КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 403276 томов
Объем библиотеки - 530 Гб.
Всего авторов - 171603
Пользователей - 91585
Загрузка...

Впечатления

djvovan про Булавин: Лекарь (Фэнтези)

ужас

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
nga_rang про Семух: S-T-I-K-S. Человек с собакой (Научная Фантастика)

Качественная книга о больном ублюдке. Читается с интересом и отвращением.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Stribog73 про Лысков: Сталинские репрессии. «Черные мифы» и факты (История)

Опять книга заблокирована, но в некоторых других библиотеках она пока доступна.

По поводу репрессий могу рассказать на примере своих родственников.
Мой прадед, донской казак, был во время коллективизации раскулачен. Но не за лошадь и корову, а за то что вел активную пропаганду против колхозов. Его не расстреляли и не посадили, а выслали со всей семьей с Украины в Поволжье. В дороге он провалился в полынью, простудился и умер. Моя прабабушка осталась одна с 6 детьми. Как здорово ей жилось, мне трудно даже представить.
Старшая из ее дочерей была осуждена на 2 года лагерей за колоски. Пока она отбывала срок от голода умерла ее дочь.
Мой дед по материнской линии, белорус, тот самый дед, который после Халхин-Гола, где он получил тяжелейшее ранение в живот, и до начала ВОВ служил стрелком НКВД, тоже чуть-было не оказался в лагерях. Его исключили из партии и завели на него дело. Но суд его оправдал. Ему предложили опять вступить в партию, те самые люди, которые его исключали, на что он ответил: "Пока вы в этой партии - меня в ней не будет!" И, как не странно, это ему сошло с рук.
Другой мой дед, по отцу, тоже из крестьян (у меня все предки из крестьян), тоже был перед войной осужден, за то, что ляпнул что-то лишнее. Во время войны работал на покрытии снарядов, на цианидных ваннах.
Моя бабушка, по матери, в начале войны работала на железной дороге. Когда к городу, где она работала, подошли фашисты, она и ее сослуживицы получили приказ в первую очередь обеспечить вывоз секретной документации. В результате документацию они-то отправили, а сами оказались в оккупации. После того, как их город освободили, ими занялось НКВД. Но ни ее и никого из ее подруг не посадили. Но несмотря на это моя бабушка никому кроме родственников до конца жизни (а прожила она 82 года) не говорила, что была в оккупации - боялась.

Но самое удивительное в том, что никто из этих моих родственников никогда не обвинял в своих бедах Сталина, а наоборот - говорили о нем только с уважением, даже в годы Перестройки, когда дерьмо на Сталина лилось из каждого утюга!
Моя покойная мама как-то сказала о своем послевоенном детстве: "Мы жили бедно, но какие были замечательные люди! И мы видели, что партия во главе со Сталиным не жирует, не ворует и не чешет задницы, а работает на то, чтобы с каждым днем жизнь человека становилась лучше. И мы видели результат". А вот Хруща моя мама ненавидела не меньше, чем Горбача.
Вот такие вот дела.

Рейтинг: +4 ( 6 за, 2 против).
Stribog73 про Баррер: ОСТОРОЖНО, СПОРТ! О ВРЕДЕ БЕГА, ФИТНЕСА И ДРУГИХ ФИЗИЧЕСКИХ НАГРУЗОК (Здоровье)

Книга заблокирована, но она есть в других библиотеках.

Сын сослуживца моей мамы профессионально занимался бегом. Что это ему дало? Смерть в 30 лет от остановки сердца прямо на беговой дорожке. Что это дало окружающим? Родители остались без сына, жена - без мужа, а дети - без отца!
Моя сослуживеца в детстве занималась велоспортом. Что это ей дало? Варикоз, да такой, что в 35 лет ей пришлось сделать две операции. Что это дало окружающим? НИ-ЧЕ-ГО!
Один мой друг занимался тяжелой атлетикой. Что это ему дало? Гипертонию и повышенный риск умереть от инсульта. Что это дало окружающим? НИ-ЧЕ-ГО!
Я сам в молодости несколько лет занимался каратэ. Что это мне дало? Разбитые суставы, особенно колени, которые сейчас так иногда болят, что я с трудом дохожу до сортира. Что это дало окружающим? НИ-ЧЕ-ГО!

