на нову порц╕ю "╖ж╕". - Але ви, люди... кан╕йц╕, - продовжив г╕берл╕нг, - теж поставились до нас не дуже дружньо. ╤ т╕льки коли ельфи пов╕домили, що, мовляв, наш народ волод╕╓ та╓мницею перем╕щення в астрал╕, ви сприйняли нас серйозно... майже, як р╕вних... Тод╕шн╕й нам╕сник Кватоху, м╕ж ╕ншим, вир╕шив було силою оволод╕ти знанням про астральн╕ корабл╕, й тому нам довелося зв╕дси б╕гти.

-Прямо так? - здивувався я.

-Тебе це диву╓? - посм╕хнувся Сот╕. - М╕ж ╕ншим, ви тому ╕ взяли нас в Л╕гу, що ми знали про астральн╕ мандр╕вки. А вс╕ ц╕ гаряч╕ розпов╕д╕ про ун╕ю трьох народ╕в­, про р╕вн╕ можливост╕ для вс╕х, будь то ельф, людина чи г╕берл╕нг, та таке ╕нше, що солодше меду, насправд╕ не варт╕ й тухлого курячого яйця!

-Мен╕ зда╓ться, це переб╕льшення.

-Можливо ╕ так, - неохоче погодився г╕берл╕нг. В╕н протягнув мен╕ коржик з рибою. - Але все-таки п╕сля того випадку, ми стали обережними... Та ╕ взагал╕, бажання бути самост╕йними та незалежними в╕д вас, н╕куди не зникло. Наша Рада громад наполяга╓ на пошуках Батьк╕вщини. Це прямий шлях до свободи. Розум╕╓ш?

-Розум╕ю, - кивнув я. - Свободу н╕яким медяником не зам╕ниш... ╤ ще я розум╕ю, що ╕деали Л╕ги давно протухли, як несв╕жа риба.

-Тут ти ц╕лком ма╓ш рац╕ю! Але вс╕ ми без виключення сам╕ винн╕ у власних гр╕хах, ╕ тому нема чого на когось нар╕кати. Помилки породжують лише помилки... Зна╓ш, - сумним голосом промовив г╕берл╕нг, - у мене колись було дв╕ сестри. ╤ загинули вони через дурну примху одного сотника. До реч╕, людини. Пам'ятаю, як на зауваження, мовляв, що п╕д час штурму Павучого схилу на Свят╕й Земл╕, загинуло дв╕ третини ре╓стровик╕в. А з них половина - це г╕берл╕нги. ╤ та червонопика сволота в╕дпов╕да╓, що, мовляв, наш народ занадто добре розмножу╓ться. Тому, каже ви в╕дновите свою чисельн╕сть... У мене тод╕ перед очима наче якась б╕ла пелена з'явилася... Вбити я його не встиг, бо товариш╕ в╕дтягнули... Пот╕м був суд... Ех!

╤ це "ех" було таким пронизливим, зо в мене мороз проб╕г по шк╕р╕. Я завмер, так ╕ не дожувавши коржа, втупившись в г╕берл╕нга, котрий розгублено дивився кудись в землю, та нервово шаркав ногою.

-Гаразд! - голосно промовив Сот╕. - Щось я втомився сьогодн╕. П╕ду спати.

В╕н кинув ще одну порц╕ю дров та поплентався до хатинки.

У мене на душ╕ щось недобре заскреблось. Я дивився на маленьку ф╕гуру г╕берл╕нга, намагаючись зрозум╕ти, що трапилось... що не так...

Ветеран... воював за Л╕гу... а вона його не прийняла... Або в╕н ╖╖... Скор╕ш, в╕н ╖╖... та ╕ вс╕ його одноплем╕нники стороняться Л╕ги... Вс╕ ╖хн╕ думки, вс╕ ╖хн╕ спод╕вання лише про втрачену Батьк╕вщину... Свобода та незалежн╕сть - ось що ╖м треба. А вся ця метушня ╕з Л╕гою, особливо з кан╕йцями, лише тимчасовий етап.

Сот╕ ма╓ рац╕ю... та й водянки також... Ми, люди, дуже дивн╕ ╕стоти. Можемо, под╕бно соснов╕й смол╕, затягувати в себе вс╕х, кого зловимо. Можемо бути тим "кле╓м", що з'╓дну╓ во╓дино нав╕ть те, що, здавалося, ╕ не з'╓дну╓ться... А ╕нод╕ можемо бути й причиною розриву найб╕льш дружн╕х в╕дносин, як╕ легко переходять у в╕йну... в руйнування... в смерть...

Я до╖в залишки коржа, пот╕м знайшов соб╕ сухе м╕сце, кинув п╕д голову с╕дло й прил╕г.

В неб╕ тихо переморгувались ср╕бляст╕ точки з╕рок. Провалюючись в сон, я раптом згадав Бернара, якого хвилювало, де все ж знаходяться ц╕ сам╕ з╕рки. От же часом дивн╕ бувають у нього думки... дивн╕... дивн╕...


10


...У рот╕ був такий присмак, немов там миш╕ насрали. Голова була важкою, як кам╕нь. Все через вчорашню медуху, хай вона скисне!

Я п╕днявся та попрямував до озера. Роздягнувся, заскочив у воду. Ну тоб╕ справжн╓ парне молоко! Я занурився ╕з головою, розслабився, намагаючись прийти в себе.

О, Сарне! Як же бува╓ здорово просто поплавати.

В╕дкрив оч╕, але кр╕зь воду мало чого зм╕г побачити. ╤ тут наче щось перемкнулося...

Ядовито-зелене св╕тло... аж виклика╓ в╕дразу... щось гудить десь на задньому план╕... наче за спиною, чи за ст╕ною... Зда╓ться, я у вод╕... або ще в як╕йсь р╕дин╕... Буц╕мто кр╕зь якусь пелену чуються голоси... Але це не просто пуста розмова... Зовс╕м н╕! Зда╓ться, хтось команду╓, в╕дда╓ ч╕тк╕ накази... проте я не можу зрозум╕ти ан╕ слова...

-Кам╕-╕-╕... йовкхаан...

Що це? Хтось тисне на груди... Я не можу поворухнути ан╕ рукою, ан╕ ногою...

-Кам╕! - знову команду╓ чийсь тр╕скучий голос. ╤ вже б╕льш ч╕тк╕ше. - Адх╕к!.. Драйган ка д╕л л╓ ло!

"Драйган"? Зда╓ться, почулося саме це... тобто... тобто... тобто "дракон"... Дракон? - мене наче кинули в бочку ╕з льодяною водою! - Псяче хутро! Та невже мене хтось схопив? Що в╕н, чи вони, роблять? Чому мене так пече в грудях? - думки перелякано притислися по куточках св╕домост╕. А в наступну мить я винирнув ╕з води...

В╕ддихався, озирнувся. Та н╕, н╕якого зеленого св╕тла... Б╕ле озеро... берег... хатинка г╕берл╕нга...

Фух! Оце мене щось т╕пнуло! Треба поменше гор╕лки жерти! - ╕ я рушив назад, до берега.

К╕лька хвилин плавання привели мене до в╕дносного ладу. Марення швидко розв╕ялося. Голова вже не задавалась важкою. Та ╕ взагал╕ настр╕й нав╕ть п╕дбадьорився.

-Полегшало? - почувся веселий голос Сот╕.

В╕н стояв на помост╕ та возився з човном. Г╕берл╕нг виглядав так, н╕би вчора зовс╕м ╕ не пив.

-Ти куди вже зрання? - запитав я, вибираючись на берег.

-У рибалки одна потреба, - посм╕хнувся Сот╕. - Це риба! А ти б л╕пше в баньку сходив, н╕ж тут плескався.

-╤ де ж тут баньку знайти?

-Якщо п╕деш дал╕ уздовж озера, то версти за дв╕ до не╖ й д╕йдеш. Там ╓ добрий ма╓ток, який належить м╕ськ╕й управ╕. Можна домовитися ╕з наглядачем, а краще ╕з банщиком, та попаритися, - г╕берл╕нг чомусь хитрувато п╕дморгнув та пол╕з у човен.

Я отряхнувся, пот╕м прил╕г на трав╕ й деякий час н╕жився в пром╕нцях вран╕шнього сонця, дивлячись, як Сот╕ гребе по озеру.

Отже, - м╕ркував м╕ж тим, - сьогодн╕ треба д╕статися до медовара, переговорити з ним, а к вечору повернутися до умовленого м╕сця зустр╕ч╕ з Першосв╕том.

Тому не став звол╕кати, нашвидкуруч посн╕дав, напо╖в коня, запряг його ╕ не посп╕шаючи рушив у дорогу. Об'╖хавши др╕бн╕ озерця, затягнут╕ бл╕до-зелено╖ пл╕вкою якихось смердючих водоростей, я д╕стався березняку, а зв╕дти вибрався на ледь пом╕тну стежку, що йшла хвилястою зм╕╓ю в напрямку п╕вн╕чного заходу. Поява на деревах ранн╕х жовтуватих листочк╕в характерно вказувала про наближення осен╕. Мабуть ще якихось пару тижн╕в ╕ почнуться част╕ др╕бн╕ дощики. Вечори та ранки похолодн╕шають.... Може вже попруть гриби...

Раптом запахло супом... ╕ саме грибним... духмяним... наваристим... А ще потягнуло св╕жою вип╕чкою...

Думки тут же в╕дкотились до За╖.

Ранок... т╕льки-т╕льки почало св╕тати... затишна к╕мнатка... св╕жа пост╕ль... Я бачу як тихенько по ст╕н╕ крадеться пром╕нчик сонця... В╕н насиченого пивного кольору...

Я в╕дв╕в в╕д нього оч╕, уперся поглядом в оголене ж╕ноче плечико... У За╖ незвичайно н╕жна, бархатна шк╕ра... Торка╓шся ╖╖ пальцем ╕ бо╖шся залишити подряпину... або синець... А в мене така загруб╕ла долонь... ╕ к╕нчики пальц╕в шершав╕ та м╕сцями поколот╕...

Я притиснувся до За╖, в╕дчуваючи жар ╖╖ тенд╕тного ж╕ночого т╕ла... а ще - дике бажання... сл╕пуче дике бажання... Нав╕ть тому здавлено загарчав...

К╕нь перелякано брикнувся, почувши м╕й рик.

От, Н╕хаз тебе крути! - мовчки вилаявся я. Щось занадто розмр╕явся.

-Цить! - гаркнув коняц╕ та пришпорив його, тим самим прискорюючи б╕г.

М╕сце бер╕з потроху зайняли могутн╕ сосни й пухнаст╕ смереки. Вони явно потрапили сюди з с╕в╓р╕йсько╖ тайги. Зелений трав'яний килимок також зм╕нився на висок╕ стебла борщ╕вника та кропиви. Стежка к╕лька раз╕в вильнула ╕ вивела мене до старого кам'яного тину. Вглибин╕ чимало╖ галявини на крутому пагорб╕ проглядалась величезна дерев'яна садиба. З виду - гарненька, двохповерхова.

Трохи дал╕ не╖, майже б╕ля озера, стояла старенька рублена хатинка, поряд ╕з якою лежали березов╕ пол╕нця. Зда╓ться, це ╕ ╓ та сама банька.

На подв╕р'╖ видн╕лися люди - ╕ ж╕нки, ╕ чолов╕ки. Кожен з них був чимось зайнятий, але побачивши, як у в╕дкрит╕ ворота в'╖жджа╓ якийсь незнайомець, вони раптом зупинилися та втупились в мене.

Я попрямував прямо до ма╓тку. Якась хвилина ╕ опинився на широкому двор╕. Тут же скрипнули вх╕дн╕ двер╕ й на крильце вийшло ще дво╓ чолов╕к╕в. Той, що стояв попереду, мав акуратну стрижену бор╕дку, закручен╕ вуса та був одягнений в довгополу ельф╕йського покрою куртку. В╕н поводився довол╕ гордовито, наче якийсь шляхтич. Другий чолов'яга виглядав по-проще, ╕ кр╕м того був озбро╓ний коротеньким мечем.

-В╕таю, доброд╕╖! - як можна м'якше промовив я.

-Д-д-добро╓ утро! - в╕дпов╕в гордовитий шляхтич.

В╕н подав якийсь знак застиглим прац╕вникам ╕ т╕ знову зайнялися сво╖ми справами. Я з╕скочив з коня ╕ неквапливо наблизився до крильця.

-Гостей чека╓те? - весело запитав я. - Чи просто прибира╓те?

-М-м-мож╓т ╕ ждйом... мож╓т ╕-╕-╕ н╓ ждйом.

В╕дпов╕дач пом╕тно хвилювався, тому ╕ почав за╖катися. Його мовчазний напарник, зовн╕шньо схожий на вояку, хмуро оглядав мою персону, при тому нервово покусуючи нижню губу.

-А-а-а ти кто такой? - спитав шляхтич.

-Я з Розшукового приказу, - п╕сля цих сл╕в обидва чолов╕ки застигли. - При╖хав дещо з'ясувати.

-К н-н-нам? Ну я слушаю.

-Як тебе звуть? - нахабно спитав у шляхтича.

-Хмм! - обличчя мого сп╕вбес╕дника натягнуло маску невдоволення. - Я Прохор Толстол╓с!

-Керуючий банею?

-Штааа? - шляхтич скип╕в. - Я управ╕тель Новоградскава столовова ╕м╓н╕я! Ти на Л╓п╓стковой економ╕╖! ╤л╕ н-н-н╓ зна╓ш, куда попал?

Ух! Щось не наладилась бес╕да. Зда╓ться, я поводжусь занадто нахабно.

Л╓п╓стковая економ╕я... Н╕, щось не пригадую, наче чув про не╖. Назва така, буц╕мто ╖╖ ельфи дали.

-Овва! Вибачайте, не знав! - ╕ на додаток, я ще трохи склонився. - Так все це належить М╕ському приказу? ╤ що ж тут робиться?

-Щас я т-т-т╓б╓ вйо так ╕ ра-а-аскажу! - сердився чолов'яга.

Вперед вийшов його товариш. Цей, судячи з усього, розмовляти не стане. Схопить за ком╕р та викине зв╕дси.

-Я ж не те щоб прямо палаю з ц╕кавост╕, - як можна б╕льш примирливим тоном заявив я Прохору. - Тут, кажуть, люди п╕дозр╕л╕ по л╕сах шастають. Ось ╕ послали перев╕рити...

Не знаю, можливо я все ж переконав управителя економ╕╖, чи можливо в╕н зрозум╕в, що силою з╕ мною не справитись, але Прохор в╕д╕звав свого охоронця назад та жестом покликав мене до себе.

-Ну на сщйот н╓знакомц╓в, - неголосно промовив управитель, - н╕ч╓во н╓ скажу. Н╓ в╕д╓л╕ н╕каво подозр╕т╓льнова... Однако м╓сни╓ хуторян╓ д╓йств╕т╓льно расказивают про н╓понятни╓ сл╓ди, про огн╕ в ноч╕... да всяко╓дру╜о╓.

-Так ви на когось чека╓те? - знову запитав я.

-Хмм... Ну должон с╓водня-завтра Лазарь Полянков пр╕бить, - мен╕ здалось, що Прохор це сказав якось злякано.

-Глава М╕ського приказу?

-Угу, он самий... Да ╕ ╓щйо ко╓-кто, - неохоче додав управитель. - Сп╓х Оханов, Ратай Сажинов...

Я з╕щулився. Чи мен╕ зда╓ться, чи це все чиновники ╕з М╕ського приказу. ╤ що тут за зб╕говисько орган╕зову╓ться?

-Перев╕рка нам╕ча╓ться? - обережно спитав у Прохора.

-Екз╓куция, - мабуть це був жарт. Толстол╓с нахилився вперед та додав: - В конц╓ л╓та он╕ вс╓ с'╓зжаюца зд╓сь, в Л╓пе╓стковой економ╕╕.

Не було пом╕тно, що в╕н це каже охоче. Його обличчя трохи скривилося, наче у роздратованого кота. ╤ все ж не дивлячись на те, управитель продовжував розпов╕дати:

-Ето ч╕сто пр╕ватни╓ сбори для чл╓нов Городскова пр╕каза...

-Та╓мн╕ гульбища? - п╕дморгнув я.

-Ето такая трад╕ция! - сухо промовив Прохор. В╕д мене не сховалося, як в╕н судорожно ковтнув, очевидно розриваючись м╕ж страхом отримати "по шапц╕" в╕д начальства за довгий язик, та опаскою приховати щось в╕д Розшукового приказу.

-Ясно. А як тут взагал╕? Чуж╕ не заходять?

-Чужи╓? - управитель нав╕ть стороп╕в в╕д под╕бного питання. - Н╓т! - р╕шучо замотав в╕н головою.

-А Богдана... От Н╕хаз, забув пр╕звище! Ну медовар... Його зна╓те?

-Канешна! Ми у н╓во медуху для гост╓й б╓рйом.

-А в╕н щось розпов╕да╓? Ну про незнайомц╕в, про вогники в л╕с╕?

-Н╓ слишал╕...

-А далеко зв╕дси до його ма╓тку?

-На кон╓, поч╕тай, к полудню ╕ при╓д╓ш.

-Ну, гаразд! Бувайте, - я хитнув головою та попрямував до свого жеребця. - Може, заскочу ще.

Управитель знизав плечима, мовляв, мен╕ байдуже, чи заглянеш, чи н╕. Його охоронець взагал╕ н╕як не реагував. Лише напружено морщив лоба, роблячи вигляд людини, яка займа╓ться поважною справою. В╕н суворо поглядав в м╕й б╕к, все ще нервово покусуючи нижню губу.

Я заскочив на коня та рушив геть з економ╕╖.

Отже, М╕ський приказ не гребу╓ гульками, та й ще робить це подал╕ в╕д столиц╕, щоб не було чуток на цей рахунок. А то городяни почнуть к╕стки перемивати, мовляв, м╕ське начальство дурня кле╖ть, наш╕ грош╕ тринька╓. А те, що Полянков ╖х тринька╓ - було зрозум╕ло. Я коли вештався Торговим Рядом вс╕лякого наслухався.

Традиц╕я, каже управитель. А я додав би - гарненька традиц╕я, пропивати казенн╕ кошти. До реч╕, зда╓ться ╕ тому Прохору чимало перепада╓ з того.

Сонце вже добре п╕днялося. Я звернув на розвилц╕ л╕воруч, та рушив на п╕вн╕ч.

У пов╕тр╕ вис╕в характерний хвойний запах, але ╕ в╕н з часом почав зникати, поступившись запаху кв╕т╕в. Галявини м╕ж деревами ставали б╕льшими, кудись зникла похмура кропива та ╕нш╕ непри╓мн╕ оку рослини. К╕лька раз╕в мен╕ траплялися дерев'ян╕ вулики, зроблен╕ з великих колод дерев. ╤ ось коли вже було близько полудня, я нарешт╕ ви╖хав до величезного красивому будиночка. Тут пахло пас╕кою ╕ було чутно характерне гуд╕ння бдж╕л.

З-п╕д невеликого нав╕су вийшов м╕цний чолов'яга, котрий котив перед собою невеликий бочонок ╕ щось тихенько насп╕вував.

-Доброго дня! - прокричав я, в╕дмахуючись в╕д настирливих бдж╕л.

-╤ тоб╕... Та ти не махай так! А то ужалять, ╕ св╕т б╕лий милим не буде.

Я зл╕з з коня ╕ прив'язав того до дерева, а сам не посп╕шаючи попрямував до медовара.

-Богдан? Мене звуть Бором, - представився я.

-Радий безм╕рно! - сердито огризнувся чолов╕к. - Ти в╕д ╤са╓ва?

Говорив в╕н р╕зко ╕ уривчасто, н╕би наказував. Та ╕ взагал╕, збоку здавалося, наче я йому був чимось зобов'язаний. Суворе смагляве обличчя медовара носило печатку яко╖сь неприв╕тност╕.

-Так, в╕д нього, - в╕дпов╕в я. - Рука допомоги.

-╤ року не минуло... Ну, проходь в будинок, зараз будемо сн╕дати, - наказав Богдан.

В╕н в╕дкотив бочку в сторону ╕, витерши руки об сорочку, рушив до дверей.

-Скаж╕ть, чого ви кликали.., - почав було я.

-Давай краще в будинок зайдемо, а там ╕ побалака╓мо, - Богдан в╕дмахнувся в╕д мо╖х питань ╕ ув╕йшов всередину хати.

Судячи з усього, медовар в╕дносився до того типу людей, як╕ зазвичай кажуть: "Ми сам╕ соб╕ господар╕". При цьому вони завжди знають "правильне" р╕шення, яке, до реч╕, було ╓диним ╕ не п╕ддавалося критиц╕. Вс╕ ╕нш╕ вар╕анти були або пох╕дними в╕д нього, або навпаки - помилковими. Все залежало в╕д настрою.

Ми пройшли в св╕тлицю ╕ Богдан р╕зким жестом запросив, в╕рн╕ше вказав де саме прис╕сти за ст╕л.

Я побачив в красному кутку на ст╕н╕ образ Святого Тенсеса, який вис╕в над запаленими св╕чками. Всередин╕ дому було достатньо св╕тла, яке проникало сюди кр╕зь величезн╕ в╕дкрит╕ навст╕ж в╕кна. Тут також пахло медом ╕ воском.

Господар почав накривати на ст╕л. Робив в╕н те з явною насолодою та знанням справи. В╕дчувалось, що до всього в житт╕ Богдан ставився ╜рунтовно, покладаючись т╕льки на себе. Я не пом╕тив в хат╕ ан╕ натяку на ж╕ночу руку. Проте назвати його помешкання занедбаним - так це швидше образити господаря. Не у всяко╖ хазяйки в хат╕ так прибрано та чисто.

Медовар витягнув ╕з печ╕ горщик ╕з гарячою тетер╕ю, заправленою затовченим салом. Прин╕с ╕з льоху товстелезну гурку, яку швидко нар╕зав на др╕бн╕ шматочки. Наламав хл╕ба, склав його навколо с╕льнички. А пот╕м зв╕дк╕лясь з'явилась ╕ зелена пляшка медухи.

-Дуже корисно... якщо в м╕ру, звичайно, - пояснив Богдан. - Та ще з травками.

Я посм╕хнувся: ще один любитель випити.

-Ви говорили, що бачили в л╕с╕ чужих людей. Так? - нахилився до нього.

-Було, - кивнув Богдан. В╕н прис╕в напроти, протягнув мен╕ ложку, а пот╕м д╕ловито розлив гор╕лку по зеленуватих скляних чарках. - Уже дн╕в десять минуло. Та ╕ до цього траплялося бачити... Ти, друже, ╖ж! На голодне пузо ╕ розмова грузне!

Медовар нахилив голову. Пробурмот╕в якусь молитву Святому Тенсесу, а пот╕м прийнявся за юшку. Я не став в╕дставати та ухопився за ложку.

Хвилина-дв╕ ми ╖ли мовчки. Тако╖ смачно╖ тетер╕, з╕знаюсь, не куштував. Чи то може я так зголодн╕в... Проте налягав на юшку, як свиня на брагу.

-Я з лугар╕в, - пов╕домив мен╕ Богдан. - У нас тетерю нав╕ть д╕ти вм╕ють готувати. А ти зв╕дк╕ля? Бачу, що не м╕сцевий, не св╕тол╕ський.

-╤нгос... Грьонефьелт-ф╕орд...

-Не бував, - захитав головою медовар.

Я вир╕шив повернутися до розмови, стосовно чужинц╕в.

-Тут недалеко проляга╓ С╕в╓р╕йський тракт, - говорив Богдану, одночасно ковтаючи юшку, - так, може, т╕ люди це лише як╕сь подорожн╕...

-Ось що, Боре, я тоб╕ скажу: купц╕в, або ╖м под╕бних, я за версту чую. ╤ на мисливц╕в вони теж мало схож╕.

-Тод╕ хто?

-Чужинц╕... Це були чужинц╕!

Сказано явно ╕з знанням справи. Богдан втупився мен╕ в оч╕, наче щось там вишукував.

-А вчора, - промовив в╕н згодом, - на п╕вденному сход╕, на передг╕р'ях, я бачив клуби чорного диму. Знаки, значить, комусь подають... Так╕, що ╕ сл╕пий побачить. Зда╓ться мен╕, що це темноводинц╕.

-А ви таке колись бачили? - я розгорнув зал╕зну клюку, котру в╕д╕брав у л╕совик╕в.

Богдан завмер та уважно поглянув на зброю. За мить в╕н потягнувся до не╖, подряпав н╕гтем ╖╖ поверхню, ╕, поцокавши язиком, промовив:

-Добра р╕ч!

-Мен╕ кажуть, що вона з хадагансько╖ стал╕.

-Хто тоб╕ те каже - не бреше! Але це не зброя ╤мпер╕╖.

-А хто ж ╖╖ зробив?

-Спитай щось полегше... Хоча, не виключено, що ╕ в ливарнях самого Н╓з╓бграду. ╤нше питання, яка мета... Тобто, кому потр╕бн╕ под╕бн╕ "╕грашки".

-Я знайшов це у л╕совик╕в.

-Оттаке! - Богдан здивовано хлопнув долонею по столу. - Ц╕каво!

-Отже, ви кажете, що навкруги вештаються та╓мнич╕ особи.

-Так, вони багато насл╕дили в л╕с╕... б╕ля озера...

-Ви ╖х в обличчя бачили?

-Вони були далеченько... Зна╓ш, Боре, у мене чомусь склалося таке враження, буц╕мто т╕ люди... т╕ чолов╕ки - воювали... Або мали в╕дношення до ратно╖ справи.

-Що вас наштовхнуло на под╕бну думку?

Богдан в╕дразу не в╕дпов╕в. В╕н взяв чарку, пот╕м кинув погляд вб╕к образу Тенсеса, ос╕нив себе святим знаменням, одночасно бурмочучи щось про спас╕ння, а пот╕м повернувся до мене ╕ хитаючи головою на чарку, промовив:

-Нумо, друже, будьмо!

Я п╕дхопив чарку та приклався до медухи. На в╕дм╕ну в╕д вчорашнього напою, цей був б╕льш лаг╕дним. Н╕чого горло не стискало, та ╕ дух не забивало.

-Для розб╕йник╕в, - заговорив Богдан, одночасно налягаючи на гурку, - занадто п╕дготовлен╕...

-Тобто, вони ветерани?

-Можливо... ц╕лком можливо. Я б ╕ до приказу не пов╕домляв, та ц╕ гади мен╕ бдж╕л потру╖ли. Видно т╕ вулики ╖м "гуляти" заважали. Мо╖ бдж╕лки, м╕ж ╕ншим, чужих не люблять... Ти, Боре, давай розберися. Треба, щоб все було чин чином!

-Розберуся, - кивнув я у в╕дпов╕дь. - А що скажете про Сот╕?

-Смердючку? А що про нього говорити? Баз╕ка та п'яниця.

