КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 398204 томов
Объем библиотеки - 519 Гб.
Всего авторов - 169256
Пользователей - 90567
Загрузка...

Впечатления

Serg55 про Ищенко: Подарок (Фэнтези)

да фентези по России - это сложно

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ZYRA про Сердитый: Траки, маги, экипаж (СИ) (Альтернативная история)

Не зацепило. Прочитал до конца, но порывался бросить несколько раз. Нет драйва какого-то, что-ли. Персонажи чересчур надуманные. В общем, кто как, я продолжение читать не буду.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Рац: Война после войны (Документальная литература)

Цитата:

"Критика современной политики России и Президента В. Путина со стороны политических противников, как внешних, так и внутренних, является прямым индикатором того, что Россия стоит на верном пути своего развития"

Вопрос - в таком случае, можно утверждать, что критика политики Германии и ее фюрера А. Гитлера со стороны политических противников, как внешних, так и внутренних, является прямым индикатором того, что Германия в 1939 году стояла на верном пути своего развития?...

Или - критика современной политики Украины и Президента Порошенко (вернемся чуть назад) со стороны политического противника Путина, является прямым индикатором того, что Украина стоит на верном пути своего развития?

Логика - железная. Критика противников - главный критерий верности проводимой политики...

Рейтинг: +1 ( 2 за, 1 против).
Stribog73 про Студитский: Живое вещество (Биология)

Замечательная статья!
Такие великие и самоотверженные советские ученые как Лепешинская, Студитский, Лысенко и др. возвели советскую науку на недосягаемые вершины. Но ублюдки мухолюбы победили и теперь мы имеем то, что мы имеем.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Stribog73 про Положий: Сабля пришельца (Научная Фантастика)

Хороший рассказ. И переводить его было интересно.
Еще раз перечитал.
Уж не знаю, насколько хорошим получился у меня перевод, но рассказ мне очень понравился.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Lord 1 про Бармин: Бестия (Фэнтези)

Книга почти как под копир напоминает: Зимала -охотники на редких животных(Богатов Павэль).EVE,нейросети,псионика...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
ZYRA про Соловей: Вернуться или вернуть? (Альтернативная история)

Люблю читать про "заклепки", но, дочитав до:"Серега решил готовить целый ряд патентов по инверторам", как-то дальше читать расхотелось. Ну должна же быть какая-то логика! Помимо принципа действия инвертора нужно еще и об элементной базе построения оного упомянуть. А первые транзисторы были запатентованы в чуть ли не в 20-х годах 20-го века, не говоря уже о тиристорах и прочих составляющих. А это, как минимум, отдельная книга! Вспомним Дмитриева П. "Еще не поздно!" А повествование идет о 1880-х годах прошлого века. Чего уж там мелочиться, тогда лучше сразу компьютеры!

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
загрузка...

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 (fb2)

- Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 (пер. Сергій Борщевський) (а.с. ППФ (пригоди, подорожі, фантастика)-86) 1.83 Мб (скачать fb2) - Василь Іванина - Олександр Ємченко - Віктор Васильович Савченко - Олег Костянтинович Романчук - Володимир Глушко

Настройки текста:





Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86




Рецензент В. І. Положій, кандидат філологічних наук

Упорядник О. К. Тесленко

Художнє оформлення О. Г. Дмитрієва


ПРИГОДИ

Василь Іванина УСМІШКА СКІФСЬКОЇ ЦАРИЦІ Нарис

— Наш музей називають золотою коморою республіки. Ви побачите унікальну колекцію коштовностей, створених стародавніми митцями. Але не всі знають, що це неповторне зібрання ювелірних шедеврів звершило, як писала газета “Известия”, “золоту одіссею” в роки Великої Вітчизняної війни…

Такі слова лунають інколи перед екскурсією в Музеї історичних коштовностей УРСР. А донедавна можна було зустріти в залах музею й невисокого сивого чоловіка, який в перші найважчі місяці Великої Вітчизняної врятував для народу неоціненні історичні реліквії.