Дворник, который днем метет двор, а вечером выпивает бутылку водки вредит своему здоровью меньше, живет дольше, а пользы окружающим приносит гораздо больше, чем любой спортсмен (это не абстрактное высказывание, а наблюдение из жизни - этот самый дворник вполне реальный человек).

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).
Symbolic про Деев: Доблесть со свалки (СИ) (Боевая фантастика)

Очень даже не плохо. Вся книга написана в позитивном ключе, т.е. элементы триллера угадываются едва-едва, а вот приключения с положительным исходом здесь на первом месте. Фантастика для непринуждённого прочтения под хорошее настроение. Продолжение к этой книге не обязательно, всё закончилось хепи-эндом и на том спасибо.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Дроздов: Лейб-хирург (Альтернативная история)

2 ZYRA
Ты, ЗЫРЯ, как собственно и все фашисты везде и во все времена, большие мастера все переворачивать с ног на голову.
Ты тут цитируешь мои ответы на твои письма мне в личку? Хорошо! Я где нибудь процитирую твои письма мне - что ты мне там писал, как называл и с кем сравнивал. Особенно это будет интересно почитать ребятам казахской национальности. Только после этого я тебе не советую оказаться в Казахстане, даже проездом, и даже под охраной Службы безопасности Украины. Хотя сильно не сцы - казахи, в большинстве своем, ребята не злые и не жестокие. Сильно и долго бить не будут. Но от выражений вроде "овце*б-казах ускоглазый" отучат раз и на всегда.

Кстати, в Казахстане национализм не приветствовался никогда, не приветствуется и сейчас. В советские времена за это могли запросто набить морду - всем интернациональным населением.
А на месте города, который когда-то назывался Ленинск, а сейчас называется Байконур, раньше был хутор Болдино. В городе Байконур, совхозе Акай и поселке Тюра-Там казахи с украинскими фамилиями не такая уж редкость. Например, один мой школьный приятель - Слава Куценко.

Ты вот тут, ЗЫРЯ, и пара-тройка твоих соратников-фашистов минусуете все мои комментарии. Мне это по барабану, потому что я уверен, что на КулЛибе, да и во всем Рунете, нормальных людей по меньшей мере раз в 100 больше, чем фашистов. Причем, большинство фашистов стараются не афишировать свои взгляды, в отличии от тебя. Кстати, твой друг и партайгеноссе Гекк уже договорился - и на КулЛибе и на Флибусте.

Я в своей жизни сталкивался с представителями очень многих национальностей СССР, и только 5 человек из них были националисты: двое русских, один - украинский еврей, один - казах и один представитель одного из малых народов Кавказа, какого именно - не помню. Но все они, кроме одного, свой национализм не афишировали, а совсем наоборот. Пока трезвые - прямо паиньки.

Рейтинг: +3 ( 5 за, 2 против).
Stribog73 про Кулинария: Домашнее вино (Кулинария)

У меня дед делал хорошее яблочное вино, отец делал и делает виноградное, и я в молодости немного этим занимался. Красное сухое вино спасло мне жизнь. В 23 года в результате осложнения после гриппа я схлопотал инфаркт. Я выжил, но несколько лет мне было очень хреново. В общем, я был уверен, что скоро сдохну. Но один хороший человек - осетин по национальности - посоветовал мне пить понемножку, но ежедневно красное сухое вино. Так я и сделал - полстакана за завтраком, полстакана за обедом и полстакана за ужином. И буквально через 1,5 месяца я как заново родился! И вот уже почти 20 лет я не помню с какой стороны у меня сердце, хотя курю по 2,5 - 3 пачки в день крепких сигарет.

