Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва) [Платон] (fb2) читать постранично, страница - 2

добрий трагік повинен бути також комічним поетом. Обидва були змушені визнати це, щоправда ледве зв'язуючи докупи його думки — їх хилило на сон. Першим заснув Арістофан, а на світанку й Агатона зморив сон. Сократ, повкладавши їх, встав і вийшов» [223d1-9].

У Бенкеті, однак, від початку й до кінця йдеться про Ероса. Тоді чому наприкінці твору не згадано про Ероса, натомість несподівано виникає проблема, яка має стосунок до поезії? На це запитання спробував відповісти Конрад Ґайзер: «Фінальна тема Бенкету, тобто те, що трагедія і комедія ґрунтуються на тому самому поетичному вмінні, набуває свого істинного звучання, лише якщо згадати, що саме завдяки цьому засновку філософ здобув перемогу над поетом-трагіком Агатоном та над поетом-комедіографом Арістофаном: нове поетичне мистецтво, яке поставив собі за мету заснувати Платон, засвідчило свою безперечну перевагу над трагедією і комедією»^[5].

Інтерпретацію Конрада Ґайзера можна розвинути і поглибити. Як у Федрі Платон демонструє через справжнє ораторське змагання, що саме він є найбільшим письменником і оратором, так у Бенкеті він дуже витонченими і делікатними штрихами показує — влаштовуючи цього разу не просто ораторське, а велике поетичне змагання, — що саме він, як поет-філософ, є істинним поетом. І в цьому діалозі, подібно як у Федрі, вибір теми Ероса також залежить від причини дуже конкретної, тобто від того, що Ерос, як ми побачимо, є філософом за самою своєю природою. А тому нову філософську поезію можна було належно представити лише з допомогою Ероса, оскільки Ерос є філософом у найвищому розумінні цього слова.

3. Свідчення про Платона як про поета

Слід звернути увагу на те, що одну з граней Платона, а власне його грань як поета, здебільшого недооцінюють численні шанувальники філософії. Під цим оглядом самотньо звучить голос Ніцше, який у своєму ставленні до Платона поєднує ворожість до Платона-філософа із щирим захопленням Платоном-поетом: «Якщо про трагедію кажуть, що вона увібрала в себе всі попередні форми мистецтва, то щось подібне можна сказати й про платонівський діалог: оскільки в ньому змішані всі можливі стилі та форми, він є почасти оповіданням, почасти — лірикою, почасти — драмою, з прози він переходить у поезію, а тому порушує строгий античний закон єдності словесної форми […]. Платонів діалог був ніби човном, на якому після кораблетрощі врятувалася антична поезія з усіма своїми дітьми […]. Воістину Платон дав усім наступним поколінням взірець нової мистецької форми, взірець роману, форму, яку можна визначити як Езопову байку, що розгортається до безмежжя, де поезія перебуває в такому ж підпорядкуванні до діалектичної філософії, у якому впродовж багатьох віків перебувала філософія стосовно богослов'я: тобто як служниця, ancilla. Це окреслило нове становище поезії, у яке насильно поставив її Платон під потужним впливом демонічного Сократа»^[6].

Але у Бенкеті замість ролі служниці (ancilla) філософії, поезія, великою мірою виконує роль її володарки (domina), чи принаймні роль нареченої філософа, до того ж повноправної.

Простежмо, як Платон замислив і розгорнув надзвичайне поетичне дійство в Бенкеті і як через неповторну драматургічну гру представив у цьому творі природу та діяння Ероса.

4. Персонаж Федра, його промова та роль у Бенкеті [178а6-180b12]

Більшість дослідників не надає великої ваги промові Федра, першого промовця на бенкеті. Його слово вважають слабким, а то й зовсім недоладним. Однак у драматургічному задумі Платона цьому персонажеві відведено важливу роль, а його промову автор замислив як увертюру до низки похвал Еросові, а отже, як вступ до проблематики любові. Платон не лише проголошує Федра «творцем задуму» (πατήρ τοῦ λόγου) [177d5], а й дає йому першому слово. Чимало ідей, які автор у зародковій формі вкладає в уста Федра, згодом підхоплюють і розвивають інші персонажі: так буває в увертюрах до опер. Деякі з цих ідей розвине і поглибить у своїй промові Сократ.

Федр належить до того типу літераторів, які вміють слухати і виголошувати промови, він є великим шанувальником ораторів та риторичного мистецтва. У Платоновому діалозі, названому його іменем, на запитання Сократа, чи він хоче дискутувати про спосіб, яким треба писати поетичні чи прозові твори, він відповідає: «Ти питаєш, чи ми повинні [дискутувати про це]? Щиро кажучи, навіщо тоді жити, як не для таких насолод?» [Phaedr. 258е].

Представляючи Федра як головного персонажа однойменного діалогу, Томас Шлезак робить зауваги, справедливі й для визначення ролі Федра в Бенкеті: «Важко було б зрозуміти, навіщо Сократові цей молодий невгамовний літератор, якби його невгамовність і схильність до ентузіазму не становили відправної точки, потрібної знавцеві мистецтва любові: Сократ хоче спрямувати цю схильність на вищий об'єкт»