Енциклопедія російської душі [Віктор Єрофеєв] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (61) »
Віктор Єрофеєв Енциклопедія російської душі
Я ТОБІ КОХАЮ
БЛЯХА
Охоронці скоса дивилися телевізор. Я пиячив у компанії людей, які добре знають кримінальну ситуацію в місті. Попри інтелігентну зовнішність, я готовий перепити найміцніших мужиків, і три-чотири пляшки горілки за вечір для мене дурниця, хіба що вранці трохи свербить шкіра на животі. Така особливість не раз виручала мене, але іноді призводила до непередбачуваних наслідків, що, власне, й сталося тієї ночі. Людина при владі сяє нетутешнім світлом. Її впливове лице охоплено відблисками затяжного екстазу. У залі різало очі від начальства. Перепите керівництво силових структур, віце-прем'єри, вожді й гонителі демократії, державники, головні недоумки, реваншисти та інші кремлівські красені гуділи на всю губу. — У мене бляха краща за твою! — чулися голоси. Кожен мріяв про бляху. — Твоя бляха — взагалі не бляха. — Я щомісяця одержував по чотири бляхи. — Коли це було! — А в мене платинова бляха, — сказав котрийсь із них. Усі замовкли. А я запитав: — Ви яку бляху маєте на увазі? Вони покотилися зо сміху. — У тебе що, взагалі нема бляхи? — Та немає в мене ніякої бляхи! — розізлився я. Під ранок їм усім захотілося разом полетіти в космос. «Летіть, голуб'ята», — подумки я помахав їм рукою. Вони мені також запропонували летіти в ролі їхнього літописця, а потім були й інші, не менш привабливі пропозиції. Скінчилося тим, що один із них — здається, найрозумніший (він трохи петрав навіть у літературі) — завів зі мною розмову про таємний бік нашого життя. — Я тебе читав, і ти мені не подобаєшся, — почав він з нормальною передранковою відвертістю, зі скособоченою краваткою на білій урядовій сорочці. — Але я тобі от що скажу: це зачарована країна. Я з розумінням гмукнув. — Бермудський трикутник її й нігтя не вартий. Тут крутіше. Жодні реформи у нас не пройдуть, — запевнив мене провідний реформатор. Я мовчки вірив йому на слово. — Був намір знайти об'єднавчу ідею. Знайшлися тільки такі, що роз’єднують. — Він роззирнувся по боках. — Старий заважає. — Знайдіть кращу, — сказав я. — Я не про те, — скривився реформатор і, нічого не пояснивши, зібрався був піти, але раптом вигукнув: — Павле Павловичу! Підійшов якийсь п’яний Павло Павлович. Зодягнутий у цивільне, проте на вигляд — силовик. Із розхитаною від гірких роздумів щелепою. — Скажи йому про старого. Він не вірить. Силовик злякано подивився на начальство. — Ну, кажи, якщо вже почав, — твердо сказав реформатор. — Ми називаємо це пересувною чорною дірою, — пересмикнув плечима силовик. — Або лійкою. Словом, хрінотінь. — Закон зникнення енергії, — пояснив реформатор. Я завжди тільки вітаю розмови про всіляку нечисть, але не від п’яної влади. — Метафори, — підказав я. — Зустрінься з ним, — запропонував реформатор. — З ким? — Зі старим. Павло Павлович організує. — Засмоктує, — ошкірився Павло Павлович, показуючи погані зуби упереміж із золотими. — Гірше за тарілку. — Я не працюю на уряд, — примирливо попередив я. — Особисте прохання, — наголосив реформатор.ПРИВИД РОСІЙСЬКОЇ СВИНІ
Буває, сидиш на балконі, п’єш чай, гомониш із друзями, на душі спокійно і весело, ніщо не віщує лиха, аж раптом потемніє в очах, почорніє в природі, здіймуться ворожі вихори, почується тупіт — і все миттєво зметено, все закривавилось. Немає більше тобі ні чаю, ні мрій, ні друзів. За чаєм шикуються кілометрові черги, балкон обвалився, друзі повсиралися від жаху життя. І думаєш серед усієї цієї пишноти: — Спасибі, Боже, за науку, спасибі за випробування.ВОРОГ НАРОДУ
Вранці прокинувся як від поштовху, з виразним почуттям: я — ворог народу. Лампа підозріло гойдалася під стелею. Я подумав: усе-таки перепив. Через хвилювання від зустрічі із владою. Ми всі тільки вдаємо, що влада нас не хвилює. Занепокоєний, зіскочив з ліжка до дзеркальної шафи, ляснув заспане обличчя по щоках. Із дзеркала на мене похмуро глянула невмита пика ворога народу. «Ну, все! — вирішив я. — Це повний гаплик або повний уперед!» Якщо чесно, то я й раніше не був народним братом-сватом, не ридав од усвідомлення такої приналежності. Мені знайомі хвилини недовірливого принюхування до народу, навіть напади нудоти. Але я із цим справлявся і жив собі далі, як усі, з тупою надією на щось. Тепер усе складалося інакше. Я знову ліг, заснув зажурений, спав довго, без сновидінь, прокинувся опівдні: знову — ворог народу. Але не в тому дідівському розумінні, начебто я — контра. Або: на мене звели наклеп. Я ніколи не вірив у безвинність жертв: людина вічно чим-небудь незадоволена, і це вилазить, як шило з мішка. Але я відчув усім своїм єством, що я не оголошений ворог народу, а сам себе визнав ним. Таке- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (61) »
Последние комментарии
4 часов 42 минут назад
4 часов 43 минут назад
4 часов 51 минут назад
4 часов 59 минут назад
5 часов 58 минут назад
6 часов 16 минут назад