Свирский Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
СВІРСЬКИЙ Олексій Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, поет, драматург. Справжнє прізвище – Вігдорович Шимон. Псевдонім – А. Ростовський.
З міщанської родини. Батько, Вігдорос А., – робітник.
Народився 26 вересня (8 жовтня) 1865 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії
(нині – адміністративний центр однойменної області України).
Помер 6 грудня 1942 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).
Був безпритульним, поденником, працював у низці культурно-освітніх організацій.
Друкувався в газетах «Петербурзький аркуш», «Приазовський край», «Донська бджола»,
«Ростовські-на-Дону Вісті», «Русь», «Новини», «Біржова газета», журналах «Батьківщина»,
«Рунь».
Як літератор дебютував в газетах «Донська бджола» і «Ростовські-на-Дону Вісті» віршами
«Ростовським поетам» і «Пам’яті О. В. Кольцова» (1892).
Потім настала черга книг «Ростовські нетрі» (1893), «В стінах в’язниці» (1894), «В’язницями і
вертепами» (1895), «Загиблі люди», «Нещасні діти» (обидві – 1898), «Смертна кара» (1899),
«Злочинець» (1900), «Рижок. Пригоди маленького волоцюги» (1901), «На батьківщині» (1902),
«Вічні мандрівники» (1905), «Записки робітника» (1906), «Чорні люди» (1908), «Єврейські
оповідання», «Діти вулиці» (обидві – 1909),
С. – автор п’єс «В’язниця» (1901), «Білий ангел», «На спочинку» (обидві – 1908), «Заратустра села
Будникова».
Перу нашого земляка належить автобіографічна книга «Історія мого життя» (1929-1934).
За життя С. мав 10-томне зібрання творів (1928-1930).
Повість «Рижок. Пригоди маленького волоцюги» екранізована (1960).
У м. Ростові-на-Дону (РФ) іменем нашого земляка названо провулок, а на один з будинків
прикрашає меморіальна дошка «Тут в редакції газети «Приазовський край» в 1893-1895 рр.
працював письменник Свірський Олексій Іванович (1865-1942)».
Що стосується особистого життя, то С. дуже рано втратив батьків (1873).
Серед друзів та близьких знайомих С. – О. Купрін, М. Булгаков, О. Горький, К. Чуковський, М.
Кольцов, Я. Волинський, А. Соболь, С. Максимов та ін.
***
Я НАДИХАВСЯ
, з життєвого кредо О. Свірського
Я ніколи не забуду і нікому не віддам того, що на все життя надихався свіжим повітрям.
ЩАСТЯ, з творчого кредо О. Свірського
Працюй... Будь корисний іншим... Ось щастя...
БЕЗОДНЯ ПРИНИЗЛИВИХ ОБРАЗ, зі спогадів О. Свірського
Скільки разів, схиливши сиве чоло над папером, я плакав сльозами безпритульної дитини! Скільки
разів безжальна пам’ять змушувала мене повторно переживати жахи минулого! Скільки разів
падав я в темні безодні принизливих образ!
СТРАХІТЛИВА ПРИМАРА МИНУЛОГО, з «Історії мого життя» О. Свірського
Зараз, коли пам’ять водить мене давно пройденими шляхами, я бачу себе маленьким бездомним
хлопчаком, позбавленим ніжності і зустрічних посмішок. Загублений і невидимий в безбережному
житті, я дитячими силоньками б’юся за право існувати і, подібно до трави в тріщинах скель,
тягнуся догори.
Я розповім про цю боротьбу, розповім, як грубими стусанами мене зіштовхували з кожної
сходинки, завойованої терпінням, завзятістю і сльозами нікому не потрібної дитини. Не моя
провина, якщо не знайдуть в моїй розповіді веселих сторінок, як не моя провина і в тому, що і на
схилі днів моє серце все ще кипить ненавистю до минулого, котре страхітливою примарою постає
перед моєю розкритою пам’яттю.
НЕХАЙ, з повісті О. Свірського «Рижок»
– Це хлопчик небіжчиці? – запитав пристав у Аксенії.
– Він самий.
– Гм... Як же тепер бути з ним? Його потрібно буде до поліції. А скажи, – підвищив тон пристав, звертаючись до Аксенії, – він грудний?
– Грудний.
– Гм... ось біда! Куди ми його подінемо?
– Я хотіла його до нас в будинок, – раптом боязко промовила Аксенія. – Хотіла, отже, щоб він
завжди у нас жив.
– Ну й чудово! – зрадів пристав. – Візьміть його. І вам і нам приємно буде.
– Ах, – осмілівши, перебила його Аксенія, – знаю, що приємно буде, та ось чоловік у мене...
– А що чоловік... не хоче?. У вас діти є?
– І запаху дитячого немає.
– От як! А де чоловік? Ось цей здоровило?
Тарас зробив крок уперед і зупинився, збентежений.
– Чому ти не хочеш прихистити сироту? – запитав його пристав.
Тарас мовчав.
– Адже він тебе не об’їсть, а нас клопоту позбавиш. Візьми, га?
Тарас енергійно почухав потилицю,
Последние комментарии
1 день 8 часов назад
1 день 17 часов назад
1 день 22 часов назад
2 дней 50 минут назад
2 дней 5 часов назад
2 дней 6 часов назад