-В╕н розпов╕да╓, що воював на Свят╕й Земл╕...

-Та облиш ти! Хто зараз цим не хизу╓ться! Воював! - Богдан в╕дкинувся назад ╕ ляснув долонею по столу так, немов муху прибив. - Знаю я цих вояк╕в. Були часи, ╖х з╕ Свято╖ Земл╕ натовпами прибувало. Хто спився, хто в люди вибився...

-А ви?

-А що я? Мен╕ в╕йна без потреби. У мене он - бдж╕лки. Справа прибуткова!

Тут Богдан знову розлив по одн╕й чарц╕ й махом випив свою порц╕ю. Його обличчя якось в╕дразу осунулось ╕ постар╕ло.

-Ти не думай, наче я скнара якийсь! - сухо промовляв медовар. - Я в С╕в╓р╕╖ у Вертишському остроз╕ сво╓... в╕дслужив... ╤ з орками, ╕ з гобл╕нами, та й ╕ншо╖ гидотою стикатися доводилося. ╤ смерть бачив часом таку, що не т╕льки д╕тлахам, а ╕ зр╕лому мужику не розкажеш.

Богдан знову квапливо налив соб╕, кинув "Будьмо", випив ╕ голосно крякнув. Його величезн╕ жовна заходили ходором. Медовар п╕дпер сво╖м кулачищем голову ╕ втупився в мене.

-Чого не п'╓ш? Не подоба╓ться? - прямо спитав в╕н.

-Та н╕... просто слухав, - ╕ тут же випив, щоб не ображати господаря. Трохи в╕ддихавшись, я у нього запитав: - ╢ як╕сь припущення, стосовно того, що ц╕ люди робили б╕ля озера?

-А я х╕ба з Розшукового приказу? - Богдан п╕дв╕вся та п╕д╕йшов до в╕кна. - Нема╓ н╕яких припущень... Та ╕ чого мен╕ ╖х роботи? Чи те моя турбота загадки розгадувати?

Ну, хоча б чесно, - посм╕хнувся я. ╤ тут же промовив: - Ще одне питання дозволите?

-Спробуй.

-Кажуть, у Б╕лому озер╕ якийсь Зубар з'явився. Ваших качок краде.

-Ой! Брехня все це! Водяники, засранц╕ лупат╕, балують.

-Нав╕що ╖м це?

-Щоб рибку по-дорожче продавати! Придумали отаку байку... наче с╕тки ╖м хтось рве! А столичним купцям розпов╕дають про страшного Зубаря... Те, що в мене качки почали зникати, вважаю, вина отих двоногих жаб.

-Давно цей Зубар тут з'явився?

-Кажу ж тоб╕, нема╓ н╕якого Зубаря... А байка ця ходить десь... десь... ну пару м╕сяц╕в... Та казки це все! Зв╕дки тут чудовиську взятися? З Вертиша припливти? Так в╕н би порог╕в не пройшов!

-А якщо зав╕з хто?

-Хто? - повернувся до мене Богдан. - ╤ нав╕що?

-А ось це ╕ незрозум╕ло... поки...

-Невже, вважа╓ш, ц╕ гади лупат╕ його притягнули? - запитав медовар, втупившись в мене. - Вони в С╕в╓р╕╖ людям жити не дають. В Молот╕вц╕ пост╕йно скаржаться на водяник╕в. Т╕, на в╕дм╕ну в╕д св╕тол╕ських, пост╕йно шкоду роблять. Не вистачало, щоб ще м╕сцев╕ анчутки пакостити почали! - Богдан п╕д╕йшов до образу Тенсеса.

К╕лька хвилин в╕н тихо про щось молився, пот╕м повернувся за ст╕л, налив гор╕лки та раптом сердито промовив:

-Спогади... щоб вони скисли! У тебе ╓ спогади?

-Так, вони ж ╓ у вс╕х! - посм╕хнувся я.

-Мова йде про так╕ спогади, як╕ рвуть тебе зсередини... Про них зазвичай говорять, щоб ╖х н╕коли не ╕снувало. У мене ось таких повно! З╕знаюся, що часом думаю, краще н╕чого не пам'ятати. Н╕-чо-го! Кожен день, як новий!

-А якщо спогади несправжн╕? - несм╕ливо запитав я, ╕ тут же себе подумки ляснув по лобу. От якого, пита╓ться, астрального б╕сика, мене смикнуло за язика?

-Це як? - Богдан нав╕ть завмер, здивовано поглядаючи на мене.

-Та так... просто подумалось... Бува╓ ж у житт╕, коли раптом кажеш: "Я таке бачив, в╕дчував", однак при тому не пам'ята╓ш де ╕ коли. Начебто якийсь сон.

-Бува╓ й так, - погодився медовар. - А ти в╕дчува╓ш щось под╕бне?

Що йому сказати? Що я абсолютно не можу згадати сво╓ минуле? Що вс╕м кажу, н╕би при╖хав з ╤нгосу, а самого роздирають сумн╕ви? А якщо мо╖ спогади д╕йсно сон? Або марево? Ото б було диво!

-Хмм! Спогади - не наше життя! - р╕шуче заявив я, намагаючись уникнути в╕дверто╖ розмови. - Вони не наша суть. А от те, що знаходиться всередин╕ - ╓ ним.

-Ким? - не второпав медовар.

-Нашою суттю.

-Овва! Та ти, хлопцю, бачу зарозум╕лий... аж страх бере! - зда╓ться, Богдан жартував. - Я тоб╕ одну ╕стор╕ю розпов╕м... а ти вже вир╕шуй, що з цього наша суть... ╕ як вона форму╓ться.

Медовар насупився, втупившись в ст╕л. Якась мить-друга ╕ в╕н неголосно почав:

-Якось довелося нам плисти з Молот╕вки до Гравстейну, великого селища г╕берл╕нг╕в, що в С╕в╓р╕╖. Було то п╕зньою-п╕зньою ос╕нню. Отже зупинилися заночувати за Оленячими мохами. Вранц╕ встали, бачимо - нема╓ одного з наших. Зник. Н╕ сл╕д╕в, н╕... ну н╕чого нема╓. Кричали, звали, б╕гали. Весь день витратили, але так його ╕ не знайшли. А дн╕в за п'ять ╕нший заг╕н проходив тудою, та б╕ля берега, за Крутим рогом, знайшли нашого товариша прив'язаним за ноги до дерева...

Тут Богдан раптом затнувся ╕ чомусь закрив рот рукою. Мен╕ здалося, наче медовар зараз заплаче. Але в╕н швидко опанував себе, р╕зко видихнув ╕ сухо сказав:

-В╕н... в╕н... в╕н був весь голий. А вже морози почались... Взагал╕, зна╓ш, яки зими в С╕в╓р╕╖? П╕деш посцяти, ╕ тв╕й струмочок на ходу замерза╓. А т╕ курви рибоок╕, роздягли хлопця ╕ водою обливали, поки... поки... Ну ти сам зрозум╕в... Мен╕ один бувалий чолов'яга говорив, що смерть ця страшна ╕ бол╕сна. Людина в╕д холоду кричить не сво╖м голосом. Б╕ль просто нестерпний.

-╤ нав╕що вони так? - запитав я.

Богдан злобно схопив шматок гурки та впився в нього зубами. Прожувавши його та з╕бравшись думками, в╕н роздратовано в╕дпов╕в:

-Хто цих дикун╕в зрозум╕╓! За весь час мо╓╖ служби в нашому загон╕ двадцять один чолов╕к загинув. Хто як... хто як... хто як.., - медовар ляснув себе по кол╕ну. - Одне скажу тоб╕, Боре, що в╕рити н╕кому не можна!

Я вир╕шив зм╕нити тему ще раз спитав Богдана, де в╕н бачив чорний дим.

-Це на сход╕, - в╕дпов╕в той. - Д╕станешся передг╕р'я... ╕ ось там на одному з пагорб╕в...

-Там ╓ як╕сь поселення?

-Не зовс╕м... Через той край пролягають к╕лька стежок, що ведуть до Темноводдя... Правда не вс╕ можуть ними скористатись. М╕сцев╕ гори дуже небезпечн╕. Дуже! Без досв╕дченого пров╕дника там не пройти...

Розмовляти було вже н╕ про що. Я розгублено крутив в руц╕ чарку, намагаючись второпати сво╖ подальш╕ кроки. Пора, мабуть, збиратися в дорогу.

-А ви тут один... Н╕ роб╕тник╕в, н╕ дружини, - промовив я, п╕дн╕маючись з-за столу.

-А що? - набундючився Богдан.

-Не бо╖тесь нападу злод╕╖в?

-Не боюсь, - з викликом в голос╕ в╕дпов╕в медовар.

-Слухайте... а ви Заю Корчакову зна╓те?

-А то! Я ╖й мед поставляю.

-╤ все?

-Що "все"? - Богдан насупився. - Ти про що?

-Ходять чутки, наче ви з нею одружитися хочете?

-А це тут причому?

-Просто питаю... ╕з ц╕кавост╕...

-Н╕, не збираюсь одружуватися! ╤ не збирався! - Богдан насупився, а я зрозум╕в так, що Зая, швидше за все, йому в╕дмовила. Аж-но на серц╕ легше стало.

Хочеш, не хочеш, але я в╕дчував до цього медовара свого роду ревнощ╕. Не знаю, як буде в мене складатися в подальшому ╕з За╓ю, але знаходитись ╕з потенц╕йним женихом, м'яко кажучи, не до вподоби.

Я подякував господарю за частування та рушив до виходу. В╕н мовчки хитнув головою, та почав прибирати з╕ столу.

Сонце вже здорово прип╕кало. Я вийшов з будинку, д╕стався до коня, напо╖в його, а вже пот╕м вил╕з в с╕дло та й рушив назад.

В голов╕ пов╕льно, але досить упевнено складалася досить ц╕кава ╕стор╕я. Не вистачало якихось пари деталей до ╖╖ завершення.

Отже, ми ма╓мо наступн╕ п╕дозр╕л╕ реч╕. По-перше, кл╕щ╕в на вирубц╕, котр╕ нападають на роб╕тник╕в л╕сопилки. По-друге, в Берестянц╕ завелися вовки... Все так ╕ вказу╓ на л╕совик╕в... немов навмисно. Невже т╕ наст╕льки нетямущ╕, наст╕льки недалекоглядн╕, що не розум╕ють насл╕дк╕в под╕бних д╕й?

╤ м╕ж тим, як бути з дивними незнайомцями, котр╕ крадуться до Брума та його племен╕? Як пояснити гостро заточену зал╕зну клюку, тим б╕льше коли з'ясову╓ться, що вона ╕з хадагансько╖ стал╕? В╕дчуття, н╕би хтось п╕дштовху╓ до думки про ворож╕сть з боку л╕совик╕в. Н╕би навмисно хоче нас пересварити.

Все це дуже ц╕каво... та незрозум╕ло... Але поста╓ ще одне питання: хто я, щоб розгадувати загадки? Що мен╕ з цього всього? Чим туп╕ше буду виглядати перед Жугою, тим менше в╕н буде на мене тиснути... Та ╕ з ельфами так само треба поводитися.

Л╕воруч щось тр╕снуло... Нав╕ть не знаю, що мене до того спонукало... зда╓ться, хтось прошепот╕в на саме вухо: "Стережись"... ╕ ось в наступну мить я притиснувся до конячо╖ ши╖. Над головою щось п╕дозр╕ло просвист╕ло, ╕ все той же вкрадливий тихий голос прошепот╕в: "Стр╕ла"!

Я хутко сплигнув вниз, прикриваючись конем. Стр╕ляли з боку кущ╕в густого ял╕вцю. Хитання г╕лок стало п╕дтвердженням цього припущення.

Лук... тятива... Натягнув ╖╖ в одну мить... Вихопив зачаровану стр╕лу, ╕ довго не ц╕лячись, скомандував "Вибух" та пустив ╖╖ в зарост╕. За пару секунд гримнуло так, що аж дерева повикорчовувало. К╕нь встав на дибки, ледь не затоптавши мене. Я ухопив його за вузду та потягнув вниз, наш╕птуючи заспок╕йлив╕ слова.

Кущ╕ полихали, гор╕ла й сосонка, яка нахилилася аж до земл╕.

Я прислухався. Зда╓ться, н╕чого п╕дозр╕лого. Але про всяк випадок витягнув ще одну стр╕лу та обережно пробрався до м╕сця зас╕дки. В╕рн╕ше до того, що в╕д не╖ залишилось. Нападника роз╕рвало навп╕л. Т╕ло - худорляве, цибате, з к╕шками, що випали назовн╕ - лежало в неприродн╕й поз╕ б╕ля обпаленого стовбура старо╖ сосни. У правиц╕ мертвяк стискав зламаний лук, а його л╕ва рука... в╕рн╕ше та ╖╖ частина, що нижче л╕ктя, валялася осторонь. Ноги залишилися б╕ля здоровезно╖ ями.

Оце рвонуло! Зда╓ться, ран╕ше бахало тих╕ше та не так масштабно.

-Псяче хутро! - розсердився я. - ╤ як тепер вияснити, хто це був та чого в╕н хот╕в?

В╕рн╕ше, "чого в╕н хот╕в" - уже було зрозум╕ло. Але нав╕що?

Я озирнувся, намагаючись зрозум╕ти чи були у цього нападника напарники. Зда╓ться, все було спок╕йно. Наче н╕кого б╕льше не видно. Я наблизився до вбитого та оглянув його т╕ло б╕льш уважно.

Обличчя зовс╕м незнайоме. Принаймн╕ не пригадую цього чолов'ягу. Та ╕ якихось прим╕ток, на кшталт шрам╕в чи родимих плям, не знайшов. Шк╕ра обв╕трена, присмалена сонцем. Отже, це не якийсь тоб╕ зн╕жений ельф.

Темн╕ щ╕льн╕ штани, шк╕рян╕ чоботи з гострими носками, стьобана куртка чорного кольору, п╕д якою видн╕лася стара сорочка. З╕ збро╖ лише лук та довгий н╕ж, що вис╕в на простенькому ремен╕. Ан╕ яко╖сь характерно╖ бляхи, клейма чи кольорового капюшону, котрий би вказував на чиюсь приналежн╕сть.

П╕дв╕вшись на ноги, я ще раз об╕йшов м╕сце зас╕дки та знайшов сл╕ди, котр╕ вели кудись вб╕к озера. Скор╕ш за все, цей вбитий незнайомець, рухався зв╕дти.

Повернувшись до коня, я заскочив на нього та рушив по сл╕дах. Прийшлося добряче полазити кущами та ярами, перш н╕ж знайшов чергове м╕сце стоянки нападника. Було пом╕тно, що в╕н тут ночував: присипане землею багаття, прим'ята трава.

Шкода, що нема╓ Стояни. Вона б б╕льше розпов╕ла.

Я ретельно обнишпорив навколо цього м╕сця та виявив ще одну стежечку, спрямовану на п╕вдень. Ще десь п╕вгодини ╕ вона привела на узл╕сся, зв╕дки легко проглядалася столична економ╕я. Я побачив на подв╕р'╖ близько десятка коней та купу народу, який прямував до ма╓тку. ╤ серед них вс╕х не пом╕тно жодно╖ озбро╓но╖ людини.

Так... так... Думай, Боре! Добре думай! - я озирнувся, наче це могло чимось допомогти.

Висновок напрошувався один: вбитий чолов'яга був спостер╕гачем. Зв╕дси на економ╕ю такий пречудовий вид, що л╕пше не вибрати! Хр╕н пом╕тиш... Шкода, що той нападник загинув... Тепер не допита╓ш...

Спостер╕гач... за столичним ма╓тком... ╤ нав╕що в╕н йому? Невже щось поцупити збирався?..

Ст╕й! А чи не на голову М╕ського приказу в╕н тут оч╕кував? - ╕ д╕йсно, ця думка б╕льш п╕дходила до того, що трапилось. - Слухай, а чого тод╕ напав на мене? Залишався би спостер╕гати ╕...

Чекай, чекай, чекай! - мене наче осяяло. - Так в╕н м╕г почути, що я з Розшукового приказу... А якщо це так... якщо йому стало зрозум╕лим про мо╖ пошуки незнайомц╕в, котр╕ вештаються л╕сом... то напад ц╕лком оправдана д╕я.

Так тут взагал╕ нам╕ча╓ться якась змова! Л╕совики з ╖х кл╕щами ╕ вовчими розпл╕дниками; Зубар в озер╕, щоб "лякати" добропорядних водяник╕в, котр╕ в╕дмовляються розривати умови договору з людьми... п╕дготовка нападу на М╕ський приказ, можливо зроблений таким чином, щоб подумали на л╕совик╕в...

Оце я накрутив! Оце завернув! ╢дине, що поки не зрозум╕ло - хто за вс╕м цим сто╖ть. ╤ по-друге, нав╕що воно ╖м?..


11


...Свята Земля.

За цей величезний алод, котрий дос╕ н╕як не под╕лений м╕ж Л╕гою та ╤мпер╕╓ю, точилося страшне протистояння. Ск╕льки вже загинуло живих душ, одному Сарну в╕домо! ╤ все, на мою думку, через дурнувату примарну байку в╕д адепт╕в Тенсеса про воскрес╕ння.

Отже, Свята Земля... ╥╖ серце - Асее-Тепх, величезна малодосл╕джена територ╕я, вкрита дикими джунглями, п╕дступними болотами, повними жахливих ╕стот та невил╕ковних хвороб, та зруйнованими давн╕ми м╕стами. Ця частинка Сарнаута пам'ята╓ ╕ расу джун╕в, ╕ народ Зем, ╕ розкв╕т, ╕ занепад... Вона сповнена та╓мничих загадок, м╕стичних м╕сць, пронизаних давньою забутою маг╕╓ю, й саме тут розташована легендарна П╕рам╕да Тепа, яку нин╕ називають Храмом Тенсеса. Саме навколо нього ╕ точиться жорстока боротьба Церкви Св╕тла та Три╓дино╖ хадагансько╖ церкви.

Чесно кажучи, мен╕ й дос╕ було не зрозум╕ло в чому поляга╓ р╕зниця м╕ж цими рел╕г╕йними теч╕ями, котр╕ почалися з одного джерела. ╤ чи варто губити ст╕льки житт╕в, щоб досягнути примарних спод╕вань на безсмертя?

П╕рам╕да Тенсеса... Колись вона захопила ╤скру загиблого Великого Мага, та стала ╖╖ останн╕м притулком. В╕дтепер ця споруда ╓ свого роду колискою великого Дару Тенсеса, тобто можливост╕ переродження... Це - джерело Свято╖ Маг╕╖...

В╕рування в м╕ць Св╕тла насаджали з обох бок╕в - як на алодах Л╕ги, так ╕ на алодах ╤мпер╕╖. ╤ всюди завзято придушувалися стар╕ рел╕г╕╖, давн╕ спов╕дування. Все це позначалося отруйним терм╕ном "язичництво"...

-Чому П╕рам╕да Тепа? - спитав я у Бернара, який неквапливо розпов╕дав про Святу Землю.

Ми сид╕ли в "Янтарному грот╕", потягували винце та дивились, як бешкету╓ Першосв╕т, котрий поб╕г до ельф╕йських сп╕вачок.

-Тобто? - не зрозум╕в паладин.

-Чому вона ран╕ше так звалася?

-А ти що ж, н╕коли не чув хто такий був Теп?

Я розсм╕явся. Ельф буркнув щось на кшталт: "Ну як завжди". А пот╕м знову спитав про людей племен╕ Зем.

-Хмм, чесно в╕дпов╕м, що не дуже багато про них чув... Зда╓ться ╕ ти щось намагався розпов╕сти... на тому остров╕... Але я не второпав.

Обличчя Бернара знову говорило про те, що ми, люди, а особливо я - повн╕ бовдури, раз не ц╕кавимося ╕стор╕╓ю.

-Люди племен╕ Зем довгий час сп╕в╕снували разом ╕з расою джун╕в, але були, так би мовити, в ╖╖ т╕н╕, - ельф нахилився до мене та якимось вкрадливим голосом додав: - На п╕вдн╕ Сарнаута знаходились величезн╕ пустел╕, широк╕ степи... Ось там ╕ з'явилася держава зем╕вц╕в - Х╕кут. Коли вс╕ джуни неспод╕вано загинули, то люди племен╕ Зем стривожилися... Це був для них удар...

-Чому?

-Уяви, що вони в╕дчули, коли побачили пад╕ння могутн╕х джун╕в, тобто тих, кого на той час вважали ледь не володарями св╕ту... Х╕кутц╕ доклали вс╕х сво╖х зусиль, щоб розгадати секрет безсмертя. Вони не хот╕ли пок╕нчити так само безглуздо, як джуни. Та ╕ взагал╕ вир╕шили упод╕бнитися богам та жити в╕чно. Спочатку вони припускали, що ключем до всього ╓ некромаг╕я. Вони старанно ╖╖ досл╕джували та здобули чималих усп╕х╕в. Нав╕ть в дечому об╕гнали нас, ельф╕в. Але виявилось, що н╕яка маг╕я не здатна вир╕шити питання в╕чного життя. Що вона лише дозволя╓ на якийсь час подовжити терм╕н свого ╕снування.

-Я так розум╕ю, люди Зем знайшли ╕нший вих╕д?

-Так, вивчаючи природу, вони згодом добре просунулися в так зван╕й механ╕ц╕.

-Що? Меее... що?

-Механ╕ка... Невже слово незнайоме?

-Еее... це... просто не розчув, - збрехав я Бернару.

Той це легко зрозум╕в, тому спробував пояснити. Переконавшись, що я начебто второпав суть механ╕ки, в╕н продовжив свою розпов╕дь:

-Х╕кутц╕ стали думати, як зам╕нити сво╖ частини т╕ла на штучн╕ механ╕зми. Роки наполегливих пошук╕в ╕ поступово люди племен╕ Зем навчилися це робити. ╥хня плоть була зам╕нена на сукупн╕сть металевих деталей. Потреба в некромаг╕╖ в╕дпала сама собою... Але як бува╓ - знаходиться один, котрий не прийняв нових в╕янь ╕ продовжив маг╕чн╕ вишукування. Звали його Тепом.

-О! Нарешт╕ ми й д╕сталися до ц╕╓╖ особи, - посм╕хнувся я, допиваючи черговий скляний бокал вина.

-Нарешт╕, - хитрувато хмикнув ельф. - Проте скажу тоб╕ наперед, що цей персонаж довол╕ суперечливий. Отже, в╕н, вивчаючи природу смерт╕, раптом д╕знався одну ц╕каву та╓мницю: у будь-яко╖ ╕стоти ╓... ╓ така соб╕ житт╓ва основа. Назвемо ╖╖ ╕скрою. Вона схована в наших т╕лах, ╕ покида╓ ╖х п╕сля смерт╕.

-╤скра? - перепитав я. - Та сама ╕скра... Тобто, така р╕ч, що хова╓ться в середин╕ нас?

-Так, вона, - погодився ельф, явно отримуючи насолоду в╕д мо╖х "наукових знань". - Дос╕ вважа╓ться, що це першооснова нашо╖ сутност╕... що це частка св╕тла, навколо яко╖ форму╓ться все ╕нше... все те, що склада╓ особист╕сть... ╕ндив╕дуальн╕сть... ╤ Теп, треба в╕ддати йому належне, завзято вивчав цей феномен. В╕н витратив багато рок╕в, намагаючись "зловити" ╕скру. ╤, кажуть, через його досл╕ди загинуло чимало людей...

-Досл╕ди? В╕н що ж, навмисно вбивав сво╖х одноплем╕нник╕в, щоб знайти та схопити ╕скру?

-Скор╕ш за все - так. Принаймн╕ про те кажуть давн╕ манускрипти. Вс╕ сво╖ досл╕ди Теп проводив в ц╕лковит╕й тайн╕. ╤ ось, нарешт╕, йому все ж вдалося зловити ╕скру ╕ншо╖ людини.

-╤ що дал╕?

-Дал╕? В╕н зрозум╕в, що за допомогою ╕скор зможе забезпечити соб╕ безсмертя, якщо використовувати ╖х як сво╓р╕дне "паливо"... як витратний матер╕ал... Щоб п╕дтримати власне життя, подовжити його терм╕н, Теп вир╕шив з╕брати в ╓дине м╕сце величезну к╕льк╕сть ╕скор. А пот╕м використовувати ╖х при потреб╕.

-П╕рам╕ди? - осяяло мене.

-Так, Теп та його пом╕чники розпочали буд╕вництво п╕рам╕д. Н╕хто зараз не зна╓, ск╕льки ╖х взагал╕ ╕сну╓. - Ельф на мить задумався, а пот╕м додав: - Багато... багато...

-╤ де ж в╕н наловив ╕скор?

-Де?.. Зна╓ш, Боре, в ход╕ досл╕д╕в Теп виявив один ц╕кавий факт: ╕скри постар╕лих людей були малопридатн╕ для п╕дтримання безсмертя, тому що занадто швидко згасали. ╤ тод╕ в╕н, п╕сля буд╕вництва п╕рам╕д, наслав на св╕й народ чуму. До реч╕, першими ж, хто туди потрапив, були саме пом╕чники Тепа, адже в╕н не жадав д╕литися безсмертям. Сховища почали швидко заповнюватися ╕скрами загиблих людей племен╕ Зем. Дуже швидко... так що, як бачиш, той Теп досить падлюча натура.

-Так в╕н, виходить, винищив власний народ? Це ж яким треба бути покидьком... якою хворою людиною, щоб под╕бне утворити!

-Угу... Х╕кутц╕ м╕ж тим все ж зрозум╕ли в чому справа ╕ вийшли на сл╕д Тепа. Жменька знев╕рених хворих людей п╕шла в св╕й останн╕й б╕й. Це в╕дбувалося в одн╕й з г╕гантських п╕рам╕д. В ход╕ ц╕╓╖ битви Теп, який м╕г помирати та воскресати ск╕льки завгодно раз╕в, врешт╕-решт перем╕г сво╖х одноплем╕нник╕в. Але... але в╕н заразився сво╓ю ж власною насланою хворобою, проти яко╖ л╕к╕в не було, бо в╕н ╕ не подумав ╖х створювати. Кажуть, що Теп, запертий в п╕рам╕д╕, воскресав та помирав в страшних муках знову ╕ знову... Сотн╕ рок╕в суц╕льних страждань...

Мен╕ здалося, наче Бернар казав про те ╕з якоюсь насолодою. Мовляв, перепало Тепу на гор╕хи, так йому ╕ треба.

-Коли Катакл╕зм зруйнував Сарнаут, - продовжив паладин, - то в╕н також ╕ пошкодив к╕лька п╕рам╕д. Купа ╕скор вирвалася на свободу та кинулася до сво╖х справжн╕х вм╕стилищ, тобто до нап╕вмехан╕чних т╕л людей племен╕ Зем... Отак ╕ з'явилися т╕ сам╕ Повстал╕, про яких я тоб╕ колись розпов╕дав. А найц╕кав╕ше, що х╕кутц╕ все ж знайшли свого роду безсмертя: вони в╕дтепер не стар╕ють, а одн╕╓╖ ╖хньо╖ ╕скри вистача╓ для п╕дтримки життя в уже мертвому т╕л╕ на дуже ╕ дуже довгий терм╕н.

