Ферма «Рай для тварин» [Джордж Орвелл] (fb2) читать постранично, страница - 2

земля спроможна прогодувати значно більше тварин, ніж є зараз. Лише наша ферма прогодувала б десяток коней, двадцять корів, сотні овець, і то так, що всі жили б у такому достатку і з такою гідністю, які годі навіть уявити. Чому ж тоді ми й досі отак гибіємо? Бо майже всю нашу працю крадуть собі людські створіння. Осьде, товариші, відповідь на всі наші злигодні. Вона в одному-єдиному слові — Людина. Людина — ось наш справжній ворог. Усуньте Людину, і першопричина голоду та виснажливої праці зникне назавжди.

Людина — єдина істота, що не виробляє, а споживає. Вона не доїться, не несеться, вона заслабка тягнути плуга, надто повільна, щоб ловити зайців. Проте вона — господар над тваринами. Вона змушує їх тяжко гарувати, віддаючи мізерну дещицю, аби ми не померли з голоду; решту ж забирає собі. Нашою працею ореться земля, нашим гноєм удобрюється, а ми тільки й маємо що власну шкуру. Ось ви, корови, переді мною: скільки молока надоїли з вас цього року? А що сталося з тим молоком, яким би вам напувати своїх теляток? Усе до краплі пішло в горлянки наших ворогів. А ви, кури, скільки яєць знесли цього року? Скільки з тих яєць вивелося курчат? Обмаль. Все пішло на продаж, збагатити Джонса та його людей. А де твої, Конюшинко, четверо лошат, що ти привела? Вони ж мали підтримати й тішити тебе на старість! Кожне продали, коли їм не сповнилося й року. І жодного ти вже ніколи не побачиш. Що ти знала окрім голодної пайки й стійла за всі свої муки і всю свою працю в полі?

При всій жалюгідності нашого існування нам не дають навіть померти своєю смертю. Я не нарікаю на свою долю, ні, бо мені ще пощастило. Мені дванадцять років, я — батько понад чотирьох сотень діток. І це природне життя свині. Але нікому врешті-решт не уникнути безжального рожна. Ви ось молоді підсвинки переді мною, через рік будете верещати в смертельному жахові на бойні. Через це жахіття ми всі повинні пройти: корови, свині, кури, вівці — всі. Навіть у коней та псів не краща доля. Як тільки в тебе, Боксере, знесиляться твої м'язи, як того ж дня Джонс продасть тебе живолупу, а той переріже тобі горло й твоє м'ясо згодує хортам. А псам, коли ті старіють і втрачають зуби, Джонс прив'язує на шиї цеглину й топить у найближчому ставку.

То хіба не ясніше ясного вам, товариші, що всі напасті наші через людську тиранію? Позбудьмося Людини, і плоди нашої праці належатимуть нам самим. І вже чи не наступного світанку ми стали б багатими і вільними. То що ж нам діяти?! А трудитися денно і нощно, душею і тілом, аби здолати людське поріддя! Тож мій заклик до вас, товариші,— Повстання! Не знаю, коли воно станеться, через тиждень чи через століття, але так само впевнено, як бачу цю билинку перед собою, бачу й те, що рано чи пізно справедливість восторжествує. Зверніть свої погляди до того дня, товариші, на той короткий залишок вашого життя. А найперше передайте мій заклик своїм нащадкам, щоб майбутні покоління боролися до остаточної перемоги.

І пам'ятайте, товариші, нехай ваша рішучість буде несхитною. Щоб ніяка чвара не збила вас на манівці. Не слухайте, коли вам казатимуть, нібито в людини й тварини спільні інтереси, що процвітання Людини — і ваше процвітання. То все — бридня! Людина знає свою і тільки свою користь. А серед нас, тварин, нехай запанує цілковита єдність, справжнє братерство у борні. Всі тварини — друзі!

Зчинився страшенний гармидер. Поки Майор промовляв, з нір вилізли чотири пацюки і стали слухати його, звівшись на задні лапки. Пси раптом помітили їх, і лише блискавична втеча до своїх нір врятувала пацюкам життя. Майор підніс ратицю, закликаючи до тиші.

— Товариші,— знову заговорив він,— нам треба дещо з'ясувати. Дикі

створіння, як ото щурі або зайці, вони нам друзі чи вороги? Давайте визначимось голосуванням. Тож я запитую у зборів: щурі нам — друзі чи ні?

Проголосували і переважною більшістю визнали, що щурі — друзі. Лише четверо були проти: троє псів і кіт, що, як згодом з'ясувалося, голосував і «за», і «проти».

— Хочу іще одне сказати,— продовжив Майор.— Я лише нагадую, що ваш священний обов'язок — ненавидіти Людину й усе, що з нею пов'язане. Усе, що на двох ногах — ваш ворог. Усе, що на чотирьох ногах і з крильми — ваш друг. І затямте собі: в боротьбі з Людиною не уподібнюйтесь їй. Навіть коли здолаєте її, не перебирайте її вад. Тварина не повинна мешкати в будинку й спати в ліжку, носити одяг і пити спиртне, палити тютюн і мати гроші, торгувати... Звичаї Людини лихі. І понад усе — ніколи не тираньте собі подібних. Слабкі чи сильні, розумні чи простакуваті — усі ми брати. Тварина ніколи не повинна вбивати іншу тварину. Всі тварини рівні.

А зараз, товариші, я оповім вам сон, що приснився минулої ночі. Мені годі достоту описати його. Мені снилася земля, але така, якою вона стане, коли щезне Людина. Та сон пробудив у мені забуте. Давно колись, як я ще був малим поросям, моя мама та інші свині співали іноді старої пісні, в якій знали лише мелодію і три перші слова. Малим я знав ту мелодію, але з часом вона забулася. Проте цієї ночі уві сні вона