Теперь по поводу данной книги.
Я прочитал довольно много подобных книжек. Эта книжка неплохая, но за одну рекомендацию, приведенную в ней автора надо РАССТРЕЛЯТЬ! Речь идет о совете фильтровать вино через асбестовую вату. НИ В КОЕМ СЛУЧАЕ НИГДЕ И НИКОГДА НИКАКОГО АСБЕСТА! Еще в середине прошлого века было экспериментально доказано: ПРИ ПОПАДАНИИ АСБЕСТА В ОРГАНИЗМ ОН ЧЕРЕЗ 20 - 40 ЛЕТ 100% ВЫЗЫВАЕТ РАК! Об этом я читал еще в одном советском справочнике по вредным веществам, применяемым в промышленности. Хотя в СССР при этом асбестовая ткань, например, была в свободной продаже! У многих, как, например, и в нашей семье, асбестовая ткань использовалась на кухне - чтобы защитить кухонный шкаф от нагрева от газовой плиты.
У меня две двоюродные бабушки умерли от рака, младший брат умер от рака, у тети - рак, правда ей удалось его подавить. Сосед и соседка умерли от рака, мать моего друга из Казахстана, отец моего друга с Украины, моя одноклассница, более 15 человек - коллег по работе. И все в возрасте от 40 до 60 лет! И все эти родные и знакомые мне люди умерли от рака за какие-то последние 20 лет. Вот я и думаю - не вследствие ли свободного доступа к асбестовым материалам и широкого применения их в промышленности и строительстве в СССР все это сейчас происходит?

Рейтинг: +3 ( 4 за, 1 против).
загрузка...

Борис Грiнченко

(синоним для Борис Дмитрович Грінченко)

RSS канал автора
Поделиться:
Иллюстрация № 1 читать онлайн КулЛиб

Грінченко Борис Дмитрович
(1863-1910)
письменник, вчений, публіцист, громадський діяч

Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає. Інтереси його різнобічні й грунтовні. Тонка і вродлива дитяча уява насичувалася вабливим світом образів, заохочувала до творчості. І скоро, під враженням прочитаного, підліток починає писати і сам. Він створює «самвидавівський» рукописний журнал, який заповнює власними оповіданнями та віршами. З 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається у Харківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув’язненні. Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання і самому почати заробляти на прожиття. Суворі обставини дійсності змушують юнака дбати і про шматок хліба, і не зрікатися книжки. Так сталося, що, працюючи в казенній палаті, Грінченко мешкав у сім’ї шевця. Допитливий і працьовитий, він скоро навчився шити чоботи і мав від цього невеликий заробіток. Економлячи, обмежуючи себе у всьому, Борис таким чином заощаджував гроші на книги. Здобута самоосвіта дозволила Б.Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті. З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Зовнішній бік його біографії в цей час маловиразний, але внутрішньо це були неймовірно багаті й насичені роки. Учителювання Б.Грінченко поєднував з фольклорно-етнографічною, культурологічною, науковою та лінгвістичною справами. Багато пише. У цей час його різножанрові твори, підписані або власним прізвищем, або псевдонімом (П.Вартовий, Василь Чайченко, Б.Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах. Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884 р.), «Під сільською стріхою» (1886 р.), «Під хмарним небом» (1893 р.), «Пісні та думи»(1895 р.),«Хвилини» (1903р.). З 1894 року Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві. Важка й марудна робота забирала в письменника майже весь вільний час. Творчі миті потрібно було викроювати за рахунок сну й відпочинку. «На поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня — то мій ро-бітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», — зізнавався митець. За час роботи у земстві Б.Грінченко пише дилогію «Серед темної ночі» (1901 р.), і «Під тихими вербами» (1902 р.), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897 р.), «Нахмарило» (1897 р.), «Степовий гість» (1898 р.), «Серед бурі» (1899 р.), «На громадській роботі» (1901 р.). Б.Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його «силуватися знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява». Саме такими променями справжнього народного єства стало видання його наукових розвідок «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895—1899 рр.), «З вуст народу» (1900 р.), «Література українського фольклору (1777—1900)» (1901 р.). У 1902 році письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною Марією Загірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного «Словаря української мови»(1907—1909рр.). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією. Підірване задавненим туберкульозом здоров’я письменника (наслідки харківського ув’язнення) не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило його вирушити на лікування до Італії, але запізно — 6 травня 1910 року життя невтомного трударя обірвалося в м. Оскендалетті. Поховано Б.Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.
Життя і діяльність Б.Грінченка для багатьох поколінь служить дієвим прикладом подвижництва на теренах розвою української культури і національної ідеї. Мабуть, найвлучніше сказав про нього інший український письменник Микола Чернявський: «Більше працював, ніж жив». І хоч за зрозумілим змістом цього визначення криється суттєва неточність — бо саме праця й була найвищим сенсом і покликанням його життя, — важливо, справді, усвідомити широту і неминуще значення творчого подвигу митця. Постать невтомного трудівника, що беззавітно віддав усі сили і час вітчизняній культурі, по праву може стояти поруч з нашими титанами нації, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка. Становлення його як письменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX століття, в найглухішу пору суспільного життя України. То був час жорстоких і безтямних визисків національної свідомості, коли придушувалися найменші прояви і спроби самоусвідомлення і самоствердження себе як народу. То був час тотального витравлення всього українського — починаючи зі слова й закінчуючи ідеєю. Саме в цих умовах на історичну арену виходила молода плеяда борців за українську національну справу, найяскравішим представником якої, безперечно, був Борис Грінченко. Один з його літературних псевдонімів — Вартовий. Звісно ж, таким чином письменник свідомо визначав свою роль і своє місце в суспільних процесах. Борис Грінченко попри талант письменника мав ще й безсумнівне обдарування надзвичайно сумлінного науковця. Матеріалом його захоплень, предметом його досліджень, полем його діяльності стало СЛОВО. Слово — це та субстанція, що акумулює в собі творчу енергетику нації. І той, хто сповна розуміє це, — уже неординарна особистість. Б.Грінченко пішов далі у розумінні значення цього феномена. Ще влітку 1891 року ряд національно свідомих українців проголосили себе продовжувачами справи великого Кобзаря, створили «Братство тарасівців», яке об’єднувало студентську молодь та викладачів київських і харківських вузів. У своїй програмі вони проголошували: «Ми мусимо дбати про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загально суспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так, кожен з нас, свідомих українців, має промовляти в родині, в товаристві і взагалі скрізь, де його зрозуміють, по-українському». Щоденна наполеглива, натхненна культурно-освітня праця повинна була прищепити кожному українцеві непохитне переконання самоідентифікації, аби «відрізняти свою націю від інших і підносити національне питання й право вкраїнської нації скрізь, де тільки можливо». Головним змістом і смислом життя для Б.Грінченка стала боротьба за українську національну справу. У своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у «Буковині» в 1892-1893 рр., він робить критичний огляд тогочасного суспільного стану, звертається до аналізування причин занепаду національних змагань та висловлює думи й побажання щодо активізації процесів відродження. Письменник глибоко й повно препарує ці проблеми, керуючись критерієм історичного підходу, обмірковує зміст і суть таких понять, як патріотизм, національна свідомість, українська інтелігенція, національна література. Його політичні роздуми торкаються й шляхів розвитку мови, культури, традицій. Саме через призму формування національної свідомості формує він і спадщину деяких українських письменників та істориків (зокрема Г.Квітки, М.Костомарова та ін.), з болем підсумовуючи їхню безпорадність або ж аморфність у цьому плані. Віддаючи належне своїм попередникам, він не може не втриматися від їдкого зауваження, констатуючи, що в тодішньому українському діячеві все ще сиділо «дві душі: одна українська, а друга — російська», а тому «хотілося і рідному краєві послужити», і не прогнівити того, хто може пожалувати «Станіслава на шию». Працюючи на ниві просвітництва, Б.Грінченко наочно постійно пересвідчувався у тій непоправній шкоді, що її завдавала русифікатор-ська політика царського уряду. Позбавлений вузької націоналістичної зашореності, письменник мудро і справедливо зазначав: «Не тоді добре єднається народ з народом, коли вони родичі, хоч би і близькі, а тоді, коли життя їх укупі — таке, що дає їм змогу зазнавати в сій спілці найбільш усякої користі, якомога більшого вдоволення своїх потреб як народу, якомога більше щастя». Митець надзвичайної працездатності, емоційний, палкий, людина дужого інтелекту, Б.Грінченко свідомо клав на вівтар ідеї і своє життя, і свою подвижницьку творчість:
Прагне і розум, і серце великої праці такої, Щоб і вікам тим, що будуть, зосталась вона дорогою, Щоб і потомки далекі добра зазнавали від неї, Звали того невмирущим, хто силу робить її мав…
Сьогодні ми знаємо Бориса Грінченка як письменника, поета, автора славнозвісного «Словаря української мови», але не слід забувати, можливо, найголовніше: він один з небагатьох будителів національної свідомості, один з небагатьох справжніх будівничих національної ідеї, один з небагатьох істинних патріотів України.
** Бувають люди, яких можемо назвати не тільки витворами, але й творцями свого часу. Час поставив їх на дорогу, власне, дав їм певний вихідний пункт; час показав їм тії болі, що на їх вони мають озиватися; час вложив їм у руки матеріал, з якого вони ліпитимуть свої витвори. Але ліплять вони з тієї глини часу самі, самі свідомо вибирають напрям од вихідного пункту вперед чи назад і самі ж ідуть наперекір часів, виліплюючи з наданого матеріалу те, що їм потрібно, а не те, чого вимагав би від їх всепотужний час. Вони ніколи не йдуть по лінії найменшого опору, а немов навмисне, з протесту, вибирають собі найтяжчу дорогу, найбільш терням закидану та перешкодами обставлену, і простують нею — куди? Ти ж керуй туди спокійно, Де горить мета твоя, —відповідає один з найвиразніших представників такого типу людей, наш-таки, український, письменник і громадянин Б.Д.Грінченко… …Справжня біографія Грінченка — то його невсипуща, безупинна, од першого виступу ще юнаком аж до останнього моменту, праця задля рідного народу, його повсякчасна готовність душу свою положити за трудящий люд. Замість сухих хронологічних дат бачимо в цій біографії довгу низку живих праць, що ними проложив у житті свою путь Грінченко. Стане тут у ряд — і його педагогічна робота, і заходи коло розвитку рідного слова, і студіювання народної словесності, й досліди над життям народним, і популяризаторська робота, і громадська публіцистика, і красне письменство. /**С.Єфремов.**/