-Щось мен╕ така картина безсмертя не до душ╕. ╤снувати в нап╕взотл╕лому т╕л╕-механ╕зм╕, нехай ╕ при повн╕й пам'ят╕ та ясному розум╕, проте не в╕дчувати н╕яких звичайних речей...

-Це яких?

-Яких? Наприклад ранкового в╕терця, який лоскоче обличчя... Таких, як гаряча ж╕ноча плоть, що пульсу╓ п╕д тво╖ми пальцями... Та багато чого! Х╕ба зараз все пригада╓ш?

Паладин задумався. Мабуть все ж мо╖ слова його чимось збентежили. Було пом╕тно, що в╕н стриму╓ хвилювання.

-А якщо б, припустимо, ти все це м╕г в╕дчувати, - почав ельф, - тод╕ б погодився на под╕бне безсмертя?

-Н╕хаз його зна╓! Мабуть, що н╕... Н╕! - вже б╕льш р╕шуче додав я. - Не хочу бути залежним в╕д примарного безсмертя!

-Н╕хаз зна╓, - повторив паладин. - А зна╓ш, давн╕ люди племен╕ Зем в╕рили в те, що п╕сля смерт╕, ╖хн╕ми ╕скрами керу╓ бог Н╕х. Саме в╕н вир╕шував, хто г╕дний бути повернутим в новому т╕л╕, а кому бути приреченим на в╕чн╕ муки.

-Н╕х? Тобто Н╕хаз?

-Хтозна! Ця цив╕л╕зац╕я ма╓ не менше загадок, н╕ж т╕ джуни, або дракони. До реч╕, зараз Повстал╕ ц╕лковит╕ безбожники. Себе ж вони вважають вищою формою буття... Такий соб╕ ф╕нальний етап розвитку будь-яко╖ ╕стоти... розумно╖ ╕стоти... Нефер Ур, Великий Маг Повсталих нав╕ть колись написав так╕ рядки: "Ми, що пройшли чуму, смерть, забуття, повстал╕ з мертвих, що п╕дкорили астрал, ми - в╕нець твор╕ння. Ми пров╕сники нового, ╕ншого стану св╕ту... св╕ту, в якому нема╓ смерт╕, бо в╕н уже мертвий. А мертве не здатна померти"!

-Ну тут в╕н ма╓ рац╕ю, - погодився я ╕з словами Нефера. - Мертве не може померти.

Ельф питливо подивився мен╕ в оч╕, очевидно намагаючись зрозум╕ти наск╕льки я в╕двертий.

-П╕сля Великого Астрального Походу, - продовжив свою розпов╕дь Бернар, - коли загинув Тенсес, захищаючи стару столицю Кватоха, його ╤скра неспод╕вано для вс╕х потрапила в пастку П╕рам╕ди Тепа. Саме вона стала запорукою безсмертя жител╕в Сарнаута, саме вона стала шансом на в╕дродження... Це його Дар нам вс╕м... Тепер ти розум╕╓ш, чому йде в╕йна на Свят╕й Земл╕?

-Не зовс╕м, - з╕знався я.

-Той, хто волод╕╓ П╕рам╕дою - Храмом Тенсеса - отрима╓ контроль над Святою маг╕╓ю. ╤ якщо ╖╖ захопимо ми - Л╕га, то жоден з ╕мперц╕в не зможе воскреснути. Теж саме станеться, коли Хадаган заволод╕╓ нею, ╕ жоден л╕г╕╓ць н╕коли не повернеться в наш св╕т.

-Якась дурниця! - кинув я. - До реч╕, окр╕м Повсталих д╕йсно не ╕сну╓ н╕яких воскреслих. Так що Дар Тенсеса поки лише примарна р╕ч.

-Це сп╕рне твердження, - не погодився паладин.

-Можливо, - мен╕ не хот╕лось сперечатися. - А скажи, друже, який зиск у всьому цьому для Повсталих? Вони ж безбожники! Так ти сказав! ╥хн╕ т╕ла вже воскресли... тому особисто я не бачу причин, щоб вони так завзято билися ╕з Л╕гою за Дар Тенсеса. Але ж Повстал╕ разом ╕з хадаганцями та орками воюють ╕з нами на Свят╕й Земл╕.

-Який сенс? Повстал╕ стверджують, що обставини дарували ╖м можлив╕сть п╕днятися над буденним... що вони знайшли шанс привести наш св╕т до Абсолюту... ╤ це т╕льки початок ╖хнього шляху. Природа ╕скор не розкрита до к╕нця... На це вказують ╕ под╕╖, як╕ пов'язан╕ з Тенсесом ╕ Даром воскрес╕ння...

-Не розум╕ю, на що вони вказують?

-На те, що ╕снують так╕ сили.., - Бернар раптом запнувся, озирнувся навкруги, наче шукав зайвих слухач╕в, а пот╕м продовжив: - Так╕ сили, що здатн╕ ман╕пулювати ╕скрами на б╕льш тонкому р╕вн╕, н╕ж це робив Теп. Взагал╕, серед Повсталих ╓ окрема група розумник╕в, котр╕ проштовхують одну крамольну... нав╕ть ╓ретичну ╕дею про те, буц╕мто загиблий Теп насправд╕ вт╕лення бога смерт╕ Н╕х... який дослухався ╖х молитов ╕ таким чином дарував цьому народу безсмертя.

-Отаке!

-Цих Повсталих прозивають культистами Тепа... Вони поза законом, нав╕ть в ╤мпер╕╖.

-А яка доля самого Тепа? Невже в╕н ╕ дос╕ воскреса╓ та помира╓ в як╕йсь сво╖й п╕рам╕д╕?

-Хтозна, що з ним зараз! Чув, що деяк╕ Повстал╕ намагаються його в╕дшукати... Вони нав╕ть старанно вивчають його маг╕чн╕ технолог╕╖, проводять досл╕ди... а також намагаються створити зовс╕м ╕нший вид Повсталого.

-╤ який?

-Без металевих механ╕зм╕в, бо т╕ все ж мають св╕й терм╕н використання.

Я хот╕в перепитати, що це все означа╓, але тут нарешт╕ до нас повернувся Першосв╕т. В╕н голосно прокричав комусь, щоб принесли ще випити, та шльопнувся за ст╕л.

Чому зараз пригадалася ця розмова? - питаю себе ╕ при тому намагаюсь з'ясувати, що в н╕й мене насторожувало. Свята Земля? Повстал╕? П╕рам╕да? Псяче хутро - не можу н╕як второпати! ╢ якась нев╕дома р╕ч, котра раз-у-раз сплива╓ в св╕домост╕ та теребить душу... Але яка? Чому з╕ вс╕х розпов╕дей Бернара, оця перетворилась в скалку, що встромилась п╕д шк╕ру?

Повстал╕... Повстал╕... Мабуть, справа саме в них... От чому в пам'ят╕ пер╕одично сплива╓ та╓мнича ф╕гура, яка стояла на ╕мперському судн╕ з мо╖х сн╕в? Чи то спогад╕в... марень... Це ж був Повсталий... Так, це був Повсталий, котрий вказував на мене сво╓ю механ╕чною рукою.

Фух! Ну ╕ гидота! К╕стлява суха рука, яка блищала в сут╕нковому св╕тл╕ астрального моря... Псяче хутро! Йди воно все в болото!

Стежка вивела мене з л╕су та попереду замаячив будиночок Сот╕. Б╕ля нього я пом╕тив дек╕лька людських ф╕гур, котр╕ крутилися навколо куреня. За дек╕лька секунд стало зрозум╕лим, що серед них знаходиться Першосв╕т, Стояна... ╕ Бернар... Очевидно, останн╕й врешт╕-решт, знайшов час для допомоги. ╤нш╕ ж четверо чолов╕к╕в, швидше за все, були з Розшукового приказу.

Вони вс╕ пом╕тили мене та згрудилися б╕ля зарост╕в бузини.

-Чого тут чека╓те? - запитав я, наблизившись до них. - Ми ж домовлялись зустр╕тися...

-Ето я пр╕казал ╓хать по тво╕м сл╓дам! - заявив кругловидий молодик. В╕н виступив вперед, поклавши руки на рем╕нь та демонстративно представився: ­ - Солодов... Чаруша... Я, как ти пон╕ма╓ш, возглавляю службу д╓йств╕я Сискнова пр╕каза.

Зда╓ться, мен╕ щось доводилось про нього чути. Це був один з пом╕чник╕в Жуги ╤са╓ва.

-Ну ╕ народу ж сюди прискакало! - спробував я пожартувати.

Чаруша кисло хмикнув та запропонував розбити тут таб╕р ╕ обговорити мо╖ справи.

-Я так понял, - все з т╕╓ю ж нахабною посм╕шкою говорив Солодов, - ти довольно харашо порискал по м╓сним л╓сам.

Я тут же напружився. Под╕бн╕ натяки не пахли чимось при╓мним.

╤ все ж ми розбили таб╕р, Першосв╕т розв╕в вогнище та вс╕ с╕ли навколо нього. В╕рн╕ше вийшло так, що люди Чаруши розташувалися з одного боку, а ми четверо - з ╕ншого. Бернар, до реч╕, встиг мен╕ прошепот╕ти про обережн╕сть.

-Гнилувата людина, - додав в╕н, киваючи на Чарушу.

Бернар, зазвичай, розбира╓ться у нутрощах чужих душ. Тому я вир╕шив покластися на його оц╕нку.

Солодов знову почав наполягати на мо╓му зв╕т╕. Мовляв, розпов╕дай, що виходив.

Я прикинув, чи н╕кому не нашкоджу сво╖ми м╕ркуваннями, та почав неквапливо розпов╕дати про те, що тут вже к╕лька м╕сяц╕в вешта╓ться такий соб╕ Шрам, котрий також вида╓ себе за служаку з Розшукового приказу.

-Так ╕ ╓сть! - погодився Чаруша. - Ми получал╕ от н╓во послан╕я.

-Матв╕й каже, що вже все допов╕дав.

-╢сл╕ послал╕ т╓бя, знач╕ть ми сщ╕та╓м, што н╓ всйо било нам расказано, - сухо заявив Солодов.

-Ну добре, - кивнув я, та почав говорити про п╕дозр╕л╕ д╕╖ л╕совик╕в, про б╕йку з ними б╕ля астрального моря, про знайден╕ "вовчарн╕" та м╕шок-клещев╕к. Не забув ╕ про Зубаря, про чужинц╕в, котр╕ переховуються в л╕с╕. Зак╕нчив розпов╕ддю про напад на мене.

Коли я допов╕дав саме про сутички, на якусь мить на обличч╕ Солодова проб╕гала т╕нь здивування. Так, принаймн╕, мен╕ здавалось.

-Знач╕т ти, Бор, дума╓ш, - з╕щулився Чаруша, кидаючи при тому погляд на сво╖х товариш╕в, - што тот бродя╜а, которий напал ╕з кустов, на самом д╓л╓ сл╓д╕л за ╫ородск╕м пр╕казом? А зач╓м?

-А Н╕хаз його зна╓, - знизав я плечима. - Може хот╕в пограбувати, а може - просто випадково там опинився. Тепер цього не вияснити.

На це Чаруша чомусь кивнув головою, а пот╕м кинув мен╕ невелику бляху. Це був щит, який зверху тримала людська рука.

-Овва! - здивовано вигукнув я, розглядаючи стальну бляху. - Це "Рука допомоги"?

-Да, ето она, - промовив Солодов. - ╢йо видают постояним... ╕ пров╓р╓ним работн╕кам сиска, - слово "пров╓р╓ний" Чаруша сказав ╕з явним п╕д╜рунтям.

-А до цього виходить не дов╕ряли? - запитав я.

-Жуга пр╕казал пров╓р╕ть...

-А що зм╕нилося?

-Всйо, - посм╕хнувся Солодов. - Всйо ╕зм╓н╕лось... М╓жду проч╕м, ти провйол отл╕чную работу...

-╤ що тепер? - не розум╕в я. - Повертатись до Новограда?

Чаруша скривився, н╕би ╖в журавлину.

-Ещйо рано! - махнув в╕н рукою. - Твой расказ подтв╓рд╕л наши подозр╓н╕я. Штоб стало ясним, скажу сл╓дующ╓╓: н╓ только Шрам ╕ ти, Бор, тут по╜лядива╓т╓...

Солодов раптом п╕дв╕вся та показав мен╕ знаком в╕д╕йти з ним уб╕к.

-Давай-ка, брат╓ц, пош╓пч╓мся, - з якоюсь шпилькою промовив в╕н.

Ми п╕шли аж до помосту. Чаруша, переконавшись, що н╕хто не почу╓ подальшо╖ розмови, заговорив довол╕ серйозним тоном:

-Н╓ хот╓л пр╕ вс╓х расказивать... Д╓ла тут творяца страни╓. Жуга сщ╕та╓т, ето как-то связано с Ор╓шком.

-А що ж там трапилось насправд╕? - запитав я. - Вс╕ мовчать, наче води в рот набрали.

-В кр╓пост╕ бунт. Большая часть команд╕ров захвач╓на мят╓жн╕кам╕... А ╕ни╓ с н╕м╕ заодно!

-╤ хто т╕ заколотники? Зв╕дки взялись, чого хочуть?

-Н╓ ясно. Вообщ╓ н╓ ясно... Он╕ даж╓ н╓ ╕дут на п╓р╓говори. С╓йчас кр╓пость окруж╓на войскам╕...

Солодов нервово почухав к╕нчик носа. Очевидно, в╕н р╕шався, чи д╕литися з╕ мною якоюсь ╕нформац╕╓ю, чи поки не варто.

-Вч╓ра в стол╕ц╓ питал╕сь схват╕ть одново подозр╕т╓льнова ч╓лов╓ка, - сухо сказав Чаруша. - Стража просто хот╓ла ╜лянуть кто он таков... ч╓во брод╕т ночью по ул╕цам... В общ╓м, обичная пров╓рка... А н╓знаком╓ц вдру╜ вихват╕л м╓ч да в драку. Тяж╓ло ран╕л д╓сятн╕ка... Б╕лся мужик отчаяно. Питался скрица... Но наши добл╓сни╓ стражн╕к╕, - Солодов п╕сля цих сл╕в скривився, - заруб╕л╕ ╓во насм╓рть! Колол╕, пока н╓ устал╕... ╤ т╓п╓рь н╓ ╕зв╓сно, кто он, куда шйол. Пр╕ осмотр╓ т╓ла нашл╕ обривк╕ какой-то зап╕ск╕. Удалось разобрать только одну строку: "Скоро ми буд╓м ╜отови виступ╕ть ╕ захват╕ть Ново╜рад".

-Прямо так ╕ написано? - здивувався я. ╜ава

-Прямо так, - хитнув головою Чаруша. - Ми полага╓м, што ето од╕н ╕з людей Д╓дяти. Слишал про такова? ? О-о, ето ╓щйо тот ╜ад. Х╕трая, ж╓стокая тварь... Он по сво╓й пр╕род╓ бунтарь! Пока служил на Святой З╓мл╓, бил зам╓чен в том, што подб╕вал солдат к н╓пов╕нов╓н╕ю, к саботажу! За што бил сослан на Умойр... в шахти... Оттуда б╓жал, пр╕ том уб╕л двух стражн╕ков ╕ случайнова св╕д╓т╓ля. Дол╜о╓ вр╓мя злод╓йствовал на доро╜ах. Сколот╕л там банду отчаяних ╜оловор╓зов... А ╜д╓-то ╜од тому появ╕лся у нас в Св╓тол╓сь╓... Посл╓дн╕й раз ╓во в╕д╓л╕ вЗаозйор'╓. Думаю, тот ч╓лов╓к, которий нак╕нулся на т╓бя в чащ╓, тож╓ ╕з ╓во люд╕ш╓к.

-Ц╕кава розпов╕дь.

-╢щйо би! - посм╕хнувся Солодов. - Ти зна╓ш, етот Д╓дята хотя ╕ нос╕т кл╕чку ╫н╕льск╕й, однако довольно л╓╜ко сход╕ца с людьм╕. Мно╜╕╓, мяк╜о ╜оворя, очаровуюца ╕м. Даж╓ помо╜ают...

П╕сля цих сл╕в я в╕дразу згадав Сот╕, котрий перевозив незнайомц╕в до л╕совик╕в.

-Кто п╓р╓воз╕л? - перепитав Чаруша, почувши в╕д мене про те.

-М╕сцевий рибалка-одинак... Його кличуть Сот╕ Смердючка, - ╕ я розпов╕в Солодову про все що чув в╕д г╕берл╕нга.

-Больш╓ н╕ч╓во н╓ забил ╓щйо расказать? - якось сердито промовив Чаруша. - Ну, ладна! Давай разб╓рйомся, кому што достайоца по задан╕ям. Ми займйомся Брумом, новим вождйом л╓сов╕ков. А т╓б╓ п╓р╓пада╓т Д╓дята.

-Що? - не зрозум╕в я.

-Как ╜оворят: "Об╓з╜лавл╓ная зм╓я н╓ укус╕т". Надо убрать ключ╓ви╓ ф╕гури, т╓м самим растро╕ть плани мят╓жн╕ков Ор╓шка...

-Яки плани? Ми ж, зда╓ться, нав╕ть не зна╓мо, чого вони хочуть.

-Н╓ зна╓м, - пом╕тно, що неохоче, погодився Солодов. - В кр╓пость н╓ пройт╕ даж╓ штурмом... Больш╓╓ колич╓ство бунтар╓й - ето служак╕ ╜арн╕зона. А вообщ╓, - тут Чаруша нахилився до мене ближче, - он╕ там, внутр╕, словно ково-то подж╕дают... ╤л╕ што-то. ╤ ето "оно" - зд╓сь, в Св╓тол╓сь╓! Даж╓ в Ново╜рад╓. ╤ л╓сов╕к╕, Д╓дята да проч╕╓ фокуси - одна ц╓почка!

-╤ що ви з Брумом будете робити? Везти його до столиц╕?

Чаруша розреготався, а пот╕м пробубон╕в щось про астральне море. Зда╓ться в╕н натякав на мо╖ д╕╖ ╕з нападниками, т╕ла яких я скинув з алоду.

-Ти натяка╓ш на вбивство вождя? - прямо спитав у Чаруши. - Чи це такий жарт?

Солодов знову бридко розсм╕явся. А на мо╓ зауваження, мовляв, не можна под╕бного вчиняти на чуж╕й земл╕, роздратовано додав, що я, м╕ж тим, зробив те першим, так що когось повчати не маю права.

-А во-вторих, - казав Чаруша, взявшись за боки, наче молодець на оглядинах, - у нас, кан╕йц╓в, бил с д╕карям╕ пар╕тет. А он╕ напл╓вал╕ на договори! ╤ как говорят умни╓ голови - за всйо нада плат╕ть. М╓жду проч╕м, как раз ето, думаю, ти мож╓ш понять... ╕ пр╕нять... Каж╓ца, в ваш╕х ╕н╜оск╕х трад╕циях ╓сть подобно╓. Я слишал о... Как оно там?.. "Головщ╕на", што л╕? "Всяк╕й пов╕ний в смерт╕ дру╜ова ч╓лов╓ка, наказива╓ца см╓ртью". То б╕шь, сво╓й ╜оловой... ╤ ета ╕д╓я, кстат╕, мн╓ нрав╕ца. Оч╓нь нрав╕ца!

Солодов похлопав мене по плечу в знак того, що в╕н в╕дноситься до мене з деякою часткою поваги.

-Штоби н╓ ╜овор╕л╕ в стол╕ц╓ про сплошно╓ зас╕ль╓ пров╕нц╕╕: т╓мновод╕нц╓в ╕л╕ ╕них пр╕шлих, - в╕дверто розпов╕дав Чаруша, - про зас╕ль╓... чесно скажу - селюков... однако на н╕х, мать ╓во за ногу, д╓ржица вся Кан╕я! Вся ч╓лов╓ч╓ская часть Л╕г╕! Он╕ так р╓вносно ратуют за ╕сполн╓н╕╓ ╜лавних пр╕нципов, што аж порой настоящ╕м кан╕йцам становица н╓ по с╓б╓!

-Кому? Справжн╕м кан╕йцям? - всередин╕ щось зашкрябот╕ло. - Це ти про новоградц╕в?

-А ти што ж думал? Про вас, ╕нгосц╓в? Та н╓ тушуйся... Я ж в╕жу, што ти пар╓нь нормальний! ╤ Жу╜а ето отм╓т╕л...

Ми вперлись один в одного очами. Чаруша спок╕йно витримав погляд, не в╕дв╕в його, а це говорило багато про що. Перед╕ мною був небезпечний хитрий супротивник. Протягом вс╕╓╖ розмови в╕н перев╕ряв мене, як то кажуть, "на вошив╕сть". ╤ так, ╕ сяк, ╕ п╕дмаже маслечком, ╕ пальчиком помаха╓, бровки на перен╕сс╕ зведе...

Ну, добре! - промайнуло в голов╕. - В цю гру можна з╕грати й по-╕ншому. Зроблю все по-сво╓му.

-Отже, на мене кидають Дедяту, - похмуро почав я. - ╤ кого дають в допомогу? Хто п╕де з╕ мною?

-Хто? - Чаруша роблено здивувався. - Якщо у тебе нема╓ сво╖х людей, то доведеться все робити самому.

-Ц╕каво... Я вважав, що зазвичай в Розшуковому приказ╕ роблять одну сп╕льну справу, тому допомагають...

-Ха! - Чаруша ляснув себе по пузу. - Скоро поймйош, што у нас на служб╓ всйо н╓ так, как у вс╓х. Т╓б╓ л╕ш видают задан╕я... ну ещйо д╓н╓╜... а всйо ╕но╓ твоя л╕чная забота. Хоч╓ш, ╕д╕ к найомн╕кам, хоч╓ш - свой отряд соб╕рай... Дам т╓б╓ сов╓т: лучш╓ ╕м╓ть за сп╕ной пров╓р╓них люд╓й.

-Чудово! - з ╕рон╕╓ю кинув я. - Слухай, якщо ти вже почав радити, може тод╕ ще й поясниш, який мен╕ з усього цього зиск?

-Зиск? Ма╜у т╓б╓ сказать, какой у м╓ня.

-Вважа╓ш, мен╕ це буде ц╕каво?

-Скор╓╓ познават╓льно... Ти нанялся до ╤са╓ва, а раз так, то н╓ч╓во жаловаца!.. М╓жду проч╕м, отряд у т╓бя уж╓ ╓сть! - Солодов хитнув головою вб╕к Стояни, Першосв╕та та Бернара. - Мн╓ расказивал╕, как ви вч╓тв╓ром курол╓с╕л╕ на том остров╓... Так вот, найд╕ Д╓дяту ╕ виясн╕, што он удумал.

Солодов д╕ловито смикнув св╕й рем╕нь та п╕шов до сво╖х пом╕чник╕в. Я ж нервово ткнув кам╕нчик п╕д ногами та прис╕в на бережку.

Незабаром п╕д╕йшов Бернар, а за ним ╕ Першосв╕т. Пики скривили так╕ питлив╕, наче у хитруватих мишиних нишпорок.

-Мен╕ ось ц╕каво, - кинув я ╖м, - а чого ви вс╕ при╖хали ╕з цим Солодовим?

-Ну я, - почав Першосв╕т, - виконував тв╕й наказ... По╖хав до столиц╕, там мене ╕ захомутали...

-А ти ж мене сам кликав на допомогу, - посм╕хнувся ельф. - Просив ради... ╤ ось я тут.

-См╕шно, - хмикнув я.

-А що трапилось? Чого ти такий сердитий? - тихо спитав Першосв╕т, кидаючи косий погляд вб╕к Солодова та його пом╕чник╕в.

-Зв'язалися ╕з тим Розшуковим приказом на свою голову! - прошип╕в я. - Треба в Заозер'╖ декого розшукати...

-Де саме? - д╕ловито спитав ельф. - ╤ кого?

-Якогось Дедяту... бандита... та вбивцю, хай йому грець! В╕н перехову╓ться в Заозер'╖, а де саме - одному Н╕хазу в╕домо. А взагал╕ - не подоба╓ться мен╕ все це!

-Що саме? - не второпав Першосв╕т.

-Все! От в╕дчуваю якусь пастку... як╕йсь п╕дступ... п╕дленький п╕дступ... Мен╕ взагал╕ ╕нод╕ зда╓ться, що тут... навколо мене... завжди щось не так... але я н╕як не можу зрозум╕ти що саме... Н╕як! Часом таке в╕дчуття, що я всередин╕ якогось горщика... намагаюсь нього вибратися... ╤ ледь т╕льки вда╓ться те зробити, як виявля╓ться, що потрапив в ще б╕льший горщик. А за ним наступний... От що це за н╕хаз╕вня така?

-Ти, друже, не думай так багато, - хлопнув мене по плечу Бернар, - а то вош╕ заведуться!

Не характерний для нього жарт. Мабуть, таким чином паладин хот╕в мене хоч тр╕шечки п╕дбадьорити.

Я глянув назад та пом╕тив Стояну, яка задумливо сид╕ла б╕ля ст╕ни г╕берл╕нгського будиночку.

-Ну з вами зрозум╕ло, - кинув я хлопцям, - а чому Стояна при╖хала?

-От в╕дчував, що нам буде потр╕бний сл╕допит, - знову весело промовив ельф. - Це я ╖╖ вмовив допомогти... м╕ж ╕ншим - тоб╕. Тому Стояна ╕ погодилася.

-Сл╕допит нам д╕йсно потр╕бний, бо куди ╖хати, нав╕ть не знаю.

-Так, - захитав головою Бернар, - Заозер'я - поняття довол╕ широке. Це не т╕льки Ведмежий л╕с, а також й Коржов╕ луки, що тягнуться вздовж Серпа, аж до Смоляного бору...

-Якого серпа? - не второпав я.

Бернар прис╕в навпоч╕пки, взяв маленьку г╕лочку та накреслив на земл╕ щось на кшталт круто╖ дуги. Наступним рухом в╕н домалював до не╖ жирну пряму л╕н╕ю, а поряд з нею, зда╓ться, яйце.

-╤ що це? - наблизився Першосв╕т.

-Вважай це мапою, - ельф ледь пом╕тно посм╕хнувся. В╕н глянув на мене, та почав поясн╕ти: - Ось ця дуга - Зуренський Серп - г╕рський хребет, який оточу╓ Св╕тол╕сся майже по всьому зовн╕шньому кордону. Його, так би мовити, гострий к╕нець леза доходить аж до судноверф╕ на заход╕ алоду. Ось тут за Сх╕дною вирубкою про╖зд в Темноводдя, - паладин п╕дтер дугу приблизно посередин╕.

