«У Сліпого Пілота» [Шарль Аннберг] (doc) читать постранично

Шарль і Наталі АННБЕРГ

“У СЛІПОГО ПІЛОТА”

Слідство про міжрасові галактичні зв’язки.
Документ складено на підставі показань свідків

Крамничка була з низькою стелею й темна, якраз зручна для того, хто вже не розрізняв ні дня ні ночі. Тут стояв дух воску й ладану, екзотичного дерева й засушених у затінку рож. Містилася вона в підвалі одного з найстаріших будинків старого радіоактивного кварталу; кілька східців униз вели до ґратки з венеріанського сандалового дерева. Конус марсіанського кристала освітлював вивіску з написом: “У сліпого пілота”.
Чоловік, який цього ранку спустився туди в супроводі робота-носія зі скринькою в руках, був старий блукач, уже напівбожевільний, як це завжди трапляється з тими, хто довго спостерігав неозброєним оком за палахкотінням світил. Він повернувся з Асцелії, а може, і з сузір’я Південного Хреста; обличчя його було воскове, змарніле від довгого перебування в кабіні, захищеній від ультрафіолетового випромінювання, і в чорних джунглях планет. Скринька була вирізьблена із серцевини дерева, твердого, як бронза, подекуди пористого. Коли прибулець звелів поставити її на землю, видно стало, як її стінки ледь-ледь вібрують, ніби там борсалася впіймана величезна бджола.
- Ось, - промовив він, плеснувши рукою по віку, - я не продав би цього й за мільярд кредиток, але я мушу, поки не отримав премії, вибратися зі скрути. Мені сказали, що ти чесний ягуд. Я залишаю це тобі в заставу, а через шість днів прийду і заберу. То скільки даси мені?
У глибині крамнички ще досить молодий чоловік звів голову. Він сидів у старовинному кріслі, оббитому парчею з розводами, і нагадував якогось вишуканою вершника Веласкеса-сталева рука і явне пишання своєю вродою. Але верхня частіша обличчя ховалася під чорною пов’язкою.
- Я не ягуд, - сухо відказав він, - я не беру в заставу живих звірів.
- Сліпий! Ви сліпий! - пробурмотів приблудець.
- Ви ж бачили мою вивіску.
- Нещасливий випадок?
- На траверсі сузір’я Плеяд.
- Даруй, брате! - сказав гість. Та все ж поцікавився: - А звідки ти взяв, що тут звір?
- Нехай я сліпий, але не глухий. Кришталевий дзвін пройшов по кімнаті і раптово стих.
Мандрівець витер рясні краплі поту на лобі.
- Брате, - сказав він, - це не зовсім тварина. Я зберігаю її тут і не продам за все золото світу. Але, якщо не роздобуду сьогодні ввечері грошей, мені світить буцегарня. Зрозуміло? Більше ніяких польотів у космос, більше ніяких знахідок, більше нічого. Я на мілині.
- Розумію, - відповів уже лагідніший голос. - Скільки?
Приблудець мало не похлинувся:
- Я справді одержу?
- Нічого, нічого за ніщо я не даю, я ж уже казав: твій цвіркун у скриньці мене не цікавить. Але я можу тобі позичити 5000 кредиток, і ні одної більше, - в обмін на бортові документи. А через шість днів, коли прийдеш забирати, ти додаси до цієї суми ще 500. Отак.
- Ти гірший за ягуда!
- Ні. Я сліпий. - Він додав шорстко: - Своїм нещастям я завдячую дурневі, який не забезпечив ракеті надійності. Не люблю дурнів.
- У такому разі, - мовив мандрівник, тупцяючи на місці, - як ти можеш перевірити правдивість моїх документів?
- А я тут із братом. Джекі, де ти?
З темного кутка озвався скрипучий смішок. Між кусником місячної лави у формі органної руки (не інакше, метеорит) і темним земним полотном із зображенням закривавленого мученика з’явився на маленькому візочку каліка. Безногий, з ручками-куксами, він пересувався за допомогою гачків. Дванадцятилітній задерикуватий підстарок.
- Радіоактивність, - коротко сказав сліпець. - Але навчився обходитися протезами. Джекі, поглянь, папери справні?
- Так, Норте. Ганчірка і та виглядає чистішою.
- Це тільки підтверджує, що ними довго користувалися. Дай-но йому 5000 кредиток.
Сліпець натиснув на кнопку. Стелаж не стелаж, а швидше підіймальник відкрився. Вгорі виднілася щільно втулена маленька клітка, в ній, прикуцьнувши, сиділа навпочіпки химерна Форамена - найлютіша бестія, наполовину кішка, наполовину гарпія. Мандрівник так і сахнувся назад. Каліка підкотив до скриньки, схопив пачку кредиток і дмухнув просто в писок чудовиську, від чого воно ніжно замуркотіло.
- Як бачите, гроші у нас під пильною охороною, - озвався Норт.
- А можна, - благально спитав мандрівник, - я лишу у вас свою скриньку?

* * *

Так його скринька і зосталася. Підіймальником каліка помістив її в маленьку квартирку - обидва брати жили аж на піддашші будинку. Як запевнив гість, його “звір - не зовсім тварина” перебував у сплячці і їжі не потребував. Пористе дерево пропускало достатньо повітря. От тільки скриньку слід було тримати в темному місці: “Воно живе на великій глибині і не терпить денного світла”.
Будинок був справді дуже старий, з масою ліфтів і ігідіймальників. Опромінені й інваліди останньої війни, люди невибагливі, добре тут освоїлися. Норт затяг скриньку в броньовану камеру поряд із майстернею. Того вечора в кінотеатрі без меблів давали стереоскопічний старий фільм про завоювання Плеяд, і Джекі висловив .намір його