Поетика [Арістотель] (doc) читать постранично

АРІСТОТЕЛЬ
Поетика
I
Предметом нашої розмови буде поезія та її види, зна­чення кожного з них і те, як треба опрацьовувати фабулу, якщо хочемо, щоби поетичний твір був художній; далі роз­глянемо питання, зі скількох і яких частин він складається, а також усе інше, що стосується нашої теми. Отже, почне­мо, звичайно, з найістотнішого.
Епос, трагедія, а далі комедія, дифірамбічна поезія1, більша частина флейтової і кіфаричної музики — усе це вза­галі наслідувальні мистецькі форми. Відрізняються вони од­на від одної трьома моментами — різними зображальними засобами, різними предметами та способом зображування.
Подібно до того, як деякі митці відтворюють шляхом наслідування численні предмети — одні кольорами й фор­мами, інші — голосом, завдяки майстерності або вправі, так само й у всіх названих видах поетичної творчості від­творення відбувається за допомогою ритму, слова й мело­дії, причому користуватися цими засобами можна всіма зразу або кожним зокрема.
Мелодією і ритмом користується флейтова та кіфарична музика, а також інші види музики такого самого значення, наприклад гра на сопілці. За допомогою ритму, без мелодії, здійснюється наслідування в танці, тому що танцюристи своїми ритмічними рухами відтворюють характери, почут­тя, дію.
Мистецтво, яке користується лише словом — прозою або віршем, — уживаючи у вірші різні комбінації розміру або тільки один його вид, ще й досі не знайшло одностай­ного визначення2.
Адже не маємо загальноприйнятої назви для мімів Соф-рона і Ксенарха3, ні для сократівських діалогів4, ні для тво­рів, написаних ямбічним триметром5, елегійним дистихом6 та іншими віршовими розмірами. Через те дехто, ототож­нюючи поетичну творчість із віршовою формою, одних письменників називає елегіками, інших епіками, беручи за критерій не спосіб відтворювання, а просто віршовий роз­мір. До поетів вони зараховують навіть тих, що віршем пи­шуть на медичні або природничі теми, тоді як у Гомера й Емпедокла7 немає нічого спільного, крім віршової форми. Але першого справедливо можна вважати поетом, а друго­го — швидше природознавцем, ніж поетом. На такій самій
основі доведеться назвати «поетом» кожного, хто писав би, застосовуючи всі можливі віршові розміри, як це робив Хремон8 у своєму епосі «Кентавр», що став сумішшю всіля­ких розмірів. Наведених тут прикладів досить.
Проте трапляються такі види поезії, у яких можна поба­чити всі названі засоби зображення, тобто ритм, мелодію і віршований розмір. До них належить дифірамбічна поезія і номи9, трагедія і комедія. Між ними є та відмінність, що в ди­фірамбі й номах поети користуються всіма засобами одно­часно, а в трагедії й комедії — окремими. Ось таку різницю я вбачаю між різними видами поезії щодо засобів зображення.
II
З уваги на те, що поети показують людей у дії, ці люди обов'язково повинні бути або добрі, або погані, бо поведін­ці людини завжди дають таку характеристику, зваживши, що люди різняться між собою чесністю або нечесністю. От­же, зрозуміло, доводиться зображати людей або кращими, або гіршими за нас, або такими, як ми. Так роблять живо­писці. Наприклад. Полігнот10 зображав людей кращими, Павсон" — гіршими, ніж вони насправді, а Діокісій12 пока­зував їх такими, якими вони є в дійсності. Зрозуміло, що кожна з наведених форм зображування матиме свої особ­ливості; вона настільки буде відрізнятися від інших форм, наскільки відтворюватиме інші предмети. Адже й у танці, грі на флейті чи на кіфарі можуть виникнути подібні від­мінності; те саме стосується і прози, і простої поезії. Так. Гомер показує людей кращих, Клеофонт13 — звичайних. а Гегемон із Фасоса14, перший представник пародії, і Ніко-хар, автор «Деліади»15, — гірших, ніж вони є насправді. Те саме явище спостерігаємо й у дифірамбічній поезії та но­мах. Тут також можна зображати негідників, як це робить Аргант, або найкращих людей, як це робить Тімофей і Фі-локсен у «Кіклопах»1л. У цьому саме й полягає різниця між трагедією і комедією: у комедії намагаються показати лю­дей гіршими, а у трагедії — кращими від сучасників.
Ill
Третя різниця між видами поезії полягає у способі зображення якогось предмета. Адже можна за допомогою тих самих засобів відтворювати ті самі предмети, або
розповідаючи за манерою Гомера вустами іншої особи, або від себе самого, не замінюючи себе іншим, або показуючи зображених осіб у дії.
Отже, як ми вже сказали на початку, різниця в зображу­ванні полягає в трьох моментах: у засобах, у предметі й у способі художнього зображення. Згідно з цим Софокла17 можна б порівняти, з одного боку, із Гомером, оскільки во­ни обидва зображають благородних людей, а з іншого — із Арістофаном18, оскільки один і другий показують людей у дії, причому в драматичній дії. Через те їхні твори, на дум­ку декого, називаються «драмами» (тобто «діями»), бо вони відображають людей у дії.
На цій підставі дорійці19 претендують на винахід траге­дії й комедії. Комедію створили вперше мегарійці20 в Елла­ді, коли в них