-А що це за яйце? - спитав Першосв╕т.

-Б╕ле озеро, - пояснив Бернар. - А "рук╕в'я серпа" - насправд╕ частина с╕в╓р╕йських г╕р. В м╕ст╕ з'╓днання "леза" ╕ "рукоят╕" - розкол, кр╕зь який прот╕ка╓ Вертиш - головна р╕чка С╕в╓р╕╖.

-Це вертишськ╕ пороги? - перепитав хлопець.

-Так, вони там як раз ╕ знаходяться... Оця частина ╕ ╓ Заозер'ям, - ельф обв╕в паличкою територ╕ю в╕д Б╕лого озера до п╕дтертого про╖зду в Темноводдя. - Тепер уявля╓те, яку частину в╕ддав нам Чаруша для пошук╕в? Без сл╕допита буде важко це зробити...

Я присвиснув: д╕йсно шматок немаленький. По такому можна м╕сяць вештатися... та ╕ не факт, що при тому щось знайдеш.

-А ц╕ що ж будуть робити? ­- спитав Першосв╕т, вказуючи на Солодова та компан╕ю.

Я неохоче розпов╕в про ╖хн╕ плани, однак про вбивство Брума промовчав, натякнувши на те, що вождя просто хочуть привести в столицю для розмови.

-Конфл╕кт з л╕совиками назр╕вав уже давно, - з сумом промовив ельф. - Це суперечка з приводу територ╕╖: чия вона ╕ хто ма╓ на не╖ право. А оск╕льки питання пост╕йно в╕дкладалося на пот╕м, то, як зазвичай бува╓, хтось не витримав першим ╕ почав вважати за доц╕льне розпочати таку соб╕ "в╕йну". О, Сарне! - голосно вигукнув паладин. - Ситуац╕я, майже така, як колись точилися дебати в Рад╕, коли приб╕чники напряму "це все наше", з п╕ною у рота згадували випадок з ╤нгосом...

-Тобто? - обернувся я до паладина.

-Частину земель цього алоду свого часу в╕ддали г╕берл╕нгам, як свого роду в╕дкуп за та╓мницю перем╕щення по астралу. Ти х╕ба не знав?

-Але ж там править призначений нам╕сник...

-Правильно... проте одне ╕ншому не заважа╓... На ╤нгос╕ тепер чимала д╕аспора г╕берл╕нг╕в, котра ма╓ вплив на м╕сцеву владу... того ж нам╕сника... Тепер розум╕╓ш бучу з приводу "це наше"?

-Т╕льки що чув в╕д Солодова щось на кшталт того, але про темновод╕нц╕в та ╕нших , як╕ приперлися в столицю!

-Типу, це "наша столиця", а вони тут хвоста нам крутять? - вставив сво╓ Першосв╕т. - А вороги Л╕ги вм╕ло користуються цими непорозум╕ннями, хай йому грець!

-Це теж в╕рно, - промовив Бернар.

Я грубо вилаявся, та раптом згадав Анчуту - вождя м╕сцевих водяник╕в. Як в╕н наполегливо питав мене, нав╕що мене сюди занесло... Невже цей дикун знав щось таке, чого ми не пом╕чали? Чого я не пом╕чав?

Д╕йсно, а чому я тут? - запитав у себе. Перед очима сплив образ ╢лизавети Баришево╖, то╖ дивно╖ провидиц╕, яка розпов╕дала про та╓мниче майбутн╓ та не менш загадкове минуле.

Зда╓ться, я ще б╕льше заплутався. Мало того, боюсь, наче дехто цим скориста╓ться та спробу╓ мене залучити до сво╖х... недобрих ц╕лей. Не хочеться бути листочком чи г╕лочкою в р╕чц╕, та безв╕льно плисти по теч╕╖...

-Зна╓те, друз╕, - промовив Бернар, нахиляючись до нас, - н╕що в цьому св╕т╕ н╕коли не в╕дбува╓ться просто так! Нав╕ть, маленька непом╕тна деталь... нав╕ть вона бува╓ призводе до великих насл╕дк╕в... Це як п╕щинка: коли вона одна - ╖╖ не видно, а коли ╖х купа - це пустеля.

-- Забери одну п╕щинку - пустеля не зникне, - заперечив Першосв╕т. - П╕щинка, це н╕що...

-Зникне! Пов╕р мен╕. Не стане крих╕тно╖ п╕щинки й дюна почне обсипатися, бо трималася на н╕й... П╕дн╕меться в╕тер ╕ той рознесе п╕сок на вс╕ боки...

-Щось мен╕ не подоба╓ться пор╕вняння ╕з п╕щинкою, - все одно чомусь бундючився хлопець.

-Мало хто хоче бути ц╕╓ю н╕кчемною п╕щинкою, - в╕дпов╕дав паладин. - Не хоче бути краплею води в великому озер╕, бо ╖╖ також не пом╕тно... Але насправд╕ все саме так! ╤ якщо хтось не згоден з цим, то зам╕сть насолоди життям, буде мучитися... ╕ при цьому все р╕вно залишатися п╕щинкою...

-А я продовжую в╕рити в свободу вибору! - кинув я Бернару та Першосв╕ту. - Просто ми вс╕ наст╕льки зжилися ╕з тим, що приходиться виконувати чиюсь волю - начальства або через як╕сь випадков╕ причини, що не пом╕ча╓мо ╕снування т╕╓╖ свободи.

Вс╕ раптом замовкли. Першосв╕т почав п╕дн╕мати невеличк╕ кам╕нчики та кидати ╖х в озеро, в╕драховуючи к╕льк╕сть плюх╕в. Бернар прис╕в поряд з╕ мною, витягнув люльку та неквапливо набив ╖╖ тютюном. Сонце занурилось в тонке к╕льце далеких хмаринок, озолочуючи ╖х тусклим св╕тлом. Я дивився вдалеч╕нь, намагаючись все ж порозум╕тися ╕з самим собою.

Що не кажи, але ╕нстинктивно в╕дчувалась якась штучн╕сть т╕╓╖ ситуац╕╖, що склалася навколо... Та ╕ не т╕льки навколо, а й всередин╕ мене.

Та хай воно все скисне! Ск╕льки можна себе терзати! - я знову пнув ногою невеличкий кам╕нчик, що лежав поряд.

Сутен╕ло дуже швидко. Сот╕ й дос╕ не повернувся з рибалки. Не те, що б я за ним скучив, але раптом захот╕лося випити т╕╓╖ його медухи. Я п╕дв╕вся та рушив в будиночок з т╕╓ю думкою, що можливо там прихована пляшечка. Мабуть, г╕берл╕нг не став би заперечувати, якщо я зроблю пару ковтк╕в... чи з десяток...


12


...Вранц╕ приплив Сот╕. По ньому в╕дразу було пом╕тно, що той шалено задоволений.

-Всю н╕ч провозився, - посм╕хаючись, говорив в╕н мен╕, ледь з╕скочив на пом╕ст. - Подивись в човн╕.

Я зробив крок, витягнув шию та побачив на дн╕ величезну риб'ячу голову.

-Ох, Н╕хаз тебе бодай! - вирвалося у мене. Розм╕р т╕╓╖ голови був як у доброго бика.

-Зубар, хай в╕н лусне! - загоготав г╕берл╕нг. - Ти б бачив, як╕ у нього зуби!

╤ наче в доказ сво╖х сл╕в, Сот╕ показав мен╕ св╕й м╕зинець, буц╕мто кажучи - ось так╕!

-Ловив майже по тво╓му способу, т╕льки без розпалених зал╕зяк, - розпов╕дав кошлатий рибалка. - Знайшов м╕сце. Це Вигр╕б - здоровезна яма в озер╕... Мен╕ про не╖ колись водяники розпов╕дали. Ось я ╕ подумав, а чи не хова╓ться ця потвора в тому згубному м╕сц╕.

-Чому "згубному"?

-Там час в╕д часу трапляються вири. Сам╕ по соб╕... без ус╕ляких причин... То пливеш тудою - озерна гладь незворушна, а ╕ншого разу - як закрутить човен, як завертить... Ледь вигребеш. Отже, я вир╕шився ризикнути та рушив туди. Д╕стався Вигребу, навколо човна напускав кишок, накидав шматк╕в др╕бно╖ риби... Закинув гачок... сиджу чекаю... ╤ ось лише коли почало сутен╕ти, в╕дчуваю, що хтось торка╓ться снаст╕. Обережно торка╓ться... А пот╕м хап! ╤ потягнув човна! Та так, що ледь на дно не пустив!

Сот╕ аж п╕дстрибнув та якийсь час захоплено сипав рад╕сними вигуками уперем╕ш з фразами з╕ сво╓╖ рвано╖ розпов╕д╕. В╕н показував, як тягнув Зубаря, як при тому втомився, що аж не в╕дчува╓ власних рук... Пот╕м показував, як намагався втримати човна...

Зак╕нчив Сот╕ досить складною комб╕нац╕╓ю ╕з лайки та сл╕в задоволення.

На пом╕ст вибралися мо╖ товариш╕, котр╕ також заглядали всередину човна, щоб роздивитися страшне озерне чудовисько.

-Ну ╕ страшидла! - сказала Стояна. - Н╓ в╓рицца, што так╕я биваюць.

-Я ╕ сам би не пов╕рив! - посм╕хався задоволений Сот╕.

╤ тут в╕н побачив, як до берега наближався Чаруша ╕з сво╖ми пом╕чниками. Вони зупинилися та негайно покликали до себе г╕берл╕нга.

-Це хто так╕? - здивовано спитав той у мене.

-╤з Розшукового приказу... Мабуть хочуть з тобою поговорити про тих незнайомц╕в, котрих ти перевозив.

Сот╕ напружився, пробурмот╕в щось незрозум╕ле, але рушив до Солодова. ╤ вони вс╕ разом в╕д╕йшли за будиночок.

-Ну що будемо робити? - спитав мене Першосв╕т.

-Богдан, медовар з приозерно╖ пас╕ки, говорив мен╕ про дим на якомусь плато, - сказав я. - Треба починати зв╕дти... Слухай, Бернаре, а чи правда на м╕сцевих луках н╕хто не живе? Чому?

-Та як тоб╕ сказати? - розв╕в руками ельф. - ╢ невеличк╕ хуторц╕ - Музик╕вськ╕, але вони ближче до П╕вн╕чно╖ Берестянки... ближче до багатолюдних м╕сць...

-А тут що ж? Незаселен╕ пустки?

-М╕сця там сувор╕, особливо взимку. Гори занадто крут╕ та майже непролазн╕. Кажуть, колись на луках жили зуреньц╕, але вони зараз мешкають в другий частин╕ Серпа... за П╕вденною Берестянкою...

-Я думаю, - п╕д╕йшла Стояна, - нам варта пачинаць з м╓сца нападу на цяб╓. Кал╕ сапраувди то╓ бив чалав╓к Д╓дяти, то там пав╕ни застацца сляди.

-Згоден, - додав Бернар. - Це хоч якась можлив╕сть не шукати голку в стоз╕ с╕на.

-При нашому щаст╕, - сердито додав Першосв╕т, - це призведе до ще довшого кружляння цим клятим Заозер'ям.

-Та к╕нчай ти плакатися! - промовив я. - При такому настро╖ ти сам в╕дляку╓ш в╕д себе удачу. Нав╕ть риба на голий гачок не клю╓!

-Не зрозум╕в, - округлив оч╕ г╕гант.

-Удачу п╕дкормлювати треба! В не╖ в╕рять, як в те, що завтра знову з╕йде сонце. ╤накше, не варто братися за справу!

Вс╕ чомусь посм╕хнулися мо╓му простор╕куванню. Я не образився... Хай не в╕рять, хай см╕ються, але ось сам╕ пот╕м побачать, що я мав рац╕ю.

З-за будиночка неквапливо вийшли люди Чаруши. В оч╕ в╕дразу кинулась якась дивн╕сть в ╖х повед╕нц╕. А коли сл╕дом винирнув сам Солодов, який несп╕шно витирав лезо свого ножа, мене наче громом довбнуло.

-Псяче хутро! - вирвалося само собою.

Я р╕шуче в╕дсторонив Першосв╕та, який стояв на дороз╕, та швидко попрямував назустр╕ч загону Чаруши. Той нахабно посм╕хнувся, щось розпов╕даючи сво╖м пос╕пакам. Пом╕тивши мене, в╕н р╕зко зупинився. А прочитавши по мо╓му обличчю натяки на непри╓мну розмову, став широко розставивши ноги, наче якийсь наглядач над недбайливими прац╕вниками, та гордовито задер п╕дбор╕ддя.

-Де Сот╕? - хрипко кинув я йому, в╕дчуваючи, як до обличчя густо прилива╓ кров, як в скрон╕ шалено затарабанив пульс. - Ти оглух? Де Сот╕?

Чаруша в╕дпов╕в не в╕дразу. В╕н втупив у мене сво╖ водянист╕ оченятка та роздратовано заходив жовнами.

-Он пома╜ал банд╕там, - майже по складах в╕дпов╕в Солодов. - Поетому бил наказан!

Я зупинився досить близько в╕д Чаруши. Всередин╕ закипало. Якась секунда ╕ в╕дчуваю, що не втримаюсь та кинусь придушити цього мерзотника.

-Що ти наробив? - нахилився я на Солодова.

Його люд╕ приблизились до нас та обступили мене к╕льцем.

-Он п╓р╓воз╕л банд╕тов сво╓й лодкой! - додав Чаруша. - В том сознался.

-╤ що? - хрипким голосом спитав я. Руки аж чесались схопитися ╕з Солодовим. - Де в╕н?

-Он мйортв! А ти што ж до с╕х пор ето не понял? - спок╕йно в╕дпов╕в Чаруша.

-Як мертвий? - я все ще спод╕вався, що вони лише в╕длупцювали г╕берл╕нга. А тут така заява! Солодов при сво╓му розум╕? - Як мертвий? Та якщо в╕н з╕знався... його треба було доставити в столицю! Провести д╕знання! Виявити з ким в╕н знюхався... А ти його вбив! Нав╕що?

-Зар╓зал... Я ╓во зар╓зал... А ти, виход╕т, прон╕кся жалостью до банд╕тскова пр╕сп╓шн╕ка?

-Ах ти ж курва!

В наступну мить в мо╖х руках вже опинилися меч╕. Сво╖ клинки вихопили й п╕дручн╕ Солодова. Не знаю, як╕ з них майстри бою, але в╕дступати не буду.

-Ко╜да ч╓лов╓к такова склада, как ти, - говорив Чаруша, все ще тримаючи руки на ремен╕, - в╓рн╓╓ как ми с тобою... Ко╜да у нас нач╕на╓ца п╓р╕од сомн╓н╕й в сво╓й правот╓... п╓р╕од жалост╕ к вра╜у... то ето совс╓м недобрий знак!

-Зараз я випущу тоб╕ к╕шки, тод╕ й подивимось на знаки!

-Бор, успокойся... Н╓ будь бабой! Ти долж╓н стать твйорж╓ камня в наш╕х д╓лах... ╤л╕ пр╓врат╕шся в пиль.

-От не треба мене примушувати робити так, як вважа╓ш ти сам! Зрозум╕ло?

П╕дручн╕ Чаруши прикрили його собою, тиснучи на мене з трьох бок╕в.

-Наша служба д╓йств╕я, - промовив Солодов, - н╓ м╓дл╕т с р╓ш╓н╕ям╕! М╓жду проч╕м, вспомн╕ сво╖х л╓сов╕ков, которих ск╕нул с б╓р╓╜а. Што-то в то вр╓мя ти н╓ задавался плакс╕вим╕ ╕ст╓р╕кам╕!

-Це зовс╕м ╕нше! Ви вбили неозбро╓ну...

-Ми поступ╕л╕ прав╕льно! ╤ сопл╓й ╕з-за ето╜о н╓ раст╕ра╓м!

Чаруша був абсолютно спок╕йним. Скор╕ш за все, в╕н давно переконав себе в тому, що вс╕ його вчинки "правильн╕".

-Що? - я п╕двищив голос. Всередин╕ все починало закипати. Ще якась мить ╕ мене накри╓ з головою.

-Прав╕льно! - нахабно заявив Чаруша. При тому сказав в╕н це так, наче я якесь мале дитя, а в╕н м╕й вчитель.

-Правильно? От не треба шукати в срац╕ меду! Це ан╕трохи не правильно! А-н╕-тро-хи!

Ми знову схрестилися поглядами, немов мечами. От чесно, якби вони були сталевими, можна було б почути скрег╕т металу.

-Правильно, кажеш ти? - я пробував п╕дступити ближче, але пос╕паки були пильними та не давали мен╕ д╕статися Солодова. - Хто це сказав? Хто визначив?

-Я! Ми, люд╕, так р╓ш╕л╕!

-Ось тоб╕ риска! - я сердито пров╕в ногою по земл╕, залишаючи добре видиму борозну. - Це межа! Це м╕й под╕л св╕ту! Де стою я, там правильна частина. Тв╕й же б╕к - неправильна!

-Што? - Чаруша нав╕ть нахилився вперед, щоб подивитися на мо╖ креслення.

-Це м╕й под╕л св╕ту, бо так визначив я! Я! Тобто - людина! Отже, тепер поясни мен╕, що це помилка. Що твоя м╕рка правильн╕ша за мою!

Солодов зда╓ться напружився. В╕н дивився на борозну, при тому роздратовано стискаючи кулаки.

-От переступиш цю умовну межу, станеш на мою половину, - твердо говорив я йому, - ╕ будеш з╕ мною за одне! Тобто - опинишся на правильн╕й половин╕. Мо╖й правильн╕й половин╕! Якщо ж залишишся там, я буду вважати тебе...

-Пл╓вать мн╓ на твойо разд╓л╓н╕╓! - скип╕в Чаруша.

-В такому раз╕ й тим, хто дума╓ ╕накше, н╕ж ти, також плювати на твою м╕ру правильного ╕ неправильного. Ти вбив Сот╕, бо в╕н тоб╕ не подобався! Бо в╕н г╕берл╕нг! Дикун!

О, Сарне! В як╕ хащ╕ я пол╕з? Н╕ щоб дати по морд╕, починаю сперечатися... доказувати...

-Полож╕ меч╕! - наказав Солодов. - Живо! ╤нач╓ окаж╓шся рядом со сво╕м ╜рйобаним ╜╕б╓рл╕н╜ом!

-Вперед! Спробуй!

Раптом перед очима з'явилась дивна б╕ла пелена. Розум наче почав провалюватися в безодню. Лише пам'ятаю постать Бернара, яка виникла з л╕вого боку. В╕н торкався мо╓╖ скрон╕ сво╖ми м'якими пальцями та при тому щось прокричав Чаруш╕. Картинка перед очима закрутилася дзи╜ою, ╕ я, зда╓ться, звалився на землю...

Тук-тук-тук... Це тихий-тихий стук в двер╕... Такий тихий, що нав╕ть зда╓ться беззвучним... Мабуть здалося. Або в╕тер назовн╕ балу╓ться. Я закриваю оч╕, намагаюсь примоститися до сну ╕ тут знову чую ледь пом╕тний стук...

Що за н╕хаз╕вня тут в╕дбува╓ться? - сердито буркочу соб╕ п╕д н╕с та п╕дводжусь.

Навколо суц╕льна темнота. Хоча н╕ - оч╕ в╕дчули (саме "в╕дчули") тьмяне зеленувате св╕тло... та тихе-тихе гуд╕ння... наче величезний к╕т, якого погладжують по живот╕, лежить за ст╕ною та муркоче...

Нарешт╕ я д╕стався дверей. Хот╕в взятися за рукоять та в╕дчинити замок, ╕ тут раптом зрозум╕в, що н╕яко╖ ручки та замка нема╓. Мало того, в мене в╕дсутн╕ й ключ╕.

Тук-тук... тук-тук...

-Хто там? - хот╕в було вигукнути кр╕зь двер╕. А секундою тому стало зрозум╕лим, що я зачинений ззовн╕. - Гей! Нумо випустить мене зв╕дси! - почав кричати, але ледь в╕дкрив рота, туди хлинула холоднувата р╕дина. Горло стиснуло в кашл╕, й виникло в╕дчуття, що через це зараз назовн╕ вирвуться леген╕...

Я з останн╕х сил вчепився в двер╕. Нал╕г плечем... Зда╓ться вони тр╕шечки п╕ддались... Нумо ще!..

В оч╕ вдарило сл╕пуче св╕тло. Я хот╕в закритися рукою та ледь ╖╖ в╕д╕рвав в╕д... земл╕... Важка, наче стопудова палиця.

Овва! Це я де? - озирнувся, бачу що лежу на трав╕ б╕ля куща.

Недалеко сид╕в Бернар, який курив люльку та дивився на озеро. Поряд з ним розташувалася Стояна. Першосв╕та я побачив б╕ля коней.

В рот╕ пересохло, голова здавалась пустою, кожен звук в╕ддавався по черепу якоюсь металевою луною. Стримуючи нудотн╕ пориви, я прис╕в та озирнувся:

-Де вони? - запитав у ельфа. - Де цей н╕хаз╕в Чаруша?

-В╕н з╕ сво╖ми людьми рушив до урочища, - спок╕йно промовив паладин.

-А Сот╕? Що з ним?

-Можна домовитися, щоб водяники подбали про його т╕ло, - в╕дпов╕в Бернар, опускаючи оч╕ додолу.

Я зло вилаявся та п╕днявся на ноги.

-Нав╕що ти мене спинив? - кинув ельфу.

-Ти б ╖х вс╕х вбив...

-Так я цього ╕ хот╕в!

-Л╕пше б задумався над насл╕дками под╕бного вчинку, - сухо в╕дпов╕дав паладин. - Я також не в захват╕ в╕д того, що зробив цей Солодов... Але кидатися на нього в б╕йку, вважаю, неймов╕рною дур╕стю! В╕н представник столично╖ влади! Мало того - очолю╓ якусь г╕лку Розшукового приказу... Ти уявля╓ш, що з тобою зроблять, впади з його голови хоч один волос?

-Не треба мене лякати! - сердився я. - В╕н з╕ сво╖ми пос╕паками вбив Сот╕! ╤ що ж виходить? Йому за те ан╕чого не буде?

-Повернешся в столицю, звернись до Жуги ╤са╓ва та розкажи, що тут трапилось. Я буду св╕дком... якщо бажа╓ш... Нехай приказ прийма╓ р╕шення стосовно Солодова, а не ти! Правильно там вийшло, чи неправильно...

-╤ ти туди ж!

-Слухай, Боре, - б╕льш м'як╕шим тоном в╕дпов╕в Бернар, - ти ж не маленький. От давай не будемо пускатися в дитяч╕ розмови... Правильно, чи неправильно - все це умовн╕сть! Свого роду вигадка!

-О, Сарне! ╤ це каже мен╕ паладин? - обурився я. - А як же моральн╕ принципи? Як же...

-Припини! - нахмурився ельф. - Ти прекрасно розум╕╓ш, про що ми торочимо. Не ╕сну╓ н╕яких одиниць вим╕рювання наших вчинк╕в. Все це в╕дносно! Ц╕лком в╕дносно! Нав╕ть той же Сарн ╕з Н╕хазом не можуть нам в цьому допомогти, бо вони д╕лять св╕т за сво╓ю м╕ркою! А ми лише займа╓мо чийсь б╕к: або Св╕тла, або Темряви.

-Ось ти як забалакав! - я ледь стримався, щоб не сказати ельфу щось образливе. Але в наступну мить зрозум╕в, що в╕н також ма╓ рац╕ю. Та й того, що трапилося, вже не повернути. - Б╕льше так не роби! - кинув паладину, обтрушуючись в╕д трави. - Я про тво╓ приспання!

-Але ти вже був готовий кинутися в б╕йку.

-Я тоб╕ все сказав! ╤ попереджати б╕льше не буду... Мен╕ ц╕ тво╖ ельф╕йськ╕ маг╕чн╕ штучки не подобаються.

Н╕хто на мене не дивився - н╕ Стояна, н╕ Першосв╕т, н╕ Бернар, а я в╕дчував, що ╖м також не по соб╕. Вбивство г╕берл╕нга не могло не визвати в╕дгуку в ╖хн╕х душах.

О, Сарне! Що ж це за св╕т такий, коли вбивця (а я саме вбивця, хоч як приховуй те в╕д ╕нших) прагне справедливост╕, бо незадоволений д╕ями тих, хто мав би дбати про справедлив╕сть, а зам╕сть того вбива╓ без докор╕в сумл╕ння!

Мене все ще трусило в╕д роздратування. Але, - повторював соб╕, - вже щось зробити було зап╕зно! А кр╕м того, чесн╕ше б було дор╕кати за св╕й довгий язик. От нав╕що пов╕домив тому Солодову про те, що Сот╕ перевозив незнайомц╕в? Га?

Якийсь час мо╖м першим бажанням було кинутися навздог╕н за загоном Чаруши. Перебити ╖х вс╕х, ╕ хай йому грець! Але твереза частинка розуму просила дослухатися мудро╖ поради ельфа.

╤ вона, зда╓ться, перемогла.

Я п╕шов за будиночок. Знайшов т╕ло Сот╕ б╕ля кущ╕в бузини. Його оч╕ вже заволоко туманною пл╕вкою. В мохнат╕й руц╕ блиснула якась р╕ч... Я нахилився та витягнув вже з холодно╖ долон╕ сталевий гачок.

Ззаду п╕д╕йшов Першосв╕т. В╕н розгублено втупився на мене.

Я знайшов б╕ля ст╕ни стару лопату та почав копати могилу. Чекати, коли про г╕берл╕нга подбають водяники, не збирався. Згодом до мене долучився ╕ Першосв╕т.

Десь за годину ми пок╕нчили з похоронами. Я трохи заспоко╖вся та в╕дставивши вб╕к лопату кинув сво╖м товаришам:

-Гаразд, чого сидимо? Рушимо, як домовлялися - на м╕сце сутички з нев╕домим спостер╕гачем.

Ми в╕дносно швидко з╕бралися та по╖хали до п╕дл╕ска. Я знайшов стару стежку, ╕ вже за п╕втори години наш заг╕н був на галявин╕, але т╕ла тут вже не було. Гор╕ле дерево, яма - це ╓, а ось нападника... в╕рн╕ше його частин - жодно╖.

Стояна з╕скочила з коня, прис╕ла до земл╕ й довго розглядала сл╕ди навколо ями.

-Тут било пяцйора, - згодом сказала вона. - Кожни важив пудов па пяць... Прийшл╕ йани з паувночнага увсходу, преч з той гушчар. Забрал╕ ц╓ла ╕ пан╓сл╕ яго... у тим напрамку.

Дру╖дка встала ╕ п╕шла нап╕вз╕гнувшись до клен╕в, листя яких вже почали м╕сцями жовт╕ти. Майже не дивлячись до нас, вона голосно промовила:

-Мяркую, што гета било сйоння ноччу. Йани пан╓сл╕ ц╓ла заб╕тага з сабою...

