Останній неандерталець (збірка) [Михайло Миколайович Грєшнов] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (40) »
МИХАЙЛО ГРІШНОВ
Останній неандерталець
Фантастичні оповідання
З російського рукопису переклав Борис Тихонов
Художнє оформлення Євгена Попова
ОДНЕ ПОМАРАНЧЕВЕ ЗЕРНЯТКО
Сержанта Бірнса, видно, мало у дитинстві лупцювали. А треба було частіш давати прочухана — виховувати страх і слухняність. Бо ж якщо цього разу Штати вціліли, то лише через витримку росіян. А Бірнсові всипати б так, щоб аж його шкіра взялася пухирями. А може, винувата помаранча? Дурна і кругла, мов п’ятнадцяти-добовий місяць?.. Чи за все хай відповідає майор Маккінлі? Мусив же він помітити у кишені йолопа Бірнса помаранчу! Наше господарство тримається на оранжевій кнопці. Шахта, арсенал з ядерними боєголовками, чотири зміни вартових — усе навколо кнопки. Головне — сидіти й дивитися. Дивитися і чекати. Засвітиться червона лампа — втиснути кнопку в гніздо… А далі все піде своїм плином: кришка зсунеться з жерла шахти, спалахне іскра в камері запалювання. У штабах, у кімнатах президента загоряться табло. На пунктах СУ — стратегічного удару — тисячі пальців ляжуть на кнопки. А решта, як кажуть, од бога. Та головне, одначе, — сидіти й дивитися. Так ми й робимо — дивимося на кнопку. Вона — центр Всесвіту. Вона — божество, що заворожило нас до останньої клітини мозку. Звісно, зачарований був і двадцятирічний сержант. Але ж, — грець би його взяв! — як посмів жерти перед божеством помаранчу? Коли він одкусив плід, з м’якоті випало зернятко і заскочило в лунку, на кнопку. Мимохіть (за його свідченням) Бірнс зігнувся, склав пальці і дав щигля. Слизьке зернятко вискочило, щиголь поцілив у кнопку. Кнопка клацнула, сіла в гніздо. Спершу Бірнс не второпав, що сталося. Аж коли побачив червоний сигнал, зойкнув і підскочив на стільці. Що ж він, телепень, накоїв? Спробував виколупати кнопку, але тієї ж миті все довкола загуло, завило. — Бірнс!!! — почув він за спиною. З перекошеним від жаху обличчям на порозі кімнати стояв Маккінлі. За наступні п’ятнадцять хвилин можна було простежити хіба що окремі спалахи характерів, бо ніяка уява не в змозі охопити подій, що розгорнулися тоді на земній кулі. На Центральному Посту Керування сигнал помітив Командуючий групою об’єднаних штабів. — Що?! — одкинувся він у кріслі, відчуваючи, як холодіє обличчя. Похапцем увімкнув операторську. — Хто?! — П’ятсот сімнадцятий, сер, — почулось у відповідь. — Штат Нью-Джерсі, стратегічна ракета ММ-2. Командир майор Маккінлі. — Викликати! — гарикнув Командуючий. Холод перейшов на потилицю, здибив волосся: Командуючий знав, куди спрямовано ракети від першого до шістнадцятого номера. “Що сталося?” — шаруділо в мізках і, наче паперова телеграфна стрічка, намотувалося на череп. Через неї Командуючий уже бачив, як викочуються з ангарів бомбовози, як спливають на поверхню “Наутілуси” і “Дракони”. Механічно увімкнув систему стеження. Локатори в Штатах, у Канаді, на Алясці й Окінаві уткнулися мацаками в небо. Тупорилі бомбардувальники над Європою повернули назустріч сонцю. — Що сталося? — хрипить Командуючий у телефонну трубку. Чути, як у проводах гуде час: сто сорок секунд, сто шістдесят… Ракета здіймається вгору, і ще ніхто не знає, — може, це метеорологічна ракета, може, носій супутника, але всюди тисячами очей горить червоний сигнал. Три хвилини… Командуючий хоче проковтнути твердий клубок у горлі і не може. Зітхання десь у проводах лунає, як грім. — Хто? — Майор Маккінлі, сер, командир пункту п’ятсот сімнадцять. — Що?.. — у Командуючого вистачає духу лише на односкладові запитання. — Сержант Бірнс, — доповідає Маккінлі, — їв помаранчу. Зернятко впало на кнопку… — Ви… ви… — затинається Командуючий. — Що ви мелете? — Бірнс ненароком вдавив кнопку у гніздо. — Майоре, ви сповна розуму?.. — Так, сер, стався запуск. — Ви усвідомлюєте, що трапилося? У трубці мовчання. Тільки в проводах хлюпоче і гуде час. Двісті двадцять секунд— ракета лягла на курс… — Що тепер робити? — питає Командуючий. — Не знаю… — щиросердо зізнається Маккінлі. Рвучко, як піаніст останній акорд, Командуючий натискає на клавіатуру селекторів: — Відставити! — кричить він пункту СУ. — Назад! — бомбардувальникам над Європою. — Відбій!.. — підводним човнам. Минуло сім хвилин. Ракета пролетіла над полюсом… — Зупиніться! Зупиніться! — волає Командуючий. Він схожий на дитя, котре намагається голіруч втримати падаючу стіну. Хруснули стиснуті пальці. Командуючий заплющує очі, глибше втискується у крісло. Світ пішов обертом. У Президента відбувалася нарада з в’єтнамського питання. Величезна карта Азії лежала на столі,- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (40) »
Последние комментарии
2 часов 26 минут назад
2 часов 46 минут назад
3 часов 12 минут назад
3 часов 15 минут назад
12 часов 46 минут назад
12 часов 50 минут назад