КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 391872 томов
Объем библиотеки - 503 Гб.
Всего авторов - 164561
Пользователей - 89051
Загрузка...

Впечатления

IT3 про (ivan_kun): Корни зла (Фэнтези)

кусок чего-то сишного и невычитаного.не тратьте ваше время.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Чукк про Бочков: Алекс Бочков. Казнить нельзя помиловать ! (Боевая фантастика)

Внимание - чтение сего опуса опасно для мозга! Если вы антисемит - эта книга для вас!
В предисловии автор проехался по всем недостойным авторам-историкам.
Попаданство в худшем проявлении - даже с обьяснением самого факта попаданства автор решил не заморачиваться: просто голос в голове. Спортсмен, историк попав в тело 14-15 летнего, соблазняет классную руководительницу и старосту.

Выборочное и осторожное сканирование текстa выхватило:

"Но я выжил, а это главное, хотя и пролежал в коме без признаков жизни двое суток. И не дышал и сердце не билось… Но Дарья не понесла меня на местное кладбище – ждала моего возвращения. Сердце ей ведьмино вещало – "вернётся" внучок. Попытались понять – что дал мне обряд, но ничего путного не выходило: такое впечатление, что всё было зря ! Дарья меня, а скорее себя успокаивала: вот окрепну и проявится что-нибудь. Ну а я и не очень расстроился: не зря же говорят – отрицательный результат – тоже результат. Теперь хоть знаю – непригодный я к магическим штучкам…"

"Чувствую – тело стало погружаться спиной в ствол бука. Ещё немного и я уже в нем. Несколько мгновений и я уже себе не принадлежу – Я ДЕРЕВО ! А раз я – это ты, то и давай лечи себя ! Не дай себе засохнуть !!! В ноги, смешно щекоча ступни, стало проникать что-то незнакомое, но явно полезное: боли нет, а вот удовольствие как от холодной воды в жаркий полдень ! Прекрасно !!!"

"Леший, видимо понял – буду стоять на своём и обмануть меня не удастся. Шагнул ко мне; взметнулись опущенные вниз ветки-руки. Упали мне на плечи, пригибая к земле. Шалишь дядя: не знаешь ты шаолиньского упражнения "Алмазный палец" ! "

Лучше не брать дурного в голову и не начинать читать.

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).
Van Levon про Хокинс: Библиотека на Обугленной горе (Фэнтези)

Замечательный дебют автора. Участие в разработке компьютерных игр, конечно, наложило свой отпечаток, но книгу это не испортило. Отличный шутер от третьего лица. Рекомендую.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
DXBCKT про Царегородцев: Арктический удар (Альтернативная история)

Когда я в первый раз случайно прочитал аннотацию и название СИ, подумал что это какая-то ошибка — т.к аналогичное (и видимо куда более объемная СИ) имеется у Савина ("Морской волк"). Однако (как позже выяснилось) эта «тема» у авторов «одна на двоих», просто каждый (отчего-то) пошел своим персональным путем.

Но поскольку «данный вариант» (Царегородцева) я начал читать уже после того, как я неоднократно ознакомился с «вариантом» Савина (так - только первую книгу перечитывал раз 7, как минимум), то я невольно начал сравнивать эти варианты друг с другом.

И если первые страниц 200 все повествование (в варианте Царегородцева) идет «ноздря в ноздрю», то к середине книги уже начинаются «расхождения»... Первое что меня «зацепило», это какая-то дурная «кликуха» Лапимет и не менее дурацкие «письма к султану»... Хм... ну ладно (подумал я), хотя «это впечатление — ушло в минус (Царегородцеву). Но далее: описание первой встречи (в версии Царегородцева) «с потомками» существенно изменено и... вся прелесть от нее как-то... поблекла (что ли) и это уже «жирный минус» (по крайней мере у Савина этот эпизод получился намного «сильнее»)...