Тут Стояна чомусь зупинилась, р╕зко обернулась та втупилась прямо в мене, наче на щось оч╕куючи. Я зрозум╕в це по сво╓му: зл╕з коня, витягнув лук, накинув тятиву та вирушив за дру╖дкою. Першосв╕ту та Бернару наказав взяти коней за вузду та вести ╕з собою.

-Дивиться уважн╕ше! - промовив в╕н. - Можливо тут ще хтось вешта╓ться.

Йшли ми з╕ Стояною абсолютно мовчки, не перемовляючись нав╕ть по справ╕. Д╕вчина нагадувала свою пом╕чницю рись, наст╕льки була верткою та швидкою. Пролазила п╕д г╕лками, кр╕зь кущ╕ - отже довол╕ легко пробиралася л╕сом. Я ж ледь встигав за нею. Що до Бернара та Першосв╕та, то не оглядався на них. Врешт╕-решт, вони не маленьк╕, не заблукають. Мен╕ зараз важлив╕ше знайти п╕дручних Дедяти. Спод╕ваюсь, що нападник все ж був ╕з його людей.

Десь за годину ми перетнули С╕в╓р╕йський тракт - вимощену добротним каменем дорогу, що тягнулася широченною стр╕чкою на п╕вн╕ч, аж до Вертишських порог╕в. А пот╕м, вглибившись крок╕в на сто в сус╕дн╕й л╕с, вир╕шили зробили привал. Дочекавшись ельфа та Першосв╕та ╕з конями, с╕ли по╖сти. Вогнища не розводили, щоб не викликати зайво╖ уваги.

-Як вважа╓ш, чи далеко та п'ят╕рка могла в╕д╕йти? - спитав я у Стояни.

-Думаю, дальока, - в╕дпов╕ла д╕вчинка. ╤ тут раптом вона завмерла, напружилась, втупившись кудись в хащ╕ л╕су.

Ми тут же схопилися за зброю, оч╕куючи в╕д дру╖ди якихось пояснень. Вона лише тихо пошепот╕ла, що з боку зарост╕в ожини, котра встеляла невеликий схил пагорба, хтось йде.

-Крадзецца, - повторила вона, п╕дн╕маючись на ноги.

Я приказав Першосв╕ту обережно перебратися л╕воруч та заховатися за маленькими соснами. Бернар залишився б╕ля коней, а я з╕ Стояною пройшов крок╕в зо двадцять та ми розташувалися у густому чагарнику.

Чекати довелося пару хвилин, коли нарешт╕ побачили молодого хлопця, який д╕йсно крався кр╕зь кущ╕ ожини, при тому з опаскою озираючись на вс╕ боки. Нехитрий одяг, простий лук та короткий меч робили незнайомця схожим на мисливця, але ось татуювання на обличч╕ св╕дчили зовс╕м про ╕нше. Це були як╕сь смужки темно-синього кольору, як╕ перетворювали пику хлопця на войовничу маску.

Я чув про таку р╕ч. Це жахливе татуювання робили соб╕ в╕дчайдушн╕ бандити, з так звано╖ "вольниц╕", причому навмисно, щоб п╕дкреслити свою належн╕сть до злод╕йського племен╕. Мен╕, звичайно, це було не зрозум╕ти, але под╕бний факт в Л╕з╕ закр╕пився з давн╕х час╕в. Вони виступали проти будь яко╖ влади - чи то ╕мперсько╖, чи то л╕г╕йсько╖... церковно╖ або язичесько╖...

╤ ось побачивши цього незнайомця, я раптом зрозум╕в з ким ми будемо мати справу, ╕ ким може насправд╕ виявитися Дедята Гнильський.

Вольниця... Вона, як та зараза на т╕л╕ людини. Так, принаймн╕, про це явища казали у столиц╕. Правда, не так голосно, як, скаж╕мо, про той же М╕ський приказ, який частенько звинувачували в "грабунку" населення. Б╕льшою частиною, люди, котр╕ в╕дносили себе до "вольниц╕", мешкали на Ельджун╕ - зах╕дн╕й частин╕ Свято╖ Земл╕. Це край В╕льних Торговц╕в, дезертир╕в та тих, хто вкусив свободи, ╕ тепер не хот╕в жити п╕д тиском будь яко╖ влади.

╤ дивлячись зараз в розфарбоване обличчя незнайомця, я раптом пригадав, що вже дещо под╕бне бачив... Перед внутр╕шн╕м поглядом вставали туман╕ картинки якогось м╕ста... чи поселення... Б╕ля колодязя стоять дво╓... чи н╕ - тро╓ чолов╕к╕в... з такими ж татуйованими обличчями, шиями та руками...

Що ж те? Сон? Марево? Нав╕ювання? - питаю себе, ╕ н╕як не можу пригадати.

Раптом в голов╕ сплило - "порт Такал╕к". А н╕ про нього не так давно казав Жуга ╤са╓в? В╕н тод╕ ще дивувався загару на мо╖й шк╕р╕ та припустив, що я м╕г його отримати на Ельджун╕... в порту Такал╕к... Невже оц╕ спогади зв╕дти? Якщо так, то чому я там вештався?

Додумати про це не встиг, бо розум вимагав повернутися до незнайомця, жалячи мене думкою про небезпеку.

Чолов'яга рухався досить спритно. В╕н би так з часом ╕ пройшов повз нас, нав╕ть не пом╕тивши зас╕дку, але кон╕, б╕ля яких чергував ельф, голосно храпнули. Незнайомець раптово завмер, розшукуючи очима джерело звуку.

Я обережно взяв в руки г╕лочку та р╕зким рухом кинув ╖╖ вб╕к кущ╕в. Але розтатуйований чолов'яга повернувся не до них, а чомусь прямо на нас. Не дивлячись на в╕дстань, його колючий погляд впився прямо в мою ф╕гуру.

Нав╕ть не враховуючи те, що у мене в руках був стиснутий лук та заготовлена стр╕ла, хлопець не став давати драпака, а напроти - витягнув меча та р╕шуче рушив на нас. ╤ все робив мовчки, спрямовано... Отже, парубок явно не з боягуз╕в.

Я спод╕вався, що Першосв╕ту вистачить розуму не вистрибувати ╕з зас╕дки. ╤накше бандит м╕г передумати нападати на мене, ╕ от тод╕ прийдеться ганятися за ним по л╕су.

Хлопець був важче мене та трохи нижче. Судячи ╕з грац╕озност╕ його рух╕в, в╕н вм╕в битися не за правилами. Дистанц╕я м╕ж нами скорочувалася, а я все ще не вир╕шив, як мен╕ д╕яти. Хапатися за меч╕ чи стр╕ляти ╕з лука?.. Бажано б було не вбивати незнайомця, а захопити живцем, щоб спробувати розговорити й з'ясувати що до чого.

Спробую його подратувати.

-Ще крок, - рявкнув йому, - ╕ влуплю тоб╕ прямо пром╕ж очей!

-Попар соб╕ качана! - крикнув той у в╕дпов╕дь, починаючи стрибати збоку-вб╕к.

Я спустив тятиву, намагаючись не влучити в незнайомця. Хлопець легко ухилився, продовжуючи стр╕мко наближатися.

-Не ч╕пати його! - сердито пробубон╕в я Стоян╕, натякаючи на ╖╖ блискавки.

Дру╖дка все ще лежала за пагорбом ╕ нападник ╖╖ дос╕ не пом╕тив. Я в╕дкинув лук, витягнув сакс та фальш╕он готуючись до бою.

Пара секунд ╕ ми вже стояли один перед одним. Я стрибнув до супротивника, в╕н митт╓во атакував одночасно намагаючись витримати зручну йому дистанц╕ю. Ми закружляли, наче в танц╕: випад-ухил, п╕дкат-в╕дск╕к, ф╕нт. Знову випад.

Зда╓ться нападник вже докумекав, що перед ним не якийсь дурень з╕ збро╓ю. В його погляд╕ в╕добразилася невпевнен╕сть.

Тут з кущ╕в тихою т╕нню п╕днявся Першосв╕т. В╕н досить швидко наблизився, прикриваючись стовбурами дерев, ╕, дочекавшись зручного моменту, вискочив за спиною мого супротивника. В наступну мить на голову чолов'яз╕ опустилося здоровезне кулачище.

Мен╕ здалося, наче щось хруснуло, ╕ незнайомець м╕шком звалився на хвойну п╕дстилку. В╕н тут же спробував було п╕двестись, але я добавив йому рук╕в'ям фальш╕ону по т╕м'ячку.

-Все! Готовий! - якось рад╕сно промовив Першосв╕т. На його обличч╕ розтягнулася задоволена посм╕шка.

Ми в╕дтягли т╕ло до коней та поклали його на галявин╕.

-Зв'яжемо його, - наказав я, але Бернар промовив, що б не квапилися.

В╕н прис╕в б╕ля хлопця та взяв його за л╕ву руку. К╕лька секунд ельф сид╕в ╕з заплющеними очима, бурмочучи щось на по ельф╕йськ╕.

-Все, в╕н н╕куди вже не втече, - пов╕домив паладин. - Тепер буде, як шовковий.

-Ти мене часом диву╓ш, - зауважив я. - Аж-но не в╕риться, що ти паладин Церкви Св╕тла.

-Та вже як ти мене диву╓ш! - в╕дмахнувся ельф. - До реч╕, нам все ж сьогодн╕ пощастило, не дивлячись на скептицизм Першосв╕та.

-Не розум╕ю, як ти мене т╕льки-но об╕звав, - роблено насупився г╕гант, - але ми ще не зна╓мо, з ким ма╓мо справу.

Я з Першосв╕том тим часом спробували усадити безв╕льне т╕ло п╕д деревом.

-У нас, - продовжував д╕ловито казати хлопець, - зазвичай у таких випадках кажуть: "Не кажи гоп, доки не зак╕нчив оздоб".

Ельф стримано посм╕хнувся та чомусь поглянув на Стояну, котра якось розгублено тупалася на м╕сц╕.

-У мене ╕нод╕ склада╓ться таке враження, - задумливо промовив паладин, наближаючись до мене, - що у тебе, Боре, або дуже добрий Покровитель, або... або оце ось неабияке вез╕ння... чи удача... зб╕г обставин... все це - н╕що ╕нше, як твоя ман╕пуляц╕я.

-Тобто?

-Наче ти сам п╕длаштову╓ш щасливий результат сво╖х, м'яко кажучи, пошук╕в та мандр╕вок.

-Скажеш ще! - в╕дмахнувся я. А сам чомусь напружився.

Удача... зб╕г обставин... Не скажу, щоб мен╕ завжди щастило... однак щось в тому всьому було... Можливо, справа д╕йсно в Покровител╕... в Арз╕...

Що там розпов╕дала Анастас╕я Яхонтова, дру╖дка з табору на Та╓мничому остров╕? Я спробував пригадати: "Випадковостей не ╕сну╓... в╕дчува╓ш як╕сь зм╕ни в соб╕... за тобою сто╖ть велика сила..."

-Що ти там бурмочеш? - раптом спитав Бернар, покладаючи свою руку на мо╓ плече.

-Та н╕чого! - в╕дмахнувся я, знову подумки даючи соб╕ ляпас. Це ж треба почати вголос розм╕рковувати... От дурна звичка!

Я нервово затупався на м╕сц╕, а пот╕м б╕льш-менш в╕дверто промовив, звертаючись до ельфа:

-Якщо буди вже чесним перед самим собою, то весь цей св╕т таке соб╕ п╕длаштування для чи╖хось забаганок.

-Не зовс╕м тебе розум╕ю, - Бернар нав╕ть з╕гнув сво╖ брови дугою.

-Я кажу про штучн╕сть Сарнаута. Вс╕ ж знають, що його створив бог Св╕тла, а значить наш св╕т щось на кшталт якогось виробу... Горщика, зал╕зного серпа, будиночка... От скажи, друже, х╕ба б под╕бн╕ реч╕ насправд╕ в цьому св╕т╕ ╕снували, не приклади ми до них свою руку?

-Хм! Це довга тема для розмови, - задумливо пробубон╕в Бернар. - Деяк╕ мудр╕ голови, до реч╕, запевняють, що штучно зроблена р╕ч - це свого роду ╕люз╕я, яка народилась в наших головах.

-╤лю... Що?

-Химера... м╕раж... вигадка... Творячи будь-що, нав╕ть вип╕каючи той же хл╕б, або куючи цвяхи чи голки, ми упод╕бню╓мося богам. Беремо ╕дею, котра живе десь в св╕домост╕, та нада╓мо ╖й матер╕ального вигляду. Ось так, Боре! - стримано посм╕хнувся ельф. - Думки та мр╕╖ - велика р╕ч. М╕ж ╕ншим, ти н╕коли не задумувався над тим, до чого вони призводять? Як часто вони зм╕нюють Сарнаут? В╕рн╕ше те, що в╕д нього залишилось... А можливо, оц╕ залишки - алоди - той же результат чийогось невдалого акту "творення". Га?

-Не т╕льки ми щось буду╓мо та створю╓мо, - промовив я. - В╕зьми павука, який плете дивовижне павутиння... Або бобр╕в, котр╕ перегороджують р╕чку греблею, щоб створити тиху затоку. Мурахи в л╕с╕ будують величезн╕ мурашники.

-Ну, в цьому також щось ╓... Я ж казав, що це тема для довго╖ розмови... Проте, особисто я вважаю, що треба бути обережним ╕з сво╖м "п╕длаштуванням", бо можна легко втопитися у р╕ках власних ╕люз╕й.

Чесно кажучи, я не зовс╕м зрозум╕в останн╓. Але вступати в перемовини зараз було не на час╕.

Ми вс╕ учетвером розташувались навколо непритомного чолов╕ка та стали чекати. Пройшло якихось пару хвилин ╕ в╕н тяжко застогнав. Насилу п╕днявши голову, незнайомець втупився прямо перед собою.

-Питай, - неголосно сказав мен╕ Бернар.

-Як тебе звати? - схилився я над полоненим, а сам все ще тримав сакс про всяк випадок.

-Прозор... на пр╕звисько Веч╕р, - якось мляво в╕дпов╕в хлопець.

Я глянув на ельфа. Той пояснив, що цей Прозор, наче спить.

-У нього зараз такий стан... безв╕льний, - додав Бернар.

-Хто ти? - я знову звернувся до хлопця.

У в╕дпов╕дь пролунало, щось не дуже зрозум╕ле, прийшлось повторити питання. Першосв╕т нахилився ближче, повернувся вухом, а за мить "переклав":

-В╕н каже, щось про Дедяту. Буц╕мто, його людина...

-Ясно, - хоч я це ╕ сказав, проте не м╕г не дивуватися вдач╕. Ми довол╕ швидко вийшли на сл╕д Гнильского. Або той в край необережний, або сам╕ боги нам посм╕хаються. - Ск╕льки людей у ваш╕й банд╕? - прямо спитав я у Прозора.

Той п╕дняв голову ╕ подивився на мене. В╕рн╕ше, якось кр╕зь мене. Його оч╕ були, н╕би у п'янички. Хоча з ╕ншого боку в╕д мене не сховалося те, як внутр╕шньо Прозор намага╓ться боротися з тим, щоб не в╕дпов╕дати нам.

-С╕мнадцять людей, - сказав в╕н, все ж не впоравшись ╕з маг╕╓ю Бернара.

Чолов'яга раптом спробував п╕днятися, але т╕ло його не слухалось, ╕ в╕н звалився на землю, при тому голосно охаючи.

-Ви не розум╕╓те, з ким зв'язалися! - промовив Прозор, в╕дпльовуючись в╕д хво╖, яка потрапила йому в рот. - Дедята вам покаже...

-Покаже, покаже, - захитав я головою. - Бернаре, в╕н, зда╓ться, вже розбив тво╖ маг╕чн╕ штучки.

-М╕цний хлопчина, - погодився ельф. - Але не наст╕льки, щоб побороти закляття.

-Собаки! - а дал╕ посипалася купа лайки. Прозор дек╕лька секунд злобно шип╕в, а пот╕м знову спробував п╕днятися, наче натякаючи ельфу, що в╕н не збира╓ться здаватися. - Дедята вас на ремен╕ пор╕же!

-Послухай, Прозоре, - почав паладин, абсолютно безстрашно с╕даючи б╕ля т╕ла, - якщо ти не станеш в╕дпов╕дати, то цей хлопець, - тут Бернар кивнув на мене, - сам тебе на ремен╕ пор╕же. Уж пов╕р, в╕н на те здатний!

Бандит посм╕хнувся ╕ хрипко розсм╕явся:

-Якщо я вам хоч слово скажу, то мен╕ прийде к╕нець. Дедята непроща╓ зрадник╕в. Так що нема╓ р╕зниц╕, хто першим почне лезом по шк╕р╕ бавитися...

-Якщо так, то чому б тоб╕ не в╕дпов╕сти на наш╕ запитання? - наполягав я, взиваючи до розуму Прозора. - Так хоч якийсь шанс вижити...

-Йди в дупу! Я не якийсь пацюк, щоб видавати сво╖х.

-Тю! Тебе ж ╕ без цього будуть вважати зрадником.

-Чому це?

-Бо я ╖м скажу... тво╓му Дедят╕... Зустр╕ну, та передам прив╕тання в╕д Прозора... в╕д тебе... Як там у вас за зраду наказують? Обезголовленням?

-Ну точно не острогом! - кинув у в╕дпов╕дь Прозор.

-Ти сам тутешн╕й? Чи з ╕ншого алоду?.. Та припини приндитись! - я прис╕в б╕ля голови хлопця, намагаючись бути б╕льш чемним, щоб визвати в╕дпов╕дну в╕дверт╕сть. - Не хочеш казати про Дедяту, давай побалака╓мо про пусте.

-А нав╕що те тоб╕?

-Полюбляю баз╕кати, - весело п╕дморгнув я. - Так ти зв╕дки?

-З Прихожан╕в, - п╕сля деяко╖ паузи сказав Прозор.

Це була слоб╕дка б╕ля Новограду. Ще з час╕в побудови столиц╕ тих, хто прибував на алод для пост╕йного проживання, частенько селили в п╕вденно-сх╕дн╕й частин╕ м╕ста. Воно згодом стало прозиватися Прихожани. Взагал╕, це невеликий райончик, ╕ зараз в╕н частково "врос" в Медове передм╕стя.

-А що тут, в Заозер'╖, робиш? - спитав я з нудьгуючим виглядом на обличч╕, наче мен╕ це д╕йсно не ц╕каво.

-Ягоди збираю!

-Ага... саме це я ╕ подумав... Давно з Ельджуна прибув?

-Давно, - бути в╕двертим Прозор явно не хот╕в.

В╕н щось тихо пробубн╕в, зда╓ться чергову лайку, а пот╕м в╕двернувся в ╕нший б╕к. Ну що ж, спробую його вразити.

-Зна╓те, друз╕, що означають татуювання на його обличч╕? - спок╕йно запитав я. - Н╕? Так я поясню... Ось ц╕ дв╕ довг╕ сп╕рал╕ говорять, що в╕н дв╕ч╕ т╕кав з острогу. Павутина на п╕дбор╕дд╕ вказу╓ на те, що в╕н уб'╓ будь-кого, хто хоч щось скаже або, не дай Сарн, криво гляне в його б╕к. Ось чому в╕н кинувся на мене... бо побачив виклик... ╤ якби зараз випав шанс, Прозор убив би мене... нас... як безл╕ч раз╕в до того вбивав ╕нших. ╤ до реч╕, без жодного докору сумл╕ння. Це як пити дати! Недарма на його горл╕ "живе павук". Ось в╕н! - я р╕зко повернув голову Прозора обличчям до сво╖х товариш╕в, та тицьнув пальцем в горло.

-Овва! - здивовано вигукнув Першосв╕т. - Зв╕дки так╕ знання?

Чесно кажучи, я ╕ сам цим запитувався, але в голос сказав наступне:

-Зв╕дки д╕знався, там вже не роздають!

Прозор глухо захрип╕в та знову спробував п╕двестись. А може хот╕в кинутися на мене. Але вкотре у нього н╕чого не вийшло.

-Ми н╕чого в╕д нього не доб'╓мося, - заявив я. - Це марна трата часу. Пропоную продовжити пошуки.

-А з ╕м што? - запитала Стояна. Вона також здивовано погляду вала на мене, наче до цього н╕коли не бачила.

-Що з ним? В╕н убивця... це головне в усьому цьому, - констатував я. - Отже, в наших д╕ях не буде гр╕ха!

-В яких наших д╕ях? - не второпав Першосв╕т.

-Не будь маленьким хлопчиком! - трохи роздратовано промовив я.

-В╕н пропону╓ вам мене вбити! - додав Прозор та раптом розсм╕явся.

-Серйозно? - Першосв╕т в╕дсахнувся назад. - Як так?.. Коли ти, Боре, так говориш, ста╓ш схожим на Чарушу, котрого т╕льки-но проклинав.

Хлопець тут же в╕дступив вб╕к, очевидно побачивши на мо╓му обличч╕ щось недобре.

Я к╕лька секунд намагався упоратися ╕з собою. ╤ ледь вгамував жагу вр╕зати по пиц╕, хрипко промовив:

-╤ що ти пропону╓ш? - в рот╕ страшенно пересохло. - В╕дпустити його?

-Зв'яжемо його, а пот╕м, коли повернемося, в╕дведемо в Новоград до...

-А якщо не повернемося? В╕н тут здохне в╕д голоду ╕ спраги. Або дик╕ зв╕р╕ розтерзають. Ти це враховував?

Першосв╕т мовчав. Я подивився на Бернара та Стояну, чекаючи на ╖хню реакц╕ю.

Взагал╕, пор╕вняння ╕з Чарушою, як не крути, з╕грало свою роль. Мене це дуже непри╓мно саднуло по св╕домост╕. Невже я н╕чим не в╕др╕зняюсь в╕д нього, в╕д Солодова? Невже в╕н був правий, коли нас пор╕внював?

Тьху ти! Ну ╕ розсердив мене той Першосв╕т!

-Я згодна, - раптом заявила Стояна.

-З ким?

-З прапановай П╓ршосв╕та. Звяжам Прозора, ╕ хай ваш Сарн йаму будз╓ суддзйой. Кал╕ ми н╓ в╓рн╓мся, то йон памре ув пакутах, тим самим викупаючи грех забойства. А ╕накш - кал╕ застан╓мся живия, то ми отв╓дйом йаго ув Наваград.

-Ну, добре... добре, - погодився я заспокоюючись. - В'яж╕ть його. ╤ кляп не забудьте.

А сам демонстративно в╕д╕йшов та прис╕в на повалене дерево.

Дек╕лька хвилин ╕ Прозор вже лежав б╕ля старого клена, зв'язаний по руках ╕ ногах з кляпом у рот╕. Я наблизився та перев╕рив стан вузл╕в й ступ╕нь натяжки мотузки. Зда╓ться, все в норм╕.

-Отже, - звернувся я до загону, - якщо Прозор не бреше, то попереду нас чекають с╕мнадцять бандит╕в. Немало, якщо враховувати, що нас лише четверо.

-╤ що ти пропону╓ш? - запитав Бернар.

-Бути обережними... Вважаю, Дедята напевно м╕г розставити дозори. Сл╕д виявити ╖х ран╕ше, н╕ж вони виявлять нас. ╤накше - прощавай гол╕вонька... Ясно? Ну, гаразд. Рушили дал╕, - дав я команду, ╕ ми знову п╕шли по сл╕дах.

Першосв╕т з Бернаром взяли коней за вузду, а я з╕ Стояною попрямував вперед.

Пару годин наших мандр╕в, ╕ нарешт╕ дру╖дка дала сигнал до зупинки. Ми з╕йшлися з нею ╕ вона тихо прошепот╕ла, що в╕дчува╓ запах диму. Я втягнув носом пов╕тря, але н╕чого не унюхав.

-Напрямок? - пошепки запитав у Стояни.

-Павночний всход. Вунь за тим╕ соснам╕. Думаю да лаг╓ра пару вйорст.

-Н╕чого у тебе нюх! - присвиснув Першосв╕т.

Ми довго сид╕ли, вдивляючись в довколишню гущавину в спробах знайти дозорних.

-Тут ╕х, хутчей за увсйо, н╓т, - припустила Стояна. - На месци Д╓дяти, я б пастав╕ла наз╕ральн╕кав бл╕жей да лаг╓ра. А яшче л╓пш - вунь на той камян╕стай градз╓, адкуль падиход да бору прагляда╓цца, як на далон╕.

Я обережно п╕дв╕вся та вил╕з на розлогий клен, намагаючись розглед╕ти те, що нас чекало попереду. Сажн╕в десь за дв╕ст╕ починалася смужка поля, яка немов та розд╕лова межа м╕ж л╕сами. Той, хто перетинав би цю смужку днем, був би легко пом╕чений з гряди, про яку розпов╕дала Стояна.

-О, а я бачу дим, - раптом заявив Першосв╕т. В╕н вказував кудись праворуч.

Я витягнув шию та ╕ сам пом╕тив, як вгору п╕дн╕малася б╕ляста смужка. Дмухнув в╕терець, ╕ м╕й н╕с в╕дчув запах вогнища.

Уже вечор╕ло. До заходу сонця залишалося якихось пару годин.

Я зл╕з вниз ╕ ми в╕дступили в гущавину. Вс╕ розум╕ли, що зараз перетнути смужку поля непом╕ченими буде не можливо.

-Що пропону╓те, друз╕? - спитав я.

-Дочекатися ноч╕, - промовив Першосв╕т. - А пот╕м спробувати обережно прокрастися до ╖хнього табору...

-В темряв╕? - посм╕хнувся я. - Боюсь, що нас будуть чекати пастки. Не забувайте, що Дедята - битий чолов'яга! Та ╕ "в╕льники" не пальцем роблен╕!

-А ти вже впевнений, що то вони? - насупився Першосв╕т, якому не сподобалось мо╓ зауваження.

-Я вже тоб╕ колись казав про вдачу. Не примушуй повторювати!

-Гаразд, а що ти сам пропону╓ш?

-От╕ уступи... гряди, на яких ми бачили дим... Вважаю, що ╖х використовують не т╕льки для спостереження. Богдан-медовар мен╕ казав про густий чорний дим. А значить, люди, як╕ це робили, подавали комусь сигнали.

-Кому? - спитали вс╕ майже в один голос.

-Та зв╕дти мен╕ знати!

Ми вс╕ замовкли, обдумуючи ситуац╕ю. Я, до реч╕, так ╕ не запропонував свого вар╕анту. ╤ зам╕сть того, щоб обдумувати його, чомусь наполегливо повертався до завдання, котре дав мен╕ Чаруша, а саме - схопити Дедяту.

-Дивно, ви так не вважа╓те? - звернувся я до товариш╕в, под╕лившись сво╖ми думками.