За вікном сіяла в’їдлива осіння мжичка. Пожовкле листя, що всипало бруківку, намокло й шамотіло під ногами. Приземкуватий чоловік з потертою текою, міцно затиснутою під пахвою, ступав сторожко, обережно, щоб не впасти.

Обіпершись ліктями на підвіконня, Бондар дивився крізь заплакану від дощу шибку вслід чоловікові. І секунди ті видавалися Бондареві неймовірно довгими, наче розтяглися на години. Щойно цей молодик, недбало вмостившись у старому, пошарпаному кріслі, чвиркав через губу байдужі слова. У Бондаря боляче стискалося серце, хотілося на повен голос крикнути: “Як ви смієте?!” Але стримався, не крикнув, а лиш втупився в письмовий стіл. Тепер розумів: таки добре вчинив, що не погарячкував, зопалу від образи й безвиході не нарубав дров.

А втім, чому той прискіпливий і педантичний ревізор з Наркомату фінансів повинен вірити Бондарю: справді ж не вистачає тридцяти грамів золота. Куди воно могло зникнути? Згідно з документами має бути стільки — і ні на крихту менше!

Іван Васильович затарабанив пальцями по столу. Що ж, доведеться мати справу із слідчими органами.

Він вийшов з-за столу, що осиротіло стояв посеред кімнати, повільно закрокував від вікна до дверей. І вкотре вже за останні місяці подумки повернувся до тих незабутніх, гарячих, червневих днів 1941-го…

Спекота стояла нестерпна, навіть у затінку не було порятунку: лоб зросило потом, сорочка прилипла до спини. Єдиний сховок — у тіні, під дахом. Та хто тепер сидить удома, в квартирі, склавши руки. Ніколи ніжитись: війна… Люди поспішають, лаштуються хто куди: чоловіки до військкоматів, жінки й діти поспіхом виїжджають з Києва.

Усі ці дні, що з 22 червня закрутилися в круговерті війни, Бондар завчасно добирався до музею і гарячково впрягався в роботу. Поспішав, бо розумів: війна. А треба встигнути так багато! Вже й так половина працівників музею одягла військову форму: одні, мобілізовані, пішли в діючу армію, інші записалися в робітничі батальйони народного ополчення.

Тим, хто одягнув військову форму, легше: вони знають, що на них чекає. А от що робити йому, музейному працівникові?! Усі дні Бондаря мучила думка: як бути з експонатами, німими свідками історії народу? Ворог уперто рветься до Києва, і їх треба рятувати. Відтоді як Бондар, розбуджений в передранковій імлі тривожним гулом літаків і бомбовими вибухами, збагнув, що почалася війна, в його серці поселилася тривога за майбутнє музею. Протягом десятків років до Києво-Печерського музейного містечка звозилися унікальні експонати, нетлінні шедеври стародавнього ремесла та мистецтва. Тепер їх треба вберегти від фашистів.

Дивна річ, ще місяць тому по дорозі на роботу він мріяв, щоб хоч зранку попрацювати якусь годину-другу, побути на самоті. Але мрія лишалася недосяжною, і Бондар лиш розпачливо розводив руками: нічого не вдієш. Справді, двері кабінету не зачинялися — до директора заходили, втискувалися, вривалися. Хто по що — по пораду, допомогу, підтримку. То було раніше. Які ж усі ті клопоти далекі й примарні…

Останніми днями його запевняли, що Червона Армія от-от зламає хребта Гітлеру та його ордам, що не варто впадати у відчай, що… І так хотілося вірити, але на денці душі бринів сумнів: такі настрої зараз недоречні, а може, й шкідливі. Могутній і смертельно небезпечний чорний смерч сунув із заходу. Так швидко фашистів не здолати. Йде війна не на життя, а на смерть.

Іван Васильович ще вчора телефонував до республіканського управління музеями і просив поради й допомоги: час подумати про те, коли і як згортати експозиції історичного музею. Що не кажи, а ворог уже біля Києва…

Як і раніш, йому відповідали непевно, із незрозумілими натяками, від чого на душі ставало ще неспокійніше. На прощання сказали: мовляв, питання треба вивчити, узгодити, і порекомендували зв’язатися




загрузка...