В плюс же «новой версии» (Царегородцева) идет описание сотрудничества «приглашенных гостей в Москве» и прочие интриги (этого у Савина непосредственно после «встречи» по моему нет) и первые 2 книги только лишь «вечный бой». Но и этот «плюс» со временем выходит «на минус», поскольку «живой реакции на потомков» как не было так нет, - идет только описание «всяческих восторгов» и «направлений на ответственную работу», итогом которой становится почти молниеносное внедрение всяких «вкусных ништяков». Про то - что собственно «потомки приплыли под другим флагом» отчего-то (в беседах «верхов» И.В.С и пр) нигде не сказано . Все отношение — приплыли «да и хрен с ними», дадим пару наград, узнаем «прогнозы на ближайшее время» а там... В общем подход не самый вдумчивый и знакомый по темам «попаданцы в фентези» или «средние века», где наличие «иновременного гостя» само собой подразумевает мгновенный (как бы «сам по себе») переход «от кремневого пистолета к ПБС»... А что? ГГ же дал «пару дельных советов»... Вот и получите!

P.S Конечно в данной книге это не носит столь откровенный характер, но «отголоски» этого есть. Плюс ГГ «совсем не живые»... какие-то восторженные (удалось «поручкаться с Сталиным»!?) персонажи сменяют друг друга и «докладают» о перспективах «того что приплыло» и «того что могут сделать местные»...

В общем отчего-то данная рецензия (у меня) получилась очень уж злой.... Каюсь, наверное это все от того, что я прочитал первым вариант именно Савина, а не Царегородцева)) + Подход оформления так же в этом «помог», поскольку хоть в серии «Военная фантастика» порой печатают всякий бред, но по факту она все же выглядит гораздо лучше (оформления переплета и самих книг издательства Центрполиграф) «Наших там»))

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
IT3 про Гришин: Выбор офицера (Альтернативная история)

очень посредственно во всех смыслах.с логикой автор разминулся навсегда - магический мир,мертвых поднимают,руки-ноги отращивают,а сифилис не лечат,только молитвы и воздержание.ню-ню.вобще коряво как-то все,лучше уж было бы без магии сочинять.
заметка для себя,что бы не скачал часом проду.

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).
Serg55 про Сухинин: Долгая дорога домой или Мы своих не бросаем (Боевая фантастика)

накручено конечно, но интересно

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Serg55 про Савелов: Шанс. Выполнение замысла. Книга 3. (Альтернативная история)

как-то непонятно, автор убил надежду на изменения в истории... и все к чему стремился ГГ (кроме секса конечно)

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
загрузка...

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 (fb2)

- Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 (пер. Сергій Борщевський) (а.с. ППФ (пригоди, подорожі, фантастика)-86) 1873K (скачать fb2) - Василь Іванина - Олександр Ємченко - Віктор Васильович Савченко - Олег Костянтинович Романчук - Володимир Глушко

Настройки текста:





Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86




Рецензент В. І. Положій, кандидат філологічних наук

Упорядник О. К. Тесленко

Художнє оформлення О. Г. Дмитрієва


ПРИГОДИ

Василь Іванина УСМІШКА СКІФСЬКОЇ ЦАРИЦІ Нарис

— Наш музей називають золотою коморою республіки. Ви побачите унікальну колекцію коштовностей, створених стародавніми митцями. Але не всі знають, що це неповторне зібрання ювелірних шедеврів звершило, як писала газета “Известия”, “золоту одіссею” в роки Великої Вітчизняної війни…

Такі слова лунають інколи перед екскурсією в Музеї історичних коштовностей УРСР. А донедавна можна було зустріти в залах музею й невисокого сивого чоловіка, який в перші найважчі місяці Великої Вітчизняної врятував для народу неоціненні історичні реліквії.

За вікном сіяла в’їдлива осіння мжичка. Пожовкле листя, що всипало бруківку, намокло й шамотіло під ногами. Приземкуватий чоловік з потертою текою, міцно затиснутою під пахвою, ступав сторожко, обережно, щоб не впасти.