-Тю! - по-простецьк╕ в╕дпов╕дав Першосв╕т. У нього, бачу, що в голов╕, те ╕ на язику. - Прикмета, що чим важче завдання, тим в╕рн╕ше його передадуть комусь ╕ншому.

-Не думаю, що в Розшуковому приказ╕ як╕сь ледар╕ та дурн╕, - заперечив ельф. - Дедята та його банда - це серйозна р╕ч. ╤ якщо Жуга д╕йсно бажа╓ його уп╕ймати, то правильн╕шим було б в╕дправити б╕льш вправних та досв╕дчених служак, н╕ж новачк╕в... Тут ти, Боре, в чомусь в╕рно м╕рку╓ш. Може Чаруша просто чогось не договорював?

-Або хоче нас п╕дставити, - припустив я.

-Чи вбити, - якось похмуро промовив паладин.

-Нав╕що те йому? - спитав Першосв╕т.

-Чужа душа, як темна н╕ч, - розв╕в руками Бернар.

-Ось що, друзяки, - я р╕шуче п╕дв╕вся, - ви залиша╓теся тут.

-Е-е-е, а ти куди? - п╕дхопився Першосв╕т.

-Оглянусь... мен╕ щось тут не дуже подоба╓ться... Чекайте на мо╓ повернення.

Я п╕дхопив лук та заглибився назад в л╕с...


13


...Я так ╕ думав. Справа явно не чиста. Аж занадто все якось кострубато виходило. Наче ╕ н╕чого п╕дозр╕лого, але питань забагато.

От, наприклад, скаж╕ть, що робив Прозор в л╕с╕? Та ще один? Куди крався?

Мен╕ б треба було бути б╕льш наполегливим при його допит╕. А то оця боязк╕сть здатися схожим на Чарушу може вил╕зти боком. Тепер ходи та гадай що та як.

Ну можна, звичайно, припустити, що Прозор був спостер╕гачем, або зв'язковим банди Дедяти. Але тут же народжу╓ться ╕нша заковика, оск╕льки таких хлопц╕в не в╕дправляють на под╕бн╕ завдання. ╤ мо╓ внутр╕шн╓ почуття небезпеки сердито про це буркот╕ло, лаючись ╕з св╕дом╕стю.

Я швидким кроком повернувся назад, до м╕ста сутички ╕з Прозором. Хоча вже добряче стемн╕ло, проте мен╕ вдалось його в╕дносно легко в╕дшукати. Але хлопця н╕де не було, а б╕ля самотнього куща папорот╕ я знайшов перер╕зан╕ мотузки.

Псяче хутро! Визволився!.. Або, допомогли визволитися!.. Скор╕ш за все - допомогли...

╤ хто? - я озирнувся навс╕б╕ч. - Випадков╕ люди чи товариш╕?

Лайся, не лайся, а факт того, що в╕дтепер Прозор в╕льний в╕д цього не зм╕ниться. ╤ що тепер накажете робити? - я нервово погладжував рук╕в'я фальш╕ону та крутив головою, наче сова в дупл╕. - Якщо в╕н д╕станеться Дедяти першим за нас, то в найкращому випадку його банда втече. А в найг╕ршому... Ох-ох-ох!

Я спробував знайти хоч як╕сь сл╕ди, одночасно сердячись на те, що не взяв ╕з собою Стояну. От би хто зараз був в нагод╕!

Хороша д╕вчина... Головне - мовчазна, на в╕дм╕ну в╕д того ж Першосв╕та. Та й розум╕╓ мене вже ледь не з п╕вслова. Це тоб╕ не Бернар, пост╕йно ус╕х повчаючий.

До реч╕, Стояна м╕ж ╕ншим почина╓ мене трохи дивувати... На остров╕ Без╕менного вона була якоюсь колючою, а зараз наче пом'якшала.

Вдача вкотре за сьогодн╕ мен╕ посм╕хнулася. Якихось пару хвилин ╕ я знайшов сл╕ди. Швидше за все, тут пройшло тро╓ або четверо людей. Вони прямували на п╕вн╕чний сх╕д, а не за нами. Чому б це так? Невже Прозору не хот╕лося помститися? Чи в╕н розумно вир╕шив спершу д╕статися Дедяти?

Ц╕каво, чи допетрав Прозор про те, що ми з Розшукового приказу? Я б на його м╕сц╕ саме про те ╕ подумав...

Сутен╕ло довол╕ швидко. З одного боку це заважало мен╕ ор╕╓нтуватися (та ╕ заблукати було легко). А ось з ╕ншого, група, яка зв╕льнила Прозора, могла зупинитися десь на ноч╕влю. Я дуже на те спод╕ваюсь.

Йти було вже важкувато. То ями, то пагорби, то зарост╕... Я все боявся загубити сл╕ди. Та кр╕м того, ╕нод╕ очам ввижалася ус╕ляка маячня: то чи╖сь ф╕гури за стовбурами дерев, то дивн╕ звуки...

Раптом здалося, що хтось торкнувся плеча... Чи н╕! Голови!.. Знову н╕!.. Хтось обережно торкнувся мого... мозку... мо╓╖ св╕домост╕...

Я нав╕ть отороп╕в та р╕зко зупинився, намагаючись збагнути, як це взагал╕ можливо. ╤ чи не гра╓ з╕ мною власна уява?

-Л╕воруч... ╕ прямо...

Н╕, це явно був чийсь голос... Тих╕й-тихий шеп╕т, наче в╕терець, що дмуха╓ над самим вухом... Схоже - ж╕ночий... ╤ знову в╕дчуття легкого торкання... А пот╕м пригадалося, що я вже под╕бне в╕дчував... Це сталося, коли незнайомець намагався влучити в спину ╕з лука. Тод╕ також хтось прошепот╕в про небезпеку.

Я повернув л╕воруч та обережно попрямував вперед, саме як п╕дказував той голос. Якась чверть години й серед дерев замайор╕в ледь пом╕тний вогник. В╕н грався язичками в невеличк╕й балц╕ внизу, видаючи чиюсь присутн╕сть. Я зупинився, про всяк випадок озирнувся, а пот╕м спробував безшумно спуститися вниз. Чим ближче п╕дходив, тим ясн╕шим ставало, що попереду чийсь таб╕р.

Б╕ля невеличкого вогнища сид╕ло четверо чолов╕к╕в. Вони тихо-тихо перемовлялися, ╕ як би я не напружував слух, але мен╕ вдалось лише смутно розр╕знити к╕лька фраз про зброю. А ще, зда╓ться, незнайомц╕ згадали про якогось ельфа.

Я в╕ддихався та п╕дкрався ще ближче. З нового м╕сця вже добре проглядалися обличчя, серед яких вп╕знав Прозора, котрий сид╕в до мене правим боком. В╕н похмуро дивився в багаття. Решта людей - бородатих чолов╕к╕в, одягнутих так же непоказно, як ╕ Веч╕р, - щось ╖ла ╕ продовжувала (як я зрозум╕в) допов╕дати йому про сво╖ справи.

-...в П╕вденн╕й Берестянц╕, - говорив той, що був ближче вс╕х. - Схрони зробили за вс╕ма правилами. Нав╕ть побризкали т╕╓ю сум╕шшю проти собак...

-Скоро вони зможуть виступити до Новограду, - сухо перебив Прозор. Хто т╕ загадков╕ "вони", в╕н не пояснив.

-Краще б було скористатися послугами того чарод╕я, н╕ж сипати з╕лля, - додав ╕нший бандит. - В╕н об╕цяв накласти закляття, щоб в╕длякувати випадкових мандр╕вник╕в.

-Там ╓ кому в╕длякувати, - раптом розреготався перший чолов'яга.

Тут неоч╕кувано Прозор тупнув ногою та злобно додав:

-Зараз би зловити цю сволоту! Зловити та випотрошити, Н╕хаз ╖х вс╕х бодай, як того карася!

-Ти все н╕як не заспоко╖шся, - посм╕хнувся хтось ╕з товариш╕в Прозора.

-А ти б що зробив на мо╓му м╕сц╕? - сказав Веч╕р, ледь не плюнув той.

Зда╓ться, мова була про наш заг╕н, - вир╕шив я.

Прозор почав лаятися та нервово тупот╕ти ногою. Його товариши стримано посм╕халися та один з них додав про голодного пацюка. Вс╕ разом пригадали якогось "халепника", якому вони надр╕зали жив╕т та закинули туди мерзенну тварюку, щоб вона "згризла печ╕нку".

-А у нас закапували в землю живцем, - промовив той, що допов╕дав про схрони. - Одну голову залишали стирчати. Пот╕м зверху дерев'яне в╕дро, а п╕д нього пацюка. ╤ давай палками лупити, щоб перелякати. Пацюк гриз ╕ н╕с, ╕ вуха... ╕ щоки... Б╕долаха п╕д в╕дром починав верещати та ще б╕льше лякав тварину.

Вс╕ знову засм╕ялися.

-Слухай, Веч╕р, а мен╕ все не да╓ спокою оте кляте золото! - раптом промовив трет╕й. В╕н чомусь озирнувся навкруги та пошепки додав: - Не варто було його брати... Ото вс╕ непри╓мност╕ через нього!

-Заткнися! - Прозор раптом вдарив свого товариша в груди. Той захрип╕в та в╕дсахнувся назад. - Заткнися! Н╕якого проклятого золота! Ще раз хтось про те вякне, залишиться без зуб╕в!.. Ясно?

-Ти, Прозоре, ╕ сам сциш, як би зараз не приндився, - нахабно заявив перший бандит. - Це нав╕ть дитина пом╕тить! Я бачив, що ти те золото також в руки не брав. Засцяв?

Прозор р╕зко п╕дскочив, але не ризикнув битися.

-Ще раз кажу, заткн╕ться! Дедята д╕зна╓ться, що ви про це теревените, в╕н вам язика хутко в╕др╕же!

Четв╕рка замовкла. Якась хвилина ╕ чолов╕ки почали готуватися до сну.

Я все ще сид╕в у зас╕дц╕. В голов╕ крутилося одне: треба пор╕шати все тут ╕ зараз, ╕накше вони д╕стануться Дедяти... ╕ тод╕ ми не т╕льки на словах д╕зна╓мось про гру з пацюками.

Вартувати залишили того чолов'ягу, якого Прозор вдарив в груди. В╕н прис╕в б╕ля куща та втупився у вогонь.

Дочекавшись, коли на бандит╕в нападе сплячка, я тихо поповз вперед. Благо, що жодна г╕лка п╕д╕ мною зрадницьки не хруснула.

Бити треба було так, щоб вартовий не видав жодного звуку. П╕дкрастися було справою не складною - менше хвилини та я опинився в якомусь кроц╕ в╕д чолов'яз╕. А ось що робити дал╕, оце питання!

╤ м╕ж тим, я був спок╕йним, наче зм╕я. Аж самому дивовижно. В наступну мить моя св╕дом╕сть наче в╕докремилась в╕д т╕ла ╕ воно само почало д╕яти самост╕йно.

Набрав в леген╕ пов╕тря... завмер... крок вперед... л╕ва рука хутко закрила рот вартовому... одночасно правиця лягла на лоб та закинула голову чолов'яз╕ назад... В╕н розгублено стрепенувся, але вже зап╕зно, ╕ в наступну секунду бандит звалився спиною на землю...

Сакс вистрибнув ╕з п╕хов, наче сам чекав на те... Я бив п╕д п╕дбор╕ддя, намагаючись ув╕гнати лезо так, щоб воно д╕сталось аж до мозку. Ледь чутно лопнула шк╕ра, зашелест╕ла сталь... руку обпекло чимось гарячим... Чолов'яга р╕зко смикнувся та тут же обм'як, коли я повернув сакс на п╕воберту...

Секунда... три... десять... Зда╓ться, все спок╕йно...

Я все ще сид╕в на кол╕нах, затискаючи рот вартового рукою... Серце, що дивно, нав╕ть не колошкалося...

Чисто рефлекторно витерши лезо о куртку вбитого, я акуратно попрямував до наступного бандита. Все також швидко затиснувши йому рот долонею, р╕зко надавив кол╕ном на груди та стр╕мким ударом ув╕гнав лезо в горло. Чолов'яга смикнув правою ногою, лише дивом не зачепивши сплячого поруч товариша... Знову проворот сакса ╕ залишилось дочекатися, поки т╕ло припинить битися в судомах...

Ледь я прибрав л╕ву руку, як з рота бороданя вирвалося тихе шип╕ння, а сл╕дом заструмен╕в темний пот╕к, котрий запузирився бульбашками, що тихо-тихо лопалися на губах.

Наступною жертвою вибрав Прозора. В╕ддихавшись, я п╕дступив до нього, ╕ ледве схилився, як той раптом р╕зко в╕дкрив оч╕ та втупився прямо в мене.

В╕д неспод╕ванки я нав╕ть трохи в╕дсахнувся, але тут же опанував себе та кинувся вперед. Прозор майже митт╓во в╕дкотився в б╕к ╕ встиг при тому за╖хати ногою мен╕ в печ╕нку. Я крякнув в╕д болю та випустив з рук зброю. Через цю метушню пробудився ╕ четвертий бандит, той, який шкодував про в╕дсутн╕сть допомоги з боку якогось чарод╕я.

З одного боку тепер вже можна було не боятись шум╕ти. А ось з ╕ншого - битися ╕з двома в╕дразу буде, м'яко кажучи, проблематично. От псяче хутро! Треба було застрелити ╖х вс╕х ╕з лука, поки вони спали... ╤ хто мене смикнув хапатися за клинок та напувати його кров'ю? Тепер вже зап╕зно жалуватися!

Я п╕днявся на ноги та витягнув фальш╕он.

Ефект раптовост╕ був мною втрачений ╕ я, хоч ╕ ненавмисно, дав можлив╕сть Прозору та його напарнику п╕дготуватися для б╕йки. Правда, було пом╕тно, що вони обидва розгубилися. А може нав╕ть ╕ злякалися.

Я не став розтягувати "гру" ╕ поки другий бандит намагався отямитися, ми швидко зчепилися з Прозором. Незважаючи на св╕й, так би мовити, неп╕дготовлений для б╕йки стан, в╕н довол╕ вдало в╕дбив мо╖ перш╕ випади. Подальше затягувати атаку було небезпечним. Я тут же перейшов у в╕дчайдушний наступ, з╕бравши для того вс╕ сили. Ми стр╕мко зблизилися. В╕д тако╖ швидкост╕ й напористост╕ Прозор позадкував, ╕ як результат - сп╕ткнувся.

Я вибив меч з його руки ╕ ув╕гнав св╕й прямо в груди. Шк╕ряна куртка трохи знизила силу удару, але все одно лезо жад╕бно ув╕йшло в т╕ло десь на глибину долон╕. Я п╕дняв зброю Прозора та зак╕нчив б╕й. Меч застряг в передпл╕чч╕, перерубавши сухожилля та к╕стки.

Докумекавши, що в╕н залишився наодинц╕ з╕ мною, останн╕й з бандит╕в в╕дчайдушно кинувся вперед, але його клинок розс╕к лише пов╕тря. Я висмикнув св╕й фальш╕он та легко п╕рнув п╕д руки нападника, тим самим опинившись у нього за спиною. П╕дс╕кання ╕ чолов'яга звалився на землю. Я тут же навалився йому на груди сво╖м кол╕ном, притискаючи леза меча до горла.

Бандит дихав дуже важко. У в╕дблисках затухаючого багаття в його очах загор╕вся страх ╕ розум╕ння власно╖ безнад╕йност╕.

-╤м'я, - сухо гаркнув я, дивлячись як лезо, притиснуте до шк╕ри, заставило виступити темну смужку кров╕.

-У-у-у... Уйка...

-Запитую т╕льки раз. Якщо будеш брехати, прощайся з життям. Усв╕домив?

-Так... так... так...

-Ск╕льки у Дедяти людей?

-Це... ну.., - оч╕ Уйки заб╕гали, наче загнан╕ зайц╕.

-Я тебе попереджав, - вирвалося у мене.

-Було п'ятнадцять... Так, п'ятнадцять!

-Ск╕льки дозор╕в, ╕ де знаходяться?

-На... на... на Б╕лому ╕кл╕... Тттам тро╓... На п╕вн╕чн╕й Лисин╕ ще тро╓...

-Пастки?

-╢... так-так... ╓... Значить... значить... значить.., - Уйка сильно нервував та починав губитися.

Я не став послаблювати допит та рявкнув: "Швидше"!

-Ккк... к╕лька "вовчих ям"... з к╕лками на дн╕... ╤ самостр╕ли... Я можу показати...

-Об╕йдусь! Кажи, що робили в П╕вденн╕й Берестянц╕?

-Нам наказали доставити зброю.

-Яку? Куди? Нав╕що?

-Луки... стр╕ли... списи... я всього ннн... не пам'ятаю...

-Для чого зброя? Хто збирався йти на столицю? - я пригадав слова Прозора, як╕ в╕н сказав п╕д час розмови.

-Ммм... мен╕ не в╕домо... Я лише перевозив... ми лише перевозили... так наказали...

-Хто? Дедята?

-Угу...

Я в╕дняв в╕д горла клинок. Вогонь вже стихав, л╕с навколо погружався в темряву. ╤ в цю секунду чолов'яга спробував вирватися. В╕н р╕зко штовхнув мене в груди та закрутився дзи╜ою.

Зрозум╕вши, що втекти не вдасться, чолов'яга роздратовано кинув, що мен╕ в╕д Дедяти не сховатися.

-В╕н дуже небезпечна людина! - втомленим голосом додав Уйка.

-Ти не перший, хто мен╕ це каже. А я дивлюся, ви Дедятою прямо пиша╓теся!

-В╕н... в╕н... в╕н.., - ╕ Уйка раптом випрямився. Було пом╕тно, що згадування Дедяти його отверезило та прогнало геть боягузлив╕сть. Бандит з╕тхнув та вже б╕льш спок╕йним тоном додав: - Я ╕ так вже не жилець! - в╕н обтрусився, а пот╕м витягнув н╕ж, наставляючи його в м╕й б╕к. - ╤ б╕льше тоб╕ н╕чого не скажу! Н╕чого! - голос Уйки на мить пискнув, як бува╓ в╕д великого хвилювання.

Чолов'яга заглядав мен╕ в оч╕, немов намагаючись там щось знайти. А я пов╕льно п╕дходив, стискаючи в долон╕ фальш╕он ╕ розум╕ючи, що волею-неволею прийдеться зак╕нчувати почату справу...


14


...-Ти де так довго вештався? - запитав явно розсерджений ельф, ледь я з'явився в табор╕. Його груб╕сть скор╕ше вказувала на хвилювання.

Я втомлено прис╕в б╕ля нього та озирнувся навколо. Н╕ч, в неб╕ переморгуються далек╕ з╕рки, в г╕лках шурхотить в╕терець. Тишина.

Першосв╕т др╕мав, згорнувшись калачиком. Стояна також спала, але при мо╓му появленн╕ тут же розплющила оч╕ та деякий час сонно дивилась на нас з Бернаром.

-Хвилювався? - спробував я посм╕хнутися, але вийшло б╕льш схоже на оскал.

-Ага, дуже! - ╕рон╕чно кинув ельф. В╕н нахилився вперед та чомусь став принюхуватись. За секунду трохи стривожено спитав: - Ч╕м це в╕д тебе тхне?

-- Кров'ю, - заявив йому.

-Угу, - паладин тут же напружився. - Мен╕ саме так ╕ здалося...

Бернар щось промовив на ельф╕йськ╕й мов╕. ╢дине, що я розчув, було "св╓рр". Мабуть лаявся на мене.

-╤ що ти виходив? - трохи роздратовано спитав паладин.

Я втомлено потер шию, а пот╕м спок╕йним тоном промовив:

-Д╕знався, що в сус╕дньому л╕с╕ повно пасток. Хлопц╕ Дедяти постаралися: нарили ям, наставили там кол╕в... самостр╕л╕в... Вноч╕ йти не можна... Н╕як не можна.

-Угу, - знову загукав, наче сич, паладин. Його обличчя витягнулося, стало якимось напруженим. - Невже ти був там, про яке м╕сце я зараз подумав?

-Зв╕дки мен╕ знати, що ти там подумав...

-Припини балаганити! - розсердився Бернар. - Що взагал╕ в тво╖й голов╕ в╕дбува╓ться? Боре, ти...

-От давай сьогодн╕ без повчань. Я трохи втомився...

Бернар замовк, втупившись кудись в темн╕ хащ╕.

Н╕ч поступово доб╕гала к╕нця. Ще якась година-п╕втори й почне св╕тати. Поки я йшов сюди, обдумував план подальших наших д╕й.

-Буди вс╕х, - наказав я ельфу.

-Нав╕що?

-Поговоримо... Думаю, вс╕м буде ц╕каво те, що я зараз розпов╕м.

Пара хвилин ╕ вс╕ згрудилися навколо. Стояна с╕ла напроти, Першосв╕т праворуч, при тому широко поз╕хаючи та щось бурмочучи про ╖жу.

-Поки ще темно, - почав я д╕литися планами, - перетнемо розд╕лове поле, вглибимось в л╕с та будемо чекати на ранок, щоб на темну не потрапити в пастки. Ото плато, з якого зд╕ймався дим, зветься Б╕лим ╕клом. Там варту╓ десь тро╓ чолов╕к╕в...

-Ти вже ╕ це зна╓ш! - хмикнув ельф. - Нав╕ть не буду питати зв╕дки... та яким чином це вдалось вияснити.

Я стримано посм╕хнувся ╕ продовжив розпов╕дати. Треба було д╕статися того плато ╕ по можливост╕ спробувати захопити вартових. Якщо те вдасться, як сл╕д ╖х допитати та д╕знатися м╕сце розташування табору Дедяти.

-Не думаю, що в╕н знаходиться десь далеко, - зак╕нчив я.

-Ц╕каво, що той Дедята тут робить? - спитав Першосв╕т.

Я на якусь хвилину задумався, а пот╕м все ж розпов╕в товаришам про схрони ╕з збро╓ю.

-Овва! - Першосв╕т як завжди не в╕дступав в╕д сво╓╖ безпосередност╕. В╕н закрутив головою, наче щось в╕дшукував та продовжував вигукувати.

-Швидше за все, - промовив я, - Дедята та╓мно перевозить до Св╕тол╕сся зброю. А ось кому - хоч вбийте, не знаю.

-Ти й про це вже д╕знався! - подав голос ельф. - Це що ж тод╕ виходить?

-Банда Дедяти проводить валки кр╕зь гори... з Темноводдя, - почав я д╕литися сво╖ми думками. - Доставляють луки, стр╕ли, списи... мабуть ╕ меч╕... А пот╕м все перевозять в П╕вденну Берестянку та ховають по л╕сах.

-А ти розум╕╓ш, що значить провести валок горами? Я вже казав, що в цьому м╕сц╕ Серп довол╕ неприв╕тний та важно прох╕дний... А по-друге, рухатись Св╕тол╕ссям, ховаючись по л╕сах, не менш важкувато, бо можуть швидко пом╕тити та пов╕домити в Розшуковий приказ про якихось "та╓мничих незнайомц╕в".

-Прив╕тн╕ гори, чи не прив╕тн╕, але ма╓мо, що ма╓мо. Кр╕м того, чому в╕дразу "ховатися по л╕сах"? На м╕сц╕ Дедяти я б змовився ╕з якимось купцем. Завантажував би його тут, на С╕в╓р╕йському тракт╕, та той п╕д виглядом перевозки власного товару, провозив би ту зброю хоч аж до Гадючих косогор╕в.

Бернар скорчив таку пику, наче здивувався под╕бним мо╖м розм╕рковуванням. Прямо так ╕ бачу, як в╕н подумки каже соб╕: "Отаке"!

-╤ нав╕що ж ╖м провозити ту зброю? Для кого? - спитав Першосв╕т.

-А оце, друже, мен╕ поки ще не в╕домо. Я лише в╕дм╕чаю т╕ факти, як╕ вже в╕дбулися...

-Припустимо, - з поважним видом захитав головою хлопець. - А от скажи чому валки тягнули кр╕зь гори, а не скористались проходом...

-...кр╕зь Печеру Велетн╕в? - зак╕нчив зам╕сть Першосв╕та Бернар. В╕н ╕рон╕чно хмикнув та додав про сторожову заставу, котра сто╖ть на вход╕. - Вартов╕ побачать, що везеш ╕ тод╕ не оберешся непри╓мностей...

-Можна подумати, що зброю заборонено провозити, - ображено знизав плечима парубок. - Якщо ось те, що каже Бор про купця правда, то найлегшим було б найняти його для провозу спис╕в та лук╕в без валандання горами. Мен╕ зда╓ться, це б було безпечн╕ше.

-Треба розум╕ти, нав╕що ховати зброю... для кого вона призначена, - промовив я. - А що до використання про╖зду кр╕зь Печеру Велетн╕в, то пойм╕ть найголовн╕ше: н╕хто не буде ризикувати, декларуючи що саме в╕н везе, бо ц╕ в╕домост╕ попадуть до столиц╕. Там в╕дразу зац╕кавляться, кому ст╕льки збро╖ знадобилося. В╕зьмуть того купця за яйця ╕ в╕н розпов╕сть нав╕ть про те, що казав Сарн Н╕хазу, коли вони з ним на рибалку ходили. Ясно вам чи н╕?

Судячи ╕з мовчання, мо╖ товариши глибоко задумалися.

╢диний шлях м╕ж Св╕тол╕ссям та давньою волостю Вал╕р╕в - Темноводдям, пролягав кр╕зь так звану Печеру Велетн╕в, яка з╕ сл╕в новоградц╕в, була просто неймов╕рних розм╕р╕в. Вона проходила скел╕ Зуренського Серпа наскр╕зь, нагадуючи величезну нору, зроблену г╕гантським кротом. На виход╕ в Темноводдя розташовувалася та сама сторожова застава, про яку казав нам ельф.

-Х╕ба вам не зразум╓ла, для чаго треба зброя? - промовила Стояна, що мовчала продовж наших сперечань. - Мн╓ дума╓цца н╓ для в╓сялосц╕.

Я здивовано поглянув на д╕вчину. Зда╓ться вона не сказала чогось особливого, проте саме ╖╖ слова штовхнули м╕й розум на трохи ╕нший напрямок.

Отже, Дедята мутив тут воду... в Св╕тол╕сс╕... Його люди п╕дбурювали л╕совик╕в, щоб т╕ ус╕ляко шкодили нам, кан╕йцям. Л╕сопилка з кл╕щами та Берестянка з вовками - як два основних показника под╕бних "подвиг╕в". Звичайно, вони не призвели к якимось надзвичайним насл╕дкам, проте за початком д╕ло становиться. Куди все це в результат╕ призведе - питання друге.

Дал╕... що до збро╖, - м╕ркував я, пригадуючи ту дивну зал╕зну клюку. - От зв╕дки вона могла з'явитися у л╕совик╕в? Все вказу╓ на хлопц╕в Дедяти... Тобто вони посилено постачають Бруму та його во╖нам б╕льш як╕сну зброю, н╕ж та, яка ╓ у дикун╕в зараз... Кр╕м того не варто забувати, що вона ╕з хадагансько╖ стал╕... А отже тепер зрозум╕ло, чому меч╕ та списи не квапляться провозити в╕дкрито. У перев╕ряльник╕в з'явиться купа питань. Купа!