Показывать:   Сортировать по:

    Массовая выкачка в формате:

Показываем книги: (Автор) (все книги на одной странице)

Количество книг по ролям: Автор - 25. ( 24 на иностранном языке)
Всего книг: 25. Объём всех книг: 7 Мб (7,683,722 байт)

Автор

Классическая проза  

Класика української літератури
- 70. Оповідання [на украинском (uk)] 647 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)
- 89. Брат на брата [на украинском (uk)] 444 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)
- 90. Під тихими вербами [на украинском (uk)] 1.01 Мб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)
- 91. Серед темної ночі [на украинском (uk)] 874 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)

Классическая проза  

- Оповідання (Збірка) [на украинском (uk)] [windows-1251] 184 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)

Классическая проза   Рассказ  

- 9 січня [на украинском (uk)] [windows-1251] 41 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)
- Батько та дочка [на украинском (uk)] 68 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)
- Без хліба [на украинском (uk)] 40 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)
- Екзамен [на украинском (uk)] 25 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)
- Каторжна [на украинском (uk)] [windows-1251] 63 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)
- Князь Ігор [на украинском (uk)] [windows-1251] 60 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)
- Олеся [на украинском (uk)] 21 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)
- Панько [на украинском (uk)] 12 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)
- Сам собі пан [на украинском (uk)] 47 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)
- Украла [на украинском (uk)] 12 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)

Классическая проза   Роман  

- Пiд тихими вербами [на украинском (uk)] [windows-1251] 422 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)
- Серед темної ночi [на украинском (uk)] [windows-1251] 341 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)

Классическая проза   Повесть  

- Брат на брата [на украинском (uk)] [windows-1251] 124 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)
- На Розпутті [на украинском (uk)] 838 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)
- Сонячний промінь [на украинском (uk)] 510 Кб  (читать)  (скачать fb2)  (читать по подписке)

Классическая проза   Поэзия  

- Чортова корчма (збірка) (пер. Андрій Веретельник) [на украинском (uk)] 468 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)

Драматургия  

- Серед бурі [на украинском (uk)] 377 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)
- Ясні зорі [на украинском (uk)] 345 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)

Биографии и Мемуары  

- П. А. Кулиш. Биографический очерк 459 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2)


Зарегистрируйтесь / залогиньтесь для выкачки нескольких книг одним файлом.