Тайна вечеря [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично, страница - 3

перед моїми очима, а я ж хочу вловити та й собі сюди-туди рукою

воджу. Насилу впіймав! Випив. А вона, як полум’ я,—так у скронях і

загуло. Якби ж я хоч наїдений —а то натщесерце..,

—Пий ще! —наврипилися дід.—Пий та звиняй, що до столу не

саджаємо, позаяк у нас сьогодні з Христею —тайна вечеря! Чув, що

це таке? Тайна вечеря! Адже ж так я кажу, Христино? Чи чого ти

щулися —ге? Чого привнила —ге?

Ай, чогось милка приунила-а-а,

Не сли-хать єя ре-че-ей...

— Так я співаю, отр-роче? Ану ж підсоби дідові!

73

«А чом би й не помогти,—кажу собі. Дід —хороші, горілка —

добряча... Бички стоять... Трудодень заробив, вечеря оно, як на

весіллі... Чом не посидіти в компанії та не потюгукати?..»

— Стійте, діду! —кричу.—Ви не так. От як треба.—

Та як почну високо-превисоко:

Ой ти, пта-шка, коно-ре-гейка-а-а,

Не літай ти г-висо-ко-о-о,

Бо са-г-ма ж я добре зна-га-ю-у,

Що г-мій милий даліко-о-о...

— Хет, анхтемський! —підскочили дід.—Оце так зачепив!

Та й собі:

Бо са-г-ма ж ядобре зна-га-ю-у-у...

—Чуєш, Христе,—«знаю»!! Ото — внімай! Зри! І да воздасця тобі

сторицею... Ану, брат, налий нам що по чарці... І собі —налий!

—Ви б краще оно хлопця посадили, бо його вже розхитує,—тихо

озвалася молодиця.

—Нічого, кажу, —я й постою, я ще в ріст іду, то не з-зава-дить...

Давайте краще по чарці, бо я ж соломки вам не сяк-так накидав, а з

натоптом! Ану, ке-лиш, розкошелюйтесь!

—О, чула? —варнякають дід.—Наливай!

—Так за те, що з натоптом,—гукаю.

—Ні! Стій! —перебивають дід.—Христе, давай вип’ємо вдвох, щоб

ізьмєни не було! Щоб ти мені —й-як по струні, ходила! Пойняла?

А я й собі:

— Жона —да убоїться мужа!

Хотів ще й рукою махнути, і махнув би був, так упав...

...Прокинувся аж біля села. Сніг під полозками рипить, витьохкує.

Дроти гудуть, місяць прямо в очі мені світить. І бички біжать

підтюпцем, парою хекають. Видно, холодно їм. А мені —байдуже.

Лежу, як у колисці. В головах —місяць, а біля ніг — мати... Плачуть...

Чого це вони? Де вони взялися? Труть мені ноги, а я й не чую!

Затерпли, чи що?..

— Мамо!

О, щезли! І місяць зайшов... Чи то пак я заплющився? О, знову є

місяць... І знову зайшов...

Отак на бічку я й лежатиму аж до дому. Укриюся бичачою парою

—та й лежатиму... Додомцю ньо-ньо!

Це ж село? Ні, то —скирти. А де ж село?

Ну, годі. Треба спати...