А додати к ц╕й каш╕ ще та╓мне спостереження за головою М╕ського приказу, так вийде наст╕льки ц╕кава ╕стор╕я, що просто охр╕н╕ти!

-Дивно, що зброя везеться з Темноводдя, - сказав я. ╤нш╕ все ще мовчали, дивлячись хто куди. - Чому так? Чому зв╕дти?

-Чому в╕дразу ╕з Темноводдя? - насупився Першосв╕т. - Горами можна д╕статися ╕ т╕╓╖ ж С╕в╓р╕╖... До реч╕, якщо валки йдуть зв╕дти, то це поясню╓ чому Дедята не користу╓ться Печерою Велетн╕в.

-Знову за руби грош╕! - насупився я. - Зда╓ться мен╕, що тоб╕ просто непри╓мно розум╕ти причетн╕сть сво╖х темноводинських одноплем╕нник╕в до темних справ Дедяти. От скажи, зв╕дки в т╕й дик╕й С╕в╓р╕╖ може взятися зброя ╕з хадагансько╖ стал╕?

-А взагал╕, чого гадати? От якщо сп╕йма╓мо Дедяту, - почав розм╕рковувати хлопчина вголос, - то й д╕зна╓мось, що та зв╕дки... та яку капость в╕н задумав.

-Не вважай, що це легко буде зробити, - в╕дпов╕в я. - Судячи ╕з повед╕нки людей Дедяти, то можна см╕ливо сказати, що сам в╕н ще той гор╕шок. Ну, гаразд! Обговорювати можна ╕ до завтрашнього вечора. Пропоную вже збиратися та рушити кр╕зь межу.

Ми досить швидко з╕бралися та взявши коней за вузду рушили до узл╕сся. Там трохи перечекали, оглядаючись навс╕б╕ч, а пот╕м тихо попрямували кр╕зь поле. Ледь д╕сталися та трохи заглибилися в сус╕дський л╕с, повернули на п╕вдень ╕ покрокували до невеличкого улоговинцю, який щ╕льно пор╕с л╕щиною. Тут ╕ зупинились на оч╕кування св╕танку.

На землю непом╕тно опустився густий туман. Все навкруги вкрилося тонким шаром роси. Скор╕ш за все, вдень буде спекотно.

Я поз╕хнув, примостився б╕ля куща та почав трохи др╕мати. Все здавалось спок╕йним. В л╕с╕ повисла така тиша, що мен╕ нав╕ть на мить здалося, н╕би я оглух.

-Щось трапилося? - почувся шеп╕т Першосв╕та, який розташувався неподалеку.

-Чого ти так вир╕шив?

-Та ти чомусь стрепенувся... Др╕мав, др╕мав, а пот╕м раптом завмер...

-Тоб╕ здалося, - в╕дмахнувся я, знову поз╕хаючи.

Хлопець п╕д╕брався ближче та с╕в напроти.

-Чого тоб╕? - спитав я у нього.

-Чесно з╕знаюсь - трохи нервую...

-Таке бува╓. ╤ до реч╕, в цьому нема╓ н╕чого ганебного.

-Слухай, Боре, все хот╕в тебе спитати... Ти ж, бачу, бувалий вояка. Так?

-Ну, це як дивитися, - я знизав у в╕дпов╕дь плечима.

-Та чого тут дивитися! Ми ж бачили, як ти б'╓шся. От скажи, брате, невже н╕коли не бо╖шся? Дивишся на тебе з боку - сама впевнен╕сть!

Я невдоволено хмикнув. Не люблю коли лестять. В╕дчуття, наче ножем по гол╕й шк╕р╕ шкребуть.

-Л╕пше сам скажи, Першосв╕ту, чому ти з╕ мною?

-А з ким мен╕ бути? - не зрозум╕в хлопець, чомусь при тому оглядаючись на ельфа.

-Я про те, чого ти з╕ мною оч╕ку╓ш досягти? Багатства? Так його нема╓ ╕ не буде. Може, слави? Так ╕ цього з мишач╕ сльози. Мен╕ скор╕ш по ши╖ дадуть, н╕ж стануть сп╕вати хвалу... У г╕льд╕╖ я також не перебуваю. Та й грошей тоб╕ особливо не в╕дсиплю... А якби, що з╕ мною трапиться, то...

-Ну ти да╓ш! - розсердився Першосв╕т. - Можна подумати, що я всього цього в╕д тебе вимагаю - грошей, слави та ╕ншо╖ х╓рн╕! Ось якщо ти мен╕ пов╕риш, то скажу наступне: н╕хто так не дбав про мене як ти... Зв╕сно не рахуючи мо╖х батьк╕в... Я давно зрозум╕в, ще до того, як потрапив на службу на алод до Клемента, що особливих висот в служив╕й справ╕ мен╕ не досягти... Це в дитяч╕ роки можна мр╕яти про славн╕ подвиги, а коли приходить прозр╕ння, то з'ясову╓ться, що ти зовс╕м не був до них готовий. Що ти не такий, яким зазвичай малюють во╖н╕в геро╖чних билин. Зовс╕м не такий.

-В тих билинах, - посм╕хнувся я, - правди, що у кота сов╕ст╕. ╤ все ж: навряд чи я тебе навчу чому доброму. От зак╕нчимо цю справу ╕, вважаю, тоб╕ варто п╕ти в Ратний дв╕р. Навчатися. Я хот╕в про те б╕льше д╕знатися, але якось не склалося... Поговорю ╕з Жугой ╤са╓вим ╕ попрошу тебе туди направити. Хлопець ти непоганий...

-Та який з мене во╖н? - плеснув руками Першосв╕т, при тому густо червон╕ючи. - Спасиб╕, звичайно, але мен╕, зда╓ться, краще залишитися з тобою в команд╕, н╕ж йти туди, до Ратного двору. Кр╕м того там навчання кошту╓ таких грошей, що нав╕ть продай я свою ╕скру - ст╕льки не нашкребу.

-Ох! Ну ти ╕... дурень, - закачав я головою.

Чесно кажучи, мене розлютила така дивна в╕ддан╕сть. Я раптом згадав Уйку, котрий витягнув ножа, збираючись з╕ мною битися. Думаю, в╕н в банду Дедяти потрапив не через те, що був падлюкою в╕д природи. Чим-то той заманив хлопця... як ╕ я Першосв╕та...

Н╕хаз вас вс╕х бодай! Я ж такий же вбивця, хоч ╕ на служб╕ Л╕ги. А натура Першосв╕та ╕нстинктивно тягнеться до сильно╖ особистост╕, якою в╕н чомусь вибрав саме мене. Через свою молод╕сть та на╖вн╕сть цей г╕гант не в змоз╕ в╕др╕знити т╕нь в╕д св╕тла, зла в╕д добра. В╕н бачить лише силу... Першосв╕т, немов пухка земля, на яку т╕льки що пролився дощ: вона вбира╓ вологу з такою жад╕бн╕стю, наче той, хто к╕лька дн╕в не пив. ╤ не хочеться, щоб ця "вода", щоб т╕ знання, котр╕ в╕н намага╓ться ув╕брати в╕д мене, склали його майбутню натуру. Це зовс╕м не те, що було варто дарувати хлопцю. Зовс╕м!

-Добре, - махнув я головою. - Ось зак╕нчимо справу, тод╕ й поговоримо ╕з тобою чим сл╕д займатися... Л╕пше все ж в╕дправитись до Ратного двору. Подумай над цим у в╕льний час.

-А в чому справа?

-Чи розум╕╓ш чим в╕др╕зня╓ться солдат в╕д найманця?

Першосв╕т стримано хмикнув, а пот╕м глухо додав:

-Солдат викону╓ чуж╕ накази, а найманець - людина в╕льна, ╕ поклада╓ться т╕льки на себе.

-А в мо╓му розум╕нн╕: одн╕ служать справ╕, а ╕нш╕ - соб╕.

-╤ в чому р╕зниця?

-В св╕тосприйнятт╕!.. ╤ хочу тоб╕ сказати, що не один ╕ не другий насправд╕ не в╕льн╕ в сво╖х д╕ях.

-Я не розум╕ю. По що ти теревениш? Що хочеш мен╕ сказати?

-Ох! Дурню ти, дурню!

К нам наблизився Бернар. В╕н трохи нахилився та натякнув, що вже час вирушати дал╕.

-Вже розвиднилося, - додав ельф, озираючись навколо.

-Тод╕ давайте потроху збиратися, - промовив я, кидаючи погляд на схвильованого Першосв╕та. - Коней залишимо тут, - додав наприк╕нц╕. Витягнувши з╕ шк╕ряного м╕шечка наконечники, я почав насаджувати ╖х на стр╕ли, готуючись до майбутньо╖ сутички.

Пот╕м нашвидку посн╕давши, ми обережно вирушили в дорогу. Попереду, як ╕ ран╕ше йшла Стояна, ╕ все з т╕╓ю ж легк╕стю, наче навкруги не було н╕яких перешкод. Вкотре народилось пор╕вняння д╕вчини з ╖╖ риссю.

Ц╕каво, а де та д╕лась? Невже п╕шла гуляти м╕сцевими л╕сами? Чи Стояна ╖╖ сама в╕дпустила? А коли та знадобиться - просто покличе якимось маг╕чним чином?

О, Сарне, яка т╕льки маячня мен╕ в мак╕тру не зал╕зе! - промайнуло в голов╕. А пот╕м чомусь подумалось, чи ╕нш╕ люди також маються маячнею, як я? Чи то насл╕дки пад╕ння стел╕ в Червон╕й зал╕ Клемента?

Два рази Стояна вказувала нам на "вовч╕" ями. Я заглядав туди та в╕дм╕чав на дн╕ здоровезн╕ гостр╕ к╕лки.

Пастки були зроблен╕ довол╕ майстерно. З╕знаюсь, що я б ╖х ╕ не пом╕тив.

Наступного разу Стояна знешкодила прихований самостр╕л, ще раз доказуючи, що вона непоганий сл╕допит.

Десь за п╕втори години ми нарешт╕ д╕сталися п╕дн╕жжя Б╕лого ╕кла - величезно╖ св╕тло-с╕ро╖ скел╕, що стирчала додолу под╕бно гострому зубу якогось велетенського хижака. Трохи л╕воруч ми пом╕тили ледь пом╕тну стежку, що вела вгору, прямо до вершини.

Не минуло ╕ хвилини ледь наш заг╕н сховався в найближчих кущах, як з сус╕днього пагорбу вийшли дво╓ чолов╕к╕в. Вони д╕сталися в╕дкрито╖ д╕лянки та голосно свиснули. За мить зверху долинув в╕дгук ╕ ця парочка швидко рушила стежкою.

-Зм╕на, - припустив я.

Минула чверть години ╕ зверху спустилися ╕нш╕ чолов╕ки. ╥х було тро╓. Вони досягли галявини, а за хвилину зникли за тим же пагорбом, зв╕дки з'явилася ╖хня зм╕на.

-Рушимо за ними? - якось рад╕сно запитав Першосв╕т.

-Чекай! - прошип╕в я. - Розберемось спочатку ╕з цими вартовими.

-Та на кой вони нам? Хай сидять на гор╕...

З одного боку це було ц╕лком лог╕чно. Якщо можна об╕йти зас╕дку, то варто цим скористатись. Проте залишати когось за спиною мен╕ не хот╕лося. Вартов╕ могли подати знак та призвати сюди допомогу... А я був впевнений, що в цих л╕сах вешта╓ться чимало п╕дручних Дедяти.

-Ти все ще хочеш ╖х допитати? - нахилився Першосв╕т. - Тод╕ ти ще в╕дчайдушн╕ший, н╕ж зда╓шся... Це не можливо! Ти н╕як до вартових не п╕дкрадешся. Тут все легко прогляда╓ться...

Так, захопити зненацька мен╕ буде важко... А якщо чесно - не можливо, тут Першосв╕т ма╓ рац╕ю. Отже план, який я виклав вноч╕, прийдеться корегувати по ходу справи.

-Я магу ╕х дастаць, - тихо сказала Стояна. - Адсюль.

-Н╕... це буде занадто гучно, - в╕дмахнувся я, пригадуючи, як дру╖дка лупила блискавкою троля на забутому остров╕. Саме це вона, напевно, хот╕ла зробити ╕ зараз. - Нам не треба привертати зайво╖ уваги.

Я наказав ус╕м залишатися на м╕сцях ╕ зм╕╓ю поповз вперед. Незабаром мен╕ вдалося знайти зручне м╕сце, зв╕дки добре проглядався майданчик, де сид╕ли вартов╕. Вони про щось перемовлялися, оглядаючи межове поле, що розд╕ляло л╕си.

Я витягнув чотири стр╕ли, як╕ поклав перед собою. Не знаю, чи вдасться з першого разу влучити в ц╕ль, бо мен╕ заважала не т╕льки в╕дстань та р╕зниця в висот╕ (погодьтесь, що стр╕ляти вгору значно важко, н╕ж вниз), а ╕ крони дерев та камен╕, що трохи закривали огляд.

Готувався довго. Заспоко╖в дихання, заф╕ксував л╕ву руку, правицею хватом взяв стр╕лу, наклав ╖╖ зверху кулака, що стискав древко лука. Не дивлячись на те, що ц╕л╕ були в╕дносно нерухом╕, мен╕ чомусь було важкувато зловити в╕дпов╕дний момент. За першу жертву вибрав чолов╕ка, що сид╕в вглибин╕ майданчика. В╕н розташувався б╕ля високого круглого валуна, та щось завзято жував. ╤нший прис╕в недалеко в╕д краю та вглядався вдалеч╕нь.

Натяг... дотик тятивою п╕дбор╕ддя... вдих... секундна затримка з прикидкою майбутньо╖ тра╓ктор╕╖ польоту... видих... Бзинь! ╤ стр╕ла стр╕мко п╕шла вгору.

Тра╓ктор╕ю розрахував чудово: наконечник ув╕йшов прямо в яремну вену. Я бачив, як з горла заструмен╕в темно-червоний пот╕к.

Напарник бандита почув якийсь дивний звук за спиною ╕ несп╕шно обернувся. Зараз в╕н мав би впасти в легкий ступор в╕д побаченого. Таке бува╓ нав╕ть з досв╕дченими б╕йцями. Розгубившись, цей чолов'яга не в╕дразу зможе збагнути, зв╕дки стр╕ляли й що йому дал╕ робити. Отже в мене для наступного вистр╕лу лише к╕лька секунд, - все це промайнуло в голов╕ з╕ швидк╕стю в╕тру.

Бзинь! ╤ друга стр╕ла помчала вперед. Постр╕л не був наст╕льки вдалим, як попередн╕й. Я не встиг зробити поправку на в╕тер, тому стр╕ла ув╕йшла в праве плече. Чолов'яга придушено скрикнув. А я тим часом схопив третю стр╕лу ╕ приц╕лився.

Поранений впав навзнак. Зараз в╕н ╕нстинктивно спробу╓ п╕двестись. ╤ ось тод╕ хай не скаржиться на свою недбал╕сть.

Так ╕ сталося. Я в╕дпустив тятиву ╕ третя стр╕ла з╕ свистом влучила трохи вище грудно╖ к╕стки... в горлянку... Чолов'яга захрип╕в ╕ пов╕льно звалився на б╕к.

Я свиснув сво╖м товаришам, а сам стр╕мголов помчав нагору. Знадобилася хвилина, перш н╕ж досяг майданчика. На наше щастя, н╕хто з вартових не намагався подати сигнал, бо вони обидва вже були мертв╕. За пару хвилин сл╕дом п╕днялася ╕ моя команда.

-Бездоганна робота! - зацокав язиком Першосв╕т.

Бернар прис╕в б╕ля т╕л та, як мен╕ здалося, невдоволено промовив:

class="book">-Чим дал╕, тим спритн╕ше ти становишся. Рука, як бачу, вже не тремтить.

-А що, ран╕ше я виказував нервозн╕сть? - навмисно грубим тоном спитав я.

-Ми ж д╕йсно могли об╕йти цих вартових... Але ти вир╕шив ╖х вбити... чомусь... Нав╕що? Хочеш нам дещо продемонструвати?

-Хм! Якщо ти вважав мо╖ д╕╖ якимись ганебними... поганими... то м╕г би й спинити. Але цього не зробив. Лише спостер╕гав за мною. Мен╕ теж ц╕каво, чого ти так вчинив?

-А вам не зда╓ться, - вл╕з м╕ж нами Першосв╕т, - що ми зараз чимось не тим займа╓мось? Нав╕що ви знову почина╓те сперечатися?

Ельф п╕дв╕вся та п╕д╕йшов до краю майданчика. Зв╕дси добре проглядалося ╕ поле, ╕ узл╕сся.

-Што дал╓й? - запитала Стояна.

Я п╕д╕йшов до т╕л ╕ висмикнув стр╕ли. Наконечники залишилися в середин╕, але я тим не переймався, бо цього добра в будь-який кузн╕ вистача╓. А ось р╕вних в╕дбалансованих г╕лочок для стр╕л не завжди знайдеш.

-Спуска╓мося, - заговорив я, розпов╕даючи наступн╕ наш╕ кроки, - та рушимо по сл╕дах зм╕ни. Спод╕ваюсь, вони приведуть нас до табору Дедяти...

-╤ що ми будемо робити? - спитав ельф. В╕н нав╕ть не озирнувся.

-Буде видно, - розв╕в я руками.

Ми рушили вниз. Стояна шмигнула в кущ╕ на пошуки сл╕д╕в. Вона спочатку повела нас якимись хащами, а вже за к╕лька хвилин, ми вибралися на край байраку.

Д╕вчина раптом зробила знак мовчання ╕ ми вс╕ завмерли на м╕сцях. Я напружив слух ╕ за секунду розр╕знив серед л╕сових звук╕в чи╖сь голоси.

Ховатися було зап╕зно. Мить ╕ на галявину перед нами вийшло в╕дразу четверо здоровенних м╕цних мужик╕в. Вони були одягнен╕ в шк╕рян╕ мисливськ╕ куртки, з-п╕д яких визирала тонка кольчуга. З озбро╓ння я побачив лише меч╕.

Зустр╕ч як для нас, так ╕ для них була абсолютно неспод╕ваною. Ми вс╕ застигли, дивлячись один на одного.

Я гарячково прикидав вар╕анти власних д╕й. ╤ як на зло, н╕чого в голову не л╕зло. А б╕йки, хоч як крути, не уникнути.

Зда╓ться, вояки напроти побачили в нас легку здобич. Це було пом╕тно по виразу ╖хн╕х облич. Ще б пак! От хто ╖м зараз уявля╓ться? Паладин, д╕вчинка-п╕дл╕ток... Мабуть, вважають, що з цими вони легко впораються. Повозяться лише з г╕гантом з╕ старим мечем в руках. А що до мене, що до лучника, то в╕дстань м╕ж нами занадто мало, щоб я встиг в когось влучити.

Ось так ╕ м╕ркують незнайомц╕, в тому я був впевнений. Зараз кинуться на нас з р╕зних бок╕в... розд╕лять та хутко переб'ють.

Як ╕ оч╕кувалося, бандити почали нас оточувати. Оголивши меч╕, вони хутко ринулися в б╕йку. Я кинув лук, потягнувся було до сакса та фальш╕она, як раптом пов╕тря здригнулося в страшному гуркот╕. А в наступну секунду по вс╕м чотирьом нападникам вдарили сл╕пуч╕ блискавки.

Нас вс╕х розкидало в сторони. Стояна нав╕ть покотилася.

-Псяче хутро! - я вскочив на ноги та озирнувся. - Що то було?

Д╕вчина п╕двелась та неголосно вибачилася. ╥╖ обличчя натягнуло маску розгубленост╕.

-Я... я... я... спалохалася, што йани... нас... цяп╓р.., - д╕вчинка порачкувала назад, лякаючись власного вчинку.

-Поган╕ справи! - сказав Бернар. В╕н отряхнувся в╕д бруду та розгублено озирнувся. - Зараз сюди вс╕ зб╕жаться!

-Нумо, зв╕дси! - гаркнув я. - Спускайтеся в байрак! Хутко, Н╕хаз вас бодай!

Першосв╕т схватив Стояну за руку та ╕з силою потягнув ╖╖ за собою. Сл╕дом рушив ╕ ельф. Я ж на якусь мить забарився, пот╕м обережно наблизився до одного з нерухомих т╕л, в╕д якого сильно тхнуло паленим волоссям. Зда╓ться, чолов'яга ще дихав. В╕н жал╕бно простогнав ╕ розплющив обпекли оч╕. В них не було з╕ниць... лише б╕ла-б╕ла пелена... наче зварене яйце.

-Мужи-и-ик, памаг╕ ум╓р╓ть! - почулося мен╕.

Обличчя, шия, долон╕ - все це було пронизано дивною синюшною мережею. Зда╓ться, у пораненого запеклася вся кров у венах - в╕д голови до п'ят. Я нервово здригнувся, проте витягнув сакс та нахилився.

-Памаг╕-╕-╕, - з важк╕стю вичавив ╕з себе чолов'яга.

-Гаразд, - якомога спок╕йн╕ше промовив я у в╕дпов╕дь, заносячи руку для точного удару...


15


...-Вось ╕х табор, - тихо промовила Стояна. Вона вже трохи отямилася, хоча я в╕дчував, як мандражу╓ ╖╖ т╕ло.

Д╕вчина явно не хот╕ла н╕кого навмисно вбивати. ╤ я ╖╖ в тому розум╕ю. Одна справа, коли б'╓шся ╕з тролем, а друга - з под╕бними до себе. Стояна просто перелякалася ╕ це посилило ╖╖ зд╕бност╕. Одномоментно, звичайно, проте посилило. Мабуть лише хот╕ла оглушити нападник╕в, але вийшло зовс╕м ╕накше. Схоже д╕вчинка ще не вм╕ла керувати прихованою в н╕й силою.

Я ╖╖ не осуджував. Бернар ╕з Першосв╕том також не показували того. ╤ м╕ж тим Стояна все ще нервувала, хоча ╕ намагалася цього не демонструвати.

Взагал╕, вона досить загадкова особист╕сть. Я зловив себе на тому, що ми вс╕ не зна╓мо н╕ ╖╖ минулого, н╕ ╖╖ справжньо╖ натури. Ми бачимо лише п╕дл╕тка, сповненого страх╕в, переживань та типово╖ для ╖╖ в╕ку невпевненост╕, хоч вона все це ╕ намагалася приховати.

Наш заг╕н хутко спустився в байрак. Ми зас╕ли в кущах, проте н╕хто так ╕ не з'явився. Мабуть не почули, або сприйняли той гурк╕т грому за природне явище.

Це ж треба, - м╕ркував я, оглядаючись навс╕б╕ч, - вм╕ти лупити когось блискавкою. Ц╕каво, як це взагал╕ можливо?

До реч╕, я ж м╕ж ╕ншим мало чого знаю ╕ про себе. Як Стояна - керувати блискавками, чи як Бернар, котрий чаклував ╕з силою Св╕тла - не вм╕ю. Але б'юсь на мечах, влучно стр╕ляю... А ще можу зачаровувати стр╕ли...

-Знайшов час про це питати! - в╕дмахнувся ельф, ледь я т╕льки почав у нього випитувати про реч╕, що пов'язан╕ з маг╕╓ю.

-╤ все ж, - наполягав я.

-Ну... ну... Уяви соб╕ якусь ╓мн╕сть... скаж╕мо в╕дро або горщик, куди ст╕ка╓ р╕дина. Наприклад - вода. Це так╕ соб╕ накопичувач╕, як╕ дозволяють збирати ╖╖ якомога б╕льше.

-╤ що?

-Пот╕м ти можеш ╖╖ використовувати на св╕й розсуд.

-Воду?

-Тьху ти, Н╕хаз тебе лякай! Я кажу про те, що деяк╕ реч╕ можуть накопичувати силу, - поясняв ельф. - Жив╕ ╕стоти, так╕ як ми ╕з тобою, також можуть те робити.

-Яку силу? - не второпав я.

-Маг╕чну енерг╕ю... Так ╖╖ кличуть серед чаклун╕в. Вона м╕ститься всюди, нав╕ть в ╖ж╕, - якось плутано розпов╕дав Бернар. Це було зовс╕м на нього не схоже. Така нехарактерна манера, судячи ╕з всього, могла вказувати лише на його нервозн╕сть. - ╥╖ можна поповнити з вогню, води... земл╕... пов╕тря... металу... з живо╖ ╕стоти... А пот╕м перетворювати на щось б╕льш в╕дчутне...

-Що це за "б╕льш в╕дчутне"? ╤ як це - "з живо╖ ╕стоти"?

Ельф дивно посм╕хнувся, але не пояснив. В╕н лише додав, що сила бува╓ р╕зних вид╕в. ╤ контролювати ╖╖ досить складно.

Впевнившись, що н╕хто за нами не йде, ми обережно рушили дал╕. Бернар крокував досить близько в╕д мене, тому я знову вир╕шив поприставати ╕з хвилюючими м╕й мозок питаннями.

-Майже вс╕ реч╕ виступають свого роду накопичувачами сили, - повторив в╕н. - Вс╕... угу... будь-що... Через свою природу, вони схильн╕ до прийняття в╕дпов╕дного виду "маг╕чно╖ енерг╕╖". ╤ т╕льки жива ╕стота... розумна ╕стота, - швидко виправився в╕н, - в той чи ╕накш╕й м╕р╕ може ретранслювати ╖╖ в наш св╕т.

-Ти знову пустився в нетр╕ свого словоблуддя? Якась нерг╕я... ретра...

-Я кажу про зд╕бност╕, - ельф нервово хмикнув. - Маг╕й багато, я думаю ти це прекрасно розум╕╓ш. Я, наприклад, практикую силу Св╕тла... Джуни - силу, що заснована на людський кров╕... До реч╕ ╕сну╓ багато пох╕дних вид╕в маг╕╖. Так би мовити - п╕двид╕в.

-А що до накопичувач╕в... можна трохи пояснити?

-Ще давн╕ ельфи... та ╕ джуни, чого тут приховувати - пом╕тили, що в Сарнаут╕ ╕сну╓ чимало сил, котр╕ можна використовувати для власних потреб. А згодом ми вс╕ навчилися п╕дсилювати д╕ю цих сил, створюючи так зван╕ накопичувач╕. ╥м надали в╕дпов╕дно╖ форми. Це був ╕ одяг, котрий обер╕гав його власника... Ще - к╕льця, як╕ додавали м╕цност╕ закляттям... Амулети...

-Зброя?

