Левицкий Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ЛЕВИЦЬКИЙ Сергій Петрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мемуарист.
З учительської родини.
Народився в 1822 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної
області України).
Помер 2 лютого 1855 р. в с. Скулянах Ясського повіту Бессарабської губернії Російської імперії
(нині – Унгенський район Республіки Молдова).
Закінчив Київський університет ім. св. Володимира (1845).
Служив чиновником Оренбурзької прикордонної комісії (1845-1847), помічником
столоначальника (1847-1848), столоначальником (1848-1855) Тимчасового столу з управління
Внутрішньою киргизькою ордою.
Познайомився з Т. Шевченком у перші дні заслання Кобзаря до Оренбурга, а саме 9 червня 1847 р.
Не тільки робив усе, аби полегшити сіру буденність поета, а й за дорученням останнього під час
відпустки зустрічався в Москві і Петербурзі з необхідними людьми, включаючи секретаря
міністра внутрішніх справ Редькіна, на предмет звільнення опального митця. Часто зустрічалися
земляки після повернення поета з Аральської описової експедиції до Оренбурга в кінці 1849 – на
початку 1850 р.
Під час арешту Шевченка у нього виявили лист С. П. Левицького від 6 березня 1850 р., що дало
привід жандармам притягти чиновника до слідства, заарештувавши за підозрою... в приналежності
до таємної організації. Провини не довели і звільнили під таємний нагляд поліції. Це так
позначилося на здоров’ї Л., що він передчасно помер.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – Т. Шевченко, М. Головко, М. і Ф. Лазаревські, О.
Бодянський, О. Бутаков та ін.
***
ЛИХОМ – ОБ ЗЕМЛЮ
, з життєвого кредо С. Левицького
Більш як півкопи лиха не буде.
НЕ СУДИВСЯ, з послужного списку С. Левицького
16 січня 1850 (одночасно з наданням йому чотиримісячної відпустки) відбулося представлення
Левицького до нагородження у розмірі третини річної платні. Під судом і в штрафах не був.
ВШАНУЙ ЙОГО, з листа Т. Шевченка О. Бодянському від 3 січня 1850 р.
Я оце вже третій рік як пропадаю в неволі – в цім Богом забутім краї! тяжко мені, друже! дуже
тяжко! та що маю робить? Перейшов я пішки двічі весь киргизький степ аж до Аральського моря –
плавав по йому два літа, господи яке погане! аж бридко згадувати! не те що розказувати добрим
людям.
…Той, хто привезе тобі листа мого, наш земляк – Левицький, вшануй його... він мені у великій
став користі на чужині!
ВАС ЗГАДУЮТЬ, з листа С. Левицького Т. Шевченкові від 6 березня 1850 р.
Багацько єсть тут (у Петербурзі – авт.) таких, що згадують Вас, а Головко каже, щ Вас не стало, а
на місто того стало більш людей аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали.
БАЖАЮ ЛЕВИЦЬКОМУ ЗДОРОВ’Я, з листа Т. Шевченка Ф. Лазаревському в 1852 р.
Пошли Господи доброго здоров’я Левицькому. Спасибі вам, що ви про нього написали.
ДЕ ВІН ОБЕРТАЄТЬСЯ, з листа Т. Шевченка М. Лазаревському від 8 жовтня 1856 р.
Напиши мені, будь ласка, про Левицького, де він обертається.
РИЗИКУВАЛИ БАГАТО ЧИМ, з нарису В. Пеунова «Гіркі ліки від кохання»
Але в той час сталася незалежна від них подія, яка могла розлучити їх, вважай, назавжди: Тараса
Григоровича знайшов наказ оренбурзького військового генерал-губернатора В. А. Овручева (від
28 травня № 543), який визначав звільненому солдату Шевченко постійне місце проживання
Оренбург.
Із щоденника:
«23 (жовтня)
При світлі чудової пожежі ( Новгород – місто дерев’яне і завжди горіло із задоволенням ), годині о
9, зустрівся я з А. К. Шрейдерсом. Він повідомив мені, що про мене одержали формений папір на
ім’я тутешнього військового губернатора (колишній декабрист О. М. Муравйов ) від командира
Оренбурзького окремого корпусу. Для читання цього паперу зайшли ми в губернаторську
канцелярію, до правителя канцелярії, наймилішому з людей Андрія Кириловича Кадинського.
