Ферма «Рай для тварин» [Джордж Орвелл] (fb2) читать постранично

Джордж Орвелл
Ферма «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»

НЕБИЛИЦЯ

З англійської переклав Юрій ШЕВЧУК

Розділ І

Містер Джонс із ферми «Садиба» позачиняв на ніч курятники, але з перепою зовсім забув про кормушки. З ліхтарем у руці, що метлявся й кидав на землю стриботливу пляму світла, він, заточуючись, перетнув подвір'я, роззувся біля надвірних дверей, тоді зачерпнув останній сьогодні кухоль пива з барила в коморі й поволікся до ліжка, де вже хропла місіс Джонс.

Щойно в хазяйській спальні погасло світло, як по будівлях все заворушилося й зашамотіло. Ще завидна прокотилася новина, що минулої ночі старому Майору — білому породистому кнурові, привидівся чудернацький сон, і його він волів чимшвидше повідати мешканцям ферми. Вирішили зібратися у великому хліві, як тільки містер Джонс вгомониться на ніч. Старий Майор (так його зазвичай називали, хоч на всіляких виставках він проходив як Уїллінгдонський Красень) зажив на фермі такої шани, що кожен ладен був не пошкодувати й години сну, аби тільки почути про його незвичайний сон.

У кутку хліва, де було невеличке підвищення, на свіжій солом'яній підстилці вже лежав Майор і дожидався, поки всі зберуться; над ним із бантини звисав ліхтар. Майорові було дванадцять років, останнім часом він помітно погладшав, проте ще не зовсім утратив свою свинячу велич, мудру й зичливу водночас, хоч йому так і не видалили ікол.

Тим часом мешканці ферми помалу сходилися і вмощувалися кому де зручніше. Першими прибігли троє псів — Квітка, Джессі та Пінчер, а за ними й свині; ті повкладалися на солому перед самим підвищенням. Кури злітали на підвіконня, голуби вмощувалися на балках, вівці й корови лягали за свиньми й відразу починали ремиґати. Двоє ломовиків, Боксер та Конюшинка, прийшли разом; вони вкрай повільно і обережно переставляли величезні копита з навислою над ними кошлатою шерстю, аби часом не наступити на непомітну в соломі дрібну тварину. Конюшинка, середнього віку, по-материнському лагідна кобила, так і не повернула колишньої стрункості після четвертого лошати. Боксер, величезний конячина, під два метри заввишки, мав силу чи не двох звичайних коней. Біла смуга на морді надавала йому трохи дурнуватого вигляду. Він і справді не відзначався розумом, але всі шанували його за врівноважену вдачу і нечувану працездатність. За кіньми прийшли біла коза Мюріел та осел Бенджамін, найстаріший на фермі і кепського норову. Коли він і промовляв слова, то тільки аби докинути щось ущипливе; наприклад, він казав, що Бог наділив його хвостом, аби відганяти мух, але куди краще було б і без хвоста, і без мух. Він єдиний з усіх мешканців ніколи не сміявся. А коли питали чому, то казав, що не бачить причини. Він обожнював Боксера, хоч відверто цього й не виказував; недільні дні вони проводили в невеликому загоні за садком, де мовчки паслися поруч.

Коні вляглися, а до хліва втягнувся, неголосно ґелґочучи, виводок каченят без качки, яку втратили; каченята шукали місця, де б на них ніхто не наступив. Конюшинка зігнула величезну передню ногу, утворивши своєрідну загорожу; каченята вмостилися в ній і невдовзі задрімали. Потім нагодилася Моллі, гарненька й дурненька з вигляду біла кобилка, що її запрягали в двоколку містера Джонса. Вона трималася з показною вишуканістю, хрумаючи грудочку цукру. Вмостилася попереду, не перестаючи стріпувати білою гривою, щоб усі побачили вплетені в неї червоні стрічки. Останнім прийшов кіт, роззирнувся довкола, шукаючи затишного куточка. Потім втиснувся між Боксером та Конюшинкою. Він вдоволено муркотів, поки Майор виголошував промову, не почувши, проте, жодного його слова.

Зібралися майже всі, окрім прирученого ворона Мойсея, що дрімав на тичці за надвірними дверима. Перечекавши, поки гамір вляжеться, Майор прокашлявся і почав:

— Товариші, ви вже чули, що цієї ночі мені приснився химерний сон. До нього я ще повернуся, але спершу скажу ось що. Не певен, що тепер мені пощастить довго пробути з вами, товариші. Але перш ніж відійти, вважаю своїм обов'язком поділитися з вами мудрістю, яку надбав. Я прожив довге життя, тож мав досить часу для роздумів, лежачи самотою в хлівці. Смію гадати, що сенс життя на цій землі я розумію незгірше від будь-кого з вас. От про це я і хочу поговорити з вами.

У чому, власне, сенс нашого життя, товариші? Гляньмо правді в вічі: наше життя жалюгідне, виснажливе й недовге. Ми з'явилися на світ, а годують нас як? Аби лише життя жевріло. А ті, хто вдатніший, мусять працювати до цілковитого виснаження; щойно ж стаємо непридатними до роботи, нас ріжуть брутально і жорстоко. Жодна тварина в Англії, старша року, не відає, що таке щастя і дозвілля. Жодна тварина в Англії не є вільною. Життя тварини — це злидні й рабство; отака вона, очевидна правда.

Але, може, це просто такий природний стан речей? Чи, може, наша земля настільки убога, що не здатна прогодувати тих, хто живе на ній? Ні, товариші! Тисячократ ні! Англійська земля родюча і клімат сприятливий;