Воронцов-Вельяминов Борис [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВОРОНЦОВ-ВЕЛЬЯМІНОВ Борис Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Астроном. Автор першого в світі каталогу планетарних туманностей (1934). В астрономії існує

науковий термін «метод Воронцова-Вельямінова».

З дворянської родини. Батько, Воронцов-Вельямінов О., – інженер-залізничник.

Народився 1 (14) лютого 1904 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ,

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 27 січня 1994 р. в м. Москві РФ. Похований на Ваганьківському цвинтарі.

Закінчив Московський університет (1925).

Був співробітником Державного астрономічного інституту ім. П. К. Штернберга (1924-1931),

державного астрономічного інституту ім. П. К. Штернберга (1931-1941; 1950-1979), завідуючим

відділом Інституту фізики і астрономії (1941-1943).

Заслужений діяч науки РРФСР.

Член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1947).

Лауреат премії ім. Ф. О. Бредихіна АН СРСР (1962).

Нагороджений медаллю «За відкриття нових астрономічних об’єктів» Астрономічної ради АН

СРСР.

Спеціалізувався на нестаціонарних зірках, туманностях, галактиках, кометах.

Вперше вивчив розподіл газів в голові комети, довів наявність обертання кометного ядра (1930).

Запропонував метод визначення відстаней до планетарних туманностей (1933).

Визначив метод визначення температур їх ядер, розробив класифікацію видимих форм

планетарних туманностей, склав декілька каталогів цих туманностей.

Підтвердив існування поглинання в міжзоряному середовищі.

Відкрив 1200 систем «взаємодіючих» галактик.

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Галактичні туманності» (1935), «П. С. Лаплас»

(1937),

«Фундаментальний курс практичної астрофізики для університетів» (1940), «Нариси про Всесвіт»

(1947), «Нові зірки і газові туманності» (1948), «Позагалактична астрономія» (1972), «Нариси

історії астрономії в Росії» (1956), «Нариси історії астрономії в СРСР» (1960), «Позагалактична

астрономія» (1972).

Опублікував два атласи з фотографіями декількох сотень взаємодіючих галактик (1959; 1977).

Разом із співробітниками склав і опублікував детальний опис морфології 32000 галактик (1961-

1974.

В.-В. також – автор підручників, навчальних посібників, зокрема підручника для середньої школи

«Астрономія», який перевидавався 40 (!) разів.

Всього нашому землякові належить понад 600 наукових праць.

Залишив нащадкам В.-В. і свої щоденники «Через тернини до зірок».

Іменем вченого названо льодовик на Кавказі, а також малу планету №2916.

Серед друзів та близьких знайомих В.-В. – С. Всехсвятський, В. Амбарцумян, К. Фламмаріон, П.

Паренаго, Е. Мустель, В. Фесенков, В. Фединський та ін.


***

НЕ ЗРОЗУМІЛО,

з професійного кредо

Б. Воронцова-Вельямінова

Багато чого в розвитку світів нам не зрозуміло.

БЕЗМЕЖНИЙ, АЛЕ КІНЦЕВИЙ, з статті Б. Воронцова-Вельямінова «Чи є межа у світу і що за

нею?»

Нині, мабуть, мало хто з вчених допускає, що Всесвіт має межу – «стінку», в яку можна упертися.

Проте питання про те, чи вічний Всесвіт і які властивості простору, в якому ми живемо, можна

спробувати перевірити шляхом спостережень в Космосі.

У школі вивчають евклідовий простір, в якому дві прямі ніколи не перетинаються. Проте великий

математик Лобачевський показав, що може існувати і простір з іншими властивостями. Пізніше

Ейнштейн довів в своїй теорії відносності, що реальний фізичний, а не абстрактний простір,

заповнений матерією, може мати кривизну, обумовлену існуванням матерії. Вчений Фрідман, а за

ним інші математично розробили моделі всесвітів, що спираються на теорію відносності. Таких

моделей створено немало і більшість з них – це моделі безмежного, але кінцевого Всесвіту.

Поєднання безмежності і у той же час кінцевості пояснюють зазвичай на грубому прикладі кулі. У

неї немає меж для двомірної істоти, яка може пересуватися лише поверхнею кулі. В той же час

розмір поверхні кулі кінцевий. Розміри кулі можуть збільшуватися, зменшуватися чи пульсувати,

залишаючись кінцевими.

