Велика, більша й найбільша [Єжи Брошкевич] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (62) »
Пригода перша
Інколи, гуляючи варшавськими вулицями (наприклад, вулицею Пєнкною) чи парками (наприклад, парком Уяздовським — “біля лебедя”), ви можете зустріти двох осіб. Ідуть собі разом, як приятелі, і або розмовляють, або ні. Це залежить від того, чи хочеться їм розмовляти, чи навпаки, мовчати. Одна з тих осіб зветься Іка. Насправді такого імені немає. Та коли зважити, що хтось не так давно мав клопоти з літерою “р” і замість “граматика” казав “гламатика”, а замість “Ірка” — “Іка”, то все стане зрозуміле. А що й сама Іка вважає дуже гарним своє ім’я, то й ми мусимо з тим погодитися. Іка — особа поки що не дуже висока. Одначе встановлено, що росте вона з швидкістю одного сантиметра на і місяць, тобто дедалі вищає. Щоправда, в наші часи це не така вже й показна швидкість, але Іці, зрештою, цього вистачає. Так от, хоч вона — особа й не дуже висока, проте весела. Очі в неї темніші від волосся, брови — темніші від очей, ніс трохи кирпатий, а підборіддя округле, і над ним, коли вона всміхається, видно з лівого боку веселу ямочку. Друга особа зветься Горошок. Горошок — це не ім’я і не прізвище, а лише прізвисько. Не таке прізвисько, за котре люди ображаються, а таке, до якого звикають. Спершу Горошкові було неприємно почути про себе: — У нього ніс, як горошок! Але що вдієш? Ім’я причепилося. Всі ніби змовилися: Горошок та Горошок. Ніс із горошини став квасолиною, з квасолини — картоплиною, з картоплини — звичайним собі носом, а прізвисько Горошок так і залишилося. Горошок з тим примирився і часом, забуваючись, говорив, наприклад, новому вчителеві, що його звуть Горошок. Через це траплялись непорозуміння, бо в класному журналі стояло зовсім інше ім’я і прізвище, але кінець кінцем учитель починав казати “Горошок”. Горошок — старший і більший від Іки. Власне настільки, щоб брати її за руку, коли вони переходять гомінку вулицю. Слід, однак, визнати, що він теж невисокий (хоч і вищий за Іку), і очі в нього теж карі. Зате підборіддя не таке округле, волосся темніше, ніж у Іки, а замість ямочки в нього на щоці дві складки, зовсім як у дорослого чоловіка. І взагалі він серйозніший од Іки, бо запевняє: йому треба все обміркувати. Можливо, так воно і є. Але не завжди. Принаймні, здибавшися з друзями на вулиці чи в парку, ви часто можете чути, як вони голосно сміються. Горошок та Іка — приятелі. Мешкають вони в одному будинку і на одному поверсі. Кожний з них має свої справи, свої години навчання та розваг, уроків та гри. А проте вони бачаться щодня. Удвох гуляють: часто ходять разом до кіно або театру. Звичайно, на ранки. На вечірні вистави вони відпускають батьків. — Не слід утручатися в їхні справи, — каже Горошок. — Звичайно, — погоджується Іка. Тут панує згода як між Горошком і Ікою, так і між ними та їхніми батьками. Як кажуть, “кожен має свої права і свої обов’язки”. Все це чудесно, але нема чого приховувати — не завжди так буває. Часом трапляються прикрощі. Прикрощі трапляються в кожного: невдача в школі, непорозуміння вдома, пляма на сумлінні, подерта сорочка чи розбите коліно. Але ж це життя, і нема чого особливо журитися. Тим більше, коли є приятель, готовий допомагати. Наприклад, Горошок допомагає Іці розв’язувати задачі, які не люблять збігатися з відповіддю, а Іка Горошкові — зашивати волейбольного м’яча, який легко лопає по швах. Прикладів можна було б навести багато, але я не маю на це ні місця, ні часу. Адже нам треба розповісти про важливіші справи. Звичайно, Горошок та Іка — живі люди, а в житті буває всяке. Далеко не завжди й не в усьому вони погоджуються, але це може навіть і непогано, бо що то за дружба, коли один тільки наказує, а другий тільки слухає? От хоч би такий приклад. Коли вони почали дружити, Горошок сказав: — Ти, Іко, повинна мене слухатись, бо я хлопець. Але Іка не згодилась: — А це чому? Горошок обурився: — Бо я хлопець, і до того ж я старший! — А я, — сказала Іка, — дівчинка, і до того ж я молодша. То й що? Горошка така сміливість збентежила. — То що ж нам робити? — спитав він. — Коли ти матимеш слушність, — сказала Іка, — я можу тебе слухатися. Але якщо ти схочеш командувати, то нічого не вийде. Ясно? Горошок поміркував. — Можна й так, — мовив. — Врешті, може бути й рівноправність. — Врешті? — перепитала Іка. — Коли “врешті”, то краще зовсім не розмовляти. Горошок похитав головою. — От тепер мені зрозуміло, чому твоя мама сказала моїй: “У нашої Іки — характерець”. — А як же вона могла сказати? Адже характери мають дорослі, а у нас лише характерці, — закінчила розмову Іка. Вони саме сиділи перед будинком і грілися на сонці, і це була їхня перша розмова. Було то напровесні, тільки проліски появились. Потім настало літо. На канікули вони роз’їхалися. Щомісяця- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (62) »
Последние комментарии
17 часов 59 минут назад
18 часов 13 минут назад
19 часов 21 минут назад
1 день 6 часов назад
1 день 6 часов назад
1 день 7 часов назад