-Так, само собою ╕ зброя. Правда, багато секрет╕в згинуло в давн╕ часи... Зараз про ту ж легендарну зброю можна почути лише в казках та байках. До реч╕, в╕зьми св╕й сагайдак... Це тоб╕ прямий доказ маг╕чного накопичувача. А ти виступа╓ш реал╕затором... Але не кожен може скористатися тво╓ю збро╓ю. В╕ддай цю р╕ч Першосв╕ту ╕ в╕н н╕чого не зробить. Н╕чого!

-А чому?

-Бо под╕бн╕ штуки потребують в╕дпов╕дного господаря... в╕рн╕ше - встановленого зв'язку м╕ж накопичувачем та ретранслятором... Взагал╕, це складно пояснити тому, хто далекий в╕д розум╕ння сут╕ природи самого Сарнаута...

-Знову ти приндишся! - розсердився я.

-Я кажу так, як воно ╓... М╕ж ╕ншим, поглянь на сво╖ меч╕.

-А що з ними не так? - я кинув погляд на рук╕в'я саксу та фальш╕она.

-Ц╕кав╕ др╕бнички... Незвичайн╕... Т╕льки зовн╕ вони здаються простими, а ось що сховано всередин╕ них.., - ╕ ельф загадково посм╕хнувся.

-Зв╕дки ти зна╓ш, що там щось сховано?

-Скаж╕мо так - в╕дчуваю.

-Гаразд... А що до Стояни, що до ╖╖ блискавок? Де вона все це бере?

-Н╕де, - зовс╕м серйозно в╕дпов╕в ельф.

-Тобто?

-Тобто - н╕зв╕дки! А взагал╕ я мало розум╕юсь на дру╖дськ╕й маг╕╖. ╢дине, що можу пояснити - у Стояни досить розвинутий дар до сприйняття енерг╕╖... сили, - тихо промовив ельф. - Але, бачу, що н╕кому цю д╕вчинку навчити доц╕льно та впорядковано ╖╖ використовувати.

-А тебе хто навчав?

-Р╕зн╕ особи, - невизначено в╕дпов╕в паладин. - Якось допомагав ╕ Клемент д╕ Даз╕р╓.

Бернар насупився та замовк. ╤ в продовж того часу, поки ми кралися до схованки Дедяти, б╕льше цю теми не обговорювали.

╤ ось зараз, добравшись до яко╖сь горбисто╖ галявини, ми сид╕ли в кущах та дивились на пейзаж перед собою, намагаючись збагнути, де той клятий таб╕р.

-Там н╕чого нема╓! - зауважив я пошепки. - Пусто!

Стояна показала на якийсь пеньок ╕ лише трохи згодом я збагнув, що це замаскований димар. А поруч з ним - маленький кущик, який виявився входом до землянки. Дмухнув легкий в╕терець ╕ я в╕дчув слабкий запах диму. ╤ ще ╖ж╕. Зда╓ться смаженого м'яса.

-Непогано сховалися, - вирвалось у мене. - Легко можна пройти мимо...

-╤ який подальший план? - пошепки запитав Бернар.

З╕знаюсь, що дос╕ ще н╕чого не придумав. М╕ж тим три пари очей втупились саме в мене, оч╕куючи на накази. Отже треба було щось казати.

-Поверта╓мось за п╕дмогою? - запропонував ельф.

Я задумався. Якщо в╕рити словам Уйки, то у Дедяти залишалося п'ятнадцять чолов╕к. Ш╕стьох вже нема, але чи брав ╖х в розрахунок той Уйка - це ще питання. Дво╓-тро╓ з банди знаходяться на майданчику друго╖ скел╕ - на п╕вн╕чн╕й Лисин╕. Тобто всередин╕ як м╕н╕мум шестеро, включаючи ╕ ватажка, а як максимум - Н╕хаз його зна╓!

Битися ╕з величезною ватагою - суц╕льне самогубство. Але якщо все ж дедят╕вц╕в мало - можна було ризикнути.

-Як вважа╓ш, - звернувся я до Стояни, - ск╕льки ╖х всередин╕?

Д╕вчина розгублено розвела руками. За мить вона пояснила, що тут непогано все прибрали ╕ поки з╕ схрону не вил╕зуть, важко буде щось сказати напевно.

-Давай когось в╕дправимо за п╕дмогою, - знову запропонував ельф. - А ╕нш╕ сховаються та будуть спостер╕гати, га?

-Ск╕льки? Тиждень? М╕сяць? Р╕к? Коли ту п╕дмогу приведуть? - сердився я.

Чуття мен╕ казало д╕яти. Тим паче, що в голов╕ вже склався план. ╤ я ним под╕лився.

-Ти нас вс╕х згубиш, - розсердився ельф. - Н╕хто не л╕зе в осине гн╕здо палкою.

Я глянув на Першосв╕та. Той на пару секунд розгубився, але все ж п╕дтримав мене. Стояна ж стримано знизала плечима.

-Як бачиш, - промовив я ельфу, - за м╕й план голосу╓ б╕льше, н╕ж за тв╕й. Та ╕ кр╕м того, ми будемо мати перевагу, бо ворог не зна╓ нашу к╕льк╕сть.

Бернар неохоче погодився.

Отже, ми почали. Бажано б було якось висмикнути дедят╕вц╕в з ╖хньо╖ схованки. Спускатися вниз - це верх дурост╕. Оск╕льки там нас перебили б як курчат... ╤ н╕яка маг╕я не допомогла б... А чекати коли бандити вил╕зуть сам╕ - теж не вих╕д. Ц╕лком можливо, що без особливо╖ потреби ╕з землянки н╕хто не вибирався.

-╤ як ╖х зв╕дти викурити? - запитав мене Першосв╕т, якому очевидно також в голову л╕зли под╕бн╕ думки.

-Що ти сказав? Викурити?

А це була ╕дея! - мене аж т╕пнуло.

Намагаючись не шум╕ти, ми п╕дтягнули якомога ближче до входу сухого хмизу. Я наклав заклинання на стр╕лу ╕ розпалив вогонь. Дочекавшись, коли той розгориться, Бернар кинув зверху сир╕ хвойн╕ г╕лки й в пов╕тр╕ розтягнувся ╖дкий задушливий дим, в╕д якого ми сам╕ почали кашляти. Оч╕ защ╕пало, в нос╕ закрутило. Уявляю, що в╕дбувалось внизу, в схрон╕.

В╕дступивши назад, ми зайняли позиц╕╖ в оч╕куван╕ того, як знизу почнуть виб╕гати бандити. Я взявся за лук, витягнув зачаровану стр╕лу та втупився в прох╕д.

Не минуло хвилини, як нагору вискочило дек╕лька людей.

Вистр╕л ╕ стр╕ла-блискавка прошила першого з бандит╕в наскр╕зь. Пара секунд ╕ за ним звалився другий... Трет╕й швидко отямився та перекинувся в кущ╕. За ним помчався Першосв╕т.

╤ тут наче гриби з-п╕д земл╕, зв╕дкись почали вилазити ╕нш╕ бандити. Судячи з усього, вони завчасно наробили додатков╕ виходи з╕ схованки. А на под╕бне я не розраховував. Але лайся - не лайся, проте в╕дступати вже було зап╕зно. ╤ вже не звол╕каючи та не звертаючи уваги на др╕бн╕ моменти, ми вс╕ кинулися в б╕йку.

Стр╕ляти мен╕ вже було незручно. Вс╕ зм╕шались в одну кашу. Прийшлось взятись за меч╕.

В╕дбитися в╕д перших нападник╕в було довол╕ легко. Але к╕льк╕сть людей, як╕ вилазили з╕ схованки, мене вразила. ╥х було не менше п'ятнадцяти... Ст╕й! В╕с╕мнадцяти... двадцяти одного... Та Н╕хаз вас вс╕х дери! Ск╕льки ж тих дедят╕вц╕в?

Не минуло ╕ хвилини, як я загубив сво╖х товариш╕в. Нас швидко розд╕лили та почали в╕дт╕сняти до дерев. Розум╕ючи, що н╕ Першосв╕т, н╕ тим б╕льше Стояна, не мають досв╕ду в под╕бних сутичках, я спробував в╕дтягнути на себе якомога б╕льше людей. Кричав, штовхав, дражнив. Головне, - промайнуло в голов╕, - щоб серед нападник╕в не знайшлося якогось лучника. ╤накше - прощавай гол╕вонька!

Раптом в╕дчув, як ногу полоснуло холодне лезо чужого меча. Ось що бува╓, коли не достатньо зосереджу╓шся на справ╕. Псяче хутро! Сам винен!

Р╕зкий помах ╕ рука нападника, котрий нан╕с мен╕ пор╕з, разом з╕ збро╓ю в╕длет╕ла в б╕к. Випад ╕ сакс якось рад╕сно (бо чомусь в цю мить мен╕ саме так здалося) впився в т╕ло б╕долахи. В╕н якось по-дитячому пискнув та рухнув вниз.

Я старанно користувався природними укриттями. Ховався за стовбурами дерев, в╕дстрибував в кущ╕. Це не дозволяло нападати вс╕м в╕дразу.

Випад... ф╕нт... знову випад... Ще один звалився, тримаючись за жив╕т.

Я парку не парив. Розум╕в, куди вл╕з. Головне - тримався, не хвилювався.

Новий нападник... Нав╕ть дво╓... Я вдав, буц╕мто збираюсь уколоти в жив╕т того що був л╕воруч, а сам зробив обманний випад, в╕дскочив праворуч, та ударив фальш╕оном другого чолов'ягу. Пот╕м прикрив корпус ╕ стр╕мко стрибнув вперед, одночасно полоснувши клинком першого бандита.

╤ знову в╕дм╕тив, що мо╖ меч╕ начебто мали власну волю. Вони рад╕сно тягнулися до ворог╕в ╕ не менш захопливо впивалися в ╖хн╕ т╕ла, насолоджуючись чужою кров'ю. Розум охопило почуття при╓много ражу. Втоми взагал╕ не в╕дчувалось.

Блок... знову блок... Цей бо╓ць досить непоганий... Я р╕зко в╕дступив ╕ вдарив обома клинками - ╕ зверху, ╕ знизу. Чужа кров бризнула прямо мен╕ в л╕ве око. Тому трохи забарвися, витираючи ╖╖.

Куди ти поб╕г? - ще один б╕долаха дав такого драпака, що за╓ць позаздрить. Ну доганяти тебе не буду, бо на те нема╓ часу... А ось ще один наближа╓ться...

Ф╕нт... п╕дкат... сакс стр╕мко ув╕йшов з-п╕д низу... прямо в печ╕нку, судячи ╕з темного кольору кров╕...

Пальц╕ трохи забруднились... Я невдоволено витер ╖х об куртку бандита...

В якусь мить мен╕ раптом стало ясно, що навколо н╕кого нема. Нападники вбит╕, хтось вт╕к, я ж начебто неушкоджений... майже... Хоча пор╕зи та синц╕ не варто враховувати. Головне, що руки-ноги ц╕л╕, та ╕ голова не в╕дпала.

Це все? - здивувалась св╕дом╕сть. Невже вони вс╕ наст╕льки непрофес╕йн╕ б╕йц╕?

╤ раптом десь праворуч щось глухо бухнуло. В голов╕ тут же закрутилися думки про Стояну, Бернара, Першосв╕та. Що з ними? Невже ще б'ються?

Я стр╕мголов пон╕сся на звук. Крок╕в десь зо сто ╕ я вискочив прямо на галявину, до схованки. Тут стояло четверо чолов╕к╕в. Один з них - дуже високий чорнявий бородань - зиркнув на мене сво╖ми зеленуватими оченятами та роздратовано крикнув:

-Ч╓во ждйот╓, лодир╕?

Мене в╕дразу атакувало дво╓. Та легк╕сть, з якою я ув╕гнав першому в жив╕т св╕й фальш╕он, а другому зн╕с перер╕зав горлянку, ан╕трохи не злякала бороданя. Мен╕ здалося, що в╕н нав╕ть зрад╕в мо╖й появ╕.

-Дедята? - спитав я його.

-Он самий! - розтягнувся у посм╕шц╕ чолов'яга. - А ти, в╕жу, пр╕бйо╜ за мной, а? - ╕ в╕н забрав у свого п╕дручного спис та зробив широкий крок назустр╕ч. - Какая у т╓бя знакомая морда, - вишк╕рився Дедята. - Ти случайно н╓ бил на Ельджун╓?

-Можливо, - прохрип╕в я, займаючи ст╕йку.

-Угу... угу... В╕дал я одново в порту Такал╕к... Уж оч╓нь на т╓бя похож.

Я завмер. Оце так новина! Невже я все-таки д╕йсно бував в тому бандитському кубл╕?

-╤ що ж в╕н там робив? - спитав я, натякаючи на ту "знайому пику з Такал╕ка".

-П╓л, орал... в дуду ╕грал...

Дедята неспод╕вано зробив пробний випад, ╕ я тут же забув про сво╖ роздуми, зосередившись на захист╕.

-Ти ч╓во напал на мо╕х людей? - з╕щулився Дедята, в╕дступивши назад. В╕н обережно, наче та довгонога чапля, почав йти навколо мене, ощирившись списом. Очевидно буде шукати слабк╕ м╕сця в мо╓му захист╕.

-У мене до тебе не менше питань, - парирував я. - Може для початку просто поговоримо?

-Ага! - кривлявся Дедята. - Ну нач╕най п╓рвим бр╓хать.

-Чому в╕дразу брехати? - я обережно витягнув знак Розшукового приказу та показав його Дедят╕. - Послали тебе знайти... Живим чи мертвим до столиц╕ привести.

-Ух ти! ╤ кто послал?

-Жуга ╤са╓в.

-Ето ж д╓ я ╓му доро╜у п╓р╓шол?

-Та чудити почав. Ось л╕совик╕в п╕дбурю╓ш... зброю та╓мно в Св╕тол╕сся тягнеш...

Дедята завмер. Зда╓ться я спритно його п╕дчепив. Потискав, як то кажуть, за яйця.

-Ах ти ж Н╕хазова залупа! - Гнильський напружився та втупився мен╕ прямо в оч╕. - От ви собак╕ пр╕казни╓... Всйо винюхать норов╕т╓...

-Так що? П╕деш сам? Чи волоком тягнути?

Тут з кущ╕в вийшов кульгаючий Першосв╕т. Пом╕тивши його, п╕дручний Гнильського ринувся на хлопця. Не став ╕ звол╕кати Дедята. В╕н дуже швидко мене атакував, ╕ я ледь встиг в╕дбитися та в╕дступити назад, щоб зберегти безпечну в╕дстань.

Що не кажи, а списом Дедята орудував майстерно. Я ж вже трохи втомився ╕ мо╖ рухи в╕д цього упов╕льнились. Якщо Гнильський почне активно атакувати, можу не впоратися.

Першосв╕т з бандитом в╕дступили кудись за дерева. Я чув лише як дзвенить сталь ╖хн╕х клинк╕в. Спод╕ваюсь, хлопчина впора╓ться без мене...

╤ знову атака. Стр╕мка, напориста. Я застиг на м╕сц╕, н╕ кроку назад, чим здивував Дедяту. Тепер в╕н трохи в╕дступив... А я рушив вперед.

Удар... ще удар... обманний ф╕нт... Дедята раптом оступився та впустив зброю. Я аж завмер, дивлячись як спис пада╓ на траву...

╤ тут стрибок вперед та удар ножем... л╕вою... неспод╕вано... прямо мен╕ в б╕к...

-Ох ти ж.., - захрип╕в я, роблячи крок назад. П╕дловив мене, Н╕хаз╕в сину! От псяче хутро!

Дедята тут же в╕дскочив назад та дов╕льно посм╕хнувся, граючись сво╖м ножем. Ми стояли один навпроти одного: я притискаючи руку ╕з саксом до пораненого боку, а Гнильський - облизуючи губи та стр╕ляючи оченятками по мо╖й ф╕гур╕.

Я подивився на поранення. ╤ хоч акетон трохи стримав удар, проте кр╕зь пор╕з в ткан╕ проступило чимало кров╕. Спод╕ваюсь цей Гнильський н╕чого важливого не зачепив.

-Н╓ ожидал? - хрипко запитав в╕н. - У м╓ня ╓щйо мно╜а фокусов ╕м╓╓ца. Показать?

Я майже ф╕зично в╕дчував, як швидко починали слабнути мо╖ м'язи. Сто╖ш, наче п'яний. В голов╕ трохи гуде, картинка перед очима пливе.

Пропустив удар... Як же я так? Що трапилося? Невже вдача в╕двернулась?

Я виставив меч╕, зайняв позиц╕ю. Нумо, спробуй тепер атакувати, падлюко.

╤ Дедята атакував... ╤ знову якось р╕зко, неоч╕кувано. Точно пам'ятаю, як у мене спочатку обпекло п╕д ключицею... пот╕м шкрябнуло по ребрах... Я чомусь нав╕ть не встиг блокувати той проклятий н╕ж... Його лезо наостанок р╕зонуло по кист╕...

Все тривало менше трьох секунд. Дедята, хоч що кажи, був досить спритним, нав╕ть не дивлячись на те, що з╕ збро╖ мав т╕льки н╕ж. В╕н в╕дскочив назад та знову гадко усм╕хнувся. ╤ це мене вивело з себе.

Ми зчепились втрет╓. Ч╕тко пам'ятаю оч╕ Гнильського... вони були близько-близько... ╕ ще блищали в╕д задоволення... А пот╕м той блиск зм╕нився на нерозум╕ння.

-В мене також фокус╕в вистача╓, - прошип╕в я йому. - Не оч╕кував? Знайомся, це сакс...

В куточку губ Дедяти з'явилась ледь пом╕тна ц╕вка крови. В╕н опустив оч╕ додолу, дивлячись на мою л╕вицю, що стискала меч, який на чверть ув╕йшов йому п╕д дих.

-А цеее.., - почав було Дедята, але не зак╕нчив ╕ ми з ним повалилися на землю... поряд один з одним...

Все паморочилося... картинка перед очима закрутилася... зблякла... Мен╕ було дуже важко дихати... Я глянув на сво╓ т╕ло... на рук╕в'я ножа, що стирчало в боку...

Псяче хутро! Д╕став-таки наостанок! - ╕ мене кинуло в жар.

-Боре! Боре! - голос Першосв╕та пробивався кр╕зь якусь тьмяну пелену.

Я хот╕в щось в╕дпов╕сти, але язик наче зник. Та й голос також. Нав╕ть не знаю як мен╕ вдалося винирнути з того синюватого туману, який щ╕льно окутав розум.

-Боре! - голос Першосв╕та став б╕льш ч╕тк╕шим.

Я нарешт╕ зм╕г опертися на л╕коть та трохи п╕двестись. Хлопець стояв б╕ля дерева, спираючись спиною о його стовбур та важко дихав. На його обличч╕ красувався глибокий пор╕з в╕д л╕вого ока аж до вилиц╕.

-Ти як? - ледь стримуючи дихання, запитав в╕н. - Га?

Я опустив погляд. Оч╕ знову вперлися в темну рукоять ножа, що стирчав з-п╕д мо╖х ребр.

-Як та як... Ось бачиш, - хрипко в╕дпов╕в я, при тому намагаючись посм╕хнутися. Вийшло якось вимучено.

Дедята лежав в двох кроках праворуч. Судячи з усього, в╕н вже був мертвий. А я нав╕ть ╕ дос╕ не второпав, коли встиг загнати меч в т╕ло бандита. Наче то були ╕ не мо╖ руки.

На галявину вибралися Бернар та Стояна. У обох був дуже пом'ятий вигляд, а дру╖дки - порван╕ на кол╕н╕ штани.

-Бора поранили, - промовив Першосв╕т, все ще спираючись о стовбур.

Паладин р╕шуче наблизився до мене. В╕н прис╕в поряд та обережно торкнувся рук╕в'я ножа.

-Добряче ув╕гнав, - промовив ельф, притому цокаючи язиком.

-╤ не раз, - в╕дпов╕в я. - Все т╕ло наче кинуте в кип'яток...

-Не раз? - перепитав Бернар. В╕н торкнувся акетону, проб╕гся пальцями по пор╕зах. - О, Тенсесу!.. Один... три... с╕м... Оце в тебе д╕рок! - заявив Бернар. ╤ якось перелякано додав: - Як же ти так, друже?

А що казати? - я заплющив оч╕. Хочете чесно? Н╕хаз його зна╓, коли я схибив... ╤ зараз через це злився на себе!

Це ж треба упустити початок атаки. Нав╕ть сл╕пий би зрозум╕в, що Дедята накинеться знову. Нан╕с точний удар, так добивай - такий принцип бою.

Ось тоб╕, Боре, твоя самовпевнен╕сть... Саме вона тебе ╕ п╕двела. Дивно, що Дедята не ув╕гнав той н╕ж мен╕ в серце... Можливо просто не встиг...

-Ти лягай! - наказав паладин. - Спробуй не рухатися. Так... буде боляче... ╤ ще буде кров...

В рот╕ пересохло. Говорити було важко, але я все ще тримав себе на т╕й тонк╕й гран╕, що розд╕ляла тверез╕сть думок ╕ безпам'ятство.

-Я кров╕ не боюся, - хот╕в заявити те з викликом, наче кажучи - а чхав я на т╕ поранення три рази. Але голос став якимсь тьмяним, пустим. - Та ╕ болю також... Ти роби свою справу, ельфе, - вичавив я з себе наостанок.

А самого аж вивертало. Т╕ло остигало п╕сля бою, а разом з тим на нього навалювався б╕ль.

Бернар р╕зким рухом витягнув н╕ж ╕ тут же поклав руку на рану, шепочучи слова якихось незнайомих молитов. Я побачив, як кров густими ривками стр╕мко ринулася кр╕зь його пальц╕. Очевидно, останнього разу Дедята встиг-таки встромити ножа на повну.

Св╕т навколо почав бл╕днути. Ельф повернув голову ╕ подивився мен╕ в оч╕.

От, Н╕хаз! Невже це к╕нець! Я бачив так╕ погляди... Зараз не пам'ятаю де, але бачив... Так дивляться на тих, кому вже залишилось недовго...

-Як йон? - тихо спитала Стояна. Виявля╓ться вона сид╕ла поруч, тримаючи свою долонь у мене на лоб╕.

Ельф буркнув щось незрозум╕ле та знову вглибився у молитви. Мен╕ на мить здалось, наче полегшало. ╤ т╕льки це в╕дчув, як в наступну секунду почав кудись провалюватися... падати... падати... падати...

Темрява огорнула т╕ло з ус╕х бок╕в. А пот╕м я побачив себе лежачим навзнак на трав╕... Навколо метушилися як╕сь люди... Все було якось розмито... проте я легко м╕г роздивитися власне т╕ло... бл╕д╕ щоки... скуйовджене волосся... долон╕, як╕ стискали меч╕...

Чекай, а це мо╓ т╕ло? - в╕д ц╕╓╖ думки мене нав╕ть трусонуло. - Псяче хутро! Це якась... якась... н╕хаз╕вня.., - мозок в╕дмовлявся приймати той факт, що це я. - Напевно та людина просто схожа на мене... Так-так, це зовс╕м не я... Це не можу бути я...

Осклил╕ нежив╕ оч╕ людини дивилися вгору... в холодне син╓ небо... Я також глянув туди ╕ тут же в╕дчув, як мене кудись потягло... ╕ знову навкруги суц╕льна темрява...

Почулося, як тихо-тихо потр╕скували св╕чки. Багато св╕чок. Вони стояли на п╕длоз╕, у ви╖мках темних ст╕н, б╕ля височезних б╕лястих колон... на металевих п╕дсв╕чниках... Куди не кинь погляд побачиш лише св╕чки... ╕ тисяч╕ вогник╕в, котр╕ тьмяно осв╕тлювали невеличк╕ д╕лянки навколо себе...

З темряви почулося шаркання чи╖хось н╕г. Я хот╕в повернутися на звук, але неоч╕кувано закрутився та опинився прямо перед одн╕╓ю з колон. ╤ вже зупинившись, побачив як вздовж але╖ ╕з св╕чок руха╓ться невисока ф╕гура. Вона йшла неквапливо, ледь перебираючи ногами, несучи в руц╕ величезну металеву чашу та новеньку незапалену св╕чку. Це був кошлатий гобл╕н, одягнений в б╕лий балахон. В╕н наблизився та л╕ниво окинув мене втомленим поглядом водянистих очей.

-Угууу, - його голос гулко задр╕бот╕в пустими коридорами. - Хто у нас тут сьогодн╕?

Це не було питання, скор╕ш простор╕кування вголос. Полум'я численних св╕чок раптом затремт╕ло, потягнулося доверху. Гобл╕н торкнувся до мого обличчя, а в наступну мить я опинився на його шершав╕й долон╕.

О, Сарне! Як це можливе? - промайнула перелякана думка. Ст╕й! Та це ж В╕втар воскрес╕ння...

Розум╕ння того, що я знаходжусь в Храм╕ Тенсеса, призвела мою св╕дом╕сть в повний ступор. Гобл╕н дивився на свою долонь, в як╕й тупцювалася моя ╕скра.

-Це тиии, - видихнув слуга Тенсеса. - Хочеш запалииити св╕чкууу? Залишитись тут? Чиии оплатиш сво╖ гр╕хиии? - ╕ гобл╕н трусонув зал╕зною чашею, в як╕й дзв╕нко загрим╕ли монети.

В╕н поставив на в╕втар ту саму товстеньку св╕чку, яку прин╕с ╕з собою, а поряд - ╓мн╕сть для збору "святого мита"...

Мен╕ стало раптом холодно. Зв╕дкись потягнуло вогким в╕терцем... запахло могильною сир╕стю. Св╕чки навколо вмить погасли ╕ тьма знову огорнула мене...

В╕дкриваючи оч╕, я на мить втратив ор╕╓нтац╕ю. Мене морозило... нав╕ть трусило... Прямо над самим вухом хтось невпинно бубон╕в. Я хот╕в було зробити зауваження, але рот лише беззвучно в╕дкривався, не в змоз╕ вимовити ан╕ слова. Раптом щось холодне торкнулося губ, ╕ тод╕, зда╓ться, я важко з╕тхнув.

- ... приходз╕ць у сяб╓, - долинув до мого слуху м'який голос Стояни.

-Точно... н╕би стогне.., - пробасив Першосв╕т. - Взагал╕ немислима р╕ч! С╕м ран... с╕м ран! А в╕н ще диха╓...

-Та тихо ви, розкудкудакались, як кури! - почувся невдоволений голос Бернара. Я ледь м╕г роздивитися його обличчя. Зда╓ться, ельф нахилився над╕ мною. - Боре! Боре! Ти тримайся, друже... Борись! Чу╓ш? Борись!

╤ знову тьма, знову св╕чки... слуга Тенсеса...

-Так записувати тебеее в книгууу? - голос гобл╕на став тр╕скучим, наче хтось ламав купу г╕лок. - А, св╓ррееее?

В╕н весело п╕дморгнув, а м╕й втомлений розум м╕ж тим занурився в п╕тьму безпам'ятства...