Папір свідчив про те, що мені забороняється в’їзд в обидві столиці і що я перебуваю під таємним
наглядом поліції. Хороша свобода! Собака на прив’язі.»
Попередження друзів дозволило Шевченкові уникнути відправки до Оренбурга на довічне
поселення.
Слід сказати, що правитель губернаторської канцелярії «наймиліший з людей» А. К. Кадинський,
ознайомивши з секретним документом «піднаглядного», вчинив посадовий злочин. Такий самий
злочин вчинив комендант Новопетровської фортеці Іраклій Олександрович Усков, що відпустив
Тараса Григоровича в Астрахань «з виключенням з облікового складу», тому Шевченко при нагоді
завжди передавав йому свої щирі вітання і навіть подарував книгу Салтикова «Губернські нариси»
( за такий подарунок комендант Новопетровської фортеці дякував Шевченкові у листі),
поліцеймейстер Нижнього полковник Лапа, поліцейський лікар А. Г. Гартвіг. Люди, які знали
Тараса Григоровича особисто, або до того тільки чули про «єретика і піднаглядного», але вони
задля нього ризикували принаймні своєю кар’єрою. А ось Сергій Петрович Левицький, чиновник з
Оренбурга, був заарештований III Відділенням саме за зв’язки з Шевченком і був покараний.
ПРАВДИВІ ДУШІ, з нарису А. Курилка «Тарас Григорович Шевченко»
22 квітня 1850 р. Прапорщик Ісаєв подав донос командирові корпусу , що Шевченко ходить у
цивільному і живе на квартирі , а не в казармі. В. Обручов про це добре знав , але повинен був
реагувати на донос, що міг
дійти до столиці, до самого царя. Він дав наказ заарештувати Шевченка й зробити в нього обшук.
Наказ зумисне було давно в присутності горна, який, звичайно, встиг попередити Лазаревського, а
той Шевченка. Частину паперів, зокрема, листів, довелося спалити, захалявні книжечки й деякі
малюнки забрав Герм і згодом повернув поетові.
Проте заховати або знищити все не було змоги. Під час обшуку забрали частину листів С.
Левицького, А. Лизогуба, М. Олександрійського, альбоми з віршами та з малюнками , малярське
приладдя , книжки Шекспіра , Лермонтова, Пушкіна тощо.
Шевченка ув’язнили на гауптвахті, а 27 квітня Обручов наказав повернути його в 5-ий батальйон.
12 травня поета звільнили з гауптвахти й відправили до орська з наказом установити за ним
найсуворіший нагляд.
Командиром бота льону був той самий Мєшков , який раніше особливою чуйністю не визначався.
В наказі сказано, що крім батального й ротного командирів, за Шевченком повинні стежити
благонадійні унтер-офіцер та єфрейтор. Однак і в Орську знайшлись добрі люди. Зі спогадів
відомо, що він там зустрівся зі
своїм давнім другом П. Лаврентієвим, познайомився із засланням у солдати петрашевцем О.
Ханиковим.
Слідство проводилось паралельно в Оренбурзі і в Петербурзі (ІІІ відділ). При розгляді паперів
Шевченка в Оренбурзі особливу увагу привернув лист С. Левицького з Петербурга, в якому
сповіщалось про настрої
української інтелігенції, прихильників Шевченка, зокрема згадувався Микола Головко, магістр
математичних наук , походженням із Харкова: «...от де правдива душа».
Про листи знайдені в Шевченка, командир корпусу Обручов наділяв рапорт військовому
міністрові Чернишову. Цей доповів Миколі І, який наказав заарештувати «рядового» Шевченка ,
виявити винних, які дозволили йому листуватись й малювати, зокрема, командира 5-ого лінійного
батальйону та інших ближчих начальників. Після закінчення слідства перевести Шевченка в
інший окремий батальйон. Міністр передав царський наказ до ІІІ відділу та до Оренбурга.
ІІІ відділ наказав заарештувати Левицького й Головка.