Властивості кінцевого Всесвіту теоретично залежать від середньої щільності речовини в ній, від

однорідності цієї щільності від місця до місця. Звертаючись до спостережень, ми можемо вивчати

тільки частину Метагалактики, яку часто і необґрунтовано ототожнюють зі Всесвітом.

З КОСМІЧНОЇ ПОДОРОЖІ ДО НАС ПОВЕРНЕТЬСЯ ХІБА ЩО ХАН БАТИЙ, з нарису Б.

Воронцова-Вельямінова «Чи можливий зв’язок з цивілізаціями інших планет?»

У принципі відвідини Землі позаземними космонавтами можливі. Але те, що оголошується

слідами таких відвідин, схоже на анекдот. Так, наприклад, розповіддю про космонавтів називають

легенди про те вознесіння святих на небо. Нез’ясовна поки стародавня споруда якоїсь грубої і

великої кам’яної споруди також цього не доводить.

Як могли, наприклад, напівдикі люди на острові Паски встановити гігантські кам’яні ідоли, довго

було повною загадкою. Проте нащадки цих людей показали Туру Хеєрдалу, як це робилося без

всякої техніки, а не тільки без втручання космонавтів. Ця вигадка, як і фантазія про те, що

Тунгуський метеорит був не метеоритом чи кометою, а атомним космічним кораблем з Венери або

з Марсу, лопається вже тому, що наука встановила неможливість і відсутність розвинених

цивілізацій на якій би то не було планеті Сонячної системи.

Така цивілізація, яка могла б послати до Сонячної системи міжзоряні кораблі, може існувати лише

на тих планетах, які обертаються навколо далеких зірок. Однак навіть найближча зірка

знаходиться від нас за чотири світлові роки, а, як ми побачимо далі, можна очікувати існування

найближчої до нас технічно розвиненої цивілізації на відстані лише в сотні світлових років. Про

політ до них на кораблях з сучасними, навіть атомними, видами палива не може бути й мови.

Мріють про так звані фотонні ракети, які літали б з швидкостями, близькими до швидкості світла.

Але й їм на подорож туди і назад знадобляться сотні років. Щоправда, за теорією відносності

Ейнштейна час (у розумінні механіки!) може текти повільніше при прискореному русі. Так, за

розрахунками, якщо корабель летить рівномірно-прискорено, з прискоренням 10 м/с до половини

шляху, а потім гальмується за тим ж законом, то час ...на кораблі йде так поволі, що за політ до

дуже далеких зірок він становитиме лише декілька років.

Можливість створення таких кораблів вельми сумнівна. Крім того, зіткнення корабля на такій

швидкості з міжзоряним середовищем приведе до його знищення. Нам здається, що ці розрахунки,

можливо, й справедливі в рамках механіки, непридатні для живих і мислячих істот.

Нехай навіть можна було б створити такі кораблі, подолати всі труднощі і небезпеку польоту і

вижити при цьому. Однак за час подорожі на Землі-то пройдуть сотні чи й тисячі років. Земне

суспільство за цей час так розвинеться, що інформація, доставлена космонавтом, буде такою ж

малоцінною, яким для нас був би опис ханом Батиєм того, що він побачив би, пролітаючи повз

інші зірки.


НЕ ОДНА, А ДВІ ГАЛАКТИКИ, з статті «Сузір’я Гончих Псів» на інтернет-сайті «Галактика»

У популярних книгах з астрономії, там, де розповідається про галактики, зазвичай разом з

туманністю Андромеди наводять фотографію й іншої галактики – туманності з сузір’я Гончих

Псів. Справді вона дуже ефектна. Цю велетенську спіраль ми бачимо «навзнак», і, не зважаючи на

статичність фотографії, сама структура галактики створює враження чогось динамічного. Однак

дивна справа: на кінці галактичної галузки, направленої на фотографії донизу, видно якийсь

незрозумілий згусток, якийсь придаток, що явно псує стрункість загальної картини. Відомому

астрономові Б. О. Воронцову-Вельямінову вдалося довести, що тут фотопластина зафіксувала не

одну, а дві галактики, сполучені загальною гілкою.

У глибинах Метагалактики Б. О. Воронцов-Вельямінов відкрив ще немало подвійних і зв’язаних

між собою галактик, котрі вражаюче нагадують М51. Значить, те, що ми бачимо в М51 не гра

випадку, а певна закономірність – певний етап в еволюції (хай не всіх) галактик.