Обіпершись ліктями на підвіконня, Бондар дивився крізь заплакану від дощу шибку вслід чоловікові. І секунди ті видавалися Бондареві неймовірно довгими, наче розтяглися на години. Щойно цей молодик, недбало вмостившись у старому, пошарпаному кріслі, чвиркав через губу байдужі слова. У Бондаря боляче стискалося серце, хотілося на повен голос крикнути: “Як ви смієте?!” Але стримався, не крикнув, а лиш втупився в письмовий стіл. Тепер розумів: таки добре вчинив, що не погарячкував, зопалу від образи й безвиході не нарубав дров.

А втім, чому той прискіпливий і педантичний ревізор з Наркомату фінансів повинен вірити Бондарю: справді ж не вистачає тридцяти грамів золота. Куди воно могло зникнути? Згідно з документами має бути стільки — і ні на крихту менше!

Іван Васильович затарабанив пальцями по столу. Що ж, доведеться мати справу із слідчими органами.

Він вийшов з-за столу, що осиротіло стояв посеред кімнати, повільно закрокував від вікна до дверей. І вкотре вже за останні місяці подумки повернувся до тих незабутніх, гарячих, червневих днів 1941-го…

Спекота стояла нестерпна, навіть у затінку не було порятунку: лоб зросило потом, сорочка прилипла до спини. Єдиний сховок — у тіні, під дахом. Та хто тепер сидить удома, в квартирі, склавши руки. Ніколи ніжитись: війна… Люди поспішають, лаштуються хто куди: чоловіки до військкоматів, жінки й діти поспіхом виїжджають з Києва.

Усі ці дні, що з 22 червня закрутилися в круговерті війни, Бондар завчасно добирався до музею і гарячково впрягався в роботу. Поспішав, бо розумів: війна. А треба встигнути так багато! Вже й так половина працівників музею одягла військову форму: одні, мобілізовані, пішли в діючу армію, інші записалися в робітничі батальйони народного ополчення.

Тим, хто одягнув військову форму, легше: вони знають, що на них чекає. А от що робити йому, музейному працівникові?! Усі дні Бондаря мучила думка: як бути з експонатами, німими свідками історії народу? Ворог уперто рветься до Києва, і їх треба рятувати. Відтоді як Бондар, розбуджений в передранковій імлі тривожним гулом літаків і бомбовими вибухами, збагнув, що почалася війна, в його серці поселилася тривога за майбутнє музею. Протягом десятків років до Києво-Печерського музейного містечка звозилися унікальні експонати, нетлінні шедеври стародавнього ремесла та мистецтва. Тепер їх треба вберегти від фашистів.

Дивна річ, ще місяць тому по дорозі на роботу він мріяв, щоб хоч зранку попрацювати якусь годину-другу, побути на самоті. Але мрія лишалася недосяжною, і Бондар лиш розпачливо розводив руками: нічого не вдієш. Справді, двері кабінету не зачинялися — до директора заходили, втискувалися, вривалися. Хто по що — по пораду, допомогу, підтримку. То було раніше. Які ж усі ті клопоти далекі й примарні…

Останніми днями його запевняли, що Червона Армія от-от зламає хребта Гітлеру та його ордам, що не варто впадати у відчай, що… І так хотілося вірити, але на денці душі бринів сумнів: такі настрої зараз недоречні, а може, й шкідливі. Могутній і смертельно небезпечний чорний смерч сунув із заходу. Так швидко фашистів не здолати. Йде війна не на життя, а на смерть.

Іван Васильович ще вчора телефонував до республіканського управління музеями і просив поради й допомоги: час подумати про те, коли і як згортати експозиції історичного музею. Що не кажи, а ворог уже біля Києва…

Як і раніш, йому відповідали непевно, із незрозумілими натяками, від чого на душі ставало ще неспокійніше. На прощання сказали: мовляв, питання треба вивчити, узгодити, і порекомендували зв’язатися




загрузка...