Головко вистрілив у жандармського полковника й сам застрелився. Проте жодної таємної
організації жандарми не розкрили, незабаром Левицького випустили.
Микола І, вислухавши доповідь, сказав, що в порушенні вироку 1847 р. більша провина
начальства, а не Шевченка. В результаті суворі догани були оголошені командирові 5-ого
батальйону майору Мєшкову та капітан-лейтенантові Бутакову (останньому за те, що Шевченко
ходив у цивільному).
За зв’язки з поетом Ф. Лазаревського не підвищили по службі, а В. Рєпніна одержала листа від
Орлова з повелінням порвати зв’язки із Шевченком і не втручатись у справи Малоросії.
ПОМЕР ЗАМОЛОДУ, з книги «Спогади про Тараса Шевченка»
12 днів просидів він (Левицький С. – авт.) у фортеці, і хоча арешт не спричинив собою ніяких
наслідків для його служби, він сильно вплинув на його здоров’я: цей 28-річний хлопець, міцної
статури, раптом захирів, осунувся, і хоча начальство віднеслося до нього співчутливо, перевівши
його для поправки здоров’я на службу в Скуляни, через два роки він віддав Богові душу.
ФАКТ СМЕРТІ ВІД ШЕВЧЕНКА ПРИХОВАЛИ, з «Енциклопедії Оренбуржжя»
Земляк і друг братів Лазаревських, Левицький найближче стояв до Федора, у якого спочатку був
помічником, а потім, після призначення того чиновником особливих доручень, – став наступником
за посадою. Від Ф. Лазаревського він дізнався про прибуття Шевченка до Оренбурга в той же
день. Удвох вони звернулися за порадою і допомогою до чиновника особливих доручень при
військовому губернаторові Є. М. Матвєєва і «вийшли від нього з полегшенням на серці, впевнені в
тому, що він працюватиме на користь знедоленого Кобзаря».
Мешкаючи тоді разом в будинку М. І. Кутіна, Лазаревський і Левицький два дні опісля приймали
Шевченка у себе на квартирі, де їх гість залишився ночувати. Улігшись на підлозі, вони слухали
шевченківські вірші, говорили про життя, співали рідні українські пісні: «Левицький чудово
володів приємним тенором і співав з великим відчуттям».
Перебуваючи в Орській фортеці, а потім на Аральському морі, Шевченко тепло згадував
Левицького, цікавився його життям, просив писати.
Їх дружба поновилася й окріпнула після повернення з берегів Аралу. Спочатку поет проводив
багато часу в тому ж будинку Кутіна: «Тарас, Поспєлов, Левицький і я зажили, що називається,
душа в душу». Зустрічі Шевченка з Левицьким тривали до січня 1850, коли той виїхав у відпустку.
Левицький писав своєму другу з Петербургу. «Ніби третій рік тому пішов, так давно був цей
час», – заявляв він на третьому місяці розлуки. З листа видно, що, перебуваючи в столиці,
Левицький виконував доручення Шевченка з налагодження зв’язків для можливого полегшення
його долі; проявляв він і власну ініціативу в залученні до долі Шевченка уваги петербурзької
інтелігенції. У листі наводяться слова магістра математики М. Головко.
Цього листа, від 6 березня 1850, знайшли у Шевченка під час обшуку, проведеного увечері 22
квітня 1850, і він викликало особливий інтерес III відділення. Сподіваючись, що вдалося
відшукати сліди таємної організації, петербурзькі власті віддали наказ про арешт С. Левицького і
М. Головка. Головко під час арешту чинив опір, а потім застрелився, що стало додатковим
приводом для переслідування узятого під варту Левицького.
…Шевченко згадував Левицького і в Новопетровській фортеці. Він опікувався його долею.
Останній лист датується 8 жовтня 1856. У нас в даному випадку немає підстав брати під сумнів
точність дати. Але відомо, що Левицький помер 2 лютого 1855 року.
Виходить, друзі приховали від Шевченка смерть земляка і близького приятеля? Таке благородство
хвилює.
Последние комментарии
4 часов 44 минут назад
5 часов 2 минут назад
5 часов 11 минут назад
5 часов 12 минут назад
5 часов 15 минут назад
5 часов 33 минут назад