ТАЄМНИЧЕ ЗНИКНЕННЯ АТЛАНТИДИ, з статті Л. Зайдлер «А, можливо, комета?»

Скрупульозне уточнення дати можливого зіткнення комети Галлея із Землею не має істотного

значення для проблеми Атлантиди. Така гіпотеза достатньо правдоподібна і підтверджується

розрахунками. Так, на думку астронома Воронцова-Вельямінова, ядро комети Галлея має діаметр

понад 30 км (ядро Тунгуського метеорита оцінювалося в 150 м) і складається з численних глиб,

причому діаметр деяких з них сягає кілометра.

Загальна маса комети складає 30000000000000 тонн. Якби один з «шматочків» ядра комети впав

на Землю в районі Атлантичного океану, він міг би викликати руйнування на площі в декілька

десятків тисяч квадратних кілометрів!


ЗВІДКИ ВЗЯЛИСЯ МАЛІ ПЛАНЕТИ, з розвідки Д. Шестопалова «Фаетон, Астерон чи Міфон»

Повернемося, проте, до гіпотез про походження малих планет. В принципі їх усі можна

розподілити на дві великі групи.

Першу групу утворює гіпотеза Ольберса та її різні модифікації, які припускають походження

астероїдів (і комет) як результат вибуху гіпотетичної планети. Наприклад, російський астроном Б.

О. Воронцов-Вельямінов вважав, що планету-прародительку астероїдів і комет було б

правильніше називати не Фаетон, а Астерон.

Інша група гіпотез розглядає походження астероїдів (і комет) в єдиній еволюційній схемі

утворення Сонячної системи.


ПРИРОДА НЕ ПОВТОРЮЄ І НЕ КОПІЮЄ, з дослідження В. Малініна «Розвиток Сонця, зірок

і газово-пилових хмар»

Деякі ідеалістично налаштовані вчені намагалися стверджувати, що всі хмари пилу, газу

(туманності) і всі зірки виникли одночасно. Спостережувані ж зараз в просторі хмари пилу і газу є

залишками речовини, з якої виникли небесні тіла. А із залишків, на думку цих учених, нічого

нового виникнути не може.

Такі твердження підкріплюють релігійні уявлення про створення світу «в один день» – відразу з

нічого.

Астроном Б. О. Воронцов-Вельямінов ще 1931 року вказав, що й в наш час постійно відбувається

викидання газу в простір з поверхні зірок. Його підрахунки показали, що, можливо, навіть весь

газ, який ми спостерігаємо між зірками, ними ж і породжений. В усякому разі, хмари газу

утворюються і у наш час. Зоряний світ – не бездіяльне скопище, приречене на охолоджування і

вмирання. Це «фабрика», що викидає невпинно «продукцію» у вигляді газу, який за сприятливих

умов може згущуватися в порошинки чи безпосередньо піддаватися подальшим перетворенням.

Є хмари пилу і газу, що виникли давним-давно, і є що лише виникають.

В світові відбувається вічний рух і зміна речовини. З газово-пилового середовища виникають

зірки і навколо них планетні системи. Розвиток зірок приводить до виверження з них газів. Так

знову речовина набирає форми, з якої знову можуть виникнути ущільнені тіла. Але в цих

нескінченних перетвореннях міняються умови народження небесних тіл, міняється їх склад.

Природа не повторює і не копіює: різноманітність виникаючих небесних тіл нескінченно велика.


УЯВІТЬ ЗЕМЛЮ ДІАМЕТРОМ 90 СМ, з статті О. Сидорова «Чорні діри – джерела життя»

Ще в 60-х роках астроном Воронцов-Вельямінов висунув гіпотезу, що активність ядер спіральних

галактик породжують надмасивні чорні дірки, які знаходяться в їх центрах.

...Космічній рентгенівській обсерваторії «Chandra» вдалося спостерігати затьмарення цього

джерела хмарою газу. Оцінка часу входу і виходу джерела із затьмарення дозволила встановити:

розмір акреаційного диску, рівного 7 астрономічним одиницям. Це в 2 млрд. разів менше діаметру

галактики і в 10 разів більше теоретично передбаченого розміру горизонту подій.

До речі, для того, щоб вийшла така дірка, гравітаційному колапсу повинен був піддатися

гігантський об’єкт: передбачений радіус колапсу для Сонця складає 3 км, а з об’єкту типу Землі

вийшла б скромненька «дірочка» всього 90 см в діаметрі.